Фармасвит™ — 67299 страниц из мира медицины и фармацевтики, здоровья и красоты, спорта и образования. Знайте больше!
Новости
Статьи
Loading...
Государственный реестр лекарственных средств Украины

І Н С Т Р У К Ц І Я

для медичного застосування препарату

ПОЛГЕНТЕК 0,5-15 ГБк, генератор радіонуклідів

(POLGENTEC0,5-15,generatorradionuklidu)

Склад:

діючі речовини:

материнська субстанція: молібден натрію-99Мо 4-200 ГБк;

дочірня субстанція: пертехнетат-99mТс натрію0,5-15,0 ГБк/мл;

допоміжні речовини: натрію хлорид, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма.

Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група.

Діагностичні радіофармацевтичні засоби. Код АТСV09.

Клінічні характеристики.

Показання.

Препарат призначений винятково для діагностики.

Елюат пертехнетату натрію-99mТс, отриманий з ізотопного генератора 99Мо/99mТс, застосовують як субстанцію для мічення при приготуванні радіофармацевтичних препаратів, що використовуються в радіонуклідній діагностиці для вибіркової візуалізації органів.

Елюат пертехнетату натрію-99mТс вводять самостійно внутрішньовенно і застосовується у наступних радіонуклідних дослідженнях:

Сцинтиграфія щитоподібної залози – безпосередньо отриманням зображення і визначення накопичення пертехнетату в залозі – відображає інформацію про величину, положення, структуру та функцію щитоподібної залози в умовах патологічних змін залози;

Сцинтиграфія слинних залоз – оцінка функції даних залоз;

Сцинтиграфія черевної порожнини – діагностика захворювань, що характеризується наявністю атипово розміщених клітин, наприклад, меккелєвий дивертикул;

Сцинтиграфія мозку – попередня діагностика патологічних змін центральної нервової системи, що призводить до пошкодження гематоенцефалічного бар’єра, а саме: новоутворень мозку, інсульту, запальних процесів, посттравматичного стану;

Сцинтиграфія слинно-носового каналу – оцінка прохідності слинних шляхів (після введення стерильного колоїдного розчину, міченого 99mТс в очах).

Елюат пертехнетату натрію-99mТс, як джерело технецію-99m для мічення червоних кров’яних клітин, застосовується у наступних радіонуклідних дослідженнях;

Сцинтиграфія серцево-судинної системи; оцінка перфузії і функції серцевого м’яза, ангіосцинтиграфічні та флебосцинтиграфічні дослідження.

Локальна діагностика скритих шлунково-кишкових крововиливів.

Протипоказання.

Гіперчутливість до препарату. Вагітність. Період годування груддю.

Спосіб застосування та дози.

Препарат вводиться внутрішньовенно.

Елюат пертехнетату-99mTc натрію, одержаний з генератора ізотопів 99Mo/99mTc, можна застосовувати у клінічних умовах у дозах, що визначаються залежно від потреб діагностики.

Призначення радіофармацевтичного засобу не залежить від віку пацієнта.

Препарат призначений для внутрішньовенного введення, причому доза препарату при введенні залежить від характерних особливостей обстеження, а також від наявного обладнання. Рекомендована доза при обстеженні дорослих становить 40-600 МБк. Зокрема, у конкретних випадках передбачені такі дози:

сцинтиграфія головного мозку: 370-740 МБк (10-20 мКі)/кг;

сцинтиграфія щитовидної залози: 37-111 МБк (1-3 мКі)/кг;

сцинтиграфія слинних залоз: 37-74 МБк (1-2 мКі)/кг;

ангіокардіосцинтиграфія: 740-1110 МБк (20-30 мКі)/кг.

Побічні реакції.

Можливий розвиток алергічних реакцій у осіб з підвищеною чутливістю. В окремих випадках може спостерігатися деяке пригнічення функцій кісткового мозку.

Передозування.

Підбір радіоактивності застосовуваного препарату залежить від виду дослідження.

Хімічна концентрація активної речовини в елюаті пертехнетату-99mTc натрію, одержуваному з генератора ізотопів 99Mo/99mTc, відповідає рівню при відсутності носія. При одноразовому введенні препарату в об’ємі 4-8 мл виключена можливість передозування, під яким слід розуміти перевищення допустимої кількості препарату на одиницю маси тіла.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Перед застосуванням радіофармацевтичного препарату жінкам репродуктивного віку необхідно виключити вагітність.

Після введення радіоактивного медичного засобу необхідно припинити грудне годування, оскільки радіоактивні медичні засоби вважаються потенційно небезпечними для дитини у період грудного годування. Грудне годування можна відновити тільки тоді, коли доза іонізуючого випромінювання, яка може бути одержана дитиною внаслідок споживання молока і контакту з матір’ю, не перевищує граничного рівня, визначеного правилами, що забезпечують захист від іонізуючого випромінювання.

У випадках, коли точно визначити стан жінки неможливо, слід забезпечити таку мінімальну дозу іонізуючого випромінювання, яка необхідна для одержання бажаної клінічної інформації. Завжди необхідно розглядати можливість застосування альтернативних процедур, не пов’язаних з іонізуючим випромінюванням.

Діти.

Дітям препарат застосовують у разі неможливості отримати важливу діагностичну інформацію іншими методами, не пов’язаними з іонізуючим випромінюванням, а також за умов, якщо користь від дослідження переважає ризик впливу іонізуючого фактора. Об’єм розчину для дітей розраховується залежно від маси тіла дитини.

Особливі заходи безпеки.

При роботі з пертехнетатом-99mТс натрію необхідно дотримуватися правил роботи з радіоактивними лікарськими засобами, бути обережними і вживати відповідні заходи безпеки для того, щоб зменшити до мінімального рівня ризик опромінення клінічного персоналу і пацієнтів.

Працювати з радіофармацевтичними засобами можуть тільки особи, які мають відповідний дозвіл. Зберігання, застосування, транспортування і знешкодження відходів РФП здійснюються відповідно до національних ліцензійних правил.

Процедуру елюювання генератора і приготування радіофармацевтичного засобу необхідно виконувати згідно з правилами безпеки при роботі з радіоактивними ізотопами.

Особливості застосування.

Процедура мічення, описана в інструкції, що додається з даними препаратами.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Не впливає.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Не виявлені випадки взаємодії з іншими лікарськими засобами, а також будь-які інші взаємозв’язки.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Елюат пертехнетату-99mTc натрію використовується для введення пацієнтам у такому вигляді, в якому він одержаний, або в різних хімічних сполуках, мічених, як правило, за допомогою відповідних індикаторних препаратів тільки з метою діагностики.

Іони пертехнетату деякою мірою подібні, з точки зору розподілу в біологічних структурах, до іонів йодидів і перхлоратів. Іони пертехнетату зосереджуються у слинних залозах, судинній оболонці ока, шлунка і тимчасово у щитоподібній залозі, з якої вони видаляються без змін. Коефіцієнт очищення крові від іонів пертехнетату відносно невеликий. Можливість застосування препарату для діагностики підтверджується результатами дослідження його поширення в головному мозку, де препарат концентрується у зонах з підвищеним рівнем новоутворення кровоносних судин або у зонах із ненормальною проникністю судин.

Спостерігається швидке активне засвоєння препарату щитоподібною залозою, слинними залозами і шлунком, а затримане засвоєння – товстою кишкою. Вважається, що решта радіоактивності введеного препарату рівномірно розподіляється між усіма іншими органами і біологічними тканинами (крім головного мозку).

Фармакокінетика. Видалення препарату з організму здійснюється через нирки і кишечник.

Попереднє лікування з використанням блокувальних засобів, наприклад, перхлорату або йодиду, перешкоджає активному засвоєнню препарату і зменшує імовірність утримання препарату в усьому організмі.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:прозорий безбарвний розчин, стерильний ін’єкційний розчинpH – 5,5-7,5 99mТс є чистий гамма-випромінювач з середньою енергією гамма-квантів 0,140 МеВ. Розпадається з періодом напіврозпаду

6,02 години до утворення технецію-99, який можна вважати стабільним.

Термін придатності.

Термін використання генератора ізотопів 99Мо/99mТс – не більше 2 тижнів;

Термін придатності пертехнетату-99mТс натрію – 12 годин після елюювання.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 30<!–[if supportFields]>SYMBOL 176 \f “Symbol” \s 12<![endif]–>?<!–[if supportFields]><![endif]–>С. Необхідно уникати заморожування.

Упаковка.

Розчин стерильний пертехнетату-99mТс натрію для ін’єкцій у флаконах об’ємом 10 мл, закритих гумовою пробкою і алюмінієвим ковпачком.

Генератори ізотопів, що поставляються для одержання розчину елюату, розраховані на номінальну радіоактивність 4 ГБк-23 ГБк.

Сукупно з кожним генератором ізотопів поставляється:

* комплект для елюювання, що складається з двох упаковок, кожен з яких містить 8 ампул з елюентом, і вакуумних флаконів, призначених для елюату;

* інструкція для медичного застосування; сертифікат радіоактивностей;

* круглий пластмасовий контейнер для транспортування.

Категорія відпуску.

Генератори ізотопів 99Мо/99mТс поставляються тільки в спеціалізовані медичні заклади, що мають дозвіл на роботу з радіофармацевтичними препаратами.

Виробник.

Інститут атомної енергії ПОЛАТОМ.

Місцезнаходження.

05-400 Отвоцьк-Сверк, Польща.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

Прокто-Глівенол

(Procto-Glyvenol®)

Склад лікарського засобу:

діюча речовина: трибенозид, лідокаїну основи;

1 суппозиторій містить трибенозиду 400 мг, лідокаїну основи 40 мг;

допоміжні речовини:супозиторна маса Д (твердий жир), супозиторна масса 35 (твердий жир).

Лікарська форма. Супозиторії ректальні.

Жовтувато-білого кольору, торпедоподібні супозиторії з гладенькою поверхнею, без тріщин, щільні, не м’які, злегка маслянисті, зі слабким характерним запахом.

Назва і місцезнаходження виробників.

1. Новартіс Консьюмер Хелс СА/Novartis Consumer Health SА.

Рут де Летра, 1260 Ніон, Швейцарія/Route de lEtraz, 1260 Nyon, Switzerland.

2. Новартіс Фарма С.А.С./Novartis Pharma S.A.S.

26,рю де ля Шапелль, 68330Юнінг, Франція/26, rue de la Chapelle, 68330 Huningue, France.

Фармакотерапевтична група.

Антигемороїдальні препарати для місцевого застосування. Код АТС С05А Х03.

Прокто-Глівенол – комбінований препарат для місцевого лікування зовнішнього та внутрішнього геморою.

Трибенозид зменшує проникність капілярів, поліпшує мікроциркуляцію, підвищує тонус судин, має протизапальні властивості. Антагоністична дія препарату спрямована на деякі ендогенні речовини, що відіграють роль медіаторів при розвитку запалення і болю.

Лідокаїн є місцевим анестетиком, послаблює свербіж, печіння та біль, спричинені гемороєм.

Системна біодоступність трибенозиду із супозиторіїв становить 30 % від тієї кількості, що потрапляє в системний кровотік при застосуванні препарату перорально або внутрішньовенно.

Максимальні концентрації у плазмі, що становлять приблизно 1 мкг/мл (трибенозид і метаболіти), спостерігаються через 2 години після ректального введення супозиторія (400 мг трибенозиду).

Трибенозид інтенсивно метаболізується організмом. Після введення 1 супозиторія 20-27 % дози виводиться із сечою у вигляді метаболітів.

Лідокаїн швидко абсорбується зі слизової оболонки та важко – знеушкодженої шкіри. Його біодоступність становить приблизно 50 % після ректального застосування. Максимальні концентрації у плазмі, приблизно 0,70 мкг/мл, спостерігалися через 112 хвилин після застосування одного супозиторія, що становить 300 мг лідокаїну.

Метаболізм у печінці є швидким, метаболіти виводяться із сечею та становлять менш ніж 10 % незміненого лідокаїну.

Показання для застосування.

Місцеве лікування зовнішнього та внутрішнього геморою.


Протипоказання.

Підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату, в тому числі до амідних місцевоанестезуючих лікарських засобів.

Препарат протипоказаний при наявності травмованих ділянок слизової оболонки.

Прокто-Глівенол не слід застосовувати протягом І-го триместру вагітності.

Препарат не призначають дітям через відсутність досвіду його застосуванняу педіатрії.

Належні заходи безпеки при застосуванні.

Прокто-Глівенол слід застосовувати з обережністю пацієнтам, які мають тяжкі ураження печінки.

Особливості застосування.

Враховуючи те, що лідокаїн швидко абсорбується зі слизової оболонки, можливі прояви системної дії.

Застосування уперіод вагітності або годуваннягруддю.

Прокто-Глівенол не слід застосовувати протягом І-го триместру вагітності.

Прокто-Глівенол можна застосовувати з 4-го місяця вагітності та жінкам, які годують груддю, з дотриманням рекомендованого дозування, враховуючи можливий ризик як для матері, так і для дитини.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Про вплив препарату на швидкість реакції при керуванніавтотранспортом або роботі з іншими механізмами не відомо.

Діти.

Дані щодо застосування препарату дітям відсутні.

Спосіб застосування та дози.

Застосовується ректально.

Один супозиторій вводиться вранці, другийввечері. Після зникнення гострих симптомів дозу можна зменшити до 1 супозиторія на день. Тривалість лікування залежить від тяжкості перебігу захворювання.

Передозування.

Немає даних щодо передозування препарату Прокто-Глівенол. При випадковому прийомі внутрішньо необхідно швидко спорожнити шлунок. Лікування має бути симптоматичним із загальними підтримуючими заходами.

Побічні ефекти.

Рідко (>1/10 000, < 1/1 000) Прокто-Глівенол в зоні введення може спричиняти відчуття легкого дискомфорту та біль, печіння, висип, свербіж і кропив’янку, гарячку, гемороїдальні геморагії;

дуже рідко (< 1/10 000) – анафілактичні реакції, в тому числі ангіоневротичний набряк, набряк обличчя, бронхоспазм і розлади з боку серцево-судинної системи.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Не спостерігалась.

Термін придатності.

5 років.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 30°С. Зберігати у недоступному для дітей місці

Упаковка. По 5 супозиторіїв валюмінієву фольгу ламіновану поліетиленом, по 2 блістери у картонній коробці.

Категорія відпуску.Без рецепта.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

СТРОНЦІЮ ХЛОРИД 89SrCl2ПОЛАТОМ

(STRONTIUMCHLORIDE89SrCl2POLATOM)

Склад:

діюча речовина: 1 мл розчину містить стронцію хлорид 89Sr – 37,5 МБк;

допоміжні речовини:стронцію хлорид, натрію хлорид, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма.Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група.

Терапевтичні болезаспокійливі остеотропні радіофармацевтичні засоби.

Код АТСV10В Х01.

Клінічні характеристики.

Показання.

Паліативне лікування множинних нововиявлених метастазів у кістковій системі пухлин простати та молочної залози, які супроводжуються болем. Альтернатива променевої терапії на стадії, коли гормональна терапія неефективна.

Протипоказання.

Період вагітності або годування груддю. Тяжке пригніченням кісткового мозку (тромбоцити крові менше 100 ? 109/1 чи лейкоцити менше 2,5 ? 109/1. Пацієнтам зі зниженою активністю кісткового мозку чи нирковою недостатністю застосовують із урахуванням співвідношення користь/ризик.

Спосіб застосування та дози.

Стронцію хлорид 89SrCl2 пацієнту постачають одноразовими дозами. Загальна активність цієї дози – 150 МБк. Цю дозу вводять як одноразову периферичну внутрішньовенну ін’єкцію. Лікування можна безпечно призначати в амбулаторних умовах, залежно від національного законодавства і запобіжних заходів, викладених нижче. У випадку, коли вага пацієнта дуже велика чи дуже мала, рекомендується призначати стронцію хлорид 89SrCl2 з активністю 2 МБк/кг. За наявності рецидиву або посилення болю в кістках повторне лікування 89SrCl2можна проводити з інтервалом не менше ніж 3 місяці, аби мінімізувати ризик кумулятивної мієлотоксичності.

Стронцію хлорид 89SrCl2 з активністю 150 МБк (4 мКі) поставляється у флаконі і розрахований на одноразове внутрішньовенне введення. Рекомендована лікувальна активність Стронцію хлориду 89SrCl2становить 1,5 – 2 МБк/кг (40 – 60 мкКі/кг).

Побічні реакції.

Рання побічна дія, що спостерігається у 15 – 20 % пацієнтів – це тимчасове посилення болю протягом 24 – 48 годин після введення Стронцію хлориду 89SrCl2. Посилення болю може прогнозувати позитивну реакцію на лікування.

Іншою побічною реакцією Стронцію хлориду 89SrCl2є його гематологічна токсичність.

Приблизно у 20 45 % пацієнтів спостерігається зменшенняв середньому на 30 % кількості тромбоцитів у периферичній крові. Через 3 6 місяців їх кількість повертається знову до величин, що були до лікування. На швидкість і повнотуодужання впливає обсяг пухлини під час лікування.

Можливий розвиток фатальної септицемії, пов’язаної з лейкопенією. Може розвинутися озноб і підвищення температури протягом 12 годин після ін’єкції.

Передозування.

Активність радіофармацевтичного препарату, що вводиться пацієнту, повинна завжди розраховуватися залежно від його терапевтичного призначення. Для стронцію хлориду 89SrCl2 невідомі випадки передозування.

У випадку введення надмірної дози радіоактивного фармацевтичного препарату поглинену пацієнтом дозу іонізуючого опромінення слід зменшити, де це можливо, шляхом прискорення виведення радіонуклідів з тіла.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Через радіаційну дію стронцію хлорид 89SrCl2 не можна призначативагітним жінкам чи жінкам, які годують груддю.

При призначенні радіоактивних лікарських препаратів жінкам репродуктивного віку, необхідно встановити чи вагітна пацієнтка.Будь-яка жінка,у якої не маєменструації, має вважатися вагітною, поки не буде доведено протилежне. Там, де немає впевненості, важливо, щоб вразливість від опромінення була на такому мінімальному рівні, що узгоджується з досягненням бажаної клінічної інформації. Завжди слід брати до уваги альтернативні методи не пов’язані з іонізуючою радіацією.

Діти.

Протипоказане застосування лікарського засобу.

Особливі заходи безпеки.

Зі стронцію хлоридом 89SrCl2для ін’єкцій, як і з іншими радіоактивними препаратами, треба поводитись обережно і вживати відповідних заходів безпеки, щоб звести до мінімуму радіаційне опромінення клінічного персоналу і пацієнтів. Користуватися цим радіоактивним препаратом і призначити його можуть лише особи, які мають на це дозвіл.

Приймання, використання, транспортування та знешкодження відходів здійснюються згідно з існуючими правилами та нормами роботи з радіоактивними речовинами.

Особливості застосування.

Якщо ін’єкція здійснюється швидше, ніж протягом 30 секунд, може виникати відчуття жару. У випадку нетримання сечі пацієнтам необхідно проводити катетеризацію безпосередньо перед введенням стронцію хлориду 89SrCl2і залишати катетер у сечових шляхах приблизно 5 діб після введення препарату.

Терапія стронцієм-89 приводить до помітного зменшення больових почуттів у майже 80 % хворих, в тому числі у 20 % з них біль зникає повністю. Значне зменшення болю стає помітним через 10 – 20 днів після введення 89SrCl2 і в середньому триває протягом 6 місяців.

Особливої уваги потребують пацієнти зі зниженою активністю кісткового мозку чи нирковою недостатністю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Не впливає.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Терапію препаратами кальцію слід припинити принаймні за 2 тижні до застосування стронцію хлориду 89SrCl2.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Стронцію хлорид 89SrCl2-це радіоактивний фармацевтичний препарат, який є біологічним аналогом кальцію, що швидко всмоктується у кісткову систему та застостовується для тимчасового полегшення болю від метастазів у кістках. Після внутрішньовенної ін’єкції 89SrCl2 накопичується в мінеральній складовій в кісток, але підвищене поглинання його кістками відбувається переважно у місцях активного остеогенезу, що дає високий терапевтичний індекс метастазу до нормальних кісток.

Терапевтична дія стронцію хлориду 89SrCl2 досягається за рахунок прямої дії бета-частинок на сам метастаз чи на суміжну кістку.

Фармакокінетика. Після внутрішньовенної ін’єкції стронцію хлорид 89SrCl2швидко зникає із судинної системи. Фармакокінетика аналогічна фармакокінетиці стабільного стронцію, на який впливає обсяг остеобластичних скелетних метастазів та очищення ниркової плазми від стронцію, що, у свою чергу, регулюється гомеостазом кальцію. Стронцій-89Sr є фізіологічним аналогом кальцію. Після внутрішньовенного введення 89SrCl2 співвідношення сечової та фекальної екскреції становить 4:1.

90-добова ретенція всього тіла після приймання знаходиться у межах 11 – 88 % введеної активності, регульованої обсягом остеобластичної пухлини у скелеті. Співвідношення дози, поглинутої пухлиною до дози, поглинутої кістковим мозком для терапії 89SrCl2 типово складає 10:1.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:прозорий безбарвний розчин.

Стронцій-89 по суті є чистим бета-випромінювачем (Емах 1,46 МеВ) з періодом напіврозпаду 50,6 доби, частково є джерелом гальмівного випромінювання.

Несумісність.Не слід вводити в одній ємності з іншими лікарськими засобами.

Термін придатності.

28 днів з дати виготовлення, зазначеної у спеціальному сертифікаті.

Умови зберігання.

Ін’єкційний розчин стронцію хлориду 89SrCl2необхідно зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25<!–[if supportFields]>SYMBOL 176 \f “Symbol” \s 12<![endif]–>?<!–[if supportFields]><![endif]–>С.

Упаковка.

Препарат упаковується по 4 мл у скляні флакони для лікарських засобів об’ємом 10 мл, закриті гумовою пробкою, завальцовані алюмінієвим ковпачком. Герметично закриті флакони транспортують у свинцевому контейнері типу КТ.

Категорія відпуску.

Поставляється тільки в спеціалізовані медичні заклади, що мають дозвіл на роботу з радіофармацевтичними препаратами. Для кожної поставки РФП надається спеціальний сертифікат.

Виробник.

Інститут атомної енергії ПОЛАТОМ.

Місцезнаходження.

05-400 Отвоцьк-Сверк, Польща.

Дата останнього перегляду.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

Прокто-Глівенол

(ProctoGlyvenol®)

Склад лікарського засобу:

діюча речовина: трибенозид, лідокаїну гідрохлорид;

100 г крему містить трибенозиду 5 г, лідокаїну гідрохлориду 2 г;

допоміжні речовини: поліетиленгліколю стеариловий ефір, спирт цетиловий,ізопропілпальмітат, олія мінеральна, метилпарагідроксибензоат (Е 218), пропілпарагідроксибензоат (Е 216), сорбіту розчин (Е 420), кислота стеаринова,сорбітанстеарат, вода очищена.

Лікарська форма. Крем ректальний.

Білий гомогенний крем зі слабким характерним запахом.

Назва і місцезнаходження виробника.

Новартіс Консьюмер Хелс СА/Novartis Consumer Health SА.

Рут де Летра, 1260 Ніон, Швейцарія/Route de lEtraz, 1260 Nyon, Switzerland.

Фармакотерапевтична група.Антигемороїдальні препарати для місцевого застосування. Код АТС С05А Х03.

Прокто-Глівенол – комбінований препарат для місцевого лікування зовнішнього та внутрішнього геморою.

Трибенозид зменшує проникність капілярів, поліпшує мікроциркуляцію, підвищує тонус судин, має протизапальні властивості. Антагоністична дія препарату спрямована на деякі ендогенні речовини, що відіграють роль медіаторів при розвитку запалення і болю.

Лідокаїн є місцевим анестетиком, послаблює свербіж, печіння та біль, спричинені гемороєм.

Приблизно 220 % трибенозиду, що міститься у кремі, абсорбується крізь шкіру.

Лідокаїн швидко абсорбується зі слизової оболонки та важко – з неушкодженої шкіри.Його біодоступність становить приблизно 50 % після ректального застосування. Метаболізм у печінці є швидким, метаболіти виводяться із сечею та становлять менше 10 % незміненого лідокаїну.

Показання для застосування.

Місцеве лікування зовнішнього та внутрішнього геморою.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату, в тому числі до амідних місцевоанестезуючих лікарських засобів.

Препарат протипоказаний при наявності травмованих ділянок слизової оболонки.

Прокто-Глівенол не слід застосовувати протягом І-го триместру вагітності.

Препарат не призначають дітям через відсутність досвіду його застосування у педіатрії.


Належні заходи безпеки при застосуванні.

Прокто-Глівенол слід застосовувати з обережністю пацієнтам, які мають тяжкі ураження печінки.

Через наявність цетилового спирту ректальний крем Прокто-Глівенол може спричиняти виникнення місцевих шкірних реакцій (наприклад, контактний дерматит). Деякі алергійні реакції, які можуть виникати із запізненням, можуть бути спричинені наявністю метил- парагідроксибензоату і пропіл-парагідроксибензоату.

Ємність з ректальним кремом Прокто-Глівенол містить латексну гуму, яка може викликати алергійні реакції.

Особливості застосування.

Враховуючи те, що лідокаїн швидко абсорбується зі слизової оболонки, можливі прояви системної дії.

Застосування уперіод вагітності або годуваннягруддю.

Прокто-Глівенол не слід застосовувати протягом І-го триместру вагітності.

Прокто-Глівенол можна застосовувати з 4-го місяця вагітності та жінкам, які годують груддю, з дотриманням рекомендованого дозування, враховуючи можливий ризик як для матері, так і для дитини.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Невідомий.

Діти.

Дані щодо застосування препарату дітям відсутні.

Спосіб застосування та дози.

Застосовують ректально дорослим.

Одна аплікація застосовується вранці, друга – ввечері. Після зникнення гострих симптомів дозу можна зменшити до 1аплікації на день.

При внутрішніх гемороїдальних вузлах крем вводять за допомогою насадки.

30 г крему (1 туба) достатньо приблизно для 20-30 аплікацій.

Передозування.

Даних щодо передозування препарату Прокто-Глівенол немає.

При випадковому прийомі внутрішньо необхідно швидко зробити промивання шлунка. Лікування повинно бути симптоматичним із загальними підтримуючими заходами.

Побічні ефекти.

Рідко (>1/10 000, < 1/1 000) Прокто-Глівенол в зоні введення може спричиняти відчуття дискомфорту та біль, легке печіння, висип, свербіж і кропив’янку, контактний дерматит, гарячку, гемороїдальні геморагії;

дуже рідко (< 1/10 000) – анафілактичні реакції, в тому числі ангіоневротичний набряк, набряк обличчя, бронхоспазм і розлади з боку серцево-судинної системи.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Невідома.

Термін придатності.

5 років.

Умови зберігання.

Зберігати у недоступному для дітей місці при температурі не вище 30°С.

Упаковка. По 30 г крему у тубі; по 1 тубі у комплекті з насадкою у картонній коробці.

Умови відпуску.Без рецепта.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

АНКОТИЛ

(ANCOTIL®)

Склад:

діюча речовина:1 мл розчину містить флуцитозину 10 мг;

допоміжні речовини:натрію хлорид, трометамол, кислота хлористоводнева, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма.Розчин для інфузії.

Фармакотерапевтична група.

Протигрибкові засоби для системного застосування. Код ATCJ02A.

Клінічні характеристики.

Показання.

Анкотил застосовують для лікування системних інфекцій, спричинених дріжджовими та іншими грибковими збудниками чутливих до дії препарату:

  • генералізованого кандидозу
  • криптококозу
  • хромобластомікозу
  • інфекцій, спричинених мікроорганізмамиTorulopsisglabrata таHansenula.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до флуцитозину або до інших компонентів препарату.

Вагітність або період годування груддю.

Одночасне застосування Анкотилу і противірусних нуклеозидних препаратів (наприклад, брівудину, сорівудину та їхніх аналогів).

Спосіб застосування та дози.

Анкотил розчин для інфузій вводиться внутрішньовенно краплинно; допускається пряме внутрішньовенне введення через центральний венозний катетер або введення шляхом перитонеальної інфузії.

Звичайний режим дозування

Добова доза, рекомендована для дорослих і дітей – 200 мг/кг маси тіла, розподілена на

4 дози, які вводяться протягом 24 годин. Для пацієнтів із захворюваннями, спричиненими високочутливими до Анкотилу збудниками, може виявитися достатнім введення добової дози 100-150 мг/кг маси тіла. При цьому введенням меншої дози досягається достатній ефект.

Вважається, що тривалість введення інфузій становить приблизно 20-40 хвилин за умови забезпечення балансу рідини в організмі хворого. Як правило, тривалість курсу лікування Анкотилом розчином для інфузій не перевищує 1 тиждень.

У підгострих і хронічних випадках необхідно триваліше лікування; причому рекомендується комбіноване застосування Анкотилу та амфотерицину В.

Анкотил можна застосовувати одночасно з парентеральними розчинами натрію хлориду 0,9 % та 0,18 % або глюкози 5 % та 4 %.

Дозування в окремих випадках

При порушенні функції нирок слід призначати менші дози та збільшити інтервали між процедурами; при цьому слід дотримуватися такого графіка режиму дозування:

Кліренс креатиніну

Інтервали між введенням разових доз 50 мг/кг маси тіла

(вища разова доза)

> 40 мл/хв

40-20 мл/хв

20-10 мл/хв

< 10 мл/хв

6 годин

12 годин

24 години

Визначити концентрацію у сироватці крові 5-ФЦ через 12 годин після введення першої дози. При введенні наступних доз препарату рівень концентрації 5-ФЦ у сироватці крові слід підтримувати у діапазоні 25-50 мкг/мл.

Анкотил ефективно видаляється з організму за допомогою гемодіалізу, перитонеального діалізу та гемофільтрації. При проведенні цих процедур досягається кліренс, який приблизно сягає рівня кліренсу креатиніну.

Тривалість курсу лікування визначається індивідуально.

Особи літнього віку

Режим дозування та профіль розвитку побічних ефектів у цій віковій групі пацієнтів аналогічний тим, які встановлені для інших вікових груп. Особливу увагу в цій віковій групі слід приділити контролю функції нирок.

Побічні реакції.

При лікуванні Анкотилом можуть розвиватися побічні ефекти, які за місцем локалізації можна поєднати у нижчезазначені групи:

З боку серцево-судинної системи: інтоксикація міокарда, порушення вентрикулярної функції, зупинка серця.

З боку дихальної системи: біль у грудній клітці, задишка, зупинка дихання.

З боку шкіри та підшкірної клітковини: висип, свербіж, кропив’янка, світлочутливість.

З боку травного тракту: нудота, блювання, біль у черевній порожнині, діарея, анорексія, сухість у роті, виразка дванадцятипалої кишки, шлунково-кишкові кровотечі, виразковий коліт.

З боку гепатобіліарної ситеми: порушення функції печінки, підвищення рівня білірубіну, жовтяниця, підвищення активності ферментів печінки у сироватці крові, спостерігалися випадки гепатиту та некротичного гепатиту. У поодиноких випадках в ослаблених хворих відзначалася гостра печінкова недостатність, яка іноді призводиладо летального наслідку.

З боку сечовидільної системи: азотемія, підвищення рівнів креатиніну/сечовини/азоту, кристалурія, гостра ниркова недостатність.

З боку крові та лімфатичної системи: анемія, агранулоцитоз, апластична анемія, еозинофілія, лейкоцитопенія, панцитопенія, тромбоцитопенія, гемолітична анемія. У поодиноких випадках в ослаблених хворих (на фоні існуючої іммуносупресії) відзначалися ознаки пригнічення кровотворення у кістковому мозку (панцитопенія, супресія кісткового мозку). У даній категорії хворих ці симптоми можуть мати необоротний характер та призводитидо летального наслідку.

З боку нервової системи: атаксія, втрата слуху, головний біль, парестезії, паркінсонізм, периферична невропатія, пірексія, запаморочення,седативний ефект та вертиго, судоми, втрата чіткого сприйняття дійсності, галюцинації, психози.

Інше:підвищена втомлюваність, слабкість, надмірна чутливість, гіпоглікемія, гіпокаліємія.

З боку імунної системи: алергічні реакції, токсичний епідермальний некроліз (синдром Лайєлла).

Під час застосування препарату місцеве подразнення або флебіт не спостерігалися.

Передозування.

Випадків передозування не зареєстровано.

Передбачуваний ефект – підвищення ризику розвитку побічних реакцій та тяжкості їх перебігу.

Концентрація 5-ФЦ у сироватці крові понад 100 мг/л протягом тривалого часу супроводжується збільшенням кількості побічних ефектів.

У випадку передозування слід забезпечити надходження достатньої кількості рідини (при необхідності – внутрішньовенне введення), оскільки Анкотил виводиться через нирки у незміненому вигляді. Необхідний частий контроль параметрів периферичної крові, а також ретельний моніторинг функції нирок і печінки. У випадку відхилення від норми слід застосовувати симптоматичне лікування. Оскільки гемодіаліз суттєво знижує концентрацію 5-ФЦ у сироватці крові у хворих з анурією, гемодіаліз можна використовувати як метод терапії у випадку передозування Анкотилу.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Контрольованих досліджень за участю вагітних не проводилося.Під час до клінічних досліджень було виявлено тератогенний вплив препарату.Препарат не призначають у період вагітності.

Не виявлено, чи проникає активна речовина у грудне молоко. При необхідності призначення препарату слід припинити годування груддю.

Діти.

Препарат призначають дітям відповідно до маси тіла.Добова доза, рекомендована для дітей – 200 мг/кг маси тіла, розподілена на 4 дози, які вводяться протягом 24 годин.

Дозування для лікування новонароджених визначається так само, як для дорослих і дітей. При цьому слід мати на увазі велику ймовірність порушення функції нирок, яка притаманна цьому віку або є наслідком проведення токсичної для нирок терапії. Рекомендується регулярне проведення моніторингу рівня концентрації флуцитозину у сироватці крові у цій групі та необхідна корекція режиму дозування. При наявності порушення функції нирок слід збільшити інтервал між введеннями разових доз препарату (як для дорослих і дітей). Якщо порушення функції нирок не виявлено, але у сироватці крові відзначається перевищення рівня рекомендованої концентрації флуцитозину, слід зменшити дозу, а режим інтервалів між процедурами залишити на тому самому рівні.

Особливості застосування.

Під час лікування криптококового менінгіту та тяжких форм генералізованого кандидозу рекомендується застосовувати Анкотил у комбінації з амфотерицином В.

До і після лікування необхідно контролювати функцію нирок у хворих шляхом визначення кліренсу креатиніну. При необхідності слід проводити відповідну корекцію режиму дозування (див. «Дозування в окремих випадках»).

У хворих із нирковою недостатністю слід контролювати функцію нирок не рідше 1 разу на тиждень.

Анкотил не слід застосовувати хворим із нирковою недостатністю при відсутності апаратури, що дозволяє проводити моніторинг концентрації 5-ФЦ у сироватці крові.

Слід дотримуватися обережності при введенні препарату хворим із пригніченою функцією кісткового мозку або із захворюваннями крові. Слід контролювати картину периферичної крові та функцію печінки – кожної доби на початку лікування, а потім – 2 рази на тиждень.

При визначенні рівня концентрації 5-ФЦ у сироватці крові слід враховувати, що концентрація 5-ФЦ у зразках крові, взятих під час або безпосередньо після введення препарату, не є інформативною для подальшого підйому рівня концентрації 5-ФЦ у сироватці крові. Для моніторингу рівня 5-ФЦ у сироватці крові рекомендується робити аналіз крові до проведення наступної процедури.

При визначенні рівня креатиніну за допомогою двоетапного ферментного аналізу не виключається викривлення результатів аналізу (помилково позитивна азотемія) внаслідок впливу флуцитозину. Необхідно використовувати інші методи визначення креатиніну.

Слід із обережністю застосовувати препарат для лікування пацієнтів із пригніченням функції кісткового мозку.

При визначенні об’єму введення розчинів електролітів для хворих із нирковою або серцевою недостатністю, а також із порушеннями електролітного балансу слід враховувати об’єм інфузійного розчину Анкотилу і вміст натрію (138 ммоль/л).

Гемодіаліз швидко знижує концентрацію Анкотилу у сироватці крові.

Проба на чутливість:рекомендується робити забір крові для проби на чутливість до лікування та робити повторні забори через однакові інтервали часу протягом лікування. Однак не слід відкладати лікування до того, як стануть відомі результати цих проб.

Для проведення проби на чутливість важливо, щоб поживні середовища були вільні від антагоністів флуцитозину.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Під час прийому препарату Анкотил не слід керувати автотранспортом та обслуговувати механізми.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Дигідропіримідин-дегідрогеназа інгібітор (DPD) (наприклад, бривудин, сорівудин і його аналоги): комбінація флуцитозину з необоротним інгібіторомDPD (наприклад, бривудин, сорівудин і його аналоги) може призвести до порушення виведення і збільшення токсичної дії препарату флуцитозину. У зв’язку з цим флуцитозин не призначають разом із бривудином. Після застосування бривудину і до початку лікування флуцитозином має пройти не менше 4 тижнів.

Одночасне застосування із зидовудином підвищує гематологічну токсичність. У зв’язку з цимнеобхідний регулярний контроль периферичної крові.

Пацієнти, які одночасно застосовують фенітоїн та Анкотил, повинні регулярно проходити перевірку рівня фенітоїну у плазмі. Одночасне застосування може спричиняти симптоми фенітоїнової інтоксикації.

Оскільки при лікуванні Анкотилом є ризик розвитку лейкопенії (особливо нейтропенії, яка часто супроводжується тромбоцитопенією), при одночасному лікуванні цитостатиками необхідний щодобовий контроль периферичної крові.

У зв’язку з тим, що виведення 5-ФЦ відбувається переважно через нирки, всі лікарські засоби, які знижують клубочкову фільтрацію, збільшують період напіввиведення активної речовини Анкотилу. У таких випадках необхідний регулярний контроль кліренсу креатиніну, а також відповідна корекція дозування.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Активний інгредієнт Анкотилу – флуцитозин (5-ФЦ) – є фторованим піримідином, який виявляє протигрибкові властивості при лікуванні низки системних мікозних інфекцій. Щодо мікроорганізмів, чутливих до дії препарату, флуцитозин відіграє роль конкурентного інгібітора у метаболізмі урацилу. Клітини збудників поглинають флуцитозин і за допомогою специфічної цитозиндезамінази дезамінує його у 5-фторурацил. Останній вбудовується у РНК збудника замість урацилу, порушуючи тим самим синтез білка, що зумовлює фунгіцидну активність препарату. Поряд з цим пригнічується активність тимідилатсинтетази, що призводить до порушення синтезу грибкової ДНК. Відносно деяких збудників фунгіцидна дія препарату виявляється при тривалому контакті з активною речовиною.

Анкотил чинить фунгістатичну та фунгіцидну дію in vitro та in vivo по відношенню до дріжджових грибків (кандид), а також збудників криптококозу (Cryptococcus neoformans) і хромобластомікозу. Проведення курсу комбінованої терапії у поєднанні з амфотерицином В забезпечує клінічний ефект.

У більшості випадків ізольовані штами, одержані від хворих з європейських країн, що до цього часу не проходили терапії, виявилися чутливими до дії 5-ФЦ (93 % з діагнозом кандидоз та 96 % – криптококоз).

Мінімальна концентрація для пригнічення цих мікроорганізмів зазвичай знаходиться на рівні 0,03-12,5 мг/л. При лікуванні Анкотилом у первинно чутливих до нього штамів поступово може виробитися стійкість. Через це визначення чутливості рекомендується проводити до і під час лікування. Для цього особливо підходять тести, розроблені Shadomy та Speller, а також відповідні поживні середовища, вільні від антагоністів. Рекомендується використання дискових тестів з 5-ФЦ.

У дослідженнях in vitro та in vivo було показано, що при комбінованому застосуванні Анкотилу та амфотерицину В активність взаємно посилюється по відношенню до багатьох штамів збудників. Цей ефект був особливо виражений у випадку, коли збудники були малочутливими до Анкотилу.

Фармакокінетика.

Анкотил добре розподіляється у тканинах і рідких середовищах організму, у тому числі дифундує у спинномозкову рідину. Об’єм розподілу після внутрішньовенного введення становить 0,8 л/кг. Зв’язування з білками плазми крові – на мінімальному рівні (2-4 %).

Концентрація препарату у лікворі та перитонеальній рідині становить приблизно 75 % від рівня концентрації у сироватці крові.

Концентрація препарату у сироватці крові має становити не менше 20-25 мг/л. Слід уникати тривалої підтримки концентрації понад 100 мг/л через підвищення ризику розвитку побічних реакцій.

Метаболізм. 90 % дози флуцитозину (5-ФЦ) виводиться нирками у незміненому вигляді (клубочкова фільтрація). Невелика кількість флуцитозину дезамінується у 5-фторурацил (5-ФУ). Співвідношення площ під кривою (AUC) і 5-ФЦ становить приблизно 4 %.

Виведення. У дорослих із нормальною функцією нирок період напіввиведення становить 3-6 годин, у недоношених дітей – 6-7 годин. При нормальній функції нирок концентрація речовин у сечі завжди набагато вища, ніж у сироватці крові.

Фармакокінетика в окремих клінічних випадках.Оскільки Анкотил виводиться через нирки практично у незміненому вигляді, порушення ниркової функції підвищує період напіввиведення. Цю обставину слід завжди враховувати при визначенні дозування (див. «Дозування в окремих випадках»).

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна або майже безбарвна рідина, практично без видимих частинок.

Несумісність.

Інфузійні розчини Анкотилу та амфотерицину В слід вводити окремо.

Не слід змішувати розчин Анкотилу з будь-якими іншими розчинами, окрім зазначених у розділі «Спосіб застосування та дози».

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі 18-25 °С у захищеному від світла місці.

Зберігання при температурі нижче 18 °С може призводити до утворення осаду. Осад розчинюється при нагріванні флакона до 80 °С не більше як через 30 хвилин.

Зберігання при температурі вище 25 °С може сприяти перетворенню флуцитозину у цитостатик фторурацил; при цьому зовнішній вигляд розчину не змінюється.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Розпочатий флакон не зберігати.

Не використовувати після закінчення терміну придатності.

Упаковка.

Флакони по 250 мл № 5 у контейнері та у картонній коробці.

Категорія відпуску.За рецептом.

Виробник.

Легасі Фармасьютікалз Світселенд ГмбХ.

Legacy Pharmaceuticals Switzerland GmbH,Switzerland.

Місцезнаходження.

Рюрбергштрассе 21, СН-4127 Бірсфельден, Швейцарія.

Ruhrbergstrasse 21,CH-4127Birsfelden,Switzerland.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ВЕНен Тайсс ГЕЛЬ

(VENENTheissGEL)

Загальна характеристика:

основні фізико-хімічні властивості: напівпрозорий однорідний гідрогель від жовтого до світло-оранжевого кольору, із специфічним запахом;

склад:1 г гелю містить екстракту кінського каштана 30 мг, екстракту календули 4 мг;

допоміжні речовини: спирт етиловий 96%, вода очищена, сепігель 305, глюкамат SSE-20, олія парфумована.

Форма випуску.Гель.

Фармакотерапевтична група.Ангіопротектори. Есцин, комбінації. Код АТС С05СХ51**.

Фармакологічні властивості.Фармакодинаміка.Комбінований рослинний засіб для зовнішнього застосування. Екстракт з насіння кінського каштана виявляє венопротекторну і венотонізуючу дію, зменшує проникність стінок капілярів, екстракт календули – протизапальну, ранозагоювальну і протисвербіжну дію, поліпшує мікро- циркуляцію крові в уражених ділянках шкіри, має антибактеріальні властивості.

Фармакокінетика. Не вивчалась.

Показання для застосування.Варикозне розширення вен, запалення вен, локальні набряки, суб’єктивне відчуття важкості в ногах, що виникає при венозному застої в нижніх кінцівках.

Спосіб застосування та дози. Наносити гель 2-3 рази на день на пошкоджені ділянки і легко втирати в шкіру. Кількість гелю залежить від площі пошкодження. Тривалість застосуваннядо 6 тижнів.

Побічна дія.Не відома.

Протипоказання.Підвищена чутливість до компонентів препарату.

Передозування.Про випадки передозування не повідомлялось.

Особливості застосування.Немає достатніх результатівнаукових досліджень про застосування даного лікарського засобу для лікування дітей до12 років. Тому не рекомендується застосовувати цей препаратдля лікування дітей до 12 років.

Препарат можна застосовувати під час вагітності та у період годування груддю після консультації з лікарем.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.Не встановлена.

Умови та термін зберігання. Зберігати при температурі не вище 25 ?С у місцях, недоступних для дітей. Термін придатності – 3 роки. Не застосовувати препарат після зазначеної дати терміну придатності.

Умови відпуску. Без рецепта.

Упаковка.Гель у тубах по 100 мл, у картонній упаковці.

Виробник.Др. Тайсс Натурварен ГмбХ.

Адреса.Міхелінштрассе 10

66424 Хомбург

Німеччина.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

НЕМОЦИД

(NEMOCID)

Склад:

діюча речовина: pyrantel pamoate; пірантелу памоат у перерахуванні на пірантел;

5 мл суспензії містять пірантелу памоат у перерахуванні на пірантел 250 мг;

допоміжні речовини: натрію метилпарабен (Е 219), натрію пропілпарабен (Е 217), кислота сорбітова, сахароза, натрію карбоксиметилцелюлоза, натрію хлорид, полісорбат 80, есенція шоколадна, есенція кремова, вода очищена.

Лікарська форма.Суспензія для перорального застосування.

Фармакотерапевтична група.

Протигельмінтні засоби. Похідні тетрагідропіримідину. Код АТСP02C С01.

Клінічні характеристики.

Показання.Ентеробіоз, аскаридоз, анкілостомідоз.

Протипоказання. Підвищена чутливість до пірантелу або до допоміжних речовин препарату; печінкова недостатність.

Спосіб застосування та дози.

Застосовують внутрішньо.

Термін лікування та доза підбирається індивідуально. Призначають одноразово у будь-який час. Немає потреби приймати проносні засоби або утримуватися від вживання їжі перед прийомом пірантелу. При ентеробіозі і аскаридозі середня доза становить 10-12 мг/кг маси тіла на 1 прийом, тобто:

* дітям віком від 6 місяців – 125 мг на 10 кг маси тіла на один прийом;

* дорослим із масою тіла до 75 кг – 750 мг на 1 прийом;

* дорослим із масою тіла понад 75 кг – 1000 мг на один прийом.

При лікуванні ентеробіозу з метою покращання ефекту рекомендоване чітке дотримання правил особистої гігієни, перш за все дітям, та повторний курс лікування Немоцидом через 3 тижні після попереднього.

При анкілостомідозі при тяжких формах або в ендемічних зонах призначають подвійну дозу 20 мг/кг маси тіла на добу в 1-2 прийоми протягом 2-3 днів, тобто:

* дітям віком від 6 місяців – 250 мг (5 мл) на 10 кг маси тіла на 1 прийом;

* дорослим із масою тіла до 75 кг – 1500 мг (30 мл) на 1 прийом;

* дорослим із масою тіла понад 75 кг – 2000 мг (40 мл) на 1 прийом.

У разі м’якої інвазіїAncilostomaduodenale (що виникає у неендемічних зонах) може бути достатньо дози 10 мг/кг маси тіла одноразово. Дорослим доцільніше призначати препарат у вигляді таблеток.

Препарат у формі суспензії призначають дітям. Дорослим препарат призначають у вигляді таблеток.

Побічні реакції.

Неврологічні розлади: запаморочення, сонливість, безсоння, головний біль, в окремих випадках – галюцинації, сплутаність свідомості, парестезії;

з боку шкіри та підшкірної клітковини: шкірні висипання, кропив’янка, свербіж;

з боку шлунково-кишкового тракту: анорексія, нудота, блювання, спазми у животі, діарея, тенезми;

гепатобіліарні розлади: підвищення активності печінкових трансаміназ;

інші: слабкість, підвищена втомлюваність, гарячка.

Передозування.Можлива анорексія, нудота, блювання, діарея, атаксія, проте у зв’язку з мінімальними кількостями пірантелу, що адсорбується, навіть при значному передозуванні рідко виникають ознаки інтоксикації. Рекомендоване промивання шлунка внаслідок відсутності специфічної протиотрути.

Застережні заходи: контроль дихальної та серцево-судинної функції.

Застосування у період вагiтностi або годування груддю.

В експериментальних дослідженнях не було виявлено тератогенного впливу пірантелу на плід, у клінічній практиці не було повідомлень про будь-які побічні ефекти при лікуванні препаратом вагітних жінок. У період вагітності або годування груддю препарат застосовують за суворими показаннями після ретельної оцінки співвідношення користь для жінки/ризик для плода (дитини), яке визначає лікар, та суворо дотримуються рекомендованих доз.

Діти.Призначають дітям віком від 6 місяців.

Особливості застосування.

Немоцид™ слід з обережністю призначати хворим із порушенням функції печінки. Немоцид™ завжди приймають одноразово, незалежно від прийому їжі та часу доби; немає необхідності застосовувати проносні засоби або утримуватися від прийому їжі.

Препарат слід приймати одночасно всім членам родини.

Для запобігання повторного зараження рекомендоване чітке дотримання правил особистої гігієни, насамперед дітьми.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Запаморочення, сонливість та слабкість, які можуть зрідка спостерігатися при лікуванні Немоцидом™, можуть впливати на швидкість реакції при керуванні транспортними засобами та порушувати здатність виконувати роботу з машинами і складними механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Не застосовувати препарат разом із левамізолом, оскільки при одночасному застосуванні можливе потенціювання токсичності левамізолу і підвищення рівня теофіліну у плазмі крові. Не застосовувати з піперазином, який є антагоністом протигельмінтної дії пірантелу.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Немоцид – антигельмінтний засіб.Діє на гельмінти у ранній фазі розвитку та на зрілі форми, не впливає на личинки у стадії міграції. Ефективний відносно Enterobius vermicularis, Ascaris lumbricoides, Anсylostoma duodenale. Деполяризуючий ефект пірантелу призводить до нейромускульного блоку, у результаті якого м’язи гельмінта спазмуються. Наслідком спазматичного паралічу гельмінта є видалення паразита шляхом кишкової перистальтики.

Фармакокінетика.

Внутрішньокишкове всмоктування препарату дуже слабке у результаті нерозчинності пірантелу памоату. Після прийому внутрішньоу разовій дозі 10 мг/кг маси тіла максимальна концентрація становить 0,0050,13 мкг/мл та досягається протягом 13 годин. Частково метаболізується у печінці доN-метил-1, 3-пропандіаміну. Виводитьсяз фекаліями понад

93 % препарату.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: суспензія від світло-жовтого до темно-жовтого кольору з характерним запахом.

Термін придатності.3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати у недоступному для дітей місці, в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Упаковка.

По 10 мл або 15 мл у флаконах із коричневого скла.

По 1 флакону разом із ковпачком-дозатором у картонній коробці.

Категорія відпуску.За рецептом.

Виробник.

Іпка Лабораторіз Лімітед.

Місцезнаходження.

48, Кандивлі Індастріал Естейт, Мумбай 400 067, Індія.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ДИМЕКСИД®

(DIMEXID)

Склад лікарського засобу:

діюча речовина:диметилсульфоксид;

1 флакон містить диметилсульфоксиду 50 мл.

Лікарська форма.

Розчин нашкірний.

Безбарвна рідина або безбарвні кристали. Гігроскопічний.

Назва і місцезнаходження виробника.

АТ «Галичфарм».

Україна, 79024, м. Львів, вул. Опришківська, 6/8.

Фармакотерапевтична група.

Засоби для місцевого застосування при суглобовому та м’язовому болю.

Код АТС М02А Х03.

Диметилсульфоксид має особливість проникати крізь біологічні мембрани, включаючи бар’єри шкіри, реалізуючи таким чином свої специфічні ефекти, до яких належать протизапальний, антипіретичний, аналгетичний, антисептичний, помірний фібринолітичний. Препарат підсилює проникнення крізь непошкоджену шкіру і слизові оболонки лікарських засобів (здатність до транспортування).

При аплікації розчину (90 %) димексиду на шкіру він виявляється у крові через 5 хвилин, досягаючи максимальної концентрації через 4-6 годин зі збереженням майже незмінного рівня протягом 1,5-3 діб. Димексид® виділяється з сечею і калом як у незмінному вигляді, так і у вигляді диметилсульфону.

Показання до застосування.

У складі комплексної терапії запальних захворювань опорно-рухового апарату: ревматоїдний артрит, хвороба Бехтєрєва, деформуючий остеоартроз (при наявності ураження периартикулярних тканин); при артропатії, розтягненні сухожиль при забитті, травматичних інфільтратах, гострих та хронічних остеомієлітах, стрептодермії, гнійних ранах, абсцесах.

Застосовується також у шкірно-пластичній хірургії, для консервування шкірних гомотрансплантатів.

Протипоказання.
Підвищена чутливість до препарату. Серцево-судинна недостатність, виражений атеросклероз, стенокардія, порушення функції нирок або печінки, інсульт, інфаркт міокарда, коматозні стани, глаукома, катаракта. Період вагітності або годування груддю.

Належні заходи безпеки при застосуванні.

Не наносити на пошкоджену шкіру та шкіру з проявами алергії. Не наносити на шкіру обличчя.

Перед застосуванням димексиду необхідно провести пробу на чутливість. Для цього димексид наносять на шкіру за допомогою ватного тампона, змоченого Димексидом. Різке почервоніння і свербіж шкіри після нанесення Димексиду свідчать про індивідуальну підвищену чутливість до препарату.

Пацієнтам літнього віку слід застосовувати препарат після попередньої консультації з лікарем.

Не допускати потрапляння препарату на слизові оболонки та в очі. При випадковому потраплянні препарату в очі їх слід негайно промити проточною водою.

При зберіганні при температурі 18 °С і нижче можлива кристалізація диметилсульфоксиду, яка не впливає на якість препарату. Для розплавлення кристалів слід обережно розігрівати флакон із препаратом на водяній бані (температура води близько 60 °С).

Не слід порушувати правила застосування лікарського засобу, це може зашкодити здоров’ю!

Особливі застереження.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Препарат протипоказаний до застосування у період вагітності. Під час лікування диметилсульфоксидом слід припинити годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при управлінні автотранспортом або роботі

з іншими механізмами.

Слід застосовувати з обережністю з урахуванням впливу на центральну нервову систему, зокрема ймовірності виникнення запаморочення.

Діти.

Не застосовувати препарат дітям віком до 12 років.

Спосіб застосування та дози.

Димексид застосовують переважно у вигляді водних розчинів (30-50 %) для тампонів, компресів.

При дифузних стрептодерміях рекомендуються компреси з 40-90 % розчином димексиду.

При гнійничкових захворюваннях шкіри застосовують 40 % розчин.

У шкірно-пластичній хірургії використовують пов’язки з 10-20 % розчином препарату на ауто- і гомотрансплантати безпосередньо після операції і в наступні дні до стійкого приживлення трансплантата.

Як консервуючий засіб для зберігання шкірних гомотрансплантатів застосовують 5 % розчин димексиду у розчині Рінгера.

Рекомендації щодо приготування водних розчинів препарату вказаних концентрацій:

Концентрація розчину, %

Кількість препарату, в об’ємних частинах

Кількість води, в об’ємних частинах

20

25

30

40

50

90

2

2,5

3

4

1

9

8

7,5

7

6

1

1

Передозування.
Передозування препарату може викликати виникнення алергічних реакцій (кропив’янка, набряк) та посилення проявів побічної дії, що вимагає припинення застосування Димексиду та проведення симптоматичної терапії.

Побічні ефекти.

Диметилсульфоксид зазвичай добре переноситься, але у деяких хворих можливі алергічні реакції (дерматити,шкірний висип,ангіоневротичний набряк, свербіж, печіння, гіперемія шкіри, еритема), бронхоспазм, запаморочення, головний біль, безсоння, адинамія, нудота, блювання.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Диметилсульфоксид посилює дію етанолу (алкоголь гальмує виведення препарату) та інсуліну, кислоти ацетилсаліцилової, бутадіону; препаратів дигіталісу, хінідину, нітрогліцерину, антибіотиків (стрептоміцину, мономіцину тощо), хлорамфеніколу, рифампіцину, гризеофульвіну, сенсибілізує організм до засобів для наркозу. Слід врахувати посилення препаратом як специфічної активності, так і токсичності лікарських засобів. Можна застосовувати разом знестероїдними протизапальними засобами у комплексній терапії деформуючогоостеоартрозу і ревматоїдного артриту; в комбінації з антимікробними засобами місцевої дії (лінімент синтоміцину) – для лікування стрептодермії.

Термін придатності. 3 роки.
Препарат не слід застосовувати після закінчення терміну придатності,зазначеного на упаковці.

Умови зберігання.
Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.
Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка. По 50 мл у флаконі; по 1 флакону в пачці.

Категорія відпуску. Без рецепта.

<![if !supportLineBreakNewLine]>
<![endif]>

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ВАЗАПРОСТАН®

(VASAPROSTAN®)

Склад:

діюча речовина:аlprostadil;

1 ампула містить 20 мкг алпростадилу;

допоміжні речовини:альфадекс, лактоза безводна.

Лікарська форма.Порошок для розчину для інфузій.

Фармакотерапевтична група.Простагландини. Код АТС С01Е А01.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування у дорослиххронічних облітеруючих захворювань артерій III та IV стадії (за класифікацією Фонтейна).

Протипоказання.

– Гіперчутливість до алпростадилу або до інших компонентів препарату;

декомпенсована серцева недостатність;

аритмії різної етіології;

<![if !supportLists]><![endif]>вираженанедостатність або стеноз аортального чи мітрального клапанів;

<![if !supportLists]><![endif]>неконтрольовані коронарні захворювання серця;

ішемічна хвороба серця;

нещодавно перенесений інфаркт міокарда (протягом останніх 6 місяців);

набряк чи інфільтрація легенів (за результатами клінічного чи рентгенологічного дослідження);

<![if !supportLists]><![endif]>тяжкі хронічні обструктивні захворювання легень;

<![if !supportLists]><![endif]>набряк легень в анамнезі у хворих на серцеву недостатність;

<![if !supportLists]><![endif]>венооклюзивні захворювання легень;

печінкова дисфункція (підвищений рівень трансаміназ чи гамма-ГТ);

захворювання печінки в анамнезі;

загроза кровотечі (пацієнти з гострими шлунково-кишковими виразками, політравми);

період вагітності або годування груддю;

дитячий вік.

Спосіб застосування та дози.

Внутрішньоартеріальна інфузія.Вміст 1 ампули (20 мкг алпростадилу) розчиняють у 50 мл 0,9 % розчину натрію хлориду. Внутрішньоартеріальну терапію проводять за нижченаведеною схемою дозування.

Об’єм отриманого розчину, що відповідає вмісту половини ампули препарату (25 мл розчину містять 10 мкг алпростадилу), вводити внутрішньоартеріально протягом 60-120 хвилин за допомогою пристрою для інфузій. При задовільній переносимося дозу можна збільшити до 1 ампули (20 мкг алпростадилу), особливо при наявності некрозів. Зазвичай застосовується одна інфузія на день.

Якщо внутрішньоартеріальна інфузія проводиться через введений катетер, то залежно від переносимості препарату та тяжкості захворювання рекомендується доза 0,1-0,6 нг/кг маси тіла/хв,; інфузія із застосуванням пристрою для інфузій триває 12 годин (відповідає вмісту ?-? ампули препарату).

Після тритижневого курсу лікування треба вирішувати питання про доцільність подальшого застосування препарату. У разі відсутності у пацієнта терапевтичного ефекту лікування треба припинити. Курс лікування не має перевищувати 4 тижнів.

Внутрішньовенна інфузія.Внутрішньовенно терапію здійснюють за нижченаведеною схемою дозування.

Вміст 1 ампули (20 мкг алпростадилу) препарату розчинити у 50-250 мл 0,9 % розчину натрію хлориду і одержаний розчин вводити внутрішньовенно протягом 2 годин. Ця доза застосовується двічі на день. Альтернативно: 1 раз на день внутрішньовенна інфузія протягом 3 годин 3 ампул (60 мкг алпростадилу), яку розчиняють у 50-250 мл 0,9 % розчину натрію хлориду.

У пацієнтів з порушеною функцією нирок (ниркова недостатність при значеннях креатиніну (> 1,5 мг/дл) внутрішньовенне застосування препарату треба розпочинати з 1 ампули 2 рази на день (2 х 20 мкг алпростадилу), кожна інфузія триває 2 години. Залежно від загальної клінічної картини дозу можна збільшити до вищенаведеної нормальної дози (40-60 мкг алпростадилу на день) протягом 2-3 днів.

Для пацієнтів з нирковою недостатністю та пацієнтів з групи ризику щодо порушення функції серця об’єм інфузії треба обмежити 50-100 мл на день і обов’язково застосовувати пристрої для інфузій.

Побічні реакції.

При наведенні побічних явищ узяті за основу наступні критерії частоти:

Дуже часто: ??10 %.

Часто: ??1 % до <10 %.<o:p>

Іноді: ??0,1 % до <1 %.<o:p>

Рідко: ??0,01 % до <0,1 %.<o:p>

Дуже рідко: < 0,01 %, в т.ч. поодинокі випадки.

Зміни у місці введення:

дуже часто: біль, еритема або набряки на кінцівці при внутрішньоартеріальному застосуванні; часто: гіперемія у ділянці введення та по ходу вени.

Після зменшення дози або припинення інфузії ці побічні явища, зумовлені особливостями препарату або введення, зникають.

Незалежно від місця введення можуть спостерігатися наступні симптоми:

Неврологічні розлади:

часто – головні болі, парестезія кінцівки, на якій проводилася маніпуляція;

іноді – сплутаність свідомості; рідко – церебральні судоми.

Шлунково-кишкові розлади:

іноді – порушення роботи шлунково-кишкового тракту, у т.ч. діарея, нудота, блювання.

Кардіальні розлади:

часто – раптове почервоніння обличчя, шиї; гарячка; іноді: – зниження артеріального тиску, тахікардія, стенокардія; рідко: аритмії, гострий набряк легень або тяжка серцева недостатність.

Розлади гепатобіліарної системи:

іноді – підвищення рівня печінкових ферментів (трансаміназ).

Порушення з боку системи крові та лімфатичної системи:

рідко – лейкопенія, лейкоцитоз, тромбоцитопенія.

Порушення з боку імунної системи:

іноді – алергічні реакції (висип на шкірі, відчуття набряку); дуже рідко – розвиток анафілаксії/анафілактичного шоку.

З боку опорно-рухової системи та сполучної тканини:

іноді – болі в суглобах; дуже рідко – оборотний гіперостоз довгих трубчастих кісток після застосування препарату більше 4 тижнів.

Загальні розлади:

іноді – підвищення температури, підвищена пітливість, озноб, гарячка, зміни показника СРБ (С-реактивного білка). Після завершення лікування відбувається швидка нормалізація.

Передозування.Передозування препарату може призвести до зниження артеріального тиску та рефлекторної тахікардії внаслідок ефекту вазодилатації. Інші можливі симптоми: вазовагусні реакції, блідість, підвищене потовиділення, нудота, блювання, ішемія міокарда, серцева недостатність. Можливі місцеві реакції: біль, припухлість та почервоніння кінцівки, в яку проводиться інфузія, прояви гіперчутливості.

Лікування симптоматичне. Специфічного антидоту немає У випадках передозування (сильний біль, зниження артеріального тиску) потрібно зменшити дозу препарату; у разі необхідності інфузію треба припинити. При зниженні артеріального тиску найпершим заходом є підняття догори ніг у пацієнта, який лежить на спині; можна застосовувати симпатоміметики.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Не застосовувати препарат у період вагітності. При необхідності застосування препарату годування груддю потрібно припинити.

Діти.Не застосовують дітям.

Особливості застосування.Вазапростан®20 мкг призначений для внутрішньовенного застосування. Розчин необхідно готувати безпосередньо перед інфузією. Розчин, приготовлений більше 12 годин тому, вводити не можна.

Ампула не потребує подальшого надпилювання: місце зламу знаходиться під синьою крапкою.

Вміст ампули – сухий білий порошок, що утворює твердий шар завтовшки 3 мм на дні ампули. На цьому шарі можливі невеликі тріщини та крихти. При пошкодженні ампули зазвичай суха речовина стає вологою та клейкою і дуже втрачає в об’ємі. У такому випадку препарат застосовувати не можна.

Суха речовина розчиняється одразу ж після додавання 0,9 % розчину натрію хлориду. Спочатку розчин може виявитися трохи каламутним, що пояснюється утворенням повітряних бульбашок. За короткий час розчин стає прозорим.

У пацієнтів із групи ризику терапію препаратом слід проводити з обережністю. Пацієнтам, схильним до серцевої недостатності за своїм віком і пацієнтам з ішемічною хворобою серця слід перебувати під наглядом у стаціонарі під час і протягом одного дня після припинення лікування препаратом. З обережністю призначають препарат і при артеріальній гіпотензії.

Для запобігання виникненню симптомів гіпергідратації інфузійні об’єми не мають перевищувати 50-100 мл на день (введення за допомогою пристрою для інфузій). Необхідними є постійний моніторинг параметрів серцево-судинної системи пацієнта: артеріального тиску та частоти серцевих скорочень, контроль маси тіла та балансу рідини, центрального венозного тиску чи ехокардіографія.

Такий же самий нагляд потрібний для пацієнтів з периферичними набряками чи нирковою дисфункцією (рівень креатиніну в сироватці > 1,5 мг/дл).

Препарат з обережністю призначають пацієнтам, які перебувають на гемодіалізі (лікування проводять у післядіалізний період), хворим на цукровий діабет I типу, особливо при вираженому ураженні судин.Вплив високих температур, вологості та світла може спричинити відщеплення ОН-групи у 11-ій позиції та призвести до утворення простагландину А1.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.Як і всі препарати, що діють на серцево-судинну систему, препарат може негативно впливати на здатність керувати транспортними засобами та іншими механізмами, особливо на початку лікування, при підвищенні дози, припиненні приймання препарату, вживанні алкоголю.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

При лікуванні препаратом може посилюватись ефект гіпотензивних препаратів, вазодилататорів, а також антиангінальних препаратів. При одночасному застосуванні цих препаратів разом з алпростадилом необхідний ретельний контроль стану серцево-судинної системи.

Симпатоміметики, адреналін, норадреналін знижують вазодилатуючу дію препарату.

Одночасне застосування препарату та антитромботичних засобів (антикоагулянтів, інгібіторів агрегації тромбоцитів, тромболітичних засобів) може збільшити схильність до кровотеч.

Одночасне застосування з цефамандолом, цефаперазоном, цефатетаном, знижує ефект препарату Вазапростан®.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Алпростадил, активна речовина препарату Вазапростан®, є вазодилататором. Він посилює кровотік шляхом дилатації артеріол та передкапілярних сфінктерів. Препарат поліпшує мікроциркуляцію та реологічні властивості крові. Після внутрішньовенного застосування у здорових добровольців або у пацієнтів спостерігається підвищення еластичності еритроцитів і пригнічення їхньої агрегації ex vivo. Алпростадил ефективно пригнічує активацію тромбоцитів in vitro. Цей ефект поширюється також на параметри зміни форми, агрегації, секреції речовин, що містяться у гранулах та вивільнення тромбоксану – речовини, що сприяє агрегації. Препарат приводить до зменшення утворення артеріальних тромбів.

Застосування препарату стимулює фібриноліз та підвищення певних показників ендогенного фібринолізу (плазміногену, плазміну, активності активатора тканинного плазміногену).

Фармакокінетика. Комплекс, що складається з алпростадилу і альфадексу, при приготуванні розчину для інфузій дисоціює на окремі компоненти. Отже, фармакокінетика не залежить від присутності комплексу у ліофілізаті.

Після внутрішньовенного застосування алпростадилу в дозі 60 мкг/2 години середня максимальна концентрація в плазмі здорових добровольців на 5,2 пкг/мл перевищує середню максимальну концентрацію у фазі плацебо (2,4 пкг/мл). Період напіввиведення під час альфа-фази становить приблизно 0,2 хв, а під час бета-фази – приблизно 8 хв. Таким чином, стаціонарна концентрація досягається невдовзі після початку інфузії.

Алпростадил метаболізується головним чином у легенях – 80-90 % під час першого проходження. Первинні метаболіти – 15-кето-ПГЕ1, ПГЕ0 (13,14-дигідроПГЕ1) та 15-кето-ПГЕ0 (13,14-дигідро-15-кето-ПГЕ1), які, у свою чергу, зазнають подальшого розпаду, зокрема шляхом бета-окиснення та омега-окиснення. Метаболіти виводяться із сечею (88 %) і калом (12 %). Повне виведення здійснюється за 72 години. Алпростадил на 93 % зв’язується з макромолекулярними компонентами плазми. В експериментах на тваринах було встановлено, що період напіввиведення альфадексу становить приблизно 7 хв; він виводиться із сечею у незміненому вигляді.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:вміст ампули:білий ліофілізат, зосереджений на дні ампули; ампула: безбарвна, 5 мл «OPC» (one-point-cut) ампула зі скла типу І з блакитною крапкою над лінією зламу на горловині та одним червоним кодовим кільцем.

Несумісність.Невідома.

Термін придатності.4 роки.

Термін використання після відкриття ампули – 12 годин.

Умови зберігання.Зберігати при температурі не вище 25 ?С.Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.По 20 мкг алпростадилу в ампулі, №10 у пачці.

Категорія відпуску.За рецептом.

Виробник.

ЮСБ Фарма ГмбХ/UCB Pharma GmbH.

Місцезнаходження.

Альфред-Нобель-Штрассе, 10, 40789 Монхайм, Німеччина/

Alfred-Nobel-Strasse 10, 40789 Monheim, Germany.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

Білобіл®

(Bilobil®)

Склад лікарського засобу:

діючі речовини:1 капсула містить сухий екстракт листя гінкго білоба (Ginkgo bilobae folii extractum siccum) (35-67:1) із вмістом щонайменше 9,6 мг флавонових глікозидів гінкго та 2,4 мг терпенових лактонів (гінкголідів та білобалідів) – 40 мг;

екстрагуючий розчинник: ацетон 60 % (м./м.);

допоміжні речовини:лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, тальк, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат;

оболонка капсули: желатин, титану діоксид (Е 171), барвник індиготин (Е 132), барвник азорубін (Е 122),заліза оксид червоний (E 172), заліза оксид чорний (E 172).

Лікарська форма.Капсули.

Капсули шоколадно-коричневого кольору, що містять порошок від світло-коричневого до темно-коричневого кольору з видимими темними частками.

Назва і місцезнаходження виробника.КРКА, д.д., Ново место, Словенія.

Шмарєшка цеста 6, 8501 Ново место, Словенія.

Фармакотерапевтична група. Засоби, які застосовуються при деменції. Код АТСN06D X02.

Препарат рослинного походження, нормалізує обмін речовин у клітинах, реологічні властивості крові і мікроциркуляцію. Покращує мозковий кровообіг і забезпечення мозку киснем і глюкозою, запобігає агрегації еритроцитів, гальмує фактор активації тромбоцитів. Виявляє дозозалежний регулюючий вплив на судинну систему, стимулює вироблення ендотелійзалежного послаблювального фактора (оксид азоту –NO), розширює дрібні артерії, підвищує тонус вен, тим самим регулює кровонаповнення судин. Зменшує проникність судинної стінки (протинабряковий ефект – як на рівні головного мозку, так і на периферії). Має антитромботичну дію (за рахунок стабілізації мембран тромбоцитів і еритроцитів, впливу на синтез простагландинів, зниження дії біологічно активних речовин і тромбоцитоактивуючого фактора). Запобігає утворенню вільних радикалів і перекисному окисненню ліпідів клітинних мембран. Нормалізує вивільнення, повторне поглинання і катаболізм нейромедіаторів (норепінефрину, дофаміну, ацетилхоліну) та їх здатність сполучатися з рецепторами. Має антигіпоксичну дію, покращує обмін речовин в органах і тканинах, сприяє накопиченню у клітинах макроергів, підвищенню утилізації кисню і глюкози, нормализації медіаторних процесів у центральній нервовій системі.

Діюча речовина – гінкго дволопатевого екстракт сухий стандартизований (EGb 761): 24 % гетерозидів та 6 % гінкголідів-білобалідів (гінкголід А, В і білобалід С).

У дослідженнях за участю людей були вивчені тільки фармакокінетичні параметри терпенових фракцій. При застосуванні внутрішньо біодоступність гінкголідів А, В і білобаліду С становить 80-90 %. Максимальна концентрація досягається через 1-2 години після прийому препарату. Періоди напіввиведення становлять приблизно 4 години (білобалід, гінкголід А) та 10 годин (гінкголід В).

Ці субстанції в організмі не розпадаються, практично повністю виводяться з сечею, незначна кількість виводиться з калом.

Показання для застосування.

Капсули Білобіл є лікарським засобом, який містить інгредієнти рослинного походження та рекомендується застосовувати при:

– когнітивному дефіциті різного генезу (дисциркуляторна енцефалопатія, внаслідок інсульту, черепно-мозкових травм, у літньому віці, що проявляється розладами уваги та/або пам’яті, зниженням інтелектуальних здібностей, відчуттям страху, порушенням сну), та нейросенсорному дефіциті різного генезу (стареча дегенерація жовтої плями, діабетична ретинопатія);

– переміжній кульгавості при хронічних облітеруючих артеріопатіях нижніх кінцівок (ІІ ступінь за Фонтейном);

– порушеннях зору судинного генезу, зниженні його гостроти;

– порушеннях слуху, дзвоні у вухах, запамороченнях і порушеннях координації переважно судинного генезу;

– синдромі Рейно.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до екстракту гінкго білоба чи до будь-якого неактивного компонента препарату.

Дітячий вік.

Вагітність або період годування груддю.

Належні заходи безпеки при застосуванні.

Перед початком лікування Білобілом слід переконатися, що симптоми не є наслідком іншого захворювання, яке потребує спеціального лікування.

При виявленні підвищеної чутливості пацієнтові слід припинити прийом капсул.

Перед хірургічним втручанням пацієнти мають повідомляти лікаря про те, що вони приймають капсули Білобіл.

Пацієнтам з підвищеною схильністю до кровотечі (геморагічний діатез) і пацієнтам, які лікуються препаратами, що перешкоджають згортанню крові, перед початком лікування Білобілом необхідно проконсультуватися зі своїм лікарем.

Пацієнтам, які лікуються препаратами для зниження рівня цукру у крові або препаратами для зниження артеріального тиску, перед початком лікування Білобілом необхідно проконсультуватися зі своїм лікарем.

Особлива інформація про деякі інгредієнти

Білобіл містить лактозу і глюкозу. Пацієнтам з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, дефіцитом лактази Лаппа, або мальабсорбцією глюкози-галактози не можна приймати цей препарат.

Капсули Білобіл містять азобарвник азорубін (E 122), який може спричиняти алергічні реакції.

Особливі застереження.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Препарат не слід призначати у період вагітності або годування груддю через недостатність даних про безпеку застосування.

Здатністьвпливати нашвидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Під час лікування необхідно дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом і занять іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій.

Діти.

Капсули Білобіл не рекомендується приймати дітям через недостатність даних про безпеку застосування препарату у цій групі пацієнтів.

Спосіб застосування та дози.

Дорослим препарат застосовують по 1 капсулі 3 рази на добу.

Капсули ковтають, запиваючи 1 склянкою води до або після прийому їжі.

Перші ознаки покращання симптомів зазвичай спостерігаються через 1 місяць. Для досягнення стійкого ефекту рекомендується застосовувати Білобіл принаймні 3 місяці, особливо особам літнього віку. Через 3 місяці слід проконсультуватися з лікарем щодо необхідності подальшого лікування.

Передозування.

Не повідомлялося про випадки передозування.

На сьогодні не повідомлялося про жоден випадок інтоксикації екстрактом гінкго білоба, спричиненої прийомом стандартизованої кількості екстракту. Інтоксикація можлива при застосуванні великої кількості насіння гінкго або неналежно очищених екстрактів гінкго білоба.

Побічні ефекти.

Побічні ефекти, що можуть виникнути під час лікування екстрактом гінкго білоба, класифікуються за наведеними нижче групами за частотою їх виникнення:

– дуже часто (?1/10),

– часто (?1/100 <1/10),<o:p>

– нечасто (?1/1000 <1/100),<o:p>

– рідко (?1/10000 <1/1000),<o:p>

– дуже рідко (<1/10000), невідомо (неможливо встановити за наявними даними).<o:p>

У межах кожної частотної групи побічні ефекти представлені у порядку зниження ступеня їх складності.

Частоту виникнення побічних ефектів наведено за окремими системами органів:

З боку шлунково-кишкового тракту

– дуже рідко: розлади шлунково-кишкового тракту, шлунково-кишкова кровотеча, диспептичні явища, нудота, блювання.

З боку нервової системи

– дуже рідко: головний біль, запаморочення.

З боку імунної системи

– дуже рідко: реакції підвищеної чутливості на шкірі (висипання, свербіж, почервоніння, набряки).

Судинні розлади

– дуже рідко: крововилив у мозок, крововилив у око, особливо при одночасному прийомі препаратів, які перешкоджають згортанню крові.

При виникненні тяжких небажаних ефектів лікування слід припинити.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Прийом капсул Білобіл не рекомендується, якщо пацієнт регулярно приймає препарати, які перешкоджають згортанню крові (кумаринові антикоагулянти, ацетилсаліцилова кислота та інші нестероїдні протизапальні препарати). Одночасне застосування Білобілу з цими препаратами може підвищити ризик кровотечі черезподовжений час коагуляції крові.

Одночасне застосування капсул Білобіл і протиепілептичних засобів може спричинити зниження судомного порогу та підвищення ризику епілептичних нападів. При аналізі in vitro екстракт гінкго білоба значно підвищував метаболізм протиепілептичних засобів, які засвоюються за допомогою ферменту CYP2C9 (вальпроат, фенітоїн). Білобіл одночасно з цими препаратами слід приймати з обережністю.

На основі результатів, одержаних в інших дослідженнях взаємодії екстракту гінкго білоба з ферментами системи цитохрому P450 (можливе інгібування або індукція деяких ізоферментів), взаємодію екстракту гінкго білоба з іншими препаратами, що метаболізуються через цю систему, не можна виключати повністю.

Термін придатності.2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 °Св оригінальній упаковці для захисту від дії вологи.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 10 капсул у блістері, по 2 або 6 блістерів у картонній коробці.

Категорія відпуску. Без рецепта.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ПОЛАПРИЛ

(POLAPRIL)

Склад:

діюча речовина: 1 капсула містить 2,5 мг, або 5 мг, або 10 мг раміприлу;

допоміжні речовини: крохмаль прежелатинізований, желатин, вода очищена, титану діоксид (Е 171), заліза оксид чорний (Е 172), індигокармін (Е 132), заліза оксид жовтий (Е 172).

Лікарська форма.Капсули тверді.

Фармакотерапевтична група.Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ).

Код АТС С09A A05.

Клінічні характеристики.

Показання.

<![if !supportLists]><![endif]>Артеріальна гіпертензія; з метою зниження артеріального тиску як монотерапія або у комбінації з іншими гіпотензивними агентами, наприклад, діуретиками та антагоністами кальцію.

<![if !supportLists]><![endif]>Застійна серцева недостатність; також у комбінації з діуретиками.

<![if !supportLists]><![endif]>Застійна серцева недостатність, що має місце протягом перших кількох днів після гострого інфаркту міокарда.

<![if !supportLists]><![endif]>Недіабетична або діабетична явна клубочкова або початкова нефропатія.

<![if !supportLists]><![endif]>Зниження ризику інфаркту міокарда, інсульту або серцево-судинної смерті у пацієнтів з підвищенним серцево-судинним ризиком унаслідок наявності вираженої ішемічної хвороби серця (з або без перенесеного інфаркту міокарда), перенесеного інсульту, хвороби периферичних судин в анамнезі або цукрового діабету з принаймні одним додатковим фактором серцево-судинного ризику (мікроальбумінурія, артеріальна гіпертензія, підвищений загальний рівень холестерину, низький рівень холестерину ліпопротеїнів високої щільності, паління).

Протипоказання.

Підвищена чутливість до активної речовини, до будь-якої допоміжної речовини або до будь-яких інших інгібіторів AПФ (ангіотензинперетворювальний фермент).

Ангіоневротичний набряк в анамнезі (спадковий, ідіопатичний або через попередній ангіоневротичний набряк, викликаний інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину II/AIIRAs).

Двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз ниркових артерій в одній функціонуючій нирці.

Гіпотензивні або гемодинамічні нестабільні стани.

Первинний гіперальдостеронізм.

Вагітність.

Годування груддю.

Дитячій вік.

Слід уникати застосування Полаприлу або інших інгібіторів АПФ у комбінації з методами екстракорпоральної терапії, які можуть спричинити контактування крові з негативно зарядженими поверхнями, оскільки при цьому існує ризик розвитку тяжкої анафілактоїдної реакції, що іноді може призвести до тяжкого анафілактичного шоку.

Таким чином при прийомі Полаприлу не можна проводити процедуру діалізу або гемо- фільтрації із застосуванням полімембран (акрилонітрилових, натрію-2-метилсульфонатних) з високою ультрафільтраційною активністю (наприклад, «AN 69») та процедуру аферезу ЛНГ (ліпопротеїдів низької густини) із застосуванням декстрину сульфату.

Спосіб застосування та дози.

Застосовується перорально.

Дозування визначається лікарем індивідуально відповідно до ефекту і переносимості лікарського засобу.

Полаприл рекомендується приймати кожен день в один і той самий час.

Полаприл можна приймати до, під час або після їди, оскільки вживання їжі не змінює біодоступність препарату.

Капсули необхідно ковтати, запиваючи достатньою кількістю рідини (приблизно ? склянки). Капсули не слід жувати або подрібнювати.

Лікування артеріальної гіпертензії.

Рекомендована початкова доза для дорослих: 2,5 мг Полаприлу 1 раз на добу.

Залежно від відповіді пацієнта дозу можна збільшувати. Збільшувати дозу рекомендується шляхом її подвоєння через кожні 2-3 тижні.

Зазвичай підтримуюча доза становить 2,5-5 мг Полаприлу на добу.

Максимальна дозволена добова доза для дорослих – 10 мг Полаприлу.

Альтернативою збільшенню дози понад 5 мг Полаприлу на добу може бути додаткове застосування, наприклад, діуретика або антагоніста кальцію.

Лікування застійної серцевої недостатності.

Рекомендована початкова доза для дорослих – 1,25 мг Полаприлу 1 раз на добу.

Залежно від відповіді пацієнта дозу можна збільшувати шляхом її подвоєння через кожні

1-2 тижні. Якщо потрібна доза становить 2,5 мг Полаприлу або більше, її можна приймати у вигляді одноразової дози або розподілити на 2 прийоми.

Максимальна дозволена добова доза – 10 мг Полаприлу.

Лікування після інфаркту міокарда.

Рекомендована початкова доза: 5 мг Полаприлу на добу, розподілені на 2 дози по 2, 5 мг, одну дозу приймають вранці, а іншу – ввечері. Якщо пацієнт не переносить таке початкове дозування, рекомендується доза 1, 25 мг 2 рази на добу протягом 2 днів.

Потім, залежно від відповіді хворого, доза може бути збільшена. Збільшувати дозу рекомендується шляхом її подвоєння через кожні 1-3 дні.

У подальшому загальну добову дозу, яка спочатку розподілялася на 2 прийоми, можна приймати у вигляді одноразової дози.

Максимальна дозволена добова доза – 10 мг Полаприлу.

Досвіду лікування пацієнтів із тяжкою (ступінь ІV за класифікацієюNYHA – Нью-йоркської серцевої асоціації) серцевою недостатністю одразу після інфаркту міокарда недостатньо. Якщо, незважаючи на це, буде вирішено лікувати таких пацієнтів цим препаратом, рекомендується розпочинати терапію з найнижчої ефективної добової дози (1, 25 мг Полаприлу 1 раз на добу) і будь-яке її збільшення проводити з надзвичайною обережністю.

Лікування діабетичної або недіабетичної нефропатії.

Рекомендована початкова доза для дорослих: 1,25 мг Полаприлу 1 раз на добу.

Залежно від переносимості пацієнтом препарату дозу можна збільшувати до підтримуючої дози, яка становить 5 мг Полаприлу 1 раз на добу.

Дози понад 5 мг Полаприлу 1 раз на добу вивчалися недостатньо під час контрольованих клінічних досліджень.

Для зменшення ризику інфаркту міокарда, інсульту або серцево-судинної смерті.

Рекомендована початкова доза для дорослих: 2,5 мг Полаприлу 1 раз на добу.

Залежно від переносимості пацієнтом препарату дозу можна поступово збільшувати.

Рекомендується подвоювати дозу через 1 тиждень лікування, а ще через 3 тижні – збільшити її до звичайної підтримуючої дози 10 мг Полаприлу 1 раз на добу.

У ході досліджень застосування дози понад 10 мг Полаприлу 1 раз на добу вивчалося недостатньо.

Застосування препарату пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю із кліренсом креатиніну < 36 мл/хв досліджувалося недостатньо.

Особливі популяції.

Пацієнти з порушеною функцією нирок.

Якщо кліренс креатиніну становить від 50 до 20 мл/хв на 1,73 м2площі поверхні тіла, зазвичай застосовується початкова добова доза для дорослих 1,25 мг Полаприлу.

Максимальна дозволена добова доза у цьому випадку становить 5 мг Полаприлу.

Пацієнти з неповністю компенсованою нестачею рідини або солі в організмі, пацієнти з вираженою артеріальною гіпертензією, так само як і пацієнти, для яких гіпотензивна реакція може становити особливий ризик (наприклад, з клінічно значущим стенозом коронарних судин або судин, що постачають кров у мозок): слід застосовувати зменшену початкову дозу 1, 25 мг Полаприлу на добу.

Пацієнти, які попередньо лікувалися діуретиками.

Бажано припинити прийом діуретиків за 2-3 дні або, залежно від тривалості дії діуретика, ще раніше, до початку лікування Полаприлом, або принаймні зменшити дозу сечогінного засобу. Початкова добова доза для дорослих пацієнтів, які попередньо застосовували діуретик, зазвичай становить 1,25 мг Полаприлу.

Пацієнти з порушеною функцією печінки.

Відповідь на лікування може бути як збільшеною, так і зниженою. Тому лікування цих пацієнтів слід розпочинати під пильним медичним наглядом. Максимальна дозволена добова доза для дорослих становить 2,5 мг Полаприлу.

Пацієнти літнього віку.

Початкова доза має бути низькою – 1, 25 мг Полаприлу на добу.

При необхідності призначення раміприлу у дозі 1, 25 мг застосовують препарат у необхідному дозуванні або лікарській формі.

Побічні реакції.

Порушення з боку серцево-судинної системи.

Тахікардія, периферичні набряки, припливи крові до обличчя, відчуття серцебиття, порушення ортостатичної регуляції, стенокардія, серцеві аритмії, тяжка артеріальна гіпотензія, ішемія міокарда або головного мозку, інфаркт міокарда, короткочасний ішемічний напад, ішемічний інсульт, загострення порушень кровообігу, спричинених стенозом судин, прискорення або посилення проявів феномену Рейно.

Порушення з боку нервової системи.

Головний біль, порушення рівноваги, слабкість, сонливість, запаморочення або погіршення реакції, нервова збудливість, пригнічений настрій, тремор, неспокій, розлади сну, сплутаність свідомості, відчуття тривоги, сонливість, непритомність, парестезії.

Порушення з боку органа зору.

Порушення зору.

Порушення з боку органа слуху.

Дзвін у вухах, розлади слуху.

Порушення з боку сечовидільної системи.

Підвищення рівня сечовини і креатиніну у сироватці крові (ймовірність зростає при додатковому застосуванні діуретиків), погіршення функції нирок, підвищення концентрації калію у сироватці крові, зниження рівня натрію, а також посилення вже існуючої проїнурії (незважаючи на те, що інгібітори АПФ зазвичай протеїнурію знижують) або збільшення кількості сечі (у зв’язку з поліпшенням серцевої діяльності).

У поодиноких випадках може розвиватися прогресія до гострої ниркової недостатності.

Порушення з боку дихальної системи.

Сухий (непродуктивний) кашель (кашель часто погіршується вночі й під час відпочинку (наприклад, у положенні лежачи), та частіше трапляється у жінок і в осіб, які не палять), закладеність носа, синусит, бронхіт, бронхоспазм і диспное.

Порушення з боку імунної системи, шкіри та підшкірної клітковини.

Ангіоневротичний набряк (ангіоедема, спричинена інгібіторами АПФ, частіше виникає у хворих негроїдної раси порівняно з пацієнтами інших рас), тяжкі анафілактичні або анафілактоїдні реакції, висипання, свербіж, кропив’янка, макулопапулярні висипання, пухирчатка, загострення псоріазу, псоріазоморфна, пемфігоїдна чи лихеноїдна екзантема та енантема, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, алопеція, оніхолізис або фоточутливість.

Імовірність виникнення і тяжкість анафілактичних і анфілактоїдних реакцій на отруту комах при інгібуванні АПФ збільшується. Вважається, що такий ефект може спостерігатися і щодо інших алергенів.

Порушення з боку травного тракту та гепатобіліарної системи.

Нудота, підвищення сироваткових рівнів ферментів печінки та/або білірубіну, холестатична жовтяниця, сухість у роті, глосит, запальні реакції у ротовій порожнині і травному тракті, відчуття дискомфорту у черевній порожнині, біль у шлунку (включаючи біль, подібний до того, що виникає при гастриті), розлади травлення, запор, діарея, блювання і підвищення ферментів підшлункової залози, панкреатит, ушкодження печінки (включаючи гостру печінкову недостатність).

Порушення з боку крові та лімфатичної системи.

Зменшення кількості червоних кровяних тілець і гемоглобіну, кількості білих кровяних тілець і тромбоцитів, агранулоцитоз, панцитопенія і пригнічення кісткового мозку.

Гематологічні реакції на дію інгібіторів АПФ частіше виникають у пацієнтів з порушеною функцією нирок і у тих, хто має супутнє колагенове захворювання (наприклад,червоний вовчак або склеродермію), або у тих, хто застосовує інші препарати, які можуть викликати зміни у складі крові.

У поодиноких випадках може розвиватися гемолітична анемія.

Інші ефекти.

Кон’юнктивіт, спазми м’язів, зниження лібідо, втрата апетиту, порушення сприйняття запаху і смаку (наприклад, металевий присмак у роті) або часткова, іноді повна втрата відчуття смаку, підвищена втомлюваність, тимчасова еректильна дисфункція, підвищене потовиділення.

У поодиноких випадках спостерігаються васкуліт, міалгія, артралгія, гарячка і еозинофілія, а також зростання титрів антиядерних антитіл.

Передозування.

Симптоми, пов’язані з передозуванням інгібіторів АПФ, можуть включати надмірну периферичну вазодилатацію (з вираженою артеріальною гіпотензією, шоком), брадикардію, електролітні порушення та ниркову недостатність. Пацієнту слід знаходитись під ретельним контролем, а лікування має бути симптоматичним та підтримуючим. Запропоновані заходи включають первинну дезінтоксикацію (промивання шлунка, прийом адсорбентів) і заходи по відновленню гемодинамічної стабільності, у тому числі призначення ?1-адренергічних агоністів або ангіотензину II (ангіотензинамід). Немає даних щодо ефективності форсованого діурезу, зміни рН сечі, гемофільтрації або діалізу з точки зору прискорення елімінації раміприлу або раміприлату. Тим не менше, розглядається можливість проведення діалізу або гемофільтрації.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. У період вагітності протипоказано застосовувати Полаприл. Таким чином, перед початком прийому препарату жінок репродуктивного віку слід обстежити для виключення можливої вагітності. Під час прийому Полаприлу жінкам репродуктивного віку слід користуватися надійними засобами контрацепції. Якщо жінка бажає завагітніти, слід припинити застосування препарату та замінити його будь-яким іншим лікарським засобом (за винятком інгібіторів АПФ). Якщо лікування інгібіторами АПФ не можна припинити, слід запобігати вагітності. У випадку, коди під час лікування Полаприлу підтверджено вагітність, слід якнайшвидше перейти ( під наглядом лікаря) на альтернативний терапевтичний засіб, який становить менший ризик для плода (за винятком інгібіторів АПФ).

Годування груддю. Оскільки невідомо, чи проникає раміприл у грудне молоко, застосування Полаприлу у період годування груддю протипоказане.

Діти.Через відсутність достатнього клінічного досвіду препарат протипоказаний для застосування дітям.

Особливості застосування.

Полаприл слід застосовувати під постійним наглядом лікаря.

У пацієнтів, які лікувалися інгібіторами АПФ, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини або глотки.

Невідкладне лікування ангіоневротичного набряку, який становить загрозу для життя, передбачає негайне введення епінефрину (підшкірно або повільно внутрішньовенно), паралельно з контролем ЕКГ та артеріального тиску. Рекомендується госпіталізація, спостереження за хворим протягом 12-24 годин мінімум, і виписувати його можна лише після того, як симптоми повністю зникнуть.

У пацієнтів, які лікувалися інгібіторами АПФ, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку кишечнику. Ці пацієнти скаржилися на біль у животі (з або без нудоти або блювання); у деяких випадках також виникав ангіоневротичний набряк обличчя. Симптоми ангіоневротичного набряку кишечнику зникали після припинення прийому інгібітора АПФ.

Не існує достатнього відповідного терапевтичного досвіду застосування Полаприлу дітям, пацієнтам з тяжким порушенням функції нирок (кліренсу креатиніну нижче 20 мл/хв на

1,73 м2площі поверхні тіла) і пацієнтам, які перебувають на діалізі.

Пацієнти з підвищеною активністю ренін-ангіотензивної системи.

При лікуванні пацієнтів, у яких активність ренін-ангіотензивної системи підвищена, слід виявляти особливу обережність. Такі хворі мають ризик несподіваного і сильного зниження артеріального тиску та погіршення ниркової функції у результаті інгібування АПФ, особливо коли інгібітор АПФ або супутній діуретик призначається вперше або вперше у більш високій дозі. На початку отримання препарату або при збільшенні дози слід проводити ретельний контроль артеріального тиску, поки існує можливість його різкого зниження.

Підвищену активність ренін-ангіотензинової системи можна очікувати, зокрема

у пацієнтів з тяжкою, і особливо злоякісною артеріальною гіпертензією.На початковій фазі лікування потрібен ретельний медичний нагляд;

– у пацієнтів з серцевою недостатністю, особливо з тяжкою або такою, що лікувалася іншими препаратами, які можуть знижувати артеріальний тиск. У випадку тяжкої серцевої недостатності на початковій фазі лікування потрібен ретельний медичний нагляд;

– у пацієнтів з гемодінамічно значущими труднощами притоку або відтоку крові від лівого шлуночка(наприклад, через стеноз аорти чи стеноз мітрального клапана або гіпертрофічну кардіоміопатію). На початковій фазі лікування потрібен ретельний медичний нагляд;

– у пацієнтів з гемодінамічно значущим стенозом ниркової артерії. На початковій фазі лікування потрібен ретельний медичний нагляд. Може виникнути необхідність припинити розпочате лікування діуретиками;

– у пацієнтів, які попередньо приймали діуретики. Якщо припинення прийому або зниження дози діуретика неможливі, на початковій фазі лікування потрібен ретельний медичний нагляд;

– у пацієнтів, у яких існує або може розвинутися нестача рідини або солі (у результаті незадовільного споживання рідини або солі, або, наприклад, через діарею, блювання або підвищене потовиділення, у випадках, коли компенсація нестачі рідини і солі є недостатньою).

Загалом рекомендується корекція станів дегідратації, гіповолемії або нестачі солі до початку лікування (однак для пацієнтів із серцевою недостатністю такі коригувальні заходи слід ретельно оцінити з точки зору можливого ризику об’ємного перевантаження). При клінічно значущих станах лікування Полаприлом можна розпочинати або продовжувати лише тоді, коли одночасно вживаються відповідні заходи щодо попередження надмірного зниження артеріального тиску і погіршення функції нирок.

Пацієнти з захворюванням печінки.

У пацієнтів з порушеною функцією печінки відповідь на лікування Полаприлом може бути або збільшеною, або зменшеною. Крім того, у пацієнтів із тяжким цирозом печінки з набряками та/або асцитом активність ренін-ангіотензинової системи може бути істотно підвищеною; тому під час лікування цих хворих необхідно виявляти особливу обережність.

Пацієнти зі значним зниженням артеріального тиску підпадають під особливий ризик.

Пацієнтам, для яких значне зниження артеріального тиску становить особливий ризик (наприклад, пацієнти з гемодинамічно значущим стенозом коронарних артерій або судин, які постачають кров у мозок), на початковій фазі лікування потрібен ретельний медичний нагляд.

Пацієнти літнього віку.

В осіб літнього віку реакція на інгібітори АПФ може бути вираженішою. На початку їхнього лікування рекомендується оцінка ниркової функції.

Моніторінг ниркової функції.

Рекомендується здійснювати моніторинг ниркової функції, передусім у перші тижні лікування інгібітором АПФ. Особливо ретельний контроль потрібен для пацієнтів із:

<![if !supportLists]><![endif]>серцевою недостатністю;

<![if !supportLists]><![endif]>вазоренальним захворюванням, включаючи пацієнтів з гемодінамічно значущим одностороннім стенозом ниркової артерії. В останній групі хворих навіть незначне зростання рівня креатиніну у сироватці крові може свідчити про одностороннє погіршення функції нирок;

<![if !supportLists]><![endif]>погіршенням функції нирок;

<![if !supportLists]><![endif]>трансплантованою ниркою.

Моніторінг балансу електролітів.

Рекомендується здійснювати регулярний контроль концентрації калію у сироватці крові. Частіший моніторинг рівня калію у сироватці потрібен пацієнтам із порушеною нирковою функцією.

Гематологічний моніторинг.

Рекомендується здійснювати моніторинг кількості білих кровяних тілець з метою вчасного виявлення можливої лейкопенії. Частіший моніторинг рекомендований на початковій фазі лікування пацієнтів з порушеною нирковою функцією, із супутньою колагеновою хворобою (наприклад, червоний вовчак або склеродермію) або тих, хто лікувався іншими препаратами, які можуть викликати зміни картини крові.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Деякі побічні ефекти (наприклад, зниження артеріального тиску, сонливість, порушення зору, запаморочення тощо), можуть погіршити увагу та швидкість реакції пацієнта. При виникненні подібних реакцій слід утриматися від керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами.

Це може виникнути особливо на початку лікування або при переході від інших препаратів. Після першої дози або подальшого збільшення дози не рекомендується керувати транспортним засобом або механізмом протягом кількох годин.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Протипоказані комбінації

Методи екстракорпоральної терапії, у результаті яких відбувається контакт крові з негативно зарядженими поверхнями, такі як діаліз або гемофільтрація із застосуванням певних мембран з високою інтенсивністю потоку (наприклад, мембрани з полікрилонітрилу) іLDL-аферез із застосуванням декстрину сульфату.

Нерекомендовані комбінації.

Солі калію, калійзберігаючі діуретики: слід очікувати збільшення концентрації калію у сироватці крові. Протягом одночасного лікування раміприлом з калійзберігаючими діуретиками (наприклад, спіронолактоном) або солями калію необхідний ретельний моніторинг сироваткової концентрації калію.

Застосовувати з обмеженістю.

Антигіпертензивні лікарські засоби (наприклад, діуретики) та інші препарати здатні знижувати артеріальний тиск (наприклад, нітрати, трициклічні антидепресанти, анестетики): слід очікувати посилення гіпотензивного ефекту раміприлу.

Рекомендовано регулярно контролювати сироватку концентрацію натрію у пацієнтів, які отримують одночасне лікування діуретиками.

Судинозвужувальні симпатоміметики. Можуть послаблювати ефект зниження артеріального тиску Полаприлу. Рекомендовано особливо ретельно контролювати артеріальний тиск.

Алопуринол, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід, цитостатики та інші лікарські засоби, що можуть викликати зміни у гемограмі, можуть підвищувати імовірність виникнення гематологічних реакцій при одночасному застосуванні з раміприлом.

Солі літію. Екскреція літію під дією інгібіторів АПФ може зменшуватися. Таке зменшення може призвести до зростання концентрації літію у сироватці крові та збільшення токсичності літію. Через це необхідно контролювати концентрацію літію.

Протидіабетичні агенти (наприклад, інсулін і похідні сульфонілсечовини).

Інгібітори АПФ можуть збільшувати ефект інсуліну. В окремих випадках це може призводити до розвитку гіпоглікемічної реакції у пацієнтів, які одночасно застосовують протидіабетичні засоби. На початку лікування рекомендується особливо ретельний моніторинг рівня глюкози у крові.

Їжа. Їжа не змінює абсорбцію раміприлу.

Взяти до уваги.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), наприклад, індометацин та ацетилсаліцилова кислота. Можливе послаблення ефекту зниження тиску крові під дією Полаприлу. Крім того, одночасне лікування інгібіторами АПФ і НПЗЗ може спричиняти зростання ризику погіршення функції нирок та підвищення рівня калію у сироватці крові.

Гепарин. Можливе підвищення концентрації калію у сироватці крові.

Алкоголь. Збільшується розширення судин. Полаприл може підсилювати дію алкоголю.

Сіль. Підвищення споживання солі може послаблювати антигіпертензивну дію Полаприлу.

Метод специфічної гіпосенсибілізації. Внаслідок інгібування АПФ зростають імовірність виникнення і тяжкість анафілактичних і анафілактоїдних реакцій на отруту комах. Вважається, що такий ефект може також спостерігатися і щодо інших алергенів.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Раміприлат, активний метаболіт раміприлу, інгібує фермент дипептидилкарбоксипептидазу

І (синоніми: ангіотензинперетворювальний фермент; кініназа ІІ).У плазмі крові та тканинах цей фермент каталізує перетворення ангіотензину І на активну судинозвужувальну речовину (вазоконстриктор) ангіотензин ІІ, а також розпад активного вазодилятатора брадикардину. Зменшення утворення ангіотензину ІІ та інгібування розпаду брадикініну спричиняє розширення кровоносних судин.

Оскільки ангіотензин ІІ також стимулює вивільнення альдостерону, внаслідок дії раміприлату секреція альдостерону зменшується. Зростання активності брадикініну, очевидно, зумовлює кардіопротекторний і ендотеліопротекторний ефекти. На сьогодні не встановлено, наскільки це впливає на розвиток певних небажаних ефектів (наприклад, непродуктивного кашлю).

Інгібітори АПФ є ефективними навіть для пацієнтів з артеріальною гіпертензією, в яких концентрація реніну у плазмі крові є низькою. Середня відповідь на монотерапію інгібітором АПФ у хворих негроїдної раси (зазвичай у популяції з артеріальною гіпертензією та низькою концентрацією реніну) була нижчою порівняно з представниками іншої раси.

Прийом раміприлу викликає помітне зниження опору периферичних артерій. Загалом нирковий плазмоток і швидкість клубочкової фільтрації істотно не змінюються.

Застосування раміприлу пацієнтам з артеріальною гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску у положенні лежачі і стоячи без компенсаторного зростання частоти серцевих скорочень.

У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект після перорального застосування одноразової дози проявляється через 1-2 години. Максимальний ефект одноразової дози, як правило, досягається через 3-6 годин та зазвичай триває 24 години.

Максимальний антигіпертензивний ефект при тривалому лікуванні раміприлом загалом спостерігається через 3-4 тижні. Виявлено, що при довготривалій терапії він зберігається протягом 2 років.

У відповідь на різке припинення прийому раміприлу не відбувається швидкого і сильного зростання артеріального тиску.

У пацієнтів з клінічними проявами серцевої недостатності, лікування яких розпочинали через 3-10 днів після гострого інфаркту міокарда, раміприл знижував ризик летальності на 27 % порівняно з плацебо.

У пацієнтів з недіабетичною або діабетичною явною нефропатією раміприл знижує швидкість прогресії ниркової недостатності та настання кінцевої стадії ниркової недостатності, та внаслідок цього потребує проведення діалізу або трансплантації нирки. У пацієнтів, які мають недіабетичну або діабетичну початкову нефропатію, раміприл зменшує екскрецію альбуміну.

Раміприл з високою статистичною значущістю знижує частоту настання інфаркту міокарда, інсульту або серцево-судинної смерті. Крім того, раміприл зменшує загальну летальність і виникнення потреби у реваскуляризації, а також затримує виникнення і прогресію застійної серцевої недостатності. Раміприл знижує ризик розвитку нефропатії у загальній популяризації і у хворих на цукровий діабет. Раміприл також істото зменшує частоту виникнення мікроальбумінурії. Такі ефекти спостерігалися у пацієнтів як з артеріальною гіпертензією, так і з нормотензією.

Фармакокінетика.

У печінці шляхом гідролізу утворюється єдиний активний метаболіт раміприлу – раміприлат.

Біодоступність раміприлату після перорального прийому 2,5 і 5 мг раміприлу становить приблизно 45 %, порівняно з його доступністю після внутрішньовенного введення таких самих доз.

Після перорального прийому 10 мг раміприлу приблизно 40 % виводиться з калом, 60 % – з сечею.

Приблизно 80-90 % метаболітів у сечі та жовчі припадає на раміприлат або метаболіти раміприлату.

У ході досліджень на тваринах встановлено, що раміприл проникає у грудне молоко.

Раміприл швидко адсорбується після перорального прийому. Абсорбція раміприлу становить не менше 56 %. Застосування раміприлу разом з їжею не виявляло значного впливу на абсорбцію.

Пікова плазмова концентрація раміприлу досягається через 1 годину після перорального прийому. Період напіввиведення раміприлу становить приблизно 1 годину. Пікова концентрація раміприлату у плазмі крові спостерігається між 2 і 4 годинами після перорального прийому раміприлату.

Зниження концентрації раміприлату у плазмі крові відбувається за кілька фаз. Період напіввиведення початкової фази розподілу та елімінації становить приблизно 3 години. Після цього настає перехідна фаза (період напіввиведення становить приблизно 15 годин), а потім – кінцева фаза (період напіввиведення становить приблизно 4-5 днів).

Наявність кінцевої фази зумовлена повільною дисоціацією рамиприлату з близького, але насиченого зв’язку з АПФ.

Після одноразового прийому раміприлу у дозі 2, 5 мг і вище стаціонарний стан – коли плазмові концентрації раміприлату залишаються постійними – досягається вже приблизно через 4 дні. Після прийому багаторазових доз «ефективний» період напіввиведення, залежно від дози становить 13-17 годин.

Звязування раміприлу і раміприлату з білками сироватки крові становить приблизно 73 % і

56 % відповідно.

У здорових пацієнтів віком від 65 до 76 років кінетика раміприлу і раміприлату подібна до тієї, що спостерігається у молодих здорових осіб.

При погіршенні функції нирок виведення раміприлату нирками зменшується, нирковий кліренс раміприлату знижується пропорційно до кліренсу креатиніну. Це спричиняє підвищення плазмових концентрацій раміприлату, які знижуються значно повільніше, ніж в осіб із нормальною функцією нирок.

При застосуванні високих доз (10 мг) при порушеній функції печінки перетворення раміприлу на раміприлат відбувається пізніше, плазмові концентрації раміприлу зростають і виведення раміприлату сповільнюється.

Як у здорових осіб та у пацієнтів з артеріальною гіпертензією після перорального прийому

5 мг раміприлу 1 раз на добу протягом 2 тижнів, у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю значної акумуляції раміприлу і раміприлату не спостерігалося.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

для дозування 2,5 мг: тверда желатинова капсула № 4, що має корпус світло-сірого кольору з маркуванням «2,5» та кришечку світло-зеленого кольору з маркуванням «R».Капсула містить порошок білого або майже білого кольору;

для дозування 5 мг: тверда желатинова капсула № 4, що має корпус світло-сірого кольору з маркуванням «5» та кришечку зеленого кольору з маркуванням «R».Капсула містить порошок білого або майже білого кольору;

для дозування 10 мг: тверда желатинова капсула № 4, що має корпус світло-сірого кольору з маркуванням «10» та кришечку темно-зеленого кольору з маркуванням «R». Капсула містить порошок білого або майже білого кольору.

Термін придатності.2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати у недоступному для дітей, сухому, захищеному від світла місці при температурі нижче 25 °С.

Упаковка.

По 14 капсул у блістері. По1 або 2 блістери у картонній коробці.

Категорія відпуску.За рецептом.

Заявник.

Фармацевтичний Завод «Польфарма» С. А., Польща/

Pharmaceutical Works «Polpharma» S. A., Poland.

Місцезнаходження.

Вул. Пельплиньска, 19, 83-200 Старогард Гданьски, Польща/

19 PelplinskaStreet, 83-200 Starogard Gdanski, Poland.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ПОЛАПРИЛ

(POLAPRIL)

Склад:

діюча речовина: 1 капсула містить 2,5 мг, або 5 мг, або 10 мг раміприлу;

допоміжні речовини: крохмаль прежелатинізований, желатин, вода очищена, титану діоксид (Е 171), заліза оксид чорний (Е 172), індигокармін (Е 132), заліза оксид жовтий (Е 172).

Лікарська форма.Капсули тверді.

Фармакотерапевтична група.Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ).

Код АТС С09A A05.

Клінічні характеристики.

Показання.

<![if !supportLists]><![endif]>Артеріальна гіпертензія; з метою зниження артеріального тиску як монотерапія або у комбінації з іншими гіпотензивними агентами, наприклад, діуретиками та антагоністами кальцію.

<![if !supportLists]><![endif]>Застійна серцева недостатність; також у комбінації з діуретиками.

<![if !supportLists]><![endif]>Застійна серцева недостатність, що має місце протягом перших кількох днів після гострого інфаркту міокарда.

<![if !supportLists]><![endif]>Недіабетична або діабетична явна клубочкова або початкова нефропатія.

<![if !supportLists]><![endif]>Зниження ризику інфаркту міокарда, інсульту або серцево-судинної смерті у пацієнтів з підвищенним серцево-судинним ризиком унаслідок наявності вираженої ішемічної хвороби серця (з або без перенесеного інфаркту міокарда), перенесеного інсульту, хвороби периферичних судин в анамнезі або цукрового діабету з принаймні одним додатковим фактором серцево-судинного ризику (мікроальбумінурія, артеріальна гіпертензія, підвищений загальний рівень холестерину, низький рівень холестерину ліпопротеїнів високої щільності, паління).

Протипоказання.

Підвищена чутливість до активної речовини, до будь-якої допоміжної речовини або до будь-яких інших інгібіторів AПФ (ангіотензинперетворювальний фермент).

Ангіоневротичний набряк в анамнезі (спадковий, ідіопатичний або через попередній ангіоневротичний набряк, викликаний інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину II/AIIRAs).

Двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз ниркових артерій в одній функціонуючій нирці.

Гіпотензивні або гемодинамічні нестабільні стани.

Первинний гіперальдостеронізм.

Вагітність.

Годування груддю.

Дитячій вік.

Слід уникати застосування Полаприлу або інших інгібіторів АПФ у комбінації з методами екстракорпоральної терапії, які можуть спричинити контактування крові з негативно зарядженими поверхнями, оскільки при цьому існує ризик розвитку тяжкої анафілактоїдної реакції, що іноді може призвести до тяжкого анафілактичного шоку.

Таким чином при прийомі Полаприлу не можна проводити процедуру діалізу або гемо- фільтрації із застосуванням полімембран (акрилонітрилових, натрію-2-метилсульфонатних) з високою ультрафільтраційною активністю (наприклад, «AN 69») та процедуру аферезу ЛНГ (ліпопротеїдів низької густини) із застосуванням декстрину сульфату.

Спосіб застосування та дози.

Застосовується перорально.

Дозування визначається лікарем індивідуально відповідно до ефекту і переносимості лікарського засобу.

Полаприл рекомендується приймати кожен день в один і той самий час.

Полаприл можна приймати до, під час або після їди, оскільки вживання їжі не змінює біодоступність препарату.

Капсули необхідно ковтати, запиваючи достатньою кількістю рідини (приблизно ? склянки). Капсули не слід жувати або подрібнювати.

Лікування артеріальної гіпертензії.

Рекомендована початкова доза для дорослих: 2,5 мг Полаприлу 1 раз на добу.

Залежно від відповіді пацієнта дозу можна збільшувати. Збільшувати дозу рекомендується шляхом її подвоєння через кожні 2-3 тижні.

Зазвичай підтримуюча доза становить 2,5-5 мг Полаприлу на добу.

Максимальна дозволена добова доза для дорослих – 10 мг Полаприлу.

Альтернативою збільшенню дози понад 5 мг Полаприлу на добу може бути додаткове застосування, наприклад, діуретика або антагоніста кальцію.

Лікування застійної серцевої недостатності.

Рекомендована початкова доза для дорослих – 1,25 мг Полаприлу 1 раз на добу.

Залежно від відповіді пацієнта дозу можна збільшувати шляхом її подвоєння через кожні

1-2 тижні. Якщо потрібна доза становить 2,5 мг Полаприлу або більше, її можна приймати у вигляді одноразової дози або розподілити на 2 прийоми.

Максимальна дозволена добова доза – 10 мг Полаприлу.

Лікування після інфаркту міокарда.

Рекомендована початкова доза: 5 мг Полаприлу на добу, розподілені на 2 дози по 2, 5 мг, одну дозу приймають вранці, а іншу – ввечері. Якщо пацієнт не переносить таке початкове дозування, рекомендується доза 1, 25 мг 2 рази на добу протягом 2 днів.

Потім, залежно від відповіді хворого, доза може бути збільшена. Збільшувати дозу рекомендується шляхом її подвоєння через кожні 1-3 дні.

У подальшому загальну добову дозу, яка спочатку розподілялася на 2 прийоми, можна приймати у вигляді одноразової дози.

Максимальна дозволена добова доза – 10 мг Полаприлу.

Досвіду лікування пацієнтів із тяжкою (ступінь ІV за класифікацієюNYHA – Нью-йоркської серцевої асоціації) серцевою недостатністю одразу після інфаркту міокарда недостатньо. Якщо, незважаючи на це, буде вирішено лікувати таких пацієнтів цим препаратом, рекомендується розпочинати терапію з найнижчої ефективної добової дози (1, 25 мг Полаприлу 1 раз на добу) і будь-яке її збільшення проводити з надзвичайною обережністю.

Лікування діабетичної або недіабетичної нефропатії.

Рекомендована початкова доза для дорослих: 1,25 мг Полаприлу 1 раз на добу.

Залежно від переносимості пацієнтом препарату дозу можна збільшувати до підтримуючої дози, яка становить 5 мг Полаприлу 1 раз на добу.

Дози понад 5 мг Полаприлу 1 раз на добу вивчалися недостатньо під час контрольованих клінічних досліджень.

Для зменшення ризику інфаркту міокарда, інсульту або серцево-судинної смерті.

Рекомендована початкова доза для дорослих: 2,5 мг Полаприлу 1 раз на добу.

Залежно від переносимості пацієнтом препарату дозу можна поступово збільшувати.

Рекомендується подвоювати дозу через 1 тиждень лікування, а ще через 3 тижні – збільшити її до звичайної підтримуючої дози 10 мг Полаприлу 1 раз на добу.

У ході досліджень застосування дози понад 10 мг Полаприлу 1 раз на добу вивчалося недостатньо.

Застосування препарату пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю із кліренсом креатиніну < 36 мл/хв досліджувалося недостатньо.

Особливі популяції.

Пацієнти з порушеною функцією нирок.

Якщо кліренс креатиніну становить від 50 до 20 мл/хв на 1,73 м2площі поверхні тіла, зазвичай застосовується початкова добова доза для дорослих 1,25 мг Полаприлу.

Максимальна дозволена добова доза у цьому випадку становить 5 мг Полаприлу.

Пацієнти з неповністю компенсованою нестачею рідини або солі в організмі, пацієнти з вираженою артеріальною гіпертензією, так само як і пацієнти, для яких гіпотензивна реакція може становити особливий ризик (наприклад, з клінічно значущим стенозом коронарних судин або судин, що постачають кров у мозок): слід застосовувати зменшену початкову дозу 1, 25 мг Полаприлу на добу.

Пацієнти, які попередньо лікувалися діуретиками.

Бажано припинити прийом діуретиків за 2-3 дні або, залежно від тривалості дії діуретика, ще раніше, до початку лікування Полаприлом, або принаймні зменшити дозу сечогінного засобу. Початкова добова доза для дорослих пацієнтів, які попередньо застосовували діуретик, зазвичай становить 1,25 мг Полаприлу.

Пацієнти з порушеною функцією печінки.

Відповідь на лікування може бути як збільшеною, так і зниженою. Тому лікування цих пацієнтів слід розпочинати під пильним медичним наглядом. Максимальна дозволена добова доза для дорослих становить 2,5 мг Полаприлу.

Пацієнти літнього віку.

Початкова доза має бути низькою – 1, 25 мг Полаприлу на добу.

При необхідності призначення раміприлу у дозі 1, 25 мг застосовують препарат у необхідному дозуванні або лікарській формі.

Побічні реакції.

Порушення з боку серцево-судинної системи.

Тахікардія, периферичні набряки, припливи крові до обличчя, відчуття серцебиття, порушення ортостатичної регуляції, стенокардія, серцеві аритмії, тяжка артеріальна гіпотензія, ішемія міокарда або головного мозку, інфаркт міокарда, короткочасний ішемічний напад, ішемічний інсульт, загострення порушень кровообігу, спричинених стенозом судин, прискорення або посилення проявів феномену Рейно.

Порушення з боку нервової системи.

Головний біль, порушення рівноваги, слабкість, сонливість, запаморочення або погіршення реакції, нервова збудливість, пригнічений настрій, тремор, неспокій, розлади сну, сплутаність свідомості, відчуття тривоги, сонливість, непритомність, парестезії.

Порушення з боку органа зору.

Порушення зору.

Порушення з боку органа слуху.

Дзвін у вухах, розлади слуху.

Порушення з боку сечовидільної системи.

Підвищення рівня сечовини і креатиніну у сироватці крові (ймовірність зростає при додатковому застосуванні діуретиків), погіршення функції нирок, підвищення концентрації калію у сироватці крові, зниження рівня натрію, а також посилення вже існуючої проїнурії (незважаючи на те, що інгібітори АПФ зазвичай протеїнурію знижують) або збільшення кількості сечі (у зв’язку з поліпшенням серцевої діяльності).

У поодиноких випадках може розвиватися прогресія до гострої ниркової недостатності.

Порушення з боку дихальної системи.

Сухий (непродуктивний) кашель (кашель часто погіршується вночі й під час відпочинку (наприклад, у положенні лежачи), та частіше трапляється у жінок і в осіб, які не палять), закладеність носа, синусит, бронхіт, бронхоспазм і диспное.

Порушення з боку імунної системи, шкіри та підшкірної клітковини.

Ангіоневротичний набряк (ангіоедема, спричинена інгібіторами АПФ, частіше виникає у хворих негроїдної раси порівняно з пацієнтами інших рас), тяжкі анафілактичні або анафілактоїдні реакції, висипання, свербіж, кропив’янка, макулопапулярні висипання, пухирчатка, загострення псоріазу, псоріазоморфна, пемфігоїдна чи лихеноїдна екзантема та енантема, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, алопеція, оніхолізис або фоточутливість.

Імовірність виникнення і тяжкість анафілактичних і анфілактоїдних реакцій на отруту комах при інгібуванні АПФ збільшується. Вважається, що такий ефект може спостерігатися і щодо інших алергенів.

Порушення з боку травного тракту та гепатобіліарної системи.

Нудота, підвищення сироваткових рівнів ферментів печінки та/або білірубіну, холестатична жовтяниця, сухість у роті, глосит, запальні реакції у ротовій порожнині і травному тракті, відчуття дискомфорту у черевній порожнині, біль у шлунку (включаючи біль, подібний до того, що виникає при гастриті), розлади травлення, запор, діарея, блювання і підвищення ферментів підшлункової залози, панкреатит, ушкодження печінки (включаючи гостру печінкову недостатність).

Порушення з боку крові та лімфатичної системи.

Зменшення кількості червоних кровяних тілець і гемоглобіну, кількості білих кровяних тілець і тромбоцитів, агранулоцитоз, панцитопенія і пригнічення кісткового мозку.

Гематологічні реакції на дію інгібіторів АПФ частіше виникають у пацієнтів з порушеною функцією нирок і у тих, хто має супутнє колагенове захворювання (наприклад,червоний вовчак або склеродермію), або у тих, хто застосовує інші препарати, які можуть викликати зміни у складі крові.

У поодиноких випадках може розвиватися гемолітична анемія.

Інші ефекти.

Кон’юнктивіт, спазми м’язів, зниження лібідо, втрата апетиту, порушення сприйняття запаху і смаку (наприклад, металевий присмак у роті) або часткова, іноді повна втрата відчуття смаку, підвищена втомлюваність, тимчасова еректильна дисфункція, підвищене потовиділення.

У поодиноких випадках спостерігаються васкуліт, міалгія, артралгія, гарячка і еозинофілія, а також зростання титрів антиядерних антитіл.

Передозування.

Симптоми, пов’язані з передозуванням інгібіторів АПФ, можуть включати надмірну периферичну вазодилатацію (з вираженою артеріальною гіпотензією, шоком), брадикардію, електролітні порушення та ниркову недостатність. Пацієнту слід знаходитись під ретельним контролем, а лікування має бути симптоматичним та підтримуючим. Запропоновані заходи включають первинну дезінтоксикацію (промивання шлунка, прийом адсорбентів) і заходи по відновленню гемодинамічної стабільності, у тому числі призначення ?1-адренергічних агоністів або ангіотензину II (ангіотензинамід). Немає даних щодо ефективності форсованого діурезу, зміни рН сечі, гемофільтрації або діалізу з точки зору прискорення елімінації раміприлу або раміприлату. Тим не менше, розглядається можливість проведення діалізу або гемофільтрації.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. У період вагітності протипоказано застосовувати Полаприл. Таким чином, перед початком прийому препарату жінок репродуктивного віку слід обстежити для виключення можливої вагітності. Під час прийому Полаприлу жінкам репродуктивного віку слід користуватися надійними засобами контрацепції. Якщо жінка бажає завагітніти, слід припинити застосування препарату та замінити його будь-яким іншим лікарським засобом (за винятком інгібіторів АПФ). Якщо лікування інгібіторами АПФ не можна припинити, слід запобігати вагітності. У випадку, коди під час лікування Полаприлу підтверджено вагітність, слід якнайшвидше перейти ( під наглядом лікаря) на альтернативний терапевтичний засіб, який становить менший ризик для плода (за винятком інгібіторів АПФ).

Годування груддю. Оскільки невідомо, чи проникає раміприл у грудне молоко, застосування Полаприлу у період годування груддю протипоказане.

Діти.Через відсутність достатнього клінічного досвіду препарат протипоказаний для застосування дітям.

Особливості застосування.

Полаприл слід застосовувати під постійним наглядом лікаря.

У пацієнтів, які лікувалися інгібіторами АПФ, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини або глотки.

Невідкладне лікування ангіоневротичного набряку, який становить загрозу для життя, передбачає негайне введення епінефрину (підшкірно або повільно внутрішньовенно), паралельно з контролем ЕКГ та артеріального тиску. Рекомендується госпіталізація, спостереження за хворим протягом 12-24 годин мінімум, і виписувати його можна лише після того, як симптоми повністю зникнуть.

У пацієнтів, які лікувалися інгібіторами АПФ, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку кишечнику. Ці пацієнти скаржилися на біль у животі (з або без нудоти або блювання); у деяких випадках також виникав ангіоневротичний набряк обличчя. Симптоми ангіоневротичного набряку кишечнику зникали після припинення прийому інгібітора АПФ.

Не існує достатнього відповідного терапевтичного досвіду застосування Полаприлу дітям, пацієнтам з тяжким порушенням функції нирок (кліренсу креатиніну нижче 20 мл/хв на

1,73 м2площі поверхні тіла) і пацієнтам, які перебувають на діалізі.

Пацієнти з підвищеною активністю ренін-ангіотензивної системи.

При лікуванні пацієнтів, у яких активність ренін-ангіотензивної системи підвищена, слід виявляти особливу обережність. Такі хворі мають ризик несподіваного і сильного зниження артеріального тиску та погіршення ниркової функції у результаті інгібування АПФ, особливо коли інгібітор АПФ або супутній діуретик призначається вперше або вперше у більш високій дозі. На початку отримання препарату або при збільшенні дози слід проводити ретельний контроль артеріального тиску, поки існує можливість його різкого зниження.

Підвищену активність ренін-ангіотензинової системи можна очікувати, зокрема

у пацієнтів з тяжкою, і особливо злоякісною артеріальною гіпертензією.На початковій фазі лікування потрібен ретельний медичний нагляд;

– у пацієнтів з серцевою недостатністю, особливо з тяжкою або такою, що лікувалася іншими препаратами, які можуть знижувати артеріальний тиск. У випадку тяжкої серцевої недостатності на початковій фазі лікування потрібен ретельний медичний нагляд;

– у пацієнтів з гемодінамічно значущими труднощами притоку або відтоку крові від лівого шлуночка(наприклад, через стеноз аорти чи стеноз мітрального клапана або гіпертрофічну кардіоміопатію). На початковій фазі лікування потрібен ретельний медичний нагляд;

– у пацієнтів з гемодінамічно значущим стенозом ниркової артерії. На початковій фазі лікування потрібен ретельний медичний нагляд. Може виникнути необхідність припинити розпочате лікування діуретиками;

– у пацієнтів, які попередньо приймали діуретики. Якщо припинення прийому або зниження дози діуретика неможливі, на початковій фазі лікування потрібен ретельний медичний нагляд;

– у пацієнтів, у яких існує або може розвинутися нестача рідини або солі (у результаті незадовільного споживання рідини або солі, або, наприклад, через діарею, блювання або підвищене потовиділення, у випадках, коли компенсація нестачі рідини і солі є недостатньою).

Загалом рекомендується корекція станів дегідратації, гіповолемії або нестачі солі до початку лікування (однак для пацієнтів із серцевою недостатністю такі коригувальні заходи слід ретельно оцінити з точки зору можливого ризику об’ємного перевантаження). При клінічно значущих станах лікування Полаприлом можна розпочинати або продовжувати лише тоді, коли одночасно вживаються відповідні заходи щодо попередження надмірного зниження артеріального тиску і погіршення функції нирок.

Пацієнти з захворюванням печінки.

У пацієнтів з порушеною функцією печінки відповідь на лікування Полаприлом може бути або збільшеною, або зменшеною. Крім того, у пацієнтів із тяжким цирозом печінки з набряками та/або асцитом активність ренін-ангіотензинової системи може бути істотно підвищеною; тому під час лікування цих хворих необхідно виявляти особливу обережність.

Пацієнти зі значним зниженням артеріального тиску підпадають під особливий ризик.

Пацієнтам, для яких значне зниження артеріального тиску становить особливий ризик (наприклад, пацієнти з гемодинамічно значущим стенозом коронарних артерій або судин, які постачають кров у мозок), на початковій фазі лікування потрібен ретельний медичний нагляд.

Пацієнти літнього віку.

В осіб літнього віку реакція на інгібітори АПФ може бути вираженішою. На початку їхнього лікування рекомендується оцінка ниркової функції.

Моніторінг ниркової функції.

Рекомендується здійснювати моніторинг ниркової функції, передусім у перші тижні лікування інгібітором АПФ. Особливо ретельний контроль потрібен для пацієнтів із:

<![if !supportLists]><![endif]>серцевою недостатністю;

<![if !supportLists]><![endif]>вазоренальним захворюванням, включаючи пацієнтів з гемодінамічно значущим одностороннім стенозом ниркової артерії. В останній групі хворих навіть незначне зростання рівня креатиніну у сироватці крові може свідчити про одностороннє погіршення функції нирок;

<![if !supportLists]><![endif]>погіршенням функції нирок;

<![if !supportLists]><![endif]>трансплантованою ниркою.

Моніторінг балансу електролітів.

Рекомендується здійснювати регулярний контроль концентрації калію у сироватці крові. Частіший моніторинг рівня калію у сироватці потрібен пацієнтам із порушеною нирковою функцією.

Гематологічний моніторинг.

Рекомендується здійснювати моніторинг кількості білих кровяних тілець з метою вчасного виявлення можливої лейкопенії. Частіший моніторинг рекомендований на початковій фазі лікування пацієнтів з порушеною нирковою функцією, із супутньою колагеновою хворобою (наприклад, червоний вовчак або склеродермію) або тих, хто лікувався іншими препаратами, які можуть викликати зміни картини крові.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Деякі побічні ефекти (наприклад, зниження артеріального тиску, сонливість, порушення зору, запаморочення тощо), можуть погіршити увагу та швидкість реакції пацієнта. При виникненні подібних реакцій слід утриматися від керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами.

Це може виникнути особливо на початку лікування або при переході від інших препаратів. Після першої дози або подальшого збільшення дози не рекомендується керувати транспортним засобом або механізмом протягом кількох годин.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Протипоказані комбінації

Методи екстракорпоральної терапії, у результаті яких відбувається контакт крові з негативно зарядженими поверхнями, такі як діаліз або гемофільтрація із застосуванням певних мембран з високою інтенсивністю потоку (наприклад, мембрани з полікрилонітрилу) іLDL-аферез із застосуванням декстрину сульфату.

Нерекомендовані комбінації.

Солі калію, калійзберігаючі діуретики: слід очікувати збільшення концентрації калію у сироватці крові. Протягом одночасного лікування раміприлом з калійзберігаючими діуретиками (наприклад, спіронолактоном) або солями калію необхідний ретельний моніторинг сироваткової концентрації калію.

Застосовувати з обмеженістю.

Антигіпертензивні лікарські засоби (наприклад, діуретики) та інші препарати здатні знижувати артеріальний тиск (наприклад, нітрати, трициклічні антидепресанти, анестетики): слід очікувати посилення гіпотензивного ефекту раміприлу.

Рекомендовано регулярно контролювати сироватку концентрацію натрію у пацієнтів, які отримують одночасне лікування діуретиками.

Судинозвужувальні симпатоміметики. Можуть послаблювати ефект зниження артеріального тиску Полаприлу. Рекомендовано особливо ретельно контролювати артеріальний тиск.

Алопуринол, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід, цитостатики та інші лікарські засоби, що можуть викликати зміни у гемограмі, можуть підвищувати імовірність виникнення гематологічних реакцій при одночасному застосуванні з раміприлом.

Солі літію. Екскреція літію під дією інгібіторів АПФ може зменшуватися. Таке зменшення може призвести до зростання концентрації літію у сироватці крові та збільшення токсичності літію. Через це необхідно контролювати концентрацію літію.

Протидіабетичні агенти (наприклад, інсулін і похідні сульфонілсечовини).

Інгібітори АПФ можуть збільшувати ефект інсуліну. В окремих випадках це може призводити до розвитку гіпоглікемічної реакції у пацієнтів, які одночасно застосовують протидіабетичні засоби. На початку лікування рекомендується особливо ретельний моніторинг рівня глюкози у крові.

Їжа. Їжа не змінює абсорбцію раміприлу.

Взяти до уваги.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), наприклад, індометацин та ацетилсаліцилова кислота. Можливе послаблення ефекту зниження тиску крові під дією Полаприлу. Крім того, одночасне лікування інгібіторами АПФ і НПЗЗ може спричиняти зростання ризику погіршення функції нирок та підвищення рівня калію у сироватці крові.

Гепарин. Можливе підвищення концентрації калію у сироватці крові.

Алкоголь. Збільшується розширення судин. Полаприл може підсилювати дію алкоголю.

Сіль. Підвищення споживання солі може послаблювати антигіпертензивну дію Полаприлу.

Метод специфічної гіпосенсибілізації. Внаслідок інгібування АПФ зростають імовірність виникнення і тяжкість анафілактичних і анафілактоїдних реакцій на отруту комах. Вважається, що такий ефект може також спостерігатися і щодо інших алергенів.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Раміприлат, активний метаболіт раміприлу, інгібує фермент дипептидилкарбоксипептидазу

І (синоніми: ангіотензинперетворювальний фермент; кініназа ІІ).У плазмі крові та тканинах цей фермент каталізує перетворення ангіотензину І на активну судинозвужувальну речовину (вазоконстриктор) ангіотензин ІІ, а також розпад активного вазодилятатора брадикардину. Зменшення утворення ангіотензину ІІ та інгібування розпаду брадикініну спричиняє розширення кровоносних судин.

Оскільки ангіотензин ІІ також стимулює вивільнення альдостерону, внаслідок дії раміприлату секреція альдостерону зменшується. Зростання активності брадикініну, очевидно, зумовлює кардіопротекторний і ендотеліопротекторний ефекти. На сьогодні не встановлено, наскільки це впливає на розвиток певних небажаних ефектів (наприклад, непродуктивного кашлю).

Інгібітори АПФ є ефективними навіть для пацієнтів з артеріальною гіпертензією, в яких концентрація реніну у плазмі крові є низькою. Середня відповідь на монотерапію інгібітором АПФ у хворих негроїдної раси (зазвичай у популяції з артеріальною гіпертензією та низькою концентрацією реніну) була нижчою порівняно з представниками іншої раси.

Прийом раміприлу викликає помітне зниження опору периферичних артерій. Загалом нирковий плазмоток і швидкість клубочкової фільтрації істотно не змінюються.

Застосування раміприлу пацієнтам з артеріальною гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску у положенні лежачі і стоячи без компенсаторного зростання частоти серцевих скорочень.

У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект після перорального застосування одноразової дози проявляється через 1-2 години. Максимальний ефект одноразової дози, як правило, досягається через 3-6 годин та зазвичай триває 24 години.

Максимальний антигіпертензивний ефект при тривалому лікуванні раміприлом загалом спостерігається через 3-4 тижні. Виявлено, що при довготривалій терапії він зберігається протягом 2 років.

У відповідь на різке припинення прийому раміприлу не відбувається швидкого і сильного зростання артеріального тиску.

У пацієнтів з клінічними проявами серцевої недостатності, лікування яких розпочинали через 3-10 днів після гострого інфаркту міокарда, раміприл знижував ризик летальності на 27 % порівняно з плацебо.

У пацієнтів з недіабетичною або діабетичною явною нефропатією раміприл знижує швидкість прогресії ниркової недостатності та настання кінцевої стадії ниркової недостатності, та внаслідок цього потребує проведення діалізу або трансплантації нирки. У пацієнтів, які мають недіабетичну або діабетичну початкову нефропатію, раміприл зменшує екскрецію альбуміну.

Раміприл з високою статистичною значущістю знижує частоту настання інфаркту міокарда, інсульту або серцево-судинної смерті. Крім того, раміприл зменшує загальну летальність і виникнення потреби у реваскуляризації, а також затримує виникнення і прогресію застійної серцевої недостатності. Раміприл знижує ризик розвитку нефропатії у загальній популяризації і у хворих на цукровий діабет. Раміприл також істото зменшує частоту виникнення мікроальбумінурії. Такі ефекти спостерігалися у пацієнтів як з артеріальною гіпертензією, так і з нормотензією.

Фармакокінетика.

У печінці шляхом гідролізу утворюється єдиний активний метаболіт раміприлу – раміприлат.

Біодоступність раміприлату після перорального прийому 2,5 і 5 мг раміприлу становить приблизно 45 %, порівняно з його доступністю після внутрішньовенного введення таких самих доз.

Після перорального прийому 10 мг раміприлу приблизно 40 % виводиться з калом, 60 % – з сечею.

Приблизно 80-90 % метаболітів у сечі та жовчі припадає на раміприлат або метаболіти раміприлату.

У ході досліджень на тваринах встановлено, що раміприл проникає у грудне молоко.

Раміприл швидко адсорбується після перорального прийому. Абсорбція раміприлу становить не менше 56 %. Застосування раміприлу разом з їжею не виявляло значного впливу на абсорбцію.

Пікова плазмова концентрація раміприлу досягається через 1 годину після перорального прийому. Період напіввиведення раміприлу становить приблизно 1 годину. Пікова концентрація раміприлату у плазмі крові спостерігається між 2 і 4 годинами після перорального прийому раміприлату.

Зниження концентрації раміприлату у плазмі крові відбувається за кілька фаз. Період напіввиведення початкової фази розподілу та елімінації становить приблизно 3 години. Після цього настає перехідна фаза (період напіввиведення становить приблизно 15 годин), а потім – кінцева фаза (період напіввиведення становить приблизно 4-5 днів).

Наявність кінцевої фази зумовлена повільною дисоціацією рамиприлату з близького, але насиченого зв’язку з АПФ.

Після одноразового прийому раміприлу у дозі 2, 5 мг і вище стаціонарний стан – коли плазмові концентрації раміприлату залишаються постійними – досягається вже приблизно через 4 дні. Після прийому багаторазових доз «ефективний» період напіввиведення, залежно від дози становить 13-17 годин.

Звязування раміприлу і раміприлату з білками сироватки крові становить приблизно 73 % і

56 % відповідно.

У здорових пацієнтів віком від 65 до 76 років кінетика раміприлу і раміприлату подібна до тієї, що спостерігається у молодих здорових осіб.

При погіршенні функції нирок виведення раміприлату нирками зменшується, нирковий кліренс раміприлату знижується пропорційно до кліренсу креатиніну. Це спричиняє підвищення плазмових концентрацій раміприлату, які знижуються значно повільніше, ніж в осіб із нормальною функцією нирок.

При застосуванні високих доз (10 мг) при порушеній функції печінки перетворення раміприлу на раміприлат відбувається пізніше, плазмові концентрації раміприлу зростають і виведення раміприлату сповільнюється.

Як у здорових осіб та у пацієнтів з артеріальною гіпертензією після перорального прийому

5 мг раміприлу 1 раз на добу протягом 2 тижнів, у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю значної акумуляції раміприлу і раміприлату не спостерігалося.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

для дозування 2,5 мг: тверда желатинова капсула № 4, що має корпус світло-сірого кольору з маркуванням «2,5» та кришечку світло-зеленого кольору з маркуванням «R».Капсула містить порошок білого або майже білого кольору;

для дозування 5 мг: тверда желатинова капсула № 4, що має корпус світло-сірого кольору з маркуванням «5» та кришечку зеленого кольору з маркуванням «R».Капсула містить порошок білого або майже білого кольору;

для дозування 10 мг: тверда желатинова капсула № 4, що має корпус світло-сірого кольору з маркуванням «10» та кришечку темно-зеленого кольору з маркуванням «R». Капсула містить порошок білого або майже білого кольору.

Термін придатності.2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати у недоступному для дітей, сухому, захищеному від світла місці при температурі нижче 25 °С.

Упаковка.

По 14 капсул у блістері. По1 або 2 блістери у картонній коробці.

Категорія відпуску.За рецептом.

Заявник.

Фармацевтичний Завод «Польфарма» С. А., Польща/

Pharmaceutical Works «Polpharma» S. A., Poland.

Місцезнаходження.

Вул. Пельплиньска, 19, 83-200 Старогард Гданьски, Польща/

19 PelplinskaStreet, 83-200 Starogard Gdanski, Poland.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

СИЛАДА

(SILADA)

Склад:

діюча речовина:sildenafil;

1 таблетка містить силденафілу 25 мг, 50 мг, 100 мг у формі силденафілу цитрату;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, кальцію гідрофосфат безводний, коповідон, натрію кроскармелоза, магнію стеарат, сахарин натрію, індигокармін (Е 132) алюмінієвий лак.

Лікарська форма.Таблетки.

Фармакотерапевтична група.

Засоби, що застосовуються при еректильній дисфункції. Силденафіл. Код АТС G04B E03.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування порушень ерекції, що визначаються як нездатність досягти та підтримати ерекцію статевого члена, необхідну для успішного статевого акту.

Для ефективної дії силденафілу потрібне сексуальне збудження.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до силденафілу або до будь-якої допоміжної речовини.

Завдяки впливу на обмін оксиду азоту/цГМФ силденафіл посилює гіпотензивну дію нітратів при їх одноразовому або тривалому застосуванні, тому його спільне призначення з донорами оксиду азоту, органічними нітратами або органічними нітритами у будь-якій формі постійно або періодично протипоказане.

Препарати для лікування порушень ерекції, в тому числі силденафіл, не повинні застосовуватися пацієнтами, для яких сексуальна активність небажана (наприклад, пацієнти з тяжкими формами серцево-судинних захворювань, такими як нестабільна стенокардія або тяжка серцева недостатність).

Прийом силденафілу протипоказаний пацієнтам, які втратили зір на одному оці через неартеріальну передню ішемічну оптичну нейропатію, незалежно від того, чи сталося це через попередній прийом інгібітору ФDE5 чи ні.

Застосування препарату протипоказано таким підгрупам пацієнтів, у яких безпека силденафілу не вивчалася: пацієнти з тяжкими порушеннями функції печінки, з артеріальною гіпотензією (артеріальний тиск < 90/50 мм рт. ст.), з нещодавно перенесеним інсультом або інфарктом міокарда та відомими спадковими дегенеративними захворюваннями сітківки, такими як пігментний ретиніт (деякі з цих пацієнтів мають генетичні дефекти ретинальних фосфодіестераз).

Спосіб застосування та дози.

Таблетки призначені для перорального прийому. Для реалізації ефекту cилденафілу необхідне статеве збудження.

Застосування дорослим. Рекомендована доза для дорослих становить 50 мг, яку приймають, за необхідності, приблизно за 1 годину до сексуальних дій. Враховуючи ефективність і переносимість, дозу можна збільшити до 100 мг або зменшити до 25 мг. Максимальна рекомендована доза становить 100 мг. Максимальна рекомендована частота прийому – один раз на добу. Активність силденафілу може виявлятися через більший проміжок часу при прийомі з їжею, порівняно з прийомом натщесерце.

Застосування пацієнтами з порушеннями функції нирок. Пацієнтам з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну становить 30 – 80 мл/хв) режим дозування не змінюється. Оскільки у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) кліренс силденафілу знижений, застосування препарату потрібно починати з дози 25 мг.

Застосування пацієнтами з порушеннями функції печінки. Оскільки у пацієнтів з печінковою недостатністю кліренс силденафілу знижений, наприклад, при цирозі, застосування препарату потрібно починати з дози 25 мг.

Застосування у пацієнтів, які отримують інші види лікування.Враховуючи ступінь взаємодії у пацієнтів, котрі отримують супутню терапію ритонавіром, не рекомендується перевищувати максимальну одноразову дозу 25 мг силденафілу протягом 48 годин. Початкова доза 25 мг повинна рекомендуватися пацієнтам, які отримують супутнє лікування інгібіторами CYP3A4 (наприклад, еритроміцин, саквінавір, кетоконазол, ітраконазол).

З метою зменшення ризику розвитку постуральної гіпотензії слід досягти стабілізації стану пацієнтів на тлі терапії альфа-блокаторами до застосування силденафілу. Крім того, слід розпочати застосування препарату з найменших доз.

Застосування пацієнтами літнього віку. Для пацієнтів літнього віку зміна дози не потрібна.

Побічні реакції.

У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів, які отримували рекомендовані дозові схеми, відмічались побічні реакції з частотою приблизно 1 %. Побічні явища були транзиторними, легкими та помірними, а їх частота і тяжкість зростали зі збільшенням дози. У дослідженнях з фіксованою дозою диспепсія (12 %) і порушення зору (11 %) частіше виникали при дозі 100 мг, ніж при більш низьких дозах. Найчастішими побічними ефектами були головний біль і припливи.

Дуже поширені (? 1/10), поширені (? 1/100 і < 1/10), непоширені (? 1/1000 і < 1/100), рідко поширені (? 1/10 000 і < 1/1000), дуже рідко поширені (< 1/10 000), невідомі (не можна оцінити із доступних даних).

З боку нервової системи:дуже поширені – головний біль; поширені – запаморочення.

З боку органа зору:поширені – аномальний зір (затуманення зору, підвищена чутливість до світла), хроматопсія (помірного ступеня, транзиторна, головним чином кольоровий зір).

З боку серцево-судинної системи:дуже поширені – вазодилатація (припливи), пальпітація (відчуття серцебиття).

З боку дихальної системи:поширені – риніт (закладеність носа).

З боку травного тракту: поширені – диспепсія.

При застосуванні силденафілу в дозах, що перевищують рекомендовані, булиповідомлення про м’язовий біль.

У післяреєстраційний період спостерігалися нетипові або малорозповсюджені реакції при застосуванні препарату:

з боку імунної системи: реакції гіперчутливості (включаючи шкірні висипання);

з боку нервової системи:епілептичний напад, рецидив епілептичного нападу;

з боку серцево-судинної системи: тахікардія, артеріальна гіпотензія або гіпертензія, синкопе, носові кровотечі, шлуночкова аритмія, інфаркт міокарда, нестабільна стенокардія, раптова зупинка серця, епістаз, непритомність, цереброваскулярний крововилив, транзиторний напад ішемії;

з боку травного тракту:блювання;

з боку органа зору:біль в очах, почервоніння очей;

з боку шкіри:висипання;

з боку репродуктивної системи:пролонгована ерекція та/або пріапізм.

При постмаркетингових спостереженнях у пацієнтів, які приймали силденафіл, були повідомлення про такі побічні явища з невстановленою частотою:

порушення зору: неартеріальна передня ішемічна оптична нейропатія, судинна оклюзія сітківки, дефекти полів зору;

порушення слуху: раптова глухота. Раптове зниження або втрату слуху зафіксовано у невеликої кількості випадків при постмаркетинговому спостереженні і в клінічних дослідженнях при застосуванні інгібіторів ФДЕ5, включаючи силденафіл.

Передозування.

У дослідженнях на здорових добровольцях при разовому прийомі препарату у дозах до 800 мг небажані ефекти були подібними до тих, які спостерігалися при більш низьких дозах силденафілу, але частота їх виникнення та ступінь тяжкості збільшувалися.

Лікування: симптоматична терапія. Діаліз не може прискорити виведення препарату, оскільки силденафіл міцно зв’язаний з білками плазми і не виводиться з сечею.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Силденафіл не призначений для застосування жінкам.

Діти.

Не застосовують особам віком до 18 років.

Особливості застосування.

Для діагностики порушень ерекції, визначення можливих причин захворювання та призначення адекватного лікування необхідно ретельно вивчити історію хвороби пацієнта та провести ретельні медичні обстеження.

Для ефективності дії силденафілу необхідна сексуальна стимуляція.

Із сексуальною активністю пов’язаний певний ступінь ризику через можливість серцевого нападу. Отже, перш ніж розпочати курс будь-якого лікування порушень ерекції, лікар повинен перевірити стан серцево-судинної системи пацієнта. Препарати, призначені для лікування еректильної дисфункції, не повинні застосовуватися у пацієнтів, для яких сексуальна активність небажана.

У період після впровадження препарату у широку медичну практику повідомлялося про тяжкі серцево-судинні ускладнення, які за часом збігаються з прийомом силденафілу. До них належать інфаркт міокарда, раптова серцева смерть, вентрикулярна аритмія, цереброваскулярна геморагія та транзиторна ішемічна атака. Більшість, але не всі, з цих пацієнтів мали попередні серцево-судинні фактори ризику. Переважна кількість таких випадків спостерігалася протягом або відразу після сексуального навантаження, незначна частина – через короткий період після прийому силденафілу без сексуальної активності. Інші випадки траплялися через години або дні після застосування силденафілу та сексуального навантаження. Таким чином, неможливо встановити прямий зв’язок таких випадків із застосуванням силденафілу, сексуальним навантаженням, з супутніми серцево-судинними захворюваннями, комбінацією цих факторів або іншими факторами.

У дослідженнях силденафіл виявляв системну вазодилатуючу дію, що призводила до минущого зменшення артеріального тиску. Цей ефект має невелике значення або взагалі не призводить до будь-яких наслідків у більшості пацієнтів. Проте до призначення силденафілу лікар повинен ретельно зважувати ризик небажаних проявів вазодилатуючої дії у пацієнтів з певними супутніми захворюваннями, особливо при сексуальній активності. Підвищена чутливість до вазодилататорів спостерігається у хворих із лівошлуночковою обструкцією (аортальний стеноз, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія), а також із множинними проявами системної атрофії, що зустрічається в поодиноких випадках і проявляється тяжким порушенням автономного контролю артеріального тиску.

У всіх дослідженнях із застосуванням інгібіторів ФДЕ5, включаючи силденафіл, повідомлялося про неартеріальну передню ішемічну невропатію зорового нерва, що є причиною зменшення або втрати зору. Більшість цих пацієнтів мали такі фактори ризику, як зменшене співвідношення глибина/площа («застійний диск»), вік старше 50 років, діабет, артеріальна гіпертензія, захворювання коронарних судин, гіперліпідемія і куріння. Не було встановлено жодних причинних зв’язків між застосуванням інгібіторів ФДЕ5 і виникненням ішемічної невропатії. Лікар повинен попередити пацієнтів, які вже мали прояви цієї хвороби, про можливий її рецидив. Пацієнти повинні бути попереджені про необхідність негайно звернутися до лікаря у разі раптового погіршення зору.

У пацієнтів з віковою дегенерацією сітківки силденафіл у дозі 100 мг один раз на добу добре переноситься та не чинить клінічного ефекту при дослідженні зорових функцій у тестах (гострота зору, сітка Амслера, розпізнання кольору, «штучний потік світла», периметрія по Гамфрею та фотострес).

Силденафіл рекомендується застосовувати з обережністю пацієнтам, які одночасно застосовують альфа-адреноблокатори, оскільки в деяких випадках це може призвести до симптоматичної гіпотензії. Для того, щоб мінімізувати ризик розвитку постуральної гіпотензії, слід досягти стабілізації показників артеріального тиску за допомогою альфа-блокаторів до застосування силденафілу. Слід починати застосовувати силденафіл із низьких доз. Крім того, лікар повинен розповісти пацієнтам, що робити у разі виникнення симптомів постуральної гіпотензії.

У деяких пацієнтів з вродженим пігментним ретинітом відзначені генетичні дефекти фосфодіестерази сітківки. Немає жодної інформації щодо безпеки призначення силденафілу пацієнтам з пігментним ретинітом, тому цій групі пацієнтів силденафіл слід призначати з обережністю.

Дослідження тромбоцитів людини in vitro свідчать, що силденафіл посилює антиагрегаційний ефект натрію нітропрусиду (донора NO). Немає жодної інформації з безпеки стосовно призначення силденафілу пацієнтам зі схильністю до кровотечі або з гострою виразкою шлунка, тому цій групі пацієнтів силденафіл слід призначати з обережністю.

Препарати, призначені для лікування порушень ерекції, необхідно застосовувати з обережністю пацієнтам з анатомічними деформаціями пеніса (такими як ангуляції, кавернозні фібрози або хвороба Пейроні) або пацієнтам, які мають захворювання, що можуть призвести до розвитку пріапізму (такі як серпоподібноклітинна анемія, множинна мієлома або лейкемія).

Безпека та ефективність комбінацій силденафілу з іншими видами лікування для еректильної дисфункції не вивчалися, тому застосовувати такі комбінації не рекомендується.

Після перорального прийому разової дози 100 мг силденафілу не спостерігалося ніякого впливу на рухливість та морфологічні властивості сперматозоїдів у здорових добровольців.

У постмаркетингових дослідженнях повідомлялось про раптове зниження та втрату слуху у незначній кількості випадків при застосуванні інгібіторів ФДЕ5, включаючи силденафіл. Більша частина цих пацієнтів мали фактори ризику для раптового зниження чи втрати слуху. Жодних причинних зв’язків застосування інгібіторівФДЕ5 та раптового зниження тавтрати слуху пацієнтами не встановлено. У таких випадках пацієнтам слід рекомендувати припинити застосування силденафілу та негайно проконсультуватися з лікарем.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботи з іншими механізмами.

Дослідження впливу препарату на здатність керувати автомобілем та працювати з механізмами не проводилися.

Оскільки під час клінічних досліджень силденафілу спостерігалися запаморочення та порушення зору, до з’ясування індивідуальної реакції на препарат рекомендується дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом або роботі зі складними механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Вплив інших препаратів на силденафіл. Дослідження in vitro: метаболізм силденафілу опосередковується, головним чином, цитохромом Р450 (CYP), а саме: його ізоформами 3А4 (основний шлях) та 2С9 (другорядний шлях). Отже, інгібітори цих ізоферментів можуть зменшити виведення силденафілу, а індуктори цих ізоферментів можуть підвищити його виведення.

Дослідженняinvivo: показано зменшення кліренсу силденафілу при одночасному застосуванні його з інгібіторамиCYP 3А4 (такими як кетоконазол, еритроміцин, циметидин). Одночасний прийом циметидину (800 мг) та силденафілу у дозі 50 мг спричиняв збільшення його концентрації у плазмі на 56 %.

Коли призначали разову дозу 100 мг силденафілу з еритроміцином, специфічним інгібіторомCYP 3А4 (500 мг двічі на добу 5 днів), системна доза силденафілу (AUC) зростала на 182 %. Одночасний прийом інгібітору ВІЛ-протеази саквінавіру (1200 мг тричі на добу), який також є інгібіторомCYP 3А4, призводив до збільшення максимальної концентрації силденафілу в плазмі (Сmax) на 140 %, площі під кривою «концентрація-час» (AUC) – на 210 %. Силденафіл не впливав на фармакокінетику саквінавіру. Сильні інгібіториCYP 3А4, такі як кетоконазол та ітраконазол, можуть виявляти більш виражені ефекти.

Одночасний прийом інгібітору ВІЛ-протеази ритонавіру, який є високоспецифічним інгібітором Р450 (500 мг двічі на добу), із силденафілом (100 мг одноразово) призводить до 300 % збільшення (в 4 рази) Сmax силденафілу і 1000 % збільшення (в 11 разів)AUC силденафілу у плазмі крові. Через 24 години концентрації силденафілу в плазмі були приблизно 200 нг/мл, у той час як при застосуванні силденафілу окремо ці концентрації становили 5 нг/мл. Силденафіл не впливає на фармакокінетику ритонавіру. Коли доза силденафілу для осіб, які отримують інгібітор CYP3A4, застосовувалася згідно з рекомендаціями, його концентрація в плазмі не перевищувала 200 нM для будь-якого пацієнта і препарат мав добру толерантність.

Одноразовий прийом aнтациду (магнію гідроксиду і алюмінію гідроксиду) не впливає на біодоступність силденафілу.

Інгібітори CYP2С9 (такі як толбутамід, варфарин), інгібітори CYP2D6 (такі як селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну, трициклічні антидепресанти), тіазиди, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту і блокатори кальцієвих каналів не впливали на фармакокінетику силденафілу.

Вплив азитроміцину (500 мг на добу протягом 3 днів) наAUC,Cmax,Tmax, швидкість виведення силденафілу або його основних метаболітів не доведено.

Впливcилденафілуна інші препарати. Дослідження in vitro: силденафіл є слабким інгібітором ізоформ цитохрому Р450, а саме: 1А2, 2С9, 2С19, 2D6, 2Е1 та 3А4. При застосуванні його в рекомендованих дозах малоймовірно, що силденафіл здатний змінити виведення субстратів цих ізоферментів.

Дослідження in vivo: силденафіл посилює гіпотензивний ефект при короткочасному і тривалому застосуванні нітратів, тому одноразове або курсове застосування донорів оксиду азоту, органічних нітратів або органічних нітритів у будь-яких формах із силденафілом протипоказане.

Коли силденафіл (25 мг, 50 мг і 100 мг) застосовувався у хворих на доброякісну гіперплазію простати одночасно з терапією альфа-блокатором доксазозином (4 мг і 8 мг), простежувалося додаткове зниження артеріального тиску в лежачому положенні на 7/7, 9/5 і 8/4 мм рт.ст. відповідно та в стоячому положенні на 6/6 , 11/4 і 4/5 мм рт.ст., відповідно. Коли силденафіл і доксазозин призначали пацієнтам одночасно, спостерігалися нечасті випадки симптоматичної постуральної гіпотензії. Її ознаки включали запаморочення і порушення координації, але не втрату свідомості. Супутнє лікування силденафілом пацієнтів, що застосовують альфа-адреноблокатори, може призвести до виникнення симптоматичної гіпотензії у деяких пацієнтів.

Ознак суттєвої взаємодії силденафілу (50 мг) з толбутамідом (250 мг) або варфарином (40 мг), кожен з яких метаболізується CYP2С9, не виявлено.

Силденафіл (100 мг) не змінює рівноважну фармакокінетику інгібіторів ВІЛ-протеаз, саквінавіру та ритонавіру, які є інгібіторамиCYP3A4.

Силденафіл (50 мг) не призводить до збільшення тривалості кровотечі, спричиненої ацетилсаліциловою кислотою (150 мг).

Силденафіл (50 мг) не посилював гіпотензивний ефект алкоголю у здорових добровольців, які мали максимальний рівень алкоголю в крові 0,08 % (80 мг/ дл).

Не помічено взаємодії силденафілу (100 мг) та амлодипіну у хворих на артеріальну гіпертензію. Середня величина додаткового зниження артеріального тиску була 8 мм рт.ст. систолічного та 7 мм рт.ст. – діастолічного.

Аналіз безпеки показав відсутність різниці у профілі побічних реакцій у пацієнтів, які приймають силденафіл окремо та з антигіпертензивними препаратами.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Силденафіл застосовують для лікування порушень ерекції у чоловіків. Препарат являє собою цитратну сіль силденафілу, селективний інгібітор цГМФ-специфічної фосфодіестерази типу 5 (ФДЕ5).

Фізіологічний механізм ерекції статевого члена полягає у звільненні окису азоту (NO) в кавернозному тілі при сексуальній стимуляції. NO активує фермент гуанілатциклазу, що спричиняє підвищення рівня циклічного гуанозинмонофосфату (цГМФ), розслаблення гладких м’язів кавернозного тіла і посилення припливу до них крові.

Силденафіл не чинить прямої розслаблюючої дії на ізольоване кавернозне тіло людини, але посилює ефективність окису азоту (NO), пригнічуючи фосфодіестеразу типу 5 (ФДЕ5), що відповідає за деградацію цГМФ у кавернозному тілі.

Коли при сексуальній стимуляції відбувається локальне вивільнення NO, пригнічення ФДЕ5 силденафілом спричиняє підвищення рівня цГМФ у кавернозному тілі, внаслідок чого настає розслаблення гладких м’язів і посилюється приплив крові до кавернозного тіла.

Застосування силденафілу у рекомендованих дозах неефективне при відсутності сексуальної стимуляції.

Дослідження in vitroпродемонстрували, що силденафіл є селективним відносно ФДЕ5. Його інгібуючий вплив на ФДЕ5 більш виражений, ніж на інші відомі фосфодіестерази (вдесятеро сильніший, ніж на ФДЕ6, у 80 разів – ніж на ФДЕ1, у 700 разів – ніж на ФДЕ2, ФДЕ3, ФДЕ4, ФДЕ7 – ФДЕ11). Зокрема силденафіл має у 400 разів вищу селективність відносно ФДЕ5, ніж до ФДЕ3, цГМФ-специфічної ізоформи фосфодіестерази, яка бере участь у процесах регуляції серцевих скорочень.

Порушення зору.

При застосуванні силденафілу в дозі 100 мг у деяких пацієнтів через 1 годину виявлено легке порушення розрізнення кольору (синього/зеленого); через 2 години після прийому препарату ці зміни минали. Ймовірним механізмом порушення кольорового зору вважають пригнічення ФДЕ6, яка бере участь у процесі передачі світла в сітківці. Результати дослідження in vitro показують, що ефект силденафілу на ФДЕ6 у 10 разів поступається його активності відносно ФДЕ5. Силденафіл не впливає на гостроту зору, контрастність сприйняття, електроретинограми, внутрішньоочний тиск або пупілометрію.

Ефективність.Ефективність силденафілу, яку оцінювали відносно здатності препарату забезпечувати настання і збереження ерекції, достатньої для проведення статевого акту, була продемонстрована та зберігалася при тривалому застосуванні препарату (один рік).

У дослідженні при прийомі силденафілу в дозах 25 мг, 50 мг, 100 мг покращання ерекції спостерігалося у 62, 74 і 82 % відповідно. Крім поліпшення еректильної функції, аналіз МІЕФ (міжнародний індекс еректильної функції) показав, що лікування силденафілом підвищує також оргазм і задоволення від статевого акту.

При лікуванні силденафілом покращання було відмічено у 59 % хворих на цукровий діабет; у хворих, які перенесли радикальну простатектомію, – 43 %, хворих з травмою спинного мозку – 83 % .

Фармакокінетика.У межах рекомендованого діапазону доз фармакокінетика силденафілу є пропорційною дозі. Препарат видаляється з організму переважно шляхом біотрансформації у печінці (в основному за участі цитохрому Р450 3А4) з утворенням активного метаболіту із властивостями, подібними до силденафілу.

Всмоктування.Силденафіл швидко всмоктується після прийому внутрішньо з абсолютною біодоступністю в середьому 41 % (25 – 63 %). Силденафіл пригнічує фермент ФДЕ5 in vitro до 50 % при концентрації 3,5 нM. Середня концентрація в плазмі після застосування силденафілу у дозі 100 мг становить приблизно 18 нг/мл або 38 нM. Максимальні концентрації, які спостерігалися в плазмі, реєструвалися через 30 – 120 хв (у середньому 60 хв) після перорального прийому натщесерце. У випадках, коли препарат приймають разом із дуже жирною їжею, швидкість всмоктування зменшується, і затримка Тmax дорівнює в середньому 60 хв, а зменшення Сmax – в середньому 29 %, однак ступінь абсорбції не порушується (AUC знижувалась на 11 %).

Розподіл. Середній об’єм розподілу силденафілу у рівноважному стані дорівнює 105 л, що свідчить про його проникнення у тканини. Як силденафіл, так і його головний циркулюючий N-десметиловий метаболіт, приблизно на 96 % зв’язаний з білками плазми. Зв’язування з білками не залежить від загальних концентрацій препарату.

У здорових добровольців, які отримували силденафіл (1 раз у дозі 100 мг), через 90 хв після прийому препарату в еякуляті було зареєстровано менше 0,0002 % речовини (у середньому 188 нг) від прийнятої дози.

Метаболізм. Силденафіл метаболізується, головним чином, ізоферментами печінки, локалізованими в мікросомах, CYP3А4 (головний шлях) та CYP2С9 (другорядний шлях). Головний циркулюючий метаболіт утворюється внаслідок N-деметиляції силденафілу. Цей метаболіт характеризується селективністю до ФДЕ5, подібною до силденафілу, але його активність відносно ФДЕ5in vitro становить приблизно 50 % від селективності вихідного препарату. Концентрації цього метаболіту в плазмі становлять приблизно 40 % від відповідних концентрацій силденафілу. N-десметиловий метаболіт метаболізується і далі, його кінцевий час напівжиття дорівнює приблизно 4 години.

Виведення.Загальний кліренс силденафілу становить 41 л/год, з кінцевим терміном напівжиття 3 – 5 годин. При пероральному застосуванні силденафіл екскретується у вигляді метаболітів, головним чином з фекаліями (приблизно 80 % прийнятої дози), меншою мірою – з сечею (приблизно 13 % прийнятої дози).

Фармакокінетика у пацієнтів спеціальних груп.

Пацієнти літнього віку. Здорові добровольці літнього віку (65 років і старше) мали знижені показники кліренсу силденафілу, а концентрації силденафілу та йогоN-десметилового метаболіту були приблизно на 90 % більшими, ніж у здорових молодих осіб (18 – 45 років). Враховуючи вікові відмінності у зв’язуванні з білками, відповідне підвищення концентрації вільного силденафілу в плазмі становило майже 40 %.

Пацієнти з недостатністю функції нирок. У добровольців з легкою (кліренс креатиніну 50 – 80 мл/хв) та помірною (кліренс креатиніну 30 – 49 мл/хв)недостатністю функції нирок фармакокінетика силденафілу не змінювалася після його прийому внутрішньо у разовій дозі 50 мг. У добровольців з тяжкою (кліренс креатиніну? 30 мл/хв) недостатністю функції нирок кліренс силденафілу знижувався, що призводило до збільшенняAUC (100 %) таCmax (88 %), порівняно з добровольцями, такими ж за віком, які не мали порушень функції нирок. Крім того, значенняAUC таCmax дляN-десметилового метаболіту значно підвищувалися (відповідно на 200 і 79 %) у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок.

Пацієнти з недостатністю функції печінки. У добровольців з легким та помірним цирозом печінки кліренс силденафілу зменшувався, що було причиною збільшенняAUC (84 %) таCmax(47 %), порівняно з такими ж добровольцями, однаковими за віком, у яких не діагностована печінкова недостатність. Фармакокінетика силденафілу у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки не досліджувалася.

Дані доклінічних досліджень, що базувались на загальноприйнятих дослідженнях безпеки, токсичності доз, що повторюються, генотоксичності, канцерогенності та токсичного впливу на репродукцію, не показали особливого ризику для людини.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 25 мг:світло-блакитні круглі таблетки зі злегка помітними вкрапленнями, з рискою з одного боку і маркуванням «25» з другого;

таблетки по 50 мг:світло-блакитні круглі таблетки зі злегка помітними вкрапленнями, з двома перпендикулярно-пересіченими рисками за типом «snap tab» з одного боку і маркуванням «50» з другого;

таблетки по 100 мг: світло-блакитні круглі таблетки зі злегка помітними вкрапленнями, з двома перпендикулярно-пересіченими рисками за типом «snap tab» з обох боків і маркуванням «100» з одного боку.

Термін придатності.

3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище25 °С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 4 таблетки у блістері; по 1 (1? 4) блістеру в картонній коробці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробники.

Лек фармацевтична компанія д.д., Словенія, підприємство компанії Сандоз відповідальний за випуск серії.

Сандоз Прайвет Лімітед, Індія – виробник продукціїinbulk.

або

Салютас Фарма ГмбХ, Німеччина, підприємство компанії Сандоз – виробник продукціїinbulk.

Місцезнаходження.

1526 Любляна, Веровшкова, 57, Словенія.

400708 Наві Мумбаї, МІДС, діл. № 8-А/2, 8-В Т.Т.С. Інд. Ареа, Калве Блок Віладж Дігхе, Індія.

39179 Барлебен, Отто-вон-Гюріке-Аллеє,1, Німеччина.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ПОЛАПРИЛ

(POLAPRIL)

Склад:

діюча речовина: 1 капсула містить 2,5 мг, або 5 мг, або 10 мг раміприлу;

допоміжні речовини: крохмаль прежелатинізований, желатин, вода очищена, титану діоксид (Е 171), заліза оксид чорний (Е 172), індигокармін (Е 132), заліза оксид жовтий (Е 172).

Лікарська форма.Капсули тверді.

Фармакотерапевтична група.Інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ).

Код АТС С09A A05.

Клінічні характеристики.

Показання.

<![if !supportLists]><![endif]>Артеріальна гіпертензія; з метою зниження артеріального тиску як монотерапія або у комбінації з іншими гіпотензивними агентами, наприклад, діуретиками та антагоністами кальцію.

<![if !supportLists]><![endif]>Застійна серцева недостатність; також у комбінації з діуретиками.

<![if !supportLists]><![endif]>Застійна серцева недостатність, що має місце протягом перших кількох днів після гострого інфаркту міокарда.

<![if !supportLists]><![endif]>Недіабетична або діабетична явна клубочкова або початкова нефропатія.

<![if !supportLists]><![endif]>Зниження ризику інфаркту міокарда, інсульту або серцево-судинної смерті у пацієнтів з підвищенним серцево-судинним ризиком унаслідок наявності вираженої ішемічної хвороби серця (з або без перенесеного інфаркту міокарда), перенесеного інсульту, хвороби периферичних судин в анамнезі або цукрового діабету з принаймні одним додатковим фактором серцево-судинного ризику (мікроальбумінурія, артеріальна гіпертензія, підвищений загальний рівень холестерину, низький рівень холестерину ліпопротеїнів високої щільності, паління).

Протипоказання.

Підвищена чутливість до активної речовини, до будь-якої допоміжної речовини або до будь-яких інших інгібіторів AПФ (ангіотензинперетворювальний фермент).

Ангіоневротичний набряк в анамнезі (спадковий, ідіопатичний або через попередній ангіоневротичний набряк, викликаний інгібіторами АПФ або антагоністами рецепторів ангіотензину II/AIIRAs).

Двосторонній стеноз ниркових артерій або стеноз ниркових артерій в одній функціонуючій нирці.

Гіпотензивні або гемодинамічні нестабільні стани.

Первинний гіперальдостеронізм.

Вагітність.

Годування груддю.

Дитячій вік.

Слід уникати застосування Полаприлу або інших інгібіторів АПФ у комбінації з методами екстракорпоральної терапії, які можуть спричинити контактування крові з негативно зарядженими поверхнями, оскільки при цьому існує ризик розвитку тяжкої анафілактоїдної реакції, що іноді може призвести до тяжкого анафілактичного шоку.

Таким чином при прийомі Полаприлу не можна проводити процедуру діалізу або гемо- фільтрації із застосуванням полімембран (акрилонітрилових, натрію-2-метилсульфонатних) з високою ультрафільтраційною активністю (наприклад, «AN 69») та процедуру аферезу ЛНГ (ліпопротеїдів низької густини) із застосуванням декстрину сульфату.

Спосіб застосування та дози.

Застосовується перорально.

Дозування визначається лікарем індивідуально відповідно до ефекту і переносимості лікарського засобу.

Полаприл рекомендується приймати кожен день в один і той самий час.

Полаприл можна приймати до, під час або після їди, оскільки вживання їжі не змінює біодоступність препарату.

Капсули необхідно ковтати, запиваючи достатньою кількістю рідини (приблизно ? склянки). Капсули не слід жувати або подрібнювати.

Лікування артеріальної гіпертензії.

Рекомендована початкова доза для дорослих: 2,5 мг Полаприлу 1 раз на добу.

Залежно від відповіді пацієнта дозу можна збільшувати. Збільшувати дозу рекомендується шляхом її подвоєння через кожні 2-3 тижні.

Зазвичай підтримуюча доза становить 2,5-5 мг Полаприлу на добу.

Максимальна дозволена добова доза для дорослих – 10 мг Полаприлу.

Альтернативою збільшенню дози понад 5 мг Полаприлу на добу може бути додаткове застосування, наприклад, діуретика або антагоніста кальцію.

Лікування застійної серцевої недостатності.

Рекомендована початкова доза для дорослих – 1,25 мг Полаприлу 1 раз на добу.

Залежно від відповіді пацієнта дозу можна збільшувати шляхом її подвоєння через кожні

1-2 тижні. Якщо потрібна доза становить 2,5 мг Полаприлу або більше, її можна приймати у вигляді одноразової дози або розподілити на 2 прийоми.

Максимальна дозволена добова доза – 10 мг Полаприлу.

Лікування після інфаркту міокарда.

Рекомендована початкова доза: 5 мг Полаприлу на добу, розподілені на 2 дози по 2, 5 мг, одну дозу приймають вранці, а іншу – ввечері. Якщо пацієнт не переносить таке початкове дозування, рекомендується доза 1, 25 мг 2 рази на добу протягом 2 днів.

Потім, залежно від відповіді хворого, доза може бути збільшена. Збільшувати дозу рекомендується шляхом її подвоєння через кожні 1-3 дні.

У подальшому загальну добову дозу, яка спочатку розподілялася на 2 прийоми, можна приймати у вигляді одноразової дози.

Максимальна дозволена добова доза – 10 мг Полаприлу.

Досвіду лікування пацієнтів із тяжкою (ступінь ІV за класифікацієюNYHA – Нью-йоркської серцевої асоціації) серцевою недостатністю одразу після інфаркту міокарда недостатньо. Якщо, незважаючи на це, буде вирішено лікувати таких пацієнтів цим препаратом, рекомендується розпочинати терапію з найнижчої ефективної добової дози (1, 25 мг Полаприлу 1 раз на добу) і будь-яке її збільшення проводити з надзвичайною обережністю.

Лікування діабетичної або недіабетичної нефропатії.

Рекомендована початкова доза для дорослих: 1,25 мг Полаприлу 1 раз на добу.

Залежно від переносимості пацієнтом препарату дозу можна збільшувати до підтримуючої дози, яка становить 5 мг Полаприлу 1 раз на добу.

Дози понад 5 мг Полаприлу 1 раз на добу вивчалися недостатньо під час контрольованих клінічних досліджень.

Для зменшення ризику інфаркту міокарда, інсульту або серцево-судинної смерті.

Рекомендована початкова доза для дорослих: 2,5 мг Полаприлу 1 раз на добу.

Залежно від переносимості пацієнтом препарату дозу можна поступово збільшувати.

Рекомендується подвоювати дозу через 1 тиждень лікування, а ще через 3 тижні – збільшити її до звичайної підтримуючої дози 10 мг Полаприлу 1 раз на добу.

У ході досліджень застосування дози понад 10 мг Полаприлу 1 раз на добу вивчалося недостатньо.

Застосування препарату пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю із кліренсом креатиніну < 36 мл/хв досліджувалося недостатньо.

Особливі популяції.

Пацієнти з порушеною функцією нирок.

Якщо кліренс креатиніну становить від 50 до 20 мл/хв на 1,73 м2площі поверхні тіла, зазвичай застосовується початкова добова доза для дорослих 1,25 мг Полаприлу.

Максимальна дозволена добова доза у цьому випадку становить 5 мг Полаприлу.

Пацієнти з неповністю компенсованою нестачею рідини або солі в організмі, пацієнти з вираженою артеріальною гіпертензією, так само як і пацієнти, для яких гіпотензивна реакція може становити особливий ризик (наприклад, з клінічно значущим стенозом коронарних судин або судин, що постачають кров у мозок): слід застосовувати зменшену початкову дозу 1, 25 мг Полаприлу на добу.

Пацієнти, які попередньо лікувалися діуретиками.

Бажано припинити прийом діуретиків за 2-3 дні або, залежно від тривалості дії діуретика, ще раніше, до початку лікування Полаприлом, або принаймні зменшити дозу сечогінного засобу. Початкова добова доза для дорослих пацієнтів, які попередньо застосовували діуретик, зазвичай становить 1,25 мг Полаприлу.

Пацієнти з порушеною функцією печінки.

Відповідь на лікування може бути як збільшеною, так і зниженою. Тому лікування цих пацієнтів слід розпочинати під пильним медичним наглядом. Максимальна дозволена добова доза для дорослих становить 2,5 мг Полаприлу.

Пацієнти літнього віку.

Початкова доза має бути низькою – 1, 25 мг Полаприлу на добу.

При необхідності призначення раміприлу у дозі 1, 25 мг застосовують препарат у необхідному дозуванні або лікарській формі.

Побічні реакції.

Порушення з боку серцево-судинної системи.

Тахікардія, периферичні набряки, припливи крові до обличчя, відчуття серцебиття, порушення ортостатичної регуляції, стенокардія, серцеві аритмії, тяжка артеріальна гіпотензія, ішемія міокарда або головного мозку, інфаркт міокарда, короткочасний ішемічний напад, ішемічний інсульт, загострення порушень кровообігу, спричинених стенозом судин, прискорення або посилення проявів феномену Рейно.

Порушення з боку нервової системи.

Головний біль, порушення рівноваги, слабкість, сонливість, запаморочення або погіршення реакції, нервова збудливість, пригнічений настрій, тремор, неспокій, розлади сну, сплутаність свідомості, відчуття тривоги, сонливість, непритомність, парестезії.

Порушення з боку органа зору.

Порушення зору.

Порушення з боку органа слуху.

Дзвін у вухах, розлади слуху.

Порушення з боку сечовидільної системи.

Підвищення рівня сечовини і креатиніну у сироватці крові (ймовірність зростає при додатковому застосуванні діуретиків), погіршення функції нирок, підвищення концентрації калію у сироватці крові, зниження рівня натрію, а також посилення вже існуючої проїнурії (незважаючи на те, що інгібітори АПФ зазвичай протеїнурію знижують) або збільшення кількості сечі (у зв’язку з поліпшенням серцевої діяльності).

У поодиноких випадках може розвиватися прогресія до гострої ниркової недостатності.

Порушення з боку дихальної системи.

Сухий (непродуктивний) кашель (кашель часто погіршується вночі й під час відпочинку (наприклад, у положенні лежачи), та частіше трапляється у жінок і в осіб, які не палять), закладеність носа, синусит, бронхіт, бронхоспазм і диспное.

Порушення з боку імунної системи, шкіри та підшкірної клітковини.

Ангіоневротичний набряк (ангіоедема, спричинена інгібіторами АПФ, частіше виникає у хворих негроїдної раси порівняно з пацієнтами інших рас), тяжкі анафілактичні або анафілактоїдні реакції, висипання, свербіж, кропив’янка, макулопапулярні висипання, пухирчатка, загострення псоріазу, псоріазоморфна, пемфігоїдна чи лихеноїдна екзантема та енантема, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, алопеція, оніхолізис або фоточутливість.

Імовірність виникнення і тяжкість анафілактичних і анфілактоїдних реакцій на отруту комах при інгібуванні АПФ збільшується. Вважається, що такий ефект може спостерігатися і щодо інших алергенів.

Порушення з боку травного тракту та гепатобіліарної системи.

Нудота, підвищення сироваткових рівнів ферментів печінки та/або білірубіну, холестатична жовтяниця, сухість у роті, глосит, запальні реакції у ротовій порожнині і травному тракті, відчуття дискомфорту у черевній порожнині, біль у шлунку (включаючи біль, подібний до того, що виникає при гастриті), розлади травлення, запор, діарея, блювання і підвищення ферментів підшлункової залози, панкреатит, ушкодження печінки (включаючи гостру печінкову недостатність).

Порушення з боку крові та лімфатичної системи.

Зменшення кількості червоних кровяних тілець і гемоглобіну, кількості білих кровяних тілець і тромбоцитів, агранулоцитоз, панцитопенія і пригнічення кісткового мозку.

Гематологічні реакції на дію інгібіторів АПФ частіше виникають у пацієнтів з порушеною функцією нирок і у тих, хто має супутнє колагенове захворювання (наприклад,червоний вовчак або склеродермію), або у тих, хто застосовує інші препарати, які можуть викликати зміни у складі крові.

У поодиноких випадках може розвиватися гемолітична анемія.

Інші ефекти.

Кон’юнктивіт, спазми м’язів, зниження лібідо, втрата апетиту, порушення сприйняття запаху і смаку (наприклад, металевий присмак у роті) або часткова, іноді повна втрата відчуття смаку, підвищена втомлюваність, тимчасова еректильна дисфункція, підвищене потовиділення.

У поодиноких випадках спостерігаються васкуліт, міалгія, артралгія, гарячка і еозинофілія, а також зростання титрів антиядерних антитіл.

Передозування.

Симптоми, пов’язані з передозуванням інгібіторів АПФ, можуть включати надмірну периферичну вазодилатацію (з вираженою артеріальною гіпотензією, шоком), брадикардію, електролітні порушення та ниркову недостатність. Пацієнту слід знаходитись під ретельним контролем, а лікування має бути симптоматичним та підтримуючим. Запропоновані заходи включають первинну дезінтоксикацію (промивання шлунка, прийом адсорбентів) і заходи по відновленню гемодинамічної стабільності, у тому числі призначення ?1-адренергічних агоністів або ангіотензину II (ангіотензинамід). Немає даних щодо ефективності форсованого діурезу, зміни рН сечі, гемофільтрації або діалізу з точки зору прискорення елімінації раміприлу або раміприлату. Тим не менше, розглядається можливість проведення діалізу або гемофільтрації.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність. У період вагітності протипоказано застосовувати Полаприл. Таким чином, перед початком прийому препарату жінок репродуктивного віку слід обстежити для виключення можливої вагітності. Під час прийому Полаприлу жінкам репродуктивного віку слід користуватися надійними засобами контрацепції. Якщо жінка бажає завагітніти, слід припинити застосування препарату та замінити його будь-яким іншим лікарським засобом (за винятком інгібіторів АПФ). Якщо лікування інгібіторами АПФ не можна припинити, слід запобігати вагітності. У випадку, коди під час лікування Полаприлу підтверджено вагітність, слід якнайшвидше перейти ( під наглядом лікаря) на альтернативний терапевтичний засіб, який становить менший ризик для плода (за винятком інгібіторів АПФ).

Годування груддю. Оскільки невідомо, чи проникає раміприл у грудне молоко, застосування Полаприлу у період годування груддю протипоказане.

Діти.Через відсутність достатнього клінічного досвіду препарат протипоказаний для застосування дітям.

Особливості застосування.

Полаприл слід застосовувати під постійним наглядом лікаря.

У пацієнтів, які лікувалися інгібіторами АПФ, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини або глотки.

Невідкладне лікування ангіоневротичного набряку, який становить загрозу для життя, передбачає негайне введення епінефрину (підшкірно або повільно внутрішньовенно), паралельно з контролем ЕКГ та артеріального тиску. Рекомендується госпіталізація, спостереження за хворим протягом 12-24 годин мінімум, і виписувати його можна лише після того, як симптоми повністю зникнуть.

У пацієнтів, які лікувалися інгібіторами АПФ, спостерігалися випадки ангіоневротичного набряку кишечнику. Ці пацієнти скаржилися на біль у животі (з або без нудоти або блювання); у деяких випадках також виникав ангіоневротичний набряк обличчя. Симптоми ангіоневротичного набряку кишечнику зникали після припинення прийому інгібітора АПФ.

Не існує достатнього відповідного терапевтичного досвіду застосування Полаприлу дітям, пацієнтам з тяжким порушенням функції нирок (кліренсу креатиніну нижче 20 мл/хв на

1,73 м2площі поверхні тіла) і пацієнтам, які перебувають на діалізі.

Пацієнти з підвищеною активністю ренін-ангіотензивної системи.

При лікуванні пацієнтів, у яких активність ренін-ангіотензивної системи підвищена, слід виявляти особливу обережність. Такі хворі мають ризик несподіваного і сильного зниження артеріального тиску та погіршення ниркової функції у результаті інгібування АПФ, особливо коли інгібітор АПФ або супутній діуретик призначається вперше або вперше у більш високій дозі. На початку отримання препарату або при збільшенні дози слід проводити ретельний контроль артеріального тиску, поки існує можливість його різкого зниження.

Підвищену активність ренін-ангіотензинової системи можна очікувати, зокрема

у пацієнтів з тяжкою, і особливо злоякісною артеріальною гіпертензією.На початковій фазі лікування потрібен ретельний медичний нагляд;

– у пацієнтів з серцевою недостатністю, особливо з тяжкою або такою, що лікувалася іншими препаратами, які можуть знижувати артеріальний тиск. У випадку тяжкої серцевої недостатності на початковій фазі лікування потрібен ретельний медичний нагляд;

– у пацієнтів з гемодінамічно значущими труднощами притоку або відтоку крові від лівого шлуночка(наприклад, через стеноз аорти чи стеноз мітрального клапана або гіпертрофічну кардіоміопатію). На початковій фазі лікування потрібен ретельний медичний нагляд;

– у пацієнтів з гемодінамічно значущим стенозом ниркової артерії. На початковій фазі лікування потрібен ретельний медичний нагляд. Може виникнути необхідність припинити розпочате лікування діуретиками;

– у пацієнтів, які попередньо приймали діуретики. Якщо припинення прийому або зниження дози діуретика неможливі, на початковій фазі лікування потрібен ретельний медичний нагляд;

– у пацієнтів, у яких існує або може розвинутися нестача рідини або солі (у результаті незадовільного споживання рідини або солі, або, наприклад, через діарею, блювання або підвищене потовиділення, у випадках, коли компенсація нестачі рідини і солі є недостатньою).

Загалом рекомендується корекція станів дегідратації, гіповолемії або нестачі солі до початку лікування (однак для пацієнтів із серцевою недостатністю такі коригувальні заходи слід ретельно оцінити з точки зору можливого ризику об’ємного перевантаження). При клінічно значущих станах лікування Полаприлом можна розпочинати або продовжувати лише тоді, коли одночасно вживаються відповідні заходи щодо попередження надмірного зниження артеріального тиску і погіршення функції нирок.

Пацієнти з захворюванням печінки.

У пацієнтів з порушеною функцією печінки відповідь на лікування Полаприлом може бути або збільшеною, або зменшеною. Крім того, у пацієнтів із тяжким цирозом печінки з набряками та/або асцитом активність ренін-ангіотензинової системи може бути істотно підвищеною; тому під час лікування цих хворих необхідно виявляти особливу обережність.

Пацієнти зі значним зниженням артеріального тиску підпадають під особливий ризик.

Пацієнтам, для яких значне зниження артеріального тиску становить особливий ризик (наприклад, пацієнти з гемодинамічно значущим стенозом коронарних артерій або судин, які постачають кров у мозок), на початковій фазі лікування потрібен ретельний медичний нагляд.

Пацієнти літнього віку.

В осіб літнього віку реакція на інгібітори АПФ може бути вираженішою. На початку їхнього лікування рекомендується оцінка ниркової функції.

Моніторінг ниркової функції.

Рекомендується здійснювати моніторинг ниркової функції, передусім у перші тижні лікування інгібітором АПФ. Особливо ретельний контроль потрібен для пацієнтів із:

<![if !supportLists]><![endif]>серцевою недостатністю;

<![if !supportLists]><![endif]>вазоренальним захворюванням, включаючи пацієнтів з гемодінамічно значущим одностороннім стенозом ниркової артерії. В останній групі хворих навіть незначне зростання рівня креатиніну у сироватці крові може свідчити про одностороннє погіршення функції нирок;

<![if !supportLists]><![endif]>погіршенням функції нирок;

<![if !supportLists]><![endif]>трансплантованою ниркою.

Моніторінг балансу електролітів.

Рекомендується здійснювати регулярний контроль концентрації калію у сироватці крові. Частіший моніторинг рівня калію у сироватці потрібен пацієнтам із порушеною нирковою функцією.

Гематологічний моніторинг.

Рекомендується здійснювати моніторинг кількості білих кровяних тілець з метою вчасного виявлення можливої лейкопенії. Частіший моніторинг рекомендований на початковій фазі лікування пацієнтів з порушеною нирковою функцією, із супутньою колагеновою хворобою (наприклад, червоний вовчак або склеродермію) або тих, хто лікувався іншими препаратами, які можуть викликати зміни картини крові.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Деякі побічні ефекти (наприклад, зниження артеріального тиску, сонливість, порушення зору, запаморочення тощо), можуть погіршити увагу та швидкість реакції пацієнта. При виникненні подібних реакцій слід утриматися від керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами.

Це може виникнути особливо на початку лікування або при переході від інших препаратів. Після першої дози або подальшого збільшення дози не рекомендується керувати транспортним засобом або механізмом протягом кількох годин.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Протипоказані комбінації

Методи екстракорпоральної терапії, у результаті яких відбувається контакт крові з негативно зарядженими поверхнями, такі як діаліз або гемофільтрація із застосуванням певних мембран з високою інтенсивністю потоку (наприклад, мембрани з полікрилонітрилу) іLDL-аферез із застосуванням декстрину сульфату.

Нерекомендовані комбінації.

Солі калію, калійзберігаючі діуретики: слід очікувати збільшення концентрації калію у сироватці крові. Протягом одночасного лікування раміприлом з калійзберігаючими діуретиками (наприклад, спіронолактоном) або солями калію необхідний ретельний моніторинг сироваткової концентрації калію.

Застосовувати з обмеженістю.

Антигіпертензивні лікарські засоби (наприклад, діуретики) та інші препарати здатні знижувати артеріальний тиск (наприклад, нітрати, трициклічні антидепресанти, анестетики): слід очікувати посилення гіпотензивного ефекту раміприлу.

Рекомендовано регулярно контролювати сироватку концентрацію натрію у пацієнтів, які отримують одночасне лікування діуретиками.

Судинозвужувальні симпатоміметики. Можуть послаблювати ефект зниження артеріального тиску Полаприлу. Рекомендовано особливо ретельно контролювати артеріальний тиск.

Алопуринол, імунодепресанти, кортикостероїди, прокаїнамід, цитостатики та інші лікарські засоби, що можуть викликати зміни у гемограмі, можуть підвищувати імовірність виникнення гематологічних реакцій при одночасному застосуванні з раміприлом.

Солі літію. Екскреція літію під дією інгібіторів АПФ може зменшуватися. Таке зменшення може призвести до зростання концентрації літію у сироватці крові та збільшення токсичності літію. Через це необхідно контролювати концентрацію літію.

Протидіабетичні агенти (наприклад, інсулін і похідні сульфонілсечовини).

Інгібітори АПФ можуть збільшувати ефект інсуліну. В окремих випадках це може призводити до розвитку гіпоглікемічної реакції у пацієнтів, які одночасно застосовують протидіабетичні засоби. На початку лікування рекомендується особливо ретельний моніторинг рівня глюкози у крові.

Їжа. Їжа не змінює абсорбцію раміприлу.

Взяти до уваги.

Нестероїдні протизапальні засоби (НПЗЗ), наприклад, індометацин та ацетилсаліцилова кислота. Можливе послаблення ефекту зниження тиску крові під дією Полаприлу. Крім того, одночасне лікування інгібіторами АПФ і НПЗЗ може спричиняти зростання ризику погіршення функції нирок та підвищення рівня калію у сироватці крові.

Гепарин. Можливе підвищення концентрації калію у сироватці крові.

Алкоголь. Збільшується розширення судин. Полаприл може підсилювати дію алкоголю.

Сіль. Підвищення споживання солі може послаблювати антигіпертензивну дію Полаприлу.

Метод специфічної гіпосенсибілізації. Внаслідок інгібування АПФ зростають імовірність виникнення і тяжкість анафілактичних і анафілактоїдних реакцій на отруту комах. Вважається, що такий ефект може також спостерігатися і щодо інших алергенів.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Раміприлат, активний метаболіт раміприлу, інгібує фермент дипептидилкарбоксипептидазу

І (синоніми: ангіотензинперетворювальний фермент; кініназа ІІ).У плазмі крові та тканинах цей фермент каталізує перетворення ангіотензину І на активну судинозвужувальну речовину (вазоконстриктор) ангіотензин ІІ, а також розпад активного вазодилятатора брадикардину. Зменшення утворення ангіотензину ІІ та інгібування розпаду брадикініну спричиняє розширення кровоносних судин.

Оскільки ангіотензин ІІ також стимулює вивільнення альдостерону, внаслідок дії раміприлату секреція альдостерону зменшується. Зростання активності брадикініну, очевидно, зумовлює кардіопротекторний і ендотеліопротекторний ефекти. На сьогодні не встановлено, наскільки це впливає на розвиток певних небажаних ефектів (наприклад, непродуктивного кашлю).

Інгібітори АПФ є ефективними навіть для пацієнтів з артеріальною гіпертензією, в яких концентрація реніну у плазмі крові є низькою. Середня відповідь на монотерапію інгібітором АПФ у хворих негроїдної раси (зазвичай у популяції з артеріальною гіпертензією та низькою концентрацією реніну) була нижчою порівняно з представниками іншої раси.

Прийом раміприлу викликає помітне зниження опору периферичних артерій. Загалом нирковий плазмоток і швидкість клубочкової фільтрації істотно не змінюються.

Застосування раміприлу пацієнтам з артеріальною гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску у положенні лежачі і стоячи без компенсаторного зростання частоти серцевих скорочень.

У більшості пацієнтів антигіпертензивний ефект після перорального застосування одноразової дози проявляється через 1-2 години. Максимальний ефект одноразової дози, як правило, досягається через 3-6 годин та зазвичай триває 24 години.

Максимальний антигіпертензивний ефект при тривалому лікуванні раміприлом загалом спостерігається через 3-4 тижні. Виявлено, що при довготривалій терапії він зберігається протягом 2 років.

У відповідь на різке припинення прийому раміприлу не відбувається швидкого і сильного зростання артеріального тиску.

У пацієнтів з клінічними проявами серцевої недостатності, лікування яких розпочинали через 3-10 днів після гострого інфаркту міокарда, раміприл знижував ризик летальності на 27 % порівняно з плацебо.

У пацієнтів з недіабетичною або діабетичною явною нефропатією раміприл знижує швидкість прогресії ниркової недостатності та настання кінцевої стадії ниркової недостатності, та внаслідок цього потребує проведення діалізу або трансплантації нирки. У пацієнтів, які мають недіабетичну або діабетичну початкову нефропатію, раміприл зменшує екскрецію альбуміну.

Раміприл з високою статистичною значущістю знижує частоту настання інфаркту міокарда, інсульту або серцево-судинної смерті. Крім того, раміприл зменшує загальну летальність і виникнення потреби у реваскуляризації, а також затримує виникнення і прогресію застійної серцевої недостатності. Раміприл знижує ризик розвитку нефропатії у загальній популяризації і у хворих на цукровий діабет. Раміприл також істото зменшує частоту виникнення мікроальбумінурії. Такі ефекти спостерігалися у пацієнтів як з артеріальною гіпертензією, так і з нормотензією.

Фармакокінетика.

У печінці шляхом гідролізу утворюється єдиний активний метаболіт раміприлу – раміприлат.

Біодоступність раміприлату після перорального прийому 2,5 і 5 мг раміприлу становить приблизно 45 %, порівняно з його доступністю після внутрішньовенного введення таких самих доз.

Після перорального прийому 10 мг раміприлу приблизно 40 % виводиться з калом, 60 % – з сечею.

Приблизно 80-90 % метаболітів у сечі та жовчі припадає на раміприлат або метаболіти раміприлату.

У ході досліджень на тваринах встановлено, що раміприл проникає у грудне молоко.

Раміприл швидко адсорбується після перорального прийому. Абсорбція раміприлу становить не менше 56 %. Застосування раміприлу разом з їжею не виявляло значного впливу на абсорбцію.

Пікова плазмова концентрація раміприлу досягається через 1 годину після перорального прийому. Період напіввиведення раміприлу становить приблизно 1 годину. Пікова концентрація раміприлату у плазмі крові спостерігається між 2 і 4 годинами після перорального прийому раміприлату.

Зниження концентрації раміприлату у плазмі крові відбувається за кілька фаз. Період напіввиведення початкової фази розподілу та елімінації становить приблизно 3 години. Після цього настає перехідна фаза (період напіввиведення становить приблизно 15 годин), а потім – кінцева фаза (період напіввиведення становить приблизно 4-5 днів).

Наявність кінцевої фази зумовлена повільною дисоціацією рамиприлату з близького, але насиченого зв’язку з АПФ.

Після одноразового прийому раміприлу у дозі 2, 5 мг і вище стаціонарний стан – коли плазмові концентрації раміприлату залишаються постійними – досягається вже приблизно через 4 дні. Після прийому багаторазових доз «ефективний» період напіввиведення, залежно від дози становить 13-17 годин.

Звязування раміприлу і раміприлату з білками сироватки крові становить приблизно 73 % і

56 % відповідно.

У здорових пацієнтів віком від 65 до 76 років кінетика раміприлу і раміприлату подібна до тієї, що спостерігається у молодих здорових осіб.

При погіршенні функції нирок виведення раміприлату нирками зменшується, нирковий кліренс раміприлату знижується пропорційно до кліренсу креатиніну. Це спричиняє підвищення плазмових концентрацій раміприлату, які знижуються значно повільніше, ніж в осіб із нормальною функцією нирок.

При застосуванні високих доз (10 мг) при порушеній функції печінки перетворення раміприлу на раміприлат відбувається пізніше, плазмові концентрації раміприлу зростають і виведення раміприлату сповільнюється.

Як у здорових осіб та у пацієнтів з артеріальною гіпертензією після перорального прийому

5 мг раміприлу 1 раз на добу протягом 2 тижнів, у пацієнтів із застійною серцевою недостатністю значної акумуляції раміприлу і раміприлату не спостерігалося.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

для дозування 2,5 мг: тверда желатинова капсула № 4, що має корпус світло-сірого кольору з маркуванням «2,5» та кришечку світло-зеленого кольору з маркуванням «R».Капсула містить порошок білого або майже білого кольору;

для дозування 5 мг: тверда желатинова капсула № 4, що має корпус світло-сірого кольору з маркуванням «5» та кришечку зеленого кольору з маркуванням «R».Капсула містить порошок білого або майже білого кольору;

для дозування 10 мг: тверда желатинова капсула № 4, що має корпус світло-сірого кольору з маркуванням «10» та кришечку темно-зеленого кольору з маркуванням «R». Капсула містить порошок білого або майже білого кольору.

Термін придатності.2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати у недоступному для дітей, сухому, захищеному від світла місці при температурі нижче 25 °С.

Упаковка.

По 14 капсул у блістері. По1 або 2 блістери у картонній коробці.

Категорія відпуску.За рецептом.

Заявник.

Фармацевтичний Завод «Польфарма» С. А., Польща/

Pharmaceutical Works «Polpharma» S. A., Poland.

Місцезнаходження.

Вул. Пельплиньска, 19, 83-200 Старогард Гданьски, Польща/

19 PelplinskaStreet, 83-200 Starogard Gdanski, Poland.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

СИЛАДА

(SILADA)

Склад:

діюча речовина:sildenafil;

1 таблетка містить силденафілу 25 мг, 50 мг, 100 мг у формі силденафілу цитрату;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, кальцію гідрофосфат безводний, коповідон, натрію кроскармелоза, магнію стеарат, сахарин натрію, індигокармін (Е 132) алюмінієвий лак.

Лікарська форма.Таблетки.

Фармакотерапевтична група.

Засоби, що застосовуються при еректильній дисфункції. Силденафіл. Код АТС G04B E03.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування порушень ерекції, що визначаються як нездатність досягти та підтримати ерекцію статевого члена, необхідну для успішного статевого акту.

Для ефективної дії силденафілу потрібне сексуальне збудження.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до силденафілу або до будь-якої допоміжної речовини.

Завдяки впливу на обмін оксиду азоту/цГМФ силденафіл посилює гіпотензивну дію нітратів при їх одноразовому або тривалому застосуванні, тому його спільне призначення з донорами оксиду азоту, органічними нітратами або органічними нітритами у будь-якій формі постійно або періодично протипоказане.

Препарати для лікування порушень ерекції, в тому числі силденафіл, не повинні застосовуватися пацієнтами, для яких сексуальна активність небажана (наприклад, пацієнти з тяжкими формами серцево-судинних захворювань, такими як нестабільна стенокардія або тяжка серцева недостатність).

Прийом силденафілу протипоказаний пацієнтам, які втратили зір на одному оці через неартеріальну передню ішемічну оптичну нейропатію, незалежно від того, чи сталося це через попередній прийом інгібітору ФDE5 чи ні.

Застосування препарату протипоказано таким підгрупам пацієнтів, у яких безпека силденафілу не вивчалася: пацієнти з тяжкими порушеннями функції печінки, з артеріальною гіпотензією (артеріальний тиск < 90/50 мм рт. ст.), з нещодавно перенесеним інсультом або інфарктом міокарда та відомими спадковими дегенеративними захворюваннями сітківки, такими як пігментний ретиніт (деякі з цих пацієнтів мають генетичні дефекти ретинальних фосфодіестераз).

Спосіб застосування та дози.

Таблетки призначені для перорального прийому. Для реалізації ефекту cилденафілу необхідне статеве збудження.

Застосування дорослим. Рекомендована доза для дорослих становить 50 мг, яку приймають, за необхідності, приблизно за 1 годину до сексуальних дій. Враховуючи ефективність і переносимість, дозу можна збільшити до 100 мг або зменшити до 25 мг. Максимальна рекомендована доза становить 100 мг. Максимальна рекомендована частота прийому – один раз на добу. Активність силденафілу може виявлятися через більший проміжок часу при прийомі з їжею, порівняно з прийомом натщесерце.

Застосування пацієнтами з порушеннями функції нирок. Пацієнтам з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну становить 30 – 80 мл/хв) режим дозування не змінюється. Оскільки у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) кліренс силденафілу знижений, застосування препарату потрібно починати з дози 25 мг.

Застосування пацієнтами з порушеннями функції печінки. Оскільки у пацієнтів з печінковою недостатністю кліренс силденафілу знижений, наприклад, при цирозі, застосування препарату потрібно починати з дози 25 мг.

Застосування у пацієнтів, які отримують інші види лікування.Враховуючи ступінь взаємодії у пацієнтів, котрі отримують супутню терапію ритонавіром, не рекомендується перевищувати максимальну одноразову дозу 25 мг силденафілу протягом 48 годин. Початкова доза 25 мг повинна рекомендуватися пацієнтам, які отримують супутнє лікування інгібіторами CYP3A4 (наприклад, еритроміцин, саквінавір, кетоконазол, ітраконазол).

З метою зменшення ризику розвитку постуральної гіпотензії слід досягти стабілізації стану пацієнтів на тлі терапії альфа-блокаторами до застосування силденафілу. Крім того, слід розпочати застосування препарату з найменших доз.

Застосування пацієнтами літнього віку. Для пацієнтів літнього віку зміна дози не потрібна.

Побічні реакції.

У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів, які отримували рекомендовані дозові схеми, відмічались побічні реакції з частотою приблизно 1 %. Побічні явища були транзиторними, легкими та помірними, а їх частота і тяжкість зростали зі збільшенням дози. У дослідженнях з фіксованою дозою диспепсія (12 %) і порушення зору (11 %) частіше виникали при дозі 100 мг, ніж при більш низьких дозах. Найчастішими побічними ефектами були головний біль і припливи.

Дуже поширені (? 1/10), поширені (? 1/100 і < 1/10), непоширені (? 1/1000 і < 1/100), рідко поширені (? 1/10 000 і < 1/1000), дуже рідко поширені (< 1/10 000), невідомі (не можна оцінити із доступних даних).

З боку нервової системи:дуже поширені – головний біль; поширені – запаморочення.

З боку органа зору:поширені – аномальний зір (затуманення зору, підвищена чутливість до світла), хроматопсія (помірного ступеня, транзиторна, головним чином кольоровий зір).

З боку серцево-судинної системи:дуже поширені – вазодилатація (припливи), пальпітація (відчуття серцебиття).

З боку дихальної системи:поширені – риніт (закладеність носа).

З боку травного тракту: поширені – диспепсія.

При застосуванні силденафілу в дозах, що перевищують рекомендовані, булиповідомлення про м’язовий біль.

У післяреєстраційний період спостерігалися нетипові або малорозповсюджені реакції при застосуванні препарату:

з боку імунної системи: реакції гіперчутливості (включаючи шкірні висипання);

з боку нервової системи:епілептичний напад, рецидив епілептичного нападу;

з боку серцево-судинної системи: тахікардія, артеріальна гіпотензія або гіпертензія, синкопе, носові кровотечі, шлуночкова аритмія, інфаркт міокарда, нестабільна стенокардія, раптова зупинка серця, епістаз, непритомність, цереброваскулярний крововилив, транзиторний напад ішемії;

з боку травного тракту:блювання;

з боку органа зору:біль в очах, почервоніння очей;

з боку шкіри:висипання;

з боку репродуктивної системи:пролонгована ерекція та/або пріапізм.

При постмаркетингових спостереженнях у пацієнтів, які приймали силденафіл, були повідомлення про такі побічні явища з невстановленою частотою:

порушення зору: неартеріальна передня ішемічна оптична нейропатія, судинна оклюзія сітківки, дефекти полів зору;

порушення слуху: раптова глухота. Раптове зниження або втрату слуху зафіксовано у невеликої кількості випадків при постмаркетинговому спостереженні і в клінічних дослідженнях при застосуванні інгібіторів ФДЕ5, включаючи силденафіл.

Передозування.

У дослідженнях на здорових добровольцях при разовому прийомі препарату у дозах до 800 мг небажані ефекти були подібними до тих, які спостерігалися при більш низьких дозах силденафілу, але частота їх виникнення та ступінь тяжкості збільшувалися.

Лікування: симптоматична терапія. Діаліз не може прискорити виведення препарату, оскільки силденафіл міцно зв’язаний з білками плазми і не виводиться з сечею.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Силденафіл не призначений для застосування жінкам.

Діти.

Не застосовують особам віком до 18 років.

Особливості застосування.

Для діагностики порушень ерекції, визначення можливих причин захворювання та призначення адекватного лікування необхідно ретельно вивчити історію хвороби пацієнта та провести ретельні медичні обстеження.

Для ефективності дії силденафілу необхідна сексуальна стимуляція.

Із сексуальною активністю пов’язаний певний ступінь ризику через можливість серцевого нападу. Отже, перш ніж розпочати курс будь-якого лікування порушень ерекції, лікар повинен перевірити стан серцево-судинної системи пацієнта. Препарати, призначені для лікування еректильної дисфункції, не повинні застосовуватися у пацієнтів, для яких сексуальна активність небажана.

У період після впровадження препарату у широку медичну практику повідомлялося про тяжкі серцево-судинні ускладнення, які за часом збігаються з прийомом силденафілу. До них належать інфаркт міокарда, раптова серцева смерть, вентрикулярна аритмія, цереброваскулярна геморагія та транзиторна ішемічна атака. Більшість, але не всі, з цих пацієнтів мали попередні серцево-судинні фактори ризику. Переважна кількість таких випадків спостерігалася протягом або відразу після сексуального навантаження, незначна частина – через короткий період після прийому силденафілу без сексуальної активності. Інші випадки траплялися через години або дні після застосування силденафілу та сексуального навантаження. Таким чином, неможливо встановити прямий зв’язок таких випадків із застосуванням силденафілу, сексуальним навантаженням, з супутніми серцево-судинними захворюваннями, комбінацією цих факторів або іншими факторами.

У дослідженнях силденафіл виявляв системну вазодилатуючу дію, що призводила до минущого зменшення артеріального тиску. Цей ефект має невелике значення або взагалі не призводить до будь-яких наслідків у більшості пацієнтів. Проте до призначення силденафілу лікар повинен ретельно зважувати ризик небажаних проявів вазодилатуючої дії у пацієнтів з певними супутніми захворюваннями, особливо при сексуальній активності. Підвищена чутливість до вазодилататорів спостерігається у хворих із лівошлуночковою обструкцією (аортальний стеноз, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія), а також із множинними проявами системної атрофії, що зустрічається в поодиноких випадках і проявляється тяжким порушенням автономного контролю артеріального тиску.

У всіх дослідженнях із застосуванням інгібіторів ФДЕ5, включаючи силденафіл, повідомлялося про неартеріальну передню ішемічну невропатію зорового нерва, що є причиною зменшення або втрати зору. Більшість цих пацієнтів мали такі фактори ризику, як зменшене співвідношення глибина/площа («застійний диск»), вік старше 50 років, діабет, артеріальна гіпертензія, захворювання коронарних судин, гіперліпідемія і куріння. Не було встановлено жодних причинних зв’язків між застосуванням інгібіторів ФДЕ5 і виникненням ішемічної невропатії. Лікар повинен попередити пацієнтів, які вже мали прояви цієї хвороби, про можливий її рецидив. Пацієнти повинні бути попереджені про необхідність негайно звернутися до лікаря у разі раптового погіршення зору.

У пацієнтів з віковою дегенерацією сітківки силденафіл у дозі 100 мг один раз на добу добре переноситься та не чинить клінічного ефекту при дослідженні зорових функцій у тестах (гострота зору, сітка Амслера, розпізнання кольору, «штучний потік світла», периметрія по Гамфрею та фотострес).

Силденафіл рекомендується застосовувати з обережністю пацієнтам, які одночасно застосовують альфа-адреноблокатори, оскільки в деяких випадках це може призвести до симптоматичної гіпотензії. Для того, щоб мінімізувати ризик розвитку постуральної гіпотензії, слід досягти стабілізації показників артеріального тиску за допомогою альфа-блокаторів до застосування силденафілу. Слід починати застосовувати силденафіл із низьких доз. Крім того, лікар повинен розповісти пацієнтам, що робити у разі виникнення симптомів постуральної гіпотензії.

У деяких пацієнтів з вродженим пігментним ретинітом відзначені генетичні дефекти фосфодіестерази сітківки. Немає жодної інформації щодо безпеки призначення силденафілу пацієнтам з пігментним ретинітом, тому цій групі пацієнтів силденафіл слід призначати з обережністю.

Дослідження тромбоцитів людини in vitro свідчать, що силденафіл посилює антиагрегаційний ефект натрію нітропрусиду (донора NO). Немає жодної інформації з безпеки стосовно призначення силденафілу пацієнтам зі схильністю до кровотечі або з гострою виразкою шлунка, тому цій групі пацієнтів силденафіл слід призначати з обережністю.

Препарати, призначені для лікування порушень ерекції, необхідно застосовувати з обережністю пацієнтам з анатомічними деформаціями пеніса (такими як ангуляції, кавернозні фібрози або хвороба Пейроні) або пацієнтам, які мають захворювання, що можуть призвести до розвитку пріапізму (такі як серпоподібноклітинна анемія, множинна мієлома або лейкемія).

Безпека та ефективність комбінацій силденафілу з іншими видами лікування для еректильної дисфункції не вивчалися, тому застосовувати такі комбінації не рекомендується.

Після перорального прийому разової дози 100 мг силденафілу не спостерігалося ніякого впливу на рухливість та морфологічні властивості сперматозоїдів у здорових добровольців.

У постмаркетингових дослідженнях повідомлялось про раптове зниження та втрату слуху у незначній кількості випадків при застосуванні інгібіторів ФДЕ5, включаючи силденафіл. Більша частина цих пацієнтів мали фактори ризику для раптового зниження чи втрати слуху. Жодних причинних зв’язків застосування інгібіторівФДЕ5 та раптового зниження тавтрати слуху пацієнтами не встановлено. У таких випадках пацієнтам слід рекомендувати припинити застосування силденафілу та негайно проконсультуватися з лікарем.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботи з іншими механізмами.

Дослідження впливу препарату на здатність керувати автомобілем та працювати з механізмами не проводилися.

Оскільки під час клінічних досліджень силденафілу спостерігалися запаморочення та порушення зору, до з’ясування індивідуальної реакції на препарат рекомендується дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом або роботі зі складними механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Вплив інших препаратів на силденафіл. Дослідження in vitro: метаболізм силденафілу опосередковується, головним чином, цитохромом Р450 (CYP), а саме: його ізоформами 3А4 (основний шлях) та 2С9 (другорядний шлях). Отже, інгібітори цих ізоферментів можуть зменшити виведення силденафілу, а індуктори цих ізоферментів можуть підвищити його виведення.

Дослідженняinvivo: показано зменшення кліренсу силденафілу при одночасному застосуванні його з інгібіторамиCYP 3А4 (такими як кетоконазол, еритроміцин, циметидин). Одночасний прийом циметидину (800 мг) та силденафілу у дозі 50 мг спричиняв збільшення його концентрації у плазмі на 56 %.

Коли призначали разову дозу 100 мг силденафілу з еритроміцином, специфічним інгібіторомCYP 3А4 (500 мг двічі на добу 5 днів), системна доза силденафілу (AUC) зростала на 182 %. Одночасний прийом інгібітору ВІЛ-протеази саквінавіру (1200 мг тричі на добу), який також є інгібіторомCYP 3А4, призводив до збільшення максимальної концентрації силденафілу в плазмі (Сmax) на 140 %, площі під кривою «концентрація-час» (AUC) – на 210 %. Силденафіл не впливав на фармакокінетику саквінавіру. Сильні інгібіториCYP 3А4, такі як кетоконазол та ітраконазол, можуть виявляти більш виражені ефекти.

Одночасний прийом інгібітору ВІЛ-протеази ритонавіру, який є високоспецифічним інгібітором Р450 (500 мг двічі на добу), із силденафілом (100 мг одноразово) призводить до 300 % збільшення (в 4 рази) Сmax силденафілу і 1000 % збільшення (в 11 разів)AUC силденафілу у плазмі крові. Через 24 години концентрації силденафілу в плазмі були приблизно 200 нг/мл, у той час як при застосуванні силденафілу окремо ці концентрації становили 5 нг/мл. Силденафіл не впливає на фармакокінетику ритонавіру. Коли доза силденафілу для осіб, які отримують інгібітор CYP3A4, застосовувалася згідно з рекомендаціями, його концентрація в плазмі не перевищувала 200 нM для будь-якого пацієнта і препарат мав добру толерантність.

Одноразовий прийом aнтациду (магнію гідроксиду і алюмінію гідроксиду) не впливає на біодоступність силденафілу.

Інгібітори CYP2С9 (такі як толбутамід, варфарин), інгібітори CYP2D6 (такі як селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну, трициклічні антидепресанти), тіазиди, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту і блокатори кальцієвих каналів не впливали на фармакокінетику силденафілу.

Вплив азитроміцину (500 мг на добу протягом 3 днів) наAUC,Cmax,Tmax, швидкість виведення силденафілу або його основних метаболітів не доведено.

Впливcилденафілуна інші препарати. Дослідження in vitro: силденафіл є слабким інгібітором ізоформ цитохрому Р450, а саме: 1А2, 2С9, 2С19, 2D6, 2Е1 та 3А4. При застосуванні його в рекомендованих дозах малоймовірно, що силденафіл здатний змінити виведення субстратів цих ізоферментів.

Дослідження in vivo: силденафіл посилює гіпотензивний ефект при короткочасному і тривалому застосуванні нітратів, тому одноразове або курсове застосування донорів оксиду азоту, органічних нітратів або органічних нітритів у будь-яких формах із силденафілом протипоказане.

Коли силденафіл (25 мг, 50 мг і 100 мг) застосовувався у хворих на доброякісну гіперплазію простати одночасно з терапією альфа-блокатором доксазозином (4 мг і 8 мг), простежувалося додаткове зниження артеріального тиску в лежачому положенні на 7/7, 9/5 і 8/4 мм рт.ст. відповідно та в стоячому положенні на 6/6 , 11/4 і 4/5 мм рт.ст., відповідно. Коли силденафіл і доксазозин призначали пацієнтам одночасно, спостерігалися нечасті випадки симптоматичної постуральної гіпотензії. Її ознаки включали запаморочення і порушення координації, але не втрату свідомості. Супутнє лікування силденафілом пацієнтів, що застосовують альфа-адреноблокатори, може призвести до виникнення симптоматичної гіпотензії у деяких пацієнтів.

Ознак суттєвої взаємодії силденафілу (50 мг) з толбутамідом (250 мг) або варфарином (40 мг), кожен з яких метаболізується CYP2С9, не виявлено.

Силденафіл (100 мг) не змінює рівноважну фармакокінетику інгібіторів ВІЛ-протеаз, саквінавіру та ритонавіру, які є інгібіторамиCYP3A4.

Силденафіл (50 мг) не призводить до збільшення тривалості кровотечі, спричиненої ацетилсаліциловою кислотою (150 мг).

Силденафіл (50 мг) не посилював гіпотензивний ефект алкоголю у здорових добровольців, які мали максимальний рівень алкоголю в крові 0,08 % (80 мг/ дл).

Не помічено взаємодії силденафілу (100 мг) та амлодипіну у хворих на артеріальну гіпертензію. Середня величина додаткового зниження артеріального тиску була 8 мм рт.ст. систолічного та 7 мм рт.ст. – діастолічного.

Аналіз безпеки показав відсутність різниці у профілі побічних реакцій у пацієнтів, які приймають силденафіл окремо та з антигіпертензивними препаратами.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Силденафіл застосовують для лікування порушень ерекції у чоловіків. Препарат являє собою цитратну сіль силденафілу, селективний інгібітор цГМФ-специфічної фосфодіестерази типу 5 (ФДЕ5).

Фізіологічний механізм ерекції статевого члена полягає у звільненні окису азоту (NO) в кавернозному тілі при сексуальній стимуляції. NO активує фермент гуанілатциклазу, що спричиняє підвищення рівня циклічного гуанозинмонофосфату (цГМФ), розслаблення гладких м’язів кавернозного тіла і посилення припливу до них крові.

Силденафіл не чинить прямої розслаблюючої дії на ізольоване кавернозне тіло людини, але посилює ефективність окису азоту (NO), пригнічуючи фосфодіестеразу типу 5 (ФДЕ5), що відповідає за деградацію цГМФ у кавернозному тілі.

Коли при сексуальній стимуляції відбувається локальне вивільнення NO, пригнічення ФДЕ5 силденафілом спричиняє підвищення рівня цГМФ у кавернозному тілі, внаслідок чого настає розслаблення гладких м’язів і посилюється приплив крові до кавернозного тіла.

Застосування силденафілу у рекомендованих дозах неефективне при відсутності сексуальної стимуляції.

Дослідження in vitroпродемонстрували, що силденафіл є селективним відносно ФДЕ5. Його інгібуючий вплив на ФДЕ5 більш виражений, ніж на інші відомі фосфодіестерази (вдесятеро сильніший, ніж на ФДЕ6, у 80 разів – ніж на ФДЕ1, у 700 разів – ніж на ФДЕ2, ФДЕ3, ФДЕ4, ФДЕ7 – ФДЕ11). Зокрема силденафіл має у 400 разів вищу селективність відносно ФДЕ5, ніж до ФДЕ3, цГМФ-специфічної ізоформи фосфодіестерази, яка бере участь у процесах регуляції серцевих скорочень.

Порушення зору.

При застосуванні силденафілу в дозі 100 мг у деяких пацієнтів через 1 годину виявлено легке порушення розрізнення кольору (синього/зеленого); через 2 години після прийому препарату ці зміни минали. Ймовірним механізмом порушення кольорового зору вважають пригнічення ФДЕ6, яка бере участь у процесі передачі світла в сітківці. Результати дослідження in vitro показують, що ефект силденафілу на ФДЕ6 у 10 разів поступається його активності відносно ФДЕ5. Силденафіл не впливає на гостроту зору, контрастність сприйняття, електроретинограми, внутрішньоочний тиск або пупілометрію.

Ефективність.Ефективність силденафілу, яку оцінювали відносно здатності препарату забезпечувати настання і збереження ерекції, достатньої для проведення статевого акту, була продемонстрована та зберігалася при тривалому застосуванні препарату (один рік).

У дослідженні при прийомі силденафілу в дозах 25 мг, 50 мг, 100 мг покращання ерекції спостерігалося у 62, 74 і 82 % відповідно. Крім поліпшення еректильної функції, аналіз МІЕФ (міжнародний індекс еректильної функції) показав, що лікування силденафілом підвищує також оргазм і задоволення від статевого акту.

При лікуванні силденафілом покращання було відмічено у 59 % хворих на цукровий діабет; у хворих, які перенесли радикальну простатектомію, – 43 %, хворих з травмою спинного мозку – 83 % .

Фармакокінетика.У межах рекомендованого діапазону доз фармакокінетика силденафілу є пропорційною дозі. Препарат видаляється з організму переважно шляхом біотрансформації у печінці (в основному за участі цитохрому Р450 3А4) з утворенням активного метаболіту із властивостями, подібними до силденафілу.

Всмоктування.Силденафіл швидко всмоктується після прийому внутрішньо з абсолютною біодоступністю в середьому 41 % (25 – 63 %). Силденафіл пригнічує фермент ФДЕ5 in vitro до 50 % при концентрації 3,5 нM. Середня концентрація в плазмі після застосування силденафілу у дозі 100 мг становить приблизно 18 нг/мл або 38 нM. Максимальні концентрації, які спостерігалися в плазмі, реєструвалися через 30 – 120 хв (у середньому 60 хв) після перорального прийому натщесерце. У випадках, коли препарат приймають разом із дуже жирною їжею, швидкість всмоктування зменшується, і затримка Тmax дорівнює в середньому 60 хв, а зменшення Сmax – в середньому 29 %, однак ступінь абсорбції не порушується (AUC знижувалась на 11 %).

Розподіл. Середній об’єм розподілу силденафілу у рівноважному стані дорівнює 105 л, що свідчить про його проникнення у тканини. Як силденафіл, так і його головний циркулюючий N-десметиловий метаболіт, приблизно на 96 % зв’язаний з білками плазми. Зв’язування з білками не залежить від загальних концентрацій препарату.

У здорових добровольців, які отримували силденафіл (1 раз у дозі 100 мг), через 90 хв після прийому препарату в еякуляті було зареєстровано менше 0,0002 % речовини (у середньому 188 нг) від прийнятої дози.

Метаболізм. Силденафіл метаболізується, головним чином, ізоферментами печінки, локалізованими в мікросомах, CYP3А4 (головний шлях) та CYP2С9 (другорядний шлях). Головний циркулюючий метаболіт утворюється внаслідок N-деметиляції силденафілу. Цей метаболіт характеризується селективністю до ФДЕ5, подібною до силденафілу, але його активність відносно ФДЕ5in vitro становить приблизно 50 % від селективності вихідного препарату. Концентрації цього метаболіту в плазмі становлять приблизно 40 % від відповідних концентрацій силденафілу. N-десметиловий метаболіт метаболізується і далі, його кінцевий час напівжиття дорівнює приблизно 4 години.

Виведення.Загальний кліренс силденафілу становить 41 л/год, з кінцевим терміном напівжиття 3 – 5 годин. При пероральному застосуванні силденафіл екскретується у вигляді метаболітів, головним чином з фекаліями (приблизно 80 % прийнятої дози), меншою мірою – з сечею (приблизно 13 % прийнятої дози).

Фармакокінетика у пацієнтів спеціальних груп.

Пацієнти літнього віку. Здорові добровольці літнього віку (65 років і старше) мали знижені показники кліренсу силденафілу, а концентрації силденафілу та йогоN-десметилового метаболіту були приблизно на 90 % більшими, ніж у здорових молодих осіб (18 – 45 років). Враховуючи вікові відмінності у зв’язуванні з білками, відповідне підвищення концентрації вільного силденафілу в плазмі становило майже 40 %.

Пацієнти з недостатністю функції нирок. У добровольців з легкою (кліренс креатиніну 50 – 80 мл/хв) та помірною (кліренс креатиніну 30 – 49 мл/хв)недостатністю функції нирок фармакокінетика силденафілу не змінювалася після його прийому внутрішньо у разовій дозі 50 мг. У добровольців з тяжкою (кліренс креатиніну? 30 мл/хв) недостатністю функції нирок кліренс силденафілу знижувався, що призводило до збільшенняAUC (100 %) таCmax (88 %), порівняно з добровольцями, такими ж за віком, які не мали порушень функції нирок. Крім того, значенняAUC таCmax дляN-десметилового метаболіту значно підвищувалися (відповідно на 200 і 79 %) у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок.

Пацієнти з недостатністю функції печінки. У добровольців з легким та помірним цирозом печінки кліренс силденафілу зменшувався, що було причиною збільшенняAUC (84 %) таCmax(47 %), порівняно з такими ж добровольцями, однаковими за віком, у яких не діагностована печінкова недостатність. Фармакокінетика силденафілу у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки не досліджувалася.

Дані доклінічних досліджень, що базувались на загальноприйнятих дослідженнях безпеки, токсичності доз, що повторюються, генотоксичності, канцерогенності та токсичного впливу на репродукцію, не показали особливого ризику для людини.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 25 мг:світло-блакитні круглі таблетки зі злегка помітними вкрапленнями, з рискою з одного боку і маркуванням «25» з другого;

таблетки по 50 мг:світло-блакитні круглі таблетки зі злегка помітними вкрапленнями, з двома перпендикулярно-пересіченими рисками за типом «snap tab» з одного боку і маркуванням «50» з другого;

таблетки по 100 мг: світло-блакитні круглі таблетки зі злегка помітними вкрапленнями, з двома перпендикулярно-пересіченими рисками за типом «snap tab» з обох боків і маркуванням «100» з одного боку.

Термін придатності.

3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище25 °С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 4 таблетки у блістері; по 1 (1? 4) блістеру в картонній коробці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробники.

Лек фармацевтична компанія д.д., Словенія, підприємство компанії Сандоз відповідальний за випуск серії.

Сандоз Прайвет Лімітед, Індія – виробник продукціїinbulk.

або

Салютас Фарма ГмбХ, Німеччина, підприємство компанії Сандоз – виробник продукціїinbulk.

Місцезнаходження.

1526 Любляна, Веровшкова, 57, Словенія.

400708 Наві Мумбаї, МІДС, діл. № 8-А/2, 8-В Т.Т.С. Інд. Ареа, Калве Блок Віладж Дігхе, Індія.

39179 Барлебен, Отто-вон-Гюріке-Аллеє,1, Німеччина.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

СИЛАДА

(SILADA)

Склад:

діюча речовина:sildenafil;

1 таблетка містить силденафілу 25 мг, 50 мг, 100 мг у формі силденафілу цитрату;

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, кальцію гідрофосфат безводний, коповідон, натрію кроскармелоза, магнію стеарат, сахарин натрію, індигокармін (Е 132) алюмінієвий лак.

Лікарська форма.Таблетки.

Фармакотерапевтична група.

Засоби, що застосовуються при еректильній дисфункції. Силденафіл. Код АТС G04B E03.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування порушень ерекції, що визначаються як нездатність досягти та підтримати ерекцію статевого члена, необхідну для успішного статевого акту.

Для ефективної дії силденафілу потрібне сексуальне збудження.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до силденафілу або до будь-якої допоміжної речовини.

Завдяки впливу на обмін оксиду азоту/цГМФ силденафіл посилює гіпотензивну дію нітратів при їх одноразовому або тривалому застосуванні, тому його спільне призначення з донорами оксиду азоту, органічними нітратами або органічними нітритами у будь-якій формі постійно або періодично протипоказане.

Препарати для лікування порушень ерекції, в тому числі силденафіл, не повинні застосовуватися пацієнтами, для яких сексуальна активність небажана (наприклад, пацієнти з тяжкими формами серцево-судинних захворювань, такими як нестабільна стенокардія або тяжка серцева недостатність).

Прийом силденафілу протипоказаний пацієнтам, які втратили зір на одному оці через неартеріальну передню ішемічну оптичну нейропатію, незалежно від того, чи сталося це через попередній прийом інгібітору ФDE5 чи ні.

Застосування препарату протипоказано таким підгрупам пацієнтів, у яких безпека силденафілу не вивчалася: пацієнти з тяжкими порушеннями функції печінки, з артеріальною гіпотензією (артеріальний тиск < 90/50 мм рт. ст.), з нещодавно перенесеним інсультом або інфарктом міокарда та відомими спадковими дегенеративними захворюваннями сітківки, такими як пігментний ретиніт (деякі з цих пацієнтів мають генетичні дефекти ретинальних фосфодіестераз).

Спосіб застосування та дози.

Таблетки призначені для перорального прийому. Для реалізації ефекту cилденафілу необхідне статеве збудження.

Застосування дорослим. Рекомендована доза для дорослих становить 50 мг, яку приймають, за необхідності, приблизно за 1 годину до сексуальних дій. Враховуючи ефективність і переносимість, дозу можна збільшити до 100 мг або зменшити до 25 мг. Максимальна рекомендована доза становить 100 мг. Максимальна рекомендована частота прийому – один раз на добу. Активність силденафілу може виявлятися через більший проміжок часу при прийомі з їжею, порівняно з прийомом натщесерце.

Застосування пацієнтами з порушеннями функції нирок. Пацієнтам з нирковою недостатністю легкого та середнього ступеня тяжкості (кліренс креатиніну становить 30 – 80 мл/хв) режим дозування не змінюється. Оскільки у пацієнтів з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) кліренс силденафілу знижений, застосування препарату потрібно починати з дози 25 мг.

Застосування пацієнтами з порушеннями функції печінки. Оскільки у пацієнтів з печінковою недостатністю кліренс силденафілу знижений, наприклад, при цирозі, застосування препарату потрібно починати з дози 25 мг.

Застосування у пацієнтів, які отримують інші види лікування.Враховуючи ступінь взаємодії у пацієнтів, котрі отримують супутню терапію ритонавіром, не рекомендується перевищувати максимальну одноразову дозу 25 мг силденафілу протягом 48 годин. Початкова доза 25 мг повинна рекомендуватися пацієнтам, які отримують супутнє лікування інгібіторами CYP3A4 (наприклад, еритроміцин, саквінавір, кетоконазол, ітраконазол).

З метою зменшення ризику розвитку постуральної гіпотензії слід досягти стабілізації стану пацієнтів на тлі терапії альфа-блокаторами до застосування силденафілу. Крім того, слід розпочати застосування препарату з найменших доз.

Застосування пацієнтами літнього віку. Для пацієнтів літнього віку зміна дози не потрібна.

Побічні реакції.

У плацебо-контрольованих клінічних дослідженнях у пацієнтів, які отримували рекомендовані дозові схеми, відмічались побічні реакції з частотою приблизно 1 %. Побічні явища були транзиторними, легкими та помірними, а їх частота і тяжкість зростали зі збільшенням дози. У дослідженнях з фіксованою дозою диспепсія (12 %) і порушення зору (11 %) частіше виникали при дозі 100 мг, ніж при більш низьких дозах. Найчастішими побічними ефектами були головний біль і припливи.

Дуже поширені (? 1/10), поширені (? 1/100 і < 1/10), непоширені (? 1/1000 і < 1/100), рідко поширені (? 1/10 000 і < 1/1000), дуже рідко поширені (< 1/10 000), невідомі (не можна оцінити із доступних даних).

З боку нервової системи:дуже поширені – головний біль; поширені – запаморочення.

З боку органа зору:поширені – аномальний зір (затуманення зору, підвищена чутливість до світла), хроматопсія (помірного ступеня, транзиторна, головним чином кольоровий зір).

З боку серцево-судинної системи:дуже поширені – вазодилатація (припливи), пальпітація (відчуття серцебиття).

З боку дихальної системи:поширені – риніт (закладеність носа).

З боку травного тракту: поширені – диспепсія.

При застосуванні силденафілу в дозах, що перевищують рекомендовані, булиповідомлення про м’язовий біль.

У післяреєстраційний період спостерігалися нетипові або малорозповсюджені реакції при застосуванні препарату:

з боку імунної системи: реакції гіперчутливості (включаючи шкірні висипання);

з боку нервової системи:епілептичний напад, рецидив епілептичного нападу;

з боку серцево-судинної системи: тахікардія, артеріальна гіпотензія або гіпертензія, синкопе, носові кровотечі, шлуночкова аритмія, інфаркт міокарда, нестабільна стенокардія, раптова зупинка серця, епістаз, непритомність, цереброваскулярний крововилив, транзиторний напад ішемії;

з боку травного тракту:блювання;

з боку органа зору:біль в очах, почервоніння очей;

з боку шкіри:висипання;

з боку репродуктивної системи:пролонгована ерекція та/або пріапізм.

При постмаркетингових спостереженнях у пацієнтів, які приймали силденафіл, були повідомлення про такі побічні явища з невстановленою частотою:

порушення зору: неартеріальна передня ішемічна оптична нейропатія, судинна оклюзія сітківки, дефекти полів зору;

порушення слуху: раптова глухота. Раптове зниження або втрату слуху зафіксовано у невеликої кількості випадків при постмаркетинговому спостереженні і в клінічних дослідженнях при застосуванні інгібіторів ФДЕ5, включаючи силденафіл.

Передозування.

У дослідженнях на здорових добровольцях при разовому прийомі препарату у дозах до 800 мг небажані ефекти були подібними до тих, які спостерігалися при більш низьких дозах силденафілу, але частота їх виникнення та ступінь тяжкості збільшувалися.

Лікування: симптоматична терапія. Діаліз не може прискорити виведення препарату, оскільки силденафіл міцно зв’язаний з білками плазми і не виводиться з сечею.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Силденафіл не призначений для застосування жінкам.

Діти.

Не застосовують особам віком до 18 років.

Особливості застосування.

Для діагностики порушень ерекції, визначення можливих причин захворювання та призначення адекватного лікування необхідно ретельно вивчити історію хвороби пацієнта та провести ретельні медичні обстеження.

Для ефективності дії силденафілу необхідна сексуальна стимуляція.

Із сексуальною активністю пов’язаний певний ступінь ризику через можливість серцевого нападу. Отже, перш ніж розпочати курс будь-якого лікування порушень ерекції, лікар повинен перевірити стан серцево-судинної системи пацієнта. Препарати, призначені для лікування еректильної дисфункції, не повинні застосовуватися у пацієнтів, для яких сексуальна активність небажана.

У період після впровадження препарату у широку медичну практику повідомлялося про тяжкі серцево-судинні ускладнення, які за часом збігаються з прийомом силденафілу. До них належать інфаркт міокарда, раптова серцева смерть, вентрикулярна аритмія, цереброваскулярна геморагія та транзиторна ішемічна атака. Більшість, але не всі, з цих пацієнтів мали попередні серцево-судинні фактори ризику. Переважна кількість таких випадків спостерігалася протягом або відразу після сексуального навантаження, незначна частина – через короткий період після прийому силденафілу без сексуальної активності. Інші випадки траплялися через години або дні після застосування силденафілу та сексуального навантаження. Таким чином, неможливо встановити прямий зв’язок таких випадків із застосуванням силденафілу, сексуальним навантаженням, з супутніми серцево-судинними захворюваннями, комбінацією цих факторів або іншими факторами.

У дослідженнях силденафіл виявляв системну вазодилатуючу дію, що призводила до минущого зменшення артеріального тиску. Цей ефект має невелике значення або взагалі не призводить до будь-яких наслідків у більшості пацієнтів. Проте до призначення силденафілу лікар повинен ретельно зважувати ризик небажаних проявів вазодилатуючої дії у пацієнтів з певними супутніми захворюваннями, особливо при сексуальній активності. Підвищена чутливість до вазодилататорів спостерігається у хворих із лівошлуночковою обструкцією (аортальний стеноз, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія), а також із множинними проявами системної атрофії, що зустрічається в поодиноких випадках і проявляється тяжким порушенням автономного контролю артеріального тиску.

У всіх дослідженнях із застосуванням інгібіторів ФДЕ5, включаючи силденафіл, повідомлялося про неартеріальну передню ішемічну невропатію зорового нерва, що є причиною зменшення або втрати зору. Більшість цих пацієнтів мали такі фактори ризику, як зменшене співвідношення глибина/площа («застійний диск»), вік старше 50 років, діабет, артеріальна гіпертензія, захворювання коронарних судин, гіперліпідемія і куріння. Не було встановлено жодних причинних зв’язків між застосуванням інгібіторів ФДЕ5 і виникненням ішемічної невропатії. Лікар повинен попередити пацієнтів, які вже мали прояви цієї хвороби, про можливий її рецидив. Пацієнти повинні бути попереджені про необхідність негайно звернутися до лікаря у разі раптового погіршення зору.

У пацієнтів з віковою дегенерацією сітківки силденафіл у дозі 100 мг один раз на добу добре переноситься та не чинить клінічного ефекту при дослідженні зорових функцій у тестах (гострота зору, сітка Амслера, розпізнання кольору, «штучний потік світла», периметрія по Гамфрею та фотострес).

Силденафіл рекомендується застосовувати з обережністю пацієнтам, які одночасно застосовують альфа-адреноблокатори, оскільки в деяких випадках це може призвести до симптоматичної гіпотензії. Для того, щоб мінімізувати ризик розвитку постуральної гіпотензії, слід досягти стабілізації показників артеріального тиску за допомогою альфа-блокаторів до застосування силденафілу. Слід починати застосовувати силденафіл із низьких доз. Крім того, лікар повинен розповісти пацієнтам, що робити у разі виникнення симптомів постуральної гіпотензії.

У деяких пацієнтів з вродженим пігментним ретинітом відзначені генетичні дефекти фосфодіестерази сітківки. Немає жодної інформації щодо безпеки призначення силденафілу пацієнтам з пігментним ретинітом, тому цій групі пацієнтів силденафіл слід призначати з обережністю.

Дослідження тромбоцитів людини in vitro свідчать, що силденафіл посилює антиагрегаційний ефект натрію нітропрусиду (донора NO). Немає жодної інформації з безпеки стосовно призначення силденафілу пацієнтам зі схильністю до кровотечі або з гострою виразкою шлунка, тому цій групі пацієнтів силденафіл слід призначати з обережністю.

Препарати, призначені для лікування порушень ерекції, необхідно застосовувати з обережністю пацієнтам з анатомічними деформаціями пеніса (такими як ангуляції, кавернозні фібрози або хвороба Пейроні) або пацієнтам, які мають захворювання, що можуть призвести до розвитку пріапізму (такі як серпоподібноклітинна анемія, множинна мієлома або лейкемія).

Безпека та ефективність комбінацій силденафілу з іншими видами лікування для еректильної дисфункції не вивчалися, тому застосовувати такі комбінації не рекомендується.

Після перорального прийому разової дози 100 мг силденафілу не спостерігалося ніякого впливу на рухливість та морфологічні властивості сперматозоїдів у здорових добровольців.

У постмаркетингових дослідженнях повідомлялось про раптове зниження та втрату слуху у незначній кількості випадків при застосуванні інгібіторів ФДЕ5, включаючи силденафіл. Більша частина цих пацієнтів мали фактори ризику для раптового зниження чи втрати слуху. Жодних причинних зв’язків застосування інгібіторівФДЕ5 та раптового зниження тавтрати слуху пацієнтами не встановлено. У таких випадках пацієнтам слід рекомендувати припинити застосування силденафілу та негайно проконсультуватися з лікарем.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботи з іншими механізмами.

Дослідження впливу препарату на здатність керувати автомобілем та працювати з механізмами не проводилися.

Оскільки під час клінічних досліджень силденафілу спостерігалися запаморочення та порушення зору, до з’ясування індивідуальної реакції на препарат рекомендується дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом або роботі зі складними механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Вплив інших препаратів на силденафіл. Дослідження in vitro: метаболізм силденафілу опосередковується, головним чином, цитохромом Р450 (CYP), а саме: його ізоформами 3А4 (основний шлях) та 2С9 (другорядний шлях). Отже, інгібітори цих ізоферментів можуть зменшити виведення силденафілу, а індуктори цих ізоферментів можуть підвищити його виведення.

Дослідженняinvivo: показано зменшення кліренсу силденафілу при одночасному застосуванні його з інгібіторамиCYP 3А4 (такими як кетоконазол, еритроміцин, циметидин). Одночасний прийом циметидину (800 мг) та силденафілу у дозі 50 мг спричиняв збільшення його концентрації у плазмі на 56 %.

Коли призначали разову дозу 100 мг силденафілу з еритроміцином, специфічним інгібіторомCYP 3А4 (500 мг двічі на добу 5 днів), системна доза силденафілу (AUC) зростала на 182 %. Одночасний прийом інгібітору ВІЛ-протеази саквінавіру (1200 мг тричі на добу), який також є інгібіторомCYP 3А4, призводив до збільшення максимальної концентрації силденафілу в плазмі (Сmax) на 140 %, площі під кривою «концентрація-час» (AUC) – на 210 %. Силденафіл не впливав на фармакокінетику саквінавіру. Сильні інгібіториCYP 3А4, такі як кетоконазол та ітраконазол, можуть виявляти більш виражені ефекти.

Одночасний прийом інгібітору ВІЛ-протеази ритонавіру, який є високоспецифічним інгібітором Р450 (500 мг двічі на добу), із силденафілом (100 мг одноразово) призводить до 300 % збільшення (в 4 рази) Сmax силденафілу і 1000 % збільшення (в 11 разів)AUC силденафілу у плазмі крові. Через 24 години концентрації силденафілу в плазмі були приблизно 200 нг/мл, у той час як при застосуванні силденафілу окремо ці концентрації становили 5 нг/мл. Силденафіл не впливає на фармакокінетику ритонавіру. Коли доза силденафілу для осіб, які отримують інгібітор CYP3A4, застосовувалася згідно з рекомендаціями, його концентрація в плазмі не перевищувала 200 нM для будь-якого пацієнта і препарат мав добру толерантність.

Одноразовий прийом aнтациду (магнію гідроксиду і алюмінію гідроксиду) не впливає на біодоступність силденафілу.

Інгібітори CYP2С9 (такі як толбутамід, варфарин), інгібітори CYP2D6 (такі як селективні інгібітори зворотного захоплення серотоніну, трициклічні антидепресанти), тіазиди, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту і блокатори кальцієвих каналів не впливали на фармакокінетику силденафілу.

Вплив азитроміцину (500 мг на добу протягом 3 днів) наAUC,Cmax,Tmax, швидкість виведення силденафілу або його основних метаболітів не доведено.

Впливcилденафілуна інші препарати. Дослідження in vitro: силденафіл є слабким інгібітором ізоформ цитохрому Р450, а саме: 1А2, 2С9, 2С19, 2D6, 2Е1 та 3А4. При застосуванні його в рекомендованих дозах малоймовірно, що силденафіл здатний змінити виведення субстратів цих ізоферментів.

Дослідження in vivo: силденафіл посилює гіпотензивний ефект при короткочасному і тривалому застосуванні нітратів, тому одноразове або курсове застосування донорів оксиду азоту, органічних нітратів або органічних нітритів у будь-яких формах із силденафілом протипоказане.

Коли силденафіл (25 мг, 50 мг і 100 мг) застосовувався у хворих на доброякісну гіперплазію простати одночасно з терапією альфа-блокатором доксазозином (4 мг і 8 мг), простежувалося додаткове зниження артеріального тиску в лежачому положенні на 7/7, 9/5 і 8/4 мм рт.ст. відповідно та в стоячому положенні на 6/6 , 11/4 і 4/5 мм рт.ст., відповідно. Коли силденафіл і доксазозин призначали пацієнтам одночасно, спостерігалися нечасті випадки симптоматичної постуральної гіпотензії. Її ознаки включали запаморочення і порушення координації, але не втрату свідомості. Супутнє лікування силденафілом пацієнтів, що застосовують альфа-адреноблокатори, може призвести до виникнення симптоматичної гіпотензії у деяких пацієнтів.

Ознак суттєвої взаємодії силденафілу (50 мг) з толбутамідом (250 мг) або варфарином (40 мг), кожен з яких метаболізується CYP2С9, не виявлено.

Силденафіл (100 мг) не змінює рівноважну фармакокінетику інгібіторів ВІЛ-протеаз, саквінавіру та ритонавіру, які є інгібіторамиCYP3A4.

Силденафіл (50 мг) не призводить до збільшення тривалості кровотечі, спричиненої ацетилсаліциловою кислотою (150 мг).

Силденафіл (50 мг) не посилював гіпотензивний ефект алкоголю у здорових добровольців, які мали максимальний рівень алкоголю в крові 0,08 % (80 мг/ дл).

Не помічено взаємодії силденафілу (100 мг) та амлодипіну у хворих на артеріальну гіпертензію. Середня величина додаткового зниження артеріального тиску була 8 мм рт.ст. систолічного та 7 мм рт.ст. – діастолічного.

Аналіз безпеки показав відсутність різниці у профілі побічних реакцій у пацієнтів, які приймають силденафіл окремо та з антигіпертензивними препаратами.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Силденафіл застосовують для лікування порушень ерекції у чоловіків. Препарат являє собою цитратну сіль силденафілу, селективний інгібітор цГМФ-специфічної фосфодіестерази типу 5 (ФДЕ5).

Фізіологічний механізм ерекції статевого члена полягає у звільненні окису азоту (NO) в кавернозному тілі при сексуальній стимуляції. NO активує фермент гуанілатциклазу, що спричиняє підвищення рівня циклічного гуанозинмонофосфату (цГМФ), розслаблення гладких м’язів кавернозного тіла і посилення припливу до них крові.

Силденафіл не чинить прямої розслаблюючої дії на ізольоване кавернозне тіло людини, але посилює ефективність окису азоту (NO), пригнічуючи фосфодіестеразу типу 5 (ФДЕ5), що відповідає за деградацію цГМФ у кавернозному тілі.

Коли при сексуальній стимуляції відбувається локальне вивільнення NO, пригнічення ФДЕ5 силденафілом спричиняє підвищення рівня цГМФ у кавернозному тілі, внаслідок чого настає розслаблення гладких м’язів і посилюється приплив крові до кавернозного тіла.

Застосування силденафілу у рекомендованих дозах неефективне при відсутності сексуальної стимуляції.

Дослідження in vitroпродемонстрували, що силденафіл є селективним відносно ФДЕ5. Його інгібуючий вплив на ФДЕ5 більш виражений, ніж на інші відомі фосфодіестерази (вдесятеро сильніший, ніж на ФДЕ6, у 80 разів – ніж на ФДЕ1, у 700 разів – ніж на ФДЕ2, ФДЕ3, ФДЕ4, ФДЕ7 – ФДЕ11). Зокрема силденафіл має у 400 разів вищу селективність відносно ФДЕ5, ніж до ФДЕ3, цГМФ-специфічної ізоформи фосфодіестерази, яка бере участь у процесах регуляції серцевих скорочень.

Порушення зору.

При застосуванні силденафілу в дозі 100 мг у деяких пацієнтів через 1 годину виявлено легке порушення розрізнення кольору (синього/зеленого); через 2 години після прийому препарату ці зміни минали. Ймовірним механізмом порушення кольорового зору вважають пригнічення ФДЕ6, яка бере участь у процесі передачі світла в сітківці. Результати дослідження in vitro показують, що ефект силденафілу на ФДЕ6 у 10 разів поступається його активності відносно ФДЕ5. Силденафіл не впливає на гостроту зору, контрастність сприйняття, електроретинограми, внутрішньоочний тиск або пупілометрію.

Ефективність.Ефективність силденафілу, яку оцінювали відносно здатності препарату забезпечувати настання і збереження ерекції, достатньої для проведення статевого акту, була продемонстрована та зберігалася при тривалому застосуванні препарату (один рік).

У дослідженні при прийомі силденафілу в дозах 25 мг, 50 мг, 100 мг покращання ерекції спостерігалося у 62, 74 і 82 % відповідно. Крім поліпшення еректильної функції, аналіз МІЕФ (міжнародний індекс еректильної функції) показав, що лікування силденафілом підвищує також оргазм і задоволення від статевого акту.

При лікуванні силденафілом покращання було відмічено у 59 % хворих на цукровий діабет; у хворих, які перенесли радикальну простатектомію, – 43 %, хворих з травмою спинного мозку – 83 % .

Фармакокінетика.У межах рекомендованого діапазону доз фармакокінетика силденафілу є пропорційною дозі. Препарат видаляється з організму переважно шляхом біотрансформації у печінці (в основному за участі цитохрому Р450 3А4) з утворенням активного метаболіту із властивостями, подібними до силденафілу.

Всмоктування.Силденафіл швидко всмоктується після прийому внутрішньо з абсолютною біодоступністю в середьому 41 % (25 – 63 %). Силденафіл пригнічує фермент ФДЕ5 in vitro до 50 % при концентрації 3,5 нM. Середня концентрація в плазмі після застосування силденафілу у дозі 100 мг становить приблизно 18 нг/мл або 38 нM. Максимальні концентрації, які спостерігалися в плазмі, реєструвалися через 30 – 120 хв (у середньому 60 хв) після перорального прийому натщесерце. У випадках, коли препарат приймають разом із дуже жирною їжею, швидкість всмоктування зменшується, і затримка Тmax дорівнює в середньому 60 хв, а зменшення Сmax – в середньому 29 %, однак ступінь абсорбції не порушується (AUC знижувалась на 11 %).

Розподіл. Середній об’єм розподілу силденафілу у рівноважному стані дорівнює 105 л, що свідчить про його проникнення у тканини. Як силденафіл, так і його головний циркулюючий N-десметиловий метаболіт, приблизно на 96 % зв’язаний з білками плазми. Зв’язування з білками не залежить від загальних концентрацій препарату.

У здорових добровольців, які отримували силденафіл (1 раз у дозі 100 мг), через 90 хв після прийому препарату в еякуляті було зареєстровано менше 0,0002 % речовини (у середньому 188 нг) від прийнятої дози.

Метаболізм. Силденафіл метаболізується, головним чином, ізоферментами печінки, локалізованими в мікросомах, CYP3А4 (головний шлях) та CYP2С9 (другорядний шлях). Головний циркулюючий метаболіт утворюється внаслідок N-деметиляції силденафілу. Цей метаболіт характеризується селективністю до ФДЕ5, подібною до силденафілу, але його активність відносно ФДЕ5in vitro становить приблизно 50 % від селективності вихідного препарату. Концентрації цього метаболіту в плазмі становлять приблизно 40 % від відповідних концентрацій силденафілу. N-десметиловий метаболіт метаболізується і далі, його кінцевий час напівжиття дорівнює приблизно 4 години.

Виведення.Загальний кліренс силденафілу становить 41 л/год, з кінцевим терміном напівжиття 3 – 5 годин. При пероральному застосуванні силденафіл екскретується у вигляді метаболітів, головним чином з фекаліями (приблизно 80 % прийнятої дози), меншою мірою – з сечею (приблизно 13 % прийнятої дози).

Фармакокінетика у пацієнтів спеціальних груп.

Пацієнти літнього віку. Здорові добровольці літнього віку (65 років і старше) мали знижені показники кліренсу силденафілу, а концентрації силденафілу та йогоN-десметилового метаболіту були приблизно на 90 % більшими, ніж у здорових молодих осіб (18 – 45 років). Враховуючи вікові відмінності у зв’язуванні з білками, відповідне підвищення концентрації вільного силденафілу в плазмі становило майже 40 %.

Пацієнти з недостатністю функції нирок. У добровольців з легкою (кліренс креатиніну 50 – 80 мл/хв) та помірною (кліренс креатиніну 30 – 49 мл/хв)недостатністю функції нирок фармакокінетика силденафілу не змінювалася після його прийому внутрішньо у разовій дозі 50 мг. У добровольців з тяжкою (кліренс креатиніну? 30 мл/хв) недостатністю функції нирок кліренс силденафілу знижувався, що призводило до збільшенняAUC (100 %) таCmax (88 %), порівняно з добровольцями, такими ж за віком, які не мали порушень функції нирок. Крім того, значенняAUC таCmax дляN-десметилового метаболіту значно підвищувалися (відповідно на 200 і 79 %) у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції нирок порівняно з пацієнтами з нормальною функцією нирок.

Пацієнти з недостатністю функції печінки. У добровольців з легким та помірним цирозом печінки кліренс силденафілу зменшувався, що було причиною збільшенняAUC (84 %) таCmax(47 %), порівняно з такими ж добровольцями, однаковими за віком, у яких не діагностована печінкова недостатність. Фармакокінетика силденафілу у пацієнтів з тяжкими порушеннями функції печінки не досліджувалася.

Дані доклінічних досліджень, що базувались на загальноприйнятих дослідженнях безпеки, токсичності доз, що повторюються, генотоксичності, канцерогенності та токсичного впливу на репродукцію, не показали особливого ризику для людини.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 25 мг:світло-блакитні круглі таблетки зі злегка помітними вкрапленнями, з рискою з одного боку і маркуванням «25» з другого;

таблетки по 50 мг:світло-блакитні круглі таблетки зі злегка помітними вкрапленнями, з двома перпендикулярно-пересіченими рисками за типом «snap tab» з одного боку і маркуванням «50» з другого;

таблетки по 100 мг: світло-блакитні круглі таблетки зі злегка помітними вкрапленнями, з двома перпендикулярно-пересіченими рисками за типом «snap tab» з обох боків і маркуванням «100» з одного боку.

Термін придатності.

3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище25 °С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 4 таблетки у блістері; по 1 (1? 4) блістеру в картонній коробці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробники.

Лек фармацевтична компанія д.д., Словенія, підприємство компанії Сандоз відповідальний за випуск серії.

Сандоз Прайвет Лімітед, Індія – виробник продукціїinbulk.

або

Салютас Фарма ГмбХ, Німеччина, підприємство компанії Сандоз – виробник продукціїinbulk.

Місцезнаходження.

1526 Любляна, Веровшкова, 57, Словенія.

400708 Наві Мумбаї, МІДС, діл. № 8-А/2, 8-В Т.Т.С. Інд. Ареа, Калве Блок Віладж Дігхе, Індія.

39179 Барлебен, Отто-вон-Гюріке-Аллеє,1, Німеччина.

Страница 10 из 739« Первая...89101112203040...Последняя »
об этом разделе

Основано на информации “Державний реєстр лікарських засобів України” МОЗ Украины

 
© 2000-2011 pharmasvit™ — бизнес-сервер    О проекте   Контакты   Регистрация: компании, заявки на поиск партнеров, веб-сайта, вакансии, резюме