Фармасвит™ — 66115 страниц из мира медицины и фармацевтики, здоровья и красоты, спорта и образования. Знайте больше!
Новости
Статьи
Государственный реестр лекарственных средств Украины

І Н С Т Р У К Ц І Я

для медичного застосування препарату

МЕЛОКСИКАМ СОФАРМА

(MЕLOXICAM SOPHARMA)

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви:мелоксикам; 4-гідрокси-2-метил-N-(5-метил-1,3-тіазол-2-іл)-2Н-1,2-бензотіазин-3-карбоксамід-1,1-діоксид;

основні фізико-хімічні властивості:круглі плоскі таблетки, з фаскою і насічкою з одного боку, блідо-жовтого кольору;

склад:1 таблетка містить мелоксикаму 7,5 мг; 15 мг.

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, цукор молочний, повідон, кросповідон, кремнію оксид колоїдний безводний, тринатрію цитрат дигідрат, крохмаль прежелатинізований.

Форма випуску.Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Нестероїдні протизапальні і протиревматичні засоби групи енолікової кислоти. Код ATC М01АС06.

Фармакологічні властивості.Фармакодинаміка.Мелоксикам належить до нестероїдних протизапальних і протиревматичних засобів групи енолікової кислоти. Він має протизапальний і знеболювальний ефект і жарознижувальну дію. Механізм протизапальної дії обумовлений пригніченням синтезу простагландинів, причому його дія селективна і по відношенню до ферменту циклооксигенази 2 (ЦОГ-2), від якого залежить розвиток запальних процесів у суглобах і м’язах. Аналгетичний ефект мелоксикаму є результатом його протизапальної дії, а також пригнічення альгогенних субстанцій. Антипіретичний ефект пов’язаний з пригніченням синтезу простагландинів і ендогенних пірогенів у гіпоталамусі.

Фармакокінетика.Після внутрішнього прийому одноразової дози мелоксикам всмоктується на 90%. Прийом їжі не впливає на швидкість і ступінь всмоктування.

Постійні концентрації в плазмі встановлюються через 3 – 5 днів лікування. До 90% прийнятої дози зв’язуються з білками плазми. Максимальна концентрація в плазмі після прийому дози 7,5 мг становить 0,4 – 1,0 мкг/мл і 0,8 – 2,0 мкг/мл після прийому 15 мг. Об’єм розподілу становить приблизно 11 л.

У синовіальній рідині концентрації досягають 50% концентрацій у плазмі. Метаболізується в основному в печінці.

До 5% прийнятої дози виводиться у незмінному стані із жовчю і у незначній кількості – з сечею. Основна частина виводиться у формі метаболітів – половина кількості з сечею, а інша частина – з жовчю. Період напіввиведення становить приблизно 20 год. Плазмовий кліренс становить приблизно 8 мл/хв.

Показання для застосування. Симптоматичне лікування ревматоїдного артриту і артропатії. Симптоматичне лікування загостреного остеоартриту. Симптоматичне лікування анкілозуючого спондиліту. Пригнічення болю при ішіасі і люмбаго.

Спосіб застосування та дози.

Дорослі.Добова доза може бути від 7,5 мг до 15 мг залежно від захворювання і терапевтичної відповіді.

Ревматоїдний артрит – на початку лікування рекомендується приймати дозу 15 мг на добу (по 1 таблетці 7,5 мг вранці і ввечері). При досягненні задовільного терапевтичного результату дозу препарату необхідно зменшити до 7,5 мг на добу (1 таблетка). Таблетки приймають внутрішньо під час їжі, не розжовуючи. Термін лікування визначає лікар.

Остеоартрит у стадії загострення – рекомендована добова доза становить 7,5 мг на добу (1 таблетка 7,5 мг). При незадовільному терапевтичному результаті дозу можна збільшити до 15 мг на добу (по 1 таблетці 7,5 мг 2 рази на добу або по 1 таблетці 15 мг 1 раз на добу). Термін лікування визначає лікар.

При анкілозуючому спондилоартриті – рекомендована добова доза становить 15 мг (по 1 таблетці 7,5 мг вранці і ввечері). Підтримувальна доза – 7,5 мг (1 таблетка 7,5 мг). Термін лікування визначає лікар.

Пацієнти з нирковими порушеннями, що перебувають на гемодіалізі – добова доза не повинна перевищувати 7,5 мг. У пацієнтів з легкими і середньо вираженими печінковими порушеннями можна не змінювати рекомендовані для відповідних показань дози.

Побічна дія. З боку шлунково-кишкового тракту можуть виникнути диспепсичні порушення, нудота, блювання, біль у животі, запор, здуття живота, стоматит, минущі порушення показників функціональних проб печінки. У виключно рідких випадках – кровотечі, виразки шлунково-кишкового тракту, анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія. З боку шкіри і слизових оболонок – свербіж, шкірні висипання, рідко – кропив’янка, дуже рідко – підвищена фоточутливість, множинна еритема, екзантеми, синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєла. Дуже рідко – бронхоспазм. Окремі пацієнти можуть скаржитися на головний біль, дзвін у вухах, запаморочення, сонливість, у дуже рідких випадках – на підвищення артеріального тиску, тахікардію, припливи.

Протипоказання.Препарат протипоказаний у таких випадках: підвищена чутливість до мелоксикаму, допоміжних речовин препарату або до інших нестероїдних протизапальних засобів. Бронхіальна астма, хронічна кропив’янка, ангіоневротичний набряк, астма, яка виникає на прийом ацетилсаліцилової кислоти. Геморагії шлунково-кишкового тракту, інсульти мозку. Гостра або загострена пептична виразка шлунка і дванадцятипалої кишки. Складні ураження печінки. Складні ураження нирок, що не потребують діалізу. Вагітність і годування груддю. Дитячий вік до 15 років.

Передозування. Симптоми передозування нестероїдних протизапальних засобів такі: запаморочення, нудота, блювання, шум у вухах, сонливість або збудження; у тяжких випадках – тремор, судоми, пригнічення центральної нервової системи. Лікування: специфічного антидоту немає. Перші заходи повинні бути спрямовані на попередження всмоктування залишків лікарського засобу промиванням шлунка і введенням активованого вугілля. Проводять симптоматичне лікування.

Особливості застосування.Під час лікування препаратом слід уважно спостерігати за пацієнтами з анамнестичними даними про виразки і геморагії шлунково-кишкового тракту. При виникненні перших симптомів подібних ускладнень лікування препаратом необхідно відразу ж припинити.

У пацієнтів з порушеннями функції нирок необхідно проводити контроль під час лікування препаратом з метою попередження виникнення ниркової недостатності.

Особливу увагу слід проявляти у клінічних випадках з дегідратацією, серцевою недостатністю, цирозом печінки, нирковим нефрозом, при одночасному застосуванні діуретиків і у пацієнтів старше 65 років.

Під час терапії препаратом слід уважно спостерігати за пацієнтами з анамнестичними даними про шкірну алергію або виразки слизових оболонок.

Як і інші нестероїдні протизапальні засоби, мелоксикам може викликати пригнічення фертильності, через що лікування пацієнтів у фертильному віці можна проводити лише після уважної оцінки співвідношення користь/ризик.

Протипоказане застосування препарату під час вагітності і годування груддю.

Не має несприятливого впливу на психосоматичний статус і рефлекси. На початку лікування у деяких пацієнтів може з’явитись запаморочення або сонливість. Таким пацієнтам не слід керувати автомобілями і працювати з автоматизованими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.Підвищується ризик побічної дії з боку шлунково-кишкового тракту при застосуванні Мелоксикаму Софарма одночасно з іншими нестероїдними протизапальним засобами (наприклад, ацетилсаліциловою кислотою) або глюкокортикоїдами (преднізолоном, метилпреднізолоном).

Ризик кровотеч підвищується при застосуванні препарату на фоні непрямих антикоагулянтів, інших антитромботичних засобів або пентоксифіліну. При необхідності одночасного застосування цих засобів з препаратом слід частіше контролювати показники згортування крові. При одночасному застосуванні з солями літію або метотрексатом може спостерігатись підвищення токсичності останніх.

Підвищений ризик змін в картині крові існує при одночасному застосуванні препарату і зидовудину.

Терапевтична ефективність антигіпертензивних лікарських засобів, таких як бета-блокатори, АПФ інгібітори, діуретики і вазодилататори, може бути знижена при одночасному застосуванні з Мелоксикамом Софарма.

Нефротоксичний ефект циклоспорину і діуретиків, особливо на фоні дегідратації, може підвищитись при одночасному застосуванні з препаратом. Можлива несприятлива взаємодія при одночасному застосуванні Мелоксикаму Софарма і пероральних гіпоглікемічних засобів.

Мелоксикам Софарма, як і усі інші нестероїдні протизапальні засоби, може зменшити ефективність внутрішньоматкових протизаплідних засобів.

Умови та термін зберігання.Зберігати в недоступному для дітей, сухому, захищеному від світла місці при температурі не вище 25 ?С. Термін придатності – 2 роки.

Умови відпуску.За рецептом.

Упаковка.Таблетки,7,5 мг або 15 мг упаковують по 10 штук у блістери ПВХ плівки молочно-білого кольору/алюмінієвої фольги. По 2 блістери у картонній коробці.

Виробник. АТ “Уніфарм”.

Адреса.Болгарія,1756,м. Софія, вул. Трайко Станоєва, 3.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

АЛАНТАН ПЛЮС

(ALANTANPLUS)

Загальна характеристика:

основні фізико-хімічні властивості: мазь жовтого кольору гомогенної консистенції;

склад: 1 г мазі містить алантоїну 20 мг;D-пантенолу (50% розчину пропіленгліколі)

100 мг;

допоміжні речовини:масло парафінове, вазелін білий, ланолін безводний, етилгідроксибензоат, вода очищена.

Форма випуску. Мазь для зовнішнього застосування

Фармакотерапевтична група. Засоби, що сприяють загоєнню (рубцюванню) ран.

Код АТСD03А Х.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.Дія препарату є результатом наявності двох компонентів: алантоїну таD-пантенолу.

Алантоїн має протизапальну, стягувальну дію, пом’якшує та стимулює гранулювання епідермісу.

D-пантенол регулює водний баланс шкіри, підвищує рівень її пружності та еластичності.

Фармакокінетика.Не вивчалась.

Показання для застосування.Лікування різноманітних ран, таких як: подряпини, невеликі рани шкіри, тріщини.Лікування опіків – сонячні опіки, а також опіки від радіо-та фототерапії.Догляд за сосками під час годування груддю. Запобігання опрілостям у немовлят. Догляд за подразненою та сухою шкірою. Застосування при надмірному кератозі шкіри долонь та стоп.

Як допоміжний засіб при лікуванні атопічного дерматиту, алергічних екзем, виразок гомілки.

Спосіб застосування та дози.Мазь рекомендується наносити на шкіру тонким шаром 1- 2 рази на добу.

При запаленні та подразненні шкіри наносити на шкіру 2 – 3 рази на добу, у випадку порушення цілісності шкіри накладати на стерильну пов’язку 1 – 2 рази на добу до зникнення симптомів захворювання.

Тривалість лікування залежить від індивідуальних особливостей перебігу захворювання у пацієнта і визначається досягнутим терапевтичним ефектом та переносимістю препарату.

При догляді за немовлятами застосовувати препарат після кожної зміни пелюшок.

Побічна дія.При дотриманні інструкції щодо застосування препарату не відмічено випадків виникнення побічнихефектів. У поодиноких випадках можуть виникати алергічні реакції у вигляду шкірних висипань і свербежу.

Протипоказання. Підвищена чутливість до компонентів препарату.

Передозування.Передозування не виявлено.

Особливості застосування.Уникати потрапляння препарату в очі і на слизові оболонки.

Вагітність і лактація.

У період вагітності застосування препарату можливо лише тоді, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода.

Не наносити крем на груди перед годуванням дитини грудним молоком.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.Поки що невідома.

Умови та термін зберігання.Зберігати у недоступному для дітей місці при температурі не вище 25°С. Термін придатності –3 роки.

Умови відпуску.Без рецепта.

Упаковка.По 30 г у тубі № 1, у картонній упаковці.

Виробник.Фармацевтичне підприємство”Унія” Трудовий кооператив.

Адреса.Польща. вул. Хлодна, 56/60, 00-872, Варшава

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

КларитроГЕКСАЛ®

(ClarithroHEXAL®)

Загальна характеристика:

міжнародна назва:clarithromycin;

(основні фізико-хімічні властивості:білі, подовженої форми, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з рискою з обох боків;

склад:1 таблетка містить кларитроміцину 250 мг або 500 мг;

допоміжні речовини:целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, натрію кроскармелоза, целюлоза у вигляді порошку, кремнію діоксид колоїдний безводний, опадрі білий, що містить лактози моногідрат, титану діоксид (Е 171), гідроксипропілметилцелюлоза, макрогол 4000.

Форма випуску.Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Фармакотерапевтична група.Протимікробні засоби для системного застосування. Макроліди. Кларитроміцин. Код АТС J01F A09.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.КларитроГЕКСАЛ®– напівсинтетичний антибіотик групи макролідів. Антибактеріальна дія зумовлена пригніченням білкового синтезу за рахунок зв’язування з 50S-субодиницею рибосом чутливих бактерій. Препарат проявляє високу специфічну активність щодо широкого спектра аеробів і анаеробних грампозитивних і грамнегативних мікроорганізмів. Мінімальні концентрації (МІСs) кларитроміцину, що інгібують зазвичай, вдвічі нижчі, ніж для еритроміцину.

Кларитроміцин активний щодо таких мікроорганізмів:

грампозитивні мікроорганізми:Staphylococcusaureus (включаючи штами, чутливі до метициліну,Streptococcusagalactiae(pyogenes,viridans,pneumoniae),Listeriamonocytogenes,Corynebacteriumspp.;

грамнегативні мікроорганізми: Haemophilusinfluenzae(parainfluenzae),H.ducreyi,Moraxellacatarrhalis,Bordetellapertussis,NeisseriagonorrhoeaeтаN.meningitidis,Borreliaburgdorferi,Pasteurellamultocida,Campylobacterspp.iHelicobacterpylori;

анаероби: Eubacterium spp., Peptococcus spp., Propionibacterium spp., Clostridium perfringens, Bacteroides melaninogenicus;

внутрішньоклітинні мікроорганізми: Mycoplasma pneumoniae, Legionella pneumophila, Chlamydia pneumoniae (trachomatis), Ureaplasma urealyticum,Toxoplasma gondii,Mycobacteriumavium,Mycobacteriumlepraeі всі мікобактерії, крімM.tuberculosis.

Спектр антибактеріальної дії кларитроміцину збігається з еритроміцином, крім того, він активний щодо атипових мікобактерій.

Фармакокінетика.Кларитроміцин швидко і ефективно абсорбується із шлунково-кишкового тракту, головним чином у тонкій кишці; зберігає активність у присутності шлункового соку; застосування разом з їжею злегка уповільнює абсорбцію, але не впливає на ступінь всмоктування. Біодоступність препарату – приблизно 55%.

Метаболізується в печінці трьома основними способами (диметилюванням, гідроксилюванням і гідролізом) до 8 метаболітів. Антимікробна активність основного метаболіту – 14-гідроксикларитроміцину – порівняна з такою еритроміцину.

Кларитроміцин та його метаболіт широко розподіляються в тканинах і біологічних рідинах організму. Високі концентрації спостерігаються в слизовій оболонці носа, мигдаликах і тканинах легенів. Концентрації у тканинах вищі, ніж в циркулюючій крові за рахунок високих внутрішньоклітинних концентрацій; легко проникає в лейкоцити та макрофаги; також проникає в слизову шлунка.

Максимальна концентрація в сироватці крові досягається в межах 2 год після застосування. Стабільні концентрації в крові спостерігаються протягом 2 – 3 днів й становлять 1 – 2 мкг/мл після застосування в дозі 250 мг двічі на день та приблизно 3 мкг/мл після застосування 500 мг двічі на день.

При введенні в терапевтичних концентраціях 65 – 75% препарату звязується з білками плазми. Період напіввиведення зростає від 2 – 4 год після введення 250 мг кларитроміцину двічі на день до 5 год після введення 500 мг препарату двічі на день. Період напіввиведення активного 14-оксиметаболіту коливається від 5 до 6 год після введення 250 мг кларитроміцину двічі на день.

На 70 – 80% виводиться з фекаліями, приблизно 20 – 30% – з сечею в незміненому вигляді. Ця частка збільшується при підвищенні дози препарату. При нирковій недостатності концентрації кларитроміцину в плазмі підвищується, якщо доза при цьому не знижується.

Показання для застосування.Інфекції, спричинені чутливими до кларитроміцину мікроорганізмами:

- ЛОР-органів (стрептококовий фарингіт, гострий середній отит, гострий синусит, гайморит);

- дихальних шляхів (пневмонія, у тому числі атипова, гострий та хронічний бронхіт);

- інфекції шкіри та м’яких тканин (фолікуліт, фурункульоз, імпетиго, ранові інфекції);

- як комплексна терапія для ерадикаціїHelicobacterpylori у пацієнтів з пептичною виразкою шлунка та 12-палої кишки;

- дисеміновані інфекції, спричиненіMycobacteriumavium соmplex, у комбінації з іншими антимікобактеріальними засобами;

- мікоплазмоз, уреаплазмоз, хламідіоз, лепра, токсоплазмоз.

Спосіб застосування та дози.

Дорослим і дітям старше 12 роківзазвичай призначають по 250 мг КларитроГЕКСАЛу® 2 рази на добу; при тяжких інфекціях дозу можна підвищити до 500 мг 2 рази на добу.

Курс лікування становить 7 – 14 днів. Лікування повинно тривати щонайменше ще 2 дні після зникнення основних симптомів захворювання.

Максимальна добова доза – 2 г кларитроміцину.

Для пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок(кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) загальна добова доза повинна бути зменшена наполовину, тобто до 250 мг 1 раз на добу або 250 мг 2 рази на добу при тяжких інфекціях.

Побічна дія.Частіше відзначаються шлунково-кишкові розлади (діарея, нудота, розлади травлення, біль у шлунку); головний біль. Можуть з’явитися стоматит, глосит, зміна смакових відчуттів, реакції підвищеної чутливості (висипання на шкірі, анафілаксія, дуже рідко – синдром Стівенса-Джонсона). Мали місце поодинокі повідомлення про реакції з боку центральної нервової системи (запаморочення, сплутаність свідомості, неспокій, безсоння, жахливі сновидіння).

У дуже поодиноких випадках відзначали підвищення активності ферментів печінки та холестатичну жовтуху.

Із застосуванням кларитроміцину, як і еритроміцину, пов’язували появу шлуночкової аритмії, включаючи шлуночкову тахікардію таtorsadesdepointes, у деяких пацієнтів зі збільшенимQT-інтервалом.

Протипоказання.Підвищена індивідуальна чутливість до кларитроміцину, інших макролідів або до будь-якого компонента препарату; пацієнти з гіпокаліємією (через розвиток ризику подовження інтервалуQT); одночасне застосування з похідними ріжків, цизапридом, пімозидом, терфенадином; тяжкі захворювання печінки; порфірія; вагітність і лактація; діти до 12 років.

Передозування.

Симптоми:шлунково-кишкові розлади, головний біль, зміна ментального (психічного статусу), гіпокаліємія, гіпоксія.

Лікування:специфічний антидот відсутній. Промивання шлунка, застосування активованого вугілля. Відповідне симптоматичне лікування для підтримання функцій життєво важливих функцій органів і систем.

Особливості застосування.Слід з обережністю призначати КларитроГЕКСАЛ® пацієнтам з порушеннями функції печінки/нирок; для лікування пацієнтів з тяжкими захворюваненями серця і порушеннями електролітного балансу в анамнезі.

Якщо під час лікування з’явилася виражена діарея необхідно виключити можливість розвитку псевдомембранозного коліту.

Тривале або повторне застосування кларитроміцину може призвести до розвитку суперінфекції, спричиненої нечутливими до препарату мікроорганізмами.

Препарат не можна приймати пацієнтам із рідкісними формами спадкової непереносимості галактози, дефіцитомLapp-лактази або мальабсорбцією глюкози – галактози.

Вагітність і лактація.

Застосування препарату можливо лише тоді, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода або дитини. Годування груддю слід припинити.

Вплив на керування автотранспортними засобами або іншими складними механізмами.

Препарат може змінювати реакції організму, що може впливати на здатність керувати транспортними засобами та іншими механізмами, особливо на початку лікування або при зміні дозування.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.Одночасне застосування КларитроГЕКСАЛу®

з терфенадином, цизапридом, пімозидом та алкалоїдами ріжків (наприклад дигідроерготамін, ерготамін) може призвести до збільшення концентрації цих препаратів у плазмі крові.

При одночасному застосуванні КларитроГЕКСАЛу® з теофіліном можуть відмічатися підвищення рівня останнього в сироватці крові та проявів токсичності.

Фармакологічні ефекти дигоксину та варфарину можуть посилюватися при одночасному застосуванні з КларитроГЕКСАЛом®.

Сумісне застосування КларитроГЕКСАЛУ® із зидовудином ВІЛ-інфікованими пацієнтами може призвести до зниження рівноважної концентрації зидовудину.

Кларитроміцин може потенціювати ефекти карбамазепіну за рахунок зниження його екскреції.

Застосування КларитроГЕКСАЛУ® у пацієнтів, які одночасно лікуються препаратами, які метаболізуються системою цитохрому Р450 (варфарин, алкалоїди ріжків, тріазолам, мідазолам, дизопірамід, ловастатин, фенітоїн, циклоспорин), може супроводжуватися підвищенням концентрації цих препаратів.

За умови одночасного застосування КларитроГЕКСАЛУ® з терфенадином або астемізолом необхідно контролювати артеріальний тиск.

Умови та термін зберігання.Зберігати у недоступному для дітей місці при температурі не вище 25°С. Термін придатності – 4 роки.

Умови відпуску.За рецептом.

Упаковка.По 10 таблеток у блістері; по 1 блістеру (1? 10) у картонній коробці.

Виробник.“Салютас Фарма ГмбХ”,підприємство компанії “Гексал АГ”, Німеччина.

Адреса.HEXAL AG,Industriestrasse 25, D-83607 Holzkirchen, Germany.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ЕПІРАМАТ

Склад:

діюча речовина:топірамат;

1 таблетка містить топірамату 25 мг, 50 мг, 100 мг та 200 мг;

допоміжні речовини:лактози моногідрат, крохмаль прежелатинізований, крохмаль частково прежелатинізований, целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмалю гліколят, магнію стеарат, гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза), полісорбат 80, тальк, титану діоксид (Е171); додатково для таблеток по 50 мг, по 100 мг – заліза оксид жовтий (Е172); для таблеток по 200 мг – заліза оксид червоний (Е172).

Лікарська форма.Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Фармакотерапевтична група.

Протиепілептичні засоби. Код АТСN03A X11.

Клінічні характеристики.

Показання.Як монотерапія для лікування пацієнтів із вперше діагностованою епілепсією або для переходу на монотерапію у пацієнтів з епілепсією.

Як додаткова терапія для лікування дорослих і дітей віком від 3 років з парціальними або генералізованими тоніко-клонічними нападами; лікування епілептичних нападів на фоні синдрома Леннокса-Гасто.

Протипоказання.Підвищена чутливість до топірамату. Вагітність і лактація. Діти до 11 років для монотерапії; діти до 3 років для допоміжної терапії.

Спосіб застосування та дози.Таблетки приймати внутрішньо, незалежно від прийому їжі, не розламувати.

Епілепсія.

Додаткова терапія.

Дорослі: лікування починається з підбору дози шляхом прийому 25 – 50 мг на ніч протягом 1 тижня. У подальшому з тижневим або двотижневим інтервалом дозу можна збільшувати на 25 – 50 мг та приймати її у два прийоми. При підборі дози необхідно керуватись терапевтичним ефектом. У деяких хворих ефект може бути досягнутий при прийомі препарату раз на добу.

Мінімальна ефективна доза – 200 мг. Звичайна підтримуюча доза становить від 200 мг до 400 мг на добу та приймається в два прийоми. Деякі пацієнти добре переносять дозу, що перевищує 1 600 мг на добу.

Зазначені рекомендації щодо дозування можуть бути застосовані до всіх дорослих хворих, включаючи людей літнього віку за умови відсутності у них захворювань нирок.

Діти віком 3 роки і більше.

Рекомендована загальна денна доза Епірамату (топірамату) для додаткової терапії становить в середньому від 5 до 9 мг на кг маси тіла на добу, розподілена на два прийоми. Лікування починається з підбору дози шляхом прийому 25 мг (або менше, беручи за основу дозування від 1 до 3 мг на кг маси тіла на добу) на ніч протягом 1 тижня. У подальшому з тижневим або двотижневим інтервалом дозу можна збільшувати на 1 – 3 мг на кг маси тіла на добу та приймати її у 2 прийоми до досягнення терапевтичного ефекту. При підборі дози слід керуватись терапевтичним ефектом.

У клінічних дослідженнях добре зарекомендувала себе доза по 30 мг на кг маси тіла на добу.

Монотерапія.

Введення монотерапії топіраматом слід базувати на спостереженнях за проявами судомних нападів при відміні супутньої терапії протиепілептичними засобами.

Якщо з міркувань безпеки непотрібно терміново відміняти супутні протиепілептичні лікарські засоби, рекомендується послідовно зменшити їх прийом приблизно на 1/3 від попередньої дози протягом 2 тижнів.

Після припинення прийому лікарських засобів, які мають властивості індукторів ферментів, що відповідають за метаболізм лікарських засобів, рівні топірамату підвищуються. Стан здоров’я хворого може вимагати зменшення доз топірамату.

Дорослі. Підбір дози слід починати з прийому 25 мг на ніч протягом 1 тижня. У подальшому дозу можна збільшувати на 25 – 50 мг з тижневим або двотижневим інтервалом та приймати її у два прийоми. Якщо пацієнт не встигає пристосуватись до збільшення дози, можна застосувати менш значні прирощення дози або більш тривалі інтервали між прирощеннями. При підборі дози слід керуватись терапевтичною ефективністю.

Рекомендований рівень початкової цільової дози Епірамату при монотерапії у дорослих становить 100 мг на добу, а максимальна рекомендована доза дорівнює 500 мг на добу. Деякі пацієнти з рефрактерними формами епілепсії добре переносять монотерапію Епіраматом у дозі 1 000 мг на добу. Зазначені рекомендації щодо дозування можуть бути застосовані до всіх дорослих пацієнтів, включаючи людей літнього віку, за відсутності у них захворювань нирок.

Діти. Лікування дітей віком від 3 років і старше слід починати з прийому 0,5 – 1 мг/кг на ніч протягом першого тижня. У подальшому дозу можна збільшувати на 0,5 – 1 мг/кг на добу з тижневим або двотижневим інтервалом; денну дозу можна приймати у два прийоми. Якщо дитина не може пристосуватись до режиму підбору дози, можна застосувати незначне прирощення дози або більш тривалі інтервали між прирощеннями. При підборі дози слід керуватись терапевтичною ефективністю.

Рекомендований рівень початкової цільової дози Епірамату при монотерапії у дітей віком від 3 років і більше становить 3 – 6 мг на кг маси тіла на добу. У разі, коли нещодавно встановлено діагноз “парціальні епілептичні напади”, діти можуть отримувати дозу, що становить 500 мг на добу.

Особам літнього віку з нормальною функцією нирок корекція дози непотрібна.

Побічні реакції.

Найчастішими побічними ефектами як при монотерапії, так і у складі комбінованої терапії є неврологічні і психіатричні розлади, а також зниження маси тіла. При монотераппії ці побічні ефекти розвивалися в окремих або у поодиноких випадках, за винятком парастезії і втомлюваності у дорослих пацієнтів.

Неврологічні і психіатричні розлади:часто – сонливість, запаморочення, підвищена збудливість, головний біль, атаксія, втомлюваність, розлади мови, психомоторна загальмованість, амнезія, парастезії, анорексія, порушення концентрації уваги, емоційна лабільність, депресія, сплутаність свідомості, розлади координації, порушення ходи, агресивні реакції, афазія, гіперкінезія; зрідка – ажитація, когнітивні розлади, галюцинації, апатія.

Шлунково-кишкові розлади:нудота, абдомінальний біль, гіперсалівація; підвищення активності печінкових трансаміназ, гепатит, печінкова недостатність (при застосуванні у складі комбінованої терапії).

Метаболічні і обмінні розлади:зниження маси тіла.

Гематологічні розлади:лейкопенія.

Розлади з боку очей:ністагм, диплопія, порушення зору. У поодиноких випадках можлива гостра міопія з вторинною закритокутовою глаукомою у дітей і дорослих. Звичайно симптоми розвиваються протягом місяця після початку лікування і проявляються зниженням гостроти зору та/або болем у ділянці очей. Офтальмологічні прояви: білатеральна міопія, зменшення глибини передньої камери ока, гіперемія і підвищення внутрішньоочного тиску, у тому числі мідріазом. Можлива поява супрациліарного випоту, що призводить до зміщення вперед кришталика і райдужної оболонки. Лікування гострої міопії з вторинною закритокутовою глаукомою включає припинення прийому препарату і заходи, спрямовані на зниження вунтрішньоочного тиску.

Інші:зміна смаку, астенія.

З боку сечостатевої системи:нечасто – нефролітіаз. У поодиноких випадках – венозна тромбоемболія, але звязок з прийомом Епірамату не встановлений.

Зрідка – зниження потовиділення здебільшого у дітей при пропасниці і високій температурі, гострій міопії, пов’язаній з вторинною закритокутовою глаукомою; метаболічний ацидоз.

При застосуванні Епірамату у період вагітності у новонароджених хлопчаків можливий розвиток гіпоспадії.

Передозування.

Симптоми:головний біль, збудження, сонливість, загальмованість, метаболічний ацидоз, гіпокаліємія, кома.

Лікування:промивання шлунка, стимулювання блювання, гідратація. Гемодіаліз ефективний. Застосування активованого вугілля неефективно, оскільки в експериментах in vitro було показано, що він не адсорбує топірамат. Терапія – симптоматична.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Застосування препарату можливо лише тоді, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода.

Під час лікування Епіраматом жінкам у період лактації необхідно припинити годування груддю.

Діти.

Дія топіраматуна дітей віком до 3 років не досліджувалася.

Особливості застосування.

Епірамат слід відміняти поступово, щоб звести до мінімуму можливість підвищення частоти нападів. У деяких хворих відміна препарату була прискорена й пройшла без ускладнень.

Головним шляхом виведення топірамату та його метаболітів у незміненому вигляді є екскреція нирками. Швидкість виведення нирками залежить від функції нирок і не залежить від віку. У хворих з помірно або сильно вираженими вадами нирок для досягнення сталих концентрацій у плазмі може знадобиться від 10 до 15 днів, у порівнянні із 4 – 8 днями у хворих з нормальною функцією нирок.

Як і при будь-якому захворюванні, схема підбору дози повинна орієнтуватись на терапевтичну ефективність (тобто ступінь зниження частоти нападів, відсутність побічних ефектів) та враховувати те, що у хворих з вадами функції нирок для встановлення стабільної концентрації топірамату в плазмі для кожної дози може знадобитись більш тривалий час.

Під час лікування топіраматом спостерігається підвищена частота виникнення розладів настрою та депресії.

Під час терапії топіраматом дуже важливе адекватне збільшення об’єму вживаної рідини, що може знизити ризик розвитку нефролітіазу, а також побічних ефектів, пов’язаних із дією фізичних навантажень та підвищенням температури тіла.

У деяких хворих, особливо тих, які мають схильність до нефролітіазу, може підвищитись ризик утворення каменів у нирках та пов’язаних з ними симптомів, таких як ниркова коліка. Щоб зменшити цей ризик, необхідно відповідне збільшення об’єму рідини, яку приймає хворий. Факторами ризику розвитку нефролітіазу є схильність до утворення каменів у минулому, нефролітіаз у сімейному анамнезі, гіперкальціурія. Жоден з цих факторів ризику не може в достатньому ступені передбачати виникнення каменів під час прийому топірамату. Крім того, ризик може бути підвищений у хворих, які приймають супутні препарати, що сприяють розвитку нефролітіазу.

У пацієнтів з порушеною функцією печінки Епірамат повинен застосовуватись з обережністю, оскільки кліренс топірамату може зменшитись.

При розвитку гострої міопії на фоні лікування Епіраматом слід припинити прийом препарату та вжити відповідних заходів, спрямованих на зниження внутрішньоочного тиску під суворим наглядом лікаря.

Підвищений внутрішньоочний тиск будь-якої етіології при відсутності адекватного лікування може призвести до серйозних ускладнень або навіть до втрати зору.

У випадках, коли пацієнт втрачає вагу під час прийому Епірамату, може бути рекомендована підтримуюча дієта або посилене харчування.

При застосуванні Епірамату може виникати гіперхолеремічний, не пов’язаний із дефіцитом аніонів, метаболічний ацидоз (наприклад, зниження концентрації бікарбонатів в плазмі нижче нормального рівня при відсутності респіраторного алкалозу). Зниження концентрації бікарбонатів сироватки крові є наслідком інгібування топіраматом печінкової карбоангідрази. У більшості випадків зниження концентрації бікарбонатів відбувається на початку прийому препарату, хоча цей ефект може проявлятися у будь-який період лікування топіраматом. Рівень зниження концентрації, як правило, невеликий або помірний (середнє значення становить 4 ммоль/л при застосуванні у дорослих пацієнтів в дозі 100 мг на день і приблизно 6 мг на добу на кг маси тіла при застосуванні в педіатричній практиці). Деякі захворювання або заходи лікування, що призводять до розвитку ацидозу (наприклад, захворювання нирок, важкі респіраторні захворювання, епілептичний статус, діарея, хірургічні втручання, кетогенна дієта, прийом деяких лікарських засобів) можуть бути додатковими факторами, що підсилюють бікарбонатно-знижуючий ефект топірамату.

У дітей хронічний метаболічний ацидоз може призвести до уповільнення росту.

У зв’язку із наведеним при лікуванні топіраматом рекомендується здійснювати необхідні дослідження, в тому числі визначення концентрації бікарбонатів у сироватці. При виникненні метаболічного ацидозу та його персистуванні рекомендується знизити дозу або припинити прийом топірамату.

Під час лікування Епіраматом не вживати алкогольні напої.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або іншими механізмами.

При застосуванні препарату слід утримуватися від керування транспортними засобами та роботи з потенційно небезпечними механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші форми взаємодій.

Одночасне застосування Епірамату з іншими протиепілептичними препаратами (фенітоїн, карбамазепін, вальпроєва кислота, фенобарбітал, примідон) не впливає на значення їх сталих концентрацій у плазмі, за винятком окремих хворих, у яких додавання топірамату до фенітоїну може викликати підвищення концентрації фенітоїну в плазмі. Це може бути пов’язано з пригніченням специфічної поліморфної ізоформи ферменту. Таким чином, у кожного хворого, який приймає фенітоїн і у якого розвиваються клінічні ознаки або симптоми інтоксикації, необхідно контролювати рівень фенітоїну у плазмі.

Фенітоїн і карбамазепін знижують концентрації топірамату в плазмі. Додавання або відміна фенітоїну або карбамазепіну до лікування Епіраматом може вимагати зміну доз останнього. Дозу слід підбирати, орієнтуючись на досягнення необхідного терапевтивного ефекту.

Додавання або відміна вальпроєвої кислоти не спричиняє терапевтично значимих змін концентрації топірамату в плазмі і, відповідно, не потребує зміни доз Епірамату.

Одночасне призначення топірамату разом із вальпроєвою кислотою спричиняли гіперамоніємію з або без енцефалопатії у пацієнтів, які добре переносили терапію зазначеними препаратами окремо. В більшості випадків симптоми та ознаки зникали після припинення прийому одного з препаратів. Наведена побічна дія не пов’язана із фармакокінетичною взаємодією. Зв’язок розвитку гіперамоніємії із монотерапією топіраматом або одночасним призначенням інших протиепілептичних препаратів не встановлений.

При призначенні або відміні Епірамату хворим, що приймають дигоксин, особливу увагу необхідно приділяти рутинному моніторуванню концентрації дигоксину у сироватці.

Не приймати Епірамат разом з препаратами, що спричиняють пригнічення функції центральної нервової системи (препарати, які містять етанол).

Ризик зниження ефективності контрацептивів та посилення проривних кровотеч слід враховувати у пацієнток, які приймають пероральні контрацептиви разом з Епіраматом. Пацієнток, які приймали пероральні контрацептиви, необхідно просити повідомляти про будь-які зміни у строках та характері менструацій.

У здорових добровольців спостерігалося зниження (до 18%) площі під кривою концентрації літію під час прийому топірамату в дозі 200 мг на добу. У пацієнтів із біполярними розладами фармакокінетика літію залишалась незмінною при лікуванні топіраматом в дозах 200 мг на добу, в той час як при призначення топірамату в дозах 600 мг на добу спостерігалося збільшення площі під кривою концентрації літію (до 26%). Зважаючи на це, рекомендується проводити моніторинг рівня літію при одночасному призначенні разом із топіраматом.

При одночасному прийомі топірамату та гідрохлортіазиду відбувається збільшення максимальної концентрації топірамату на 27% та площі під кривою концентрації топірамату на 29%. Призначення гідрохлортіазиду пацієнтам, які приймають топірамат, може вимагати корегування дози топірамату. Фармакокінетичні параметри гідрохлортіазиду не піддавалися значним змінам при супутній терапії топіраматом. Клінічні лабораторні дослідження показали зниження рівня калію в сироватці крові при застосуванні топірамату або гідрохлортіазиду, яке було більш суттєвим при застосуванні топірамату та гідрохлортіазиду у комбінації.

У разі призначення або відміни Епірамату пацієнтам, яким призначений метформін, необхідно приділяти значну увагу ретельному дослідженню їх діабетичного статусу.

При одночасному призначенні пацієнтам Епірамату та піоглітазону, необхідно приділяти особливу увагу ретельному дослідженню діабетичного статусу цих пацієнтів.

Одночасне застосування Епірамату з іншими препаратами, що сприяють нефролітіазу, може підвищувати ризик утворення каменів у нирках. Під час лікування Епіраматом слід уникати застосування таких препаратів, оскільки вони можуть спричинити фізіологічні зміни, що сприяють нефролітіазу.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.Топірамат належить до класу сульфатзаміщених моносахаридів. Топірамат зменшує частоту виникнення потенціалів дії, характерних для нейрона у стані стійкої деполяризації, що свідчить про залежність блокуючої дії топірамату наNa+-канали від стану нейрона. Підвищує активність ГАМК щодо деяких підтипів ГАМК-рецепторів (у тому числі ГАМК а-рецепторів), а також модулює активність самих ГАМК а-рецепторів; перешкоджає активації каїнатом чутливості каїнат/АМПК-рецепторів (альфа-аміно-3-гідрокси-5 метилізоксазол-4-пропіонова кислота) до глутамату, не впливає на активністьN-метил-D-аспартату щодоNMDA-рецепторів. Ці ефекти дозозалежні при концентрації топірамату в плазмі 1 – 200 мкМ з мінімальною активністю у межах 1 – 10 мкМ.

Пригнічує активність деяких ізоферментів карбоангідрази (ІІ -IV), але цей ефект слабший за ацетазоламід і, вірогідно, не є основним у протисудомній активності топірамату.

Фармакокінетика.Абсорбція – висока, біодоступність – 80%. Приймання їжі не має клінічно значущої дії на біодоступність. Час, необхідний для досягнення максимальної концентрації 2 год після прийомй внутрішньо у дозі 400 мг. Максимальна концентрація після багаторазового прийому внутрішньо 100 мг 2 рази на добу – 6,76 мкг/мл.

Звязування з білками плазми – 13 – 17%. Обєм розподілу (після прийому 1,2 г) – 0,55 – 0,8 л/кг, залежить від статі (у жінок – 50% від величин, що спостерігаються у чоловіків). Рівноважна концентрація (Сss) досягається через 4 – 8 днів, при нирковій недостатності – 10 – 15 днів.

Метаболізується у печінці шляхом гідроксилювання, гідролізу і глюкуронування з утворенням 6 фармакологічно неактивних метаболітів. Фармакокінетика після одноразового приймання внутрішньо носить лінійний характер, плазмовий кліренс залишається постійним – 20 – 30 мл/хв; площа під кривою “концентрація – час” (AUC) у діапазоні доз 100 – 400 мг зростає пропорційно дозі. Період напіввиведення після багаторазового приймання 50 і 100 мг 2 рази на добу – 21 год.

При тяжкій печінковій і нирковій недостатності (кліренс креатиніну менше 60 мл/хв) плазмовий і нирковий кліренс знижуються. Виводиться нирками у незміненому вигляді (70%) і у вигляді метаболітів. Видаляється з плазми за допомогою гемодіалізу.

Фармацевтичні характеристики:

основні фізико-хімічні властивості:таблетки по 25 мг:білі, круглі, двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з маркуванням “ТО” на одному боці і “25” – на іншому;

таблетки по 50 мг:світло-жовті, круглі, двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з маркуванням “ТО” на одному боці і “50” – на іншому;

таблетки по 100 мг:жовті, круглі, двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з маркуванням “ТО” на одному боці і “100” – на іншому;

таблетки по 200 мг:рожево-червоного кольору (лососеві), круглі, двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з маркуванням “ТО” на одному боці і “200” – на іншому.

Несумісність.Не спостерігається.

Термін придатності.

3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати у сухому, недоступному для дітей місці при температурі не вище 25°С.

Упаковка.По 7 або 10, або 14 таблеток у блістері. По 2 або 4, або 6 блістерів у картонній коробці.

Категорія відпуску.За рецептом.

Виробник.ТОВ “ПЛІВА Хорватія”.

Місцезнаходження. 10000, Загреб, вул. Гр. Вуковара, 49, Хорватія.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ХОНДРОІТИН-ФІТОФАРМ

(CHONDROITIN-PHYTOPHARM)

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви:chondroitin sulfate; хондроїтин ­суль­фат (хондроїтин сульфат натрію);

основні фізико-хімічні властивості:емульгель білого кольору, зі слабким специфічним запахом;

склад: 1 г емульгелю містить натрію хондроїтин сульфату 50 мг;

допоміжні речовини: імідосечовина 5 мг,диметилсульфоксид 150 мг, пропіленгліколь, поліетиленгліколю (макроголу) 20 цетостеариловий ефір, кокоїлу каприлокапрат, спирт цетостеариловий, гідроксипропілкрохмалю фосфат, кислоти лимонної моногідрат, натрію цитрат, диметикон, вода очищена.

Форма випуску.Емульгель для зовнішнього застосування.

Фармакотерапевтичнагрупа. Засоби, що застосовують при патології опорно-рухового апарату. Хондроітин сульфат.Код АТС М01А Х25.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Хондропротекторний, хондростимулюючий, репаративний, протизапальний, знеболювальний засіб. Хондроітин сульфат – високомолекулярний мукополісахарид, що є природним компонентом суглобового хряща; він бере участь у побудові основної речовини хрящової і кісткової тканини. Поліпшує фосфорно-кальцієвий обмін у хрящовій тканині, пригнічує ферменти, що порушують структуру і функцію суглобового хряща, гальмує процеси дегенерації хрящової тканини. Стимулює синтез глюкозаміногліканів, нормалізує метаболізм гіалінової тканини, сприяє регенерації хрящових поверхонь і суглобової сумки. Запобігає компресії сполучної тканини, збільшує продукцію суглобової рідини і рухомість уражених суглобів. Уповільнює резорбцію кісткової тканини, знижує втрату кальцію і прискорює процеси репарації кісткової тканини, гальмує прогресування остеоартрозу.

Препарат зменшує болісність суглобів у спокої та під час ходьби, послаблює прояв запалення, сприяє зниженню потреби у нестероїдних протизапальних засобах.

Фармакокінетика. Хондроітин сульфат при нашкірному нанесенні проникає крізь шкірний бар’єр. Максимальна концентрація у плазмі крові досягається через 3 – 4 год після застосування. Хондроітин сульфатхарактеризується високою тропністю до тканин, багатих на глюкозаміноглікани, що зумовлює його високу біодоступність щодо хряща і кістки, яка становить 13 %. При курсовому застосуванні препарат накопичується у тканинах опорно-рухового апарату, а саме — в суглобовому хрящі і синовіальній рідині. Виведення препарату відбувається нирками протягом 24 год.

Показання для застосування. Дегенеративно-дистрофічні захворювання суглобів і хребта (переважно локалізовані форми): остеоартроз, остеохондроз.

Спосіб застосування та дози. Дорослим і дітям старше 12 років мазь наносять 2 – 3 рази на добу тонким шаром на шкіру у ділянці ураження, легко втираючи в шкіру до повного всмоктування. Тривалість курсу лікування визначається індивідуально, залежно від ефективності і переносимості терапії та, як правило, становить 2 – 3 тижні.

Побічна дія. Препарат звичайно добре переноситься, однак можуть виникнути шкірні реакції у вигляді свербежу, гіперемії, печіння, висипання у місцях аплікації, що потребує відміни препарату.

Протипоказання. Тромбофлебіти, індивідуальна підвищена чутливість до компонентів препарату, схильність до кровоточивості.

Передозування. Випадки передозування препарату не описані. За умови дотримання рекомендацій щодо застосування передозування препарату є малоймовірним.

Особливості застосування. Препарат слід наносити лише на неушкоджені ділянки шкіри, запобігаючи потраплянню на відкриті рани, в очі та на слизові оболонки.

Вагітність і лактація. В період вагітності та лактації можливість застосування препарату визначає лікар.

Застосування в педіатрії.. Емульгель Хондроітин-Фітофарм слід з обережністю призначати дітям.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами. При нашкірному застосуванні препарату його взаємодії з іншими лікарськими засобами не встановлено.

Умови та термін зберігання.Зберігативнедоступному для дітей місці при температурі 15 – 25 оС. Не заморожувати.

Термін придатності – 1,5 роки.

Умови відпуску.Без рецепта.

Упаковка. По 25 г або 40 г емульгелю у тубах і пачках.

Виробник. ВАТ «Фітофарм».

Адреса. Україна, 84500, Донецька обл., м. Артемівськ, вул. Сибірцева, 2.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ВІКАЇР®

(VICAIR)

Загальна характеристика:

основні фізико-хімічні властивості:таблетки рожевого або рожевувато-лілового кольору з

білими і темними вкрапленнями, з двоопуклою поверхнею, з рискою;

склад:1 таблетка містить вісмуту нітрату основного – 0,35 г, магнію карбонату основного

- 0,4 г, натрію гідрокарбонату – 0,2 г, кори крушини в порошку – 0,025 г, кореневищ аїру в порошку – 0,025 г;

допоміжні речовини;крохмаль картопляний, кислота стеаринова, тальк.

Форма випуску. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Засоби для лікування пептичної виразки. Код АТС А02ВХ62.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.Вікаїр ® відноситься до в’яжучих і антацидних препаратів. Механізм його дії комплексний та пов’язаний з впливом на аферентну інервацію, в наслідок чого підвищується або знижується збудливість та провідність аферентних нервових провідників і закінчень, а також захищаються рецептори від подразнень.

Вісмуту нітрат, магнію карбонат, натрію гідрокарбонат мають антацидну дію – утворюють плівку з колоїду, що захищає чутливі нервові закінчення від дії подразнювальних речовин і соляної кислоти на слизову оболонку шлунку; в’яжучу дію – викликають дегідратацію або часткову коагуляцію тканинних білків і утворюють альбумінати, що захищають слизову оболонку;

Кора крушини викликає послаблювальний ефект за рахунок хризофанової кислоти, що стимулює перистальтику товстої кишки та зменшує всмоктування у ній води;

Кореневище аїру вміщує гіркоти, що сприяють покращанню травлення, рефлекторно збільшуючи секрецію шлункового соку.

Фармакокінетика. Не вивчалась.

Показання для застосування.Лікування гіперацидних гастритів, функціональної диспепсії.

Спосіб застосування та дози. Таблетки Вікаїр® призначають внутрішньо після їжі. Приймають по 1-2 таблетки (краще після їх подрібнення) 3 рази на день із 1/2 склянки теплої води. Курс лікування триває 1-2-3 місяці при дотриманні відповідної дієти.

Дітям після 7 років – по 1/2 – 1 таблетці 3 рази в день.

Побічна дія. У поодиноких випадках може спостерігатися збільшення частоти випорожнень, які припиняються при зменшенні дози. Головний біль, набряк ясен та повік, пігментація на язику, нудота, блювання, гемоглобінемія.

Протипоказання.Хронічні і запальні процеси в кишечнику і жовчному міхурі. Підвищена чутливість до окремих компонентів. Діти до 7 років. Вагітність, лактація.

Передозування.Можливі диспептичні явища ( нудота , блювання), пронос.

Особливості застосування.При лікуванні препаратом необхідно контролювати стан функції нирок та концентрацію вісмуту в крові і сечі. Препарат не слід застосовувати при вагітності, на час лікування припиняють годування груддю. Кал при прийомі таблеток Вікаїр® має темний колір.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.При вживанні препарату зменшується резорбтивна дія тетрациклінів, оскільки при взаємодії тетрациклінів з препаратами, що містять катіони магнію, утворюються комплекси, які погано всмоктуються. Під час лікування препаратом не слід приймати препарати, що містять вісмут, для запобігання ризику зростання вмісту речовини в крові. Препарат зменшує всмоктування похідних кумарину. Не дозволяється вживати одночасно з препаратами, які пригнічують секрецію.

Умови та термін зберігання.Зберігати в сухому, захищеному від світла, недоступному для дітей місці, при температурі від +15 °С до +25 °С.

Термін придатності – 5 років.

Умови відпуску.Без рецепта.

Упаковка.10 таблеток у контурно-безчарунковій упаковці.

Виробник.АТ «Галичфарм».

Адреса.Україна, 79024, м. Львів, вул.Опришківська,6/8.

І Н С Т Р У К Ц І Я

для медичного застосування препарату

ТРОМБОНЕТ®

(TROMBONET)

Склад:

діюча речовина:clopidogrel;

1 таблетка містить клопідогрелу гідросульфату в перерахуванні на клопідогрел 75мг;

допоміжні речовини:лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна (101), крохмаль кукурудзяний, олія рицинова гідрогенізована, макрогол – 6000, магнію стеарат, гідроксипропілметилцелюлоза, титану діоксид, кандурин (срібний блиск), заліза оксид червоний.

Лікарська форма.Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтичнагрупа.Засоби, що впливають на систему крові та гемопоез. Антитромботичні засоби. Антиагреганти. Код АТС В01А С04.

Клінічні характеристики.

Показання.Профілактика ішемічних порушень (інфаркт міокарда, ішемічний інсульт), тромбоз периферичних артерій у хворих на атеросклероз. Гострий коронарний синдром без підйому сегментуST (нестабільна стенокардія або інфаркт міокарда без зубцяQ) у комбінації з ацетилсаліциловою кислотою.

Протипоказання. Гостра кровотеча (при пептичній виразці або внутрішньочерепному крововиливі та ін.), підвищена чутливість до компонентів препарату.

Спосіб застосування та дози.Дорослим призначають по 1 таблетці (75 мг клопідогрелу) 1 раз на добу незалежно від прийому їжі.

Для хворих з гострим коронарним синдромом без підйому сегментаST початкова доза становить 4 таблетки (300 мг клопідогрелу) одноразово, далі по 1 таблетці (75 мг клопідогрелу) на добу у поєднанні з ацетилсаліциловою кислотою у дозі 75-325 мг/добу. Для пацієнтів літнього віку, пацієнтів з нирковою недостатністю корекція дози не потребується.

Побічні реакції.

З боку системи згортання крові:кровотечі (шлунково-кишкові, носові, в кон’юнктиву), пурпура, гематоми, рідко (0,35 %) – геморагічний інсульт.

З боку системи кровотворення:нейтропенія, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, рідко – апластична анемія.

З боку центральної і периферичної нервової системи: головний біль, запаморочення, парестезії.

З боку травної системи: болі у животі, диспепсія, діарея, нудота, гастрит, запор, рідко – виразка шлунка і дванадцятипалої кишки.

Алергічні реакції: шкірний висип, в окремих випадках – бронхоспазм, анафілактичні реакції, набряк Квінке.

Рідко – порушення функції нирок та зміни рівня креатиніну.

Передозування.Симптоми: при перевищенні рекомендованих доз можливо підсилення симптомів, що описані у розділі Побічна дія”. Лікування: відміна препарату, за необхідності швидкої корекції збільшеного часу кровотечі – переливання тромбоцитарної маси. Специфічного антидоту не існує.

Застосування в період вагітності або годування груддю.

Немає доказів впливу клопідогрелу на частоту уроджених аномалій або ушкоджуючої дії на плід. Досвід застосування препарату для лікування вагітних недостатній, тому препарат слід застосовувати лише за гострої потреби.

За необхідності призначення Тромбонету® в період лактації слід вирішити питання про припинення годування груддю. В експериментах на тваринах встановлено, що клопідогрел і його метаболіти виділяються з грудним молоком.

Діти.Не досліджені ефективність і безпека застосування клопідогрелу у дітей.

Особливості застосування.

У хворих на гострий інфаркт міокарда лікування слід починати через кілька діб. Не слід застосовувати препарат при гострому ішемічному інсульті давністю менше 7 днів.

З обережністю слід застосовувати при підвищеному ризику кровотеч унаслідок травми або оперативних втручань, при порушеннях системи гемостазу, при порушеній функції нирок і печінки.

При запланованих хірургічних втручаннях (коли антиагрегантна дія небажана) курс лікування препаратом слід припинити за 7 діб до операції.

При появі симптомів підвищеної кровоточивості (кровоточивість ясен, менорагії, гематурія) рекомендується лабораторний контроль системи гемостазу (час кровотечі, кількість тромбоцитів, тести функціональної активності тромбоцитів).

Досвід застосування клопідогрелу для лікування пацієнтів з тяжкими захворюваннями печінки (з ризиком геморагічного діатезу) обмежений. Тромбонет® слід застосовувати з обережністю при лікуванні цих пацієнтів.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Вплив препарату на здатність керувати автотранспортом і механізмами не встановлений.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.При одночасному застосуванні з варфарином антиагрегантна дія підсилюється і зростає тривалість кровотечі, тому така комбінація небажана. Призначення клопідогрелу з ацетилсаліциловою кислотою повинно бути обережним, під контролем лабораторних показників згортання крові, оскільки безпечність їх тривалого одночасного застосування на даний час не встановлена.

Необхідно дотримуватися обережності при одночасному застосуванні клопідогрелу з нестероїдними протизапальними засобами, гепарином, тромболітичними засобами, оскільки такі комбінації підвищують ризик виникнення кровотеч.

Не виявлено клінічно значущої фармакодинамічної взаємодії при одночасному застосуванні клопідогрелу з фенобарбіталом, циметидином, естрогенами, діуретиками, ?-адреноблокаторами, інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту, блокаторами кальцієвих каналів, засобами, що знижують вміст холестерину у крові, з гіпоглікемічними, протиепілептичними препаратами.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Антиагрегантний засіб. Механізм дії зумовлений необоротним селективним пригніченням зв’язування аденозиндифосфату (АДФ) з рецепторами тромбоцитів і блокадою АДФ-індукованого зв’язування фібриногену з комплексом глікопротеїнIIb/IIIa. Препарат пригнічує також агрегацію, спричинену іншими агоністами, шляхом блокади підвищення активності тромбоцитів вивільненим АДФ. Необоротно змінює АДФ-рецептори тромбоцита, у зв’язку з чим тромбоцити залишаються нефункціональними протягом усього життя, а відновлення нормальної функції відбувається у міру оновлення тромбоцитів (приблизно через 7 діб). Пригнічуючи агрегацію тромбоцитів, збільшує час кровотечі. Не впливає на активність фосфодіестерази.

Антиагрегантний ефект дозозалежно виявляється через 2 години після одноразового прийому. При курсовому прийомі препарату у добовій дозі 50-100 мг АДФ-індукована агрегація тромбоцитів досягає стійкої рівноваги на 3-7-му добу, при цьому максимальне пригнічення агрегації тромбоцитів становить 40-60 %. Після відміни препарату агрегація тромбоцитів і час кровотечі повертаються до початкових значень приблизно через 5-7 діб після прийому останньої дози, що відповідає періоду життя тромбоцитів (7-10 діб).

Фармакокінетика.При пероральному застосуванні швидко всмоктується із травного тракту в кров. Біодоступність не залежить від прийому антацидних засобів та їжі. Препарат є попередником активної речовини. Інтенсивно метаболізується у печінці, перетворюючись на активний метаболіт шляхом окислення і подальшого гідролізу (при першому проходженні крізь печінку). Активний метаболіт – тіольне похідне – на даний час неідентифікований, тому

фармакокінетичний профіль препарату описується кінетикою його основного циркулюючого метаболіту – фармакологічно неактивного карбоксильного похідного, концентрація якого в плазмі крові становить 85 % від початкової сполуки. Максимальний рівень в плазмі крові становить близько 3 мг/л, час його досягнення – близько години. Час напіввиведення – 8 годин, виводиться із сечею (50 %) і калом (46 %).

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:таблетки круглої форми, з двоопуклою поверхнею, вкриті оболонкою темного рожевого кольору з перламутровим відтінком.

Термін придатності.2 роки.

Умови зберігання.Зберігати у сухому, захищеному від світла та недоступному для дітей місці при температурі до 25 оС.

Упаковка. По 10 таблеток у контурну чарункову упаковку і по 1 або 3 контурні чарункові упаковки у картонній пачці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.ВАТ “Фармак”.

Місцезнаходження Україна, 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 63.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

МАНІТ

(Manit)

Загальна характеристика:

основні фізико-хімічні властивості: прозорий, безбарвний або з жовтуватим відтінком розчин;

склад: 1 мл розчину містить манітолу 0,1 г або 0,15 г або 0,2 г;

допоміжні речовини:натрію хлорид, вода для ін’єкцій.

Форма випуску. Розчин для інфузій.

Фармакотерапевтична група.Диуретичні засоби. Розчин осмотичних диуретиків. Код АТС В05В С01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Препарат – водний розчин манітолу. Осмотично активний інфузійний розчин, який після внутрішньовенного введення викликає переміщення води з позасудинного простору в судинне русло, тимчасово підвищує обєм кровообігу. Має диуретичні властивості внаслідок підвищення осмотичного тиску плазми крові та зниження реабсорбції води. Диуретичний ефект характеризується виділенням значної кількості вільної води, що відрізняє препарат від інших осмотичних диуретиків (наприклад, сечовини). При цьому виділяється значна кількість натрію без суттєвого впливу на виділення калію. Надає протиглаукомну дію, підвищуючи осмотичну концентрацію плазми крові та призводить до збільшення відтоку води з тканин ока в плазму з наступним зниженням внутрішньоочного тиску.

Використання розведених водою розчинів препарату для промивання при трансуретральній резекції передміхурової залози зводить до мінімуму гемолітичний ефект, який спостерігається при використанні тільки води. Поступання у системний кровотік гемолізованої крові та вираженість виникаючої в результаті цього гемоглобінемії зменшуються.

Резорбція та надходження у системний кровотік при трансуретральній резекції передміхурової залози варіює. Манитол залишається у позаклітинній рідині. Якщо у плазмі крові створюються дуже високі концентрації манитолу або у хворого відзначається ацидоз, манитол може проникати через гематоенцефалічний бар’єр та викликати реактивне підвищення внутрішньочерепного тиску.

Фармакокінетика. Період напіввиведення становить близько 100 хв. Диуретичний ефект проявляється через 1-3 год після введення, зниження спинномозкового тиску та внутрішньоочного тиску – протягом 15 хв після початку інфузії. Максимальне зниження внутрішньоочного тиску спостерігається через 30-60 хв після початку введення. Зниження тиску спинномозкової рідини зберігається протягом 3-8 год, зниження внутрішньоочного тиску – протягом 4-8 год після завершення інфузії. Близько 80 % введеної дози виводиться з сечею протягом 3 год. Манітол проходить через плацентарний барєр. Не встановлено проникання манітолу в грудне молоко.

Показання для застосування. Препарат застосовують для зниження внутрішньочерепного тиску (після травм, операцій), що зменшує набряк мозку, а також при гострій нирковій або печінково-нирковій недостатності, при асцитах, для швидкого виведення токсичних речовин (наприклад, при отруєннях барбітуратами).

Призначають препарат при інтенсивній терапії судомного статусу, при операціях із штучним кровообігом (профілактика ішемії нирок), для лікування внутрішньоочної гіпертензії (після травми, операцій, при глаукомі).

Спосіб застосування та дози. Препарат вводять внутрішньовенно (струминно повільно або краплинно). Загальна доза та швидкість введення залежить від показань та клінічного стану хворого.

При нирковій недостатності з олігурією вводять 0,2 г манітолу на 1 кг маси тіла протягом 3 – 5 хв, далі спостерігають за диурезом у продовж 1 – 2 годин; якщо він становить більше 30 мл на годину або підвищиться на 50 %, продовжують введення препарату внутрішньовенно повільно так, щоб диурез утримувався на рівні 40 мл на 1 годину.

Добова доза для дорослих 50-100 г, для дітей – 0,25-2 г/кг маси тіла.

При набряку мозку, внутрішньочерепній та внутрішьоочній гіпертензії для підвищення диурезу манітол вводять в дозі 1 – 2 г/кг 15 % або 20 % розчину у продовж 1 години. При наявності терапевтичного ефекту продовжують введення манітолу в дозі

1,5 – 2,9 г/кг маси тіла з перервами кожні 8 годин.

Побічна дія. Рідко- гіпогідратація, порушення електролітного балансу, гіперосмолярність плазми, відчуття сухості у роті, спрага, зростання недостатності кровообігу, набряк легенів, головний біль, судоми, нудота, блювання, діарея, кропив’янка, тремор. Проникнення манитолу у навколосудинні тканини може викликати набряк та некроз шкіри.

Протипоказання. Анурія, декомпенсована серцева недостатність, дегідратація, гіперосмолярний стан, термінальна стадія хронічної ниркової недостатності, набряк легенів, період вагітності, внутрішньочерепна кровотеча.

Передозування. Виражені симптоми побічної дії. При швидкому введенні, особливо при зниженій гломерулярній фільтрації, можуть виникнути гіперволемія, підвищення внутрішньочерепного та внутрішньоочного тиску. Введення у високих дозах манитолу може призвести до його накопичення, надмірного збільшення позаклітинної рідини, гіпергідратаційної гіпонатріемії і гіперкаліемії, а також до перенавантаження серця об’ємом, особливо у хворих з гострою або хронічною нирковою недостатністю.

Особливості застосування. Препарат застосовують тільки в умовах стаціонару. Необхідно контролювати осмотичність крові, баланс води та іонів. Після введення пробної дози необхідно стежити за диурезом. Не можна робити висновки, виходячи з питомої ваги сечі.

При низьких температурах розчин може кристалізуватися. В таких випадках пляшку з розчином треба нагріти в теплій воді при температурі 60 – 70 оС, періодично сильно струшуючи. Перед використанням розчин треба охолодити до 36 оС.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.Потенціює сечогінний ефект салуретиків, інгібіторів карбоангідрази та інших диуретичних засобів. При поєднанні з неоміцином збільшується ризик розвитку ото- або нефротоксичних реакцій. При одночасному застосуванні з манитолом підвищується вірогідність токсичної дії препаратів наперстянки, яка обумовлена гіпокаліемією.

Умови та термін зберігання. Зберігати в сухому місці при температурівід 5оС до 25 °С.

Термін придатності – 3 роки.

Умови відпуску. За рецептом.

Упаковка. По 200 мл, 400 мл (10 % або 15 % або 20 %) розчину у пляшці; по 1 пляшці в пачці з картону або у груповій упаковці (картонний ящик).

Виробник.ВАТ “Біофарма”.

Адреса.Україна, 03038, м. Київ, вул. М. Амосова, 9.

І Н С Т Р У К Ц І Я

для медичного застосування препарату

МЕЛОКСИКАМ СОФАРМА

(MЕLOXICAM SOPHARMA)

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви:мелоксикам; 4-гідрокси-2-метил-N-(5-метил-1,3-тіазол-2-іл)-2Н-1,2-бензотіазин-3-карбоксамід-1,1-діоксид;

основні фізико-хімічні властивості:круглі плоскі таблетки, з фаскою і насічкою з одного боку, блідо-жовтого кольору;

склад:1 таблетка містить мелоксикаму 7,5 мг; 15 мг.

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, магнію стеарат, цукор молочний, повідон, кросповідон, кремнію оксид колоїдний безводний, тринатрію цитрат дигідрат, крохмаль прежелатинізований.

Форма випуску.Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Нестероїдні протизапальні і протиревматичні засоби групи енолікової кислоти. Код ATC М01АС06.

Фармакологічні властивості.Фармакодинаміка.Мелоксикам належить до нестероїдних протизапальних і протиревматичних засобів групи енолікової кислоти. Він має протизапальний і знеболювальний ефект і жарознижувальну дію. Механізм протизапальної дії обумовлений пригніченням синтезу простагландинів, причому його дія селективна і по відношенню до ферменту циклооксигенази 2 (ЦОГ-2), від якого залежить розвиток запальних процесів у суглобах і м’язах. Аналгетичний ефект мелоксикаму є результатом його протизапальної дії, а також пригнічення альгогенних субстанцій. Антипіретичний ефект пов’язаний з пригніченням синтезу простагландинів і ендогенних пірогенів у гіпоталамусі.

Фармакокінетика.Після внутрішнього прийому одноразової дози мелоксикам всмоктується на 90%. Прийом їжі не впливає на швидкість і ступінь всмоктування.

Постійні концентрації в плазмі встановлюються через 3 – 5 днів лікування. До 90% прийнятої дози зв’язуються з білками плазми. Максимальна концентрація в плазмі після прийому дози 7,5 мг становить 0,4 – 1,0 мкг/мл і 0,8 – 2,0 мкг/мл після прийому 15 мг. Об’єм розподілу становить приблизно 11 л.

У синовіальній рідині концентрації досягають 50% концентрацій у плазмі. Метаболізується в основному в печінці.

До 5% прийнятої дози виводиться у незмінному стані із жовчю і у незначній кількості – з сечею. Основна частина виводиться у формі метаболітів – половина кількості з сечею, а інша частина – з жовчю. Період напіввиведення становить приблизно 20 год. Плазмовий кліренс становить приблизно 8 мл/хв.

Показання для застосування. Симптоматичне лікування ревматоїдного артриту і артропатії. Симптоматичне лікування загостреного остеоартриту. Симптоматичне лікування анкілозуючого спондиліту. Пригнічення болю при ішіасі і люмбаго.

Спосіб застосування та дози.

Дорослі.Добова доза може бути від 7,5 мг до 15 мг залежно від захворювання і терапевтичної відповіді.

Ревматоїдний артрит – на початку лікування рекомендується приймати дозу 15 мг на добу (по 1 таблетці 7,5 мг вранці і ввечері). При досягненні задовільного терапевтичного результату дозу препарату необхідно зменшити до 7,5 мг на добу (1 таблетка). Таблетки приймають внутрішньо під час їжі, не розжовуючи. Термін лікування визначає лікар.

Остеоартрит у стадії загострення – рекомендована добова доза становить 7,5 мг на добу (1 таблетка 7,5 мг). При незадовільному терапевтичному результаті дозу можна збільшити до 15 мг на добу (по 1 таблетці 7,5 мг 2 рази на добу або по 1 таблетці 15 мг 1 раз на добу). Термін лікування визначає лікар.

При анкілозуючому спондилоартриті – рекомендована добова доза становить 15 мг (по 1 таблетці 7,5 мг вранці і ввечері). Підтримувальна доза – 7,5 мг (1 таблетка 7,5 мг). Термін лікування визначає лікар.

Пацієнти з нирковими порушеннями, що перебувають на гемодіалізі – добова доза не повинна перевищувати 7,5 мг. У пацієнтів з легкими і середньо вираженими печінковими порушеннями можна не змінювати рекомендовані для відповідних показань дози.

Побічна дія. З боку шлунково-кишкового тракту можуть виникнути диспепсичні порушення, нудота, блювання, біль у животі, запор, здуття живота, стоматит, минущі порушення показників функціональних проб печінки. У виключно рідких випадках – кровотечі, виразки шлунково-кишкового тракту, анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія. З боку шкіри і слизових оболонок – свербіж, шкірні висипання, рідко – кропив’янка, дуже рідко – підвищена фоточутливість, множинна еритема, екзантеми, синдром Стівенса-Джонсона, синдром Лайєла. Дуже рідко – бронхоспазм. Окремі пацієнти можуть скаржитися на головний біль, дзвін у вухах, запаморочення, сонливість, у дуже рідких випадках – на підвищення артеріального тиску, тахікардію, припливи.

Протипоказання.Препарат протипоказаний у таких випадках: підвищена чутливість до мелоксикаму, допоміжних речовин препарату або до інших нестероїдних протизапальних засобів. Бронхіальна астма, хронічна кропив’янка, ангіоневротичний набряк, астма, яка виникає на прийом ацетилсаліцилової кислоти. Геморагії шлунково-кишкового тракту, інсульти мозку. Гостра або загострена пептична виразка шлунка і дванадцятипалої кишки. Складні ураження печінки. Складні ураження нирок, що не потребують діалізу. Вагітність і годування груддю. Дитячий вік до 15 років.

Передозування. Симптоми передозування нестероїдних протизапальних засобів такі: запаморочення, нудота, блювання, шум у вухах, сонливість або збудження; у тяжких випадках – тремор, судоми, пригнічення центральної нервової системи. Лікування: специфічного антидоту немає. Перші заходи повинні бути спрямовані на попередження всмоктування залишків лікарського засобу промиванням шлунка і введенням активованого вугілля. Проводять симптоматичне лікування.

Особливості застосування.Під час лікування препаратом слід уважно спостерігати за пацієнтами з анамнестичними даними про виразки і геморагії шлунково-кишкового тракту. При виникненні перших симптомів подібних ускладнень лікування препаратом необхідно відразу ж припинити.

У пацієнтів з порушеннями функції нирок необхідно проводити контроль під час лікування препаратом з метою попередження виникнення ниркової недостатності.

Особливу увагу слід проявляти у клінічних випадках з дегідратацією, серцевою недостатністю, цирозом печінки, нирковим нефрозом, при одночасному застосуванні діуретиків і у пацієнтів старше 65 років.

Під час терапії препаратом слід уважно спостерігати за пацієнтами з анамнестичними даними про шкірну алергію або виразки слизових оболонок.

Як і інші нестероїдні протизапальні засоби, мелоксикам може викликати пригнічення фертильності, через що лікування пацієнтів у фертильному віці можна проводити лише після уважної оцінки співвідношення користь/ризик.

Протипоказане застосування препарату під час вагітності і годування груддю.

Не має несприятливого впливу на психосоматичний статус і рефлекси. На початку лікування у деяких пацієнтів може з’явитись запаморочення або сонливість. Таким пацієнтам не слід керувати автомобілями і працювати з автоматизованими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.Підвищується ризик побічної дії з боку шлунково-кишкового тракту при застосуванні Мелоксикаму Софарма одночасно з іншими нестероїдними протизапальним засобами (наприклад, ацетилсаліциловою кислотою) або глюкокортикоїдами (преднізолоном, метилпреднізолоном).

Ризик кровотеч підвищується при застосуванні препарату на фоні непрямих антикоагулянтів, інших антитромботичних засобів або пентоксифіліну. При необхідності одночасного застосування цих засобів з препаратом слід частіше контролювати показники згортування крові. При одночасному застосуванні з солями літію або метотрексатом може спостерігатись підвищення токсичності останніх.

Підвищений ризик змін в картині крові існує при одночасному застосуванні препарату і зидовудину.

Терапевтична ефективність антигіпертензивних лікарських засобів, таких як бета-блокатори, АПФ інгібітори, діуретики і вазодилататори, може бути знижена при одночасному застосуванні з Мелоксикамом Софарма.

Нефротоксичний ефект циклоспорину і діуретиків, особливо на фоні дегідратації, може підвищитись при одночасному застосуванні з препаратом. Можлива несприятлива взаємодія при одночасному застосуванні Мелоксикаму Софарма і пероральних гіпоглікемічних засобів.

Мелоксикам Софарма, як і усі інші нестероїдні протизапальні засоби, може зменшити ефективність внутрішньоматкових протизаплідних засобів.

Умови та термін зберігання.Зберігати в недоступному для дітей, сухому, захищеному від світла місці при температурі не вище 25 ?С. Термін придатності – 2 роки.

Умови відпуску.За рецептом.

Упаковка.Таблетки,7,5 мг або 15 мг упаковують по 10 штук у блістери ПВХ плівки молочно-білого кольору/алюмінієвої фольги. По 2 блістери у картонній коробці.

Виробник. АТ “Уніфарм”.

Адреса.Болгарія,1756,м. Софія, вул. Трайко Станоєва, 3.

І Н С Т Р У К Ц І Я

для медичного застосування препарату

ГЛЮКОВАНС

( GLUCOVANCE)

Загальна характеристика:

основні фізико-хімічні властивості: Глюкованс 500 мг/2,5 мг: світло-оранжеві капсулоподібні, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з гравіюванням „2,5” на одному боці;

Глюкованс 500 мг/5 мг: жовті капсулоподібні, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою з гравіюванням „5” на одному боці.

склад: 1 таблетка, вкрита оболонкою, по 500 мг/2,5 мг містить метформіну гідрохлориду – 500 мг і глібенкламіду – 2,5 мг;

допоміжні речовини:Глюкованс 500 мг/2,5 мг:повідон К 30, магнію стеарат, натрію кроскармелоза, целюлоза мікрокристалічна; оболонка: ОпадріOY-L-24808;

1 таблетка, вкрита оболонкою, по 500 мг/5 мг містить метформіну гідрохлориду – 500 мг і глібенкламіду – 5 мг;

допоміжні речовини:Глюкованс 500 мг/5 мг: повідонК 30, магнію стеарат, натрію кроскармелоза, целюлоза мікрокристалічна; оболонка: Опадрі 31F22700.

Форма випуску.Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтичнагрупа. Пероральні гіпоглікемізуючі засоби (похідне сульфонілсечовини II покоління+бігуанід).Код АТС А10ВД02.

Фармакологічні властивості.Фармакодинаміка.Глюкованс є фіксованою комбінацією двох пероральних гіпоглікемічних засобів різних фармакологічних груп: метформіну і глібенкламіду.

Метформін відноситься до групи бігуанідів і знижує рівень глюкози в сироватці крові за рахунок підвищення чутливості периферичних тканин до дії інсуліну і посилення захоплення глюкози. Метформін знижує всмоктування вуглеводів в шлунково- кишковому тракті і гальмує глюконеогенез в печінці.

Позитивно впливає на метаболізм ліпідів: знижує вміст загального холестерину, ліпопротеїнів низької щільності та тригліцеридів.

Глібенкламід відноситься до групи похідних сульфонілсечовини II покоління. Рівень глюкози при прийомі глібенкламіду знижується в результаті стимуляції секреції інсуліну ?-клітинами підшлункової залози.

Фармакокінетика. Глібенкламід.Після внутрішнього прийому абсорбція з кишково-шлункового тракту становить 48-84 %.Час досягнення максимальної концентрації 1-2 години, об’єм розпаду – 9-10 л. Зв’язок з білками плазми становить 95%. Майже повністю метаболізується в печінці з утворенням двох неактивних метаболітів, один з яких виводиться нирками, а другий – з жовчю. Період напіввиведення від 3 до 10-16 годин.

Метформін абсорбується зі шлунково-кишкового тракту майже повністю, у фекаліях виявляється 20–30% дози. Абсолютна біодоступність становить від 50 до 60%. При одночасному прийомі їжі абсорбція метформіну знижується і сповільнюється. Метформін швидко розподіляється в тканинах, практично не зв’язується з білками плазми. Метформін піддається метаболізму незначною мірою і виводиться нирками. Період напіввиведення становить приблизно 9–12 годин.

Показання для застосування.

Цукровий діабет II типу у дорослих:

- як препарат другої лінії при неефективності дієтотерапії, фізичних вправ і попередньої терапії метформіном або глібенкламідом;

- для заміщення попередньої терапії двома препаратами (метформіном і глібенкламідом) у хворих зі стабільним і добре контрольованим рівнем глікемії.

Спосібзастосування та дози.

Доза препарату встановлюється індивідуально залежно від рівня глікемії.

Початкова доза для дорослих становить 1 таблетка Глюковансу 500 мг/2,5 мг на день. При заміщенні попередньої комбінованої терапії метроформіном і глібекламідом призначають 1-2 таблетки Глюковансу 500 мг/2,5 мг в залежно від попереднього рівня доз. Кожні 1-2 тижні після початку лікування дозу препарату корегують залежно від рівня глікемії.

Таблетки слід приймати під час їжі.

Максимальна добова доза становить 4 таблетки Глюковансу 500 мг/2,5 мг або Глюковансу 500 мг/5 мг.

Термін лікування встановлюється індивідуально.

Побічна дія.

Обумовлена метформіном:

-нудота, блювання, біль у животі, відсутність апетиту. Ці симптоми виникають особливо часто на початку лікування і, як правило, зникають самостійно і не потребують спеціального лікування. Для того, щоб уникнути розвитку цих побічних ефектів, рекомендується приймати препарат в 2 або 3 прийоми; повільне підвищення дози препарату також покращує його переноимість;

- „металевий” присмак у роті;

- еритема;

- мегалобластна анемія;

- лактатацидоз.

Обумовлена глібенкламідом:

-гіпоглікемія;

- кропив’янка, висип, шкірний свербіж;

- нудота, блювання, біль в епігастрії;

- збільшення активності „печінкових” ферментів;

- лейкопенія, тромбоцитопенія, рідко – агранулоцитоз, гемолітична анемія, панцитопенія;

- „антабусний ефект” при вживанні алкоголю.

Протипоказання.

-Підвищена чутливість до метформіну, глібенкламіду або інших похідних сульфонілсечовини, а також до допоміжних речовин;

- діабет типу 1;

- діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома, діабетична кома;

- печінкова недостатність або порушення функції нирок (рівень креатину вище 135 моль/л для чоловіків і вище 110 моль/л – для жінок);

- гострі захворювання, що перебігають з ризиком розвитку порушень функції нирок:

дегідратація, тяжкі інфекційні захворювання, шок, внутрішньосудинне введення йодовмісних контрастних засобів;

- значні клінічні прояви гострих і хронічних захворювань, що можуть призводити до розвитку тканинної гіпоксії (серцева або дихальна недостатність, гострий інфаркт міокарда, шок );

- печінкова недостатність;

- порфірія;

- вагітність, період годування груддю;

- одночасний прийом міконазолу;

- інфекційні захворювання, серйозні хірургічні операції і травми, поширені опіки та інші стани ( коли доцільним є проведення інсулінотерапії);

- порушення функції печінки;

- хронічний алкоголізм, гостре отруєння алкоголем;

- лактатацидоз ( у т. ч. в анамнезі);

- застосування протягом не менше 48 годин до і протягом 48 годин після проведення радіоізотопних або рентгенологічних досліджень з введенням йодовмісної контрастної речовини;

- дотримання гіпокалорійної дієти (менше ніж 1000 кал/доб).

Не рекомендовано застосовувати препарат особам старше 60 років, які виконують важку фізичну працю, що пов’язано з підвищеним ризиком розвитку у них молочнокислого ацидозу.

З обережністюГлюкованс слід приймати при:

- пропасному синдромі;

- захворюваннях щитоподібної залози (з порушеннями функції);

- гіпофункції передньої частки гіпофіза або кори наднирникових залоз.

Передозування.

Передозування або наявність факторів ризику можуть спровокувати розвиток лактатацидозу, оскільки препарат містить метформін. Лактатацидоз є станом, потребуючим невідкладної допомоги; лікування лактатацидозу повинно проводитися в клініці. Найбільш ефективним методом лікування є гемодіаліз.

Передозування також може призвести до розвитку гіпоглікемії через присутність у складі препарату глібенкламіду. Симптоми гіпоглікемії: відчуття голоду, підвищена пітливість,

слабість, відчуття серцебиття, блідість шкірних покривів, парестезія в порожнині рота, тремтіння, загальне занепокоєння, головний біль, патологічна сонливість, порушення сну, почуття страху, порушення координації рухів, тимчасові неврологічні розлади. При прогресуванні гіпоглікемії можлива втрата хворим самоконтролю і свідомості.

При гіпоглікемії легкої або середньої тяжкості глюкозу або розчин цукру приймають внутрішньо. У випадку тяжкої гіпоглікемії ( втрата свідомості ) вводять внутрішньовенно 40 % розчин декстрози (глюкози) або глюкагон внутрішньовенно, внутрішньом’язово, підшкірно. Після відновлення свідомості хворому необхідно дати їжу, збагачену вуглеводами, щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії.

Кліренс глібенкламіду в плазмі крові може збільшуватися у пацієнтів з захворюваннями печінки. Оскільки глібенкламід активно зв’язується з білками крові, то препарат не елімінується при діалізі.

Особливості застосування.

Під час лікування Глюковансом необхідно регулярно контролювати рівень глікемії до їжі і після їжі.

Якщо під час лікування у Вас з’явились блювання, біль у животі, біль у м’язах, загальна слабкість і сильне нездужання, то прийом препарату негайно припиняють. Ці симптоми можуть бути ознакою початку лактатацидозу.

За 48 годин до хірургічного втручання або внутрішньовенного введення йодовмісного рентгеноконтрасного дослідження прийом Глюковансу слід припинити. Лікування слід відновити через 48 годин.

Несумісний з прийомом алкоголю.

Під час лікування Глюковансом не слід займатися діяльністю, що потребує концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.

Застосування під час вагітності та в період годування груддю.

При плануванні вагітності, а також у випадку настання вагітності на фоні прийому Глюковансу його застовуання необхідно припинити і призначити інсулінотерапію. Мати та новонароджений підлягають спостереженню. Оскільки дані про проникнення в грудне молоко відсутні, цей препарат протипоказаний для застосування під час годування груддю.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Препарати, щопосилюють дію Глюковансу (підвищення ризику розвитку гіпоглікемії ):

Міконазол може провокувати розвиток гіпоглікемії (аж до розвитку коми).

Флуканазол: підвищує період напіввиведення похідних сульфонілсечовини і підвищує ризик розвитку гіпоглікемічних реакцій.

Прийом алкоголю підвищує ризик розвитку гіпоглікемічних реакцій (аж до розвитку коми). Під час прийому препарату слід уникати прийому алкоголю і лікарських засобів, що містять спирт.

Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (каптоприл, еналаприл): використання інгібіторів АПФ підвищує імовірність розвитку гіпоглікемічних реакцій у хворих на цукровий діабет при лікуванні похідними сульфонілсечовини за рахунок покращання толерантності до глюкози і зниження потреби в інсуліні.

?- адреноблокатори: підвищують частоту розвитку і тяжкості гіпоглікемії.

Препарати, що послаблюють дію Глюковансу:

Даназол має гіперглікемічну дію. При необхідності лікування даназолом і при припиненні прийому останнього потрібна корекція дози Глюковансу під контролем рівня глікемії.

Хлорпромазин: при прийомі у великих дозах (100 мг на добу) викликає підвищення рівня глікемії.

?2адреностимулятори: за рахунок стимуляції ?2адренорецепторів підвищують рівень глікемії.

Діуретики(особливо «петльові»:провокують розвиток кетоацидозу за рахунок розвитку функціональної ниркової недостатності.

Йодовмісні контрастні засоби:внутрішньовенне введення йодовмісних контрастних засобів можуть призводити до розвитку ниркової недостатності, що, в свою чергу, призводить до кумуляції препарату в організмі людини і розвитку лактатацидозу.

?- адреноблокатори маскують такі симптоми гіпоглікемії , як серцебиття і тахікардія.

Умовита термін зберігання.Зберігати при температурі не вище 300 С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Термін придатності3 роки.

Умовивідпуску.За рецептом.

Упаковка.По 15 або 20 таблеток у блістері; по 2 блістери по 15 таблеток або 3 блістери по 20 таблеток у картонній коробці.

Виробник. «Мерк Санте с.а.с.», Франція.

Merck Sante s.a.s. Franse

Адреса. 69008 Ліон, Седекс, Франція, 37 рю Сант-Роман.

37, rue Saint Romain, 69008 Lyon, Franse.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

КАРВЕДИЛОЛ-ГРІНДЕКС

(CAREIOL-GRINDEKS)

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: сarvedilol; (±)-1-(9Н-карбазол-4-ілокси)-3- [2-(2-метокси-фенокси)етил]аміно

основні фізико-хімічні властивості:

-круглі, двоопуклі таблетки, жовтуватого кольору з темно-жовтими вкрапленнями та рискою на одному боці (для таблеток по 6,25 мг);

-круглі, двоопуклі таблетки, рожевого кольору з темно-рожевими вкрапленнями та рискою на одному боці (для таблеток по 12,5 мг);

-круглі, двоопуклі таблетки, білого кольору з рискою на одному боці (для таблеток по 25 мг);

склад: 1 таблетка містить карведилолу 6,25мг;

1 таблетка містить карведилолу 12,5 мг;

1 таблетка містить карведилолу 25 мг;

допоміжні речовини: лактоза, целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, заліза оксид жовтий (для таблеток 6,25 і 12,5 мг), заліза оксид червоний (для таблеток 12,5 мг).

Форма випуску. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Сполучені блокатори ?- і ?-адренорецепторів.

КОД АТС C07A G02.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.Карведилол неселективним ?-блокатором з антиоксдантними властивостями. Його незначний вазодилатуючий ефект, головним чином, виявляється через селективну блокаду ?1-рецепторів. Завдяки вазодилтації карведилол дещо знижує периферичний судинний опір. Крім того, він пригнічує активність ренін-ангіотензин-альдостеронової системи за допомогою блокади ?-адренорецепторів. Карведилол не має внутрішньої симпатоміметичної активності, володіє мембраностабілізуючимию властивостями. Кари є двостеріоізомерним рацематом. Блокування адренергічних рецепторів ?1 і ?2 відбувається, в основному, завдяки енантіомеру S(-). Карведилол поліпшує фракцію викиду і розміри лівого шлуночка в пацієнтів з дисфункцією лівого шлуночка чи недостатністю кровообігу.
Карведилол практично не має несприятливого впливу на склад ліпідів сироватки або електроліти.

Фармакокінетика.Абсолютна біодоступність препарату – близько 25%. Хворі з порушеннями функції печінки мають біодоступність препарату, яка може зростати до 80%. Пік концентрації в сироватці досягається, приблизно, через годину. Співвідношення між дозою і концентрацією в сироватці є лінійним. Прийом їжі не впливає на біодоступність, хоча збільшує час досягнення максимальної концентрації в плазмі. Карведилол являється високоліпофільною сполукою. Приблизно

98 – 99% карведилолу зв’язуються з білками плазми. Об’єм його розподілу – приблизно 2 л/кг, у хворих на цироз печінки він вище. Карведилол піддається вираженій біотрансформації з утворенням ряду метаболітів – 60-75% абсорбованого препарату, який метаболізується при “першому проходженні” через печінку.

Період напіввиведення карведилолу становить 6 – 10 годин. Плазмовий кліренс – - близько 590 мл/хв. Виведення відбувається, головним чином, з жовчю і калом. Невелика частина дози виводиться через нирки у вигляді різних метаболітів. Карведилол метаболізується в печінці, в основному, за рахунок оксидації ароматичного кільця і глюкуронідації. Метаболіти мають виражену антиоксидантну та адреноблокуючу дію. Препарат проникає крізь плацентарний бар’єр, виділяється з грудним молоком.

Показання для застосування.Артеріальна гіпертензія, ішемічна хвороба серця, хронічна серцева недостатность.

Спосіб застосування та дози.

Таблетки Карведилол-Гріндекс треба приймати, запиваючи достатньою кількістю рідини. Пацієнти із серцевою недостатністю повинні приймати Карведилол-Гріндекс з їжею, щоб сповільнити його абсорбцію й таким чином зменшити ризик ортостатичної гіпотензії.

Артеріальнагіпертензія.

Початкова рекомендована доза становить 12,5 мг один раз у добу протягом перших двох діб,потім по 25 мг один раз у добу. За необхідністю дозу можна збільшувати поступово, з інтервалами у 2 тижні, до максимальної дози 50 мг на добу,розділену на два прийоми.

Ішемічна хвороба серця.

Початкова доза становить 12,5 мг два рази на добу в перші дві доби, після цього – по 25 мг два рази на добу. Якщо необхідно дозу можна збільшувати поступово, з інтервалами у 2 тижні, залежно від індивідуальної реакції пацієнта, до рекомендованої максимальної дози 100 мг у добу, розділеної на два прийоми.

Серцева недостатність (на фоні підібраної терапії препаратами наперстянки, діуретиками та інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту).

Початкова доза становить3,125 мг два рази в добу протягом двох тижнів. При добрій переносимості дозу збільшують із інтервалами не менше двох тижнів, до 6,25 мг два рази в день,потім до 12,5 мг два рази в день, потім – до 25 мг два рази в день.Дозу слід збільшувати до максимальної, яку переносить хворий. Цільова доза – 50 мг на добу в 2 прийоми ( по 25 мг два рази в день),а для пацієнтів, з масою тіла більшебільше 85 кг – доза може бути звеличена до – 50 мг два рази в на добу, з урахуванням індивідуальної чутливості пацієнта до препарату. Підвищення дози до 50 мг двічі в день повинно проводитись обережно, під строгим наглядом лікаря.

Якщо Карведилол-Гріндекс був відмінений, лікування повинно знову починатися з дози 3,125 мг двічі в день, з поступовим підвищенням, як рекомендовано вище.

Побічна дія.

Можливі нижченаведені побічні ефекти.

З боку сердечно – судинної системи.
Поширені: ортостатична гіпотензія, стенокардія, брадикардія,
AV-блокада (ці симптоми,, як правило,, виникають на початку лікування).
Рідкі: погіршення перебігу серцевої недостатності, переміжна кульгавість, порушення периферичного кровообігу.
З боку системи сечовиділення.

Рідкі: тяжкі порушення функції нирок у хворих с дифузним васкулітом і/або порушенням функції нирок.
Дуже рідкорідкі: порушення сечовипускання, набряки.

З боку шлунково – кишкового тракту.
Поширені: нудота, пронос, біль у животі.
Непоширені: запор.
Рідкі: блюв, зростання активності „печінкових” трансаміназота.
Дуже рідкорідкі: сухість у роті.

З боку центральної нервової системи.

Поширені: запаморочення, головний біль.

Поодинокі: парестезія, непритомність, порушення сну, депресія, сінкопальні стани, м’язова слабкість.

Ці симптоми, як правило, виникають на початку лікування.
З боку органів кровотворення.
Поширені: зменшення кількості тромбоцитів (тромбоцитопенія).
Рідкі: зменшення кількості білих кров’яних тілець (лейкопенія).

З боку респіраторної системи:чихання, закладеність носа, бронхоспазм, задишка (у схильних пацієнтів).

Алергічні реакції:шкірні алергічні реакції (екзантема, кропив’янка, свербіж і висип по типі плескатого лишаю, поява або загострення вже наявних псоріатичних елементів).

Інші:грипоподібний синдром, біль у суглобах, зниження сльозовиділення, збільшення маси тіла.груди
<![if !supportLineBreakNewLine]>
<![endif]>

Протипоказання.

- Декомпенсована серцева недостатність.

- Хронічне обструктивне захворювання легенів.

- Атріовентрикулярна блокада II і III ступеня.

- Брадикардія (<50 ударів за хвилину).<o:p>

- Синдром слабкості синусного вузла.

- Кардіогенний шок.

- Виражена артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 85 мм рт. ст.).

- Стенокардія Принцметала.

- Підвищена чутливість до карведилолу та допоміжних речовин, що входять до складу препарату.

- Печінкова недостатність.

- Тяжкі порушення периферичного артеріального кровообігу.

- Вагітність і лактація (Карведилол-Гріндекс можна призначати в період вагітності тільки в тому випадку, якщо можлива перевага його застосування перевищує потенційний ризик).

Передозування.

Симптоми:різка артеріальна гіпотонія, брадикардія (<50 уд/хв), серцева недостатність, кардіогенний шок, зупинка серця; можливі порушення подиху, бронхоспазм, блювота, сплутаність свідомості<i style=’mso-bidi-font-style:normal’>.

Лікування: необхідно проводити моніторинг і корекцію життєво-важливих показників, при необхідності – - у відділенні інтенсивної терапії. Карведилол-Гріндекс активно зв’язується з білком, тому його неможливо видалити за допомогою діалізу.

Особливості застосування.

Тимчасове погіршення симптомів серцевої недостатності може спостерігатися на початку лікування або при підвищенні дози, особливо у пацієнтів з тяжкою формою серцевої недостатності і/або тих, які приймають великі дози діуретиків. Хоча це звичайно не вимагає припинення лікування, дозу не слід збільшувати. Пацієнт повинен перебувати під наглядом лікаря – кардіолога мінімум дві години після прийому початкової або підвищеної дози. Перед кожним підвищенням дози слід здійснювати перевірку щодо можливості погіршення серцевої недостатності або симптомів надлишкової вазодилатації (ниркова функція, маса тіла, кров’яний тиск, пульс і ритм). Погіршення серцевої недостатності або затримка рідини лікуються підвищенням дози діуретика, а дозу карведилолу не підвищують або знижують до стабілізації клінічного стану хворого. За умови прогресування серцевої недостатності на фоні лікування рекомендується збільшити дозу діуретиків, зменшити дозу карведилолу або відмінити його прийом, при нирковій недостатності дозу регулюють залежно від функціонального стану нирок.

Ниркова недостатність.

У пацієнтів із серцевою недостатністю і низьким тиском крові (систолічний тиск нижче 100 мм рт. ст.) може тимчасово погіршитися функція нирок під час лікуванняКарведилолом-Гріндекс. Це стосується особливо пацієнтів з такими порушеннями, як наприклад коронарна хвороба серця, атеросклероз і/або раніше існуюче порушення функції нирок. Слід ретельно контролювати функцію нирок у таких пацієнтів. Якщо функція нирок значно погіршується, дозу карведилолу треба зменшити або лікування препаратом припинити.

Пацієнтам з хронічними обструктивними захворюваннями легенів, що не одержують пероральних або інгаляційних препаратів, карведилол призначають тільки в тому випадку, якщо можлива перевага його застосування перевищує потенційний ризик. За наявності тенденції до бронхоспазму в результаті підвищення опору дихальних шляхів при прийомі карведилолу може розвинутися респіраторний дистрес-синдром. На початку застосування і при збільшенні дози Карведилолу-Гріндекс ці хворі повинні знаходитися під постійним наглядом лікаря, дозу препарату знижують з появою початкових ознак бронхоспазму.

З обережністю препарат призначають хворим:

-на цукровим діабет, оскільки він може модифікувати дію інсуліну та пероральних гіпоглікемічних препаратів і маскувати або послабляти симптоми гіпоглікемії;н, а початку терапії карведилолом або при зміні його дози рекомендується контроль глікемії і, за необхідності, корекція дози цукроовознижувальних препаратів;

- з бронхоспастичним синдромом;

- на емфізему легенів;

- на псоріаз, тому що може бути спровоковано поширення симптомів хвороби;

- на міастенію;

- на депресію (у тому числі в анамнезі).

Слід бути обережним при призначенні Карведилолу-Гріндекс пацієнтам, що страждають на алергічні реакції, і тим, які проходять курс десенсибілізації, тому що ?-блокатори можуть збільшувати чутливість до алергенів і посилювати анафілактичні реакції.

Карведилол-Гріндекс може приховувати або зменшувати симптоми підвищеної активності щитовидної залози (тиреотоксикозу).

Хворим на феохромоцитому до початку застосування будь-яких ?-блокаторів необхідно призначити ?-блокатор. Хоча карведилол має як ?-, так і ?-блокуючі властивості, досвіду його застосування для лікування в таких хворих немає, тому його призначення хворим з підозрою на феохромоцитому повинно бути обережним.Особи, які користуються контактними лінзами повинні бути проінформовані про можливе змен-шення сльозовиділення.

За необхідності проведення хірургічного втручання з використанням анестезії необхідно попередити анестезіолога про попередню терапію карведилолом.

вої неї У період лікування вживати алкоголь не рекомендується.

Відміну препарату потрібно проводити поступово, або уникнути розвитку синдрому „відміни”, протягом кількох днів (особливо у пацієнтів з ішемічною хворобою серця).

Пацієнти літнього віку.

Пацієнти літнього віку можуть бути більш чутливими до дії Карведилолу-Гріндекс і тому повинні перебувати під спостереженням лікаря.

Вплив на здатність керува автотранспортом і складними механізмами.

Індивідуальна реакція на препарат можуть зниження здібністі брати активну участь у дорожньому русі, керувати машинами та іншими механізмами. Це найчастіше відноситься особливо допостерігається на початку лікування, при зміні дози, переходовіі на інші ліки або при вживанні спиртного у той же час. Лікування Карведилолом-Гріндекс вимагає регулярного лікарського спостереження.


Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Посилює дію інсуліну та похідних сульфанілсечовини (одночасно маскує або послаблює вираженість симптомів гіпоглікемії, знижує розщеплення глікогену печінки до глюкози), гіпотензивних препаратів (інгібіторів АПФ, тіазидних діуретиків, вазодилататорів).

З обережністю застосовують препарат з антиаритмічними засобами та блокаторами кальцієвих каналів (при одночасному застосуванні карведилолу, як й інших ?-блокаторів, з антагоністами кальцію типу верапаміл або дилтіазем, не призначають їх внутрішньовенно, а також з антиаритмічними засобами, у тому числі з аміодароном; через ризик виникнення порушення передсердно-шлуночкової провідності і ризик серцевої недостатності (синергічний ефект) необхідно ретельно контролювати показання ЕКГ і артеріальний тиск; під час лікування карведилолом ці препарати не слід призначати внутрішньовенно).

риймання карведилолу й і дгоксину збільшує вміст останнього у плазмі крові. Системні анастетики посилюють негативний інотропний та гіпотензивний ефект. Фенобарбітал, рифампіцин прискорюють метаболізм і знижують концентрацію карведилолу в плазмі. Інгібітори мікросомального окислення (циметидін) посилюють ефект карведилолу. Діуретики та інгібітори АПФ посилюють гіпотензивний ефект.

Одночасне застосування резерпіну, гуанетидину, метилдопи, гуанфацину та інгібіторів моноаміноксидази (за винятком МАО-В-інгібіторів) може спричинювати додаткове уповільнення серцевого ритму.

Дигідропіридин.

Застосування дигідропіридинів іКарведилолу-Гріндекс повинно проводитися під ретельним спостереженням лікаря, оскільки є повідомлення, що при одночасному прийомі може виникнути серцева недостатність і тяжка гіпотензія.

Циклоспорин.

Рівень циклоспорину в плазмі збільшується, коли одночасно з циклоспорином застосовуєтьсяКарведилол-Гріндекс. Рекомендується ретельно контролювати рівень концентрації циклоспорину.

Клонідин.

У випадку одночасного прийому клонідину таКарведилолу-Гріндекс припиняти прийомКарведилолу-Гріндекс треба за кілька днів до поступової відміни клонідину.

Анестезуючі засоби.

Рекомендується обережність при застосуванні анестезії через синергічний, інотропний та гіпотензивний ефектКарведилолу-Гріндекс й деяких анестетиків.

Нестероїдні протизапальні засоби, естрогени і кортикостероїди.

При сумісному прийомі антигіпертензивний ефектКарведилолу-Гріндекс зменшується через затримку води і натрію.

Ліки, що стимулюють і інгібують цитохромні P450-ензими.

Пацієнти, що одержують ліки, які стимулюють (наприклад рифампіцин і барбітурати) або пригнічують (наприклад циметидин, кетоконазол, флуоксетин, галоперидол, верапаміл, еритроміцин) цитохромні P450-ензими, повинні ретельно спостерігатися під час одночасного лікуванняКарведилолом-Гріндекс, тому що концентрації карведилолу в сироватці можуть знижуватися першими із зазначених ліків і підвищуватися інгібіторами ензимів.

Симпатоміметики, естрагениможуть послаблювати дію карведилолу.

При сумісному прийомі існує ризик виникнення гіпертензії і вираженої брадикардії.

Ерготамін.

При сумісному прийомі посилюється вазоконстрикція.

Міорелаксанти.

Карведилол-Гріндекс підсилює дію міорелаксантів.

Препарати, які містять йодразом з карведилолом спроможні провокувати тяжкі системні алергічні реакції.

Умови та термін зберігання.

Зберігати в сухому, темному місці, при температурі не вище 25°С. Зберігати в оригінальній упаковці. Збepiгaти в нeдocтyпнoмy для дiтeй мicцi!

Термін придатності – 2 роки.

Умови вiдпycку. За рецептом.

Упаковка.По 14 таблеток у блістері; по 2 блістери в картонній пачці.

Виробник. АТ «Гріндекс», Латвія.

Адреса. Вул. Крустпілс, 53, Рига, Латвія, LV-1057.

І Н С Т Р У К Ц І Я

для медичного застосування препарату

ЛЄТРОМАРА

(LETROMARA)

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви:letrozole (летрозол); 4,4′-(1H-1,2,4-тріазол-1-ілметилен)-біс(бензонітрил);

основні фізико-хімічні властивості: таблетки круглої форми з двоопуклою поверхнею, вкриті плівковою оболонкою коричнювато-жовтого або оранжувато-жовтого кольору;

склад:1 таблеткамістить летрозолу в перерахуванніна 100%речовину 2,5 мг;

допоміжні речовини:лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, целюлоза мікрокристалічна 101, гідроксипропілметилцелюлоза (15), натрію крохмальгліколят, магнію стеарат,Sepifilm 050Blanc, заліза оксид жовтий (Е 172).

Форма випуску. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Засоби,які застосовуються для гормональної терапії. Антагоністи гормонів.Інгібітори ферментів. Летрозол. КодATC L02B G04.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка. Протипухлинний засіб. Нестероїднийконкурентний інгібітор ароматази – ферменту, за участю якого відбувається синтез естрогенів у жінок у постменопаузальному періоді. Фермент ароматаза сприяє перетворенню андрогенів, щосинтезуються в надниркових залозах (у першу чергу андростендіону і тестостерону), в естрон і естрадіол. Активність ароматази знижується внаслідок конкурентного зв’язування з субодиницею цього ферменту – гемом цитохрому Р 450, що призводить до зниження біосинтезу естрогенів у всіх тканинах (жировій, печінці, скелетних м’язах), у тому числі в тканинах естрогензалежних пухлин і сприяє їх регресії. Знижує концентрацію естрогенів у системній циркуляції на 75-95%, максимальнне зниження досягається через 48-78 годин. Летрозол – високоспецифічний інгібітор активності ароматази, не здійснює істотного впливу на синтез кортикостероїдів у наднирникових залозах, синтез альдостерону, синтез гормонів щитоподібної залози.

Фармакокінетика. Летрозол швидко і повністю всмоктується зтравного тракту після прийому всередину.Їжа незначною мірою сповільнює швидкість всмоктування,проте ступінь абсорбції прицьому не змінюється. Біодоступність – 99,9%.Близько 60% препарату зв’язуєтьсяз білками плазми крові (переважно з альбуміном), концентрація веритроцитахстановить 80%від його рівня в плазмі крові. Летрозолшвидко і широко розподіляється в тканинах. Притривалому лікуванні кумуляції невідбувається. Метаболізуєтьсяза участю ізоферментів цитохрому Р 450 CYP 3А4, який метаболізує летрозолз утворенням неактивного карбінолового метаболіту таCYP 2А6, який утворює цей же метаболіті його кетоновий аналог. Неактивні метаболіти далі метаболізуютьсяшляхом утворення глюкуронових кон’югатів. Виводитьсяпереважно з сечею у вигляді метаболітів (близько 90%), а такожз фекаліями. Не менше 75% введеної дози екскретуєтьсяз сечею у вигляді глюкуроніду карбінолового метаболіту,близько 9%у вигляді двох невстановлених метаболітіві близько 6%у виглядінезміненого летрозолу. Т1/2 – 48год. Після щоденного застосування 2,5 мг препарату рівноважна концентрація летрозолу досягається вмежах від 2 до 6тижнів, прицьому вонаприблизно в 7 разів вища, ніж після однократного прийому цієї ж дози.

Показання для застосування.Поширений рак молочної залози в жінок у постменопаузі (природній або штучно викликаній), у тому числі після попередньої терапії антиестрогенами. При локалізованому гормонопозитивному раку молочної залози в жінок у постменопаузі після хірургічного чи комплексного лікування з ад’ювантною метою.

Спосіб застосування та дози.Внутрішньо, незалежно від прийому їжі, по 2,5 мг на добу щоденно. Лікування повинно тривати протягом 5 років, або доки не настане рецидив захворювання. Не потребується корекції дози для пацієнтів похилого віку, пацієнтів з порушеннями функції печінки і нирок.

Побічна дія. Нервова система: головнийбіль, запаморочення, загальна слабкість, мязово-скелетніболі.

Травний тракт: нудота, блювання, диспепсія, анорексія, іноді булімія, запор.

Сечостатева система: периферичні набряки, анасарка, вагінальні кров’янисті виділення, вагінальні кровотечі.

Дерматологічніреакції: алергічний шкірний висип, кропивниця, потоншання волосся.

Серцево-судинна система: тромбофлебіт поверхневих та глибоких вен.

Ендокринна система: зниження або підвищення маси тіла, посилення потовиділення.

Протипоказання. Гіперчутливість до активної речовини або компонента препарату, передменопаузальный період, ниркова недостатність (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв), тяжкі захворювання печінки, вагітність, період лактації, дитячий вік.

Передозування. У випадку передозування зростає ризик посилення побічних ефектів. У випадку передозування – терапія симптоматична і підтримуюча.

Особливості застосування. Під час лікування слід дотримуватися обережності при керуванні транспортними засобами і роботі з потенційно небезпечними механізмами, а також при виконанні інших видів діяльності, які потребують підвищеної уваги, оскільки можуть спостерігатися загальна слабість і запаморочення.

Взаємодіяз іншими лікарськими засобами. Не відзначається клінічно значимої взаємодії летрозолу при одночасному застосуванні з варфарином, циметидином, омепразолом, фуросемідом, барбітуратами, бензодіазепінами, нестероїдними протизапальними препаратами, парацетамолом.

Досвіду застосування в комбінації з іншими протипухлинними препаратами немає.

Умови та термін зберігання. Зберігати в сухому, захищеному від світла і недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °С. Термін придатності – 3 роки.

Умови відпуску. За рецептом.

Упаковка. По 10 таблеток у контурній чарунковій упаковці; по 3 контурні чарункові упаковки в пачці.

Виробник. ВАТ «Фармак».

Адреса. Україна, 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 63.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ТИМОЛОЛ

(ТIMOLOL)

Склад:

діюча речовина: tіmоlоl;

1 мл розчину містить тимололу малеату в перерахуванні на тимолол 100 % речовину 2,5 мг або 5 мг;

допоміжні речовини: бензалконію хлорид; натрію хлорид; натрію дигідрофосфат, дигідрат; динатрію фосфат, додекагідрат; вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. Краплі очні 0,25 %, 0,5 %.

Фармакотерапевтична група. Неселективніb-адреноблокатори. Протиглаукомні засоби.

Код ATC S01Е D01.

Клінічні характеристики.

Показання. Підвищений внутрішньоочний тиск (очна гіпертензія), хронічна відкритокутова глаукома, глаукома при афакії, вроджена глаукома, вторинна глаукома.

Протипоказання. Бронхіальна астма, хронічні обструктивні захворю­вання легень, гіперреактивність бронхів, синусова брадикардія, артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше, ніж 90 мм. рт. ст.), атріовентрикулярна блокадаII і ІІІ ступеня, серцева недостатність, синдром слабкості синусового вузла, кардіогенний шок, індивідуальна чутливість до компонентів препарату, тяжкий алергічний риніт, дистрофічні захворювання рогівки.

Не рекомендується застосовувати препарат для лікування хворих на цукровий діабет, гіпертиреоз, при оклюзійних захворюваннях периферичних судин, при цереброваскулярній недостатності, метаболічному ацидозі.

Спосіб застосування та дози.

На початку лікування закапують 0,25% розчину по 1 краплі 2 рази на добув кон’юнктивальний мішок ураженого ока. Після стабілізації внутрішньоочного тиску можливе зниження дози до 1 краплі 1 раз на добу. В разі неефективності застосування 0,25% розчину, можливе призначення 0,5% розчину по 1 краплі 1 – 2 рази на добу. Курс лікування – до 30 днів. В окремих випадках дозування та термін лікування лікар встановлює індивідуально.

Побічні реакції.

При застосуванні Тимололу як блокатора?-адренорецепторів можуть виникати такі побічні явища:

З боку органа зору:нечіткість зору, сухість слизової оболонки очей, кон’юнктивіт, блефарит; в поодиноких випадках – блефароптоз і диплопія.

З боку дихальної системи: бронхоспазм,закладеністьноса, біль у грудях, задишка.

З боку серцево-судинної системи (особливо у пацієнтів із захворюваннями серця): тахікардія, брадикардія, аритмія, артеріальна гіпотензія, атріовентрикулярна блокада, синдром Рейно і серцева недостатність; у поодиноких випадках – ішемія мозку, колапс, зупинка серця.

З боку шкірного покриву: алергічні реакції (висип, кропив’янка, ангіоневротичний набряк).

З боку травної системи: сухість у роті, нудота, зміна смаку, діарея.

З боку нервової системи:головний біль, запаморочення, зміна настрою, шум у вухах, безсоння, астенія, депресія, збудження, погіршення проявів або симптомів бульбоспінального паралічу (myastenia gravis).

З боку сечостатевої системи: статева дисфункція, синдром Пероньє.

Інші:гіперглікемія (у хворих на інсуліннезалежний цукровий діабет), гіпоглікемія (у хворих, які отримують інсулін і дотримуються суворої дієти), гіпотиреоїдний стан, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, лейкопенія, зміна активності ферментів, рівня білірубіну, біль у спині, артралгія.

Передозування. При застосуванні Тимололу можуть виникати побічні ефекти, властиві для ?-блокаторів (описані в розділі «Побічні реакції»). Лікування симптоматичне.

Застосування у період вагітності або годування груддю. Через відсутність достатнього досвіду застосування в період вагітності і годування груддюТимололможна застосовуватилише в тому випадку,коли очікуваний терапевтичний ефект значно перевищує потенційний ризик для плода/дитини.

Діти. Досвід застосування препарату для лікування дітей відсутній, тому не слід призначати його цій віковій категорії.

Особливості застосування. Увага! До початку застосування ковпачок флакона щільно не загвинчувати! Перед першим застосуванням його максимально загвинчують. При цьому шип, що міститься на внутрішньому боці ковпачка, проколює отвір. Безпосередньо перед застосуванням треба потримати флакон з препаратом у долоні, щоб підігріти його до температури тіла. Ковпачок відгвинчують, знімають і, злегка натискаючи на корпус флакона, розчин закапують в око. Після закапування ковпачок щільно загвинчують, щоб шип, якій знаходиться на внутрішньому боці кришечкі, закрив отвір у флаконі. Зберігають препарат згідно з рекомендаціями, наведеними у розділі «Умови зберігання» (бажано у вертикальному положенні).

З обережністю застосовують препарат при наявності алергічних реакцій в анамнезі, серцевій недостатності, синдромі Рейно, міастенії, тиреотоксикозі, депресії, псоріазі.Під час лікування слід утримуватись від вживання алкоголю.

Не рекомендується користуватися м’якими контактними лінзами, оскільки консервант, який входить до складу препарату, може зменшувати їх прозорість. Тверді контактні лінзи перед застосуванням Тимололу необхідно зняти і одягти через 15 хв після закапування.

Призначення препарату хворим на феохромоцитому можливе лише за умови одночасного призначення блокаторів ?-адренорецепторів. При тиреотоксикозі Тимолол може маскувати клінічні ознаки гіпертиреозу (наприклад, тахікардію). Раптова відміна препарату у хворих на тиреотоксикоз протипоказана, оскільки це може посилити вираженість основного захворювання. Тимолол здатен маскувати симптоми низького вмісту цукру в крові – тремор і тахікардію; може вплинути на результати визначення рівня катехоламінів у крові і сечі, норметанефрину, ванілілмигдалевої кислоти, а також титрів антинуклеарних антитіл.

Якщо пацієнта переводять з лікування іншим протиглаукомним препаратом на лікування Тимололом, потрібно продовжувати попереднє лікування впродовж першої доби.

Перед плановим хірургічним втручанням показана поступова відміна Тимололу, оскільки проведення інгаляційного наркозу із застосуванням міорелаксантів може призвести до неконтрольованої артеріальної гіпотензії. Застосування Тимололу повинно бути завершене за 48 годин до операції. Припинення прийому препарату слід здійснювати поступово з метою уникнення “синдрому відміни”. Припинення прийому препарату проводять протягом 2 тижнів і довше (знижують дозу на 25 % у 3 – 4 дні).

При тривалому застосуванні Тимололу можерозвинутись толерантність (тахіфілаксія).

Під час лікування препаратом слід контролювати не менше ніж 1 раз на 6 місяців функцію сльозовиділення, цілісність рогівки, поля зору.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. В період лікування потрібно утримуватись від керування транспортними засобами та від занять потенційно небезпечними видами діяльності, які потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.Тимололпосилює вплив на внутрішньоочний тиск очних крапель, які вміщують епінефрин і пілокарпін. З метою досягнення більш вираженої і тривалої гіпотензивної дії Тимолол можна комбінувати з міотиками (пілокарпін), адреноміметиками, інгібіторами карбоангідрази, тауфоном. Не рекомендується одночасне застосування з іншими<!–[if supportFields]>SYMBOL 98 \f “Symbol” \s 12<![endif]–>b<!–[if supportFields]><![endif]–>-адреноблокаторами, антагоністами кальцію, препаратами раувольфії та дигіталісу.

Застосування антигіпертензивних препаратів може призвести до істотного зниження артеріального тиску і брадикардії.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Блокатор<!–[if supportFields]>SYMBOL 98 \f “Symbol” \s 12<![endif]–>b<!–[if supportFields]><![endif]–>1-і<!–[if supportFields]>SYMBOL 98 \f “Symbol” \s 12<![endif]–>b<!–[if supportFields]><![endif]–>2-адренорецепторів. При інстиляції в око знижує внутрішньоочний тиск, в основному, за рахунок зменшення продукції водяної вологи. Ефект пов’язаний з інгібуванням аденілатциклазної системи циліарної тканини, яка здійснює активний транспорт натрію з крові у внутрішньоочну рідину, що призводить до зниження інтенсивності процесу вологоутворення. Не впливає на акомодацію, рефракцію і розмір зіниці. При закапуванні в око знижує як підвищений, так і нормальний внутрішньоочний тиск. Зниження тиску здійснюється без істотного впливу на акомодацію, що є перевагою порівняно з антиглаукомними препаратами міотичної дії.

Фармакокінетика. Дія препарату проявляється через 20 хв післязакапування..

Максимальний ефект відзначається через 1 – 2 години і триває від 8 до 24 годин.

Фармацевтичні характеристики:

основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна рідина.

Термін придатності. 3 роки. Після відкриття флакона препарат придатний 28 діб.

.

Умови зберігання. Зберігати в захищеному від світла та недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 оС.

Упаковка. По 5 мл або 10 мл у флаконі поліетиленовому, вкладеному в пачку.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник. ВАТ «Фармак».

Місцезнаходження. Україна, 04080, м. Київ, вул. Фрунзе, 63.

І Н С Т Р У К Ц І Я

для медичного застосування препарату

БОЛІНЄТ

(BOLINET)

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви:ibuprofen; d, 1-2-(4-ізобутилфеніл)-пропіонова кислота;

основні фізико-хімічні властивості: плоскі білі таблетки зі скошеними краями, розчиняються у воді з шипучою реакцією;

склад:1 таблетка містить 200 мг ібупрофену;

допоміжні речовини: натрію докузат, повідон, альфа-токоферол, натрію гідрокарбонат, кислота лимонна безводна, натрію сахаринат, лактоза безводна, тримагнію дицитрат безводний, кремній колоїдний гідрофобний, ароматизатор лимонний природний.

Форма випуску.

Таблетки шипучі.

Фармакотерапевтична група.

Нестероїдні протизапальні засоби.Код АТС М01А Е01.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Має протизапальну, аналгетичну, жарознижувальну дію, а також протягом короткого часу знижує агрегацію тромбоцитів. Усі фармакологічні властивості ібупрофену обумовлені його здатністю пригнічувати біосинтез простагландинів. Антипіретичний ефект обумовлений впливом на гіпоталамус.

Фармакокінетика.

Максимальна концентрація в крові досягається приблизно через 90 хв після прийому ібупрофену. При наступному застосуванні у дорослих максимальна концентрація в крові досягається пропорційно прийнятій дозі. Фармакокінетика ібупрофену має лінійну залежність від терапевтичної дози. Їжа уповільнює абсорбцію препарату. Період напіввиведення становить приблизно 2 год. 99 % ібупрофену звязується з білками плазми крові. У синовіальній рідині постійна концентрація ібупрофену зберігається протягом 2-8 год після одноразового перорального вживання.

У матерів, які годують груддю, при застосуванні ібупрофену по 400 мг кожні 6 годин з грудним молоком виділяється не більше 1 мг препарату на добу.

90 % ібупрофену метаболізується (головним чином- за рахунок утворення сполук із глюкуроновою кислотою) й у неактивній формі виводиться з організму, 10 % виводиться в незміненому вигляді. Препарат виводиться переважно із сечею.

Фармакокінетика ібупрофену майже не змінюється у літніх пацієнтів, а також у хворих з нирковою та печінковою недостатністю. Однак клінічні дослідження показують, що для таких хворих немає потреби у спеціальній корекції доз.

Показання для застосування.

Біль різного походження легкої та середньої інтенсивності (головний біль, біль у м’язах та суглобах, різноманітні невралгії, зубний біль, біль під час менструацій).

Підвищена температура при грипі, застудних та інших інфекційно-запальних захворюваннях.

Спосіб застосування та дози.

Препарат призначений для дорослих та підлітків, віком від 12 років. Максимальна добова доза становить 1200 мг (не більше 6 таблеток на добу). Зазвичай приймають 1 або 2 таблетки 2-3 рази на день.

Безпосередньо перед прийомом таблетку (таблетки) розчиняють у склянці води. Бажано приймати під час їжі.

Інтервал між окремими прийомами препарату має бути не менше 6 год.

Якщо після приймання препарату ознаки поліпшення відсутні (понад 3 дні зберігається підвищена температура тіла і понад 5 днів – больовий синдром) або навіть з’явилися нові симптоми захворювання, лікування слід припинити.

Побічна дія.

Зазвичай препарат добре переноситься, не спричиняє подразнення слизової оболонки шлунка. Однак при тривалому прийомі більше 1200 мг на добу не виключена можливість виникнення побічних ефектів, серед яких зустрічаються такі:

* шлунково-кишкові розлади (печія, нудота, блювання, метеоризм, біль, ульцерогенна дія, кровотеча, підвищення активності печінкових ферментів);

* шкірні прояви (подразнення, набряк, кропив’янка);

* алергічні реакції (у пацієнтів, які мають алергію на ацетилсаліцилову кислоту або інші нестероїдні протизапальні засоби, можливий розвиток нападу бронхіальної астми або виникнення набряку Квінке);

* загальні прояви (запаморочення, головний біль, гематурія та інші).

Протипоказання.

Підвищена чутливість до ібупрофену або інших компонентів препарату, або до інших нестероїдних протизапальних препаратів.

Останній триместр вагітності.

Годування груддю (оскільки препарат потрапляє в грудне молоко).

Виразкова хвороба шлунка та дванадцятипалої кишки у стадії загострення.

Тяжкі порушення функцій нирок або печінки.

Червоний системний вовчак.

Бронхіальна астма.

Ураження зорового нерву.

Вік дитини до 12 років.

Передозування.

Ознаками передозування можуть стати такі явища, як біль у шлунку, нудота, блювання, пронос. У разі передозування слід негайно припинити прийом препарату та звернутися до лікаря. Хворих госпіталізують, специфічного антидоту до ібупрофену не існує, промивають шлунок, дають адсорбенти (активоване вугілля), призначають симптоматичне лікування.

Особливості застосування.

Не слід застосовувати препарат водночас із іншими нестероїдними протизапальними лікарськими засобами.

Перед початком курсу необхідно виключити наявність таких захворювань, як:

* бронхіальна астма, що пов’язана з хронічним ринітом, синуситом та поліпами в носі (ібупрофен може викликати напад астми);

* лікування антикоагулянтами (ібупрофен може викликати серйозні шлунково-кишкові розлади);

* розлади травлення (виразка шлунку та дванадцятипалої кишки, шлункові кровотечі, грижі);

* порушення функції нирок або печінки;

* порушення слуху.

Вагітність.У разі потреби лікар може призначити прийом препарату у перші пять місяців вагітності. Препарат не можна приймати, починаючи з шостого місяця вагітності, тому що навіть при одноразовому застосуванні він може вплинути на здоровя майбутньої дитини, зокрема на судинну систему і функцію нирок.

Однак гінеколог, керуючись певними критеріями, може призначити препарат. У таких випадках слід ретельно дотримуватись усіх наданих інструкцій щодо правильного застосування препарату.

Лактація. Ібупрофен проникає у грудне молоко, тому не слід застосовувати препарат у період годування груддю.

Хворим, які дотримуються безсольової або низькосольової дієти, слід пам’ятати, що кожна таблетка препарату містить 150 мг натрію, і брати до уваги це, розраховуючи добове вживання солі.

Хворим на цукровий діабет або хворим, які дотримуються дієти зі зниженим вмістом цукру, слід пам’ятати, що кожна таблетка препарату містить 1,4 г лактози, що треба мати на увазі, розраховуючи щоденне надходження цукру в організм.

Якщо випадково не була прийнята чергова разова доза препарату, не слід у наступний прийом її збільшувати.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Щоб уникнути небажаних ефектів, перед прийманням препарату слід з’ясувати можливість прийому пацієнтом таких лікарських засобів, як:

* інши нестероїдні протизапальні засобі;

* антикоагулянти для перорального застосування;

* гепарин для ін’єкцій;

* літій;

* метотрексат (більше 15 мг на тиждень);

* тиклопідин;

* диуретики;

* інгібітори ангіотензин-перетворюючого фермету та інгібітори ангіотензину ІІ.

Умови та термін зберігання.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Зберігати в сухому місці при температурі не вище 25 оС.

Термін придатності – 5 років.

Умови відпуску.Без рецепта.

Упаковка.

10 таблеток у пластиковій тубі, одна туба у картонній коробці.

Виробник.

«Брістол-Майєрс Сквібб», Франція.

Адреса.

47000, Франція, м. Ажан, авеню Д-ра Жана Брю, 304.

І Н С Т Р У К Ц І Я

для медичного застосування препарату

ГЛЮКОВАНС

( GLUCOVANCE)

Загальна характеристика:

основні фізико-хімічні властивості: Глюкованс 500 мг/2,5 мг: світло-оранжеві капсулоподібні, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з гравіюванням „2,5” на одному боці;

Глюкованс 500 мг/5 мг: жовті капсулоподібні, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою з гравіюванням „5” на одному боці.

склад: 1 таблетка, вкрита оболонкою, по 500 мг/2,5 мг містить метформіну гідрохлориду – 500 мг і глібенкламіду – 2,5 мг;

допоміжні речовини:Глюкованс 500 мг/2,5 мг:повідон К 30, магнію стеарат, натрію кроскармелоза, целюлоза мікрокристалічна; оболонка: ОпадріOY-L-24808;

1 таблетка, вкрита оболонкою, по 500 мг/5 мг містить метформіну гідрохлориду – 500 мг і глібенкламіду – 5 мг;

допоміжні речовини:Глюкованс 500 мг/5 мг: повідон К 30, магнію стеарат, натрію кроскармелоза, целюлоза мікрокристалічна; оболонка: Опадрі 31F22700.

Форма випуску.Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Пероральні гіпоглікемізуючі засоби (похідне сульфонілсечовини II покоління+бігуанід).Код АТС А10ВД02.

Фармакологічні властивості.Фармакодинаміка.Глюкованс є фіксованою комбінацією двох пероральних гіпоглікемічних засобів різних фармакологічних груп: метформіну і глібенкламіду.

Метформін відноситься до групи бігуанідів і знижує рівень глюкози в сироватці крові за рахунок підвищення чутливості периферичних тканин до дії інсуліну і посилення захоплення глюкози. Метформін знижує всмоктування вуглеводів в шлунково- кишковому тракті і гальмує глюконеогенез в печінці.

Позитивно впливає на метаболізм ліпідів: знижує вміст загального холестерину, ліпопротеїнів низької щільності та тригліцеридів.

Глібенкламід відноситься до групи похідних сульфонілсечовини II покоління. Рівень глюкози при прийомі глібенкламіду знижується в результаті стимуляції секреції інсуліну ?-клітинами підшлункової залози.

Фармакокінетика. Глібенкламід.Після внутрішнього прийому абсорбція з кишково-шлункового тракту становить 48-84 %.Час досягнення максимальної концентрації 1-2 години, об’єм розпаду – 9-10 л. Зв’язок з білками плазми становить 95%. Майже повністю метаболізується в печінці з утворенням двох неактивних метаболітів, один з яких виводиться нирками, а другий – з жовчю. Період напіввиведення від 3 до 10-16 годин.

Метформін абсорбується зі шлунково-кишкового тракту майже повністю, у фекаліях виявляється 20–30% дози. Абсолютна біодоступність становить від 50 до 60%. При одночасному прийомі їжі абсорбція метформіну знижується і сповільнюється. Метформін швидко розподіляється в тканинах, практично не зв’язується з білками плазми. Метформін піддається метаболізму незначною мірою і виводиться нирками. Період напіввиведення становить приблизно 9–12 годин.

Показання для застосування.

Цукровий діабет II типу у дорослих:

- як препарат другої лінії при неефективності дієтотерапії, фізичних вправ і попередньої терапії метформіном або глібенкламідом;

- для заміщення попередньої терапії двома препаратами (метформіном і глібенкламідом) у хворих зі стабільним і добре контрольованим рівнем глікемії.

Спосіб застосування та дози.

Доза препарату встановлюється індивідуально залежно від рівня глікемії.

Початкова доза для дорослих становить 1 таблетка Глюковансу 500 мг/2,5 мг на день. При заміщенні попередньої комбінованої терапії метроформіном і глібекламідом призначають 1-2 таблетки Глюковансу 500 мг/2,5 мг в залежно від попереднього рівня доз. Кожні 1-2 тижні після початку лікування дозу препарату корегують залежно від рівня глікемії.

Таблетки слід приймати під час їжі.

Максимальна добова доза становить 4 таблетки Глюковансу 500 мг/2,5 мг або Глюковансу 500 мг/5 мг.

Термін лікування встановлюється індивідуально.

Побічна дія.

Обумовлена метформіном:

-нудота, блювання, біль у животі, відсутність апетиту. Ці симптоми виникають особливо часто на початку лікування і, як правило, зникають самостійно і не потребують спеціального лікування. Для того, щоб уникнути розвитку цих побічних ефектів, рекомендується приймати препарат в 2 або 3 прийоми; повільне підвищення дози препарату також покращує його переноимість;

- „металевий” присмак у роті;

- еритема;

- мегалобластна анемія;

- лактатацидоз.

Обумовлена глібенкламідом:

-гіпоглікемія;

- кропив’янка, висип, шкірний свербіж;

- нудота, блювання, біль в епігастрії;

- збільшення активності „печінкових” ферментів;

- лейкопенія, тромбоцитопенія, рідко – агранулоцитоз, гемолітична анемія, панцитопенія;

- „антабусний ефект” при вживанні алкоголю.

Протипоказання.

-Підвищена чутливість до метформіну, глібенкламіду або інших похідних сульфонілсечовини, а також до допоміжних речовин;

- діабет типу 1;

- діабетичний кетоацидоз, діабетична прекома, діабетична кома;

- печінкова недостатність або порушення функції нирок (рівень креатину вище 135 моль/л для чоловіків і вище 110 моль/л – для жінок);

- гострі захворювання, що перебігають з ризиком розвитку порушень функції нирок:

дегідратація, тяжкі інфекційні захворювання, шок, внутрішньосудинне введення йодовмісних контрастних засобів;

- значні клінічні прояви гострих і хронічних захворювань, що можуть призводити до розвитку тканинної гіпоксії (серцева або дихальна недостатність, гострий інфаркт міокарда, шок );

- печінкова недостатність;

- порфірія;

- вагітність, період годування груддю;

- одночасний прийом міконазолу;

- інфекційні захворювання, серйозні хірургічні операції і травми, поширені опіки та інші стани ( коли доцільним є проведення інсулінотерапії);

- порушення функції печінки;

- хронічний алкоголізм, гостре отруєння алкоголем;

- лактатацидоз ( у т. ч. в анамнезі);

- застосування протягом не менше 48 годин до і протягом 48 годин після проведення радіоізотопних або рентгенологічних досліджень з введенням йодовмісної контрастної речовини;

- дотримання гіпокалорійної дієти (менше ніж 1000 кал/доб).

Не рекомендовано застосовувати препарат особам старше 60 років, які виконують важку фізичну працю, що пов’язано з підвищеним ризиком розвитку у них молочнокислого ацидозу.

З обережністюГлюкованс слід приймати при:

- пропасному синдромі;

- захворюваннях щитоподібної залози (з порушеннями функції);

- гіпофункції передньої частки гіпофіза або кори наднирникових залоз.

Передозування.

Передозування або наявність факторів ризику можуть спровокувати розвиток лактатацидозу, оскільки препарат містить метформін. Лактатацидоз є станом, потребуючим невідкладної допомоги; лікування лактатацидозу повинно проводитися в клініці. Найбільш ефективним методом лікування є гемодіаліз.

Передозування також може призвести до розвитку гіпоглікемії через присутність у складі препарату глібенкламіду. Симптоми гіпоглікемії: відчуття голоду, підвищена пітливість,

слабість, відчуття серцебиття, блідість шкірних покривів, парестезія в порожнині рота, тремтіння, загальне занепокоєння, головний біль, патологічна сонливість, порушення сну, почуття страху, порушення координації рухів, тимчасові неврологічні розлади. При прогресуванні гіпоглікемії можлива втрата хворим самоконтролю і свідомості.

При гіпоглікемії легкої або середньої тяжкості глюкозу або розчин цукру приймають внутрішньо. У випадку тяжкої гіпоглікемії ( втрата свідомості ) вводять внутрішньовенно 40 % розчин декстрози (глюкози) або глюкагон внутрішньовенно, внутрішньом’язово, підшкірно. Після відновлення свідомості хворому необхідно дати їжу, збагачену вуглеводами, щоб уникнути повторного розвитку гіпоглікемії.

Кліренс глібенкламіду в плазмі крові може збільшуватися у пацієнтів з захворюваннями печінки. Оскільки глібенкламід активно зв’язується з білками крові, то препарат не елімінується при діалізі.

Особливості застосування.

Під час лікування Глюковансом необхідно регулярно контролювати рівень глікемії до їжі і після їжі.

Якщо під час лікування у Вас з’явились блювання, біль у животі, біль у м’язах, загальна слабкість і сильне нездужання, то прийом препарату негайно припиняють. Ці симптоми можуть бути ознакою початку лактатацидозу.

За 48 годин до хірургічного втручання або внутрішньовенного введення йодовмісного рентгеноконтрасного дослідження прийом Глюковансу слід припинити. Лікування слід відновити через 48 годин.

Несумісний з прийомом алкоголю.

Під час лікування Глюковансом не слід займатися діяльністю, що потребує концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.

Застосування під час вагітності та в період годування груддю.

При плануванні вагітності, а також у випадку настання вагітності на фоні прийому Глюковансу його застовуання необхідно припинити і призначити інсулінотерапію. Мати та новонароджений підлягають спостереженню. Оскільки дані про проникнення в грудне молоко відсутні, цей препарат протипоказаний для застосування під час годування груддю.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Препарати, щопосилюють дію Глюковансу (підвищення ризику розвитку гіпоглікемії ):

Міконазолможе провокувати розвиток гіпоглікемії (аж до розвитку коми).

Флуканазол: підвищує період напіввиведення похідних сульфонілсечовини і підвищує ризик розвитку гіпоглікемічних реакцій.

Прийом алкоголю підвищує ризик розвитку гіпоглікемічних реакцій (аж до розвитку коми). Під час прийому препарату слід уникати прийому алкоголю і лікарських засобів, що містять спирт.

Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (каптоприл, еналаприл): використання інгібіторів АПФ підвищує імовірність розвитку гіпоглікемічних реакцій у хворих на цукровий діабет при лікуванні похідними сульфонілсечовини за рахунок покращання толерантності до глюкози і зниження потреби в інсуліні.

?- адреноблокатори: підвищують частоту розвитку і тяжкості гіпоглікемії.

Препарати, що послаблюють дію Глюковансу:

Даназолмає гіперглікемічну дію. При необхідності лікування даназолом і при припиненні прийому останнього потрібна корекція дози Глюковансу під контролем рівня глікемії.

Хлорпромазин: при прийомі у великих дозах (100 мг на добу) викликає підвищення рівня глікемії.

?2– адреностимулятори: за рахунок стимуляції ?2– адренорецепторів підвищують рівень глікемії.

Діуретики (особливо «петльові»:провокують розвиток кетоацидозу за рахунок розвитку функціональної ниркової недостатності.

Йодовмісні контрастні засоби:внутрішньовенне введення йодовмісних контрастних засобів можуть призводити до розвитку ниркової недостатності, що, в свою чергу, призводить до кумуляції препарату в організмі людини і розвитку лактатацидозу.

?- адреноблокатори маскують такі симптоми гіпоглікемії , як серцебиття і тахікардія.

Умови та термін зберігання.Зберігати при температурі не вище 300 С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Термін придатності3 роки.

Умови відпуску.За рецептом.

Упаковка.По 15 або 20 таблеток у блістері; по 2 блістери по 15 таблеток або 3 блістери по 20 таблеток у картонній коробці.

Виробник. «Мерк Санте с.а.с.», Франція.

Merck Sante s.a.s. Franse

Адреса. 69008 Ліон, Седекс, Франція, 37 рю Сант-Роман.

37, rue Saint Romain, 69008 Lyon, Franse.

ІНСТРУКЦІЯ

длямедичного застосування препарату

ЛОНГІДАЗА

(LONGIDAZA)

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: кон’югат гіалуронідази (лідази) з активованимсополімеромN - окису полі- 1,4 – етиленпіперозину і (N - карбоксіетил) – 1,4 етиленпіперазину (аналог поліоксидонію);

основні фізико-хімічні властивості: пориста гігроскопічна маса білого кольору або білого кольору з жовтуватим відтінком;

склад:1 ампула або флакон містить лонгідазу з гіалуронідазною активністю 1500 МО або 3000 МО;

допоміжні речовини: манітол.

Форма випуску. Порошок ліофілізований для приготування розчинудля інєцій.

Фармакотерапевтична група. Інші лікарські засоби. Ферменти.ATC:V03AX.

Фармакологічні властивості. Лонгідаза має ферментативну протеолітичну (гіалуронідазну) активність пролонгованої дії, а також імуномодулючі, антиоксидантні і протизапальні властивості.

Пролонгована дія ферменту досягається ковалентним зв’язуваннямферменту з фізіологічно активним високомолекулярним носієм (активованим похіднимN-оксиду поли-1,4-етиленпіперазину, аналогомполіоксидонію), що має власну фармакологічну активність, а саме: спричиняє імуномодулюючу, детоксикуючу та антиоксидантну дію. Ковалентний зв’язокзначно збільшує стійкість ферменту до денатуруючих впливів та дії інгібіторів: ферментативна активність Лонгідази зберігається принагріванні до 37°С протягом 20 діб, у той час як нативна гіалуронідаза в таких жеумовах втрачає свою активність протягом доби.

Ковалентний зв’язок у препараті Лонгідаза забезпечує одночасну локальнуприсутність гідролітичного ферменту і носія, здатного зв’язуватививільнювані інгібітори ферменту і стимулятори синтезу колагену (іони заліза,міді, гепаринів та ін.). Завдяки зазначеним властивостям Лонгідаза має не тільки здатність деполімеризувати матрикс сполучної тканини у фіброзно-гранулематозних утвореннях, але і пригнічувати зворотну регуляторну реакцію,спрямовану на синтез компонентів сполучної тканини.

Специфічним субстратом тестикулярної гіалуронідази єглікозаміноглікани (гіалуронова кислота, хондроітин, хондроітин-4-сульфат, хондроїтин-6-сульфат), що складають основу матриксу сполучної тканини. Внаслідок деполімеризації (розриву зв’язку між С1 ацетилглюкозаміну та С4 глюкуронової або індуронової кислоти) під впливом гіалуронідази глікозаміноглікани втрачають свої основні властивості: в’язкість, здатність зв’язувати воду, іони металів, утруднюється формування колагенових білків у волокна, збільшується проникність тканинних бар’єрів, полегшується рух рідини в міжклітинному просторі, збільшується еластичність сполучної тканини, що виявляється в зменшенні набряклості тканини, сплощенні фляків, збільшенні рухливості суглобів, зменшенні контрактур і їх попередженні, зменшенні спайкового процесу.

Лонгідаза послабляє плин гострої фази запалення, регулює (підвищує або знижує в залежності від вихідного рівня) синтез медіаторів (інтерлейкіну-1 і фактора некрозу пухлини), підвищує резистентність організму доінфекції і гуморальну імунну відповідь.

Лонгідаза не має антигенних властивостей, мітогенної, поліклональної активності, не спричиняє аллергізуючої, мутагенної, ембріотоксичної,тератогенної і канцерогенної дії.

Фармакокінетика

При парентеральному введенні препарат швидко всмоктується в системний кровоток і досягає максимальної концентрації в крові через 20-25 хв, характеризується високою швидкістю розподілу в організмі. Період напіврозподілу (?-фаза) – приблизно 0,5 год, період напіввиведення (?-фаза) при різних шляхах введення від 42 до 84 год. Виводиться переважно нирками. В організмі гіалуронідаза піддається гідролізу, а носій деструктурує до низькомолекулярних з’єднань (олігомерів), що виводяться нирками.

Препарат проникає в усі органи і тканини, у тому числі проходить черезгематоенцефалічний та гематоофтальмічний бар’єри. Не кумулює.

Показання для застосування.

Препарат застосовують у складі комплексної терапії при захворюваннях, що супроводжуються гіперплазією сполучної тканини, а саме:

1. в урології, гінекології, пульмонології, при розвитку запалення за інтерстиціальним типом:

• хронічний інтерстиціальний цистит, спайковий процес у малому тазі, трубно-перитонеальне безпліддя;

• пневмофіброз;

2. в ортопедії, хірургії, дерматології;

• келоїдні, гіпертрофічні, утягнені фляки після піодермії, травм, опіків, операцій;

• рані, що довгостроково не загоюються;

• контрактури суглобів, артрити, гематоми;

• спайкова хвороба;

обмежена склеродермія різної локалізації.

3. для збільшення біодоступності лікарських і діагностичних препаратів.

Спосіб застосування та дози.

Препарат застосовують підшкірно(поблизу місця ураження або під рубцево-змінені тканини) або внутрішньом’язовов дозі 3000 МО курсом від 5 до 15 введень (залежно від тяжкостізахворювання) з інтервалом між ін’єкціями від 3 до 10 днів.

Способи застосування вибираються лікарем залежно від діагнозу, клінічногоплину і тяжкості захворювання, віку хворого.

При необхідності рекомендується провести повторний курс через 2-3 місяці.У разі лікування захворювань, що супроводжуються тяжким хронічнимпродуктивним процесом у сполучній тканині, рекомендується після стандартного курсу тривала підтримуюча терапія Лонгідазою 3000 МОз інтервалом між ін’єкціями 10-14 днів.

Для збільшення біодоступності лікарських препаратів рекомендується застосовувати дозу 1500 МО.

Для внутрішньом’язового, підшкірного або внутрішньошкірного введення вміст ампули розчиняють у 1,5-2,0 мл 0,25% або 0,5% розчину прокаїну. У випадку непереносимостіпрокаїну препарат розчиняють 0,9% розчином натрію хлориду або водою для ін’єкцій.Для електрофореза розчин готують на дистильованій воді, для інгаляцій – на 0,9%розчині натрію хлориду.

Приготовлений розчин для парентерального введення збереженню не підлягає.

Рекомендовані схеми лікування:

1. У пульмонології, урології, гінекології, дерматовенерології:

• при захворюваннях органів дихання: внутрішньом’язово по 3000 МО 1 раз у 3 – 5 днів загальним курсом 10 ін’єкцій. Далі можлива тривала терапія (від 3-4 місяців до 1 року в дозі 3000 МО 1 раз у 10-14 днів);

• при захворюваннях органів малого тазавнутрішньом’язово 1 раз у 3 – 5 днів у дозі 3000 МО загальним курсом від 5 до 15 ін’єкцій.

• при обмеженій склеродермії різної форми і локалізації внутрішньом’язово один раз у три дні в дозі 3000 – 4500 МО курсом 5-15 ін’єкцій.Дозу і курс підбирають індивідуально залежно від клінічного плину, стадії, локалізації захворювання й індивідуальних особливостей пацієнта.

2. Вхірургії,ортопедії, дерматології, косметології:

келоїдні, гіпертрофічні, утягнені фляки після піодермії, опіків, операцій – внутрішньорубцеве введення в дозі 3000 МО у 1-2 мл розчинника 1-2 рази на тиждень курсом 5-10 ін’єкції, та/або внутрішньом’язове введення 1 раз у 3 – 5 днів курсом до 10 ін’єкцій;

рані, що довгостроково незагоюються – внутрішньом’язово в дозі 1500–3000 МО 1 раз у 5 днів курсом 5-7 ін’єкцій;

контрактури суглобів, артрити, гематоми – внутрішньом’язово в дозі 3000 МО 1 – 2 рази на тиждень курсом від 7 до 15 ін’єкцій;

• спайкова хвороба – введення 1 раз у 3 – 5 днів внутрішньом’язово в дозі 3000 МО загальним курсом від 7 до 15 ін’єкцій.

3. Для збільшення біодоступності лікарських і діагностичних препаратів (антибіотиків, хіміопрепаратів, анестетиків) – введення 1 раз у 3 дні в дозі 1500МО. Курс не більш 10 ін’єкцій.При нирковій недостатності призначають не частіше 1 разу на тиждень.

Побічна дія.

Біль у місці введення, рідко алергійні реакції. В окремих пацієнтів можливі місцеві реакції, що виражаються в розвиткугіперемії шкіри і припухлості тканини в місці введення. Усіреакції вщухають через 48-72 год.

Протипоказання.

Підвищена індивідуальна чутливість. Злоякісні новоутворення.Вагітність. Дитячий вік до 12 років (ефективність і безпечність не вивчались).

Передозування.

При застосуванні у призначених дозах випадки передозування не відмічалися.

Особливості застосування.

З обережністю призначають препарат при гострій нирковій недостатності та легеневих кровотечах.

Препарат не слід вводити в зону інфекції, гострого запалення, пухлини.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Підвищує біодоступність лікарських засобів, прискорює настання аналгезії привведенні місцевих анестетиків.

Умови та термін зберігання.

Зберігати в сухому, захищеному від світла, недоступному для дітей місці, при температурі не вище +15°С. Термін придатності – 2 роки.

Умови відпуску. За рецептом.

Упаковка. Ампули або флакони з нейтрального скла, що містять 1500 МО або 3000 МО Лонгідази. По 5 ампул або флаконів у контурній чарунковій упаковці у картонній коробці.

Виробник. ТОВ “НВО Петровакс Фарм”.

Адреса. Російська Федерація, 115598, м. Москва, вул. Загор’ївська, 10, корп. 4;

тел./факс: (095) 329-18-17; 117-81-55; 117-77-11.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

КАРВЕДИЛОЛ-ГРІНДЕКС

(CAREIOL-GRINDEKS)

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви: сarvedilol; (±)-1-(9Н-карбазол-4-ілокси)-3- [2-(2-метокси-фенокси)етил]аміно

основні фізико-хімічні властивості:

-круглі, двоопуклі таблетки, жовтуватого кольору з темно-жовтими вкрапленнями та рискою на одному боці (для таблеток по 6,25 мг);

-круглі, двоопуклі таблетки, рожевого кольору з темно-рожевими вкрапленнями та рискою на одному боці (для таблеток по 12,5 мг);

-круглі, двоопуклі таблетки, білого кольору з рискою на одному боці (для таблеток по 25 мг);

склад: 1 таблетка містить карведилолу 6,25мг;

1 таблетка містить карведилолу 12,5 мг;

1 таблетка містить карведилолу 25 мг;

допоміжні речовини: лактоза, целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат, заліза оксид жовтий (для таблеток 6,25 і 12,5 мг), заліза оксид червоний (для таблеток 12,5 мг).

Форма випуску. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Сполучені блокатори ?- і ?-адренорецепторів.

КОД АТС C07A G02.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.Карведилол неселективним ?-блокатором з антиоксдантними властивостями. Його незначний вазодилатуючий ефект, головним чином, виявляється через селективну блокаду ?1-рецепторів. Завдяки вазодилтації карведилол дещо знижує периферичний судинний опір. Крім того, він пригнічує активність ренін-ангіотензин-альдостеронової системи за допомогою блокади ?-адренорецепторів. Карведилол не має внутрішньої симпатоміметичної активності, володіє мембраностабілізуючимию властивостями. Кари є двостеріоізомерним рацематом. Блокування адренергічних рецепторів ?1 і ?2 відбувається, в основному, завдяки енантіомеру S(-). Карведилол поліпшує фракцію викиду і розміри лівого шлуночка в пацієнтів з дисфункцією лівого шлуночка чи недостатністю кровообігу.
Карведилол практично не має несприятливого впливу на склад ліпідів сироватки або електроліти.

Фармакокінетика.Абсолютна біодоступність препарату – близько 25%. Хворі з порушеннями функції печінки мають біодоступність препарату, яка може зростати до 80%. Пік концентрації в сироватці досягається, приблизно, через годину. Співвідношення між дозою і концентрацією в сироватці є лінійним. Прийом їжі не впливає на біодоступність, хоча збільшує час досягнення максимальної концентрації в плазмі. Карведилол являється високоліпофільною сполукою. Приблизно

98 – 99% карведилолу зв’язуються з білками плазми. Об’єм його розподілу – приблизно 2 л/кг, у хворих на цироз печінки він вище. Карведилол піддається вираженій біотрансформації з утворенням ряду метаболітів – 60-75% абсорбованого препарату, який метаболізується при “першому проходженні” через печінку.

Період напіввиведення карведилолу становить 6 – 10 годин. Плазмовий кліренс – - близько 590 мл/хв. Виведення відбувається, головним чином, з жовчю і калом. Невелика частина дози виводиться через нирки у вигляді різних метаболітів. Карведилол метаболізується в печінці, в основному, за рахунок оксидації ароматичного кільця і глюкуронідації. Метаболіти мають виражену антиоксидантну та адреноблокуючу дію. Препарат проникає крізь плацентарний бар’єр, виділяється з грудним молоком.

Показання для застосування.Артеріальна гіпертензія, ішемічна хвороба серця, хронічна серцева недостатность.

Спосіб застосування та дози.

Таблетки Карведилол-Гріндекс треба приймати, запиваючи достатньою кількістю рідини. Пацієнти із серцевою недостатністю повинні приймати Карведилол-Гріндекс з їжею, щоб сповільнити його абсорбцію й таким чином зменшити ризик ортостатичної гіпотензії.

Артеріальнагіпертензія.

Початкова рекомендована доза становить 12,5 мг один раз у добу протягом перших двох діб,потім по 25 мг один раз у добу. За необхідністю дозу можна збільшувати поступово, з інтервалами у 2 тижні, до максимальної дози 50 мг на добу,розділену на два прийоми.

Ішемічна хвороба серця.

Початкова доза становить 12,5 мг два рази на добу в перші дві доби, після цього – по 25 мг два рази на добу. Якщо необхідно дозу можна збільшувати поступово, з інтервалами у 2 тижні, залежно від індивідуальної реакції пацієнта, до рекомендованої максимальної дози 100 мг у добу, розділеної на два прийоми.

Серцева недостатність (на фоні підібраної терапії препаратами наперстянки, діуретиками та інгібіторами ангіотензинперетворюючого ферменту).

Початкова доза становить3,125 мг два рази в добу протягом двох тижнів. При добрій переносимості дозу збільшують із інтервалами не менше двох тижнів, до 6,25 мг два рази в день,потім до 12,5 мг два рази в день, потім – до 25 мг два рази в день.Дозу слід збільшувати до максимальної, яку переносить хворий. Цільова доза – 50 мг на добу в 2 прийоми ( по 25 мг два рази в день),а для пацієнтів, з масою тіла більшебільше 85 кг – доза може бути звеличена до – 50 мг два рази в на добу, з урахуванням індивідуальної чутливості пацієнта до препарату. Підвищення дози до 50 мг двічі в день повинно проводитись обережно, під строгим наглядом лікаря.

Якщо Карведилол-Гріндекс був відмінений, лікування повинно знову починатися з дози 3,125 мг двічі в день, з поступовим підвищенням, як рекомендовано вище.

Побічна дія.

Можливі нижченаведені побічні ефекти.

З боку сердечно – судинної системи.
Поширені: ортостатична гіпотензія, стенокардія, брадикардія,
AV-блокада (ці симптоми,, як правило,, виникають на початку лікування).
Рідкі: погіршення перебігу серцевої недостатності, переміжна кульгавість, порушення периферичного кровообігу.
З боку системи сечовиділення.

Рідкі: тяжкі порушення функції нирок у хворих с дифузним васкулітом і/або порушенням функції нирок.
Дуже рідкорідкі: порушення сечовипускання, набряки.

З боку шлунково – кишкового тракту.
Поширені: нудота, пронос, біль у животі.
Непоширені: запор.
Рідкі: блюв, зростання активності „печінкових” трансаміназота.
Дуже рідкорідкі: сухість у роті.

З боку центральної нервової системи.

Поширені: запаморочення, головний біль.

Поодинокі: парестезія, непритомність, порушення сну, депресія, сінкопальні стани, м’язова слабкість.

Ці симптоми, як правило, виникають на початку лікування.
З боку органів кровотворення.
Поширені: зменшення кількості тромбоцитів (тромбоцитопенія).
Рідкі: зменшення кількості білих кров’яних тілець (лейкопенія).

З боку респіраторної системи:чихання, закладеність носа, бронхоспазм, задишка (у схильних пацієнтів).

Алергічні реакції:шкірні алергічні реакції (екзантема, кропив’янка, свербіж і висип по типі плескатого лишаю, поява або загострення вже наявних псоріатичних елементів).

Інші:грипоподібний синдром, біль у суглобах, зниження сльозовиділення, збільшення маси тіла.груди
<![if !supportLineBreakNewLine]>
<![endif]>

Протипоказання.

- Декомпенсована серцева недостатність.

- Хронічне обструктивне захворювання легенів.

- Атріовентрикулярна блокада II і III ступеня.

- Брадикардія (<50 ударів за хвилину).<o:p>

- Синдром слабкості синусного вузла.

- Кардіогенний шок.

- Виражена артеріальна гіпотензія (систолічний артеріальний тиск менше 85 мм рт. ст.).

- Стенокардія Принцметала.

- Підвищена чутливість до карведилолу та допоміжних речовин, що входять до складу препарату.

- Печінкова недостатність.

- Тяжкі порушення периферичного артеріального кровообігу.

- Вагітність і лактація (Карведилол-Гріндекс можна призначати в період вагітності тільки в тому випадку, якщо можлива перевага його застосування перевищує потенційний ризик).

Передозування.

Симптоми:різка артеріальна гіпотонія, брадикардія (<50 уд/хв), серцева недостатність, кардіогенний шок, зупинка серця; можливі порушення подиху, бронхоспазм, блювота, сплутаність свідомості<i style=’mso-bidi-font-style:normal’>.

Лікування: необхідно проводити моніторинг і корекцію життєво-важливих показників, при необхідності – - у відділенні інтенсивної терапії. Карведилол-Гріндекс активно зв’язується з білком, тому його неможливо видалити за допомогою діалізу.

Особливості застосування.

Тимчасове погіршення симптомів серцевої недостатності може спостерігатися на початку лікування або при підвищенні дози, особливо у пацієнтів з тяжкою формою серцевої недостатності і/або тих, які приймають великі дози діуретиків. Хоча це звичайно не вимагає припинення лікування, дозу не слід збільшувати. Пацієнт повинен перебувати під наглядом лікаря – кардіолога мінімум дві години після прийому початкової або підвищеної дози. Перед кожним підвищенням дози слід здійснювати перевірку щодо можливості погіршення серцевої недостатності або симптомів надлишкової вазодилатації (ниркова функція, маса тіла, кров’яний тиск, пульс і ритм). Погіршення серцевої недостатності або затримка рідини лікуються підвищенням дози діуретика, а дозу карведилолу не підвищують або знижують до стабілізації клінічного стану хворого. За умови прогресування серцевої недостатності на фоні лікування рекомендується збільшити дозу діуретиків, зменшити дозу карведилолу або відмінити його прийом, при нирковій недостатності дозу регулюють залежно від функціонального стану нирок.

Ниркова недостатність.

У пацієнтів із серцевою недостатністю і низьким тиском крові (систолічний тиск нижче 100 мм рт. ст.) може тимчасово погіршитися функція нирок під час лікуванняКарведилолом-Гріндекс. Це стосується особливо пацієнтів з такими порушеннями, як наприклад коронарна хвороба серця, атеросклероз і/або раніше існуюче порушення функції нирок. Слід ретельно контролювати функцію нирок у таких пацієнтів. Якщо функція нирок значно погіршується, дозу карведилолу треба зменшити або лікування препаратом припинити.

Пацієнтам з хронічними обструктивними захворюваннями легенів, що не одержують пероральних або інгаляційних препаратів, карведилол призначають тільки в тому випадку, якщо можлива перевага його застосування перевищує потенційний ризик. За наявності тенденції до бронхоспазму в результаті підвищення опору дихальних шляхів при прийомі карведилолу може розвинутися респіраторний дистрес-синдром. На початку застосування і при збільшенні дози Карведилолу-Гріндекс ці хворі повинні знаходитися під постійним наглядом лікаря, дозу препарату знижують з появою початкових ознак бронхоспазму.

З обережністю препарат призначають хворим:

-на цукровим діабет, оскільки він може модифікувати дію інсуліну та пероральних гіпоглікемічних препаратів і маскувати або послабляти симптоми гіпоглікемії;н, а початку терапії карведилолом або при зміні його дози рекомендується контроль глікемії і, за необхідності, корекція дози цукроовознижувальних препаратів;

- з бронхоспастичним синдромом;

- на емфізему легенів;

- на псоріаз, тому що може бути спровоковано поширення симптомів хвороби;

- на міастенію;

- на депресію (у тому числі в анамнезі).

Слід бути обережним при призначенні Карведилолу-Гріндекс пацієнтам, що страждають на алергічні реакції, і тим, які проходять курс десенсибілізації, тому що ?-блокатори можуть збільшувати чутливість до алергенів і посилювати анафілактичні реакції.

Карведилол-Гріндекс може приховувати або зменшувати симптоми підвищеної активності щитовидної залози (тиреотоксикозу).

Хворим на феохромоцитому до початку застосування будь-яких ?-блокаторів необхідно призначити ?-блокатор. Хоча карведилол має як ?-, так і ?-блокуючі властивості, досвіду його застосування для лікування в таких хворих немає, тому його призначення хворим з підозрою на феохромоцитому повинно бути обережним.Особи, які користуються контактними лінзами повинні бути проінформовані про можливе змен-шення сльозовиділення.

За необхідності проведення хірургічного втручання з використанням анестезії необхідно попередити анестезіолога про попередню терапію карведилолом.

вої неї У період лікування вживати алкоголь не рекомендується.

Відміну препарату потрібно проводити поступово, або уникнути розвитку синдрому „відміни”, протягом кількох днів (особливо у пацієнтів з ішемічною хворобою серця).

Пацієнти літнього віку.

Пацієнти літнього віку можуть бути більш чутливими до дії Карведилолу-Гріндекс і тому повинні перебувати під спостереженням лікаря.

Вплив на здатність керува автотранспортом і складними механізмами.

Індивідуальна реакція на препарат можуть зниження здібністі брати активну участь у дорожньому русі, керувати машинами та іншими механізмами. Це найчастіше відноситься особливо допостерігається на початку лікування, при зміні дози, переходовіі на інші ліки або при вживанні спиртного у той же час. Лікування Карведилолом-Гріндекс вимагає регулярного лікарського спостереження.


Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Посилює дію інсуліну та похідних сульфанілсечовини (одночасно маскує або послаблює вираженість симптомів гіпоглікемії, знижує розщеплення глікогену печінки до глюкози), гіпотензивних препаратів (інгібіторів АПФ, тіазидних діуретиків, вазодилататорів).

З обережністю застосовують препарат з антиаритмічними засобами та блокаторами кальцієвих каналів (при одночасному застосуванні карведилолу, як й інших ?-блокаторів, з антагоністами кальцію типу верапаміл або дилтіазем, не призначають їх внутрішньовенно, а також з антиаритмічними засобами, у тому числі з аміодароном; через ризик виникнення порушення передсердно-шлуночкової провідності і ризик серцевої недостатності (синергічний ефект) необхідно ретельно контролювати показання ЕКГ і артеріальний тиск; під час лікування карведилолом ці препарати не слід призначати внутрішньовенно).

риймання карведилолу й і дгоксину збільшує вміст останнього у плазмі крові. Системні анастетики посилюють негативний інотропний та гіпотензивний ефект. Фенобарбітал, рифампіцин прискорюють метаболізм і знижують концентрацію карведилолу в плазмі. Інгібітори мікросомального окислення (циметидін) посилюють ефект карведилолу. Діуретики та інгібітори АПФ посилюють гіпотензивний ефект.

Одночасне застосування резерпіну, гуанетидину, метилдопи, гуанфацину та інгібіторів моноаміноксидази (за винятком МАО-В-інгібіторів) може спричинювати додаткове уповільнення серцевого ритму.

Дигідропіридин.

Застосування дигідропіридинів іКарведилолу-Гріндекс повинно проводитися під ретельним спостереженням лікаря, оскільки є повідомлення, що при одночасному прийомі може виникнути серцева недостатність і тяжка гіпотензія.

Циклоспорин.

Рівень циклоспорину в плазмі збільшується, коли одночасно з циклоспорином застосовуєтьсяКарведилол-Гріндекс. Рекомендується ретельно контролювати рівень концентрації циклоспорину.

Клонідин.

У випадку одночасного прийому клонідину таКарведилолу-Гріндекс припиняти прийомКарведилолу-Гріндекс треба за кілька днів до поступової відміни клонідину.

Анестезуючі засоби.

Рекомендується обережність при застосуванні анестезії через синергічний, інотропний та гіпотензивний ефектКарведилолу-Гріндекс й деяких анестетиків.

Нестероїдні протизапальні засоби, естрогени і кортикостероїди.

При сумісному прийомі антигіпертензивний ефектКарведилолу-Гріндекс зменшується через затримку води і натрію.

Ліки, що стимулюють і інгібують цитохромні P450-ензими.

Пацієнти, що одержують ліки, які стимулюють (наприклад рифампіцин і барбітурати) або пригнічують (наприклад циметидин, кетоконазол, флуоксетин, галоперидол, верапаміл, еритроміцин) цитохромні P450-ензими, повинні ретельно спостерігатися під час одночасного лікуванняКарведилолом-Гріндекс, тому що концентрації карведилолу в сироватці можуть знижуватися першими із зазначених ліків і підвищуватися інгібіторами ензимів.

Симпатоміметики, естрагениможуть послаблювати дію карведилолу.

При сумісному прийомі існує ризик виникнення гіпертензії і вираженої брадикардії.

Ерготамін.

При сумісному прийомі посилюється вазоконстрикція.

Міорелаксанти.

Карведилол-Гріндекс підсилює дію міорелаксантів.

Препарати, які містять йодразом з карведилолом спроможні провокувати тяжкі системні алергічні реакції.

Умови та термін зберігання.

Зберігати в сухому, темному місці, при температурі не вище 25°С. Зберігати в оригінальній упаковці. Збepiгaти в нeдocтyпнoмy для дiтeй мicцi!

Термін придатності – 2 роки.

Умови вiдпycку. За рецептом.

Упаковка.По 14 таблеток у блістері; по 2 блістери в картонній пачці.

Виробник. АТ «Гріндекс», Латвія.

Адреса. Вул. Крустпілс, 53, Рига, Латвія, LV-1057.

І Н С Т Р У К Ц І Я

для медичного застосування препарату

МЕТАДОЛ

(METADOL)

Загальна характеристика:

міжнародна та хімічна назви:methadone; 6-диметиламіно-4,4-дифеніл-3-гептанон гідрохлорид;

основні фізико-хімічні властивості: рідина без кольору та запаху;

склад:1 мл розчину містить метадону гідрохлориду 1 мг;

допоміжні речовини:вода очищена, метилпарабен, поліетиленгліколь 3350, гліцерин 96%, натрію бензоат, натрію цикламат, декстрози моногідрат, кислота лимона безводна.

Форма випуску. Розчин для перорального застосування.

Фармакотерапевтична група. Засоби, що впливають на нервову систему. Засоби, що застосовуються при адитивних розладах. Код АТС N07B C02.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Метадон являє собою синтетичний опіатний аналгетик, дія якого багато в чому подібна з дією морфіну. Метадон діє головним чином на центральну нервову систему та органи, що містять гладком’язову мускулатуру. Метадон має аналгезуючу та седативну дію, а також виявляє детоксикуючий або підтримуючий ефект при опіатній залежності. Абстинентний синдром у випадку метадону якісно аналогічний такому для морфіну, хоча він розвивається повільніше і симптоми його менш виражені.

Фактично, ефекти метадону аналогічні, як і для інших опіатів.

Ознаки аналгезії проявляються через 30-60 хвилин після прийому.

Метадон є препаратом дуже тривалої дії (36-48 годин).

Фармакокінетика.

При пероральному застосуванні метадон добре абсорбується з травної системи, біодоступність становить 80-95 %. В плазмі крові виявляється вже через 30 хвилин після прийому. Максимальна концентрація досягається через 4 години. Період напіввиведення складає 24-36 годин (індивідуальні коливання можуть складати від 10 до 80 годин), що дозволяє застосовувати препарат 1 раз на добу.

Через значне індивідуальне варіювання показників часу напіввиведення, рівноважна концентрація метадону може досягатися через 2-9 днів.

Біотрансформується в печінці за участю CYP3A4, виводиться з організму у формі метаболітів з сечею та калом.

Показання для застосування.

– Для детоксикації при лікуванні опіатної залежності (героїнова залежність та від інших морфіноподібних наркотиків), а також для підтримуючого лікування хворих опіатною наркоманією;

– застосовується як наркотичний аналгетик при вираженому больовому синдромі (як правило, в якості аналгетика, метадон не призначають хворим, які не приймали опіатних препаратів).

Спосіб застосування та дози.Метадол застосовують перорально.

Хворі, які приймають Метадол, повинні знаходитися під ретельним спостереженням і одержувати належну психологічну і соціальну підтримку.

Детоксикація

Детоксикацію із застосуванням Метадолу проводять з поступовим зменшенням дози не більше 180 днів. Звичайна доза, що складає для дорослих 15-40 мг перорально один раз на добу, є достатньою для купірування симптомів відміни. Залежно від реакції хворого, доза знижується з інтервалом в один або два дні.

При застосуванні Метадолу з метою купірування виражених ознак синдрому відміни, рекомендовані схеми прийому можуть варіювати залежно від клінічного стану хворого. Початкова доза Метадолу становить 15-20 мг для дорослих, що досить для пригнічення синдрому відміни. Якщо ж цього недостатньо для пригнічення синдрому відміни, доза може бути збільшена. Якщо в хворого є фізична залежність від високих доз, може знадобитися перевищення цього рівня. Для дорослих доза в 40 мг на добу (в один прийом або розділена на кілька прийомів), як правило, є адекватною стабілізуючою дозою. Стабілізація може тривати 2-3 дні, після чого дозу Метадолу поступово знижують. Величина, на яку зменшується доза Метадолу, підбирається індивідуально для кожного хворого. Залежно від реакції хворого доза знижується з інтервалом в один чи два дні. У будь-якому випадку доза завжди повинна бути достатньою для того, щоб симптоми відміни не перевищували прийнятного рівня. У госпіталізованих хворих зниження дози на 20% на добу добре переноситься і викликає незначний дискомфорт. В хворих, які лікуються амбулаторно, доза може знижуватися повільніше. Якщо Метадол застосовується для лікування героїнової залежності більш 180 днів, таке лікування зветься підтримуючою терапією, не зважаючи на те, що кінцевою метою лікування є повне виліковування від наркотичної залежності.

Підтримуюча терапія

Підтримуюча терапія спрямована на зняття пригнічення дихання або інших ефектів гострої інтоксикації. Початкова доза підбирається індивідуально, залежно від ступеня толерантності хворого до опіатів. Якщо дорослий хворий приймав значні дози героїну аж до дня потрапляння у лікувальний заклад, початкова доза йому/їй може становити 20 мг та через 4 або 8 годин ще 20 мг або 40 мг Метадолу одноразово. Якщо ж до початку лікування ступінь толерантності до опіатів невелика, початкова доза може бути вполовину менша. При виникненні будь-яких сумнівів початкову дозу краще зменшити. Хворий повинний знаходитися під спостереженням, і з появою симптомів абстиненції хворому можна дати ще 10 мг препарату. Згодом доза повинна підбиратися індивідуально в межах до 80мг/добу з урахуванням переносимості та потреби. У більшості випадків для дорослих достатньою є доза нижче 80 мг/добу.

Максимальна добова доза для дорослих становить 120 мг/добу.

Для вагітних жінок з опіатною залежністю підтримуючі дози Метадолу повинні бути щонайнижчими, котрі запобігають розвитку синдрому відміни (як правило, нижче 80 мг/добу). На пізніших термінах може знадобитись підвищення дози на 10-20 мг або дозу поділяють на два прийоми.

Як наркотичний аналгетик при вираженому больовому синдромі

Як правило, в якості аналгетика, метадон не призначають хворим, які не приймали інших опіатних препаратів.

Дозу необхідно ретельно підбирати залежно від вираженості больових відчуттів та реакції хворого на препарат. Звичайно протягом перших 3-5 днів роблять добір ефективної знеболюючої дози (2,5-10 мг через кожні 4 години перорально), яку, при необхідності, підтримують далі. При цьому підібрану ефективну добову дозу поділяють на 2-3 прийоми на добу.

Хворим літнього віку підібрану ефективну знеболюючу дозу зазвичай застосовують раз на добу.

Побічна дія.

Відміна героїну. У початковій стадії підтримуючої терапії з застосуванням Метадолу хворі перестають одержувати героїн, у результаті чого виникають типові ознаки синдрому відміни. Їх варто диференціювати від побічних ефектів, пов’язаних із застосуванням Метадолу. Найбільш характерні такі ознаки синдрому відміни (як у героїну, так і інших опіатів): підвищене сльозовиділення, ринорея, чхання, позіхання, посилене потовиділення, підвищення температури, „гусяча” шкіра, відчуття жару та холоду що змінюють один одного, занепокоєння, дратівливість, слабкість, депресія, розширені зіниці, тремор, тахікардія, шлункові кольки, болючі відчуття, мимовільні посмикування, анорексія, нудота, діарея, спазми кишечника, зниження маси тіла.

Початкова доза. Необхідно приділити особливу увагу індивідуальному підбору початкової дози. Занадто високі дози в початковому періоді можуть викликати побічні явища.

Основна небезпека при застосуванні Метадолу полягає в пригніченні дихання та артеріальній гіпотензії. При застосуванні Метадолу може відбуватися зупинка серця, зупинка дихання, шок. Зареєстровано летальні випадки.

Найчастіше спостерігаються такі побічні реакції: запаморочення, седативний ефект, нудота, блювання, посилене потовиділення. У таких випадках можливе зниження дози Метадолу.

Інші побічні реакції, що реєструються при застосуванні Метадолу: загальні реакції – астенія, слабкість, набряклість, головний біль, гіпокаліємія, гіпомагніємія, втрата маси тіла, набряк легень; з боку серцево-судинної системи – аритмія, брадикардія, екстрасистоли, тахікардія, мерехтіння і тріпотіння шлуночків, фібриляція шлуночків, подовження інтервалу QT, кардіоміопатія, серцева недостатність, артеріальна гіпотензія, флебіт; з боку травної системи – біль у животі, анорексія, спазми жовчних шляхів, закріп, сухість у роті, глосит; з боку нервової системи – збудженість, сплутаність свідомості, судомні напади, порушення орієнтування, дисфорія, ейфорія, безсоння.

В опіатних наркоманів із хронічним гепатитом описана тимчасова тромбоцитопенія.

Крім цього, можливе виникнення – порушень зору, антидіуретичний ефект, аменорея, затримка сечі, зниження лібідо і потенції.

Застосування особами з порушеннями функції печінки. При тривалій підтримуючій метадоновій терапії відзначається поступове ослаблення побічних явищ протягом кількох тижнів, хоча при цьому залишаються такі побічні явища, як підвищене потовиділення та закріп.

Метадол є агоністом m-рецепторів опіатів. Тому при застосуванні препарату може розвинутися залежність такого ж типу, як і при застосуванні морфіну.

Протипоказання.

Метадол протипоказаний хворим з підвищеною чутливістю до препарату, а також при будь-яких станах, при яких узагалі протипоказані опіати, наприклад пригнічення дихання (при відсутності необхідного реанімаційного устаткування), в період загострення бронхіальної астми, при накопиченні в крові надлишку СО2.

Метадол не слід застосовувати при діареї, асоційованій з псевдомембранним колітом, що викликаний цефалоспоринами, лінкоміцином, кліндаміцином, пеніцилінами, а також хворим, у яких діарея розвилася внаслідок отруєння доти, поки токсичні речовини не будуть виведені зі шлунково-кишкового тракту.

Метадол протипоказаний для лікування наркоманів, які залежні від слабких опіатів (петидин, кодеїн).

Діти віком до 18 років.

Передозування.

Ознаки і симптоми передозування. При значному передозуванні Метадолу відбувається пригнічення дихання (зниження частоти дихання і/чи зменшення дихального об’єму, дихання Чейн-Стокса, ціаноз), розвивається ступорозний або коматозний стан, зіниці звужуються, розвивається м’язова слабкість, шкіра стає холодною і липкою, іноді розвивається брадикардія і артеріальна гіпотензія.

Терапія у випадку передозування. Особливу увагу варто приділити відновленню адекватного дихання, при необхідності застосовують кероване дихання. У випадку передозування в осіб, які не мають толерантності до препарату, або в дитини можна застосовувати ефективні антагоністи для протидії потенційно смертельному пригніченню дихального центру. Варто мати на увазі, що Метадол є препаратом тривалої дії (36-48 годин), у той час як його антагоністи діють лише протягом 1-3 годин! Таким чином, необхідно ретельне спостереження за пацієнтом. У разі необхідності застосування антагоністів варто повторити. Якщо лікар упевнений, що пригнічення дихання справді є наслідком тільки передозування Метадолу, застосування стимуляторів дихання не показано.

Антагоністів опіатів під час відсутності клінічно значущого пригнічення дихання і серцевої діяльності застосовувати не слід. За наявності фізичної залежності від опіатів застосування антагоніста опіатів може сприяти розвитку гострого синдрому відміни. Вираженість синдрому залежить від ступеня фізичної залежності і дози застосовуваного антагоніста. При використанні антагоністів у випадку вираженого пригнічення дихання у фізично залежних хворих, застосування таких антагоністів варто проводити вкрай обережно, причому при титруванні використовуються дози антагоніста менші, ніж звичайно прийняті (10-20% від рекомендованої дози).

При ознаках інтоксикації можна застосовувати внутрішньовенні ін’єкції налоксону або налмефену. Оскільки час напівжиття налоксону в організмі менше, ніж у метадону, може знадобитися кілька ін’єкцій налоксону, поки стан хворого не стабілізується. Можуть використовуватися також внутрішньовенні інфузії налоксону.

Кисень, інфузійне введення розчинів, судинозвужувальні препарати та інші засоби терапії можуть використовуватися за показниками.

Увага. Застосування антагоністів опіатів у звичних дозах особами з фізичною залежністю від опіатів може спровокувати гострий синдром відміни. Без особливої необхідності варто уникати застосування антагоністів опіатів у фізично залежних осіб.

За наявності фізичної залежності від опіатів застосування антагоніста опіатів може сприяти розвитку гострого синдрому відміни……….

Особливості застосування.

Якщо після припинення прийому препарату необхідно знову відновити його прийом, то початкова доза повинна бути низькою і її підвищення повинно проводитися повільно, щоб уникнути серйозних токсичних явищ і пригнічення дихання.

Метадол призначений тільки для перорального застосування. Препарат не може бути використаний для ін’єкцій. Упаковка Метадолу повинна бути добре захищена від можливості розкриття дітьми. Препарат варто зберігати в недоступному для дітей місці.

При застосуванні Метадолу можливий розвиток залежності за морфіновим типом. Багаторазове застосування Метадолу може призвести до психологічної і фізичної залежності, а також до розвитку толерантності. Тому при призначенні та застосуванні Метадолу варто виявляти таку ж обережність, як і при призначенні та застосуванні морфіну.

При різкому переході з інших опіатів на Метадол існує значний ризик пригнічення дихання, тому перехід на застосування Метадолу повинен проводитися з обережністю.

Метадол (розчин для перорального застосування) перед застосуванням можна розвести в рідині, яка виключає його ін’єкційне застосування, наприклад сік, або інший напій.

Дозування розчину проводять за допомогою мірних пристроїв (мірна склянка та ін.) або використовують поділки, нанесені на самому флаконі з розчином.

Неповна перехресна толерантність між метадоном та іншими опіатами. При толерантності до інших опіатів можлива часткова толерантність до Метадолу, особливо в хворих, толерантних до інших агоністів m-опіатних рецепторів. У випадку такої толерантності непросто буває визначити дозу Метадолу. Відомі летальні випадки при переході на Метадол після хронічного застосування інших опіатних антагоністів.

Високий ступінь “опіатної толерантності” не знімає питання про можливість токсичних явищ при застосуванні Метадолу.

Взаємодія з алкоголем і наркотиками. Метадол чинить адитивну дію при застосуванні разом з алкоголем, іншими опіатними, наркотиками, що мають депресивну дію на центральну нервову систему. Відомі смертельні випадки при нелегальному прийомі Метадолу особами, які зловживають бензодіазепінами.

Тривожні стани. Оскільки Метадол, застосовуваний особами з толерантністю до нього в постійних підтримуючих дозах, не є транквілізатором, у хворих, які одержують підтримуючу терапію з застосуванням Метадолу, розвиваються тривожні стани у відповідь на стрес і життєві проблеми. Лікар не повинен плутати ці симптоми з абстинентними симптомами і не повинен намагатися лікувати такі стани шляхом підвищення дози Метадолу. Дія Метадолу при проведенні підтримуючої терапії обмежена контролем опіатних симптомів і не поширюється на зняття тривожних станів.

Травми голови і підвищений внутрішньочерепний тиск. При травмах голови пригнічення дихання і підвищення тиску спинномозкової рідини, що можуть бути викликані Метадолом, виявляються набагато сильніше. Така ж небезпека існує і у випадку іншої внутрішньочерепної патології або в хворих із предіснуючим підвищеним внутрішньочерепним тиском. Побічні ефекти опіатів зможуть маскувати дійсний клінічний стан хворих із травмами голови. У таких випадках Метадол варто застосовувати з обережністю і тільки у разі крайньої необхідності.

Бронхіальна астма та інші порушення дихання. Головна небезпека при застосуванні Метадолу полягає в можливому пригніченні дихання. Ця проблема має особливе значення для хворих літнього віку, в ослаблених осіб, а також при гіпоксії або гіперкапнії, коли навіть помірні терапевтичні дози препарату можуть значно зменшити легеневу вентиляцію.

Тому Метадол варто призначати з крайньою обережністю при станах, що супроводжуються гіпоксією, гіперкапнією або зниженим дихальним резервом, як при бронхіальній астмі, хронічних обструктивних захворюваннях легень, при вираженій надлишковій масі тіла, при синдромі апное уві сні, мікседемі, кіфосколіозі, пригніченні діяльності центральної нервової системи, при комі. У цих хворих навіть звичайні терапевтичні дози Метадолу можуть спричинити пригнічення дихального центру при одночасному підвищенні опору дихальних шляхів, що може призвести до зупинки дихання. У подібних випадках рекомендовано застосовувати неопіатні аналгетики, а в разі їх недостатньої ефективності – застосування Метадолу можливе лише при забезпеченні належного спостереження за хворим.

Гіпотензивний ефект. Застосування Метадолу може призвести до вираженої артеріальної гіпотензії в тих осіб, у яких порушена здатність до підтримки артеріального тиску в силу зниження об’єму крові або одночасному застосуванні таких препаратів, як фенотіазини або деякі анестетики.

Застосування в амбулаторних умовах. Застосування Метадолу може порушувати розумові і фізичні здібності, необхідні для виконання діяльності, пов’язаної з джерелами підвищеної небезпеки (керування автомобілем, робота з устаткуванням і т.п.). Метадол, як і інші опіоїди, може викликати ортостатичну гіпотензію в амбулаторних хворих.

Застосування при гострому болі. У випадку фізичної травми, післяопераційних болях або інших випадках гострого болю в хворих, що одержують підтримуючі дози Метадолу, ці малі дози не будуть ефективними для аналгезії. У таких випадках необхідно призначити аналгетики, включаючи й опіати, що показані для зняття аналогічного больового синдрому в інших хворих. Оскільки Метадол індукує толерантність до опіатів, можуть знадобитися більш високі дози цих препаратів.

Ризик рецидиву в хворих наркоманією, що одержують підтримуючу терапію метадоном. Різке припинення прийому опіатів може призвести до розвитку синдрому відміни. При цьому виникає ризик повернення до нелегального прийому наркотиків, що варто мати на увазі, оцінюючи співвідношення ризик-користь при призначенні підтримуючої метадонової терапії.

Толерантність і фізична залежність. Толерантність виявляється в тому, що для підтримки певного ефекту, наприклад аналгетичного, вимагаються зростаючі дози опіатів. Фізична залежність проявляється у вигляді синдрому відміни після різкого припинення прийому препарату або при застосуванні його антагоніста. І толерантність, і фізична залежність можуть мати місце при тривалій терапії опіатними препаратами.

При різкому припиненні терапії Метадолом у фізично залежних пацієнтів може розвитися абстинентний синдром. І абстинентний синдром, і синдром відміни характеризуються такими ознаками: занепокоєння, підвищене сльозовиділення, ринорея, пітливість, відчуття холоду, позіхання, міалгія, мідріаз. Можуть розвитися й інші симптоми: дратівливість, біль у спині, біль у суглобах, слабкість, шлункові кольки, безсоння, нудота, анорексія, блювання, діарея, підвищення артеріального тиску, підвищення частоти серцевих скорочень, зростання частоти дихання.

Як правило, при тривалому застосуванні Метадолу різке припинення прийому препарату не рекомендується.

Особливості застосування в хворих окремих категорій. Деяким категоріям хворих Метадол варто призначати з обережністю і при низькій початковій дозі (хворі літнього віку, ослаблені хворі, хворі з тяжкими порушеннями функції печінки або нирок, при гіпотиреозі, аддісоновій хворобі, гіпертрофії передміхурової залози, стриктурі уретри). Варто також мати на увазі, що застосування Метадолу може призвести до пригнічення дихання.

Метадол варто призначати, насамперед, тим хворим, у яких переваги опіоїдної аналгезії переважують відомий потенційний ризик, зв’язаний із застосуванням цього препарату (порушення серцевої провідності, пригнічення дихання, зміна психічного статусу, постуральна гіпотензія).

Застосування при вагітності і годуванні груддю. Метадол переходить у слину, грудне молоко, амніотичну рідину і плазму пуповинної крові. Зниження часу напівжиття і підвищення кліренсу Метадолу може призвести до синдрому відміни в деяких вагітних пацієнток. Тому може знадобитися підвищення дози або скорочення часу між прийомами доз або поділ дози на кілька прийомів.

При призначенні препарату вагітна жінка повинна бути поінформована про можливі наслідки застосування препарату як для неї самої, так і для дитини. Застосування Метадолу у вагітних повинно проводитися під ретельним медичним спостереженням.

Немовлята, що народились у жінок, які застосовували опіати у межах чотирьох тижнів до пологів, потенційно можуть бути залежними від цих препаратів. Тому необхідно ретельне спостереження таких дітей, як мінімум протягом двох тижнів, на предмет виявлення можливих симптомів синдрому відміни (подразливість, судоми, відсутність апетиту, діарея, пронизливий плач).

При годуванні груддю можливий перехід опіатів у молоко. Тому не рекомендується призначати матерям, що годують, цей препарат, якщо тільки, на думку лікаря, потенційна користь від його застосування переважить потенційний ризик. Через існування ризику серйозних несприятливих реакцій у немовлят, які одержують Метадол з молоком матері, рекомендується прийняти рішення або про відмову від грудного годування, або про відмову від прийому Метадолу.

Матерям, які приймають Метадол, рекомендується відлучати дитину від грудного годування поступово, для запобігання розвитку абстинентного синдрому у немовлят.

Застосування при пологах. Застосування Метадолу незадовго до пологів може призвести до пригнічення дихання немовляти, особливо при застосуванні високих доз. З цієї причини Метадол не рекомендується для аналгезії в акушерстві. Наркотики зі змішаними властивостями агоністів і антагоністів не слід застосовувати для знеболювання при пологах пацієнткам, що тривалий час застосовують Метадол, оскільки застосування цих препаратів може спровокувати гострий синдром відміни.

Застосування в педіатрії. Безпека та ефективність застосування Метадолу в хворих віком до 18 років не досліджувалася.

Застосування особами літнього віку. Як правило, необхідно ретельно підбирати дозу препарату, починаючи з порівняно низьких доз з врахуванням того, що в багатьох осіб літнього віку мають місце ті або інші порушення роботи печінки, нирок та серцево-судинної системи.

Застосування особами з нирковою недостатністю. Дані про безпеку застосування Метадолу за наявності ниркової недостатності відсутні.

Застосування особами з порушеннями функціонування печінки. Даних про застосування Метадолу особами з порушеннями функціонування печінки недостатньо. Проте, варто мати на увазі, що Метадол метаболізується в печінці. Тому при порушеннях функції печінки з’являється ризик накопичення Метадолу.

Вплив на серцеву провідність. Метадол є інгібітором калієвих каналів серця і подовжує інтервал QT. При застосуванні Метадолу відзначали випадки серйозної аритмії (мерехтіння і тріпотіння шлуночків). Найчастіше, але не завжди, ці випадки відзначали при застосуванні високих доз Метадолу (понад 200 мг/добу). У більшості випадків такі ускладнення наставали при використанні доз, що застосовуються для зняття болю, хоча відомі і випадки, що розвилися при застосуванні підтримуючої терапії у опіатних наркоманів.

У випадках підвищеного ризику збільшення тривалості інтервалу QT Метадол варто застосовувати з особливою обережністю (при гіпертрофії серця, при супутньому застосуванні діуретиків, при гіпокаліємії і гіпомагніємії). Застосування Метадолу хворими з порушеннями провідності в анамнезі або з ризиком порушення ритму можливе лише при ретельному моніторингу за станом таких хворих. У ряді випадків збільшення тривалості інтервалу QT при застосуванні Метадолу відзначено і у хворих, у яких в анамнезі порушень функціонування серця не відзначено, особливо при застосуванні високих доз препарату. При збільшенні тривалості інтервалу QT в процесі застосування Метадолу необхідно спробувати усунути відомі фактори ризику, зокрема звернути увагу на супутні препарати, що можуть впливати на серцеву діяльність, на препарати, що можуть змінити електролітний баланс, а також препарати, що можуть інгібувати метаболізм Метадолу. При призначенні Метадолу для зняття болю необхідно враховувати ризик подовження інтервалу QT і порушення серцевого ритму. Такий ризик необхідно зіставити з можливими перевагами лікування для усунення больового синдрому, а також взяти до уваги наявність альтернативних засобів терапії.

Лікування Метадолом з метою аналгезії при гострих або хронічних болях варто починати тільки в тому випадку, якщо потенційний сприятливий аналгетичний або паліативний ефект зіставлений з ймовірним ризиком потенційно небезпечних для життя ускладнень, можливих при застосуванні високих доз цього препарату.

При застосуванні Метадолу необхідний індивідуальний підхід у зіставленні можливої користі від лікування і потенційного ризику з врахуванням, як анамнезу, так і даних клінічного обстеження хворого. При виявленні факторів ризику необхідний ретельний моніторинг статусу серцево-судинної системи, включаючи аналіз тривалості інтервалу QT і виникнення аритмій.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.

Антагоністи опіатів, змішані агоністи/антагоністи, часткові агоністи. Хворі з героїновою наркоманією або хворі, які одержують підтримуючу метадонову терапію, можуть відчути появу синдрому відміни при прийомі антагоністів опіатів або препаратів, що відносяться до змішаних агоністів/антагоністів.

Протиретровірусні препарати.Невірапін може знижувати концентрацію Метадолу за рахунок підвищення метаболізму останнього в печінці. При одночасному застосуванні Метадолу і невірапіну описаний розвиток синдрому відміни. Якщо невірапін призначений хворим, які одержують Метадол, необхідне ретельне спостереження для виявлення синдрому відміни і при необхідності слід відкоригувати дозу Метадолу.

Одночасне застосування ефавіренцу і Метадолу у ВІЛ-інфікованих хворих призводить до зниження концентрації Метадолу в плазмі крові і появі ознак синдрому відміни. Може знадобитися підвищення дози Метадолу.

При застосуванні ритонавіру і ритонавіру/лопінавіру одночасно з Метадолом відзначається зниження концентрації Метадолу в плазмі крові. Синдром відміни, однак, при цьому спостерігається не завжди. Проте застосування цих препаратів у поєднанні з Метадолом вимагає обережності.

Застосування Метадолу веде до збільшення площі під кривою концентрація-час для зидовудину, що може призводити до токсичних ефектів.

Застосування Метадолу веде до зменшення площі під кривою концентрація-час для диданозину і ставудину, для диданозину цей ефект більш виражений. При цьому розподіл Метадолу істотно не змінюється.

Препарати, що індукують метаболізуючі ферменти системи цитохрому Р450.Застосування рифампіну в хворих, які досягли стабілізації при підтримуючій терапії Метадолом, призводить до значного зниження вмісту Метадолу в сироватці з появою ознак синдрому відміни.

Прийом фенітоїну (250 мг два рази на добу у перший день, а потім 300 мг один раз на добу протягом 3-4 днів) хворими, яким проводилась метадонова терапія, призводить до зниження концентрації Метадолу і розвитку синдрому відміни. Ці явища минають після відміни фенітоїну. Параметри фармакокінетики Метадолу після відміни фенітоїну практично цілком повертаються до вихідного рівня.

Сполучне застосування Метадолу з іншими індукторами ізозиму 3А4 цитохрому Р450 може призвести до розвитку синдрому відміни.

Інгібітори цитохрому Р450. Застосування препаратів, що інгібують активність ізозиму 3А4 цитохрому Р450, може призвести до зниження кліренсу Метадолу. У результаті відзначається пролонгування ефектів опіатів. При призначенні препаратів, що є інгібіторами ізозиму, таких як протигрибкові агенти, що відносяться до азолів (кетоконазол), макролідних антибіотиків (еритроміцин), може виникнути необхідність у корекції дози Метадолу. Застосування деяких селективних інгібіторів зворотного захоплення серотоніну (сертралін, флувоксамін) разом з Метадолом може призвести до підвищення вмісту Метадолу в плазмі крові і до появи токсичних явищ.

Повторне пероральне застосування вориконазолу призводить до підвищення максимальної концентрації в плазмі крові і площі під кривою концентрація-час для фармакологічно активного енантіомеру Метадолу (R-метадон) у хворих, які одержують підтримуючі дози Метадолу (30-100 мг один раз на добу). Підвищення концентрації Метадолу в плазмі крові може призводити до розвитку токсичних явищ, пов’язаних зі збільшенням тривалості інтервалу QT. Може знадобитися і зниження дози Метадолу.

Інші препарати.Застосування меперидину в терапевтичних дозах у хворих, які приймають інгібітори моноамінооксидази, може призводити до тяжких побічних реакцій. Хоча для Метадолу такі реакції не були описані, але при необхідності застосування Метадолу в хворих, які приймають інгібітори моноамінооксидази, необхідно зробити пробу на чутливість, при якій протягом кількох годин хворим дають малі дози препарату, поступово їх підвищуючи та реєструючи при цьому стан хворого.

Інгібітори протеаз.Застосування Метадолу разом з агенеразою призводить до зниження максимальної концентрації в плазмі крові і площі під кривою концентрація-час для R-метадону, відповідно на 25% і 13%. При одночасному застосуванні Метадолу та агенерази необхідно ретельне спостереження за хворими для того, щоб не допустити зниження фактичної дози для Метадолу, особливо якщо при цьому ще застосовують і ритонавір. Застосування Метадолу та агенерази призводить до зниження показників площі під кривою концентрація-час, Сmax і Сmin для агенерази на 30, 27 і 25% відповідно.

При одночасному застосуванні вірацепту з Метадолом відзначені зміни вмісту Метадолу в плазмі крові. Може знадобитися підвищення дози Метадолу.

Ненуклеозидні інгібітори зворотної транскриптази.При одночасному застосуванні Метадолу з рескриптором може знадобитися зниження дози Метадолу.

При одночасному застосуванні з Метадолом, підвищується вміст дезипраміну в плазмі крові.

Потенційно аритмогенні агенти. Особливу обережність варто виявляти при застосуванні агентів, що можуть збільшувати тривалість інтервалу QT, при сумісному застосуванні їх з Метадолом. Такими агентами можуть бути протиаритмічні препарати класів I і III, деякі нейролептики і трициклічні антидепресанти, блокатори кальцієвих каналів. Обережність варто виявляти також при сумісному з Метадолом застосуванні препаратів, що порушують електролітний баланс, що також може сприяти подовженню інтервалу QT (гіпомагніємія, гіпокаліємія). До таких агентів відносяться діуретики, проносні та зрідка мінералокортикоїди.

Взаємодія з іншими агентами, що пригнічують діяльність ЦНС. Метадол варто застосовувати з обережністю хворим, яким призначено одночасно інші наркотичні аналгетики, засоби загальної анестезії, фенотіазіни, інші транквілізатори, седативні і снодійні препарати, трициклічні антидепресанти та інші препарати, які пригнічують діяльність ЦНС, включаючи алкоголь, тому що таке сполучення може призвести до пригнічення дихання, артеріальної гіпотензії, глибокого седативного ефекту і навіть коми.

Умови та термін зберігання.Зберігати при температурі 15-30°С, в захищеному від світла місці, в щільно закритому флаконі. Не допускати заморожування.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Термін придатності – 3 роки.

Розведений розчин зберігають у холодильнику (2-8°С) не більше 7 днів для соків та не більше 14 днів для інших напоїв.

Умови відпуску.За рецептом.

Упаковка.Препарат випускають по 250 мл у темних пластикових флаконах з кришкою, що закручується.

Виробник.Фармасайнс Інк.

Адреса. 6111 Роялмаунт Авеню, 100, Монреаль, Квебек Н4Р 2Т4, Канада.

 
работа Одесса пульмонолог, Погода в Каче, Дмитрий Гудочкин
© 2000-2011 pharmasvit™ — бизнес-сервер    О проекте   Контакты   Регистрация: компании, заявки на поиск партнеров, веб-сайта, вакансии, резюме