Фармасвит™ — 67299 страниц из мира медицины и фармацевтики, здоровья и красоты, спорта и образования. Знайте больше!
Новости
Статьи
Loading...
Государственный реестр лекарственных средств Украины

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

АЦИКЛОВІР-ФАРМЕКС

(ACICLOVIRFARMEX)

Cклад:

діюча речовина: ацикловір,1 таблетка містить ацикловіру 200 мг або 400 мг;

допоміжні речовини:целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, натрію кроскармелоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, повідон, магнію стеарат, тальк, аспартам (Е 951); для таблеток по 200 мг – ароматизатор ванільний, для таблеток по 400 мг – ароматизатор ананасовий.

Лікарська форма.Таблетки розчинні.

Фармакотерапевтична група.Противірусні засоби для системного застосування.

Код АТСJ05А B01.

Клінічні характеристики.

Показання.

* Лікування вірусних інфекцій шкіри та слизових оболонок, спричинених вірусом простого герпесу(Herpessimplex), включаючи первинний та рецидивуючий генітальний герпес (Herpesgenitalis);

* профілактика рецидивів інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу у хворих з нормальним імунітетом;

* профілактика інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу у хворих з імунодефіцитом;

* лікування інфекцій, спричинених вірусомVaricellazoster (вітряна віспа та оперізувальний герпес);

* профілактика та лікування інфекцій, спричинених вірусом герпесу у хворих з тяжким імунодефіцитом, а саме: з розвинутою стадією ВІЛ-інфекції (кількістьCD4 + <</span> 200/мм3, включаючи хворих на СНІД або зі СНІД-асоційованими комплексами) та після трансплантації кісткового мозку.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до ацикловіру, валацикловіру або до інших компонентів препарату.

Спосіб застосування та дози.

Ацикловір-Фармекс застосовують внутрішньо,попередньо розчинивши у склянці води.

Дорослі

Лікування інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу

Для лікування інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу, слід приймати таблетки Ацикловір-Фармекс у дозі 200 мг 5 разів на добу з приблизно 4-годинним інтервалом, за винятком нічного періоду.

Лікування має тривати 5 днів, але у разі тяжкої первинної інфекції його можна продовжити до 10 днів.

Для деяких хворих з імунодефіцитом (наприклад, після трансплантації кісткового мозку) чи для хворих зі зниженою засвоюваністю у кишечнику дозу можна подвоїти до 400 мг або застосувати відповідну дозу для внутрішньовенного введення.

Лікування слід розпочинати якомога раніше після початку розвитку інфекції. У випадку рецидивуючого герпесу найкраще розпочинати лікування у продромальний період або після появи перших ознак ураження шкіри.

Профілактика рецидивів інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу

У хворих з нормальним імунітетом для запобігання рецидивам інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу, таблетки Ацикловір-Фармексу у дозі 200 мг приймають 4 рази на добу з 6-годинним інтервалом.

Для зручності більшість пацієнтів можуть приймати 400 мг Ацикловір-Фармексу

2 рази на добу з 12-годинним інтервалом.

Лікування буде ефективним навіть після зменшення дози таблетованого Ацикловір-Фармексу до 200 мг, які приймають 3 рази на добу з 8-годинним інтервалом або навіть 2 рази на добу з 12-годинним інтервалом.

У деяких хворих радикальне поліпшення спостерігається після прийому добової дози Ацикловір-Фармексу 800 мг.

Для спостереження за можливими змінами природного перебігу захворювання терапію Ацикловір-Фармексом слід періодично переривати з інтервалом 6-12 місяців.

Тривалість профілактичного застосування визначається тривалістю періоду ризику.

Профілактика виникнення інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу

Для профілактики інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу, у хворих з імунодефіцитом таблетки Ацикловір-Фармексу у дозі 200 мг слід приймати

4 рази на добу з 6-годинним інтервалом. У хворих зі значним імунодефіцитом (наприклад, після трансплантації кісткового мозку) або у хворих зі зниженою засвоюваністю у кишечнику дозу можна подвоїти до 400 мг або застосувати відповідну дозу для внутрішньовенного введення.

Тривалість профілактичного застосування визначається тривалістю періоду ризику.

Лікування вітряної віспи та оперізувального герпесу

Для лікування інфекцій, спричинених вірусами вітряної віспи тa оперізувального герпесу, слід приймати таблетки Ацикловір-Фармексу у дозі 800 мг 5 разів на добу з 4-годинним інтервалом, за винятком нічного періоду. Лікування має тривати 7 діб.

У хворих з тяжким імунодефіцитом (наприклад, після трансплантації кісткового мозку) або у хворих зі зниженою засвоюваністю у кишечнику краще застосовувати внутрішньовенне введення.

Лікування слід розпочинати якомога раніше після початку захворювання, результат буде кращий, якщо лікування розпочати одразу ж після появи висипань.

Профілактика та лікування інфекцій, спричинених вірусом герпесу у хворих зі значним імунодефіцитом

Для лікування хворих зі значним імунодефіцитом слід приймати 800 мг Ацикловір-Фармексу 4 рази на добу з приблизно 6-годинним інтервалом. Лікуванню хворих після трансплантації кісткового мозку має передувати внутрішньовенна терапія Ацикловір-Фармексом протягом 1 місяця.

Тривалість лікування хворих після трансплантації кісткового мозку становить 6 місяців (від 1 до 7 місяців після трансплантації). У хворих з розвинутою стадією ВІЛ-інфекції курс лікування становить 12 місяців, для збереження позитивного ефекту бажано продовжити курс лікування.

Діти

Для лікування та профілактики інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу, у дітей з імунодефіцитом віком від 2 років і старше можна застосовувати такі ж дози, як і для дорослих.

При вітряній віспі дітям віком від 2 до 6 років – 400 мг, віком старше 6 років – 800 мг 4 рази на добу.Тривалість лікування становить 5 днів.

Спеціальних даних щодо застосування Ацикловір-Фармексу для профілактики (запобігання рецидивам) інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу, або для лікування інфекцій, спричинених вірусом оперізувального герпесу, у дітей з нормальним імунітетом немає. Дітям віком до 2 років препарат не застосовують.

Пацієнти літнього віку

Слід мати на увазі можливість порушення функції нирок у хворих літнього віку, і дозу препарату для них слід відповідно змінити. Необхідно підтримувати адекватний рівень гідратації організму.

Ниркова недостатність

Ацикловір-Фармекс слід з обережністю призначати хворим з нирковою недостатністю. Необхідно підтримувати адекватний рівень гідратації організму. Не слід призначати препарат з профілактичною метою хворим з порушеною функцією нирок (добовий діурез менше 100 мл).

При лікуванні інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу, у хворих з нирковою недостатністю рекомендовані пероральні дози не призводять до накопичення ацикловіру, рівень якого перевищував би безпечний рівень, встановлений для внурішньовенного введення. Проте для хворих з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв) рекомендується встановити дозу 200 мг 2 рази на добу з інтервалом приблизно 12 годин.

При лікуванні інфекцій, спричинених вірусомVaricellazoster (вітряна віспа та оперізувальний герпес), у хворих зі значно зниженим імунітетом рекомендується при тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв) встановити дозу 800 мг 2 рази на добу з приблизно 12-годинним інтервалом, а для хворих з помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну у межах 10-25 мл/хв) – 800 мг 3 рази на добу з інтервалом приблизно 8 годин.

При застосуванні великих пероральних доз ацикловіру необхідно підтримувати адекватну гідратацію цих пацієнтів.

Побічні реакції.

Побічні реакції, відомості про які наведені нижче, класифіковані за органами і системами та за частотою її виникнення. За частотою проявів розподілені на такі категорії: дуже часто (? 1/10), часто (? 1/100 та <</span> 1/10), нечасто (? 1/1000 та <</span> 1/100), рідко (? 1/10000 та <</span> 1/1000), дуже рідко (<</span> 1/10000).

З боку крові та лімфатичної системи

Дуже рідко: анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія.

З боку імунної системи

Рідко: анафілаксія.

З боку нервової системи

Часто: головний біль, запаморочення.

Дуже рідко: збудженість, сплутаність свідомості, тремор, атаксія, дизартрія, галюцинації, психотичні симптоми, судоми, сонливість, енцефалопатія, кома.

Вищенаведені неврологічні реакції є загалом оборотними і зазвичай виникають при застосуванні для лікування хворих з нирковою недостатністю або з іншими факторами ризику.

З боку респіраторної системи та органів грудної клітки

Дуже рідко: задишка.

З боку травного тракту

Часто: нудота, блювання, діарея, біль у животі.

З боку гепатобіліарної системи

Рідко: оборотне підвищення рівня білірубіну та печінкових ферментів.

Дуже рідко: жовтяниця, гепатит.

З боку шкіри та підшкірної клітковини

Часто: свербіж, висипання (включаючи світлочутливість).

Нечасто: кропив‘янка, прискорене дифузне випадання волосся. Оскільки випадання волосся може бути пов?язано з великою кількістю захворювань і лікарських засобів, чіткого зв’язку з ацикловіром виявлено не було.

Рідко: ангіоневротичний набряк.

З боку нирок та сечовидільної системи

Рідко: збільшення рівня сечовини та креатиніну крові.

Дуже рідко: гостра ниркова недостатність, біль у нирках.

Біль у нирках може бути асоційований з нирковою недостатністю.

Загальні розлади

Дуже рідко: підвищена втомлюваність, гарячка.

Передозування.

Симптоми: при випадковому повторному передозуванні ацикловіру для перорального застосування протягом кількох днів виникають гастроентерологічні (такі як нудота та блювання) та неврологічні симптоми (головний біль і сплутаність свідомості).

Неврологічними проявами передозування можуть бути сплутаність свідомості, галюцинації, збудження, судоми та кома.

Лікування: хворого слід ретельно обстежити для виявлення симптомів інтоксикації. Рекомендується промивання шлунка, симптоматичне лікування. У зв‘язку з тим, що рівень ацикловіру у крові добре елімінується за допомогою гемодіалізу, його слід застосовувати у разі передозування.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Не виявлено збільшення кількості уроджених вад у дітей, матері яких застосовували Ацикловір-Фармекс у період вагітності, порівняно із загальною популяцією. Однак застосовувати таблеткиАцикловір-Фармексу можливо лише тоді, коли потенційна користьвід застосуванняпрепарату для матері перевищуєпотенційний ризик для плода.

Призначати ацикловір жінкам у період годування груддю слід з обережністю з урахуванням співвідношення ризик/користь.

Діти.Препарат застосовують дітям віком старше 2 років.

Особливості застосування.

Ацикловір виводиться з організму головним чином шляхом ниркового кліренсу, тому хворим з нирковою недостатністю дозу слід зменшувати (див. «Спосіб застосування та доз»). У хворих літнього віку також є велика ймовірність порушення функції нирок, тому для цієї групи пацієнтів теж може знадобитися зменшення дози. Обидві ці групи (хворі з нирковою недостатністю та хворі літнього віку) є групами ризику з виникнення у них неврологічних побічних реакцій і тому мають перебувати під пильним контролем для виявлення цих побічних реакцій. За отриманими даними, такі реакції є загалом оборотними у разі припинення лікування препаратом.

Слід звертати особливу увагу на підтримку адекватного рівня гідратації хворих, які отримують високі дози ацикловіру.

Препарат містить аспартам, який в організмі трансформується у фенілаланін, тому його не слід застосовувати пацієнтам із фенілкетонурією.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

При вирішенні питання щодо можливості керування автотранспортом або роботі з іншими механізмами слід брати до уваги клінічний статус пацієнта та профіль побічних реакцій препарату. З урахуванням можливих побічних ефектів з боку нервової системи Ацикловір-Фармекс під час керування автотранспортом або роботі з іншими механізмами слід застосовувати з обережністю.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Клінічно важливої взаємодії ацикловіру з іншими лікарськими засобами не було виявлено.

Ацикловір виділяється головним чином у незміненому вигляді нирками шляхом канальцевої секреції, тому будь-які препарати, що мають аналогічний механізм виділення, можуть збільшувати концентрацію ацикловіру у плазмі крові. Пробенецид і циметидин подовжують період напіввиведення ацикловіру та площу під кривою «концентрація/час». При одночасному застосуванні з імуносупресантами при лікуванні хворих після трансплантації органів також підвищується у плазмі крові рівень ацикловіру та неактивного метаболіту імуносупресивного препарату, але внаслідок широкого терапевтичного індексу ацикловіру коригувати дозу не потрібно.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка

Ацикловір є синтетичним аналогом пуринового нуклеозиду з інгібіторною активністюin vivo таinvitro щодо вірусу герпесу людини, що включає вірус простого герпесу І та ІІ типу, вірус вітряної віспи та оперізувального герпесу, вірус Епштейна-Барра та цитомегаловірус. У культурі клітин ацикловір виявляє найбільшу активність проти вірусу простого герпесу

I типу і надалі, у міру зменшення активності, проти вірусу простого герпесуII типу, вірусу вітряної віспи та оперізувального герпесу, вірусу Епштейна-Барра та цитомегаловірусу.

Інгібіторна активність ацикловіру проти вищезазначених вірусів є високоселективною. Фермент тимідинкіназа у нормальній неінфікованій клітині не використовує ацикловір як субстрат, тому токсична дія відносно клітин організму-господаря є мінімальною. Проте тимідинкіназа, закодована у вірусах простого герпесу, вірусах вітряної віспи, оперізувального герпесу та вірусах Епштейна-Барра, перетворює ацикловір на монофосфат ацикловіру – аналог нуклеозиду, який потім перетворюється послідовно на дифосфат і трифосфат за допомогою ферментів клітини. Слідом за вбудовуванням у вірусну ДНК ацикловіру трифосфат взаємодіє з вірусною ДНК-полімеразою, результатом чого є припинення синтезу ланцюга вірусної ДНК.

При тривалих або повторних курсах лікування тяжких хворих зі зниженим імунітетом можуть траплятися випадки зменшеної чутливості окремих штамів вірусу, які не завжди відповідають на лікування ацикловіром. Більшість випадків нечутливості пов’язані з дефіцитом вірусної тимідинкінази, однак існують повідомлення про ушкодження вірусної тимідинкінази та ДНК. Invitro взаємодія окремих вірусів простого герпесу з ацикловіром може також призводити до формування менш чутливих штамів. Взаємозалежність між чутливістю окремих вірусів простого герпесуinvitro та клінічними результатами лікування ацикловіром до кінця не з?ясована.

Застосування таблетованого Ацикловір-Фармексу разом з антиретровірусними препаратами (головним чином Ретровіром) зменшує летальність хворих з розвинутою стадією ВІЛ-інфекції, а також, за умови попереднього застосування протягом 1 місяця Ацикловір-Фармексу для внутрішньовенного введення, зменшує летальність хворих після трансплантації кісткового мозку.

Фармакокінетика

Ацикловір лише частково абсорбується у кишечнику.

У дорослих кінцевий період напіввиведення при внурішньовенному введенні ацикловіру становить приблизно 2,9 години. Більшість препарату виводиться у незміненому вигляді нирками. Нирковий кліренс ацикловіру суттєво вищий за кліренс креатиніну, що вказує на те, що виведення препарату нирками здійснюється шляхом не лише гломерулярної фільтрації, а й тубулярної секреції.

9-карбоксиметоксиметилгуанін є єдиним важливим метаболітом ацикловіру і становить приблизно 10-15 % застосованої дози, який може бути визначений у сечі. Якщо ацикловір застосовувати через 1 годину після прийому 1 г пробенециду, кінцевий період напіввиведення та площа під кривою «концентрація/ час» збільшуються на 18 % і 40 % відповідно.

У хворих із хронічною нирковою недостатністю середній кінцевий рівень напіввиведення становить 19,5 години. Середній рівень напіввиведення ацикловіру під час гемодіалізу становить 5,7 години. Рівень ацикловіру у плазмі крові під час діалізу знижується приблизно на 60 %.

Концентрація препарату у цереброспінальній рідині становить приблизно 50 % від відповідної концентрації у плазмі крові. Рівень зв’язування з білками плазми крові відносно низький (від 9 до 33 %), і при взаємодії з іншими лікарськими засобами він не змінюється.

При одночасному застосуванні ацикловіру та зидовудину для лікування ВІЛ-інфікованих хворих не було виявлено ніяких змін фармакокінетики цих препаратів.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: майже білі, подовженої форми, двоопуклі розчинні таблетки без оболонки, з насічкоюз одного боку.

Термін придатності. 3роки.

Умови зберігання.

Зберігати у сухому захищеному від світла місці при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 10 таблеток ублістері. По1 блістеру в картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

ТОВ «ФАРМЕКС ГРУП».

Місцезнаходження.

Україна, 08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Шевченка, 100.

Власник реєстраційного посвідчення.

АМЕРІКЕН НОРТОН КОРПОРЕЙШН.

Місцезнаходження.

1570 Сан-Томас Еквіно Роуд, 18 Сан-Хосе, СА 95130, США.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

СКОПРИЛ®

(SKOPRYL®)

Склад:

діюча речовина: лізиноприл;

1 таблетка містить 10 мг або 20 мглізиноприлу (у вигляді лізиноприлудигідрату);

допоміжні речовини: магнію стеарат, крохмаль кукурудзяний, маніт (Е421),кальцію гідрофосфат, крохмаль прежелатинізований, повідон,заліза оксид жовтий (Е 172) ізаліза оксид червоний (Е 172)(у таблетках по 20 мг).

Лікарська форма. Таблетки.

Фармакотерапевтична група.Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ).Інгібітори АПФ монокомпонентні.Код АТC C09А А03.

Клінічні характеристики.

Показання.

Артеріальна гіпертензія.

Хронічна серцева недостатність.

Гострийінфаркт міокарда у пацієнтів зі стабільними показниками гемодинаміки (систолічний АТ > 100 мм рт.ст).

Діабетична нефропатія при цукровому діабеті (у хворих на інсулінозалежний цукровий діабет та цукровий діабетII типу).

Протипоказання.

Підвищена чутливість до лізиноприлу або до інших компонентів препарату або до інших інгібіторів АПФ.

Ангіоневротичний набряк в анамнезі (у тому числі після застосування інгібіторів АПФ, ідіопатичний і спадковий набряк).

Аортальний або мітральний стеноз або гіпертрофічна кардіоміопатія з вираженими гемодинамічними порушеннями.

Білатеральний стеноз ниркової артерії або стеноз артерії єдиної нирки; гострий інфаркт міокарда з нестабільною гемодинамікою; кардіогенний шок; одночасне застосування препарату і високопропускних мембран з поліакрилнітрилнатрію-2-метилалілсульфонату (наприклад,AN 96) при терміновому діалізі; пацієнти з рівнем креатиніну в сироватці крові ? 220 мкмоль/л.

Період вагітності і годування груддю.
Дитячий вік.

Спосібзастосуваннятадози.

Скоприлтаблеткиприймають всередину 1 раз на добу, бажано в один і той же час, незалежно від їди. Добову дозу підбирають індивідуально залежно від реакції пацієнта і артеріального тиску.

Артеріальна гіпертензія.

Скоприл застосовують у якості монотерапії або в комбінації з іншими класами антигіпертензивних засобів.

Початкова доза.

При артеріальній гіпертензії рекомендована початкова доза складає 10 мг на добу. У пацієнтів з підвищеною активністю ренін-ангіотензин-альдостероновой системи (зокрема при реноваскулярнiй гіпертензії, надмірному виведенні хлориду натрію з організму і/або дегідратації, серцевої декомпенсації, або сильно вираженої гіпертензії), може статися надмірне зниження артеріального тиску після початкової дози. У цих пацієнтів рекомендована початкова доза складає 2,5-5 мг і початок лікування повинен відбуватися під наглядом лікаря. Для отримання дози 2,5 мг застосувати препарат з відповідним вмістом діючої речовини.

Для пацієнтів з нирковою недостатністю дозу необхідно зменшити. (див. Таблицю 1).

Підтримуюча доза.

Звичайна ефективна підтримуюча доза складає 20 мг на добу. Якщо препарат у вказаній дозі не забезпечує належного терапевтичного ефекту протягом 2-4 тижнів, дозу можна і надалі збільшити. Максимальна добова доза складає 80 мг на добу.

Пацієнти, які приймають діуретики.

У пацієнтів, які заздалегідь одержують діуретичну терапію, після прийому першої дози Скоприлу можливе виникнення симптоматичної гіпотензії. Лікування діуретиками потрібно припинити за 2-3 дні до початку лікування Скоприлом. Якщо неможливо припинити лікування діуретиками, лізиноприл призначають у початковій дозі 5 мг. Слід контролювати функцію нирок і рівень калію у сироватці крові. Подальшу дозу слід підбирати залежно від артеріального тиску. У разі потреби, лікування діуретиками можна відновити.

Пацієнтиз нирковою недостатністю.

У пацієнтів з нирковою недостатністю дози визначають залежно від значення кліренсу креатиніну, як це показано у Таблиці 1:

Кліренс креатиніну(мл/хв)

Початковадоза(мг/добу)

менше 10 мл/хв (включаючи хворих, що знаходяться на гемодіалізі)

2,5мг*

1030мл/хв

2,55мг

3180мл/хв

510мг

*Дозу і/або режим дозування встановлюють залежно від значень артеріального тиску. Дозу можна підвищувати не більше ніж до 40 мг на добу з контролем артеріального тиску.

Хронічна серцева недостатність.

У пацієнтів з симптоматичною серцевою недостатністю Скоприл можна застосовувати як доповнення до терапії діуретиками, препаратами наперстянки або ?-блокаторами. Скоприл призначають у початковій дозі 2,5 мг на добу під спостереженням лікаря, з метою визначення первинного впливу на артеріальний тиск. Дозу Скоприлу слід підвищувати не більше ніж на 10 мг, з тимчасовим інтервалом не менше 2-х тижнів і до максимальної дози 35 мг на добу.

Визначення дози має бути засноване на клінічному нагляді за кожним пацієнтом.

У пацієнтів високого ризику розвитку симптоматичної гіпотензії (при надмірному виведенні хлориду натрію з організму) з/або без гіпонатріємії, при гіповолемії, а також у пацієнтів, які отримували високі дози діуретиків, вищеназвані стани перед початком лікування необхідно компенсувати.

Гострий інфаркт міокарда.

Пацієнти одночасно повинні приймати звичайну стандартну терапію з тромболітичними лікарськими засобами, ацетилсаліциловою кислотою і ?блокаторами. Лізиноприл сумісний з нітрогліцерином, введеним внутрішньовенно або трансдермально.

Початкова доза (у перші 3 дні після перенесеного інфаркту).

Терапію лізиноприлом слід розпочинати у перші 24 години з моменту появи симптомів захворювання. Терапію не слід розпочинати, якщо систолічний артеріальний тиск нижче 100 мм рт.ст. Перша доза Скоприлу становить 5 мг, через 24 години знову призначають дозу 5 мг, потім призначають дозу 10 мг 1 раз на добу, і далі підтримуюча доза складає 10 мг 1 раз на добу.

Пацієнтам з систолічним артеріальним тиском (120 мм рт.ст. або нижче) у перші 3 дні після інфаркту призначають понижену дозу лізиноприлу – 2,5 мг.

При нирковій недостатності (кліренс креатиніну < 80 мл/хв), початкова доза Скоприлу має бути відкорегована залежно від кліренсу креатиніну пацієнта

(див. таблицю 1).

Підтримуюча доза.

Підтримуюча доза складає 10 мг на добу. При виникненні гіпотензії (систолічний артеріальний тиск нижче або дорівнює 100 мм рт.ст.) підтримуючу дозу 5 мг тимчасово знижують до 2,5 мг. При виникненні пролонгованої гіпотензії (систолічний артеріальний тиск нижче 90 мм рт.ст. більше 1 години) лікування потрібно припинити.

Лікування має тривати впродовж 6 тижнів, потім необхідно повторно оцінити стан пацієнта. У пацієнтів, у яких виникають симптоми серцевої недостатності, слід продовжувати лікування лізиноприлом.

Діабетична нефропатія.

При лікуванні артеріальної гіпертензії у пацієнтів з цукровим діабетом типуII і початковою нефропатією доза Скоприлу складає 10 мг на добу. При необхідності доза може бути збільшена до 20 мг на добу з метою досягнення значень діастолічного артеріального тиску нижче 90 мм рт.ст. в положенні сидячи.

При нирковій недостатності (кліренс креатиніну <80 мл/хв), початкову дозу Скоприлу необхідно відкоригувати залежно від кліренсу креатиніну пацієнта</span>

(див. таблицю 1).

Люди літнього віку.

У клінічних дослідженнях не були виявлені відмінності ефективності або безпеки препарату у зв’язку з віком. Початкова доза лізиноприлу, що призначається людям літнього віку з пониженою нирковою функцією, має бути вiдкоригована згідно з таблицею 1. Згодом дозування визначається залежно від реакції артеріального тиску.

Побічні реакції.

Дуже часті (> 1/10); часті (? 1/100, < 1/10); нечасті (? 1/1000, < 1/100); рідкі (? 1/10000, < 1/1000); дуже рідкі (< 1/10000), невідомо (не можна оцінити на основі наявних даних).

З боку кровотворної та лімфатичної систем:

рідкі: зниження рівня гемоглобіну і гематокриту;
дуже рідкі: пригнічення діяльності кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, лімфаденопатія, аутоімунне захворювання.

З боку обміну речовин:

дуже рідкі: гіпоглікемія.

З боку центральної нервової системи:

часті: запаморочення, головний біль;

нечасті: зміна настрою, парестезія, запаморочення, порушення смакових відчуттів, порушення сну;

рідкі: сплутаність свідомості, порушення нюху;

невідомі: симптоми депресії, непритомність.

З боку серцево-судинної системи:

часті: ортостатичний ефект (включаючи гіпотензію);

нечасті: інфаркт міокарда або цереброваскулярний інсульт, можливо, вториннийчерез надмірну гіпотензію у пацієнтівгрупивисокого ризику, пальпітації, тахікардія, феномен Рейно.

З боку скелетно-мязової системи:

були зареєстровані м’язові спазми.

З боку дихальної системи:

часті: кашель;

нечасті: риніт;

рідкі: диспное, ангіоневротичний набряк;

дуже рідкі: бронхоспазм, синусит, алергічний альвеолит/еозинофільна пневмонія. Були зареєстровані інфекції верхніх дихальних шляхів.

З боку травної системи:

часті: діарея, блювання;

нечасті: нудота, біль у животі і диспепсія;

рідкі: сухість у роті, зменшення апетиту, зміна смаку;

дуже рідкі: панкреатит, інтестинальний ангіоневротичний набряк, запор, гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), жовтяниця і печінкова недостатність.

З боку шкіри і підшкірно-жирової клітковини:

нечасті: висип, свербіж, гіперчутливість/ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини і/або глотки;

рідкі: кропив’янка, алопеція, псоріаз;

дуже рідкі: підвищене потовиділення, пемфігус, токсичний епідермальний некроліз, синдром СтівенсаДжонсона, поліморфна еритема, лімфоцитома шкіри.

Повідомлялося про синдром, що включає один або кілька симптомів: гарячка, васкуліт, міалгія, артралгія/артрит, поява позитивних антинуклеарних антитіл (АНА), прискорення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ), еозинофілія і лейкоцитоз, висип, фотосенсибілізація або інші шкірні прояви.

З боку нирок і сечовидільної системи:

часті: ниркова дисфункція;

рідкі: уремія, гостра ниркова недостатність;

дуже рідкі: олігурія/анурія.

З боку ендокринної системи;

невідомі: неадекватна секреція антидіуретичного гормона.

З боку репродуктивної системи і молочних залоз:

нечасті: імпотенція;

рідкі: гінекомастія.

Ураження організму в цілому:

нечасті: стомлюваність, слабкість.

Дослідження:

нечасті: підвищення рівня сечовини в крові, креатиніну в сироватці крові, печінкових ферментів, гіперкаліємія;

рідкі: підвищення рівня білірубіну в сироватці крові, гіпонатріємія, протеїнурія.

Передозування.

Симптоми: артеріальна гіпотензія, циркуляторний шок, електролітні порушення, ниркова недостатність, гіпервентиляція, тахікардія, відчуття серцебиття, брадикардія, запаморочення, занепокоєння і кашель.

Лікування: внутрішньовенне введення сольових розчинів. При артеріальній гіпотензії слід покласти пацієнта на спину з підведеними догори ногами. Якщо можливо, призначають інфузію ангіотензину II і/або внутрішньовенно вводять катехоламіни. Якщо препарат прийнятий нещодавно, показано промивання шлунку, застосування абсорбентів і натрію сульфату. Лізиноприл видаляється з крові при гемодіалізі. Для лікування стійкої брадикардії показано застосування кардіостимулятора.

Рекомендується постійний контроль лабораторних показників (визначення рівня електролітів і креатиніну в сироватці крові) та життевих функцій.

Застосування у періодвагітності і годування груддю.

Скоприл протипоказано приймати в період вагітності і годування груддю.

Діти.

Застосування дітям не рекомендується, оскільки ефективність і безпека не встановлені.

Особливості застосування.

Симптоматична гіпотензія.

Спостерігається рідко у пацієнтів з неускладненою артеріальною гіпертензією. У гіпертензивних пацієнтів, які приймають лізиноприл, вірогідність розвитку артеріальної гіпотензії зростає при зменшенні об’єму циркулюючої крові (наприклад, у результаті лікування діуретиками, обмеження споживання солі з їжею, проведення діалізу, при діареї або блюванні), а також при тяжких формах ренінзалежної артеріальної гіпертензії.

Симптоматична артеріальна гіпотензія спостерігалася у пацієнтів із серцевою недостатністю, незалежно від того, чи поєднується вона з нирковою недостатністю. Це найчастіше спостерігається у пацієнтів з тяжчою серцевою недостатністю, які змушені приймати високі дози петльових діуретиків, і в яких спостерігається гіпонатріємія або функціональна ниркова недостатність. Пацієнти з підвищеним ризиком артеріальної гіпотензії потребують ретельного спостереження у початковий період лікування і при підборі дози.

Це також відноситься до пацієнтів з ішемічною хворобою серця або захворюванням судин мозку, у яких значне падіння артеріального тиску може привести до інфаркту міокарда або порушення мозкового кровообігу.

У разі розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта необхідно покласти на спину і при необхідності зробити внутрішньовенне вливання розчину натрію хлориду. Скороминуща гіпотензивна реакція не є протипоказанням для наступного прийому препарату. Після відновлення ефективного обьема крові і артеріальній гіпертензії можна продовжити лікування лізиноприлом.

У деяких пацієнтів із застійною серцевою недостатністю, які мають нормальний або низький артеріальний тиск, може статися додаткове зниження системного артеріального тиску при призначенні лізиноприлу. Цей ефект очікуваний і зазвичай не є причиною для припинення терапії. При виникненні симптоматичної гіпотензії може виникнути необхідність зниження дози або припинення прийому лізиноприлу.

Гіпотензія з гострим інфарктом міокарда.

При гострому інфаркті міокарда не можна розпочинати терапію лізиноприлом, якщо через попереднє лікування судинорозширювальними препаратами існує ризик подальшого серйозного погіршення гемодинамічних показників. Це стосується пацієнтів із систолічним артеріальним тиском ?100 мм рт. ст. або з кардіогенним шоком. У перші 3 дні після інфаркту слід зменшити дозу препарату, якщо систолічний артеріальний тиск ?120 мм рт.ст. При систолічному артеріальному тиску ?100 мм рт. ст. підтримувальну дозу слід зменшити до 5 мг або тимчасовий до 2,5 мг. При стійкій гіпотензії (систолічний артеріальний тиск ?90 мм рт. ст. упродовж більше 1 години) терапію лізиноприлом слід припинити.

Аортальний і мітральний стенози/гіпертрофічна кардіоміопатія.

Як і інші інгібітори АПФ, лізиноприл слід призначати з обережністю пацієнтам з мітральним стенозом або утрудненням викиду з лівого шлуночка (наприклад, при аортальному стенозі або гіпертрофічній кардіоміопатії).

Порушення функції нирок.

При нирковій недостатності (кліренс креатиніну <80 мл/хв), початкова доза лізиноприлу має бути визначена залежно від кліренсу креатиніну пацієнта (див. таблицю 1), а потім <b style=’mso-bidi-font-weight: normal’>- залежно від реакції пацієнта на лікування. Рутинний контроль калію і креатиніну є частиною нормальної медичної практики у цих пацієнтів.

У пацієнтів із серцевою недостатністю на початку лікування інгібіторами АПФ може спостерігатися погіршення функції нирок. У таких ситуаціях описані випадки гострої ниркової недостатності, зазвичайоборотної. У деяких пацієнтів зі звуженням обох ниркових артерій або зі стенозом артерії єдиної нирки інгібітори АПФ підвищують рівень сечовини в крові і креатиніну в сироватці крові; зазвичай ці зміни проходять після припинення прийому препаратів. Вірогідність цього особливо висока при нирковій недостатності.

При наявності реноваскулярної гіпертензії високий ризик розвитку тяжкої артеріальної гіпотензії і ниркової недостатності. У таких пацієнтів лікування слід розпочинати під ретельним медичним спостереженням з малих доз, які мають бути точно підібрані. Оскільки діуретики можуть внести вклад в описану вище клінічну динаміку, впродовж перших тижнів лікування лізиноприлом їх прийом має бути припинений, а функція нирок потребує ретельного спостереження.

У деяких хворих на артеріальну гіпертензію без явного захворювання судин нирок прийом лізиноприлу, особливо на тлі діуретиків, зумовлює підвищення рівня сечовини в крові і креатиніну в сироватці; ці зміни як правило бувають незначними і скороминущими. Вірогідність їх виникнення вища у хворих, з порушенням функції нирок. У таких випадках може виникнути необхідність у зниженні дози і припиненні прийому діуретика і лізиноприлу.

Лікування гострого інфаркта міокарда лізиноприлом не показане пацієнтам з ознаками дисфункції нирок, при якій відзначається підвищений рівень креатиніну у сироватці крові 177 мкмоль/л та/або протеїнурія 500 мг/добу. При розвитку дисфункції нирок упродовж терапії лізиноприлом (концентрація креатиніну сироватки перевищує

265 мкмоль/л або удвічі підвищений рівень креатиніну у сироватці крові порівняно з його рівнем, визначеним до початку лікування) прийом препарату слід припинити.

Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк.

Ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, мови, голосових зв’язок та гортані рідко розвивається у пацієнтів, які одержують інгібітори АПФ, у т.ч. лізиноприл. У період лікування ангіоневротичний набряк може розвинутися в будь-який час. У цьому випадку прийом лізиноприлу слід негайно припинити, провести відповідне лікування і встановити спостереження за пацієнтом; перш ніж відпустити пацієнта, слід переконатися в тому, що усі симптоми набряку ліквідовані.

Навіть у тих випадках, коли набряк обмежується тільки язиком і ознаки порушення дихання відсутні, пацієнти можуть потребувати тривалого спостереження, оскільки лікування антигістамінними засобами та ГКС може виявитися недостатнім.

У окремих випадках зареєстрований летальний випадок пацієнтів унаслідок ангіоневротичного набряку гортані або язика. Якщо набряк поширюється на язик, голосові зв’язки або гортань, вірогідно перекриття дихальних шляхів, особливо у пацієнтів, які раніше перенесли хірургічне втручання на органах дихання. У таких випадках необхідно вжити заходи невідкладної терапії (введення адреналіну і/або підтримка прохідності дихальних шляхів).

Пацієнт має знаходитися під ретельним медичним наглядом до повного і стійкого зникнення симптоматики.

У пацієнтів, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, не пов’язаний із прийомом інгібітору АПФ, може бути підвищений ризик розвитку ангіоневротичного набряку у відповідь на прийом інгібітору АПФ.

Гемодіаліз.

При призначенні препарату в умовах діалізу з поліакрилвініловою мембраною можливий розвиток анафілактичних реакцій. Рекомендується використання мембран іншого типу для проведення діалізу або застосування лікарських засобів інших груп для лікування пацієнтів з артеріальною гіпертензією.

Анафілактоїдні реакції при ЛПНП-аферезі.

Оскільки при аферезі ЛПНП з сульфатом декстрану застосування інгібіторів АПФ може призвести до розвитку анафілактичних реакцій, які можуть представляти загрозу для життя, слід тимчасово відмінити інгібітори АПФ перед кожним аферезом.

Десенсибілізація.

У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, на тлі десенсибілізуючої терапії (наприклад, проти отрути перетинчастокрилих), розвиваються тривалі анафілактоїдні реакції. Якщо такі пацієнти утримувалися від прийому інгібіторів АПФ на час десенсибілізації, реакцій не спостерігалося, проте випадкове введення АПФ провокувало анафілактоїдну реакцію.

Печінкова недостатність.

З прийомом інгібіторів АПФ пов’язують розвиток рідкісного синдрому, який починається з холестатичної жовтяниці або гепатиту і переходить у блискавичний некроз печінки, іноді з летальним результатом. Механізм розвитку цього синдрому не ясний. Якщо у пацієнтів, приймаючих лізиноприл, розвивається жовтяниця або значно підвищується активність печінкових ферментів, препарат необхідно відмінити, залишаючи пацієнта під спостереженням лікаря до зникнення симптомів.

Гіперкаліємія.

У деяких пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, у т.ч. лізиноприл, спостерігається підвищення рівня калію в сироватці. До групи ризику розвитку гіперкаліємії відносяться пацієнти з нирковою недостатністю або цукровим діабетом, які приймають калійзберігаючі діуретики, або калійвмісні замінники солі, а також ті пацієнти, які приймають інші лікарські засоби, що підвищують рівень калію в сироватці (наприклад, гепарин).

Якщо прийом перелічених вище препаратів на тлі лікування інгібітором АПФ визнається необхідним, рекомендується регулярний контроль рівня калію в сироватці крові.

Хворі на цукровий діабет.

У хворих на цукровий діабет, які приймають гіпоглікемічні засоби або інсулін, необхідно ретельно контролювати рівень глюкози в крові впродовж першого місяця лікування інгібітором АПФ.

Літій.

Зазвичай не рекомендується поєднувати прийом літію і лізиноприлу.

Нейтропенія/агранулоцитоз.

У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ, можуть розвиватися нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія і анемія. При нормальній функції нирок і при відсутністі ускладнень нейтропенія розвивається рідко. Нейтропенія і агранулоцитоз зворотні та проходять після припинення прийому інгібітору АПФ.

Слід проявляти крайню обережність при призначенні лізиноприлу пацієнтам із захворюванням сполучної тканини з судинними проявами, які проходять курс лікування антидепресантами, приймають алопуринол або прокаїнамід, а також при поєднанні цих чинників, особливо на тлі порушення функції нирок.

У деяких таких пацієнтів розвиваються тяжкі інфекції, які не завжди піддаються інтенсивній терапії антибіотиками. Якщо в лікуванні таких пацієнтів застосовують лізиноприл, рекомендується періодично перевіряти кількість лейкоцитів, причому пацієнтів слід попередити про необхідність повідомляти про будь-які ознаки інфекції.

Расова приналежність.

Інгібітори АПФ частіше викликають розвиток ангіоневротичного набряку у пацієнтів негроїдної раси у порівнянні з пацієнтами іншої расової приналежності. Як і інші інгібітори АПФ, лізиноприл може бути менш ефективним в зниженні артеріального тиску у чорношкірих пацієнтів порівняно з особами інших рас, можливо, внаслідок вищої частоти осіб з низьким рівнем реніну в популяції чорношкірих пацієнтів з артеріальною гіпертензією.

Кашель.

При застосуванні інгібіторів АПФ може з’явитися непродуктивний тривалий кашель, який зникає після припинення лікування. Такий кашель,спричинений застосуванням інгібіторів АПФ, слід враховувати при диференціальному діагнозі кашлю.

Оперативні втручання/анестезія.

У пацієнтів, які піддаються хірургічному втручанню або загальній анестезії препаратами, що знижують артеріальний тиск, лізиноприл може блокувати підвищення утворення ангіотензину II під впливом компенсаторного викиду реніну. Якщо передбачається, що артеріальна гіпотензія розвивається за цим механізмом, вона може бути відкоригована збільшенням ОЦК.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

При керуванні автотранспортом або роботі зіншими механізмами слід брати до уваги можливість виникнення запаморочення і втоми.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Діуретики.

При одночасному застосуванні з діуретиками відзначається сумація антигіпертензивного ефекту. У пацієнтів, які вже приймають діуретики, особливо ті, кому діуретики призначені нещодавно, застосування лізиноприлу іноді може спричинити надмірне зниження артеріального тиску. Вірогідність симптомів артеріальної гіпотензії під впливом лізиноприлу знижується, якщо припинити приймати діуретик перед початком лікування лізиноприлом.

Калійзберігаючі діуретики, калійвмісні харчові добавки або солезамінники.

Хоча рівень калію в сироватці крові при клінічних дослідженнях інгібіторів АПФ зазвичай залишався у межах норми, у деяких пацієнтів все ж розвивалася гіперкаліємія. Ризик гіперкаліємії пов’язують з чинниками, до яких належать ниркова недостатність, цукровий діабет і одночасний прийом калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спиронолактон, триамтерен або амiлорид), а також калійвмісних харчових добавок або солезамінників.

Застосування калійвмісних харчових добавок, калійзбережуючих діуретиків або калійвмісних солезамінників може призводити до значного підвищення рівня калію в сироватці крові, особливо у пацієнтів з порушенням функції нирок. Під час прийому лізиноприлу на фоні калійвивідних діуретиків, гіпокаліємія,спричинена їх прийомом, може бути послаблена.

Літій.

При одночасному прийомі літію і інгібіторів АПФ оборотно підвищується рівень літію в сироватці крові і розвиваються токсичні ефекти. Застосування тіазидних діуретиків може підвищувати ризик літієвої інтоксикації і посилювати її, якщо вона вже спричинена одночасним прийомом інгібіторів АПФ. Застосовуватилізиноприл одночасно з літієм не рекомендується, але в тих випадках, коли таке поєднання потрібне, слід здійснювати ретельний контроль рівня літію у сироватці крові.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПВС), включаючи і ацетилсаліцилову кислоту в дозі ? 3 г на добу.

Тривалий прийом НПВС може послабити гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ. Ефекти НПВС і інгібіторів АПФ на підвищення рівня калію в сироватці крові підсумовуються, що може призвести до порушення функції нирок. Ці ефекти зазвичайоборотні. У окремих випадках може спостерігатися гостра ниркова недостатність, особливо при порушенні функції нирок, наприклад, у літніх людей або упацієнтів зi зневодненням організму.

Золото.

Нітритоїдні реакції (симптоми вазодилатації, включаючи приливи крові до обличчя, нудоту, запаморочення, артеріальну гіпотензію, яка може бути дуже тяжкою) після ін’єкції золота (наприклад, натрію ауротиомалата) відзначалися частіше у пацієнтів, які отримували лікування інгібітором АПФ.

Інші антигіпертензивні засоби.

При одночасному застосуванні лізиноприлу з іншими антигіпертензивними засобами спостерігається посилення гіпотензивного ефекту. Одночасний прийом нітрогліцерину і інших органічних нітратів або вазодилататорів може посилювати гіпотензивний ефект лізиноприлу.

Трициклічні антидепресанти, анестетики і антипсихотики.

Прийом деяких анестетиків, трициклічних антидепресантів і антипсихотичних засобів на тлі інгібіторів АПФ може посилити артеріальну гіпотензію.

Симпатоміметики.

Можуть послабляти гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.

Гіпоглікемічні засоби.

Епідеміологічні дослідження показали, що одночасний прийом інгібіторів АПФ і гіпоглікемічних засобів (інсулінів та гіпоглікемічних засобів для вживання всередину) може посилювати дію останніх, аж до розвитку гіпоглікемії. Вірогідність таких явищ особливо висока впродовж перших тижнів одночасного лікування пацієнтів, а також при порушенні функції нирок.

Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики, ?-адреноблокатори та нітрати.

Лізиноприл можна призначати одночасно з ацетилсаліциловою кислотою (у дозах, що вживаються в кардіології), тромболітичними засобами, ?адреноблокаторами та нітратами.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Лизиноприл інгібітор АПФ. АПФ є пептидилдипептидазою, яка каталізує перетворення ангіотензину I у вазоконстрикторний пептид, ангіотензин II, який також стимулює секрецію альдостерону. Інгібування АПФ призводить до зниження концентрації у плазмі крові ангіотензину II, що призводить до зниження активності вазопресорів та секреції альдостерону. Останнє зниження може привести до збільшення концентрації калію в сироватці крові.

Оскільки механізм дії при гіпертензії здійснюється за допомогою пригнічення ренінангиотензинальдостеронової системи, лізиноприл чинить гіпотензивну дію навіть у гіпертензивних пацієнтів з низьким рівнем реніну. АПФ ідентичний до кінінази фермент, що руйнує брадикінін. Роль підвищеного рівня брадикініну (що має виражені вазодилатуючі властивості) в ході лікування лізиноприлом повністю не з’ясована і вимагає подальшого вивчення.

Фармакокінетика.

Абсорбція.

Після перорального прийому лізиноприл повільно і не повністю всмоктується в шлунково-кишковому тракті. Абсорбція препарату після прийому складає приблизно 25 % з міжіндивідуальною варіабельною (660 %). Одночасне вживання їжі не впливає на всмоктування. Максимальна концентрація у плазмі крові досягається приблизно через 68 годин.

Розподіл.

Рівноважні концентрації у сироватці крові досягаються впродовж 2-3 днів після введення препарату. Окрім АПФ, не зв’язується з білками плазми крові.

Метаболізм і виведення.

Не метаболизируется, виводиться з сечею в незміненому виді.

Видаляється при гемодіалізі.

Фармакокінетика у особливих груп пацієнтів.

При порушенні функції нирок виведення лізиноприлу знижується пропорційно до ступеня порушення функціональних порушень (це зниження стає клінічно важливим при клубочковій фільтрації нижче 30 мл/хв).

При серцевій недостатності нирковий кліренс лізиноприлу знижується.

Для пацієнтів літнього віку характерні вищі концентрації лізиноприлу у плазмі крові і значення AUC (збільшені приблизно на 60 %), ніж у пацієнтів молодшого віку.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічнівластивості:

таблетки 10 мг: круглі, двоопуклі таблеткисвітложовтого кольору,з лінією розлому з одного боку, зі злегка помітними вкрапленнями пігменту;

таблетки 20 мг: круглі, двоопуклі таблеткикремувато-рожевого кольору,з лінієюрозлому з одного боку, зі злегка помітними вкрапленнями пігменту.

Термін придатності. 3 роки.

Не застосовувати після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці.

Умовизберігання.

Зберігатипри температурі не вище25 ?С, у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

Таблетки по 10 мг та по 20 мг.

По 10 таблеток у блістері; по 2 блістери, або по 3блістери у картонній коробці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

Алкалоїд АД – Скопє.

Місцезнаходження.Республіка Македонія,

1000 м. Скопє, бульвар Олександра Македонського, 12.

ЗАТВЕРДЖЕНО <!–[if gte mso 9]> Admin Normal Grey Wolf 2 1 2010-12-23T12:06:00Z 2011-05-10T17:06:00Z 2011-05-10T17:06:00Z 8 4222 24067 ADAMED 200 56 28233 12.00 <![endif]–> <!–[if gte mso 9]> Clean false false false false RU X-NONE X-NONE MicrosoftInternetExplorer4 <![endif]–><!–[if gte mso 9]> <![endif]–><!–[if !mso]> st1\:*{behavior:url(#ieooui) } <![endif]–> <!– /* Font Definitions */ @font-face {font-family:”Cambria Math”; panose-1:2 4 5 3 5 4 6 3 2 4; mso-font-charset:204; mso-generic-font-family:roman; mso-font-pitch:variable; mso-font-signature:-1610611985 1107304683 0 0 159 0;} @font-face {font-family:”Arial Unicode MS”; panose-1:2 11 6 4 2 2 2 2 2 4; mso-font-charset:128; mso-generic-font-family:swiss; mso-font-pitch:variable; mso-font-signature:-134238209 -371195905 63 0 4129279 0;} @font-face {font-family:”\@Arial Unicode MS”; panose-1:2 11 6 4 2 2 2 2 2 4; mso-font-charset:128; mso-generic-font-family:swiss; mso-font-pitch:variable; mso-font-signature:-134238209 -371195905 63 0 4129279 0;} /* Style Definitions */ p.MsoNormal, li.MsoNormal, div.MsoNormal {mso-style-unhide:no; mso-style-qformat:yes; mso-style-parent:””; margin:0cm; margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”;} h1 {mso-style-unhide:no; mso-style-qformat:yes; mso-style-link:”\0417\0430\0433\043E\043B\043E\0432\043E\043A 1 \0417\043D\0430\043A”; mso-style-next:\041E\0431\044B\0447\043D\044B\0439; margin:0cm; margin-bottom:.0001pt; text-align:center; line-height:150%; mso-pagination:widow-orphan; page-break-after:avoid; mso-outline-level:1; font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-font-kerning:0pt; font-weight:bold; mso-bidi-font-weight:normal;} h2 {mso-style-unhide:no; mso-style-qformat:yes; mso-style-link:”\0417\0430\0433\043E\043B\043E\0432\043E\043A 2 \0417\043D\0430\043A”; mso-style-next:\041E\0431\044B\0447\043D\044B\0439; margin:0cm; margin-bottom:.0001pt; text-align:center; line-height:150%; mso-pagination:widow-orphan; page-break-after:avoid; mso-outline-level:2; font-size:12.0pt; mso-bidi-font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; font-weight:bold; mso-bidi-font-weight:normal;} h3 {mso-style-unhide:no; mso-style-qformat:yes; mso-style-link:”\0417\0430\0433\043E\043B\043E\0432\043E\043A 3 \0417\043D\0430\043A”; mso-style-next:\041E\0431\044B\0447\043D\044B\0439; margin:0cm; margin-bottom:.0001pt; text-align:center; line-height:150%; mso-pagination:widow-orphan; page-break-after:avoid; mso-outline-level:3; font-size:14.0pt; mso-bidi-font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; font-weight:bold; mso-bidi-font-weight:normal;} p.MsoBodyText, li.MsoBodyText, div.MsoBodyText {mso-style-unhide:no; mso-style-link:”\041E\0441\043D\043E\0432\043D\043E\0439 \0442\0435\043A\0441\0442 \0417\043D\0430\043A”; margin:0cm; margin-bottom:.0001pt; text-align:center; mso-pagination:widow-orphan; font-size:12.0pt; mso-bidi-font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”; font-weight:bold; mso-bidi-font-weight:normal;} p.MsoBodyTextIndent, li.MsoBodyTextIndent, div.MsoBodyTextIndent {mso-style-priority:99; mso-style-link:”\041E\0441\043D\043E\0432\043D\043E\0439 \0442\0435\043A\0441\0442 \0441 \043E\0442\0441\0442\0443\043F\043E\043C \0417\043D\0430\043A”; margin-top:0cm; margin-right:0cm; margin-bottom:6.0pt; margin-left:14.15pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”;} p.MsoBodyText2, li.MsoBodyText2, div.MsoBodyText2 {mso-style-unhide:no; margin-top:0cm; margin-right:0cm; margin-bottom:6.0pt; margin-left:0cm; line-height:200%; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”;} p.MsoBodyTextIndent2, li.MsoBodyTextIndent2, div.MsoBodyTextIndent2 {mso-style-unhide:no; margin-top:0cm; margin-right:0cm; margin-bottom:6.0pt; margin-left:14.15pt; line-height:200%; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”;} p.MsoBlockText, li.MsoBlockText, div.MsoBlockText {mso-style-unhide:no; margin-top:6.0pt; margin-right:35.45pt; margin-bottom:0cm; margin-left:14.2pt; margin-bottom:.0001pt; text-align:justify; text-indent:-14.2pt; mso-pagination:widow-orphan; tab-stops:16.0cm; font-size:8.0pt; mso-bidi-font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”; mso-ansi-language:UK;} p {mso-style-unhide:no; margin:0cm; margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:12.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”;} span.1 {mso-style-name:”\0417\0430\0433\043E\043B\043E\0432\043E\043A 1 \0417\043D\0430\043A”; mso-style-unhide:no; mso-style-locked:yes; mso-style-link:”\0417\0430\0433\043E\043B\043E\0432\043E\043A 1″; font-weight:bold; mso-bidi-font-weight:normal;} span.2 {mso-style-name:”\0417\0430\0433\043E\043B\043E\0432\043E\043A 2 \0417\043D\0430\043A”; mso-style-unhide:no; mso-style-locked:yes; mso-style-link:”\0417\0430\0433\043E\043B\043E\0432\043E\043A 2″; mso-ansi-font-size:12.0pt; font-weight:bold; mso-bidi-font-weight:normal;} span.3 {mso-style-name:”\0417\0430\0433\043E\043B\043E\0432\043E\043A 3 \0417\043D\0430\043A”; mso-style-unhide:no; mso-style-locked:yes; mso-style-link:”\0417\0430\0433\043E\043B\043E\0432\043E\043A 3″; mso-ansi-font-size:14.0pt; font-weight:bold; mso-bidi-font-weight:normal;} span.a {mso-style-name:”\041E\0441\043D\043E\0432\043D\043E\0439 \0442\0435\043A\0441\0442 \0417\043D\0430\043A”; mso-style-unhide:no; mso-style-locked:yes; mso-style-link:”\041E\0441\043D\043E\0432\043D\043E\0439 \0442\0435\043A\0441\0442″; mso-ansi-font-size:12.0pt; font-weight:bold; mso-bidi-font-weight:normal;} p.10, li.10, div.10 {mso-style-name:1; mso-style-unhide:no; mso-style-next:”\041E\0431\044B\0447\043D\044B\0439 \(\0432\0435\0431\)”; mso-margin-top-alt:auto; margin-right:0cm; mso-margin-bottom-alt:auto; margin-left:0cm; mso-pagination:widow-orphan; font-size:12.0pt; font-family:”Arial Unicode MS”,”sans-serif”;} span.a0 {mso-style-name:”\041E\0441\043D\043E\0432\043D\043E\0439 \0442\0435\043A\0441\0442 \0441 \043E\0442\0441\0442\0443\043F\043E\043C \0417\043D\0430\043A”; mso-style-priority:99; mso-style-unhide:no; mso-style-locked:yes; mso-style-link:”\041E\0441\043D\043E\0432\043D\043E\0439 \0442\0435\043A\0441\0442 \0441 \043E\0442\0441\0442\0443\043F\043E\043C”;} p.Text, li.Text, div.Text {mso-style-name:Text; mso-style-unhide:no; margin-top:.7pt; margin-right:18.0pt; margin-bottom:7.2pt; margin-left:36.0pt; text-indent:-36.0pt; line-height:15.0pt; mso-pagination:none; mso-layout-grid-align:none; punctuation-wrap:simple; text-autospace:none; font-size:12.0pt; mso-bidi-font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”; color:black;} @page Section1 {size:595.3pt 841.9pt; margin:2.0cm 42.5pt 2.0cm 3.0cm; mso-header-margin:35.4pt; mso-footer-margin:35.4pt; mso-paper-source:0;} div.Section1 {page:Section1;} –> <!–[if gte mso 10]> /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:”\041E\0431\044B\0447\043D\0430\044F \0442\0430\0431\043B\0438\0446\0430″; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-priority:99; mso-style-qformat:yes; mso-style-parent:””; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin:0cm; mso-para-margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”;} table.MsoTableGrid {mso-style-name:”\0421\0435\0442\043A\0430 \0442\0430\0431\043B\0438\0446\044B”; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-unhide:no; border:solid windowtext 1.0pt; mso-border-alt:solid windowtext .5pt; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-border-insideh:.5pt solid windowtext; mso-border-insidev:.5pt solid windowtext; mso-para-margin:0cm; mso-para-margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”;} <![endif]–><!–[if gte mso 9]> <![endif]–><!–[if gte mso 9]> <![endif]–>

І Н С Т Р У К Ц І Я

для медичного застосування препарату

ЗОЛАФРЕН

(ZOLAFREN)

Склад:

діюча речовина:1 таблетка містить 5 мг або 10 мг оланзапіну;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмальгліколят (тип А), магнію стеарат; оболонка: гідроксипропілметилцелюлоза (гіпромелоза), поліетиленгліколь (Макрогол) 400, барвникYellow No.6AlLake (Е 110), титану діоксид (Е 171), заліза оксид жовтий (Е 172), лактози моногідрат.

Лікарська форма. Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Антипсихотичні засоби.Код АТС N05A H03.

Клінічні характеристики.

Показання.

Терапія загострень та підтримуюча терапія при шизофренії та інших психозах, коли виражена позитивна (наприклад, марення, галюцинації, розлади мислення, ворожість та підозрілість) та/або негативна симптоматика (наприклад, сплощений афект, емоційна та соціальна ізоляція, збідненість мови).

Для послаблення вторинної афективної симптоматики, зазвичай пов’язаної із шизофренією та подібними розладами, для підтримання клінічного покращання під час тривалої терапії у пацієнтів, у яких спостерігалася відповідь на початкову терапію.

Як монотерапія або у комбінації з літієм чи вальпроатом для терапії гострих маніакальних або змішаних епізодів при біполярних розладах, при наявності або відсутності психотичних ознак, а також при наявності або відсутності швидкого циклічного перебігу; для зменшення ступеня маніакальних, змішаних або депресивних епізодів при біполярних розладах та подовження періодів інтермісій між загостреннями.

У комбінації з флуоксетином – для лікування депресивних епізодів, пов’язаних із біполярними розладами, та для лікування резистентної депресії.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до компонентів препарату; відомий ризик закритокутовоїглаукоми.

Спосіб застосування та дози.

Шизофренія та подібні розлади.

Препарат призначають 1 раз на добу незалежно від прийому їжі. Рекомендована початкова доза становить 10 мг на добу. Діапазон добових доз може становити від 5 до 20 мг. Оптимальне добове дозування залежить від клінічного стану пацієнта, а збільшення дози понад 10 мг на добу має бути клінічно обґрунтованим.

Гостра манія, повязана з біполярним розладом: рекомендована початкова доза становить 15 мг на добу при монотерапії або 10 мг на добу при комбінованому лікуванні з літієм чи вальпроатом. Застосовують препарат незалежно від прийому їжі. Діапазон добових доз становить від 5 до 20 мг. Оптимальне добове дозування залежить від клінічного стану пацієнта, а збільшення дози понад 10 мг на добу має бути клінічно обґрунтованим. У разі потреби корекції дози рекомендується її підвищення або зниження на 5 мг. Збільшення дози понад рекомендовану початкову дозу можливе тільки після повторної оцінки клінічного стану і має здійснюватися з проміжком не менше, ніж 24 години.

Підтримуюча терапія біполярного розладу: пацієнтам, які отримують оланзапін для лікування гострої манії, необхідно спочатку продовжувати підтримуючу терапію біполярного розладу тією ж дозою. Для пацієнтів у стані ремісії рекомендована початкова доза оланзапіну становить 10 мг на добу. Наступну добову дозу визначають після повторної оцінки клінічного стану у межах діапазону доз від 5 до 20 мг на добу. Застосовують незалежно від прийому їжі.

Біполярна депресія: оланзапін у комбінації з флуоксетином слід призначати 1 раз на добу, ввечері, початкова доза становить 5 мг оланзапіну та 20 мг флуоксетину. Проведені клінічні дослідження демонструють ефективність оланзапіну як антидепресанта у діапазоні доз від 6 до 12 мг (середньомодальна добова доза становить 7,4 мг) та флуоксетину від 25 до 50 мг (середньомодальна добова доза становить 39,3 мг). При необхідності можна корегувати дозу для кожного засобу (оланзапін, флуоксетин).

Резистентна депресія:оланзапін у комбінації з флуоксетином призначають 1 раз на добу, ввечері. Розпочинають з доз 5 мг оланзапіну та 20 мг флуоксетину. При необхідності можна корегувати дозу для кожного засобу (оланзапін, флуоксетин).

Ефективність оланзапіну як антидепресанта було продемонстрованоу діапазоні доз від

6 до 18 мг; та флуоксетину від 25 до 50 мг.

Загальні рекомендації щодо перорального застосування в окремих групах пацієнтів:

Застосування меншої початкової дози (5 мг) можна призначати:

пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю та у випадках помірної печінковоїнедостатності (цироз, клас А або В за шкалоюChildPugh) початкова доза становить

5 мг на добу імаєзбільшуватися з обережністю.

Рекомендовано меншу початкову дозу пацієнтам літнього віку або при наявності інших клінічних факторів. Пацієнтам, у яких наявний більше ніж один фактор, що зумовлює зміну швидкості елімінації оланзапіну (літній вік, жіноча стать, відсутність звички до паління), збільшення дози слід здійснювати з обережністю.

У випадку планового закінчення лікування оланзапіном слід розглянути поступове зменшення дози препарату.

Стать: початкова доза та діапазон доз упацієнтів жіночоїічоловічої статізазвичай не потребують корекції.

Особи, які палять: початкова доза та діапазон доз у пацієнтів, які не палять, зазвичай не потребують корекції порівняно з дозами, що застосовують пацієнтам, які палять.

Побічні реакції.

Маса тіла.У ході клінічних досліджень спостерігалося збільшення маси тіла у пацієнтів, які приймали оланзапін (порівняно з групою плацебо). У довготривалих дослідженнях (до 48 тижнів) величина збільшеннямаси тіла і відсоткове співвідношення пацієнтів, які лікувалися оланзапіном і мали клінічні підтвердження збільшення ваги, була більшою, ніж у короткотермінових дослідженнях. Відсоток пацієнтів із підвищенням на

? 25 % маси тіла з довготривалим проявом був дуже частим (? 10 %).

Глюкоза. У клінічних дослідженнях (до 52 тижнів) оланзапін спричиняв більші зміни рівня глюкози порівняно з плацебо. Різниця у змінах значень між оланзапіном та плацебо була більшою у пацієнтів із симптомами порушеної регуляції глюкози в анамнезі (включаючи пацієнтів із діагнозом «цукровий діабет» або пацієнтів із проявами гіперглікемії). У цих пацієнтів спостерігалося значне підвищення HbA1спорівняно з групою плацебо.

Відсоткове співвідношення пацієнтів, у яких змінився рівень глюкози з нормального або граничного до високого, постійно збільшувалося.

В аналізах пацієнтів, які пройшли 9-12-місячну терапію оланзапіном, підвищений рівень глюкози у крові знижувався через 6 місяців.

Ліпіди.Уклінічних дослідженнях, які тривалипонад12 тижнів, у пацієнтів, які приймали оланзапін, спостерігалося підвищення рівня загального холестерину, ліпопротеїдів низької щільності і тригліцеридів порівняно з групою плацебо.

Значне підвищення рівня ліпідів (загального холестерину, ліпопротеїдів низької щільності, тригліцеридів) спостерігалося частіше у пацієнтів без порушення обміну ліпідів в анамнезі.

Не спостерігалося статистично підтверджених відмінностей підвищення ліпопротеїдів високої щільності між пацієнтами, які приймали оланзапін, та пацієнтами, які приймали плацебо.

Кількісне співвідношення пацієнтів, у яких змінився рівень загального холестерину, ліпопротеїдів низької щільності або тригліцеридівіз нормального або граничного рівнів до високого, або змінився рівень ліпопротеїдів високої щільності з нормального або граничного до низького, було більшим у довготривалих дослідженнях ( не менше

48 тижнів) порівняноз короткотерміновими дослідженнями. В аналізах пацієнтів, які пройшли 12-місячну терапію, рівень загального холестерину далі не зростав після

4-6 місяців.

Пролактин. У ході клінічних досліджень (до 12 місяців) встановлено, що концентрація пролактину у плазмі крові збільшиласяу 30% пацієнтів, які приймали оланзапін.У групі, яка приймала плацебо, цей показник становив 10,5 %. У більшості пацієнток це підвищення було помірним. У пацієнток з шизофренією менструальні небажані явища, пов’язані з підвищенням рівня пролактину, спостерігалися часто (від < 10 % до ?1 %), в той самий час небажані явища з боку статевої функції та молочної залози спостерігалися нечасто (від< 1 % до ?0,1 %). Пацієнти, які лікувалися від інших психічних захворювань (біполярна депресія, біполярна манія, психотична депресія, граничне порушення особистості), демонстрували небажані явища з боку статевої функції, пов’язані з підвищенням концентрації пролактину часто (< 10 % до ?1 %), в той час коли небажані явища пов’язані з менструальними порушеннями та з боку молочної залози, спостерігалися нечасто ( від < 1 % до ?0,1 %).

Печінкові трансамінази. Короткотривале безсимптомне підвищення печінкових трансаміназ, АЛТ та АСТ спостерігалося рідко.

Еозинофілія. Безсимптомна еозинофілія спостерігалася рідко.

Небажані ефекти в окремих групах пацієнтів. Дуже поширеними (? 10 %) були небажані ефекти, пов’язані із застосуванням оланзапіну у клінічних дослідженнях пацієнтів літнього віку із психозами, пов’язаними з деменцією – порушення ходи та падіння, поширені (<</span>10 % і? 1 %) небажані явища – нетримання сечі, підвищена температура тіла,еритема, зорові галюцинації, пневмонія. Серед пацієнтів із медикаментозно індукованим (агоніст допаміну) психозом, пов’язаним із хворобою Паркінсона, погіршення паркінсонівської симптоматики та галюцинації відзначалися дуже часто (? 10 %). Дуже поширені (? 10 %) небажані ефекти у пацієнтів із біполярною манією, які отримували оланзапін у комбінації з літієм або вальпроатом – збільшення маси тіла, сухість у роті, підвищення апетиту та тремор, часто зустрічалися розладимови (< 10 %та

? 1 %). У таблиці 1 підсумовано основні побічні реакції, що мали місце, та їхня частота, визначені у клінічних дослідженнях та/або на основі постмаркетингового досвіду застосування оланзапіну.

Таблиця 1

Дуже часто

Часто

Нечасто

Невідомо

Розлади системи крові та лімфатичної системи

Еозинофілія

Лейкопенія

Нейтропенія

Тромбоцитопенія

Розлади імунної системи

Алергічні реакції

Порушення обміну речовин та розлади травлення

Збільшеннямаси тіла

Підвищення рівня холестерину.

Підвищення рівня глюкози.

Підвищення рівня тригліцеридів.

Глюкозурія.

Підвищення апетиту.

Розвиток або загостренняцукровогодіабету,зрідка пов’язаного

з кетоацидозом або комою, включаючи деякілетальні випадки.

Гіпотермія.

Розлади нервової системи

Сонливість

Запаморочення

Акатизія

Паркінсонізм

Дискінезія

Епілептичні напади, які були в анамнезі або були наявні фактори ризику.

Нейролептичний злоякісний синдром.

Дистонія (включаючиокулярний симптом).

Пізня дискінезія.

Синдром відміни.

Розлади серцевої системи

Брадикардія

Пролонгація інтервалуQTc

Вентрикулярна тахікардія/фібриляція,

Раптова смерть

Судинні порушення

Ортостатична гіпотензія

Тромбоемболія (включаючи емболію легеневої артерії та глибокий венозний тромбоз)

Шлунково-кишкові розлади

Легкі, короткотривалі антихолінергічні ефекти, включаючи запори та сухість у роті

Панкреатити

Гепатобіліарні розлади

Транзиторні, асимптоматичні підйоми рівня печінкових трансаміназ АлАТ та АсАТ, особливо

на початку лікування

Гепатити (включаючи гепатоцелюлярне, холестатичне або змішане ушкодження печінки)

Шкіра та її придатки

Висипання

Реакції світлочутливості.

Алопеція

Кістково-м?язова система та сполучні тканини

Рабдоміоліз

Порушенняроботинирок та сечовидільної системи

Нетримання сечі

Утруднене сечовипускання

Репродуктивні розлади

Пріапізм

Загальні розлади та особливості застосування

Астенія

Підвищена втомлюваність

Набряки

Лабораторні дослідження

Підвищення рівня пролактинуу плазмі крові

Підвищення рівня

креатинінфосфо-кінази.

Підвищеннярівнязагального білірубіну

Підвищеннярівняалкалін- фосфатази (лужної фосфатази)

Передозування.

Симптоми

Дуже поширені (>10 %): тахікардія, ажитація/агресивність, дизартрія, різні екстрапірамідні симптоми та порушення свідомості, можлива кома.

Інші клінічно значущі ускладнення: делірій, судоми, кома, можливість виникнення злоякісного нейролептичного синдрому, пригнічення дихання, аспірація, артеріальна гіпертензія або гіпотензія, серцева аритмія (< 2 % випадків передозування), кардіопульмональний шок.

Зафіксовано летальні випадки після гострого передозування на рівні 450 мг, але також були випадки виживання після гострого передозування у дозі 2 г.

Лікування

Специфічного антидоту немає.Не рекомендується застосуванняпрепаратів, щопровокують блювання. Рекомендовано застосування активованого вугілля, оскільки доведено, що одночасне застосування активованого вугілля зменшує біодоступність оланзапіну після перорального прийому на 5060 %. Також можна застосовувати інші стандартні процедури при передозуванні (наприклад, промивання шлунка (після попередньої інтубації у непритомних пацієнтів).

У випадку гострого передозування слід забезпечити стабілізацію життєво важливих функцій: забезпечити прохідність дихальних шляхів, підтримати адекватну оксигенацію та моніторувати дихання.

Симптоматичне лікування та моніторування життєвих функцій слід призначати відповідно до клінічного стану пацієнта та передбачати лікування артеріальної гіпотензії та циркуляторної недостатності, а також підтримання функцій дихання. Не слід застосовувати адреналін, допамін, епінефрин та інші симпатоміметичні засоби, що мають бета-агоністичну активність, оскільки бета-стимуляція може підсилити артеріальну гіпотензію.

Обов’язкове моніторування функцій серцево-судинної системи з метою виявлення можливих порушень ритму серця. Суворий лікарський контроль та моніторування стану хворого мають тривати до повного одужання пацієнта.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Клінічний досвід застосування оланзапіну у вагітних жінок недостатній, тому препарат слід застосовувати в цей період тільки у випадках, якщо очікуваний позитивний ефект для матері перевищує можливий ризик для плода.

Оланзапін проникає у грудне молоко. Тому рекомендується припинити годування груддю на період лікування препаратом.

Діти.

Препарат не застосовують у педіатричній практиці у зв’язку з відсутністю досвіду.

Особливості застосування.

Злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС): ЗНС є станом потенціальної загрози життю, пов’язаним із прийомом антипсихотичних засобів.Під часзастосування оланзапіну також повідомлялося про рідкісні випадки ЗНС. Клінічними симптомами ЗНС є:гіперпірексія, ригідність мязів,втратасвідомості та симптомисерцевоїнестабільності (нерегулярний пульс або артеріальний тиск, тахікардія,підвищене потовиділеннята серцева аритмія). Додаткові ознаки ЗНС можуть включати підвищений рівень креатинінфосфокінази, рабдоміоліз та гостру ниркову недостатність. При наявності клінічних проявів ЗНС, а також наявності гіпертермії без клінічного прояву ЗНС необхідно негайно відмінити усі антипсихотичні засоби, включаючи оланзапін.

Пізня дискінезія:через великий ризик виникнення пізньої дискінезії при тривалому прийомі антипсихотичних препаратів необхідне узгоджене зниження дози або повна відміна препарату при появі у пацієнта ознак чи симптомів пізньої дискінезії. З часом ці симптоми можуть погіршувати стан або навіть з’являтися після припинення лікування.

Досвід щодо безпеки застосування у пацієнтів літнього віку з психозом, пов’язаним із деменцією.

У пацієнтів літнього віку з психозом, пов’язаним із деменцією, ефективність оланзапіну не була встановлена. Факторами ризику, які можуть обумовлювати схильність пацієнтів до підвищеної летальності у групі пацієнтів, які отримували терапію оланзапіном, є:

вік > 80 років, одночасний прийом седативних засобів, бензодіазепінів, наявні патології легенів (наприклад, пневмонія з аспірацією або без аспірації).

Показники печінкової функції: при застосуванні оланзапіну можливі транзиторні, асимптоматичні підйоми рівня печінкових трансаміназ АЛТ та АСТ, особливо на початку лікування; рідко гепатит; у поодиноких випадках – холестатичне або змішане ушкодження печінки.У випадку підвищення АЛТ і/або АСТ протягом лікування необхідний подальший нагляд та узгодження зниження дози.

Гіперглікемія і цукровий діабет:відзначається більша розповсюдженість цукрового діабету у хворих на шизофренію. Як і при застосуванні інших антипсихотичних лікарських засобів, повідомлялося про випадки гіперглікемії, цукровий діабет, погіршення перебігу вже існуючого цукрового діабету, кетоацидоз, діабетичну кому.Рекомендовано проводити відповідний клінічний моніторинг у пацієнтів, хворих на цукровий діабет та пацієнтівізфакторамиризику розвитку діабету.

Ліпіди. У пацієнтів, які лікуються оланзапіном, можуть спостерігатися небажані зміни рівнів ліпідів.Рекомендовано проводити клінічний моніторинг.

Цереброваскулярні побічні дії, включаючи інсульт, у пацієнтів літнього віку з деменцією: Під час клінічних випробувань у пацієнтів літнього віку з психозами на фоні деменції повідомлялося про цереброваскулярні побічні дії (такі як інсульт, транзиторна ішемічна атака), включаючи летальні випадки. Цереброваскулярні побічні дії зустрічалися частіше серед пацієнтів, які лікувалися оланзапіном, ніж у групі плацебо (1,3 % проти 0,4 %). Усі пацієнти, у яких виникли цереброваскулярні побічні дії, мали попередні фактори ризику розвитку цереброваскулярних побічних дій (наприклад, випадок цереброваскулярної побічної дії, що спостерігався раніше, або транзиторна ішемічна атака, артеріальна гіпертензія, паління), а також супутні захворювання та/або застосування препаратів, що збігаються за часом застосування з цереброваскулярними побічними діями. Оланзапін не рекомендований для лікування людей літнього віку з психозами на фоні деменції.

Нейтропенія:пацієнтам зі зниженим рівнем нейтрофілів та/аболейкоцитів необхідно призначати оланзапін з обережністю. Нейтропенія є частим побічним ефектом при одночасному застосуванні вальпроату та оланзапіну.

Тромбоемболія: Причинно-наслідкового зв’язку між прийомом оланзапіну та випадками венозної тромбоемболії не виявлено.

Напади:оланзапін необхідно обережно застосовувати пацієнтаміз епілептичними нападами в анамнезі або чутливими до факторів, що знижують пороги нападів. Існують відомості про поодинокі випадки нападів у таких пацієнтів при лікуванні оланзапіном. Антихолінергічна активність: у ході клінічних досліджень виявлено низьку частотурозвиткуантихолінергічних явищ. Однак через обмеження клінічного досвіду щодо застосування оланзапінуу пацієнтів із супутніми захворюваннями слід бути обережними при призначенніпрепаратупацієнтам із клінічно значущою гіпертрофією простати, паралітичною кишковою непрохідністю, закритокутовою глаукомою або подібними станами.

Допамінергічний антагонізм:оланзапінinvitro виявляє антагонізм до допаміну та теоретично може протидіяти ефектам леводопи та агоністам допаміну, як і інші антипсихотичні засоби.

Серцева смерть:у проведених клінічних дослідженнях пацієнти, які застосовували атипові антипсихотичні лікарські засоби, у тому числі оланзапін, або типові антипсихотичні лікарські засоби, спостерігалася однакова кількість дозозалежних випадків раптової серцевої смерті у порівнянні з пацієнтами, які не застосовували антипсихотичні лікарські засоби (ризик підвищувався майже вдвічі порівняно з пацієнтами, які не застосовували препарат). У постмаркетингових звітах по оланзапіну були відмічені випадки раптової серцевої смерті.

Загальна дія на центральну нервову систему (ЦНС): з погляду на те, що оланзапін діє, перш за все, на ЦНС, слід бути обережним,застосовуючи його одночасно з іншимипрепаратами центральної дії, а також з алкоголем.

Порушення обміну вуглеводів: таблетки Золафрен містять лактозу. Пацієнтам ізрідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази типу Лаппа або порушенням всмоктування глюкози-галактози, неслід застосовуватицей препарат.

QTінтервал: призначається з обережністю разом з препаратами, які подовжують інтервалQT, пацієнтам із синдромом вродженого подовженогоQT інтервалу, пацієнтам із гіпертрофією міокарда, гіпокаліємією або гіпомагніємією, а також людям літнього віку.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або

роботі з іншими механізмами.

Оскільки оланзапін може спричинити сонливість та запаморочення, на період лікування пацієнтів слід попередити про небезпеку, пов’язану з керуванням автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

На метаболізм оланзапіну можуть впливати інгібітори аби індуктори ізоформ цитохрому Р450, особливоCYP1A2.

Паління або призначення карбамазепіну підвищували кліренс оланзапіну. Відомо, що паління та лікування карбамазепіном стимулюють активністьCYP1A2. Відомі інгібітори активностіCYP1A2 можуть знижувати кліренс оланзапіну.

Оланзапін є слабким інгібітором активностіCYP1A2, але він не змінює фармакокінетики теофіліну, препарату, який переважно метаболізується за допомогоюCYP1A2. Наступні препарати застосовували разом з окремими дозами оланзапіну у клінічних дослідженнях, які не виявляли інгібування метаболізму: іміпрамін або його метаболіт дезипрамін (CYP2D6,CYP3A,CYP1A2), варфарин (CYP2C19), теофілін (CYP1A2) або діазепам (CYP3A4,CYP2C19).Не було відзначено взаємодії оланзапіну при призначенні з літієм або біпериденом. Стійкі концентрації оланзапіну не впливали на фармакокінетику етанолу. Однак при застосуванніалкоголю або лікарських препаратів, що містять етанол,разом золанзапіном, можуть траплятися додаткові фармакологічні впливи(наприклад, підвищена седація). Разова доза антацидів, що містять алюміній та магній, циметидину, флуоксетинуне впливали на пероральну біодоступність оланзапіну. Додаткове призначення активованого вугілля знижувало пероральну біодоступність оланзапіну на 5060 %. Флуоксетин (60 мг на1прийом або 60 мг щоденно протягом 8 днів) спричиняє середнє зростання максимальної концентрації max) оланзапіну на 16 % та середнє зниження кліренсу оланзапіну на 16 %. Значення впливу цих факторів малепорівняно із загальною мінливістю між індивідуумами, тому зміни дозування зазвичай не рекомендовані. Флуоксамін, інгібіторCYP1A2, знижує кліренс оланзапіну. Це призводить до середнього зростанняCmax після флуоксаміну: на 54 % – серед жінок, які не палять, та на 77 % – серед чоловіків, які палять. Середнє зростанняAUC оланзапіну становить 52 % та 108 % відповідно. Для пацієнтів, які застосовують флуоксамін (або інші інгібіториCYP1A2, наприклад, ципрофлоксацин),необхідно узгоджувати знижені дози оланзапіну. Оланзапін має невелику здатність гальмувати глюкуронізацію вальпроату, що є основним метаболічним шляхом. Більше того, було виявлено незначний влив вальпроату на метаболізм оланзапінуinvitro. Щоденне додаткове призначенняinvivo 10 мг оланзапіну протягом 2 тижнів не впливало на сталу концентрацію вальпроатуу плазмі крові. Тому додаткове призначення оланзапіну не потребує регулювання дози вальпроату. Прийом їжі не впливає на абсорбцію оланзапіну.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Оланзапін є антипсихотичним лікарським засобом із широким спектром фармакологічної дії, зумовленим впливом на різні рецептори. Виявлено зв’язування із серотоніновими рецепторами 5НТ2А/С, 5НТ3, 5НТ6, допаміновимиD1,D2,D3,D4,D5, з мускариновими рецепторами М1-М5, адренергічним рецепторомa1 і гістаміновим Н1-рецептором. У ході досліджень на тваринах виявлено антагонізм оланзапіну як до серотонінових рецепторів

5НТ, так і до допамінових і холінергічних. Оланзапін має вищий рівень зв’язування з рецепторами серотоніну 5НТ2, ніж з рецепторами допамінуD2 у моделях якinvitro, так іinvivo. Оланзапін селективно зменшує збудливість мезолімбічних (А10) допамінергічних нейронів, виявляючи при цьому незначний вплив на стріарні (А9) шляхи, пов’язані з моторною функцією. Оланзапін гальмує умовний рефлекс уникнення, що свідчить про його антипсихотичну активність при прийомі у дозах менших, ніж дози, що спричиняють каталепсію, яка є ознакою побічних моторних ефектів.

Удослідженняххворих на шизофренію з позитивними інегативними симптомами оланзапін показав статистично достовірні дані поліпшення як негативних, так і позитивних симптомів.

Фармакокінетика.

Препарат добре всмоктуєтьсяприпероральному прийомі,Cmax у плазмі крові досягається через 5-8 годин.Прийом їжі не впливає навсмоктування оланзапіну.

Концентрація оланзапіну у плазмі крові лінійна та пропорційна дозі. Оланзапін метаболізується у печінці шляхом кон’югації і окислення.

Основним метаболітом є 10-N-глюкуронід, який не проходить крізь гематоенцефалічний бар’єр. ЦитохромиP450CYP1A2 іP450-CYP2D6 сприяють формуванню метаболітівN-дезметилу і 2-гідроксиметилу, які виявляють значно меншу фармакологічну активністьinvivo, ніж оланзапін. Фармакологічна активність головним чином залежить від вихідної речовини- оланзапіну. Після пероральногоприйомусередній період напіввиведення оланзапінуу здоровихдобровольців становить33 години (від 21 до 54 годин для 5 % та

95 %) та середній кліренс оланзапіну у плазмі крові26 л/год (від 12 до 47 л/год для 5 % та 95 %). Фармакокінетика оланзапіну змінюється залежно від статі та віку хворого та віднаявності звички до паління. Зібрані дані представлені у таблиці 2:

Таблиця 2

Характеристика пацієнта

Період напіввиведення (год)

Кліренс плазми (л/год)

Пацієнти, які не палять

38,6

18,6

Пацієнти, які палять

30,4

27,7

Жінки

36,7

18,9

Чоловіки

32,3

27,3

Пацієнтивіком від

65 років

51,8

17,5

Пацієнти віком до 65 років

33,8

18,2

Таким чином, паління, стать та вік можуть впливати на кліренс оланзапіну та період напіввиведення; значення впливу цих факторів мале порівняно із загальною мінливістю між індивідуумами.

У пацієнтів із помірним порушенням функції нирок, порівняно зі здоровими добровольцями була відсутня суттєва різниця середнього періоду напіввиведення та кліренсу препарату.Приблизно 57 % оланзапіну з радіоактивною міткою присутніу сечі, головним чином у вигляді метаболітів.

У пацієнтів, які палять, зі слабким порушенням функції печінки плазматичний кліренс зменшений порівняно з пацієнтами без порушень функції печінки, котрі не палять.

Рівень зв’язування оланзапіну з протеїнами плазми крові становив приблизно 93 % для концентрації у межах від 7 нг/мл до 1000 нг/мл. Оланзапін зв’язується переважно з альбуміномта a1-кислим глікопротеїном.

У дослідженняхпредставниківкавказької раси, японців та китайців відмінностей у фармакокінетиці оланзапіну не виявлено. ІзоформаCYP2D6цитохрому Р450 не впливає на метаболізм оланзапіну.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:таблетки по 5 мг: таблетки бежевого кольору, вкриті оболонкою, двоопуклі, з розподільчою рискою з одної сторони, діаметром 7 мм;

таблетки по 10 мг: таблетки бежевого кольору, вкриті оболонкою, двоопуклі, діаметром

7 мм.

Термін придатності.3 роки.

Умови зберігання.

Зберігатипри температурі нижче 25 ?С, подалі від світла та вологи.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 30 таблеток у блістері; по 1 блістеру в картонній коробці.

Категорія відпуску.За рецептом.

Виробник.

ТОВ «АДАМЕД», Польща.

Місцезнаходження.

Пеньков 149, 05-152 Чоснов, Польща.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

АЦИКЛОВІР-ФАРМЕКС

(ACICLOVIRFARMEX)

Cклад:

діюча речовина: ацикловір,1 таблетка містить ацикловіру 200 мг або 400 мг;

допоміжні речовини:целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний, натрію кроскармелоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, повідон, магнію стеарат, тальк, аспартам (Е 951); для таблеток по 200 мг – ароматизатор ванільний, для таблеток по 400 мг – ароматизатор ананасовий.

Лікарська форма.Таблетки розчинні.

Фармакотерапевтична група.Противірусні засоби для системного застосування.

Код АТСJ05А B01.

Клінічні характеристики.

Показання.

* Лікування вірусних інфекцій шкіри та слизових оболонок, спричинених вірусом простого герпесу(Herpessimplex), включаючи первинний та рецидивуючий генітальний герпес (Herpesgenitalis);

* профілактика рецидивів інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу у хворих з нормальним імунітетом;

* профілактика інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу у хворих з імунодефіцитом;

* лікування інфекцій, спричинених вірусомVaricellazoster (вітряна віспа та оперізувальний герпес);

* профілактика та лікування інфекцій, спричинених вірусом герпесу у хворих з тяжким імунодефіцитом, а саме: з розвинутою стадією ВІЛ-інфекції (кількістьCD4 + <</span> 200/мм3, включаючи хворих на СНІД або зі СНІД-асоційованими комплексами) та після трансплантації кісткового мозку.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до ацикловіру, валацикловіру або до інших компонентів препарату.

Спосіб застосування та дози.

Ацикловір-Фармекс застосовують внутрішньо,попередньо розчинивши у склянці води.

Дорослі

Лікування інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу

Для лікування інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу, слід приймати таблетки Ацикловір-Фармекс у дозі 200 мг 5 разів на добу з приблизно 4-годинним інтервалом, за винятком нічного періоду.

Лікування має тривати 5 днів, але у разі тяжкої первинної інфекції його можна продовжити до 10 днів.

Для деяких хворих з імунодефіцитом (наприклад, після трансплантації кісткового мозку) чи для хворих зі зниженою засвоюваністю у кишечнику дозу можна подвоїти до 400 мг або застосувати відповідну дозу для внутрішньовенного введення.

Лікування слід розпочинати якомога раніше після початку розвитку інфекції. У випадку рецидивуючого герпесу найкраще розпочинати лікування у продромальний період або після появи перших ознак ураження шкіри.

Профілактика рецидивів інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу

У хворих з нормальним імунітетом для запобігання рецидивам інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу, таблетки Ацикловір-Фармексу у дозі 200 мг приймають 4 рази на добу з 6-годинним інтервалом.

Для зручності більшість пацієнтів можуть приймати 400 мг Ацикловір-Фармексу

2 рази на добу з 12-годинним інтервалом.

Лікування буде ефективним навіть після зменшення дози таблетованого Ацикловір-Фармексу до 200 мг, які приймають 3 рази на добу з 8-годинним інтервалом або навіть 2 рази на добу з 12-годинним інтервалом.

У деяких хворих радикальне поліпшення спостерігається після прийому добової дози Ацикловір-Фармексу 800 мг.

Для спостереження за можливими змінами природного перебігу захворювання терапію Ацикловір-Фармексом слід періодично переривати з інтервалом 6-12 місяців.

Тривалість профілактичного застосування визначається тривалістю періоду ризику.

Профілактика виникнення інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу

Для профілактики інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу, у хворих з імунодефіцитом таблетки Ацикловір-Фармексу у дозі 200 мг слід приймати

4 рази на добу з 6-годинним інтервалом. У хворих зі значним імунодефіцитом (наприклад, після трансплантації кісткового мозку) або у хворих зі зниженою засвоюваністю у кишечнику дозу можна подвоїти до 400 мг або застосувати відповідну дозу для внутрішньовенного введення.

Тривалість профілактичного застосування визначається тривалістю періоду ризику.

Лікування вітряної віспи та оперізувального герпесу

Для лікування інфекцій, спричинених вірусами вітряної віспи тa оперізувального герпесу, слід приймати таблетки Ацикловір-Фармексу у дозі 800 мг 5 разів на добу з 4-годинним інтервалом, за винятком нічного періоду. Лікування має тривати 7 діб.

У хворих з тяжким імунодефіцитом (наприклад, після трансплантації кісткового мозку) або у хворих зі зниженою засвоюваністю у кишечнику краще застосовувати внутрішньовенне введення.

Лікування слід розпочинати якомога раніше після початку захворювання, результат буде кращий, якщо лікування розпочати одразу ж після появи висипань.

Профілактика та лікування інфекцій, спричинених вірусом герпесу у хворих зі значним імунодефіцитом

Для лікування хворих зі значним імунодефіцитом слід приймати 800 мг Ацикловір-Фармексу 4 рази на добу з приблизно 6-годинним інтервалом. Лікуванню хворих після трансплантації кісткового мозку має передувати внутрішньовенна терапія Ацикловір-Фармексом протягом 1 місяця.

Тривалість лікування хворих після трансплантації кісткового мозку становить 6 місяців (від 1 до 7 місяців після трансплантації). У хворих з розвинутою стадією ВІЛ-інфекції курс лікування становить 12 місяців, для збереження позитивного ефекту бажано продовжити курс лікування.

Діти

Для лікування та профілактики інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу, у дітей з імунодефіцитом віком від 2 років і старше можна застосовувати такі ж дози, як і для дорослих.

При вітряній віспі дітям віком від 2 до 6 років – 400 мг, віком старше 6 років – 800 мг 4 рази на добу.Тривалість лікування становить 5 днів.

Спеціальних даних щодо застосування Ацикловір-Фармексу для профілактики (запобігання рецидивам) інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу, або для лікування інфекцій, спричинених вірусом оперізувального герпесу, у дітей з нормальним імунітетом немає. Дітям віком до 2 років препарат не застосовують.

Пацієнти літнього віку

Слід мати на увазі можливість порушення функції нирок у хворих літнього віку, і дозу препарату для них слід відповідно змінити. Необхідно підтримувати адекватний рівень гідратації організму.

Ниркова недостатність

Ацикловір-Фармекс слід з обережністю призначати хворим з нирковою недостатністю. Необхідно підтримувати адекватний рівень гідратації організму. Не слід призначати препарат з профілактичною метою хворим з порушеною функцією нирок (добовий діурез менше 100 мл).

При лікуванні інфекцій, спричинених вірусом простого герпесу, у хворих з нирковою недостатністю рекомендовані пероральні дози не призводять до накопичення ацикловіру, рівень якого перевищував би безпечний рівень, встановлений для внурішньовенного введення. Проте для хворих з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв) рекомендується встановити дозу 200 мг 2 рази на добу з інтервалом приблизно 12 годин.

При лікуванні інфекцій, спричинених вірусомVaricellazoster (вітряна віспа та оперізувальний герпес), у хворих зі значно зниженим імунітетом рекомендується при тяжкій нирковій недостатності (кліренс креатиніну менше 10 мл/хв) встановити дозу 800 мг 2 рази на добу з приблизно 12-годинним інтервалом, а для хворих з помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну у межах 10-25 мл/хв) – 800 мг 3 рази на добу з інтервалом приблизно 8 годин.

При застосуванні великих пероральних доз ацикловіру необхідно підтримувати адекватну гідратацію цих пацієнтів.

Побічні реакції.

Побічні реакції, відомості про які наведені нижче, класифіковані за органами і системами та за частотою її виникнення. За частотою проявів розподілені на такі категорії: дуже часто (? 1/10), часто (? 1/100 та <</span> 1/10), нечасто (? 1/1000 та <</span> 1/100), рідко (? 1/10000 та <</span> 1/1000), дуже рідко (<</span> 1/10000).

З боку крові та лімфатичної системи

Дуже рідко: анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія.

З боку імунної системи

Рідко: анафілаксія.

З боку нервової системи

Часто: головний біль, запаморочення.

Дуже рідко: збудженість, сплутаність свідомості, тремор, атаксія, дизартрія, галюцинації, психотичні симптоми, судоми, сонливість, енцефалопатія, кома.

Вищенаведені неврологічні реакції є загалом оборотними і зазвичай виникають при застосуванні для лікування хворих з нирковою недостатністю або з іншими факторами ризику.

З боку респіраторної системи та органів грудної клітки

Дуже рідко: задишка.

З боку травного тракту

Часто: нудота, блювання, діарея, біль у животі.

З боку гепатобіліарної системи

Рідко: оборотне підвищення рівня білірубіну та печінкових ферментів.

Дуже рідко: жовтяниця, гепатит.

З боку шкіри та підшкірної клітковини

Часто: свербіж, висипання (включаючи світлочутливість).

Нечасто: кропив‘янка, прискорене дифузне випадання волосся. Оскільки випадання волосся може бути пов?язано з великою кількістю захворювань і лікарських засобів, чіткого зв’язку з ацикловіром виявлено не було.

Рідко: ангіоневротичний набряк.

З боку нирок та сечовидільної системи

Рідко: збільшення рівня сечовини та креатиніну крові.

Дуже рідко: гостра ниркова недостатність, біль у нирках.

Біль у нирках може бути асоційований з нирковою недостатністю.

Загальні розлади

Дуже рідко: підвищена втомлюваність, гарячка.

Передозування.

Симптоми: при випадковому повторному передозуванні ацикловіру для перорального застосування протягом кількох днів виникають гастроентерологічні (такі як нудота та блювання) та неврологічні симптоми (головний біль і сплутаність свідомості).

Неврологічними проявами передозування можуть бути сплутаність свідомості, галюцинації, збудження, судоми та кома.

Лікування: хворого слід ретельно обстежити для виявлення симптомів інтоксикації. Рекомендується промивання шлунка, симптоматичне лікування. У зв‘язку з тим, що рівень ацикловіру у крові добре елімінується за допомогою гемодіалізу, його слід застосовувати у разі передозування.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Не виявлено збільшення кількості уроджених вад у дітей, матері яких застосовували Ацикловір-Фармекс у період вагітності, порівняно із загальною популяцією. Однак застосовувати таблеткиАцикловір-Фармексу можливо лише тоді, коли потенційна користьвід застосуванняпрепарату для матері перевищуєпотенційний ризик для плода.

Призначати ацикловір жінкам у період годування груддю слід з обережністю з урахуванням співвідношення ризик/користь.

Діти.Препарат застосовують дітям віком старше 2 років.

Особливості застосування.

Ацикловір виводиться з організму головним чином шляхом ниркового кліренсу, тому хворим з нирковою недостатністю дозу слід зменшувати (див. «Спосіб застосування та доз»). У хворих літнього віку також є велика ймовірність порушення функції нирок, тому для цієї групи пацієнтів теж може знадобитися зменшення дози. Обидві ці групи (хворі з нирковою недостатністю та хворі літнього віку) є групами ризику з виникнення у них неврологічних побічних реакцій і тому мають перебувати під пильним контролем для виявлення цих побічних реакцій. За отриманими даними, такі реакції є загалом оборотними у разі припинення лікування препаратом.

Слід звертати особливу увагу на підтримку адекватного рівня гідратації хворих, які отримують високі дози ацикловіру.

Препарат містить аспартам, який в організмі трансформується у фенілаланін, тому його не слід застосовувати пацієнтам із фенілкетонурією.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

При вирішенні питання щодо можливості керування автотранспортом або роботі з іншими механізмами слід брати до уваги клінічний статус пацієнта та профіль побічних реакцій препарату. З урахуванням можливих побічних ефектів з боку нервової системи Ацикловір-Фармекс під час керування автотранспортом або роботі з іншими механізмами слід застосовувати з обережністю.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Клінічно важливої взаємодії ацикловіру з іншими лікарськими засобами не було виявлено.

Ацикловір виділяється головним чином у незміненому вигляді нирками шляхом канальцевої секреції, тому будь-які препарати, що мають аналогічний механізм виділення, можуть збільшувати концентрацію ацикловіру у плазмі крові. Пробенецид і циметидин подовжують період напіввиведення ацикловіру та площу під кривою «концентрація/час». При одночасному застосуванні з імуносупресантами при лікуванні хворих після трансплантації органів також підвищується у плазмі крові рівень ацикловіру та неактивного метаболіту імуносупресивного препарату, але внаслідок широкого терапевтичного індексу ацикловіру коригувати дозу не потрібно.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка

Ацикловір є синтетичним аналогом пуринового нуклеозиду з інгібіторною активністюin vivo таinvitro щодо вірусу герпесу людини, що включає вірус простого герпесу І та ІІ типу, вірус вітряної віспи та оперізувального герпесу, вірус Епштейна-Барра та цитомегаловірус. У культурі клітин ацикловір виявляє найбільшу активність проти вірусу простого герпесу

I типу і надалі, у міру зменшення активності, проти вірусу простого герпесуII типу, вірусу вітряної віспи та оперізувального герпесу, вірусу Епштейна-Барра та цитомегаловірусу.

Інгібіторна активність ацикловіру проти вищезазначених вірусів є високоселективною. Фермент тимідинкіназа у нормальній неінфікованій клітині не використовує ацикловір як субстрат, тому токсична дія відносно клітин організму-господаря є мінімальною. Проте тимідинкіназа, закодована у вірусах простого герпесу, вірусах вітряної віспи, оперізувального герпесу та вірусах Епштейна-Барра, перетворює ацикловір на монофосфат ацикловіру – аналог нуклеозиду, який потім перетворюється послідовно на дифосфат і трифосфат за допомогою ферментів клітини. Слідом за вбудовуванням у вірусну ДНК ацикловіру трифосфат взаємодіє з вірусною ДНК-полімеразою, результатом чого є припинення синтезу ланцюга вірусної ДНК.

При тривалих або повторних курсах лікування тяжких хворих зі зниженим імунітетом можуть траплятися випадки зменшеної чутливості окремих штамів вірусу, які не завжди відповідають на лікування ацикловіром. Більшість випадків нечутливості пов’язані з дефіцитом вірусної тимідинкінази, однак існують повідомлення про ушкодження вірусної тимідинкінази та ДНК. Invitro взаємодія окремих вірусів простого герпесу з ацикловіром може також призводити до формування менш чутливих штамів. Взаємозалежність між чутливістю окремих вірусів простого герпесуinvitro та клінічними результатами лікування ацикловіром до кінця не з?ясована.

Застосування таблетованого Ацикловір-Фармексу разом з антиретровірусними препаратами (головним чином Ретровіром) зменшує летальність хворих з розвинутою стадією ВІЛ-інфекції, а також, за умови попереднього застосування протягом 1 місяця Ацикловір-Фармексу для внутрішньовенного введення, зменшує летальність хворих після трансплантації кісткового мозку.

Фармакокінетика

Ацикловір лише частково абсорбується у кишечнику.

У дорослих кінцевий період напіввиведення при внурішньовенному введенні ацикловіру становить приблизно 2,9 години. Більшість препарату виводиться у незміненому вигляді нирками. Нирковий кліренс ацикловіру суттєво вищий за кліренс креатиніну, що вказує на те, що виведення препарату нирками здійснюється шляхом не лише гломерулярної фільтрації, а й тубулярної секреції.

9-карбоксиметоксиметилгуанін є єдиним важливим метаболітом ацикловіру і становить приблизно 10-15 % застосованої дози, який може бути визначений у сечі. Якщо ацикловір застосовувати через 1 годину після прийому 1 г пробенециду, кінцевий період напіввиведення та площа під кривою «концентрація/ час» збільшуються на 18 % і 40 % відповідно.

У хворих із хронічною нирковою недостатністю середній кінцевий рівень напіввиведення становить 19,5 години. Середній рівень напіввиведення ацикловіру під час гемодіалізу становить 5,7 години. Рівень ацикловіру у плазмі крові під час діалізу знижується приблизно на 60 %.

Концентрація препарату у цереброспінальній рідині становить приблизно 50 % від відповідної концентрації у плазмі крові. Рівень зв’язування з білками плазми крові відносно низький (від 9 до 33 %), і при взаємодії з іншими лікарськими засобами він не змінюється.

При одночасному застосуванні ацикловіру та зидовудину для лікування ВІЛ-інфікованих хворих не було виявлено ніяких змін фармакокінетики цих препаратів.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: майже білі, подовженої форми, двоопуклі розчинні таблетки без оболонки, з насічкоюз одного боку.

Термін придатності. 3роки.

Умови зберігання.

Зберігати у сухому захищеному від світла місці при температурі не вище 25 °С. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 10 таблеток ублістері. По1 блістеру в картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

ТОВ «ФАРМЕКС ГРУП».

Місцезнаходження.

Україна, 08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Шевченка, 100.

Власник реєстраційного посвідчення.

АМЕРІКЕН НОРТОН КОРПОРЕЙШН.

Місцезнаходження.

1570 Сан-Томас Еквіно Роуд, 18 Сан-Хосе, СА 95130, США.

ЗАТВЕРДЖЕНО <!–[if gte mso 9]> Admin Normal Grey Wolf 2 2 2010-12-23T12:06:00Z 2011-05-10T17:06:00Z 2011-05-10T17:06:00Z 8 4222 24067 ADAMED 200 56 28233 12.00 <![endif]–> <!–[if gte mso 9]> Clean false false false false RU X-NONE X-NONE MicrosoftInternetExplorer4 <![endif]–><!–[if gte mso 9]> <![endif]–><!–[if !mso]> st1\:*{behavior:url(#ieooui) } <![endif]–> <!– /* Font Definitions */ @font-face {font-family:”Cambria Math”; panose-1:2 4 5 3 5 4 6 3 2 4; mso-font-charset:204; mso-generic-font-family:roman; mso-font-pitch:variable; mso-font-signature:-1610611985 1107304683 0 0 159 0;} @font-face {font-family:”Arial Unicode MS”; panose-1:2 11 6 4 2 2 2 2 2 4; mso-font-charset:128; mso-generic-font-family:swiss; mso-font-pitch:variable; mso-font-signature:-134238209 -371195905 63 0 4129279 0;} @font-face {font-family:”\@Arial Unicode MS”; panose-1:2 11 6 4 2 2 2 2 2 4; mso-font-charset:128; mso-generic-font-family:swiss; mso-font-pitch:variable; mso-font-signature:-134238209 -371195905 63 0 4129279 0;} /* Style Definitions */ p.MsoNormal, li.MsoNormal, div.MsoNormal {mso-style-unhide:no; mso-style-qformat:yes; mso-style-parent:””; margin:0cm; margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”;} h1 {mso-style-unhide:no; mso-style-qformat:yes; mso-style-link:”\0417\0430\0433\043E\043B\043E\0432\043E\043A 1 \0417\043D\0430\043A”; mso-style-next:\041E\0431\044B\0447\043D\044B\0439; margin:0cm; margin-bottom:.0001pt; text-align:center; line-height:150%; mso-pagination:widow-orphan; page-break-after:avoid; mso-outline-level:1; font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-font-kerning:0pt; font-weight:bold; mso-bidi-font-weight:normal;} h2 {mso-style-unhide:no; mso-style-qformat:yes; mso-style-link:”\0417\0430\0433\043E\043B\043E\0432\043E\043A 2 \0417\043D\0430\043A”; mso-style-next:\041E\0431\044B\0447\043D\044B\0439; margin:0cm; margin-bottom:.0001pt; text-align:center; line-height:150%; mso-pagination:widow-orphan; page-break-after:avoid; mso-outline-level:2; font-size:12.0pt; mso-bidi-font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; font-weight:bold; mso-bidi-font-weight:normal;} h3 {mso-style-unhide:no; mso-style-qformat:yes; mso-style-link:”\0417\0430\0433\043E\043B\043E\0432\043E\043A 3 \0417\043D\0430\043A”; mso-style-next:\041E\0431\044B\0447\043D\044B\0439; margin:0cm; margin-bottom:.0001pt; text-align:center; line-height:150%; mso-pagination:widow-orphan; page-break-after:avoid; mso-outline-level:3; font-size:14.0pt; mso-bidi-font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; font-weight:bold; mso-bidi-font-weight:normal;} p.MsoBodyText, li.MsoBodyText, div.MsoBodyText {mso-style-unhide:no; mso-style-link:”\041E\0441\043D\043E\0432\043D\043E\0439 \0442\0435\043A\0441\0442 \0417\043D\0430\043A”; margin:0cm; margin-bottom:.0001pt; text-align:center; mso-pagination:widow-orphan; font-size:12.0pt; mso-bidi-font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”; font-weight:bold; mso-bidi-font-weight:normal;} p.MsoBodyTextIndent, li.MsoBodyTextIndent, div.MsoBodyTextIndent {mso-style-priority:99; mso-style-link:”\041E\0441\043D\043E\0432\043D\043E\0439 \0442\0435\043A\0441\0442 \0441 \043E\0442\0441\0442\0443\043F\043E\043C \0417\043D\0430\043A”; margin-top:0cm; margin-right:0cm; margin-bottom:6.0pt; margin-left:14.15pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”;} p.MsoBodyText2, li.MsoBodyText2, div.MsoBodyText2 {mso-style-unhide:no; margin-top:0cm; margin-right:0cm; margin-bottom:6.0pt; margin-left:0cm; line-height:200%; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”;} p.MsoBodyTextIndent2, li.MsoBodyTextIndent2, div.MsoBodyTextIndent2 {mso-style-unhide:no; margin-top:0cm; margin-right:0cm; margin-bottom:6.0pt; margin-left:14.15pt; line-height:200%; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”;} p.MsoBlockText, li.MsoBlockText, div.MsoBlockText {mso-style-unhide:no; margin-top:6.0pt; margin-right:35.45pt; margin-bottom:0cm; margin-left:14.2pt; margin-bottom:.0001pt; text-align:justify; text-indent:-14.2pt; mso-pagination:widow-orphan; tab-stops:16.0cm; font-size:8.0pt; mso-bidi-font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”; mso-ansi-language:UK;} p {mso-style-unhide:no; margin:0cm; margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:12.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”;} span.1 {mso-style-name:”\0417\0430\0433\043E\043B\043E\0432\043E\043A 1 \0417\043D\0430\043A”; mso-style-unhide:no; mso-style-locked:yes; mso-style-link:”\0417\0430\0433\043E\043B\043E\0432\043E\043A 1″; font-weight:bold; mso-bidi-font-weight:normal;} span.2 {mso-style-name:”\0417\0430\0433\043E\043B\043E\0432\043E\043A 2 \0417\043D\0430\043A”; mso-style-unhide:no; mso-style-locked:yes; mso-style-link:”\0417\0430\0433\043E\043B\043E\0432\043E\043A 2″; mso-ansi-font-size:12.0pt; font-weight:bold; mso-bidi-font-weight:normal;} span.3 {mso-style-name:”\0417\0430\0433\043E\043B\043E\0432\043E\043A 3 \0417\043D\0430\043A”; mso-style-unhide:no; mso-style-locked:yes; mso-style-link:”\0417\0430\0433\043E\043B\043E\0432\043E\043A 3″; mso-ansi-font-size:14.0pt; font-weight:bold; mso-bidi-font-weight:normal;} span.a {mso-style-name:”\041E\0441\043D\043E\0432\043D\043E\0439 \0442\0435\043A\0441\0442 \0417\043D\0430\043A”; mso-style-unhide:no; mso-style-locked:yes; mso-style-link:”\041E\0441\043D\043E\0432\043D\043E\0439 \0442\0435\043A\0441\0442″; mso-ansi-font-size:12.0pt; font-weight:bold; mso-bidi-font-weight:normal;} p.10, li.10, div.10 {mso-style-name:1; mso-style-unhide:no; mso-style-next:”\041E\0431\044B\0447\043D\044B\0439 \(\0432\0435\0431\)”; mso-margin-top-alt:auto; margin-right:0cm; mso-margin-bottom-alt:auto; margin-left:0cm; mso-pagination:widow-orphan; font-size:12.0pt; font-family:”Arial Unicode MS”,”sans-serif”;} span.a0 {mso-style-name:”\041E\0441\043D\043E\0432\043D\043E\0439 \0442\0435\043A\0441\0442 \0441 \043E\0442\0441\0442\0443\043F\043E\043C \0417\043D\0430\043A”; mso-style-priority:99; mso-style-unhide:no; mso-style-locked:yes; mso-style-link:”\041E\0441\043D\043E\0432\043D\043E\0439 \0442\0435\043A\0441\0442 \0441 \043E\0442\0441\0442\0443\043F\043E\043C”;} p.Text, li.Text, div.Text {mso-style-name:Text; mso-style-unhide:no; margin-top:.7pt; margin-right:18.0pt; margin-bottom:7.2pt; margin-left:36.0pt; text-indent:-36.0pt; line-height:15.0pt; mso-pagination:none; mso-layout-grid-align:none; punctuation-wrap:simple; text-autospace:none; font-size:12.0pt; mso-bidi-font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”; color:black;} @page Section1 {size:595.3pt 841.9pt; margin:2.0cm 42.5pt 2.0cm 3.0cm; mso-header-margin:35.4pt; mso-footer-margin:35.4pt; mso-paper-source:0;} div.Section1 {page:Section1;} –> <!–[if gte mso 10]> /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:”\041E\0431\044B\0447\043D\0430\044F \0442\0430\0431\043B\0438\0446\0430″; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-priority:99; mso-style-qformat:yes; mso-style-parent:””; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin:0cm; mso-para-margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”;} table.MsoTableGrid {mso-style-name:”\0421\0435\0442\043A\0430 \0442\0430\0431\043B\0438\0446\044B”; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-unhide:no; border:solid windowtext 1.0pt; mso-border-alt:solid windowtext .5pt; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-border-insideh:.5pt solid windowtext; mso-border-insidev:.5pt solid windowtext; mso-para-margin:0cm; mso-para-margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”;} <![endif]–><!–[if gte mso 9]> <![endif]–><!–[if gte mso 9]> <![endif]–>

І Н С Т Р У К Ц І Я

для медичного застосування препарату

ЗОЛАФРЕН

(ZOLAFREN)

Склад:

діюча речовина:1 таблетка містить 5 мг або 10 мг оланзапіну;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, натрію крохмальгліколят (тип А), магнію стеарат; оболонка: гідроксипропілметилцелюлоза (гіпромелоза), поліетиленгліколь (Макрогол) 400, барвникYellow No.6AlLake (Е 110), титану діоксид (Е 171), заліза оксид жовтий (Е 172), лактози моногідрат.

Лікарська форма. Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Антипсихотичні засоби.Код АТС N05A H03.

Клінічні характеристики.

Показання.

Терапія загострень та підтримуюча терапія при шизофренії та інших психозах, коли виражена позитивна (наприклад, марення, галюцинації, розлади мислення, ворожість та підозрілість) та/або негативна симптоматика (наприклад, сплощений афект, емоційна та соціальна ізоляція, збідненість мови).

Для послаблення вторинної афективної симптоматики, зазвичай пов’язаної із шизофренією та подібними розладами, для підтримання клінічного покращання під час тривалої терапії у пацієнтів, у яких спостерігалася відповідь на початкову терапію.

Як монотерапія або у комбінації з літієм чи вальпроатом для терапії гострих маніакальних або змішаних епізодів при біполярних розладах, при наявності або відсутності психотичних ознак, а також при наявності або відсутності швидкого циклічного перебігу; для зменшення ступеня маніакальних, змішаних або депресивних епізодів при біполярних розладах та подовження періодів інтермісій між загостреннями.

У комбінації з флуоксетином – для лікування депресивних епізодів, пов’язаних із біполярними розладами, та для лікування резистентної депресії.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до компонентів препарату; відомий ризик закритокутовоїглаукоми.

Спосіб застосування та дози.

Шизофренія та подібні розлади.

Препарат призначають 1 раз на добу незалежно від прийому їжі. Рекомендована початкова доза становить 10 мг на добу. Діапазон добових доз може становити від 5 до 20 мг. Оптимальне добове дозування залежить від клінічного стану пацієнта, а збільшення дози понад 10 мг на добу має бути клінічно обґрунтованим.

Гостра манія, повязана з біполярним розладом: рекомендована початкова доза становить 15 мг на добу при монотерапії або 10 мг на добу при комбінованому лікуванні з літієм чи вальпроатом. Застосовують препарат незалежно від прийому їжі. Діапазон добових доз становить від 5 до 20 мг. Оптимальне добове дозування залежить від клінічного стану пацієнта, а збільшення дози понад 10 мг на добу має бути клінічно обґрунтованим. У разі потреби корекції дози рекомендується її підвищення або зниження на 5 мг. Збільшення дози понад рекомендовану початкову дозу можливе тільки після повторної оцінки клінічного стану і має здійснюватися з проміжком не менше, ніж 24 години.

Підтримуюча терапія біполярного розладу: пацієнтам, які отримують оланзапін для лікування гострої манії, необхідно спочатку продовжувати підтримуючу терапію біполярного розладу тією ж дозою. Для пацієнтів у стані ремісії рекомендована початкова доза оланзапіну становить 10 мг на добу. Наступну добову дозу визначають після повторної оцінки клінічного стану у межах діапазону доз від 5 до 20 мг на добу. Застосовують незалежно від прийому їжі.

Біполярна депресія: оланзапін у комбінації з флуоксетином слід призначати 1 раз на добу, ввечері, початкова доза становить 5 мг оланзапіну та 20 мг флуоксетину. Проведені клінічні дослідження демонструють ефективність оланзапіну як антидепресанта у діапазоні доз від 6 до 12 мг (середньомодальна добова доза становить 7,4 мг) та флуоксетину від 25 до 50 мг (середньомодальна добова доза становить 39,3 мг). При необхідності можна корегувати дозу для кожного засобу (оланзапін, флуоксетин).

Резистентна депресія:оланзапін у комбінації з флуоксетином призначають 1 раз на добу, ввечері. Розпочинають з доз 5 мг оланзапіну та 20 мг флуоксетину. При необхідності можна корегувати дозу для кожного засобу (оланзапін, флуоксетин).

Ефективність оланзапіну як антидепресанта було продемонстрованоу діапазоні доз від

6 до 18 мг; та флуоксетину від 25 до 50 мг.

Загальні рекомендації щодо перорального застосування в окремих групах пацієнтів:

Застосування меншої початкової дози (5 мг) можна призначати:

пацієнтам із тяжкою нирковою недостатністю та у випадках помірної печінковоїнедостатності (цироз, клас А або В за шкалоюChildPugh) початкова доза становить

5 мг на добу імаєзбільшуватися з обережністю.

Рекомендовано меншу початкову дозу пацієнтам літнього віку або при наявності інших клінічних факторів. Пацієнтам, у яких наявний більше ніж один фактор, що зумовлює зміну швидкості елімінації оланзапіну (літній вік, жіноча стать, відсутність звички до паління), збільшення дози слід здійснювати з обережністю.

У випадку планового закінчення лікування оланзапіном слід розглянути поступове зменшення дози препарату.

Стать: початкова доза та діапазон доз упацієнтів жіночоїічоловічої статізазвичай не потребують корекції.

Особи, які палять: початкова доза та діапазон доз у пацієнтів, які не палять, зазвичай не потребують корекції порівняно з дозами, що застосовують пацієнтам, які палять.

Побічні реакції.

Маса тіла.У ході клінічних досліджень спостерігалося збільшення маси тіла у пацієнтів, які приймали оланзапін (порівняно з групою плацебо). У довготривалих дослідженнях (до 48 тижнів) величина збільшеннямаси тіла і відсоткове співвідношення пацієнтів, які лікувалися оланзапіном і мали клінічні підтвердження збільшення ваги, була більшою, ніж у короткотермінових дослідженнях. Відсоток пацієнтів із підвищенням на

? 25 % маси тіла з довготривалим проявом був дуже частим (? 10 %).

Глюкоза. У клінічних дослідженнях (до 52 тижнів) оланзапін спричиняв більші зміни рівня глюкози порівняно з плацебо. Різниця у змінах значень між оланзапіном та плацебо була більшою у пацієнтів із симптомами порушеної регуляції глюкози в анамнезі (включаючи пацієнтів із діагнозом «цукровий діабет» або пацієнтів із проявами гіперглікемії). У цих пацієнтів спостерігалося значне підвищення HbA1спорівняно з групою плацебо.

Відсоткове співвідношення пацієнтів, у яких змінився рівень глюкози з нормального або граничного до високого, постійно збільшувалося.

В аналізах пацієнтів, які пройшли 9-12-місячну терапію оланзапіном, підвищений рівень глюкози у крові знижувався через 6 місяців.

Ліпіди.Уклінічних дослідженнях, які тривалипонад12 тижнів, у пацієнтів, які приймали оланзапін, спостерігалося підвищення рівня загального холестерину, ліпопротеїдів низької щільності і тригліцеридів порівняно з групою плацебо.

Значне підвищення рівня ліпідів (загального холестерину, ліпопротеїдів низької щільності, тригліцеридів) спостерігалося частіше у пацієнтів без порушення обміну ліпідів в анамнезі.

Не спостерігалося статистично підтверджених відмінностей підвищення ліпопротеїдів високої щільності між пацієнтами, які приймали оланзапін, та пацієнтами, які приймали плацебо.

Кількісне співвідношення пацієнтів, у яких змінився рівень загального холестерину, ліпопротеїдів низької щільності або тригліцеридівіз нормального або граничного рівнів до високого, або змінився рівень ліпопротеїдів високої щільності з нормального або граничного до низького, було більшим у довготривалих дослідженнях ( не менше

48 тижнів) порівняноз короткотерміновими дослідженнями. В аналізах пацієнтів, які пройшли 12-місячну терапію, рівень загального холестерину далі не зростав після

4-6 місяців.

Пролактин. У ході клінічних досліджень (до 12 місяців) встановлено, що концентрація пролактину у плазмі крові збільшиласяу 30% пацієнтів, які приймали оланзапін.У групі, яка приймала плацебо, цей показник становив 10,5 %. У більшості пацієнток це підвищення було помірним. У пацієнток з шизофренією менструальні небажані явища, пов’язані з підвищенням рівня пролактину, спостерігалися часто (від < 10 % до ?1 %), в той самий час небажані явища з боку статевої функції та молочної залози спостерігалися нечасто (від< 1 % до ?0,1 %). Пацієнти, які лікувалися від інших психічних захворювань (біполярна депресія, біполярна манія, психотична депресія, граничне порушення особистості), демонстрували небажані явища з боку статевої функції, пов’язані з підвищенням концентрації пролактину часто (< 10 % до ?1 %), в той час коли небажані явища пов’язані з менструальними порушеннями та з боку молочної залози, спостерігалися нечасто ( від < 1 % до ?0,1 %).

Печінкові трансамінази. Короткотривале безсимптомне підвищення печінкових трансаміназ, АЛТ та АСТ спостерігалося рідко.

Еозинофілія. Безсимптомна еозинофілія спостерігалася рідко.

Небажані ефекти в окремих групах пацієнтів. Дуже поширеними (? 10 %) були небажані ефекти, пов’язані із застосуванням оланзапіну у клінічних дослідженнях пацієнтів літнього віку із психозами, пов’язаними з деменцією – порушення ходи та падіння, поширені (<</span>10 % і? 1 %) небажані явища – нетримання сечі, підвищена температура тіла,еритема, зорові галюцинації, пневмонія. Серед пацієнтів із медикаментозно індукованим (агоніст допаміну) психозом, пов’язаним із хворобою Паркінсона, погіршення паркінсонівської симптоматики та галюцинації відзначалися дуже часто (? 10 %). Дуже поширені (? 10 %) небажані ефекти у пацієнтів із біполярною манією, які отримували оланзапін у комбінації з літієм або вальпроатом – збільшення маси тіла, сухість у роті, підвищення апетиту та тремор, часто зустрічалися розладимови (< 10 %та

? 1 %). У таблиці 1 підсумовано основні побічні реакції, що мали місце, та їхня частота, визначені у клінічних дослідженнях та/або на основі постмаркетингового досвіду застосування оланзапіну.

Таблиця 1

Дуже часто

Часто

Нечасто

Невідомо

Розлади системи крові та лімфатичної системи

Еозинофілія

Лейкопенія

Нейтропенія

Тромбоцитопенія

Розлади імунної системи

Алергічні реакції

Порушення обміну речовин та розлади травлення

Збільшеннямаси тіла

Підвищення рівня холестерину.

Підвищення рівня глюкози.

Підвищення рівня тригліцеридів.

Глюкозурія.

Підвищення апетиту.

Розвиток або загостренняцукровогодіабету,зрідка пов’язаного

з кетоацидозом або комою, включаючи деякілетальні випадки.

Гіпотермія.

Розлади нервової системи

Сонливість

Запаморочення

Акатизія

Паркінсонізм

Дискінезія

Епілептичні напади, які були в анамнезі або були наявні фактори ризику.

Нейролептичний злоякісний синдром.

Дистонія (включаючиокулярний симптом).

Пізня дискінезія.

Синдром відміни.

Розлади серцевої системи

Брадикардія

Пролонгація інтервалуQTc

Вентрикулярна тахікардія/фібриляція,

Раптова смерть

Судинні порушення

Ортостатична гіпотензія

Тромбоемболія (включаючи емболію легеневої артерії та глибокий венозний тромбоз)

Шлунково-кишкові розлади

Легкі, короткотривалі антихолінергічні ефекти, включаючи запори та сухість у роті

Панкреатити

Гепатобіліарні розлади

Транзиторні, асимптоматичні підйоми рівня печінкових трансаміназ АлАТ та АсАТ, особливо

на початку лікування

Гепатити (включаючи гепатоцелюлярне, холестатичне або змішане ушкодження печінки)

Шкіра та її придатки

Висипання

Реакції світлочутливості.

Алопеція

Кістково-м?язова система та сполучні тканини

Рабдоміоліз

Порушенняроботинирок та сечовидільної системи

Нетримання сечі

Утруднене сечовипускання

Репродуктивні розлади

Пріапізм

Загальні розлади та особливості застосування

Астенія

Підвищена втомлюваність

Набряки

Лабораторні дослідження

Підвищення рівня пролактинуу плазмі крові

Підвищення рівня

креатинінфосфо-кінази.

Підвищеннярівнязагального білірубіну

Підвищеннярівняалкалін- фосфатази (лужної фосфатази)

Передозування.

Симптоми

Дуже поширені (>10 %): тахікардія, ажитація/агресивність, дизартрія, різні екстрапірамідні симптоми та порушення свідомості, можлива кома.

Інші клінічно значущі ускладнення: делірій, судоми, кома, можливість виникнення злоякісного нейролептичного синдрому, пригнічення дихання, аспірація, артеріальна гіпертензія або гіпотензія, серцева аритмія (< 2 % випадків передозування), кардіопульмональний шок.

Зафіксовано летальні випадки після гострого передозування на рівні 450 мг, але також були випадки виживання після гострого передозування у дозі 2 г.

Лікування

Специфічного антидоту немає.Не рекомендується застосуванняпрепаратів, щопровокують блювання. Рекомендовано застосування активованого вугілля, оскільки доведено, що одночасне застосування активованого вугілля зменшує біодоступність оланзапіну після перорального прийому на 5060 %. Також можна застосовувати інші стандартні процедури при передозуванні (наприклад, промивання шлунка (після попередньої інтубації у непритомних пацієнтів).

У випадку гострого передозування слід забезпечити стабілізацію життєво важливих функцій: забезпечити прохідність дихальних шляхів, підтримати адекватну оксигенацію та моніторувати дихання.

Симптоматичне лікування та моніторування життєвих функцій слід призначати відповідно до клінічного стану пацієнта та передбачати лікування артеріальної гіпотензії та циркуляторної недостатності, а також підтримання функцій дихання. Не слід застосовувати адреналін, допамін, епінефрин та інші симпатоміметичні засоби, що мають бета-агоністичну активність, оскільки бета-стимуляція може підсилити артеріальну гіпотензію.

Обов’язкове моніторування функцій серцево-судинної системи з метою виявлення можливих порушень ритму серця. Суворий лікарський контроль та моніторування стану хворого мають тривати до повного одужання пацієнта.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Клінічний досвід застосування оланзапіну у вагітних жінок недостатній, тому препарат слід застосовувати в цей період тільки у випадках, якщо очікуваний позитивний ефект для матері перевищує можливий ризик для плода.

Оланзапін проникає у грудне молоко. Тому рекомендується припинити годування груддю на період лікування препаратом.

Діти.

Препарат не застосовують у педіатричній практиці у зв’язку з відсутністю досвіду.

Особливості застосування.

Злоякісний нейролептичний синдром (ЗНС): ЗНС є станом потенціальної загрози життю, пов’язаним із прийомом антипсихотичних засобів.Під часзастосування оланзапіну також повідомлялося про рідкісні випадки ЗНС. Клінічними симптомами ЗНС є:гіперпірексія, ригідність мязів,втратасвідомості та симптомисерцевоїнестабільності (нерегулярний пульс або артеріальний тиск, тахікардія,підвищене потовиділеннята серцева аритмія). Додаткові ознаки ЗНС можуть включати підвищений рівень креатинінфосфокінази, рабдоміоліз та гостру ниркову недостатність. При наявності клінічних проявів ЗНС, а також наявності гіпертермії без клінічного прояву ЗНС необхідно негайно відмінити усі антипсихотичні засоби, включаючи оланзапін.

Пізня дискінезія:через великий ризик виникнення пізньої дискінезії при тривалому прийомі антипсихотичних препаратів необхідне узгоджене зниження дози або повна відміна препарату при появі у пацієнта ознак чи симптомів пізньої дискінезії. З часом ці симптоми можуть погіршувати стан або навіть з’являтися після припинення лікування.

Досвід щодо безпеки застосування у пацієнтів літнього віку з психозом, пов’язаним із деменцією.

У пацієнтів літнього віку з психозом, пов’язаним із деменцією, ефективність оланзапіну не була встановлена. Факторами ризику, які можуть обумовлювати схильність пацієнтів до підвищеної летальності у групі пацієнтів, які отримували терапію оланзапіном, є:

вік > 80 років, одночасний прийом седативних засобів, бензодіазепінів, наявні патології легенів (наприклад, пневмонія з аспірацією або без аспірації).

Показники печінкової функції: при застосуванні оланзапіну можливі транзиторні, асимптоматичні підйоми рівня печінкових трансаміназ АЛТ та АСТ, особливо на початку лікування; рідко гепатит; у поодиноких випадках – холестатичне або змішане ушкодження печінки.У випадку підвищення АЛТ і/або АСТ протягом лікування необхідний подальший нагляд та узгодження зниження дози.

Гіперглікемія і цукровий діабет:відзначається більша розповсюдженість цукрового діабету у хворих на шизофренію. Як і при застосуванні інших антипсихотичних лікарських засобів, повідомлялося про випадки гіперглікемії, цукровий діабет, погіршення перебігу вже існуючого цукрового діабету, кетоацидоз, діабетичну кому.Рекомендовано проводити відповідний клінічний моніторинг у пацієнтів, хворих на цукровий діабет та пацієнтівізфакторамиризику розвитку діабету.

Ліпіди. У пацієнтів, які лікуються оланзапіном, можуть спостерігатися небажані зміни рівнів ліпідів.Рекомендовано проводити клінічний моніторинг.

Цереброваскулярні побічні дії, включаючи інсульт, у пацієнтів літнього віку з деменцією: Під час клінічних випробувань у пацієнтів літнього віку з психозами на фоні деменції повідомлялося про цереброваскулярні побічні дії (такі як інсульт, транзиторна ішемічна атака), включаючи летальні випадки. Цереброваскулярні побічні дії зустрічалися частіше серед пацієнтів, які лікувалися оланзапіном, ніж у групі плацебо (1,3 % проти 0,4 %). Усі пацієнти, у яких виникли цереброваскулярні побічні дії, мали попередні фактори ризику розвитку цереброваскулярних побічних дій (наприклад, випадок цереброваскулярної побічної дії, що спостерігався раніше, або транзиторна ішемічна атака, артеріальна гіпертензія, паління), а також супутні захворювання та/або застосування препаратів, що збігаються за часом застосування з цереброваскулярними побічними діями. Оланзапін не рекомендований для лікування людей літнього віку з психозами на фоні деменції.

Нейтропенія:пацієнтам зі зниженим рівнем нейтрофілів та/аболейкоцитів необхідно призначати оланзапін з обережністю. Нейтропенія є частим побічним ефектом при одночасному застосуванні вальпроату та оланзапіну.

Тромбоемболія: Причинно-наслідкового зв’язку між прийомом оланзапіну та випадками венозної тромбоемболії не виявлено.

Напади:оланзапін необхідно обережно застосовувати пацієнтаміз епілептичними нападами в анамнезі або чутливими до факторів, що знижують пороги нападів. Існують відомості про поодинокі випадки нападів у таких пацієнтів при лікуванні оланзапіном. Антихолінергічна активність: у ході клінічних досліджень виявлено низьку частотурозвиткуантихолінергічних явищ. Однак через обмеження клінічного досвіду щодо застосування оланзапінуу пацієнтів із супутніми захворюваннями слід бути обережними при призначенніпрепаратупацієнтам із клінічно значущою гіпертрофією простати, паралітичною кишковою непрохідністю, закритокутовою глаукомою або подібними станами.

Допамінергічний антагонізм:оланзапінinvitro виявляє антагонізм до допаміну та теоретично може протидіяти ефектам леводопи та агоністам допаміну, як і інші антипсихотичні засоби.

Серцева смерть:у проведених клінічних дослідженнях пацієнти, які застосовували атипові антипсихотичні лікарські засоби, у тому числі оланзапін, або типові антипсихотичні лікарські засоби, спостерігалася однакова кількість дозозалежних випадків раптової серцевої смерті у порівнянні з пацієнтами, які не застосовували антипсихотичні лікарські засоби (ризик підвищувався майже вдвічі порівняно з пацієнтами, які не застосовували препарат). У постмаркетингових звітах по оланзапіну були відмічені випадки раптової серцевої смерті.

Загальна дія на центральну нервову систему (ЦНС): з погляду на те, що оланзапін діє, перш за все, на ЦНС, слід бути обережним,застосовуючи його одночасно з іншимипрепаратами центральної дії, а також з алкоголем.

Порушення обміну вуглеводів: таблетки Золафрен містять лактозу. Пацієнтам ізрідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази типу Лаппа або порушенням всмоктування глюкози-галактози, неслід застосовуватицей препарат.

QTінтервал: призначається з обережністю разом з препаратами, які подовжують інтервалQT, пацієнтам із синдромом вродженого подовженогоQT інтервалу, пацієнтам із гіпертрофією міокарда, гіпокаліємією або гіпомагніємією, а також людям літнього віку.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або

роботі з іншими механізмами.

Оскільки оланзапін може спричинити сонливість та запаморочення, на період лікування пацієнтів слід попередити про небезпеку, пов’язану з керуванням автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

На метаболізм оланзапіну можуть впливати інгібітори аби індуктори ізоформ цитохрому Р450, особливоCYP1A2.

Паління або призначення карбамазепіну підвищували кліренс оланзапіну. Відомо, що паління та лікування карбамазепіном стимулюють активністьCYP1A2. Відомі інгібітори активностіCYP1A2 можуть знижувати кліренс оланзапіну.

Оланзапін є слабким інгібітором активностіCYP1A2, але він не змінює фармакокінетики теофіліну, препарату, який переважно метаболізується за допомогоюCYP1A2. Наступні препарати застосовували разом з окремими дозами оланзапіну у клінічних дослідженнях, які не виявляли інгібування метаболізму: іміпрамін або його метаболіт дезипрамін (CYP2D6,CYP3A,CYP1A2), варфарин (CYP2C19), теофілін (CYP1A2) або діазепам (CYP3A4,CYP2C19).Не було відзначено взаємодії оланзапіну при призначенні з літієм або біпериденом. Стійкі концентрації оланзапіну не впливали на фармакокінетику етанолу. Однак при застосуванніалкоголю або лікарських препаратів, що містять етанол,разом золанзапіном, можуть траплятися додаткові фармакологічні впливи(наприклад, підвищена седація). Разова доза антацидів, що містять алюміній та магній, циметидину, флуоксетинуне впливали на пероральну біодоступність оланзапіну. Додаткове призначення активованого вугілля знижувало пероральну біодоступність оланзапіну на 5060 %. Флуоксетин (60 мг на1прийом або 60 мг щоденно протягом 8 днів) спричиняє середнє зростання максимальної концентрації max) оланзапіну на 16 % та середнє зниження кліренсу оланзапіну на 16 %. Значення впливу цих факторів малепорівняно із загальною мінливістю між індивідуумами, тому зміни дозування зазвичай не рекомендовані. Флуоксамін, інгібіторCYP1A2, знижує кліренс оланзапіну. Це призводить до середнього зростанняCmax після флуоксаміну: на 54 % – серед жінок, які не палять, та на 77 % – серед чоловіків, які палять. Середнє зростанняAUC оланзапіну становить 52 % та 108 % відповідно. Для пацієнтів, які застосовують флуоксамін (або інші інгібіториCYP1A2, наприклад, ципрофлоксацин),необхідно узгоджувати знижені дози оланзапіну. Оланзапін має невелику здатність гальмувати глюкуронізацію вальпроату, що є основним метаболічним шляхом. Більше того, було виявлено незначний влив вальпроату на метаболізм оланзапінуinvitro. Щоденне додаткове призначенняinvivo 10 мг оланзапіну протягом 2 тижнів не впливало на сталу концентрацію вальпроатуу плазмі крові. Тому додаткове призначення оланзапіну не потребує регулювання дози вальпроату. Прийом їжі не впливає на абсорбцію оланзапіну.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Оланзапін є антипсихотичним лікарським засобом із широким спектром фармакологічної дії, зумовленим впливом на різні рецептори. Виявлено зв’язування із серотоніновими рецепторами 5НТ2А/С, 5НТ3, 5НТ6, допаміновимиD1,D2,D3,D4,D5, з мускариновими рецепторами М1-М5, адренергічним рецепторомa1 і гістаміновим Н1-рецептором. У ході досліджень на тваринах виявлено антагонізм оланзапіну як до серотонінових рецепторів

5НТ, так і до допамінових і холінергічних. Оланзапін має вищий рівень зв’язування з рецепторами серотоніну 5НТ2, ніж з рецепторами допамінуD2 у моделях якinvitro, так іinvivo. Оланзапін селективно зменшує збудливість мезолімбічних (А10) допамінергічних нейронів, виявляючи при цьому незначний вплив на стріарні (А9) шляхи, пов’язані з моторною функцією. Оланзапін гальмує умовний рефлекс уникнення, що свідчить про його антипсихотичну активність при прийомі у дозах менших, ніж дози, що спричиняють каталепсію, яка є ознакою побічних моторних ефектів.

Удослідженняххворих на шизофренію з позитивними інегативними симптомами оланзапін показав статистично достовірні дані поліпшення як негативних, так і позитивних симптомів.

Фармакокінетика.

Препарат добре всмоктуєтьсяприпероральному прийомі,Cmax у плазмі крові досягається через 5-8 годин.Прийом їжі не впливає навсмоктування оланзапіну.

Концентрація оланзапіну у плазмі крові лінійна та пропорційна дозі. Оланзапін метаболізується у печінці шляхом кон’югації і окислення.

Основним метаболітом є 10-N-глюкуронід, який не проходить крізь гематоенцефалічний бар’єр. ЦитохромиP450CYP1A2 іP450-CYP2D6 сприяють формуванню метаболітівN-дезметилу і 2-гідроксиметилу, які виявляють значно меншу фармакологічну активністьinvivo, ніж оланзапін. Фармакологічна активність головним чином залежить від вихідної речовини- оланзапіну. Після пероральногоприйомусередній період напіввиведення оланзапінуу здоровихдобровольців становить33 години (від 21 до 54 годин для 5 % та

95 %) та середній кліренс оланзапіну у плазмі крові26 л/год (від 12 до 47 л/год для 5 % та 95 %). Фармакокінетика оланзапіну змінюється залежно від статі та віку хворого та віднаявності звички до паління. Зібрані дані представлені у таблиці 2:

Таблиця 2

Характеристика пацієнта

Період напіввиведення (год)

Кліренс плазми (л/год)

Пацієнти, які не палять

38,6

18,6

Пацієнти, які палять

30,4

27,7

Жінки

36,7

18,9

Чоловіки

32,3

27,3

Пацієнтивіком від

65 років

51,8

17,5

Пацієнти віком до 65 років

33,8

18,2

Таким чином, паління, стать та вік можуть впливати на кліренс оланзапіну та період напіввиведення; значення впливу цих факторів мале порівняно із загальною мінливістю між індивідуумами.

У пацієнтів із помірним порушенням функції нирок, порівняно зі здоровими добровольцями була відсутня суттєва різниця середнього періоду напіввиведення та кліренсу препарату.Приблизно 57 % оланзапіну з радіоактивною міткою присутніу сечі, головним чином у вигляді метаболітів.

У пацієнтів, які палять, зі слабким порушенням функції печінки плазматичний кліренс зменшений порівняно з пацієнтами без порушень функції печінки, котрі не палять.

Рівень зв’язування оланзапіну з протеїнами плазми крові становив приблизно 93 % для концентрації у межах від 7 нг/мл до 1000 нг/мл. Оланзапін зв’язується переважно з альбуміномта a1-кислим глікопротеїном.

У дослідженняхпредставниківкавказької раси, японців та китайців відмінностей у фармакокінетиці оланзапіну не виявлено. ІзоформаCYP2D6цитохрому Р450 не впливає на метаболізм оланзапіну.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:таблетки по 5 мг: таблетки бежевого кольору, вкриті оболонкою, двоопуклі, з розподільчою рискою з одної сторони, діаметром 7 мм;

таблетки по 10 мг: таблетки бежевого кольору, вкриті оболонкою, двоопуклі, діаметром

7 мм.

Термін придатності.3 роки.

Умови зберігання.

Зберігатипри температурі нижче 25 ?С, подалі від світла та вологи.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 30 таблеток у блістері; по 1 блістеру в картонній коробці.

Категорія відпуску.За рецептом.

Виробник.

ТОВ «АДАМЕД», Польща.

Місцезнаходження.

Пеньков 149, 05-152 Чоснов, Польща.

IНСТРУКЦIЯ

для медичного застосування лікарського засобу

ВІТРУМ® ФОРАЙЗ ФОРТЕ

Склад лікарського засобу:

діючі речовини:1 таблетка міститьлютеїну 6 мг, зеаксантину 0,5 мг, бета-каротину 1,5 мг, вітаміну С (аскорбінової кислоти) 60 мг, вітаміну Е (у вигляді dl-альфа токоферолу ацетату) 10 мг, вітаміну В2 (рибофлавіну) 1,2 мг, цинку (у вигляді цинку оксиду) 5 мг, селену (у вигляді селену амінохелатного комплексу) 25 мкг, рутину 25 мг, екстракту чорниці сухого стандартизованого, що містить не менше 25 % антоціанозидів 60 мг;

допоміжні речовини:магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, натрію кроскармелоза, целюлоза мікрокристалічна, кислота стеаринова, кальцію гідрофосфат, гіпромелоза (гідроксипропілметилцелюлоза), поліетиленгліколь, барвник титану діоксид (Е 171), пропіленгліколь, барвник опадрай ІІ жовтий (спирт полівініловий, тальк, барвник титану діоксид (Е 171), поліетиленгліколь, лецитин, барвник заліза оксиди та гідроксиди (Е 172).

Лікарська форма.Таблетки, вкриті оболонкою.

Таблетки овальної форми з двоопуклою поверхнею, вкриті оболонкою від світло-бежевого до світло-жовтого кольору.

Назва і місцезнаходження виробника.Юніфарм, Інк.; 350 П’ята Авеню, 6701, Нью-Йорк, 10118, США.

Фармакотерапевтична група. Полівітамінні препарати з іншими добавками.

Код АТС A11А В.

Вітамінно-мінеральний комплекс з рослинними добавками для профілактики захворювань очей та вікових порушень зору.

Специфічні каротиноїди лютеїн та зеаксантин містяться у кришталику та сітківці ока та забезпечують захист фоторецепторних клітин від кисневих радикалів, індукованих світлом.

Бета-каротин в організмі перетворюється на вітамін А, необхідний для нормального функціонування сітківки, а саме – забезпечує перехід опсину в родопсин – пігмент, що забезпечує нічне бачення.

Вітамін С має виражені антиоксидантні властивості. Бере участь в окисно-відновних процесах, необхідний для синтезу колагену та проколагену, регенерації сполучної тканини. Нормалізує проникність капілярів. Підвищує неспецифічну резистентність організму, має антидотні властивості.

Вітамін Е є активним антиоксидантом, гальмує перекисне окиснення ліпідів, запобігає пошкодженню клітинних структур вільними радикалами. Бере участь у процесах тканинного дихання, біосинтезі гему та білків, обміну жирів та вуглеводів, проліферації клітин та в інших метаболічних процесах.

Вітамін В2 підтримує процес фагоцитозу, впливає на морфологію та функції центральної і вегетативної нервової системи, відіграє важливу роль у підтримці нормальної зорової функції ока та в синтезі еритропоетину, гемоглобіну.

Цинк є компонентом низки металоферментів, важливим структурним компонентом протеїнів та клітинних мембран. Має антиоксидантні властивості.

Селен підтримує функцію селеновмісних ферментів. Є антиоксидантом, функціонує разом з вітаміном Е.

Рутин зменшує проникність капілярів, набряклість та запалення, укріплює стінки судин.

Екстракт чорниці містить антоціаніди, які чинять протизапальну та антиоксидантну дію. Вони сприяють покращенню реологічних властивостей крові (знижуючи тонус стінки судин та зменшуючи тромбоутворення), сприяють укріпленню стінки кровоносних судин (ефект зумовлений здатністю антоцианідів впливати на регуляцію біосинтезу колагену), а також прискорюють відновлення знебарвленого родопсину.

Показання для застосування. Призначають з профілактичною метою при порушеннях адаптації ока до темноти та гемералопатіях, аномаліях рефракції, віковій дегенерації сітківки, зорових навантаженнях; для прискорення реконвалесценції після офтальмологічних операцій.

У комплексній терапії як допоміжний засіб при лікуванні міопії середнього та високого ступенів; спазму акомодації; зорової астенопії; запалення сітківки; центральної та периферичної хоріоретинальної дистрофії; пігментного ретиніту; ретинопатії при діабеті або гіпертензії; глаукоми.

Протипоказання.Підвищена чутливість до компонентів препарату; ниркова недостатність, хронічний гломерулонефрит, сечокам’яна хвороба, саркоїдоз, гіпервітаміноз А, Е, непереносимість фруктози, синдром мальабсорбції глюкози-галактози, тромбофлебіт, порушення обміну заліза або міді, тиреотоксикоз, хронічна серцева недостатність, одночасний прийом ретиноїдів, селеноз.

Вагітність та період годування груддю. Дитячий вік до 12 років.

Належні заходи безпеки при застосуванні.З обережністю призначають при виразковій хворобі шлунка і дванадцятипалої кишки, при декомпенсації серцевої діяльності, жовчокам’яній хворобі, хронічному панкреатиті, у хворих на гострий нефрит, на ішемічну хворобу серця, цукровий діабет, з новоутвореннями.

Препарат не рекомендується призначати разом з іншими полівітамінами, оскільки можливо передозування останніх в організмі.

Особливі застереження.

Застосування у період вагітності або годування груддю.Оскільки досліджень щодо безпеки застосування лікарського засобу уперіод вагітності або годування груддю не проводилось, неслід застосовувати його цій категорії пацієнтів.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.Оскільки складові лікарського засобу можуть викликати запаморочення, сонливість, його не слід застосовувати при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Діти.Лікарський засіб не застосовують дітям віком до 12 років.

Спосіб застосування тадози.Препарат призначають дорослим та дітям віком старше 12 років. Застосовують внутрішньо під час або після їди. По 1 таблетці на день протягом 1-2 місяців.

Передозування.При передозуванні можуть виникнути алергічні реакції. Лікування: промивання шлунка, застосування активованого вугілля перорально, симптоматична терапія.

Побічні ефекти.При застосування препарату у рекомендованих дозах дуже рідко можливі побічні реакції:

Порушення з боку імунної системи: в осіб з підвищеною чутливістю можливі алергічні реакції, включаючи анафілактичний шок, ангіонеротичний набряк, гіпертермія.

Зміни з боку шкіри та підшкірної клітковини:шкірні висипання, кропив’янка, відчуття свербежу, почервоніння шкіри, рідко – бронхоспазм.

Шлунково-кишкові розлади: диспепсичні розлади, нудота, блювання, діарея, втрата апетиту.

Порушення з боку нервової системи: головний біль, запаморочення, підвищена збудливість, сонливість, пітливість.

При тривалому застосування у високих дозах виникають подразнення слизової оболонки шлунково-кишкового тракту, аритмії, парестезії, гіперурикемія, зниження толерантності до глюкози, гіперглікемія, порушення функції нирок, сухість і тріщини на долонях і ступнях, випадання волосся, себорейні висипання, зміни показників сечі, збільшення вмісту кальцію в крові та сечі, кальциноз м’яких тканин, нирок, легень, судин.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій. Максимальний ефект каротиноїдів спостерігається приприйомі разомз їжею, якамістить жири (особливо –рослинні олії).

Одночасне застосування холестираміну,колестиполу,орлістату тапроносних засобів зменшує всмоктування каротиноїдів. Вiтамін С підсилює дiю та прояви побічнихреакцій сульфанiламiдiв.Всмоктування вітаміну Еможуть порушувати препарати заліза,срібла.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання.Зберігати в місці, недоступному для дітей, при температурі до 30°С.

Упаковка.По 10 таблеток у блістері, по 1 блістеру в коробці. По 30 або 60 таблеток у флаконі, по 1 флакону в коробці.

Категорія відпуску. Без рецепта.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ЛІЗОРЕТИК™ 10, ЛІЗОРЕТИК™ 20

(LISORETIC 10,LISORETIC20)

Склад:

діючі речовини: lisinopril,hydrochlorothiazide;

1 таблетка (Лізоретик™ – 10) містить: лізиноприлу дигідрату у перерахуванні на лізиноприл 10 мг та гідрохлортіазиду 12,5 мг;

1 таблетка (Лізоретик™ – 20) містить: лізиноприлу дигідрату у перерахуванні на лізиноприл 20 мг та гідрохлортіазиду 12,5 мг;

допоміжні речовини: кальцію гідрофосфат, маніт (Е 421), крохмаль кукурудзяний, крохмаль прежелатинізований, магнію стеарат, заліза оксид червоний (Е 172) та жовтий (Е 172) (Лізоретик™ – 10).

Лікарська форма.Таблетки.

Фармакотерапевтична група.

Комбіновані препарати інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту.

Код АТСC09B A03.

Клінічні характеристики.

Показання.

Артеріальна гіпертензія всіх ступенів тяжкостіу випадках,коли монотерапія неефективна.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до лізиноприлу, гідрохлоротіазиду, інших похідних сульфонаміду абододопоміжних речовин препарату.

Ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов?язаний із попереднім застосуванням інгібіторів АПФ, спадкова та ідіопатична хвороба Квінке.

Вагітність або період годування груддю.

Анурія, двобічний стеноз ниркових артерій або стеноз однієї нирки,аортальний стеноз,тяжка ниркова (кліренс креатиніну< 30 мл/хв) та печінкова недостатність,гіперкаліємія,тяжкі форми цукрового діабету та подагри, трансплантація нирки. Дитячий вік.

Спосіб застосування та дози.

Термін лікування та доза визначаються індивідуально. Дорослі приймають препарат внутрішньо, в один і той самий час доби, до або після їди. Можна застосовувати як засіб монотерапії і у складі комбінованої терапії. При артеріальній гіпертензії звичайна доза Лізоретику™ 10 – 1 таблетка на добу одноразово. Якщо бажаний терапевтичний ефект не досягається протягом 2-4 тижнів, приймають Лізоретик™-20 1 раз на добу по 1 або 2 таблетці до досягнення повного клінічного ефекту. Максимальна добова доза – 2 таблетки Лізоретику™-20 на добу. Пацієнтам з кліренсом креатиніну 30–60 мл/ хв не слід призначати більше 1 таблетки Лізоретику™-20 на добу.

Дозування при нирковій недостатності.

У зв?язку з тим, що тіазиди можуть бути неадекватними діуретиками для застосування у пацієнтів з нирковими порушеннями при кліренсі креатиніну менше 30 мл/хв. або нижче (помірна або тяжка ниркова недостатність), Лізоретик™ не слід застосовувати як початкову терапію для цієї групи пацієнтів.

Лізоретик™ можна застосовувати пацієнтам з кліренсом креатиніну 30–80 мл/хв, лише тоді, коли необхідні дози лізиноприлу і гідрохлоротіазиду, можуть бути досягнуті таблетками Лізоретик™.

Дозування при попередній сечогінній терапії.

Після прийому початкової доз препарату можлива поява симптоматичної артеріальної гіпотензії. Це спостерігається у пацієнтів з наявним водно-сольовим порушенням у результаті попередньої сечогінної терапії. При можливості сечогінну терапію слід припинити за 2–3 дні до початку лікування.

Побічні реакції.

При застосуванні лізиноприлу та інших інгібіторів АПФ визначені наступні побічні реакції з наступною частотою:

Дуже часто (?10 %)

Часто (?1%, <10 %)<o:p>

Нечасто (?0,1 %, <1 %)<o:p>

Поодинокі (?0,01 %, <0,1 %)<o:p>

Рідкісні (<0,01 %), включаючи окремі випадки.<o:p>

З боку системи кровотворення та лімфатичної системи:

– поодинокі: зменшення рівня гемоглобіну і гематокриту;

– рідкісні: пригнічення кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, лімфаденопатія.

Порушення метаболізму:

– рідкісні: гіпоглікемія.

З боку нервової системи:

– часті: запаморочення, головний біль;

нечасті:зміни настрою, парестезія, порушеннясмаку, порушення сну,судоми,депресія;

– поодинокі: сплутаність свідомості,збудженість, оборотна гіперактивність.

Кардіальні та судинні порушення:

– часті: ортостатичні ефекти (включаючи гіпотензію);

– нечасті: інфаркт міокарда або цереброваскулярні порушення, можливо, унаслідок вираженої гіпотензії у хворих групи високого ризику, пальпітація, тахікардія, феномен Рейно.

З боку дихальної системи:

– часті: кашель;

– нечасті: риніт;

– рідкісні: бронхоспазм, синусит. Алергічне альвеолярне запалення легенів з еозинофілією.

Порушення з боку шлунково-кишкового тракту:

– часті:діарея, блювання;

– нечасті: нудота, болі в животі, порушення травлення;

– поодинокі: сухість в роті;

рідкісні: панкреатити, кишковий набряк.

З боку гепатобіліарної системи:

нечасті: підвищення рівня печінкових ферментів та білірубіну;

рідкісні:гепатити – гепатоцелюлярний або холестатичний, жовтяниця і печінкова недостатність.

З боку шкіри і підшкірної тканини:

– нечасті: висипання, свербіж;

– поодинокі: підвищена чутливість, ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, глотки, горла, кропив’янка, випадання волосся, псоріаз;

– рідкісні: посилене потовиділення, пемфігус,токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, поліморфна еритема, псевдолімфома шкіри.

З боку сечовивідних шляхів та нирок:

– часті: дисфункція нирок;

– поодинокі: уремія, гостра ниркова недостатність;

– рідкісні: олігурія/анурія.

Розлади репродуктивної системи та грудних залоз:

– нечасті імпотенція;

поодинокі: гінекомастія.

Загальний вплив на організм у цілому:

– нечасті: астенія, втома, гарячка.

Лабораторні показники:

– нечасті: підвищення рівня креатиніну і сечовини в сироватці крові, гіперкаліємія;

– поодинокі: гіпонатріємія.

Симптоматичний комплекс, який може включати одне або кілька з наступного: підвищення температури тіла, васкуліт, міальгія артралгія/артрит, позитивний аналіз на антиядерні антитіла (ANA), підвищена швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ), можуть виникати еозинофілія та лейкоцитоз, висипи, фоточутливість та інші дерматологічні явища; порушення секреції антидіуретичного гормону.

Гідрохлоротіазид.

Інфекції та інвазії: сіаладеніт.

Порушення кровотворної системи: лейкопенія, нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення кісткового мозку.

Порушення обміну речовин: анорексія, гіперглікемія, глюкозурія, гіперурикемія, порушення електролітного балансу, підвищений рівень холестерину та тригліцеридів, подагра.

Психічні порушення: занепокоєння, депресія, порушення сну.

Порушення нервової системи: головний біль, втрата апетиту, парестезія, запаморочення.

Порушення зору: ксантопсія, минуча нечіткість зору.

Порушення з боку серця: постуральна артеріальна гіпотензія, аритмія.

Судинні порушення: некротичний васкуліт (васкуліт, шкірний васкуліт).

Респіраторні та медіастинальні порушення: порушення дихання (включаючи пневмоніт і набряк легенів).

Порушення травного тракту: подразнення шлунка, діарея, запор, панкреатит.

Гепатобіліарні порушення: жовтяниця (внутрішньопечінкова холестатична жовтяниця), холецистит.

Порушення шкіри та м’яких тканин: реакції фоточутливості, висипи, ериматозні реакції, схожі на туберкульоз шкіри, реактивація ериматозного червоного вовчаку, кропив?янка, анафілактичні реакції, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, пурпура.

Порушення у кістково-м’язової системи, сполучної тканини: м’язовий спазм, м’язова слабкість.

Ниркові порушення та порушення сечовипускання: порушення ниркової функції, інтерстиціальний нефрит.

Загальні порушення: гарячка, сексуальні розлади, слабкість.

Передозування.

Проявляється артеріальною гіпотензією, гіпокаліємією, гіпохлоремією, гіпонатріємією і обезводненням організму. Рекомендується покласти пацієнта у горизонтальне положення з низьким підголів’ям, провести зондове промивання шлунка, прийом активованого вугілля, ентеросорбентів, стабілізацію об’єму циркулюючої крові 0,9 % розчином натрію хлориду, при необхідності – інфузія розчином препарату ангіотензину ІІ, контроль і корекція життєво важливих функцій організму, визначення рівня калію, сечовини, креатиніну в сироватці крові.

У випадку розвитку ангіоневротичного набряку на обличчі і шиї потрібно припинити застосування Лізоретику™-10 або Лізоретику™-20 і призначити антигістамінні препарати. Тяжкі випадки ангіоневротичного набряку язика, голосової щілини і глотки потребують невідкладного призначення епінефрину, глюкокортикостероїдів і підтримання прохідності верхніх дихальних шляхів (інтубація, трахеотомія). Може спостерігатися сухість у порожнині рота, слабкість, сонливість, олігурія, розлади кислотно-лужного стану, що потребує симптоматичної терапії.

Лізиноприл може бути видалений з організму за допомогою гемодіалізу.

Застосування у період вагiтностi або годування груддю.

Протипоказаний у період вагітності або годування груддю.

У випадку планування або встановлення вагітності препарат треба негайно відмінити.

Діти.Протипоказаний дітям.Ефективність і безпека застосування препарату для лікування дітей не встановлені.

Особливості застосування.

Пацієнтам з нирковою недостатністю, гіпертензією та іншими супутніми захворюваннями необхідний моніторинг функції нирок, особливо на початку терапії. У період лікування необхідний регулярний контроль у плазмі крові К+, глюкози, сечовини, ліпідів і креатиніну.

– Симптоматична гіпотензія може виникнути у хворих, які приймали діуретики, або при дегідратації іншого генезу (підвищена пітливість, тривале блювання, профузний пронос), а також при серцевій недостатності. До початку лікування, при можливості, варто нормалізувати рівень натрію в сироватці крові, компенсувати втрачений обєм рідини, контролювати артеріальний тиск. У пацієнтівз підвищеним ризиком симптоматичної гіпотензії слід ретельно контролювати початок терапії та регулювання дози. Подібні застережні заходи стосуються пацієнтів з ішемічною хворобою серця або з порушенням мозкового кровообігу, у яких надмірне падіння артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. При появі артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти на спину; при необхідності провести внутрішньовенне вливання фізіологічного розчину. Короткотривала гіпотензивна реакція не є протипоказанням для подальших доз, які зазвичай можна без ускладнень вводити після того, як артеріальний тиск підвищився після після збільшення об’єму рідини в організмі.

Анафілактичні реакції у пацієнтів,які проходять гемодіаліз.Повідомлялося про анафілактичні реакції у пацієнтів, які проходили гемодіаліз з використанням високоточних мембран (наприклад,AN 69) та одночасно лікувались з інгібітором АПФ. Цим пацієнтам необхідно запропонувати змінити діалізні мембрани на мембрани іншого типу або застосовувати антигіпертензивний препарат іншого класу.

Десенсибілізація. У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час терапії десенсибілізації (наприклад, до отрути перетинчастокрилих), розвиваються стійкі анафілактоїдні реакції. Цих реакцій вдалося уникнути у тих самих пацієнтів шляхом тимчасового припинення прийому інгібіторів АПФ, але після необережного повторного застосування медичного препарату реакції відновлювалися.

Пацієнти, хворі на цукровий діабет.У пацієнтів, хворих на цукровий діабет, які приймали перорально антидіабетичні препарати або інсулін, необхідно здійснювати ретельний глікемічний контроль під час першого місяця терапії інгібіторами АПФ.

Тіазиди можуть знижувати виведення кальцію з сечею, а також спричиняти періодичне і незначне підвищення рівнів кальцію у сироватці крові. Виражена гіперкальціємія може свідчити про прихований гіперпаратиреоз. Застосування тіазидів слід припинити перед проведенням дослідження функції паращитовидних залоз.

Підвищення рівнів холестерину і тригліцеридів може бути пов’язаним з лікуванням тіазидними діуретиками.

Терапія тіазидами може призвести до розвитку гіперурикемії і/або подагри у певних пацієнтів. Однак лізиноприл може посилювати виведення сечової кислоти із сечею, що ослаблює гіперурикемічний ефект гідрохлортіазиду;

перед призначенням Лізоретику необхідно перевірити функцію нирок;

при призначенні препарату необхідно інформувати пацієнта про можливі ознаки ангіоневротичного набряку (утруднення дихання і ковтання, набряклість кінцівок, обличчя, язика, очей, губ), що вимагає негайної відміни препарату та консультація лікаря;

якщо пацієнт приймає імуносупресори та/або алопуринол, прокаїнамід, необхідний періодичний моніторинг рівня лейкоцитів (через можливість розвитку тяжких інфекцій);

– через те, що потенційний ризик розвитку нейтропенії/агранулоцитозу/тромбоцитопенії/ анемії повністю виключити не можна, при лікуванні необхідно проводити періодичний контроль периферичної крові;

– препарат протипоказаний для лікування пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі у зв?язку з нирковою недостатністю. Не призначається також пацієнтам із трансплантованою ниркою;

– застосування інгібіторів АПФ може супроводжуватися сухим кашлем, що зумовленим гальмуванням розпаду ендогенного брадикініну. Як правило, після припинення їх застосування кашель припиняється;

– при великих операційних втручаннях і/або при застосуванні засобів для наркозу, здатних спричинити артеріальну гіпотензію, лізиноприл блокує утворення ангіотензину II, яке настає після компенсаторного вивільнення реніну. Гіпотензія такого генезу може бути усунута компенсацією внутрішньосудинної рідини;

з великою обережністю призначають пацієнтам з супутніми захворюваннями: аортальним стенозом, гіпертрофічною кардіоміопатією, двобічним стенозом ниркових артерій, стенозом артерій єдиної нирки із прогресуючою азотемією, хронічною нирковою недостатністю (КК понад 30 мл/хв), первинним гіперальдостеронізмом, гіпоплазією кісткового мозку, зниженням об’єму циркулюючої крові (у т.ч. при діареї, блюванні), захворюваннями сполучної тканини (системний червоний вовчак, склеродермія), подагрою, гіперурикемією, гіперкаліємією, гіпонатріємією (через підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії у пацієнтів, які перебувають на малосольовій і безсольовій дієті), цереброваскулярною недостатністю, тяжкою хронічною серцевою недостатністю;

– у пацієнтів літнього віку лікування починають із нижньої межі дозування (Лізоретик™ -10) через те, що ймовірність погіршення функції печінки, нирок і серця вище через супутні хвороби та застосування інших ліків. Підбираючи дози, слід дотримуватися заходів безпеки (контроль функції нирок);

– у період лікування пацієнту варто утримуватися від вживання спиртних напоїв;

препарат може вплинути на лабораторні показники: у зв’язку з впливом на метаболізм кальцію похідні тіазиду можуть змінити результати тесту щодо визначення функції паращитовидних залоз.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Прийом препарату може спричинити запаморочення (особливо на початку лікування) та впливати на здатність керувати транспортними засобами і займатися потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. До визначення індивідуальної реакції від подібної діяльності слід відмовитися.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Лізиноприл з:

нестероїдними протизапальними препаратами: послаблення антигіпертензивного ефекту, гіперкаліємія і погіршення функції нирок. Як правило, ця дія оборотна. Зрідка можлива гостра ниркова недостатність, особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок (літнього віку абозневоднених);

лікарськими засобами, які підвищують рівень калію в сироватці крові (калійзберігаючі діуретики: спіронолактон, триамтерен, амілорид), добавками та замінниками солі, що містять калій: зростає ризик підвищення рівня калію в крові;

літієм: одночасний прийом із препаратами, що містять літій, протипоказаний через зменшення швидкості виведення літію та підвищення ризику розвитку літієвої інтоксикації;

алопуринолом: підвищуюєься ризик ураження нирок і розвитку лейкопенії;

циклоспорином: підвищується ризик порушення функції нирок і розвитку гіперкаліємії;

ловастатином: одночасний прийом підвищує ризик розвитку гіперкаліємії;

цитостатиками, імуносупресантами, прокаїнамідом: одночасний прийом з інгібіторами АПФ підвищує ризик розвитку лейкопенії;

трициклічними антидепресантами, антипсихотичними і знеболювальними засобами: можливе подальше зниження артеріального тиску;

cимпатоміметичними засобами: можливе ослаблення гіпотензивної дії АПФ;

протидіабетичними засобами (пероральні гіпоглікемічні засоби та інсулін): підвищення рівня глюкози в крові при одночасно зростаючому ризику гіпоглікемії (імовірність цього явища більша протягом перших двох тижнів комбінованої терапії у пацієнтів з ослабленою функцією нирок);

іншими лікарськими засобами (нітрати, дигоксин, гідрохлоротіазид, пропранолол): не спостерігалося фармакокінетичної взаємодії при одночасному застосуванні з лізиноприлом.

Пресорні аміни (наприклад, епінефрин) можливе послаблення відповіді на дію пресорних амінів, але недостатньо виражене для того, щоб їх застосування було протипоказаним.

Гідрохлоротіазид з:

алкоголем, барбітуратами або наркотичними засобами: можлива ортостатична гіпотензія;

протидіабетичними засобами (пероральні гіпоглікемічні засоби та інсулін):може виникнути необхідність корекції дози протидіабетичного засобу;

іншими гіпотензивними засобами:посилення гіпотензивного ефекту;

холестираміном і колестипольними смолами: зменшення всмоктування гідрохлоротіазиду;

глюкокортикостероїдами, кортикотропіном, карбеноксолоном, амфотерицином B:порушення балансу електролітів, особливо калію;

недеполяризуючими міорелаксантами: можливе посилення дії міорелаксанту;

літієм: протипоказаний одночасний прийом із препаратами літію через зменшення швидкості виведення літію та підвищення ризику розвитку літієвої інтоксикації;

нестероїдними протизапальними препаратами:послаблення гіпотензивної дії тіазидних діуретиків;

серцевими глікозидами: підвищення ризику дигіталісної інтоксикації;

соталолом:при одночасному прийомі підвищується ризик розвитку аритмії;

триметопримом:одночасний прийом з інгібіторами АПФ і тіазидними діуретиками підвищує ризик розвитку гіперкаліємії.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.Лізоретик™ – комбінований препарат, який діє на ренін-ангіотензинову систему та діурез.

Лізиноприл блокує утворення ангіотензину ІІ, зменшує його судинозвужувальну дію і стимулюючий вплив на продукцію альдостерону в надниркових залозах, знижує артеріальний тиск, зменшує загальний периферичний судинний опір, тиск в малому колі кровообігу, після та перед навантаженням на серце, практично не впливає на частоту серцевих скорочень і хвилинний об’єм крові; незначно посилює внутрішньонирковий кровотік. При прийомі внутрішньо абсорбується у незміненому стані. Гіпотензивний ефект розвивається через 1 годину після прийому внутрішньо, досягає максимуму через 6 годин і зберігається протягом 24 годин.

Гідрохлоротіазид – тіазидний діуретик. Механізм дії пов’язаний з впливом на епітелій ниркових канальців, де препарат гальмує реабсорбцію іонів хлору і натрію. Препарат спричиняє екскрецію натрію, хлору, води, а також іонів калію та магнію. Реабсорбція кальцію підвищується. Внаслідок посилення діурезу зменшується об’єм циркулюючої крові та артеріальний тиск. Комбінація гідрохлоротіазиду і лізиноприлу характеризується більш сильною гіпотензивною дією, ніж кожного її компонента окремо; при цьому втрата калію, спричинена дією діуретиків, зменшується. Тривалість антигіпертензивної дії Лізоретику після одноразового прийому становить 36 годин. Максимальний терапевтичний ефект розвивається через 3-4 тижні лікування.

Фармакокінетика.Після прийому препарату внутрішньо лізиноприл абсорбується зі шлунково-кишкового тракту. Прийом їжі не впливає на абсорбцію лізиноприлу. Біодоступність становить 25–50%. Максимальна концентрація у плазмі крові досягається приблизно через 7 годин. Лізиноприл в організмі не метаболізується, виводиться із сечею. Незначна частина зв’язується з білками плазми крові. Період напіввиведення – 12 годин. Гіпотензивна дія лізиноприлу зберігається при тривалому застосуванні.

При зниженні ниркової функції спостерігається послаблене виведення лізиноприлу (це зниження стає клінічно важливим при клубочковій фільтрації нижче 30 мл/хв). У літніх хворих може зменшуватися нирковий кліренс препарату.

Гідрохлоротіазид після прийому внутрішньо всмоктується на 60-75 %. Діуретичний ефект виявляється через 2 години, досягає максимуму через 4 години і триває до 12 годин. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі крові 1,5_3 години, з білками зв’язується 40_70 %. У пацієнтів з нормальною функцією нирок виведення здійснюється майже винятково нирками. Після прийому внутрішньо практично повністю виводиться із сечею у незміненому стані. У пацієнтів літнього віку та у хворих із порушенням функції нирок кліренс гідрохлоротіазиду суттєво знижується, що призводить до значного збільшення його концентрації у плазмі крові. У хворих на цироз печінки змін у фармакокінетиці гідрохлоротіазиду не відмічається.

Гідрохлоротіазид та лізиноприл не впливають на кінетику один одного.

Фармацевтичні характеристики:

Основні фізико-хімічні властивості: круглі двоопуклі таблетки світло-рожевого кольору, з рискою з одного боку. Допускаються вкраплення темного кольору (Лізоретик™-10); білого або майже білого кольору круглі двоопуклі таблетки (Лізоретик™ – 20).

Термін придатності.3 роки.

Умови зберігання.Зберігати у недоступному для дітей місці, в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Упаковка.По 14 таблеток у блістері. По 2 блістери у картонній пачці.

Категорія відпуску.За рецептом.

Виробник.Іпка Лабораторіз Лімітед.

Місцезнаходження.48, Кандивлі Індастріал Естейт, Мумбай 400 067, Індія.

ІНСТРУКЦІЯ

длямедичного застосування препарату

КЛАБАКС ОД

(KLABAX OD)

Склад:

діюча речовина:1 таблетка містить 500 мг кларитроміцину;

допоміжні речовини:гіпромелоза, лактози моногідрат, целюлоза мікрокристалічна, повідон, кремнію діоксид колоїдний безводний, натрію стеарилфумарат, тальк, магнію стеарат, пропіленгліколь, титану діоксин (Е 171), ванілін, гідроксипропілцелюлоза, барвник хіноліновий жовтий (Е 104).

Лікарська форма.Таблетки, вкриті оболонкою, пролонгованої дії.

Фармакотерапевтична група.

Протимікробні засоби для системного застосування. Макроліди. Код АТС J01F A09.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування інфекцій, спричинених чутливими до кларитроміцину мікроорганізмами.

  • Інфекції нижніх дихальних шляхів (бронхіт, пневмонія).
  • Інфекції верхніх дихальних шляхів (синусит, фарингіт).
  • Інфекції шкіри і м’яких тканин (фолікуліт, бешиха).

Протипоказання.

Підвищена чутливість до макролідних антибіотиків та інших компонентів препарату. Одночасне застосування з будь-яким з наступних препаратів: астемізол, цизаприд, пімозид, терфенадин і ерготамін, дигідроерготамін, похідні ріжків. Пацієнтам з кліренсом креатиніну менше 30 мл/хв (оскільки ця форма препарату не дозволяє зменшити дозу нижче 500 мг на добу); гіпокаліємія (пролонгування інтервалуQT). Вагітність і період годування груддю. Дитячий вік до 12 років.

Спосіб застосування та дози.

Рекомендована доза кларитроміцину для дорослих і дітей старше 12 років становить 500 мг 1 раз на день під час їжі. При найтяжких інфекціях дозу можна збільшити до 1000 мг 1 раз на добу (2 таблетки по 500 мг).

Звичайна тривалість лікування становить від 5 до 14 днів, за винятком лікування негоспітальної пневмонії і синуситів, які вимагають 614 днів терапії.

Таблетки слід ковтати цілими, не розжовуючи.

Застосування пацієнтам з нирковою недостатністю:цю форму препарату не застосовують пацієнтам з тяжкою нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 30 мл/хв), оскільки вона не дозволяє адекватно зменшити дозу. Таким пацієнтам слід застосовувати таблетки кларитроміцину негайного вивільнення у дозі 250 мг. Для пацієнтів з нирковою недостатністю середньої тяжкості (кліренс креатиніну 30 – 60 мл/хв) дозу знижують на 50 % до максимальної дози кларитроміцину – 1 таблетка пролонгованої дії на добу.

Побічні реакції.

Кларитроміцин зазвичай добре переноситься.

Інфекції та інвазії:кандидоз ротової порожнини.

З боку системи крові:лейкопенія, тромбоцитопенія, еозинофілія, нейтропенія.

З боку імунної системи:анафілактичні реакції.

З боку травного тракту:діарея, нудота, біль у животі, диспепсія, блювання, гострий панкреатит, глосит, стоматит, зміна кольору язика, зміна кольору зубів.

Метаболічні порушення:гіпоглікемія (були рідкісні повідомлення про випадки гіпоглікемії, у тому числі при застосуванні пероральних гіпоглікемічних препаратів або існуліну).

З боку гепатобіліарної системи:печінкова недостатність (були окремі повідомлення про розвиток фатальної печінкової недостатності, зазвичай на тлі тяжких супутніх захворювань і застосування інших лікарських засобів), гепатит, холестатичний гепатит, холестатична жовтяниця, гепатоцелюлярна жовтяниця, порушення функції печінки.

З боку центральної нервової системи:головний біль, судоми, запаморочення, агевзія (втрата смакової чутливості), аносмія, дизгевзія (порушення смакової чутливості), паросмія.

З боку психіки:психози, галюцинації, дезорієнтація, сплутаність свідомості, деперсоналізація, депресія, тривожність, безсоння, жахливі сновидіння.

З боку опорно-рухового апарату:міальгія, артралгія.

З боку органа слуху:втрата слуху (зазвичай відновлювався після відміни терапії), вертиго, шум у вухах.

З боку серцево-судинної системи:піруетна шлуночкова тахікардія (torsadedepointes), подовження інтервалуQT, шлуночкові тахікардія.

З боку шкіри:синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз, кропивянка, висипання на шкірі.

З боку сечовивідної системи:інтерстиціальний нефрит, ниркова недостатність.

Лабораторні показники:підвищення активності печінкових ферментів, підвищення креатиніну крові, підвищення рівня азоту сечовини в крові, подовження протромбінового часу.

Повідомлялося про розвиток колхіцинової токсичності (у тому числі з летальним кінцем) при сумісному застосуванні кларитроміцину і колхіцину, особливо у пацієнтів літнього віку, у тому числі на тлі ниркової недостатності.

Передозування.

Симптоми: абдомінальний біль, блювання, нудота, діарея. В одного пацієнта з біполярним психозом в анамнезі, який прийняв 8 г кларитроміцину, розвинулися порушення ментального статусу, параноїдна поведінка, гіпокаліємія і гіпоксемія.

Побічні реакції, що супроводжують передозування, слід лікувати за допомогою промивання шлунка і симптоматичної терапії. Як і у випадку з іншими макролідами, малоймовірно, щоб гемодіаліз або перитонеальний діаліз істотно змінювали рівень кларитроміцину в сироватці крові.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

У період вагітності препарат не застосовують.

Кларитроміцин виділяється в грудне молоко, тому під час лікування препаратом слід припинити годування груддю.

Діти.

Дітям віком до 12 років можна застосовувати препарат у формі суспензії.

Особливості застосування.

Тривале або повторне застосування антибіотиків може спричинювати надмірний ріст нечутливих бактерій і грибів. При виникненні суперінфекції слід припинити застосування кларитроміцину і розпочати відповідну терапію.

Про розвиток діареї від легкого ступеня тяжкості до псевдомембранозного коліту з летальним кінцем, спричиненого Clostridium difficile (CDAD), повідомлялося при застосуванні практично всіх антибактеріальних препаратів, у тому числі кларитроміцину. Слід завжди пам’ятати про можливість розвитку діареї, спричиненої Clostridium difficile,у всіх пацієнтів з діареєю після застосування антибіотиків. Крім того, необхідно ретельно зібрати анамнез, оскільки про розвиток діареї, спричиненої Clostridium difficile, повідомлялося навіть через 2 місяці після застосування антибактеріальних препаратів.

Повідомлялося про посилення симптомів myasthenia gravis у пацієнтів, які застосовували кларитроміцин.

Препарат виводиться печінкою і нирками. Слід бути обережним при застосуванні препарату у пацієнтів з недостатністю функції печінки, із середнім або тяжким ступенем недостатності функції нирок.

Слід звернути увагу на можливість перехресної резистентності між кларитроміцином та іншими макролідами, а також лінкоміцином і кліндаміцином.

Препарат містить лактозу, тому пацієнти з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не повинні застосовувати препарат.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Вплив малоймовірний. Однак слід бути обережним при керуванні автотранспортом та роботі з іншими механізмами у зв`язку з можливістю виникнення побічних реакцій з боку нервової системи, таких як судоми, запаморочення, галюцинації, сплутаність свідомості тощо.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Кларитроміцин не взаємодіє з пероральними контрацептивами.

Застосування нижчезазначених препаратів суворого протипоказано через можливий розвиток тяжких наслідків взаємодії.

Підвищення рівнів цизаприду, пімозиду і терфенадину у сироватці крові спостерігалося при їх супутньому застосуванні з кларитроміцином, що може спричинити подовження інтервалуQT і появу аритмій, у тому числі шлуночкової тахікардії, фібриляції шлуночків іtorsadedepointes. Подібні ефекти відзначалися і при сумісному застосуванні астемізолу та інших макролідів.

Ерготамін/дигідроерготамін

Одночасне застосування кларитроміцину та ерготаміну або дигідроерготаміну асоціювалося з появою ознак гострого ерготизму, що характеризувалося вазоспазмом та ішемією кінцівок та інших тканин, включаючи центральну нервову систему.

Вплив інших лікарських засобів на фармакокінетику кларитроміцину.

Вплив наступних лікарських засобів на концентрацію кларитроміцину в крові відомий або припускається, тому може знадобитися зміна дози або застосування альтернативної терапії.

Ефавіренц, невірапін, рифампіцин, рифабутин і рифапентин

Потужні індуктори ферментів цитохрому Р450, такі як ефавіренц, невірапін, рифампіцин, рифабутин і рифапентин можуть прискорювати метаболізм кларитроміцину, зменшуючи його концентрацію в плазмі крові, але збільшуючи концентрацію 14-ОН-кларитроміцину – мікробіологічно активного метаболіту. Оскільки мікробіологічна активність кларитроміцину і 14-ОН-кларитроміцину різна по відношенню до різних бактерій, очікуваного терапевтичного ефекту може бути не досягнуто через спільне застосування кларитроміцину та індукторів ферментів цитохрому Р450.

Флюконазол

Рівноважні концентрації активного метаболіту 14-ОН-кларитроміцину значно не змінювалися при сумісному застосуванні з флюконазолом.Зміна дози кларитроміцину непотрібна.

Ритонавір

Застосування ритонавіру і кларитроміцину призводило до значного пригнічення метаболізму кларитроміцину. Cmax кларитроміцину підвищувалося на 31 %, Cmin – на 182 % і AUC – на 77 %. Візначалося повне пригнічення утворення 14-ОН-кларитроміцину. Через велике терапевтичне вікно зменшення дози кларитроміцину у пацієнтів з нормальною функцією нирок непотрібне. У пацієнтів з нирковою недостатністю необхідне коригування дози: при кліренсі креатиніну (КК) 30 – 60 мл/хв дозу кларитроміцину необхідно знизити на 50 % до максимальної дози – 1 таблетка пролонгованої дії на день; при КК < 30 мл/хв – цю форму препарату не слід застосовувати, оскільки вона не дозволяє адекватно знизити дозу. В цій групі пацієнтів можна застосовувати таблетки кларитроміцину негайного вивільнення по 250 мг. Дози кларитроміцину, що перевищують 1 г на добу, не слід застосовувати разом з ритонавіром.

Вплив кларитроміцину на фармакокінетику інших лікарських засобів.

Антиаритмічні засоби

Існують постмаркетингові повідомлення про розвиток піруетної шлуночкової тахікардії, що виникла при одночасному застосуванні кларитроміцину з хінідином або дизопірамідом. Рекомендується проводити ЕКГ-моніторування для своєчасного виявлення подовження інтервалу QT. Під час терапії кларитроміцином слід стежити за концентраціями цих препаратів у сироватці крові.

CYP3A|

Спільне застосування кларитроміцину, відомого інгібітора ферменту CYP3A, і препарату, що головним чином метаболізується CYP3A, може призвести до підвищення концентрації останнього в плазмі крові, що, у свою чергу, може підсилити або подовжити його терапевтичний ефект і ризик виникнення побічних реакцій. Слід бути обережними при застосуванні кларитроміцину пацієнтам, які отримують терапію лікарськими засобами – субстратами CYP3A, особливо якщо CYP3A-субстрат має вузький терапевтичний діапазон (наприклад, карбамазепін) і екстенсивно метаболізується цим ензимом.

Може знадобитися зміна дози і, по можливості, ретельний моніторинг сироваткових концентрацій лікарського засобу, що метаболізується CYP3A у пацієнтів, які одночасно застосовують кларитроміцин.

Відомо (або припускається), що наступні лікарські препарати або групи препаратівметаболізуютьсяодним і тим самим CYP3A ізоферментом: альпразолам, астемізол, карбамазепін, цилостазол, цизаприд, циклоспорин, дизопірамід, алкалоїди ріжків, ловастатин, метилпреднізолон, мідазолам, омепразол, пероральні антикоагулянти (наприклад, варфарин), пімозид, хінідин, рифабутин, сильденафіл, симвастатин, такролімус, терфенадин, тріазолам і вінбластин. Подібний механізм взаємодії відзначений при застосуванні фенітоїну, теофіліну і вальпроату, що метаболізуються іншим ізоферментом системи цитохрому Р450.

Інгібітори Гмг-КоА-редуктази

Як і інші макроліди, кларитроміцин призводив до підвищення концентрації інгібіторів ГМГ-КоА-редуктази, таких як ловастатин і симвастатин. Рідко повідомлялося про розвиток рабдоміолізу у пацієнтів при сумісному застосуванні цих лікарських засобів.

Омепразол

Застосування кларитроміцину в комбінації з омепразолом у дорослих здорових добровольців призводило до підвищення рівноважних концентрацій омепразолу.При застосуванні тільки омепразолу середнє значення рН шлункового соку при вимірюванні протягом 24 годин становило 5,2, при сумісному застосуванні омепразолу з кларитроміцином – 5,7.

Пероральні антикоагулянти

Комбіноване застосування кларитроміцину і пероральних антикоагулянтів може потенціювати ефект останніх, що потребує ретельного контролю протромбінового часу у пацієнтів.

Сильденафіл, тадалафіл і варденафіл

Існує ймовірність збільшення плазмових концентрацій інгібіторів фосфодіестерази (сильденафілу, тадалафілу і варденафілу) при їх сумісному застосуванні з кларитроміцином, що може потребувати зменшення дози інгібіторів фосфодіестерази.

Теофілін, карбамазепін

Результати клінічних досліджень показали, що існує незначне, але статистично значуще збільшення концентрації теофіліну або карбамазепіну у плазмі крові при їх одночасному застосуванні з кларитроміцином.

Толтеродин

Зниження дози толтеродинуу може бути необхідним при його застосуванні з кларитроміцином.

Тріазолбензодіазепіни (наприклад, альпразолам, мідазолам, тріазолам)

Слід уникати комбінованого застосування перорального мідазоламу і кларитроміцину. При внутрішньовенному застосуванні мідазоламу з кларитроміцином слід проводити ретельний моніторинг пацієнта для своєчасного коригування дози.

Слід дотримуватися таких самих запобіжних заходів при застосуванні інших бензодіазепінів, які метаболізуються CYP3A, включаючи тріазолам і альпразолам. Для бензодіазепінів, елімінація яких не залежить від CYP3A (темазепам, нітразепам, лоразепам), розвиток клінічно значущої взаємодії з кларитроміцином малоймовірний.

Є постмаркетингові повідомлення про лікарську взаємодію і розвиток побічних явищ з боку центральної нервової системи (такі як сонливість і сплутаність свідомості) при сумісному застосуванні кларитроміцину і тріазоламу. Слід спостерігати за пацієнтом, враховуючи можливість збільшення фармакологічних ефектів з боку центральної нервової системи.

Інші види взаємодій
Колхіцин

Колхіцин є субстратом CYP3A і P-глікопротеїну (Pgp). Відомо, що кларитроміцин та інші макроліди здатні пригнічувати CYP3A і Pgp. При одночасному застосуванні кларитроміцину і колхіцину пригнічення Pgp і CYP3A кларитроміцином може призвести до підвищення експозиції колхіцину. Необхідно спостерігати за станом пацієнтів щодо виявлення клінічних симптомів токсичності колхіцину.

Дигоксин

При постмаркетинговомуу спостереженні повідомлялося про підвищення концентрації дигоксину у сироватці крові пацієнтів, які застосовували кларитроміцин разом з дигоксином. У деяких пацієнтів розвинулися ознаки дигіталісної токсичності, у тому числі потенційно фатальні аритмії. Слід ретельно контролювати концентрації дигоксину в сироватці крові пацієнтів при його застосуванні з кларитроміцином.

Зидовудин

Одночасне застосування таблеток кларитроміцину негайного вивільнення і зидовудину у ВіЛ-інфікованих пацієнтів може спричиняти зниження рівноважних концентрацій зидовудину в сироватці крові. Цього великою мірою можна уникнути шляхом дотримання інтервалу між прийомами кларитроміцину і зидовудину. Про таку взаємодію при застосуванні суспензії кларитроміцину та зидовудину або дидеоксиназину дітям не повідомлялося. Досліджень взаємодії таблеток кларитроміцину пролонгованої дії і зидовудину не проводилося.

Можлива також двобічно спрямована лікарська взаємодія між кларитроміцином і атазановіром, інтраконазолом, саквінавіром.

Верапаміл

Повідомлялося про розвиток артеріальної гіпотензії, брадиаритмії та лактоацидозу при сумісному застосуванні кларитроміцину та верапамілу.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.Кларитроміцин – напівсинтетичний антибіотик групи макролідів. Антибактеріальна дія кларитроміцину визначається його зв’язуванням з 5OS-рибосомальною субодиницею чутливих бактерій і пригніченням біосинтезу білка. Таблетки пролонгованої дії є однорідною кристалічною основою, яка при проходженні через шлунково-кишковий тракт забезпечує тривале вивільнення діючої речовини.

Препарат має високу ефективність in vitro відносно широкого спектра аеробних та анаеробних грампозитивних та грамнегативних мікроорганізмів, у тому числі госпітальних штамів. Мінімальні пригнічувальні концентрації (МПК) кларитроміцину зазвичай вдвічі нижчі за МПК еритроміцину.

Кларитроміцин in vitroвисокоефективний стосовно Legionella pneumophilaі Mycoplasma pneumonie.Дослідженняin vitroпоказали,що штами Enterobacteriaceaeі Pseudomonas,як і грамнегативні бактерії, що не продукують лактозу, нечутливі до кларитроміцину.

Кларитроміцин активний in vitroі в клінічній практиці відносно більшості штамів таких мікроорганізмів:

аеробні грампозитивні мікроорганізми: Staphylococcusaureus,Streptococcuspneumoniae, Streptococcus pyogenes, Listeria monocytogenes;

аеробні грамнегативні мікроорганізми: Haemophilus influenzae, Haemophilus parainfluenzae, Moraxella catarrhalis, Neisseria gonorrhоeae, Legionella pneumophila;

інші мікроорганізми: Mycoplasma pneumoniae, Chlamydia pneumoniae(TWAR);

мікобактерії: Mycobacterium leprae, Mycobacterium kansasii, Mycobacterium chelonae, Mycobacterium fortuitum,Mycobacterium avium complex (MAC),які включають Mycobacterium avium, Mycobacterium intracellulare.

Бета-лактамази мікроорганізмів не впливають на ефективність кларитроміцину.

Більшість метицилін- та оксацилінрезистентних штамів стафілококів нечутливі до кларитроміцину.

Кларитроміцин активний in vitroщодо більшості штамів таких мікроорганізмів, однак клінічна ефективність та безпека його застосування не встановлені.

Аеробні грампозитивні мікроорганізми: Streptococcus agalactiae, Streptococci (групи C,F,G), Viridans group streptococci;

аеробні грамнегативні мікроорганізми:Bordetella pertussis,Pasteurella multocida;

інші мікроорганізми:Chlamydiatrachomatis;

анаеробні грампозитивні мікроорганізми: Clostridium perfringens, Peptococcus niger, Propionibacterium acnes;

анаеробні грамнегативні мікроорганізми: Bacteriodes melaninogenicus.

Спірохети: Вorrelia burgdorferi, Treponema pallidum.

Кампілобактерії: Campylobacter jejuni.

Кларитроміцин чинить бактерицидну дію проти кількох штамів бактерій: Haemophilus influenzae, Streptococcus pneumoniae, Streptococcus pyogenes, Streptococcus agalactiae, Moraxella (Branhamella) catarrhalis, Neisseria gonorrhoeae, H. pylori та Campylobacter spp.

Основним метаболітом кларитроміцину в організмі людини є мікробіологічно активний 14-ОН–кларитроміцин. Для більшості мікроорганізмів мікробіологічна активність метаболіту дорівнює або в 1 – 2 рази слабша за материнську субстанцію, за винятком H. influenzae, проти якого ефективність метаболіту вдвічі вища. В умовах in vitroта in vivoматеринська субстанція і її основний метаболіт виявляють або адитивний, або синергічний ефект проти H. іnfluenzae,залежно від штаму мікроорганізму.

Фармакокінетика.Кларитроміцин швидко всмоктується з травного тракту після перорального прийому.Біодоступність препарату досягає 50 %. Їжа не впливає на ступінь біодоступності препарату. Препарат практично не кумулює в організмі, і його метаболічний розподіл не змінюється при багаторазовому введенні. Звязування кларитроміцину з білками плазми людини становить приблизно 70 % при концентраціях 0,45 – 4,5 мкг/мл. Кларитроміцин та його метаболіт 14-гідроксикларитроміцин широко розподіляються по тканинах та рідинах організму. Рівні кларитроміцину у всіх тканинах, крім нервової системи, були у кілька разів вищі за рівні препарату, що циркулюють у крові. Найвищі концентрації були виявлені у тканинах печінки та легенів, де співвідношення тканина/плазма досягало 10 – 20. Фармакокінетичний профіль кларитроміцину є нелінійним. У пацієнтів, які приймали після їжі 500 мг кларитроміцину з модифікованим вивільненням на добу, пікова стала концентрація кларитроміцину та 14-гідроксикларитроміцину в плазмі: 1,3 та 0,48 мкг/мл – відповідно. При збільшенні дози до 1000 мг на добу стала концентрація становила вже 2,4 та 0,67 мкг/мл – відповідно. Період напіввиведення кларитроміцину та його метаболіту становить приблизно 5,3 та 7,7 години – відповідно. При найвищому дозуванні період напіввиведення і кларитроміцину і його гідроксильованого метаболіту має тенденцію до зростання. Кларитроміцин екстенсивно метаболізується в печінці і приблизно 30 % його виводиться з жовчю. З сечею виводиться майже 40 % введеної дози кларитроміцину. Препарат виділяється з грудним молоком. Тривалість напіввиведення зростає в разі ниркової недостатності.

Порушення функції печінки

У пацієнтів з помірним або тяжким порушенням функції печінки, але зі збереженою функцією нирок корекція дози кларитроміцину непотрібна.

Порушення функції нирок

При порушенні функції нирок збільшуються мінімальні і максимальні концентрації у плазмі крові, період напіввиведення і площа під кривою «концентрація-час» кларитроміцину і 14-ОН-кларитроміцину. Константа елімінації і виведення з сечею зменшуються. Ступінь зміни цихпоказників залежить від ступеня порушення функції нирок – чим важче порушення, тим більше виражені зміни показників.

Пацієнти літнього віку

У пацієнтів літнього віку рівень кларитроміцину і 14-ОН-кларитроміцину в крові був вищий, а виведення повільніше у порівнянні з таким у людей молодшого віку. Зміна фармакокінетики у літніх людей пов’язана в першу чергу з порушенням функціонального стану нирок, а не з віком пацієнта.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:світло-жовті, двоопуклі, овальної форми, вкриті оболонкою таблетки; на таблетці чорними харчовими чорнилами напис «CLNXL» – з одного боку.

Термін придатності.

24 місяці.

Умови зберігання.

Зберігати в сухому місці при температурі не вище 25°С.

Зберігатиу недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 5 таблеток у блістері, по 1 блістеру в картонній коробці.

Категорія відпуску.

За рецептом.

Виробник.

Ранбаксі Лабораторіз Лімітед.

Місцезнаходження.

Індастріал Ареа – 3, Девас – 455001, Індія.

Industrial Area – 3, Dewas – 455001, India.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ЛІЗОРЕТИК™ 10, ЛІЗОРЕТИК™ 20

(LISORETIC 10,LISORETIC20)

Склад:

діючі речовини: lisinopril,hydrochlorothiazide;

1 таблетка (Лізоретик™ – 10) містить: лізиноприлу дигідрату у перерахуванні на лізиноприл 10 мг та гідрохлортіазиду 12,5 мг;

1 таблетка (Лізоретик™ – 20) містить: лізиноприлу дигідрату у перерахуванні на лізиноприл 20 мг та гідрохлортіазиду 12,5 мг;

допоміжні речовини: кальцію гідрофосфат, маніт (Е 421), крохмаль кукурудзяний, крохмаль прежелатинізований, магнію стеарат, заліза оксид червоний (Е 172) та жовтий (Е 172) (Лізоретик™ – 10).

Лікарська форма.Таблетки.

Фармакотерапевтична група.

Комбіновані препарати інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту.

Код АТСC09B A03.

Клінічні характеристики.

Показання.

Артеріальна гіпертензія всіх ступенів тяжкостіу випадках,коли монотерапія неефективна.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до лізиноприлу, гідрохлоротіазиду, інших похідних сульфонаміду абододопоміжних речовин препарату.

Ангіоневротичний набряк в анамнезі, пов?язаний із попереднім застосуванням інгібіторів АПФ, спадкова та ідіопатична хвороба Квінке.

Вагітність або період годування груддю.

Анурія, двобічний стеноз ниркових артерій або стеноз однієї нирки,аортальний стеноз,тяжка ниркова (кліренс креатиніну< 30 мл/хв) та печінкова недостатність,гіперкаліємія,тяжкі форми цукрового діабету та подагри, трансплантація нирки. Дитячий вік.

Спосіб застосування та дози.

Термін лікування та доза визначаються індивідуально. Дорослі приймають препарат внутрішньо, в один і той самий час доби, до або після їди. Можна застосовувати як засіб монотерапії і у складі комбінованої терапії. При артеріальній гіпертензії звичайна доза Лізоретику™ 10 – 1 таблетка на добу одноразово. Якщо бажаний терапевтичний ефект не досягається протягом 2-4 тижнів, приймають Лізоретик™-20 1 раз на добу по 1 або 2 таблетці до досягнення повного клінічного ефекту. Максимальна добова доза – 2 таблетки Лізоретику™-20 на добу. Пацієнтам з кліренсом креатиніну 30–60 мл/ хв не слід призначати більше 1 таблетки Лізоретику™-20 на добу.

Дозування при нирковій недостатності.

У зв?язку з тим, що тіазиди можуть бути неадекватними діуретиками для застосування у пацієнтів з нирковими порушеннями при кліренсі креатиніну менше 30 мл/хв. або нижче (помірна або тяжка ниркова недостатність), Лізоретик™ не слід застосовувати як початкову терапію для цієї групи пацієнтів.

Лізоретик™ можна застосовувати пацієнтам з кліренсом креатиніну 30–80 мл/хв, лише тоді, коли необхідні дози лізиноприлу і гідрохлоротіазиду, можуть бути досягнуті таблетками Лізоретик™.

Дозування при попередній сечогінній терапії.

Після прийому початкової доз препарату можлива поява симптоматичної артеріальної гіпотензії. Це спостерігається у пацієнтів з наявним водно-сольовим порушенням у результаті попередньої сечогінної терапії. При можливості сечогінну терапію слід припинити за 2–3 дні до початку лікування.

Побічні реакції.

При застосуванні лізиноприлу та інших інгібіторів АПФ визначені наступні побічні реакції з наступною частотою:

Дуже часто (?10 %)

Часто (?1%, <10 %)<o:p>

Нечасто (?0,1 %, <1 %)<o:p>

Поодинокі (?0,01 %, <0,1 %)<o:p>

Рідкісні (<0,01 %), включаючи окремі випадки.<o:p>

З боку системи кровотворення та лімфатичної системи:

– поодинокі: зменшення рівня гемоглобіну і гематокриту;

– рідкісні: пригнічення кісткового мозку, анемія, тромбоцитопенія, лейкопенія, нейтропенія, агранулоцитоз, гемолітична анемія, лімфаденопатія.

Порушення метаболізму:

– рідкісні: гіпоглікемія.

З боку нервової системи:

– часті: запаморочення, головний біль;

нечасті:зміни настрою, парестезія, порушеннясмаку, порушення сну,судоми,депресія;

– поодинокі: сплутаність свідомості,збудженість, оборотна гіперактивність.

Кардіальні та судинні порушення:

– часті: ортостатичні ефекти (включаючи гіпотензію);

– нечасті: інфаркт міокарда або цереброваскулярні порушення, можливо, унаслідок вираженої гіпотензії у хворих групи високого ризику, пальпітація, тахікардія, феномен Рейно.

З боку дихальної системи:

– часті: кашель;

– нечасті: риніт;

– рідкісні: бронхоспазм, синусит. Алергічне альвеолярне запалення легенів з еозинофілією.

Порушення з боку шлунково-кишкового тракту:

– часті:діарея, блювання;

– нечасті: нудота, болі в животі, порушення травлення;

– поодинокі: сухість в роті;

рідкісні: панкреатити, кишковий набряк.

З боку гепатобіліарної системи:

нечасті: підвищення рівня печінкових ферментів та білірубіну;

рідкісні:гепатити – гепатоцелюлярний або холестатичний, жовтяниця і печінкова недостатність.

З боку шкіри і підшкірної тканини:

– нечасті: висипання, свербіж;

– поодинокі: підвищена чутливість, ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, глотки, горла, кропив’янка, випадання волосся, псоріаз;

– рідкісні: посилене потовиділення, пемфігус,токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, поліморфна еритема, псевдолімфома шкіри.

З боку сечовивідних шляхів та нирок:

– часті: дисфункція нирок;

– поодинокі: уремія, гостра ниркова недостатність;

– рідкісні: олігурія/анурія.

Розлади репродуктивної системи та грудних залоз:

– нечасті імпотенція;

поодинокі: гінекомастія.

Загальний вплив на організм у цілому:

– нечасті: астенія, втома, гарячка.

Лабораторні показники:

– нечасті: підвищення рівня креатиніну і сечовини в сироватці крові, гіперкаліємія;

– поодинокі: гіпонатріємія.

Симптоматичний комплекс, який може включати одне або кілька з наступного: підвищення температури тіла, васкуліт, міальгія артралгія/артрит, позитивний аналіз на антиядерні антитіла (ANA), підвищена швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ), можуть виникати еозинофілія та лейкоцитоз, висипи, фоточутливість та інші дерматологічні явища; порушення секреції антидіуретичного гормону.

Гідрохлоротіазид.

Інфекції та інвазії: сіаладеніт.

Порушення кровотворної системи: лейкопенія, нейтропенія/агранулоцитоз, тромбоцитопенія, апластична анемія, гемолітична анемія, пригнічення кісткового мозку.

Порушення обміну речовин: анорексія, гіперглікемія, глюкозурія, гіперурикемія, порушення електролітного балансу, підвищений рівень холестерину та тригліцеридів, подагра.

Психічні порушення: занепокоєння, депресія, порушення сну.

Порушення нервової системи: головний біль, втрата апетиту, парестезія, запаморочення.

Порушення зору: ксантопсія, минуча нечіткість зору.

Порушення з боку серця: постуральна артеріальна гіпотензія, аритмія.

Судинні порушення: некротичний васкуліт (васкуліт, шкірний васкуліт).

Респіраторні та медіастинальні порушення: порушення дихання (включаючи пневмоніт і набряк легенів).

Порушення травного тракту: подразнення шлунка, діарея, запор, панкреатит.

Гепатобіліарні порушення: жовтяниця (внутрішньопечінкова холестатична жовтяниця), холецистит.

Порушення шкіри та м’яких тканин: реакції фоточутливості, висипи, ериматозні реакції, схожі на туберкульоз шкіри, реактивація ериматозного червоного вовчаку, кропив?янка, анафілактичні реакції, токсичний епідермальний некроліз, синдром Стівенса-Джонсона, пурпура.

Порушення у кістково-м’язової системи, сполучної тканини: м’язовий спазм, м’язова слабкість.

Ниркові порушення та порушення сечовипускання: порушення ниркової функції, інтерстиціальний нефрит.

Загальні порушення: гарячка, сексуальні розлади, слабкість.

Передозування.

Проявляється артеріальною гіпотензією, гіпокаліємією, гіпохлоремією, гіпонатріємією і обезводненням організму. Рекомендується покласти пацієнта у горизонтальне положення з низьким підголів’ям, провести зондове промивання шлунка, прийом активованого вугілля, ентеросорбентів, стабілізацію об’єму циркулюючої крові 0,9 % розчином натрію хлориду, при необхідності – інфузія розчином препарату ангіотензину ІІ, контроль і корекція життєво важливих функцій організму, визначення рівня калію, сечовини, креатиніну в сироватці крові.

У випадку розвитку ангіоневротичного набряку на обличчі і шиї потрібно припинити застосування Лізоретику™-10 або Лізоретику™-20 і призначити антигістамінні препарати. Тяжкі випадки ангіоневротичного набряку язика, голосової щілини і глотки потребують невідкладного призначення епінефрину, глюкокортикостероїдів і підтримання прохідності верхніх дихальних шляхів (інтубація, трахеотомія). Може спостерігатися сухість у порожнині рота, слабкість, сонливість, олігурія, розлади кислотно-лужного стану, що потребує симптоматичної терапії.

Лізиноприл може бути видалений з організму за допомогою гемодіалізу.

Застосування у період вагiтностi або годування груддю.

Протипоказаний у період вагітності або годування груддю.

У випадку планування або встановлення вагітності препарат треба негайно відмінити.

Діти.Протипоказаний дітям.Ефективність і безпека застосування препарату для лікування дітей не встановлені.

Особливості застосування.

Пацієнтам з нирковою недостатністю, гіпертензією та іншими супутніми захворюваннями необхідний моніторинг функції нирок, особливо на початку терапії. У період лікування необхідний регулярний контроль у плазмі крові К+, глюкози, сечовини, ліпідів і креатиніну.

– Симптоматична гіпотензія може виникнути у хворих, які приймали діуретики, або при дегідратації іншого генезу (підвищена пітливість, тривале блювання, профузний пронос), а також при серцевій недостатності. До початку лікування, при можливості, варто нормалізувати рівень натрію в сироватці крові, компенсувати втрачений обєм рідини, контролювати артеріальний тиск. У пацієнтівз підвищеним ризиком симптоматичної гіпотензії слід ретельно контролювати початок терапії та регулювання дози. Подібні застережні заходи стосуються пацієнтів з ішемічною хворобою серця або з порушенням мозкового кровообігу, у яких надмірне падіння артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту. При появі артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти на спину; при необхідності провести внутрішньовенне вливання фізіологічного розчину. Короткотривала гіпотензивна реакція не є протипоказанням для подальших доз, які зазвичай можна без ускладнень вводити після того, як артеріальний тиск підвищився після після збільшення об’єму рідини в організмі.

Анафілактичні реакції у пацієнтів,які проходять гемодіаліз.Повідомлялося про анафілактичні реакції у пацієнтів, які проходили гемодіаліз з використанням високоточних мембран (наприклад,AN 69) та одночасно лікувались з інгібітором АПФ. Цим пацієнтам необхідно запропонувати змінити діалізні мембрани на мембрани іншого типу або застосовувати антигіпертензивний препарат іншого класу.

Десенсибілізація. У пацієнтів, які приймають інгібітори АПФ під час терапії десенсибілізації (наприклад, до отрути перетинчастокрилих), розвиваються стійкі анафілактоїдні реакції. Цих реакцій вдалося уникнути у тих самих пацієнтів шляхом тимчасового припинення прийому інгібіторів АПФ, але після необережного повторного застосування медичного препарату реакції відновлювалися.

Пацієнти, хворі на цукровий діабет.У пацієнтів, хворих на цукровий діабет, які приймали перорально антидіабетичні препарати або інсулін, необхідно здійснювати ретельний глікемічний контроль під час першого місяця терапії інгібіторами АПФ.

Тіазиди можуть знижувати виведення кальцію з сечею, а також спричиняти періодичне і незначне підвищення рівнів кальцію у сироватці крові. Виражена гіперкальціємія може свідчити про прихований гіперпаратиреоз. Застосування тіазидів слід припинити перед проведенням дослідження функції паращитовидних залоз.

Підвищення рівнів холестерину і тригліцеридів може бути пов’язаним з лікуванням тіазидними діуретиками.

Терапія тіазидами може призвести до розвитку гіперурикемії і/або подагри у певних пацієнтів. Однак лізиноприл може посилювати виведення сечової кислоти із сечею, що ослаблює гіперурикемічний ефект гідрохлортіазиду;

перед призначенням Лізоретику необхідно перевірити функцію нирок;

при призначенні препарату необхідно інформувати пацієнта про можливі ознаки ангіоневротичного набряку (утруднення дихання і ковтання, набряклість кінцівок, обличчя, язика, очей, губ), що вимагає негайної відміни препарату та консультація лікаря;

якщо пацієнт приймає імуносупресори та/або алопуринол, прокаїнамід, необхідний періодичний моніторинг рівня лейкоцитів (через можливість розвитку тяжких інфекцій);

– через те, що потенційний ризик розвитку нейтропенії/агранулоцитозу/тромбоцитопенії/ анемії повністю виключити не можна, при лікуванні необхідно проводити періодичний контроль периферичної крові;

– препарат протипоказаний для лікування пацієнтів, які перебувають на гемодіалізі у зв?язку з нирковою недостатністю. Не призначається також пацієнтам із трансплантованою ниркою;

– застосування інгібіторів АПФ може супроводжуватися сухим кашлем, що зумовленим гальмуванням розпаду ендогенного брадикініну. Як правило, після припинення їх застосування кашель припиняється;

– при великих операційних втручаннях і/або при застосуванні засобів для наркозу, здатних спричинити артеріальну гіпотензію, лізиноприл блокує утворення ангіотензину II, яке настає після компенсаторного вивільнення реніну. Гіпотензія такого генезу може бути усунута компенсацією внутрішньосудинної рідини;

з великою обережністю призначають пацієнтам з супутніми захворюваннями: аортальним стенозом, гіпертрофічною кардіоміопатією, двобічним стенозом ниркових артерій, стенозом артерій єдиної нирки із прогресуючою азотемією, хронічною нирковою недостатністю (КК понад 30 мл/хв), первинним гіперальдостеронізмом, гіпоплазією кісткового мозку, зниженням об’єму циркулюючої крові (у т.ч. при діареї, блюванні), захворюваннями сполучної тканини (системний червоний вовчак, склеродермія), подагрою, гіперурикемією, гіперкаліємією, гіпонатріємією (через підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії у пацієнтів, які перебувають на малосольовій і безсольовій дієті), цереброваскулярною недостатністю, тяжкою хронічною серцевою недостатністю;

– у пацієнтів літнього віку лікування починають із нижньої межі дозування (Лізоретик™ -10) через те, що ймовірність погіршення функції печінки, нирок і серця вище через супутні хвороби та застосування інших ліків. Підбираючи дози, слід дотримуватися заходів безпеки (контроль функції нирок);

– у період лікування пацієнту варто утримуватися від вживання спиртних напоїв;

препарат може вплинути на лабораторні показники: у зв’язку з впливом на метаболізм кальцію похідні тіазиду можуть змінити результати тесту щодо визначення функції паращитовидних залоз.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Прийом препарату може спричинити запаморочення (особливо на початку лікування) та впливати на здатність керувати транспортними засобами і займатися потенційно небезпечними видами діяльності, що вимагають підвищеної концентрації уваги та швидкості психомоторних реакцій. До визначення індивідуальної реакції від подібної діяльності слід відмовитися.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Лізиноприл з:

нестероїдними протизапальними препаратами: послаблення антигіпертензивного ефекту, гіперкаліємія і погіршення функції нирок. Як правило, ця дія оборотна. Зрідка можлива гостра ниркова недостатність, особливо у пацієнтів зі зниженою функцією нирок (літнього віку абозневоднених);

лікарськими засобами, які підвищують рівень калію в сироватці крові (калійзберігаючі діуретики: спіронолактон, триамтерен, амілорид), добавками та замінниками солі, що містять калій: зростає ризик підвищення рівня калію в крові;

літієм: одночасний прийом із препаратами, що містять літій, протипоказаний через зменшення швидкості виведення літію та підвищення ризику розвитку літієвої інтоксикації;

алопуринолом: підвищуюєься ризик ураження нирок і розвитку лейкопенії;

циклоспорином: підвищується ризик порушення функції нирок і розвитку гіперкаліємії;

ловастатином: одночасний прийом підвищує ризик розвитку гіперкаліємії;

цитостатиками, імуносупресантами, прокаїнамідом: одночасний прийом з інгібіторами АПФ підвищує ризик розвитку лейкопенії;

трициклічними антидепресантами, антипсихотичними і знеболювальними засобами: можливе подальше зниження артеріального тиску;

cимпатоміметичними засобами: можливе ослаблення гіпотензивної дії АПФ;

протидіабетичними засобами (пероральні гіпоглікемічні засоби та інсулін): підвищення рівня глюкози в крові при одночасно зростаючому ризику гіпоглікемії (імовірність цього явища більша протягом перших двох тижнів комбінованої терапії у пацієнтів з ослабленою функцією нирок);

іншими лікарськими засобами (нітрати, дигоксин, гідрохлоротіазид, пропранолол): не спостерігалося фармакокінетичної взаємодії при одночасному застосуванні з лізиноприлом.

Пресорні аміни (наприклад, епінефрин) можливе послаблення відповіді на дію пресорних амінів, але недостатньо виражене для того, щоб їх застосування було протипоказаним.

Гідрохлоротіазид з:

алкоголем, барбітуратами або наркотичними засобами: можлива ортостатична гіпотензія;

протидіабетичними засобами (пероральні гіпоглікемічні засоби та інсулін):може виникнути необхідність корекції дози протидіабетичного засобу;

іншими гіпотензивними засобами:посилення гіпотензивного ефекту;

холестираміном і колестипольними смолами: зменшення всмоктування гідрохлоротіазиду;

глюкокортикостероїдами, кортикотропіном, карбеноксолоном, амфотерицином B:порушення балансу електролітів, особливо калію;

недеполяризуючими міорелаксантами: можливе посилення дії міорелаксанту;

літієм: протипоказаний одночасний прийом із препаратами літію через зменшення швидкості виведення літію та підвищення ризику розвитку літієвої інтоксикації;

нестероїдними протизапальними препаратами:послаблення гіпотензивної дії тіазидних діуретиків;

серцевими глікозидами: підвищення ризику дигіталісної інтоксикації;

соталолом:при одночасному прийомі підвищується ризик розвитку аритмії;

триметопримом:одночасний прийом з інгібіторами АПФ і тіазидними діуретиками підвищує ризик розвитку гіперкаліємії.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.Лізоретик™ – комбінований препарат, який діє на ренін-ангіотензинову систему та діурез.

Лізиноприл блокує утворення ангіотензину ІІ, зменшує його судинозвужувальну дію і стимулюючий вплив на продукцію альдостерону в надниркових залозах, знижує артеріальний тиск, зменшує загальний периферичний судинний опір, тиск в малому колі кровообігу, після та перед навантаженням на серце, практично не впливає на частоту серцевих скорочень і хвилинний об’єм крові; незначно посилює внутрішньонирковий кровотік. При прийомі внутрішньо абсорбується у незміненому стані. Гіпотензивний ефект розвивається через 1 годину після прийому внутрішньо, досягає максимуму через 6 годин і зберігається протягом 24 годин.

Гідрохлоротіазид – тіазидний діуретик. Механізм дії пов’язаний з впливом на епітелій ниркових канальців, де препарат гальмує реабсорбцію іонів хлору і натрію. Препарат спричиняє екскрецію натрію, хлору, води, а також іонів калію та магнію. Реабсорбція кальцію підвищується. Внаслідок посилення діурезу зменшується об’єм циркулюючої крові та артеріальний тиск. Комбінація гідрохлоротіазиду і лізиноприлу характеризується більш сильною гіпотензивною дією, ніж кожного її компонента окремо; при цьому втрата калію, спричинена дією діуретиків, зменшується. Тривалість антигіпертензивної дії Лізоретику після одноразового прийому становить 36 годин. Максимальний терапевтичний ефект розвивається через 3-4 тижні лікування.

Фармакокінетика.Після прийому препарату внутрішньо лізиноприл абсорбується зі шлунково-кишкового тракту. Прийом їжі не впливає на абсорбцію лізиноприлу. Біодоступність становить 25–50%. Максимальна концентрація у плазмі крові досягається приблизно через 7 годин. Лізиноприл в організмі не метаболізується, виводиться із сечею. Незначна частина зв’язується з білками плазми крові. Період напіввиведення – 12 годин. Гіпотензивна дія лізиноприлу зберігається при тривалому застосуванні.

При зниженні ниркової функції спостерігається послаблене виведення лізиноприлу (це зниження стає клінічно важливим при клубочковій фільтрації нижче 30 мл/хв). У літніх хворих може зменшуватися нирковий кліренс препарату.

Гідрохлоротіазид після прийому внутрішньо всмоктується на 60-75 %. Діуретичний ефект виявляється через 2 години, досягає максимуму через 4 години і триває до 12 годин. Час досягнення максимальної концентрації у плазмі крові 1,5_3 години, з білками зв’язується 40_70 %. У пацієнтів з нормальною функцією нирок виведення здійснюється майже винятково нирками. Після прийому внутрішньо практично повністю виводиться із сечею у незміненому стані. У пацієнтів літнього віку та у хворих із порушенням функції нирок кліренс гідрохлоротіазиду суттєво знижується, що призводить до значного збільшення його концентрації у плазмі крові. У хворих на цироз печінки змін у фармакокінетиці гідрохлоротіазиду не відмічається.

Гідрохлоротіазид та лізиноприл не впливають на кінетику один одного.

Фармацевтичні характеристики:

Основні фізико-хімічні властивості: круглі двоопуклі таблетки світло-рожевого кольору, з рискою з одного боку. Допускаються вкраплення темного кольору (Лізоретик™-10); білого або майже білого кольору круглі двоопуклі таблетки (Лізоретик™ – 20).

Термін придатності.3 роки.

Умови зберігання.Зберігати у недоступному для дітей місці, в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С.

Упаковка.По 14 таблеток у блістері. По 2 блістери у картонній пачці.

Категорія відпуску.За рецептом.

Виробник.Іпка Лабораторіз Лімітед.

Місцезнаходження.48, Кандивлі Індастріал Естейт, Мумбай 400 067, Індія.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ЦЕРАКСОН®

(CERAXON®)

Склад:

діюча речовина:citicoline;

1 мл розчину містить 100 мг цитиколіну;

допоміжні речовини:сорбіт 420), гліцерин, метилпарагідроксибензоат (Е 218), пропілпарагідроксибензоат (Е 216), гліцеринформаль, натрію цитрату, сахарин натрію, понсо 4R (пунцовий 4R) (E 124), есенція полунична, калію сорбат, кислота лимонна, моногідрат, вода очищена.

Лікарська форма.Розчин для перорального застосування.

Фармакотерапевтична група.Психостимулюючі та ноотропні засоби.

Код АТС N06В Х06.

Клінічні характеристики.

Показання.

– Гостра фаза порушень мозкового кровообігу та лікування ускладненьі наслідків порушень мозкового кровообігу.

– Черепно-мозкова травма та її наслідки.

– Неврологічні розлади (когнітивні, сенситивні, моторні), спричинені церебральною патологією дегенеративного та судинного походження.

Протипоказання.

– Підвищена чутливість до компонентів препарату.

– Підвищений тонус парасимпатичної нервової системи.

Спосіб застосування та дози.

Внутрішньо. Рекомендована доза для дорослих становить від 500 мг (5 мл) до 2000 мг (20 мл) на добу, розподілені на 2-3 прийоми. Приймають незалежно від вживання їжі.

Препарат, попередньо змішаний з невеликою кількістю води, приймають за допомогою дозувального шприца. Необхідно промивати дозувальний шприц водою після кожного застосування.

Рекомендована доза препарату у саше становить 1-2 саше (10-20 мл) на добу залежно від тяжкості перебігу захворювання. Препарат приймають безпосередньо з саше або змішують з невеликою кількістю води.

Дози препарату та термін лікування залежать від тяжкості уражень мозку та встановлюються лікарем індивідуально.

Пацієнти літнього віку не потребують коригування дози.

Побічні реакції.

Побічні реакції виникають дуже рідко (<1/10000), включаючи поодинокі випадки.<o:p>

Психічні розлади: галюцинації.

З боку нервової системи:сильний головний біль, запаморочення.

З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпертензія, артеріальна гіпотензія, тахікардія.

З боку дихальної системи: диспное.

З боку травного тракту:нудота, блювання, діарея.

Загальні розлади: озноб, набряк, алергічні реакції, у тому числі: висипання, пурпура, свербіж, ангіоневротичний набряк, анафілактичний шок.

Передозування.Випадки передозування не описані.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Немає достатніх даних щодо застосування Цераксону® вагітним жінкам.Дані щодо екскреціїцитиколіну у грудне молоко та його дія на плід невідомі.Тому у період вагітності або годування груддю препарат призначають лише тоді, коли очікувана користь для матері переважає потенційний ризик для плода.

Діти. Немає достатніх даних щодо застосування Цераксону®дітям. Препарат застосовують у разі крайньої необхідності, коли очікувана користь від застосування перевищує можливий ризик.

Особливості застосування.Препарат містить барвник пунцовий 4R, що може спричинити алергічні реакції, астматичний напад, особливо у пацієнтів з підвищеною чутливістю до ацетилсаліцилової кислоти. Пацієнтам зі спадковими порушеннями толерантності до фруктози не слід приймати Цераксон®, розчин для перорального застосування, оскільки препарат містить сорбіт. Метилпарагідроксибензоат і пропілпарагідроксибензоат, які містяться у складі препарату, можуть спричинити алергічні реакції (зазвичай сповільненого типу).

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. В окремих випадках деякі побічні реакції з боку центральної нервової системи можуть впливати на здатність керувати автотранспортом або працювати зі складними механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Цитиколін посилює ефект леводопи. Не слід призначати препарат одночасно з лікарськими засобами, що містять меклофеноксат.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Цитиколін стимулює біосинтез структурних фосфоліпідів у мембрані нейронів, що сприяє покращенню функцій мембран, у тому числі функціонуванню іонообмінних насосів і нейрорецепторів. Завдяки стабілізуючій дії на мембрану цитиколін має протинабрякові властивості, тому зменшує набряк мозку. Результати досліджень показали, що цитиколін пригнічує діяльність деяких фосфоліпаз, перешкоджає залишковому виникненню вільних радикалів, попереджає пошкодження мембранних систем та забезпечує збереження захисної антиоксидантної системи.

Цитиколін зменшує об’єм пошкодженої тканини, попереджаючи загибель клітин, діючи на механізми апоптозу, і поліпшує холінергічну передачу. Цитиколін також чинить профілактичну нейропротекторну дію при вогнищевих інсультах мозку.

Цитиколін сприяє швидкій функціональній реабілітації пацієнтів при гострих порушеннях мозкового кровообігу, зменшуючи ішемічне пошкодження тканин мозку, що підтверджується результатами рентгенологічних досліджень.

При черепно-мозкових травмах цитиколін скорочує тривалість відновного періоду і зменшує інтенсивність посттравматичного синдрому.

Цитиколін сприяє підвищенню рівня мозкової діяльності, знижує рівень амнезії, поліпшує стан при когнітивних, сенситивних і моторних розладах, що спостерігаються при ішемії мозку.

Фармакокінетика.

Цитиколін добре всмоктується при пероральному, внутрішньом’язовому та внутрішньовенному введенні. Після застосування препарату спостерігається значне підвищення рівня холінів у плазмі крові. При пероральному застосуванні препарат практично повністю всмоктується. Дослідження показали, що біодоступність при пероральному та парентеральному шляхах введення практично однакові.

Препарат метаболізується у кишечнику та печінці з утворенням холіну та цитидину. Після застосування цитиколін засвоюється тканинами мозку, при цьому холіни діють на фосфоліпіди, цитидин – на цитидинові нуклеоїди та нуклеїнові кислоти. Цитиколін швидко досягає тканин мозку і активно вбудовується у мембрани клітин, цитоплазму і мітохондрії, активуючи діяльність фосфоліпідів.

Лише незначна кількість застосованої дози виводиться із сечею і калом (менше 3 %). Приблизно 12 % застосованої дози виводиться через дихальні шляхи. Виведення препарату з сечею та через дихальні шляхи має дві фази: перша фаза – швидке виведення (із сечею – протягом перших 36 годин, через дихальні шляхи – протягом перших

15 годин), друга фаза – повільне виведення. Основна частина дози препарату залучається до процесів метаболізму.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:прозорий розчин рожевого кольору.

Термін придатності.3 роки.

Умови зберігання.

Зберігатипри температурі не вище 30! Зберігати у недоступному для дітей місці!

Не заморожувати та не охолоджувати. В процесі зберігання можливе виникнення легкої опалесценції, яка зникає при витримуванні препарату при кімнатній температурі (? 20 оС).

Упаковка.

По30 мл препарату у флаконі; по 1 флакону та 1 дозувальному шприцу у картонній коробці.

По10 мл у саше. По 6 або 10 саше у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

Феррер Інтернаціональ, С.А., Іспанія. Представлено в Україні «Нікомед Австрія ГмбХ», Австрія.

Місцезнаходження.

Джоан Бускалла, 1-9, 08173 Сант-Куган-дель-Валльес (Барселона), Іспанія.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ЦЕРАКСОН®

(CERAXON®)

Склад:

діюча речовина:citicoline;

1 ампула (4 мл) містить 500 мг або 1000 мг цитиколіну;

допоміжні речовини:кислота хлористоводнева або натрію гідроксид для коригування рН, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма.Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група.

Психостимулюючі та ноотропні засоби.Код АТС N06В Х06.

Клінічні характеристики.

Показання.

– Гостра фаза порушень мозкового кровообігу та лікування ускладнень і наслідків порушень мозкового кровообігу.

– Черепно-мозкова травма та її наслідки.

– Неврологічні розлади (когнітивні, сенситивні, моторні), спричинені церебральною патологією дегенеративного та судинного походження.

Протипоказання.

– Підвищена чутливість до компонентів препарату.

– Підвищений тонус парасимпатичної нервової системи.

Спосіб застосування та дози.

Для внутрішньовенного або внутрішньом’язового введення.

Рекомендована доза для дорослих становить від 500 мг до 2000 мг на добу.

Лікування: перші 2 тижні по 500-1000 мг 2 рази на добу внутрішньовенно, потім – по

500-1000 мг 2 рази на добу внутрішньом’язово. Максимальна добова доза – 2000 мг.

При гострих та невідкладних станах максимальний терапевтичний ефект досягається при призначенні препарату у перші 24 години.

У разі необхідності лікування продовжують препаратом Цераксон®, розчин для перорального застосування. Рекомендований курс лікування, при якому спостерігається максимальний терапевтичний ефект, становить 12 тижнів.

Дози препарату та термін лікування залежать від тяжкості уражень мозку та встановлюються лікарем індивідуально.

Внутрішньовенно призначають у формі повільної внутрішньовенної інєкції (протягом 3-5 хвилин залежно від дози, що вводиться) або крапельного внутрішньовенного вливання (40-60 крапель на хвилину).

Пацієнти літнього віку не потребують коригування дози.

Побічні реакції.

Побічні реакції виникають дуже рідко (<1/10000), включаючи поодинокі випадки.<o:p>

Психічні розлади: галюцинації.

З боку нервової системи:сильний головний біль, запаморочення.

З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпертензія, артеріальна гіпотензія, тахікардія.

З боку дихальної системи: диспное.

З боку травного тракту:нудота, блювання, діарея.

Загальні розлади: озноб, набряк, алергічні реакції, у тому числі: висипання, пурпура, свербіж, ангіоневротичний набряк, анафілактичний шок; підвищення температури тіла, підвищена пітливість, зміни у місці введення.

Передозування.Випадки передозування не описані.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Немає достатніх даних щодо застосування Цераксону® вагітним жінкам.Дані щодо екскреціїцитиколіну у грудне молоко та його дія на плід невідомі.Тому у період вагітності або годування груддю препарат призначають лише тоді, коли очікувана користь для матері переважає потенційний ризик для плода.

Діти. Немає достатніх даних щодо застосування Цераксону®дітям. Препарат застосовують у разі крайньої необхідності, коли очікувана користь від застосування перевищує можливий ризик.

Особливості застосування.У випадку стійкого внутрішньочерепного крововиливу не слід перевищувати дозу 1000 мг на добу та швидкість внутрішньовенного вливання (30 крапель на хвилину).

Препарат застосовують одразу після відкриття ампули. Ампула з препаратом призначається тільки для одноразового застосування. Залишки препарату необхідно знищити.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. В окремих випадках деякі побічні реакції з боку центральної нервової системи можуть впливати на здатність керувати автотранспортом або працювати зі складними механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Цитиколін посилює ефект леводопи. Не слід призначати препарат одночасно з лікарськими засобами, що містять меклофеноксат.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Цитиколін стимулює біосинтез структурних фосфоліпідів у мембрані нейронів, що сприяє покращенню функцій мембран, у тому числі функціонуванню іонообмінних насосів і нейрорецепторів. Завдяки стабілізуючій дії на мембрану цитиколін має протинабрякові властивості, тому зменшує набряк мозку. Результати досліджень показали, що цитиколін пригнічує діяльність деяких фосфоліпаз, перешкоджає залишковому виникненню вільних радикалів, попереджає пошкодження мембранних систем та забезпечує збереження захисної антиоксидантної системи.

Цитиколін зменшує об’єм пошкодженої тканини, попереджаючи загибель клітин, діючи на механізми апоптозу, і поліпшує холінергічну передачу. Цитиколін також чинить профілактичну нейропротекторну дію при вогнищевих інсультах мозку.

Цитиколін сприяє швидкій функціональній реабілітації пацієнтів при гострих порушеннях мозкового кровообігу, зменшуючи ішемічне пошкодження тканин мозку, що підтверджується результатами рентгенологічних досліджень.

При черепно-мозкових травмах цитиколін скорочує тривалість відновного періоду і зменшує інтенсивність посттравматичного синдрому.

Цитиколін сприяє підвищенню рівня мозкової діяльності, знижує рівень амнезії, поліпшує стан при когнітивних, сенситивних і моторних розладах, що спостерігаються при ішемії мозку.

Фармакокінетика.

Цитиколін добре всмоктується при пероральному, внутрішньом’язовому та внутрішньовенному введенні. Після введення препарату спостерігається значне підвищення рівня холінів у плазмі крові. При пероральному застосуванні препарат практично повністю всмоктується. Дослідження показали, що біодоступність при пероральному та парентеральному шляхах введення практично однакові.

Препарат метаболізується у кишечнику та печінці з утворенням холіну та цитидину. Після введення цитиколін засвоюється тканинами мозку, при цьому холіни діють на фосфоліпіди, цитидин – на цитидинові нуклеоїди та нуклеїнові кислоти. Цитиколін швидко досягає тканин мозку і активно вбудовується у мембрани клітин, цитоплазму і мітохондрії, активуючи діяльність фосфоліпідів.

Лише незначна кількість введеної дози виводиться із сечею і калом (менше 3 %). Приблизно 12 % введеної дози виводиться через дихальні шляхи. Виведення препарату з сечею та через дихальні шляхи має дві фази: перша фаза – швидке виведення (із сечею – протягом перших 36 годин, через дихальні шляхи – протягом перших 15 годин), друга фаза – повільне виведення. Основна частина дози препарату залучається до процесів метаболізму.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:прозорий безбарвний розчин, вільний від часток.

Несумісність.

Препарат не слід змішувати з іншими лікарськими засобами в одній ємкості.

Термін придатності.3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 30! Зберігати у недоступному для дітей місці!

Упаковка.

По4 мл в ампулі. По 3, 5 або 10 ампул у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

Феррер Інтернаціональ, С.А., Іспанія. Представлено в Україні «Нікомед Австрія ГмбХ», Австрія.

Місцезнаходження.

Джоан Бускалла, 1-9, 08173 Сант-Куган-дель-Валльес (Барселона), Іспанія.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

КЛАРИТИН®

(CLARITINE®)

Склад лікарського засобу:

діюча речовина: loratadine;

1 мл сиропу містить лоратадину 1 мг;

допоміжні речовини:пропіленгліколь, гліцерин, кислота лимонна безводна, натрію бензоат (Е 211), сахароза, штучний ароматизатор персик, вода очищена.

Лікарська форма.Сироп.

Прозорий безбарвний або світложовтого кольору сироп, вільний від сторонніх включень.

Назва і місцезнаходження виробника.

Шерінг-Плау Лабо Н.В., Індустрієпарк 30, Хейст-оп-ден-Берг, Антверпен, Б-2220, Бельгія, власна філія Шерінг-Плау Корпорейшн, США.

Schering-Plough Labo N.V., Industriepark 30,Heist-op-den-Berg,Antwerpen,В2220, Belgium (subsidiary of Schering-Plough Corporation, USA).

Фармакотерапевтична група.

Антигістамінні засоби для системного застосування. Код АТС R06A X13.

Кларитин® трициклічний селективний блокатор периферичних Н1-гістамінових рецепторів. При застосуванні у рекомендованій дозі не чинить клінічно значущої седативної та антихолінергічної дії. Протягом тривалого лікування не було виявлено жодних клінічно значущих змін у показниках життєво важливих функцій, лабораторних дослідженнях, даних фізикального обстеження хворого або в електрокардіограмі. Кларитин® не має значущого впливу на активність Н2-гістамінових рецепторів. Не блокує захоплення норепінефрину та фактично не має впливу на серцево-судинну систему або на активність водія ритму.

Після перорального прийому лоратадин добре всмоктується та метаболізується під впливом CYP3A4 та CYP2D6, головним чином у дезлоратадин. Час досягнення максимальної концентрації лоратадину та дезлоратадину у плазмі крові становить 1-1,5 години та

1,5-3,7 години відповідно. Лоратадин та його метаболіт добре зв’язуються з білками плазми крові.

Біодоступність лоратадину та дезлоратадину прямопропорційна дозі.

Фармакокінетичний профіль лоратадину та його метаболітів у здорових дорослих добровольців порівнюваний з профілем добровольців літнього віку.

Прийом їжі незначно подовжує час всмоктування лоратадину, але не впливає на клінічний ефект.

У хворих із хронічною нирковою недостатністю значення фармакокінетичних параметрів не збільшувалося порівняно з пацієнтами із нормальною функцією нирок. Період напіввиведення значно не змінювався, а гемодіаліз не впливав на фармакокінетику лоратадину та його метаболітів.

У хворих із алкогольним ураженням печінки спостерігалося підвищення значень фармакокінетичних параметрів лоратадину вдвічі, у той час як фармакокінетичний профіль метаболіту не змінювався порівняно з пацієнтами із нормальною функцією печінки. Період напіввиведення лоратадину та його метаболіту становив 24 години та 37 годин відповідно та збільшувався залежно від тяжкості захворювання печінки.

Показання для застосування.

Симптоматичне лікування алергічного риніту та хронічної ідіопатичної кропив’янки.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до активної речовини або до будь-якого іншого компонента препарату.

Належні заходи безпеки при застосуванні.

Сироп Кларитин® містить сахарозу, тому препарат не застосовують хворим із рідкісною спадковою непереносимістю галактози, Lapp-лактазної недостатності або глюкозо-галактозної мальабсорбції.

Прийом препарату необхідно припинити не пізніше ніж за 48 годин до проведення шкірних діагностичних алергопроб для запобігання хибним результатам.

Особливі застереження.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Через те, що безпека застосуваннясиропу Кларитин® вагітним не встановлена, не рекомендується призначати даний препаратпід час вагітності.

Лоратадин виділяється у грудне молоко, тому не рекомендується застосування препарату у період годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

У клінічних дослідженнях не відзначався вплив препарату на швидкість реакції пацієнта при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Проте пацієнта необхідно проінформувати про дуже рідкісні випадки сонливості, які можуть впливати на здатність керувати автотранспортом або роботу з іншими механізмами.

Діти.

Ефективність та безпека застосування препарату дітям віком до 2 років не встановлена.

Спосіб застосування та дози.

Дорослі та діти віком старше 12 років приймають по 10 мл сиропу (10 мг лоратадину) 1 раз на добу.

Діти віком до 12 років із масою тіла більше 30 кг – 10 мл сиропу (10 мг лоратадину) 1 раз на добу.

Діти з масою тіла менше 30 кг – 5 мл сиропу (5 мг лоратадину) 1 раз на добу.

Не вимагається корекції дозування людям літнього віку та хворим із нирковою недостатністю.

Пацієнтам із тяжким порушенням функції печінки необхідно призначати меншу початкову дозу через можливе зменшення кліренсу лоратадину (рекомендована початкова доза – 10 мг через день).

Передозування.

При передозуванні відзначалися антихолінергічні симптоми: сонливість, тахікардія та головний біль. При передозуванні рекомендовано симптоматичне та підтримуюче лікування. Рекомендуються стандартні заходи щодо видалення препарату, який не всмоктався зі шлунка: промивання шлунка, застосування подрібненого активованого вугілля з водою.

Лоратадин не виводиться шляхом гемодіалізу, також невідомо, чи виводиться лоратадин шляхом перитонеального діалізу.

Після невідкладної допомоги пацієнт має залишатися під медичним наглядом.

Побічні ефекти.

У клінічних дослідженнях у дітейвіком від 2 до 12 років відзначалися такі небажані явища як головний біль, нервозність або підвищена втомлюваність.

Під час клінічних досліджень у дорослих та дітей віком старше 12 років відзначалися сонливість, головний біль, підвищений апетит та безсоння.

У ході постмаркетингових досліджень спостерігалися поодинокі випадки наступних побічних ефектів:

Клас системи органів

Побічні ефекти

Імунна система

Анафілаксія

Нервова система

Запаморочення

Серцево-судинна система

Тахікардія, відчуття серцебиття

Шлунково-кишковий тракт

Нудота, сухість у роті, гастрит

Гепатобіліарна система

Порушення печінкових функцій

Шкіра та підшкірна тканина

Висипання, алопеція

Загальні прояви та прояви у місцях введення

Підвищена втомлюваність

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Кларитин® не посилює пригнічувальну дію алкоголю на психомоторні реакції.

Одночасне застосування лоратадину з інгібіторами CYP3A4 абоCYP2D6 може призводити до підвищення рівня лоратадину, що, у свою чергу, посилює побічні ефекти.

При одночасному застосуванні лоратадину з кетоконазолом, еритроміцином, циметидином відзначалося підвищення концентрації лоратадину у плазмі крові, але це підвищення ніяк не виявлялося клінічно, у тому числі за даними електрокардіограми.

Термін придатності.3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 °С, у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 60 мл або 120 мл у флаконі з мірноюложкою, у картонній коробці.

Категорія відпуску.Без рецепта.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

КОМБІНИЛ®ДУО

(KOMBINIL® DUO)

Склад:

діюча речовина:сiprofloxacin hydrochloride anddexamethasone;

1 мл препарату містить ципрофлоксацину гідрохлориду в перерахуванні на ципрофлоксацин 3 мг; дексаметазону 1 мг;

допоміжні речовини:динатрію едетат, бензалконію хлорид, маніт (Е421), гідроксипропіл-бета-циклодекстрин, кислота хлористоводнева, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма. Краплі очні/вушні.

Фармакотерапевтична група. Комбіновані препарати, що містять кортикостероїди і протимікробні засоби. Дексаметазон та протимікробні засоби. Код АТС S03С A01.

Клінічні характеристики.

Показання.

Інфекції,спричинені мікроорганізмами, чутливими до ципрофлоксацину:

гострий отитзовнішнього та середньоговуха;

– поверхневі інфекції ока (очей).

Протипоказання.

– гіперчутливість до дексаметазону, ципрофлоксацину та інших фторхінолонів, або до будь-яких інших компонентів препарату;

– вірусний кератит;

– герпетична інфекція (деревоподібний кератит, Herpes simplex);

– гнійні інфекції слизової оболонки ока і повік;

– туберкульозне ураження очей, вух;

– віспа, вітряна віспа та інші вірусні ураження кон’юнктиви та рогівки;

– вірусні ураження вух;

– грибкові ураження ока;

– вагітність;

– період годування груддю;

– дитячий вік.

Спосіб застосування та дози.Препарат застосовують у вигляді інстиляцій у дорослих.

В офтальмології: по 1-2 краплі в кон’юнктивальний мішок одного або обох очей кожні 6 годин. Через 1-2 доби застосування, за необхідності, доза може бути збільшена до 1-2 крапель кожні 2 години. Після досягнення терапевтичного ефекту дозу та частоту застосування зменшують. Курс лікування зазвичай становить 7 діб.

В оториноларингології: по 4 краплі у хворе вухо двічі на добу. Добова доза – 8 крапель в один вушний канал, що становить відповідно 8 мгдексаметазону та 24 мг ципрофлоксацину. Курс лікування зазвичай становить 7 діб.

Застосування препарату в офтальмології/оториноларингології у пацієнтів з порушеннями функції печінки та нирок не вивчалось.

Слід ретельно прочистити зовнішній слуховий прохід. Щоб запобігти вестибулярній стимуляції, рекомендується вводити розчин кімнатної температури або температури тіла.

Пацієнт повинен перебувати в положенні лежачи на протилежному боці відносно ураженого вуха. Бажано перебувати у такому положенні протягом 5-10 хвилин. Також після місцевого очищення у слуховий прохід можна вводити змочений тампон із марлі або з гігроскопічної вати на 1-2 дні, але його необхідно змочувати для насичення препаратом 2 рази на день.

Побічні реакції.

Оскільки препарат складається з двох компонентів, то можливе виникнення побічних реакцій, характерних для обох компонентів.

Побічні реакції, спричинені ципрофлоксацином.

З боку органів зору: відчуття дискомфорту, білий наліт (спостерігався у пацієнтів з виразкою рогівки та при частому застосуванні препарату), відчуття стороннього тіла, утворення лусочок/дрібних кристалів, гіперемія кон’юнктиви та свербіж, короткочасне почервоніння ока, інфільтрація рогівки, забарвлення рогівки, розлад зору, відчуття печіння в оці, почервоніння, свербіж, кон’юнктивіт, кератит, періокулярний чи фасціальний набряк, світлобоязнь, затуманення зору, сухість, набряк повік, неприємні відчуття у місці інстиляції, гіперемія кон’юнктиви, скороминущі висипання на шкірі навколо очей.

З боку органів слуху:свербіж, дзвін у вусі.

Інші:неприємний присмак у роті, дерматит, нудота.

Системні ефекти: головний біль, дерматит.

Побічні реакції, спричинені дексаметазоном.

Можуть виникати такі побічні ефекти, пов’язані з лікуванням: глаукома з ушкодженням зорового нерва, порушення гостроти та звуження поля зору, утворення катаракти, вторинна інфекція ока, пов’язана з пригніченням реакції організму на інфекцію, перфорація очного яблука, стоншення рогівки чи/або її перфорація, сповільнення загоєння ран, місцеве подразнення та алергічні реакції, підвищений внутрішньоочний тиск, очний дискомфорт, мідріаз, кератит, подразнення, підвищена чутливість очей, птоз.

Передозування. Симптоми.Посилення симптомів прояву побічної дії (кератит, еритема, набряки повік, сльозоточивість).

Лікування.Слід припинити застосування препарату. Терапія симптоматична: при застосуванні препарату в око (очі) – промити великою кількістю теплої води; при застосуванні препарату у вухо пацієнт повинен повернути голову набік та зачекати, поки надлишок препарату витече з вуха.

Застосування в період вагітності або годування груддю.При вагітності не призначають. Не відомо, чи проникають ципрофлоксацин та дексаметазон у грудне молоко при місцевому застосуванні, тому у випадку необхідності застосування препарату годування груддю слід припинити.

Діти.У зв’язку з відсутністю даних про безпекупрепарат не застосовують дітям.

Особливості застосування.При гострих гнійних ураженнях ока кортикостероїди можуть маскувати інфекційні процеси або посилювати їх.

Особливості застосування, пов’язаніз дексаметазоном.

У пацієнтів з підвищеною чутливістю може підвищитися внутрішньоочний тиск навіть після застосування звичайних доз. Рекомендується постійно контролювати внутрішньоочний тиск. Не слід перевищувати рекомендовану тривалість лікування, за винятком випадків, коли очікуваний терапевтичний ефект переважає над ризиком; слід постійно контролювати внутрішньоочний тиск.

Грибкові інфекції рогівки особливо активно розвиваються при тривалому застосуванні стероїдів. Слід враховувати можливість розвитку грибкової інвазії при будь-якому стійкому утворенні виразок рогівки, коли використовувалося лікування стероїдами. Кортикостероїди не слід застосовувати після неускладненого видалення стороннього тіла з ока або при наявності інфекції чи травми, обмеженої поверхневим епітелієм рогівки.

Використання препарату у пацієнтів, які мають захворювання нирок або печінки. Оскільки дексаметазон у препараті має низьку системну абсорбцію, при застосуванні в очі немає необхідності корегувати дозу.

Щоб попередити забруднення кінчика крапельниці та препарату, необхідно бути обережним і не торкатися повік, прилеглих ділянок або інших поверхонь кінчиком флакона-крапельниці.

Особливості застосування, пов’язанізципрофлоксацином.

Оскільки при застосуванні препарату певна його частина може потрапляти у системний кровотік, ймовірний розвиток тяжких реакцій гіперчутливості (анафілактичні реакції) у пацієнтів, які застосовували хінолони, причому у деяких пацієнтів після першої дози.

Деякі реакції супроводжувалися серцево-судинним колапсом, втратою свідомості, поколюванням, набряком глотки або обличчя, диспное, кропив’янкою та свербежем. Тяжкі анафілактичні реакції потребують негайного невідкладного лікування із застосуванням епінефрину та інших реанімаційних заходів, включаючи кисневу терапію, внутрішньовенні вливання, внутрішньовенне введення антигістамінних препаратів, кортикостероїдів, амінів, що звужують судини, штучну вентиляцію легень згідно з клінічними показаннями.

Відома фотосенсибілізуюча та фототоксична дія від середнього до тяжкого ступеня під час застосування лікарських засобів класу хінолінів у вигляді тяжких сонячних опіків у пацієнтів, які піддавалися дії прямих сонячних променів. Оскільки при застосуванні препарату певна його частина може потрапляти у системний кровотік та спричиняти аналогічні прояви, слід уникати надмірного впливу сонячного випромінювання. У випадку появи фототоксичності застосування препарату слід припинити.

Тривале застосування ципрофлоксацину, як і будь-яких інших антибактеріальних препаратів, може призвести до розвитку суперінфекції.

Оскільки препарат містить як консервант бензалконію хлорид, це може спричинити подразнення, знебарвлення м’яких контактних лінз. Тому перед застосуванням пацієнт повинен зняти контактні лінзи та зачекати 15 хв після інстиляції препарату, перш ніж знову використовувати контактні лінзи.

При одночасному застосуванні інших очних лікарських засобів необхідно витримувати щонайменше 5-хвилинну перерву між застосуваннями. Після інстиляції рекомендується обережне закриття повік або нососльозова оклюзія з метою зниження системної абсорбції ліків, введених в око, що зменшує ризик виникнення системних побічних ефектів.

Одночасне застосування препарату з алкоголем призводить до посилення проявів побічних реакцій.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

При застосуванні препарату можливі короткочасні розлади зору (втрата чіткості зображення, затуманення), тому керування автомобілем та робота з механізмами можлива тільки після відновлення чіткості зору.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Оскільки препарат застосовується місцево, ступінь вираженості взаємодій з препаратами, що застосовуються системно, малоймовірний, але не можна виключати взаємодію:

– ципрофлоксацину з такими препаратами системної дії:

* теофілін: при одночасному застосуванні з препаратом може підвищуватися концентрація теофіліну в сироватці та подовжуватися час напіввиведення, що, у свою чергу, підвищує ризик виникнення побічної дії теофіліну. У випадку необхідності сумісного застосування слід визначати рівень теофіліну в сироватці та переглянути призначену дозу теофіліну;

* кофеїн: як і всі хінолони, ципрофлоксацин має здатність знижувати швидкість метаболізму кофеїну, що, в свою чергу, спричиняє підвищення кліренсу кофеїну та подовжує період напіввиведення;

* препарати, що містять полівалентні катіони (магній, алюміній): магній- та алюмінійвмісні антацидні засоби, вісмуту субсаліцилат, сукральфат, продукти, що містять кальцій, залізо або цинк, в значній мірі знижують свою абсорбцію і рівень їх у сироватці та сечі відповідно знижується;

* антагоністи Н2-рецепторів: не впливають на кінетику ципрофлоксацину;

* пірензепін: затримує, але не знижує абсорбцію ципрофлоксацину;

* фенітоїн: зазвичай не взаємодіє з ципрофлоксацином, але є окремі повідомлення щодо зниження його рівня у пацієнтів, що застосовували ципрофлоксацин;

* сульфонілсечовина: інколи може спричиняти гіпоглікемію при одночасному застосуванні;

* метотрексат: сумісне застосування може знижувати швидкість виведення нирками метотрексату, що підвищує ризик посилення його токсичності;

* метоклопрамід: при сумісному застосуванні не взаємодіють;

* нестероїдні протизапальні засоби: сумісне застосування високих доз нестероїдних протизапальних засобів (крім кислоти ацетилсаліцилової) з хінолонами можуть провокувати судоми;

– дексаметазону з такими препаратами системної дії:

* аміноглютетіамід: як ферментіндукуючий агент посилює метаболізм і кліренс стероїдів у печінці, таким чином посилюючи їх ефект;

* амфотерицин Б та інші препарати, що виводять калій: сумісне застосування може викликати гіпокаліємію, застійні явища у серці та серцеву недостатність;

* антикоагулянти: сумісне застосування з варфарином кортикостероїдів може знижувати активність варфарину. Тому необхідно контролювати антикоагулятивну дію;

* холестеринамін: може підвищувати кліренс кортикостероїдів;

* циклоспорини: взаємопосилюють активність, що може спричиняти судоми;

* глікозиди наперстянки: сумісне застосування може провокувати посилення аритмії та судом;

* ефедрин: при сумісному застосуванні з кортикостероїдами можливе посилення метаболізму останніх, що призводить до зниження концентрації рівня у крові і, відповідно, рівня активності кортикостероїдів.

* естрогени (у тому числі оральні контрацептиви): сумісне застосування знижує рівень печінкового метаболізму кортикостероїдів, і, таким чином, посилюється їх дію;

* індуктори та інгібітори печінкових ферментів: барбітурати, фенітоїн, карбамазепін, рифампін та інші речовини, що посилюють дію печінкових ферментів, знижують рівень кортикостероїдів в організмі; кетоконазол, макроліди (еритроміцин) посилюють дію кортикостероїдів; дексаметазон послабляє активність цитохромуCYP3А4, тому сумісне застосування препаратів, що метаболізуються за допомогою цього цитохрому (індинавір, еритроміцин) знижує концентрацію цих препаратів у сироватці;

* нестероїдні протизапальні засоби: сумісне застосування посилює ризик виникнення гастроентерологічних ускладнень, гіпопротромбінемії;

* вакцини: сумісне застосування інгібує активність антитіл.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Ципрофлоксацин.Діюча речовина – ципрофлоксацину гідрохлорид відноситься до класу хінолонів. Бактерицидна дія хінолонів, що головним чином впливає на синтез ДНК бактерій, спрямована на пригнічення ДНК-гірази.

Ципрофлоксацин має високу активність in vitro відносно більшості грамнегативних мікроорганізмів, включаючи Pseudomonas aeruginosa. Він також ефективний щодо аеробних грампозитивних мікроорганізмів, таких як стафілококи і стрептококи.

Ципрофлоксацин активний відносно:

аеробні грампозитивні мікроорганізми: Staphylococcus aureus (включаючи штами, чутливі або резистентні до метициліну), Staphylococcus epidermidis, Staphylococcus spp., інші коагулазонегативні види Staphylococcus spp., включаючи S.haemolyticus та S.hominis, Corynebacterium spp., Streptococcus pneumoniaе, Streptococcus групи Viridans;

аеробні грамнегативні мікроорганізми: Acinetobacter spp., Haemophilus influenzae, Pseudomonas aeruginosa, Moraxella spp. (включаючи M. catarrhalis).

Ципрофлоксацин є активним щодо патогенних мікроорганізмів, виділених у пацієнтів з гострим отитом середнього вуха із застосуванням тимпаностомічних трубок.

Завдяки специфічному способу дії, не існує перехресної резистентності між ципрофлоксацином та іншими антибактеріальними засобами з різними хімічними структурами, такими як бета-лактамні антибіотики, аміноглікозиди, тетрацикліни, макроліди та пептиди, а також сульфонаміди, похідні триметоприму та нітрофурану. Таким чином, мікроорганізми, резистентні до цих лікарських засобів, можуть бути чутливими до ципрофлоксацину.

Дексаметазон. Загальний механізм протизапальної дії кортикостероїдів здійснюється шляхом пригнічення судинних адгезивних молекул ендотеліальних клітин, циклооксигенази І або ІІ та виділення цитокінів. У результаті цього зменшується формування медіаторів запалення та пригнічується адгезія лейкоцитів до судинного ендотелію, запобігаючи таким чином їх проникненню у запалені тканини ока.

Фармакокінетика.

Ципрофлоксацин.Після місцевого застосування в око (очі) ципрофлоксацин добре всмоктується. Системна абсорбція ципрофлоксацину після інстиляції в око низька.

Ципрофлоксацин швидко розподіляється у тканинах тіла з рівнями вмісту у тканинах, як правило, вищими за рівні вмісту у плазмі. Об’єм розподілу у стабільному стані становить 1,7-2,71 л/кг. Зв’язування з білком сироватки становить 16-43 %.Період напіввиведення ципрофлоксацину з сироватки крові становить 3-5 годин.15-50 % дози виділяється з сечею у незміненому вигляді та 10-15 % у вигляді метаболітів протягом 24 годин. Приблизно 20 – 40 % дози виводиться з калом у незміненому стані та у вигляді метаболітів протягом 5 днів.

Дексаметазон. Після закапування в око препарат добре проникає в епітелій рогівки і клітини кон’юнктиви. Після закапування в порожнину кон’юнктиви досягаються терапевтичні концентрації у водянистій волозі ока. Максимальний рівень дексаметазону у внутрішньоочній рідині дорівнює приблизно 30 нг/мл, досягався протягом 2 годин. Далі відбувалося зниження концентрації з періодом напіввиведення 3 години. Дексаметазон виводиться з організму шляхом метаболізму. Приблизно 60 % дози виділяється в сечу у вигляді 6-?-гідрогідексаметазону. Незмінений дексаметазон у сечі не був виявлений. Період напіввиведення з плазми відносно короткий – 3-4 години.Дексаметазон приблизно на 77-84 % зв’язується з альбуміном сироватки. Кліренс коливається від 0,111 до 0,225 л/годину/кг та об’єм розподілу коливається від 0,576 до 1,15 л/кг.

Фармацевтичні характеристики.

основні фізико-хімічні властивості: прозора безбарвна або блідо-жовтого відтінку рідина.

Термін придатності. 2 роки.

Термін придатності після розкриття флакону – 1 місяць.

Умови зберігання. Зберігати при температурі від 15°С до 25 °С у захищеному від світла місці. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка. По 5 мл у флаконі з пробкою-крапельницею і кришкою, по 1 флакону у пачці;

по 5 мл у флаконі-крапельниці з кришкою-скарифікатором, по 1 флакону у пачці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

Промед ЕкспортсПвт. Лтд., Індія /Promed ExportsPvt. Ltd., India.

Місцезнаходження.

Віллідж Кхера Ніхла, Техсіл Налагарх, Дістт. Солан, Хімачал Прадеш, 174 101/

VillageKhera Nihla,TehsilNalagarh,Distt.Solan,Himachal Pradesh, 174 101.

Заявник.

Промед ЕкспортсПвт. Лтд., Індія /Promed ExportsPvt. Ltd., India.

Місцезнаходження.

212/Д-1, Ашірвод Комерціал Комплекс, Грін Парк, Нью Делі, 110016, Індія/

212/D-l, Ashirwod Commercial Complex, Green Park,New Delhi, 110016, India.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ТРАНЗІЛАН

(TRANSILANE)

Склад лікарського засобу:

100 г порошку містять:

діюча речовина: геміцелюлоза висушена з оболонки насіння подорожникаPsyllium (Plantago Ispaghula) (hemicellulose of driedPsyllium (Plantago Ispaghula) seeds) 40,231 г;

допоміжні речовини:калію гідрокарбонат, кислота лимонна, моногідрат сахарин натрію, сахароза, лимонний ароматизатор (містить олію бергамоту, спирт бензиловий, бутилгідроксіанізол (Е 320)).

Лікарська форма.Порошок для оральної суспензії.

Порошок світло-бежевого кольору з незначним ароматом рослин або слабким лимонним запахом.

Назва і місцезнаходження виробника. Завод Іннотера Шузі, Франція.

Рю Рене Шантеро Л`Ісль Вер- 41150, Шузі-сюр-Сіс, Франція/Innothera Chouzy, France.

Rue Rene Chantereau-L` Isle Vert – 41150 Chouzy-sur-Cisse.

Назва та місцезнаходження заявника.

Лабораторія ІННОТЕК ІНТЕРНАСЬЙОНАЛЬ,

22 Авеню Арістід Бріанд, БП 32, 94111 Аркей, Франція/LABORATOIRE INNOTECH INTERNATIONAL, 22 avenue Aristide Briand, BP 32, 94111 Arcueil cedex,France.

Фармакотерапевтична група.
Проносні засоби. Засоби|кошти|, що збільшують об'єм|обсяг| вмісту кишечнику.
Код АТСА06А С01.

Транзилан є баластним проносним засобом. КлітковинаPsyllium (Plantago Ispaghula) представляє собою харчові волокна, що містяться в оболонці насіння подорожника.Завдяки своїм гідрофільним властивостям Транзилан збільшує об’єм випорожнень і змінює їх консистенцію. У просвіті товстого кишечнику гідрофільні волокнаPsyllium (Plantago Ispaghula) частково ферментуються нормальною бактеріальною флорою, адсорбують рідину, збільшуючись в об’ємі до 10 разів, що призводить до розм’якшення консистенції і збільшення об’єму калових мас.

Psyllium (Plantago Ispaghula) сприяє росту нормальної мікрофлори кишечнику, що додатково активізує кишковий транзит.

Нерозчинні харчові волокна забезпечують механічну стимуляцію рецепторів стінки кишечнику.

При розведенні Транзилану у воді утворюється м’яка желеподібна маса. Після перорального прийому слиз подорожникаPsyllium (Plantago Ispaghula) не розщеплюється у кишковому тракті, не адсорбується слизовою оболонкою. Проносний ефект досягається через 12-24 години.

Показання для застосування.

Симптоматичне лікування запору.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до діючої речовини або до інших компонентів препарату. Випорожнення щільної консистенції,копроліти; кишкова непрохідність;за наявності паралічу кишечнику або мегаколона; біль у черевній порожнині невідомої етіології; за наявності захворювань стравоходу та кардії; ректальні кровотечі нез’ясованої етіології; за відсутності ефекту від застосування послаблюючих засобів; при несподіваній зміні ритму дефекації, яка триває більше, ніж 2 тижні;при утрудненому ковтанні або блюванні; неконтрольовані форми цукрового діабету.

Дитячий вік до 12 років.

Належні заходи безпеки при застосуванні.

При застосуванні Транзілану необхідно забезпечити прийом достатньої кількості рідини, як мінімум 150 мл води на разову дозу застосування.

Не застосовувати тривалий час без рекомендації лікаря.

Якщо у пацієнта тривалий запор або нерегулярні випорожнення, які спостерігаються більш ніж 1 тиждень, необхідно проконсультуватися з лікарем.

Перед застосуванням лежачим хворим, хворим з обмеженою фізичною активністю, особам літнього віку слід проконсультуватися з лікарем.

Хворим на цукровий діабет слід мати на увазі, що препарат містить сахарозу.

При інсулін-залежному цукровому діабеті може знадобитися зменшення дози інсуліну внаслідок порушення резорбції вуглеводів.

Разова доза Транзилану містить 272 мг калію. Це треба враховувати пацієнтам, які дотримуються низькокалієвої дієти.

Особам з нирковою недостатністю та у випадках лікування гіперкаліємії лікарськими засобами потрібно брати до уваги ризик підвищення рівню калію у крові.

Для пацієнтів, які одночасно застосовують тиреоїдні гормони, може знадобитися корекція дози замісної терапії.

Особливі застереження.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

В експериментальних дослідженнях препарату тератогенних ефектів не встановлено. При необхідності препарат можна застосовувати у період вагітності або годування груддю, оскільки він практично не всмоктується у шлунково-кишковому тракті і не проникає в материнське молоко.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Будь-якого впливу на здатність керувати автотранспортом або працювати з іншими механізмами не спостерігалось.

Діти.

У зв’язку з обмеженим досвідом використання у педіатричній практиці Транзилан не призначають дітям до 12 років.

Спосіб застосування та дози.

Якщо лікар не призначив інакше, треба дотримуватись наступних рекомендацій щодо застосування.

Дорослим та дітям віком старше 12 років застосовувати по 2 повні чайні ложки або по1 пакетику 1-2 рази на день, вранці та ввечері, перед вживанням їжі.

Тривалість лікування визначає лікар.

Рекомендації щодо застосування.

Попередньо разову дозу порошку (або 1 пакетик) насипати у велику склянку і залити щонайменше 150 мл холодної води або соку. Розмішати і негайно випити слабогазований напій, що має присмак лимона.

Не слід застосовувати препарат у сухому вигляді!

Передозування.

Випадків передозування не виявлено.

При застосуванні великої кількості препарату з оболонкинасіння подорожника у сухому вигляді або з недостатньою кількістю рідини може розвинутися непрохідність стравоходу.Уцьомувипадку спочатку потрібно спробувати дістати стороннє тіло зі стравоходу за допомогою ендоскопа. У випадку невдачі необхідне хірургічне втручання.

Побічні ефекти.

На початку лікування можливе здуття живота іметеоризм,однак протягом лікування вони зникають.

При помилковому застосуванні препарату у великих кількостях у сухому вигляді можлива обструкція стравоходу та кишечнику, кишкова непрохідність.

У поодиноких випадках можуть виникнути алергічні реакції, включаючи анафілактичні. У таких випадках необхідно припинити застосування Транзилану та звернутися до лікаря.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Між прийомом Транзилану та інших ліків має бути інтервал приблизно 30-60 хвилин, оскільки можливе сповільнення всмоктування у кишечнику деяких мінералів та вітамінів, серцевих глікозидів і кумарину.

Для запобігання розвитку непрохідності кишечнику не застосовувати Транзилан одночасно з засобами, що інгібують природнуперистальтику кишечнику (наприклад, лоперамід).

Для пацієнтів, які одночасно застосовують тиреоїдні гормони, показана консультація лікаря, оскільки може знадобитися корекція дози замісної терапії.

При інсулін-залежному цукровому діабеті може знадобитися зменшення дози інсуліну внаслідок уповільнення поглинання вуглеводів.

Термін придатності.3 роки.

Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, зазначеного на упаковці!

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 °C у недоступному для дітей місці.

Упаковка.Банка, яка вміщує 140 г порошку, або 20 пакетиків по 7 г порошку кожен, у картонній коробці та інструкцією.

Категорія відпуску.Без рецепта.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ЦЕРАКСОН®

(CERAXON®)

Склад:

діюча речовина:citicoline;

1 ампула (4 мл) містить 500 мг або 1000 мг цитиколіну;

допоміжні речовини:кислота хлористоводнева або натрію гідроксид для коригування рН, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма.Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група.

Психостимулюючі та ноотропні засоби.Код АТС N06В Х06.

Клінічні характеристики.

Показання.

– Гостра фаза порушень мозкового кровообігу та лікування ускладнень і наслідків порушень мозкового кровообігу.

– Черепно-мозкова травма та її наслідки.

– Неврологічні розлади (когнітивні, сенситивні, моторні), спричинені церебральною патологією дегенеративного та судинного походження.

Протипоказання.

– Підвищена чутливість до компонентів препарату.

– Підвищений тонус парасимпатичної нервової системи.

Спосіб застосування та дози.

Для внутрішньовенного або внутрішньом’язового введення.

Рекомендована доза для дорослих становить від 500 мг до 2000 мг на добу.

Лікування: перші 2 тижні по 500-1000 мг 2 рази на добу внутрішньовенно, потім – по

500-1000 мг 2 рази на добу внутрішньом’язово. Максимальна добова доза – 2000 мг.

При гострих та невідкладних станах максимальний терапевтичний ефект досягається при призначенні препарату у перші 24 години.

У разі необхідності лікування продовжують препаратом Цераксон®, розчин для перорального застосування. Рекомендований курс лікування, при якому спостерігається максимальний терапевтичний ефект, становить 12 тижнів.

Дози препарату та термін лікування залежать від тяжкості уражень мозку та встановлюються лікарем індивідуально.

Внутрішньовенно призначають у формі повільної внутрішньовенної інєкції (протягом 3-5 хвилин залежно від дози, що вводиться) або крапельного внутрішньовенного вливання (40-60 крапель на хвилину).

Пацієнти літнього віку не потребують коригування дози.

Побічні реакції.

Побічні реакції виникають дуже рідко (<1/10000), включаючи поодинокі випадки.<o:p>

Психічні розлади: галюцинації.

З боку нервової системи:сильний головний біль, запаморочення.

З боку серцево-судинної системи: артеріальна гіпертензія, артеріальна гіпотензія, тахікардія.

З боку дихальної системи: диспное.

З боку травного тракту:нудота, блювання, діарея.

Загальні розлади: озноб, набряк, алергічні реакції, у тому числі: висипання, пурпура, свербіж, ангіоневротичний набряк, анафілактичний шок; підвищення температури тіла, підвищена пітливість, зміни у місці введення.

Передозування.Випадки передозування не описані.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Немає достатніх даних щодо застосування Цераксону® вагітним жінкам.Дані щодо екскреціїцитиколіну у грудне молоко та його дія на плід невідомі.Тому у період вагітності або годування груддю препарат призначають лише тоді, коли очікувана користь для матері переважає потенційний ризик для плода.

Діти. Немає достатніх даних щодо застосування Цераксону®дітям. Препарат застосовують у разі крайньої необхідності, коли очікувана користь від застосування перевищує можливий ризик.

Особливості застосування.У випадку стійкого внутрішньочерепного крововиливу не слід перевищувати дозу 1000 мг на добу та швидкість внутрішньовенного вливання (30 крапель на хвилину).

Препарат застосовують одразу після відкриття ампули. Ампула з препаратом призначається тільки для одноразового застосування. Залишки препарату необхідно знищити.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. В окремих випадках деякі побічні реакції з боку центральної нервової системи можуть впливати на здатність керувати автотранспортом або працювати зі складними механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Цитиколін посилює ефект леводопи. Не слід призначати препарат одночасно з лікарськими засобами, що містять меклофеноксат.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Цитиколін стимулює біосинтез структурних фосфоліпідів у мембрані нейронів, що сприяє покращенню функцій мембран, у тому числі функціонуванню іонообмінних насосів і нейрорецепторів. Завдяки стабілізуючій дії на мембрану цитиколін має протинабрякові властивості, тому зменшує набряк мозку. Результати досліджень показали, що цитиколін пригнічує діяльність деяких фосфоліпаз, перешкоджає залишковому виникненню вільних радикалів, попереджає пошкодження мембранних систем та забезпечує збереження захисної антиоксидантної системи.

Цитиколін зменшує об’єм пошкодженої тканини, попереджаючи загибель клітин, діючи на механізми апоптозу, і поліпшує холінергічну передачу. Цитиколін також чинить профілактичну нейропротекторну дію при вогнищевих інсультах мозку.

Цитиколін сприяє швидкій функціональній реабілітації пацієнтів при гострих порушеннях мозкового кровообігу, зменшуючи ішемічне пошкодження тканин мозку, що підтверджується результатами рентгенологічних досліджень.

При черепно-мозкових травмах цитиколін скорочує тривалість відновного періоду і зменшує інтенсивність посттравматичного синдрому.

Цитиколін сприяє підвищенню рівня мозкової діяльності, знижує рівень амнезії, поліпшує стан при когнітивних, сенситивних і моторних розладах, що спостерігаються при ішемії мозку.

Фармакокінетика.

Цитиколін добре всмоктується при пероральному, внутрішньом’язовому та внутрішньовенному введенні. Після введення препарату спостерігається значне підвищення рівня холінів у плазмі крові. При пероральному застосуванні препарат практично повністю всмоктується. Дослідження показали, що біодоступність при пероральному та парентеральному шляхах введення практично однакові.

Препарат метаболізується у кишечнику та печінці з утворенням холіну та цитидину. Після введення цитиколін засвоюється тканинами мозку, при цьому холіни діють на фосфоліпіди, цитидин – на цитидинові нуклеоїди та нуклеїнові кислоти. Цитиколін швидко досягає тканин мозку і активно вбудовується у мембрани клітин, цитоплазму і мітохондрії, активуючи діяльність фосфоліпідів.

Лише незначна кількість введеної дози виводиться із сечею і калом (менше 3 %). Приблизно 12 % введеної дози виводиться через дихальні шляхи. Виведення препарату з сечею та через дихальні шляхи має дві фази: перша фаза – швидке виведення (із сечею – протягом перших 36 годин, через дихальні шляхи – протягом перших 15 годин), друга фаза – повільне виведення. Основна частина дози препарату залучається до процесів метаболізму.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:прозорий безбарвний розчин, вільний від часток.

Несумісність.

Препарат не слід змішувати з іншими лікарськими засобами в одній ємкості.

Термін придатності.3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 30! Зберігати у недоступному для дітей місці!

Упаковка.

По4 мл в ампулі. По 3, 5 або 10 ампул у картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

Феррер Інтернаціональ, С.А., Іспанія. Представлено в Україні «Нікомед Австрія ГмбХ», Австрія.

Місцезнаходження.

Джоан Бускалла, 1-9, 08173 Сант-Куган-дель-Валльес (Барселона), Іспанія.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

МЕМОСТАН

Склад лікарського засобу.

Діюча речовина: piracetam,cinnarizine;

1 капсула містить пірацетаму 400 мг, цинаризину 25 мг;

допоміжні речовини:кальцію гідрофосфат, кремнію діоксид колоїдний безводний, магнію стеарат.

Лікарська форма.Капсули.

Тверді желатинові капсули білого кольору. Вміст капсули – суміш гранул і порошку білого або білого з кремуватим відтінком кольору. Допускається наявність агломератів частокпорошку. На капсулу допускається наносити товарний знак підприємства – ЗТ.

Назва і місцезнаходження виробника.ТОВ «ФАРМЕКС ГРУП».

Україна, 08300, Київська обл., м. Бориспіль, вул. Шевченка, 100.

Фармакотерапевтична група.

Психостимулюючі та ноотропні засоби.Код АТС N06B Х.

Мемостан – комбінований препарат. Активними компонентами препарату є пірацетам, циклічне похідне ?-аміномасляної кислоти, і цинаризин – селективний антагоніст кальцієвих каналів.

Пірацетам є ноотропним засобом, що діє на мозок, покращуючи когнітивні (пізнавальні) функції, такі як здатність до навчання, пам’ять, увага, а також розумову працездатність. Механізмів впливу препарату на центральну нервову систему, ймовірно, кілька: зміна швидкості поширення збудження у головному мозку; посилення метаболічних процесів у нервових клітинах; поліпшення мікроциркуляції шляхом впливу на реологічні характеристики крові, не спричиняючи при цьому судинорозширювальної дії. Покращує зв’язки між півкулями головного мозку і синаптичну провідність у неокортикальних структурах. Після тривалого застосування препарату пацієнтам зі зниженням мозкових функцій відзначається покращення когнітивних функцій, покращення уваги.

Цинаризинпригнічує скорочення клітин гладких васкулярних м’язів шляхом блокування кальцієвих каналів. Додатково до прямого кальцієвого антагонізму цинаризин знижує скорочувальну дію вазоактивних речовин, таких як норепінефрин і серотонін, шляхом блокування контрольованих ними рецепторів кальцієвих каналів. Блокада надходження кальцію до клітин залежить від різновиду тканини, результатом її є антивазоконстрикторні дії без впливу на артеріальний тиск і частоту серцевих скорочень. Цинаризин може у подальшому поліпшувати недостатню мікроциркуляцію шляхом підвищення еластичності мембрани еритроцитів і зниження в’язкості крові. Збільшується клітинна резистентність до гіпоксії. Цинаризин пригнічує стимуляцію вестибулярної системи, що має своїм результатом пригнічення ністагму та інших автономних розладів. Цинаризин запобігає виникненню гострих нападів запаморочення.

Показання для застосування.

Дорослим

Підтримуюче лікування при симптомах цереброваскулярного походження, які включають порушення пам’яті і функції мислення, зниження концентрації уваги, порушення настрою (дратівливості).

Підтримуюче лікування при симптомах лабіринтних розладів, які включають запаморочення, шум у вухах, ністагм, нудоту, блювання; при синдромі Меньєра.

Профілактика хвороби руху.

Профілактика мігрені.

Дітям

Лікування дизлексії у дітей віком від 8 років у поєднанні з іншими належними методами, включаючи логопедію.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до пірацетаму, цинаризину або до будь-якого допоміжного компонента препарату; індивідуальна чутливість до похідних піролідону.

Тяжка ниркова недостатність, гостре порушення мозкового кровообігу (геморагічний інсульт), хорея Хантінгтона, паркінсонізм, підвищення внутрішньоочного тиску; гостре порушення мозкового кровообігу (геморагічний інсульт), психомоторне збудження.

Вагітність або період годування груддю.

Дитячий вік до 8 років.

Належні заходи безпеки при застосуванні.

Препарат з обережністю призначають пацієнтам із захворюваннями нирок та/або печінки. У випадках легкої або помірної ниркової недостатності рекомендується зменшити терапевтичну дозу або збільшити інтервал між застосуваннями.

Хворим із порушеннями функції печінки необхідно слідкувати за значеннями печінкових ферментів.

При довготривалій терапії у хворих літнього віку рекомендується регулярний контроль за показниками функції нирок, при необхідності корегують дозу залежно від результатів дослідження кліренсу креатиніну.

Проникає через фільтрувальні мембрани апаратів для гемодіалізу.

Застосування препарату слід уникати при порфірії.

Препарат може дати хибнопозитивний результат при проведенні допінгового контролю у спортсменів, а також при визначенні радіоактивного йоду, зважаючи на наявність йодовмісних барвників в оболонці капсули.

У зв’язку з тим, що пірацетам знижує агрегацію тромбоцитів, необхідно з обережністю призначати препарат хворим із порушенням гемостазу, під час великих хірургічних операцій чи хворим із симптомами тяжкої кровотечі.

Як і інші антигістамінні лікарські засоби,Мемостанможе спричиняти подразнення в епігастральній ділянці; застосування його після їди може зменшити явища подразнення шлунка.

Слід утримуватися від одночасного вживання алкоголю або антидепресантів, оскільки препарат може спричиняти сонливість, особливо на самому початку лікування (див. розділ «Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій»).


Особливі застереження.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

У період вагітності або годування груддю препарат не застосовують.

За необхідності лікування препаратом слід припинити годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Слід дотримуватися обережності під час керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами, зважаючи на виникнення можливих побічних реакцій з боку центральної нервової системи.

Діти.

Препарат застосовують дітям віком старше 8 років для лікування дизлексії.

Спосіб застосування та дози.

Капсули Мемостан застосовують пероральнопісля їди, не розжовуючи, запиваючи водою.

Дорослим

Розлади мозкового кровообігу:по1 капсулі 3 рази на добу.

Порушення рівноваги:по1 капсулі 3 рази на добу.

Хвороби руху:дорослим – по 1 капсулі за півгодини до прогулянки з повторенням кожні 6 годин.

Дітям

У складі комплексної терапії дизлексіїМемостан застосовують дітям віком старше 8 років: по 1-2 капсули 1-2 рази на добу залежно від тяжкості захворювання.

Курс лікування – 1 – 3 місяці. Не застосовують довше 3 місяців. Можливе проведення 2 – 3 курсів на рік.

Передозування.

Симптоми:посилення проявів побічної дії препарату. У поодиноких випадках гострого передозування спостерігались диспептичні явища (діарея з кров’ю, біль у животі),зміна свідомості від сонливості до ступору та коми, блювання, екстрапірамідні симптоми, артеріальна гіпотензія. У дітей при передозуванні переважають реакції збудження– безсоння, неспокій, ейфорія, дратівливість, тремор, рідко – кошмари, галюцинації, судоми.

Лікування:промивання шлунка, застосування активованого вугілля, Специфічного антидоту немає. Протягом першої години після прийому внутрішньо необхідно провести промивання шлунка. Якщо це виправдано, може бути призначено активоване вугілля. Проводять симптоматичну терапію. Можливе застосування гемодіалізу.

Побічні ефекти.

З боку нервової системи: гіперкінезія, атаксія, головний біль, безсоння, можливий ризик погіршення перебігу епілепсії, вестибулярні розлади, підвищення частоти нападів епілепсії, порушення рівноваги, тремор,гіперсомнія, летаргія, дискінезія, паркінсонізм, втомлюваність.Тривале застосування хворими літнього віку може призвести до розвитку екстрапірамідних явищ.

З боку імунної системи: гіперчутливість, у тому числі анафілаксія.

З боку травного тракту:відчуття сухості у роті, диспепсія, абдомінальний біль, біль у верхній частині живота, діарея, холестатична жовтяниця, підвищене слиновиділення, нудота, блювання.

З боку шкіри: ангіоневротичний набряк, дерматити, свербіж, висипання, кропив’янка, фоточутливість, гіпергідроз, лишаєподібний кератоз, еритематозний вовчак та червоний плескатий лишай.

Психічні розлади: підвищена збудливість, сонливість, депресія, тривожність, сплутаність свідомості, галюцинації.

З боку кістково-м’язової системи: ригідність мязів.

Інші: астенія, артеріальна гіпертензія, тромбофлебіт, гіпертермія, підвищена пітливість, сексуальне збудження.

При тривалому курсі лікування у поодиноких випадках може спостерігатися збільшення маси тіла.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

При одночасному вживанні алкоголю та застосуванні препаратів, що пригнічують ЦНС, трициклічних антидепресантів може підсилюватися седативна дія.

Препарат потенціює дію ноотропних, антигіпертензивних і судинорозширювальних засобів. Застосування разом із судинорозширювальними препаратами посилює його дію, а наявність цинаризину знижує активність гіпертензивних засобів.

Мемостан посилює активність тиреоїдних гормонів і може спричинити тремор та неспокій.

Може посилити дію пероральних антикоагулянтів.

Діагностичне втручання: через свій антигістамінний ефект Мемостану може маскувати позитивні реакції щодо факторів реактивності шкіри при проведенні шкірної проби, тому його використання слід припинити за 4 дні до її проведення.

Не відзначено взаємодії з клоназепамом, фенітоїном, фенобарбіталом, вальпроатом натрію.

Термін придатності.2 рокиз дати виготовлення “in bulk”.

Не застосовувати препарат після закінчення терміну придатності, вказаного на упаковці!

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковціпри температурі не вище 25 оС.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 10 капсул у блістері; по 6 блістерів у картонній пачці.

Категорія відпуску.Без рецепта.

Страница 20 из 739« Первая...101819202122304050...Последняя »
об этом разделе

Основано на информации “Державний реєстр лікарських засобів України” МОЗ Украины

 
© 2000-2011 pharmasvit™ — бизнес-сервер    О проекте   Контакты   Регистрация: компании, заявки на поиск партнеров, веб-сайта, вакансии, резюме