Фармасвит™ — 67299 страниц из мира медицины и фармацевтики, здоровья и красоты, спорта и образования. Знайте больше!
Новости
Статьи
Loading...
Государственный реестр лекарственных средств Украины

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

АТФ-ЛоНГ®

Склад лікарського засобу:

діючі речовини:аденозин-5′-трифосфато-гістидинато-магнію (II) трикалієва сіль октагідрат з натрію хлоридом;

1 таблетка містить АТФ-Лонгу у перерахуванні на 100 % речовину 10 мг або 20 мг із вмістом суми аденінових нуклеотидів 6,3 мг або 12,6 мг відповідно;

допоміжні речовини: пудра цукрова, лактози моногідрат (таблетоза-80), магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний.

Лікарська форма. Таблетки.

Таблетки білого кольору з фаскою та рискою для поділу з одного боку.

Назва і місцезнаходження виробника.

АТЗТ «Фармацевтична фірма «ФарКоС», ТОВ «АСТРАФАРМ».

Україна, 03162, м. Київ, вул. Зодчих, 50-А.

Фармакотерапевтична група.

Кардіологічні препарати. Код АТС С01E B10.

АТФ-Лонг – оригінальний лікарський засіб нового класу речовин – різнолігандних координаційних сполук з макроергічними фосфатами, молекула якого складається з аденозин-5?-трифосфату (АТФ), амінокислоти гістидину, магнію, калію. За рахунок оригінальної структури молекули препарат має характерну фармакологічну дію, яка не властива кожному з її хімічних компонентів (АТФ, гістидин, К+, Мg++).

АТФ-Лонг впливає на метаболічні процеси у міокарді, нормалізує енергетичний обмін, активність іонтранспортних систем мембран клітин, показники ліпідного складу мембран, активність мембранозв’язаних ферментів, покращує антиоксидантну систему захисту міокарда, чинить антиішемічну, мембраностабілізуючу дію, антиаритмічний ефект при суправентрикулярній тахікардії.

Препарат здійснює енергозберігаючий ефект за рахунок пригнічення активності ферменту 5?-нуклеотидази, який відповідає за швидкість гідролізу енергетичних субстратів. АТФ-Лонг запобігає структурно-функціональним ушкодженням плазматичних мембран кардіоміоцитів, забезпечуючи зберігання кількісного та якісного складу ліпідів мембран, пригнічуючи активність мембранозв’язаних фосфоліпаз. АТФ-Лонг пригнічує інтенсивність процесів перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ), тим самим зменшує накопичення в мембранах продуктів гідролізу та переокиснення фосфоліпідів – жирних кислот, лізофосфоліпідів, для яких характерні виражені детергентні властивості і здатність викликати порушення скоротливої та ритмічної діяльності серця при ішемії. У разі експериментальної ішемії міокарда препарат підвищує активність Na+ – K+-АТФ-ази та Са2+-, Mg2+-АТФ-ази та кальційзв’язуючий потенціал мембрани.

АТФ-Лонг покращує показники центральної та периферичної гемодинаміки, коронарного кровообігу, нормалізує скоротливість міокарда, що призводить до підвищення показників фізичної працездатності. В умовах ішемії препарат зменшує споживання міокардом кисню, активізує функціональний стан серця. Препарат відновлює нормальний синусовий ритм у хворих з пароксизмальною суправентрикулярною тахікардією.

АТФ-Лонг нормалізує концентрацію калію та магнію в тканинах, знижує концентрацію сечової кислоти.

При введенні в організм АТФ-Лонг повільно розпадається з утворенням аденозину.

Показання для застосування.

Комплексна терапія:

– ішемічної хвороби серця, нестабільної стенокардії, стенокардії спокою та напруження;

– постінфарктного та міокардитичного кардіосклерозу (дифузного та вогнищевого кардіосклерозу);

– порушень серцевого ритму;

– нейроциркуляторної дистонії;

– міокардіодистрофії та міокардитів;

– синдрому хронічної втоми.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до препарату та його компонентів. Гострий інфаркт міокарда, тяжкі форми бронхіальної астми, кардіогенний та інші види шоку, обструктивні захворювання бронхолегеневої системи, синоатріальна та атріовентрикулярна блокада II – III ступеня, гіперкаліємія, гіпермагніємія, геморагічний інсульт. Дитячий вік.

Належні заходи безпеки при застосуванні.

При поєднанні атріовентрикулярної блокади з іншими порушеннями ритму препарат не призначають. При тривалому застосуванні препарату АТФ-Лонг потрібно контролювати рівень калію і магнію в крові. Небажано застосовувати при значній артеріальній гіпотензії. З обережністю призначати при схильності до бронхоспазмів.

АТФ-Лонг не можна застосовувати одночасно із серцевими глікозидами у зв’язку з підвищенням ризику виникнення атріовентрикулярної блокади.

До складу таблеток в невеликій кількості входить пудра цукрова, що слід враховувати хворим на цукровий діабет.

Препарат містить лактозу, тому пацієнти з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не повинні застосовувати АТФ-Лонг.

Під час лікування препаратом АТФ-Лонг необхідно обмежити вживання продуктів, до складу яких входить кофеїн (кава, чай, напої з колою).

Особливі застереження.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Клінічні дані про безпеку та ефективність застосування препарату в період вагітності відсутні, тому застосування його вагітними жінками протипоказане.

На період лікування слід припинити годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Дані відсутні. У випадках, якщо під час лікування препаратом спостерігається запаморочення,зниження артеріального тиску, слід утриматися від керування транспортними засобами та роботи з механізмами.

Діти.

Не застосовують дітям.

Спосіб застосування та дози.

Таблетки АТФ-Лонг приймають під язик (сублінгвально) і тримають до повного розсмоктування. Разова доза – 10 – 40 мг 3 – 4 рази на добу, незалежно від прийому їжі.

При гострих серцевих станах (напад стенокардії, аритмія) препарат приймають по 10 – 80 мг до покращання стану.

Максимальна добова доза – 160 мг.

Термін лікування визначає лікар, в середньому він становить 20 – 30 днів. За необхідності курс повторюють через 10 – 15 днів.

Передозування.

Симптоми:можливий розвиток брадикардії, виникнення атріовентрикулярної блокади, синкопальний стан, пов’язаний з раптовим зниженням артеріального тиску.

Лікування: припинення прийому препарату; призначають десенсибілізуючу терапію, судинозвужувальні засоби, при виникненні брадикардії – введення атропіну сульфату.

Побічні ефекти.

Можливі поява нудоти, неприємних відчуттів в епігастрії, алергічних реакцій, зниження артеріального тиску, головний біль, тахікардія, посилення діурезу, гіперемія обличчя, відчуття жару, запаморочення, неприємні відчуття в грудях, посилення моторики травного каналу, бронхоспазм. При тривалому та неконтрольованому прийомі – гіперкаліємія або гіпермагніємія.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

АТФ-Лонг не можна застосовувати одночасно із серцевими глікозидами у зв’язку з підвищенням ризику виникнення атріовентрикулярної блокади.

При одночасному прийомі з калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію та інгібіторами АПФ підвищується ризик розвитку гіперкаліємії, з магнеротом та іншими препаратами магнію – гіпермагніємії.

Дипіридамол посилює терапевтичний ефект препарату АТФ-Лонг, а ксантинолу нікотинат, кофеїн, теофілін, амінофілін – зменшують.

АТФ-Лонг може посилювати антиангінальну діюa– і ?-адреноблокаторів, блокаторів кальцієвих каналів, нітратів.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 5 °С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 10 таблеток у блістері; по 3 або 4 блістери у коробці.

Категорія відпуску. Без рецепта.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

АТФ-ЛоНГ®

Склад лікарського засобу:

діючі речовини:аденозин-5′-трифосфато-гістидинато-магнію (II) трикалієва сіль октагідрат з натрію хлоридом;

1 таблетка містить АТФ-Лонгу у перерахуванні на 100 % речовину 10 мг або 20 мг із вмістом суми аденінових нуклеотидів 6,3 мг або 12,6 мг відповідно;

допоміжні речовини: пудра цукрова, лактози моногідрат (таблетоза-80), магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний.

Лікарська форма. Таблетки.

Таблетки білого кольору з фаскою та рискою для поділу з одного боку.

Назва і місцезнаходження виробника.

АТЗТ «Фармацевтична фірма «ФарКоС», ТОВ «АСТРАФАРМ».

Україна, 03162, м. Київ, вул. Зодчих, 50-А.

Фармакотерапевтична група.

Кардіологічні препарати. Код АТС С01E B10.

АТФ-Лонг – оригінальний лікарський засіб нового класу речовин – різнолігандних координаційних сполук з макроергічними фосфатами, молекула якого складається з аденозин-5?-трифосфату (АТФ), амінокислоти гістидину, магнію, калію. За рахунок оригінальної структури молекули препарат має характерну фармакологічну дію, яка не властива кожному з її хімічних компонентів (АТФ, гістидин, К+, Мg++).

АТФ-Лонг впливає на метаболічні процеси у міокарді, нормалізує енергетичний обмін, активність іонтранспортних систем мембран клітин, показники ліпідного складу мембран, активність мембранозв’язаних ферментів, покращує антиоксидантну систему захисту міокарда, чинить антиішемічну, мембраностабілізуючу дію, антиаритмічний ефект при суправентрикулярній тахікардії.

Препарат здійснює енергозберігаючий ефект за рахунок пригнічення активності ферменту 5?-нуклеотидази, який відповідає за швидкість гідролізу енергетичних субстратів. АТФ-Лонг запобігає структурно-функціональним ушкодженням плазматичних мембран кардіоміоцитів, забезпечуючи зберігання кількісного та якісного складу ліпідів мембран, пригнічуючи активність мембранозв’язаних фосфоліпаз. АТФ-Лонг пригнічує інтенсивність процесів перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ), тим самим зменшує накопичення в мембранах продуктів гідролізу та переокиснення фосфоліпідів – жирних кислот, лізофосфоліпідів, для яких характерні виражені детергентні властивості і здатність викликати порушення скоротливої та ритмічної діяльності серця при ішемії. У разі експериментальної ішемії міокарда препарат підвищує активність Na+ – K+-АТФ-ази та Са2+-, Mg2+-АТФ-ази та кальційзв’язуючий потенціал мембрани.

АТФ-Лонг покращує показники центральної та периферичної гемодинаміки, коронарного кровообігу, нормалізує скоротливість міокарда, що призводить до підвищення показників фізичної працездатності. В умовах ішемії препарат зменшує споживання міокардом кисню, активізує функціональний стан серця. Препарат відновлює нормальний синусовий ритм у хворих з пароксизмальною суправентрикулярною тахікардією.

АТФ-Лонг нормалізує концентрацію калію та магнію в тканинах, знижує концентрацію сечової кислоти.

При введенні в організм АТФ-Лонг повільно розпадається з утворенням аденозину.

Показання для застосування.

Комплексна терапія:

– ішемічної хвороби серця, нестабільної стенокардії, стенокардії спокою та напруження;

– постінфарктного та міокардитичного кардіосклерозу (дифузного та вогнищевого кардіосклерозу);

– порушень серцевого ритму;

– нейроциркуляторної дистонії;

– міокардіодистрофії та міокардитів;

– синдрому хронічної втоми.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до препарату та його компонентів. Гострий інфаркт міокарда, тяжкі форми бронхіальної астми, кардіогенний та інші види шоку, обструктивні захворювання бронхолегеневої системи, синоатріальна та атріовентрикулярна блокада II – III ступеня, гіперкаліємія, гіпермагніємія, геморагічний інсульт. Дитячий вік.

Належні заходи безпеки при застосуванні.

При поєднанні атріовентрикулярної блокади з іншими порушеннями ритму препарат не призначають. При тривалому застосуванні препарату АТФ-Лонг потрібно контролювати рівень калію і магнію в крові. Небажано застосовувати при значній артеріальній гіпотензії. З обережністю призначати при схильності до бронхоспазмів.

АТФ-Лонг не можна застосовувати одночасно із серцевими глікозидами у зв’язку з підвищенням ризику виникнення атріовентрикулярної блокади.

До складу таблеток в невеликій кількості входить пудра цукрова, що слід враховувати хворим на цукровий діабет.

Препарат містить лактозу, тому пацієнти з рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не повинні застосовувати АТФ-Лонг.

Під час лікування препаратом АТФ-Лонг необхідно обмежити вживання продуктів, до складу яких входить кофеїн (кава, чай, напої з колою).

Особливі застереження.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Клінічні дані про безпеку та ефективність застосування препарату в період вагітності відсутні, тому застосування його вагітними жінками протипоказане.

На період лікування слід припинити годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Дані відсутні. У випадках, якщо під час лікування препаратом спостерігається запаморочення,зниження артеріального тиску, слід утриматися від керування транспортними засобами та роботи з механізмами.

Діти.

Не застосовують дітям.

Спосіб застосування та дози.

Таблетки АТФ-Лонг приймають під язик (сублінгвально) і тримають до повного розсмоктування. Разова доза – 10 – 40 мг 3 – 4 рази на добу, незалежно від прийому їжі.

При гострих серцевих станах (напад стенокардії, аритмія) препарат приймають по 10 – 80 мг до покращання стану.

Максимальна добова доза – 160 мг.

Термін лікування визначає лікар, в середньому він становить 20 – 30 днів. За необхідності курс повторюють через 10 – 15 днів.

Передозування.

Симптоми:можливий розвиток брадикардії, виникнення атріовентрикулярної блокади, синкопальний стан, пов’язаний з раптовим зниженням артеріального тиску.

Лікування: припинення прийому препарату; призначають десенсибілізуючу терапію, судинозвужувальні засоби, при виникненні брадикардії – введення атропіну сульфату.

Побічні ефекти.

Можливі поява нудоти, неприємних відчуттів в епігастрії, алергічних реакцій, зниження артеріального тиску, головний біль, тахікардія, посилення діурезу, гіперемія обличчя, відчуття жару, запаморочення, неприємні відчуття в грудях, посилення моторики травного каналу, бронхоспазм. При тривалому та неконтрольованому прийомі – гіперкаліємія або гіпермагніємія.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

АТФ-Лонг не можна застосовувати одночасно із серцевими глікозидами у зв’язку з підвищенням ризику виникнення атріовентрикулярної блокади.

При одночасному прийомі з калійзберігаючими діуретиками, препаратами калію та інгібіторами АПФ підвищується ризик розвитку гіперкаліємії, з магнеротом та іншими препаратами магнію – гіпермагніємії.

Дипіридамол посилює терапевтичний ефект препарату АТФ-Лонг, а ксантинолу нікотинат, кофеїн, теофілін, амінофілін – зменшують.

АТФ-Лонг може посилювати антиангінальну діюa– і ?-адреноблокаторів, блокаторів кальцієвих каналів, нітратів.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 5 °С.

Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 10 таблеток у блістері; по 3 або 4 блістери у коробці.

Категорія відпуску. Без рецепта.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ЕСТЕРЛАН

(ESTERLAN®)

Склад:

діюча речовина:ethinylestradiol;

1 таблетка містить етинілестрадіолу 0,05 мг;

допоміжні речовини:лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, магнію стеарат, повідон, тальк.

Лікарська форма. Таблетки.

Фармакотерапевтична група.

Гормони статевих залоз та препарати, що застосовуються при патології статевої сфери. Естрогени. Код АТС G03C A01.

Клінічні характеристики.

Показання.

Аменорея та олігоменорея, метрорагії (у тому числі у клімактеричному періоді), захворювання, спричинені недостатньою функцією яєчників (дисменорея, гіпер- і гіпоменорея, порушення менструального циклу), безпліддя, клімактеричні розлади, звичайні вугри, небажана лактація.

Протипоказання.

* Підвищена індивідуальна чутливість до етинілестрадіолу;

* естрогензалежні неопластичні процеси у жінок віком до 60 років (карцинома ендометрія);

* мастопатія;

* ендометрит;

* недіагностовані маткові кровотечі;

* хронічні захворювання печінки, ускладнені гіпербілірубінемією (синдроми Жильбера, Дрюк-Джонсона і Ротора);

* жовчокам’яна хвороба;

* холецистит;

* хлоазма;

* холестатична жовтяниця;

* цереброваскулярні зміни;

* тяжкі серцево-судинні захворювання;

* остеосклероз;

<![if !supportLists]><![endif]>виражена артеріальна гіпертензія тагиперліпопротеїнемія;

* ідіопатична жовтяниця та тяжкий шкірний свербіж або герпес вагітних в анамнезі;

* наявність нелікованої гіперплазії ендометрія;

* активні тромбофлебіти або тромбоемболічні ускладнення;

* в анамнезі тромбофлебіт, тромбоз або тромбоемболічні ускладнення, пов’язані з попереднім застосуванням естрогенів (окрім лікування злоякісної пухлини грудей або простати);

* імпотенція (у чоловіків);

* порушення сперматогенезу;

* вагітність;

* годування груддю;

* дитячий вік;

* тромбоемболія артеріальна (у гострій стадії або нещодавно перенесена артеріальна тромбоемболія, наприклад стенокардія, інфаркт міокарда, інсульт) та венозна (нез’ясованої етіології в анамнезі або наявна, наприклад тромбоз глибоких вен, легенева емболія);

* цукровий діабет із судинними ускладненнями;

* наявний рак молочної залози або рак молочної залози в анамнезі чи підозра на нього;

* системний червоний вовчак;

* порфірія;

* тяжкі хвороби нирок;

* хронічні та гострі захворювання печінки або їх наявність у анамнезі, якщо лабораторні тести, що характеризують функцію печінки, не нормалізувалися.

Спосіб застосування та дози.

При гіпогеніталізмі і первинній аменореї зазвичай призначають по 0,05-0,1 мг 2 рази на добу протягом 3-4 тижнів, після чого застосовують гестагенні препарати (наприклад, прогестерон) протягом 6-8 днів. Курс лікування повторюють 5-6 разів.

При гіпофункції яєчників і вторинній аменореїпризначають препарат у тій же дозі 1-2 рази на добу протягом 2-3 тижнів, потім протягом 6-8 днів призначають гестагенні препарати (прогестерон по 5-10 мг на день внутрішньом’язово або прегнін по 10-30 мг 3 рази на добу).

Дорослим при аменореї та олігоменореї препарат призначають від 25 до 100 мкг на добу протягом 20 днів, далі протягом 5 днів вводять внутрішньом’язово прогестерон по 5 мг на добу.

При клімактеричних розладах жінкам віком до 45 років застосовують добову дозу 0,05 мг етинілестрадіолу кілька днів поспіль, потім прогестерон або прегнін протягом 6-8 днів. Курс лікування повторюють 2-3 рази.

Для усунення нервово-судинних розладів при естрогенній недостатності препарат призначають по 12,5-25 мкг на добу протягом 10-15 днів; курс лікування можна повторити після перерви на кілька днів.

При дисменореї у жінок з ознаками недорозвиненості матки етинілестрадіол призначають одразу після закінчення менструації по 12,5 мкг на день протягом 2-3 тижнів щодня або через день, або лікування розпочинають з 4-5-го дня менструального циклу і призначають по 12,5-25 мкг на добу протягом 20 днів; курс лікування повторюють кожні 2-3 місяці.

Для припинення лактації призначають у перші 3 дні після пологів по 25 мкг препарату 3 рази на день, у наступні 3 дні – по 12,5 мкг 3 рази на добу, потім 12,5 мкг на добу протягом 3 днів.

При лікуванні звичайних вугрів препарат призначають по 12,5-50 мкг на добу.

Дози препарату і тривалість застосування варто індивідуалізувати залежно від характеру захворювання та ефективності лікування.

Таблетку слід проковтнути цілою, не розжовуючи, та запити невеликою кількістю води.

Побічні реакції.

При лікуванні естрогенами можуть спостерігатися такі побічні ефекти:

<![if !supportLists]>­ <![endif]>з боку сечостатевої системи – проривні кровотечі, синдром помилкового циститу;

<![if !supportLists]>­ <![endif]>з боку серцево-судинної системи– артеріальна гіпертензія, тахікардія, варикозне розширення вен, підвищений ризик тромбоемболії (інфаркт міокарда, інсульт);

<![if !supportLists]>­ <![endif]>з боку репродуктивної системи та молочних залоз – доброякісна мастопатія, рак молочної залози, рак ендометрія, больове напруження та набрякання, міжменструальні кровотечі, мастит, кровотечі від відміни препарату, вагініт, піхвові виділення, потовщення шару ендометрія, залозисто-кістозна гіперплазія ендометрія;

<![if !supportLists]>­ <![endif]>з боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, метеоризм, абдомінальні коліки, запори, диспепсія;

<![if !supportLists]>­ <![endif]>з боку шкіри та підшкірних тканин: хлоазма або мелізма, що тривають частіше до закінчення застосування препарату; вузлувата еритема, судинна пурпура; алопеція, гірсутизм;

<![if !supportLists]>­ <![endif]>з боку імунної системи: реакції гіперчутливості, алергічні шкірні висипання, свербіж, мультиформна еритема;

<![if !supportLists]>­ <![endif]>з боку органа зору: збільшення кривизни рогівки, непереносимість контактних лінз, порушення зору;

<![if !supportLists]>­ <![endif]>з боку дихальної системи: інфекційні захворювання дихальних шляхів, задишка, біль у грудній клітці;

<![if !supportLists]>­ <![endif]>з боку печінки та жовчовивідних шляхів:холангіт, холецистит, білірубінемія, відхилення від норми печінкових ферментів, холестатична жовтяниця, пухлини печінки;

<![if !supportLists]>­ <![endif]>з боку центральної нервової системи: головний біль, мігрень, запаморочення, порушення памяті, розумова депресія, хорея;

<![if !supportLists]>­ <![endif]>з боку обміну речовин: підвищення цукру в крові, зміни рівня ліпідів у крові, набряки, зміни маси тіла, зниження толерантності до вуглеводів, затримка рідини та іонів натрію;

<![if !supportLists]>­ <![endif]>з боку ендокринної системи: вузлові утворення щитовидної залози,

<![if !supportLists]>­ <![endif]>імпотенція та порушення сперматогенезу; у чоловіків: фемінізація, гінекомастія, атрофія яєчок.

<![if !supportLists]>­ <![endif]>Інші побічні реакції: припливи, анемія, біль у ділянці таза, зміна лібідо, тромбофлебіт, венозна тромбоемболія (наприклад, глибоких вен нижніх кінцівок, таза, легень).

Передозування.

При застосуванні у терапевтичних дозах випадки передозування не відзначалися. При призначенні великих доз препарату можливі нудота, блювання, запаморочення.

Симптомами випадкового передозування є нудота, кровотеча при відміні препарату. У таких випадках рекомендується промивання шлунка та симптоматичне лікування. Специфічного антидоту не існує.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Естерлан протипоказаний під час вагітності та у період годування груддю.

Якщо пацієнтка завагітніла під час прийому Естерлану, слід негайно припинити лікування.

Пацієнток, які одержували естрогени під час вагітності, необхідно проінформувати про можливий ризик стосовно повноцінності плода.

Діти.

Препарат не застосовують у педіатричній практиці.Проведення гормонального гемостазу тільки эстрогенами у підлітковому віці небажано, тому що кровотечі «відміни» мають виражений характер і призводять до вторинної анемії та пригнічення центральних механізмів регуляції менструальної функції.

Особливості застосування.

Перед початком прийому Естерлану необхідно пройти ретельне загальне і гінекологічне обстеження (насамперед вимір артеріального тиску, визначення рівня цукру в крові, дослідження функції печінки, включаючи обстеження молочних залоз і цитологічний аналіз мазка із шийки матки) і скласти докладний сімейний анамнез для виключення пов’язаних із ризиком захворювань і вагітності. Оскільки препарат містить високу кількість естрогену, опитування пацієнтки при медичному обстеженні вимагає особливої уваги з урахуванням захворювань в анамнезі.

Рекомендується періодично повторювати подібні обстеження. Частота і характер цих обстежень залежать від індивідуальних особливостей кожної пацієнтки. Необхідно проводити обстеження молочних залоз, включаючи мамографію, згідно з існуючими нормами медичної практики з урахуванням індивідуальних особливостей пацієнтки.

Динамічний контроль на фоні замісної гормонотерапії (УЗД органів малого таза, гемостазіограма, кольпоскопія, цитологічні дослідження та біохімічний аналіз крові – за показаннями) проводять 1 раз у 6 місяців. Мамографію жінкам до 50 років проводять 1 раз на 2 роки, а згодом 1 раз на рік.

Особливого спостереження потребують хворі, які мають високий ризик розвитку естрогензалежних пухлин; з лейоміомою або ендометріозом, гіперплазією ендометрія, з цукровим діабетом без судинних ускладнень, астомою, мігренню, тяжкими головними болями в анамнезі, епілепсією.

При закритокутовій глаукомі може збільшуватися внутрішньоочний тиск.

Естрогени можуть спричиняти затримку іонів натрію та рідини в організмі, тому їх слід призначати з посиленою обережністю при серцево-судинних захворюваннях, порушеннях функції нирок, артеріальній гіпертензії, епілепсії, бронхіальній астмі. Пацієнтки з функціональним порушенням серцевої або ниркової діяльності мають перебувати під ретельним спостереженням. Необхідно пильно стежити за станом пацієнток із термінальною нирковою недостатністю, оскільки очікується, що у цих випадках підвищується рівень циркулюючої діючої речовини Естерлану.

При закритокутовій глаукомі може збільшуватися внутрішньоочний тиск. У зв’язку з можливою появою проривних кровотеч препарат слід призначати циклічно.

Необхідно негайно відмінити прийом препарату при появі мігренеподібного головного болю, при гострому порушенні зору, при появі перших ознак тромбофлебіту або тромбоемболії, при підвищенні артеріального тиску, при жовтяниці (холестатичній), при довготривалій імобілізації (наприклад, після травм).

Оскільки неможливо точно оцінити ризик ускладнень естрогенної терапії, такі препарати потрібно з великою обережністю призначати жінкам із постменопаузними симптомами.

Замісна гормонотерапія пов’язується зі зростанням відносного ризику розвитку венозної тромбоемболії, тобто тромбозу глибоких вен або легеневої емболії.

І лікар, і пацієнт мають усвідомлювати небезпеку розвитку тромбофлебіту, а також ретинального або церебрального тромбозу. Якщо виникли підозри або підтверджені подібні порушення, прийом естрогенів слід припинити.

До загальновизнаних факторів ризику розвитку венозної тромбоемболії належать: особистий анамнез, сімейний анамнез, ожиріння тяжкого ступеня (ІМТ> 30 кг/м2) та системний червоний вовчак. Питання про можливу роль варикозного розширення вен у розвитку венозної тромбоемболії залишається суперечливим.

Пацієнти з венозною тромбоемболією в анамнезі або наявністю тромбофілітичних станів мають підвищений ризик розвитку венозної тромбоемболії. Замісна гормонотерапія може дещо підвищувати цей ризик. Для виключення схильності до тромбофілії необхідно докладно вивчити особистий або сімейний анамнез випадків тромбоемболії або повторних мимовільних абортів. Застосування замісної гормонотерапії таким пацієнткам протипоказане до повної оцінки факторів розвитку тромбофілії та початку лікування антикоагулянтами. Жінки, які проходять лікування антикоагулянтами, потребують ретельного аналізу співвідношення користі та ризику застосування замісної гормонотерапії.

Ризик виникнення венозної тромбоемболії може тимчасово зростати при тривалій іммобілізації, після серйозної операції або тяжкої травми. При тривалій іммобілізації після планової операції, особливо при абдомінальному хірургічному втручанні або операції на нижніх кінцівках, слід розглянути питання про припинення замісної гормонотерапії за 4-6 тижнів до операції, якщо це можливо. Лікування не варто поновлювати до повного одужання. Якщо венозна тромбоемболія розвивається після початку терапії, лікування слід негайно припинити.

Застосування естрогенів може призводити до затримки рідини. Зважаючи на це, пацієнти з функціональними порушеннями серцевої або ниркової діяльності мають перебувати під ретельним спостереження. Необхідно пильно стежити за станом пацієнток із термінальною нирковою недостатністю, оскільки очікується, що у цих випадках підвищується рівень циркулюючої діючої речовини Естерлану.

Жінки із гіпертригліцеридемією в анамнезі потребують особливого спостереження під час монотерапії естрогенами або замісної гормонотерапії із застосуванням комбінації естроген/прогестоген, оскільки при монотерапії естрогенами при наявності цього стану були зареєстровані окремі випадки значного зростання рівня тригліцеридів у плазмі крові, що призводить до розвитку панкреатиту.

І лікар, і пацієнт мають усвідомлювати небезпеку розвитку тромбофлебіту, а також ретинального або церебрального тромбозу. Якщо виникли підозри або підтверджені подібні порушення, прийом естрогенів слід припинити. Також Естерлан слід застосовувати з обережністю при лікуванні пацієнтів, які страждають на епілепсію, мігрень, астму, часті депресії, а також із порушеннями функції печінки або нирок.

Естрогени можуть спричинити загострення симптомів порфірії і ендометріозу.

Довготривала (не менше 5-10 років) монотерапія естрогенами у жінок із видаленою маткою пов’язувалася за результатами кількох епідеміологічних досліджень із підвищенням ризику розвитку раку яєчників. Точно невідомо, чи тривала комбінована замісна гормонотерапія надає відмінні від монотерапії естрогенами дані щодо цього ризику. Серед пацієнток, які перенесли гістеректомію, ризик ендометріального раку нульовий, призначати супутню прогестинову терапію не потрібно.

Під час деяких досліджень повідомлялося про збільшення частоти випадків раку шийки матки та молочних залоз серед жінок, які тривалий час приймали пероральні протизаплідні засоби.

Є поодинокі повідомлення про розвиток раку печінки та підшлункової залози у жінок, які тривалий час приймали гормональні протизаплідні засоби.

Після застосування замісної гормонотерапії у поодиноких випадках спостерігався розвиток доброякісних, а ще рідше – злоякісних пухлин печінки. В окремих випадках ці пухлини призводили до внутрішньочеревних кровотеч, що ставили під загрозу життя. При болях у верхній частині живота, збільшенні печінки або ознаках внутрішньочеревної кровотечі при диференційній діагностиці варто врахувати ймовірність наявності пухлини печінки.

Естрогени можуть впливати на результати аналізів ендокринної і печінкової функцій.

Ризик виникнення гіперплазії і раку ендометрія підвищується при тривалій монотерапії естрогенами. Цей ризик збільшується разом з тривалістю лікування. Ризик виникнення раку ендометрія у жінок, які одержують естрогенну терапію, у 5-10 разів вищий порівняно з жінками, котрі не приймають естрогени. Крім того, дослідження показали, що застосування прогестинів протягом щонайменше 10-14 днів кожного естрогенного циклу дає достовірне зниження випадків гіперплазії або карциноми ендометрія у порівнянні з монотерапією естрогенами.

Протягом перших місяців лікування можуть спостерігатися проривні кровотечі або кровомазання. У разі, якщо проривні кровотечі або кровомазання відзначаються після певного часу проведення терапії або продовжуються після припинення лікування, слід визначити їх етіологію, що може включати біопсію ендометрія для виключення наявності злоякісних пухлин ендометрія.

Серед пацієнток, які перенесли гістеректомію, ризик виникнення ендометріального раку нульовий. Призначати супутню прогестинову терапію не потрібно.

Оскільки застосування системної естрогенної терапії, пов’язаної з підвищенням ризику раку молочних залоз, у жінок у постменопаузальному періоді вона протипоказана. Деякі дослідження свідчать про підвищення відносного ризику розвитку раку молочних залоз серед пацієнток, які одержували високі дози естрогенів тривалий час, особливо понад 10 років.

Для усіх видів замісної гормонотерапії цей підвищений ризик стає очевидним протягом кількох років терапії та збільшується із тривалістю лікування, проте повертається до початкового параметру через кілька (переважно 5) років після його припинення.

Особливого спостереження потребують хворі, які мають високий ризик розвитку естроген-залежних пухлин; з лейоміомою або ендометріозом, гіперплазією ендометрія, з цукровим діабетом без судинних ускладнень, астмою, мігренню, тяжкими головними болями в анамнезі, епілепсією.

Вплив на результати лабораторних досліджень.

Естрогени підвищують рівень глобуліну, що зв’язує тиреоїдні гормони (ГЗТГ), це призводить до зростання циркулюючого загального тиреоїдного гормона, який визначається рівнем Т4 або рівнем Т3 (за допомогою імунологічного дослідження). Концентрації вільних Т4 і Т3 залишаються без змін. Можуть підвищуватися рівні інших протеїнів у сироватці крові, наприклад, глобуліну, що зв’язує кортикоїди (ГЗК), глобуліну, що зв’язує статеві гормони (ГЗСС), внаслідок чого зростають концентрації циркулюючих кортикостероїдів та статевих стероїдів відповідно. Концентрації вільних або біологічно активних гормонів залишають без змін. Можуть зростати рівні інших протеїнів у плазмі крові (субстратуреніну/ангіотензіногену, ?-1-антитрипсину, церулоплазміну).

Геріатрія.

Первинне призначення гормональної терапії ЗГТ жінкам літнього віку (понад 10 років від початку менопаузи) або з ознаками ІХС пов’язане з підвищеним ризиком ускладнень.

У випадку застосування ЗГТ жінкам віком старше 60 років та більше необхідно розпочинати лікування з низьких стартових доз відповідних гормонів.

Стоматологія.

Призначення естрогенів може призводити до кровотеч ясен. Крім того, у ході естрогенної терапії може відзначатися гіперплазія ясен, що зазвичай розпочинається як гінгівіт.

Препарат містить лактозу, тому пацієнтам із рідкісними спадковими формами непереносимості галактози, недостатністю лактази або синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не слід застосовувати препарат.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Враховуючи можливість виникнення запаморочення, слід утриматися від керування транспортними засобами та роботи з іншими механізмами під час лікування препаратом.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Метаболізм естрогенів та парогестогенів може посилюватися при супутньому застосуванні речовин, які стимулюють ферменти, що метаболізують активні речовини, зокрема ферменти цитохром-<!–[if gte vml 1]> <![endif]–><![if !vml]>image<![endif]><!–[if gte mso 9]> <![endif]–>-залежної системи, такі як протисудомні засоби (наприклад, фенобарбітал, фенітоїн, карбамазепін) та препарати для лікування деяких інфекційних захворювань (наприклад, рифампіцин, рифабутин, невірапін, ефавірез).

Хоча ритонавір та нелфінавір відомі як сильні інгібітори, проте при одночасному застосуванні зі стероїдними гормонами вони виявляють індукуючі властивості.

Естерлан слід застосовувати з обережністю у поєднанні з індукторами печінкового метаболізму, такими як рифампіцин, похідні фенобарбіталу, протисудомні препарати (фенітоїн, карбамазепін), фенілбутазон, кетоконазол; антибіотиками широкого спектра дії (тетрацикліни, ампіцилін, хлорамфенкол, неоміцин) можуть пригнічувати ефект Естерлану.

Лікарські засоби рослинного походження, що містять Hypericum perforatum, можуть індукувати метаболізм естрогенів та прогестогенів.

Посилений метаболізм естрогенів та прогестогенів може призводити до зниження клінічної ефективності терапії та зміни характеру маткових кровотеч.

Рівень діючої речовини Естерлану у плазмі крові може підвищуватися внаслідок застосування лікарських препаратів (наприклад, кетоконазолу), що інгібують ферменти, які метаболізують активні речовини.

Естрогени можуть посилювати дію та побічні ефекти іміпраміну.

Внаслідок зміни кишкової флори через одночасне застосування активованого вугілля і/або антибіотиків, наприклад, ампіциліну або тетрациклінів, може спостерігатися зниження рівня діючої речовини, зважаючи на це, ефективність Естерлану може знижуватися. У зв’язку з цим повідомлялося про збільшення кількості проривних кровотеч.

При одночасному застосуванні циклоспорину можуть підвищуватися рівні циклоспорину, креатиніну і трансамінази внаслідок зниження печінкового кліренсу циклоспорину.

Внаслідок впливу естрогену на толерантність до глюкози (зниження) та реакцію на інсулін може змінитися дозування пероральних протидіабетичних засобів або інсуліну.

Естрогени можуть впливати на результати деяких лабораторних аналізів, таких як параметри функції щитовидної залози або толерантність до глюкози.

Препарат може знижувати ефективність гіпотензивних препаратів та непрямих антикоагулянтів. Із застосуванням гепатотоксичних препаратів, насамперед з дантроленом, збільшується ризик уражень печінки, особливо у жінок віком старше 35 років.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Гормональний засіб естрогенового ряду. За хімічною структурою етинілестрадіол подібний до естрадіолу, але відрізняється включенням етинілового радикала, що призводить до значного посилення активності етинілестрадіолу у порівнянні з естрадіолом.

При введенні в організм спричиняє проліферацію ендометрія, стимулює розвиток матки і вторинних жіночих статевих ознак при їх недорозвиненості, усуває загальні розлади недостатньої функції статевих залоз в організмі жінки, а також має гіпохолестеринемічну дію.

Препарат підвищує чутливість мускулатури матки до окситоцину, неспецифічно гальмує дію андрогенів, підсилює абсорбцію кальцію та утворення кальцієвих депо у кістках, має антигонадотропну дію, знижує роботу сальних залоз.

Фармакокінетика.

Етинілестрадіол швидко і повністю всмоктується у верхніх відділах тонкого кишечнику. Характерні пресистемний метаболізм і ентерогепатична циркуляція. Має високу (понад 94 %) ступінь зв’язування з білками плазми крові. Максимальна концентрація у крові досягається через 1-2 години. Етинілестрадіол накопичується у жировій тканині.

Приблизно 10 % дози проникає у грудне молоко. Період напіввиведення становить у середньому 24 години. Етинілестрадіол метаболізується у печінці з утворенням 2-ОН-етинілестрадіолу і 2-метоксіетинілестрадіолу, 40 % виводиться у вигляді метаболітів з сечею, 60 % – з калом.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості: білі плоскоциліндричні таблетки з рискою з одного боку.

Термін придатності.3 роки.

Умови зберігання.

Зберігати у сухому, недоступному для дітей місці при температурі від 15 до 25 °С.

Упаковка.

Блістери по 10 таблеток, по 3 блістери у картонній коробці.

Категорія відпуску.За рецептом.

Виробник.

Абурайхан Фармасьютикал Ко. (Aburaihan Pharmaceutical Co.).

Місцезнаходження.

Тірандаз авеню, 1, Тегеран Парс, АС: 16765-1568, Тегеран, Іран.

ЗАТВЕРДЖЕНО <!–[if gte mso 9]> smnlka Normal Grey Wolf 2 2 2010-12-03T08:04:00Z 2011-05-10T17:07:00Z 2011-05-10T17:07:00Z 8 6025 34344 pharma-center 286 80 40289 12.00 <![endif]–> <!–[if gte mso 9]> false false false false RU X-NONE X-NONE MicrosoftInternetExplorer4 <![endif]–><!–[if gte mso 9]> <![endif]–> <!– /* Font Definitions */ @font-face {font-family:”Tms Rmn”; panose-1:2 2 6 3 4 5 5 2 3 4; mso-font-charset:0; mso-generic-font-family:roman; mso-font-format:other; mso-font-pitch:variable; mso-font-signature:3 0 0 0 1 0;} @font-face {font-family:Wingdings; panose-1:5 0 0 0 0 0 0 0 0 0; mso-font-charset:2; mso-generic-font-family:auto; mso-font-pitch:variable; mso-font-signature:0 268435456 0 0 -2147483648 0;} @font-face {font-family:”Cambria Math”; panose-1:2 4 5 3 5 4 6 3 2 4; mso-font-charset:204; mso-generic-font-family:roman; mso-font-pitch:variable; mso-font-signature:-1610611985 1107304683 0 0 159 0;} @font-face {font-family:Tahoma; panose-1:2 11 6 4 3 5 4 4 2 4; mso-font-charset:204; mso-generic-font-family:swiss; mso-font-pitch:variable; mso-font-signature:1627400839 -2147483648 8 0 66047 0;} @font-face {font-family:Verdana; panose-1:2 11 6 4 3 5 4 4 2 4; mso-font-charset:204; mso-generic-font-family:swiss; mso-font-pitch:variable; mso-font-signature:536871559 0 0 0 415 0;} /* Style Definitions */ p.MsoNormal, li.MsoNormal, div.MsoNormal {mso-style-unhide:no; mso-style-qformat:yes; mso-style-parent:””; margin:0cm; margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”; mso-ansi-language:RU; mso-fareast-language:UK;} h1 {mso-style-unhide:no; mso-style-qformat:yes; mso-style-next:\041E\0431\044B\0447\043D\044B\0439; margin:0cm; margin-bottom:.0001pt; text-align:center; mso-pagination:widow-orphan; page-break-after:avoid; mso-outline-level:1; font-size:12.0pt; mso-bidi-font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-font-kerning:0pt; mso-ansi-language:UK; mso-fareast-language:RU; font-weight:normal;} h2 {mso-style-unhide:no; mso-style-qformat:yes; mso-style-next:\041E\0431\044B\0447\043D\044B\0439; margin:0cm; margin-bottom:.0001pt; text-align:center; mso-pagination:widow-orphan; page-break-after:avoid; mso-outline-level:2; font-size:12.0pt; mso-bidi-font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-ansi-language:RU; mso-fareast-language:RU; font-weight:bold; mso-bidi-font-weight:normal;} h3 {mso-style-unhide:no; mso-style-qformat:yes; mso-style-next:\041E\0431\044B\0447\043D\044B\0439; margin:0cm; margin-bottom:.0001pt; text-align:justify; mso-pagination:widow-orphan; page-break-after:avoid; mso-outline-level:3; font-size:12.0pt; mso-bidi-font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-ansi-language:RU; mso-fareast-language:RU; font-weight:bold; mso-bidi-font-weight:normal; text-decoration:underline; text-underline:single;} h4 {mso-style-unhide:no; mso-style-qformat:yes; mso-style-next:\041E\0431\044B\0447\043D\044B\0439; margin:0cm; margin-bottom:.0001pt; text-align:justify; mso-pagination:widow-orphan; page-break-after:avoid; mso-outline-level:4; font-size:14.0pt; mso-bidi-font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-ansi-language:RU; mso-fareast-language:RU; font-weight:normal;} p.MsoHeading8, li.MsoHeading8, div.MsoHeading8 {mso-style-unhide:no; mso-style-qformat:yes; mso-style-next:\041E\0431\044B\0447\043D\044B\0439; margin:0cm; margin-bottom:.0001pt; text-align:justify; mso-pagination:widow-orphan; page-break-after:avoid; mso-outline-level:8; font-size:12.0pt; mso-bidi-font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”; mso-ansi-language:RU; mso-fareast-language:RU; font-weight:bold; mso-bidi-font-weight:normal;} p.MsoHeading9, li.MsoHeading9, div.MsoHeading9 {mso-style-unhide:no; mso-style-qformat:yes; mso-style-next:\041E\0431\044B\0447\043D\044B\0439; margin-top:12.0pt; margin-right:0cm; margin-bottom:3.0pt; margin-left:0cm; mso-pagination:widow-orphan; mso-outline-level:9; font-size:11.0pt; font-family:”Arial”,”sans-serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”; mso-ansi-language:RU; mso-fareast-language:UK;} p.MsoFooter, li.MsoFooter, div.MsoFooter {mso-style-unhide:no; margin:0cm; margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; tab-stops:center 240.95pt right 17.0cm; font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”; mso-ansi-language:RU; mso-fareast-language:UK;} p.MsoBodyText, li.MsoBodyText, div.MsoBodyText {mso-style-unhide:no; margin-top:0cm; margin-right:0cm; margin-bottom:6.0pt; margin-left:0cm; text-align:justify; mso-pagination:widow-orphan; font-size:12.0pt; mso-bidi-font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”; mso-ansi-language:UK; mso-fareast-language:RU;} p.MsoBodyText3, li.MsoBodyText3, div.MsoBodyText3 {mso-style-unhide:no; margin-top:0cm; margin-right:0cm; margin-bottom:6.0pt; margin-left:0cm; mso-pagination:widow-orphan; font-size:8.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”; mso-ansi-language:RU; mso-fareast-language:UK;} p.MsoBodyTextIndent2, li.MsoBodyTextIndent2, div.MsoBodyTextIndent2 {mso-style-unhide:no; margin-top:0cm; margin-right:0cm; margin-bottom:6.0pt; margin-left:14.15pt; line-height:200%; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”; mso-ansi-language:RU; mso-fareast-language:UK;} p.MsoBodyTextIndent3, li.MsoBodyTextIndent3, div.MsoBodyTextIndent3 {mso-style-unhide:no; margin-top:0cm; margin-right:0cm; margin-bottom:6.0pt; margin-left:14.15pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:8.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”; mso-ansi-language:RU; mso-fareast-language:UK;} p {mso-style-unhide:no; mso-margin-top-alt:auto; margin-right:0cm; mso-margin-bottom-alt:auto; margin-left:0cm; mso-pagination:widow-orphan; font-size:9.0pt; font-family:”Arial”,”sans-serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”; mso-ansi-language:UK; mso-fareast-language:UK;} p.2, li.2, div.2 {mso-style-name:”\0417\043D\0430\043A2 \0417\043D\0430\043A \0417\043D\0430\043A”; mso-style-unhide:no; margin:0cm; margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:”Verdana”,”sans-serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”; mso-bidi-font-family:Verdana; mso-ansi-language:EN-US; mso-fareast-language:EN-US;} p.Navadenrus, li.Navadenrus, div.Navadenrus {mso-style-name:”Navaden rus”; mso-style-unhide:no; margin-top:6.0pt; margin-right:0cm; margin-bottom:0cm; margin-left:0cm; margin-bottom:.0001pt; text-align:justify; mso-pagination:widow-orphan; text-autospace:none; font-size:11.0pt; font-family:”Arial”,”sans-serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”; mso-ansi-language:RU; mso-fareast-language:EN-US;} p.a, li.a, div.a {mso-style-name:???????; mso-style-unhide:no; mso-style-parent:””; margin:0cm; margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; mso-layout-grid-align:none; punctuation-wrap:simple; text-autospace:none; font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”; mso-ansi-language:RU; mso-fareast-language:EN-US;} p.defaultparagraphfont1, li.defaultparagraphfont1, div.defaultparagraphfont1 {mso-style-name:defaultparagraphfont1; mso-style-unhide:no; margin:0cm; margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:”Tms Rmn”,”serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”; mso-bidi-font-family:”Times New Roman”; mso-ansi-language:EN-US; mso-fareast-language:EN-US;} p.Normal, li.Normal, div.Normal {mso-style-name:Normal; mso-style-unhide:no; mso-style-parent:””; margin:0cm; margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:none; font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”; mso-ansi-language:RU; mso-fareast-language:RU; layout-grid-mode:line;} /* Page Definitions */ @page {mso-footnote-separator:url(“UA28720102_C6C1.files/header.htm”) fs; mso-footnote-continuation-separator:url(“UA28720102_C6C1.files/header.htm”) fcs; mso-endnote-separator:url(“UA28720102_C6C1.files/header.htm”) es; mso-endnote-continuation-separator:url(“UA28720102_C6C1.files/header.htm”) ecs;} @page Section1 {size:595.3pt 841.9pt; margin:42.55pt 41.8pt 22.5pt 2.0cm; mso-header-margin:35.45pt; mso-footer-margin:15.95pt; mso-even-footer:url(“UA28720102_C6C1.files/header.htm”) ef1; mso-footer:url(“UA28720102_C6C1.files/header.htm”) f1; mso-paper-source:0;} div.Section1 {page:Section1;} /* List Definitions */ @list l0 {mso-list-id:-2; mso-list-type:simple; mso-list-template-ids:-1561537982;} @list l0:level1 {mso-level-start-at:0; mso-level-text:*; mso-level-tab-stop:none; mso-level-number-position:left; margin-left:0cm; text-indent:0cm;} @list l1 {mso-list-id:146556882; mso-list-type:hybrid; mso-list-template-ids:964861266 -415472336 68747267 68747269 68747265 68747267 68747269 68747265 68747267 68747269;} @list l1:level1 {mso-level-start-at:4; mso-level-number-format:bullet; mso-level-text:\F0B7; mso-level-tab-stop:42.15pt; mso-level-number-position:left; margin-left:42.15pt; text-indent:-18.0pt; mso-ansi-font-size:12.0pt; mso-bidi-font-size:12.0pt; font-family:Symbol; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”;} @list l1:level2 {mso-level-number-format:bullet; mso-level-text:o; mso-level-tab-stop:78.15pt; mso-level-number-position:left; margin-left:78.15pt; text-indent:-18.0pt; font-family:”Courier New”;} @list l1:level3 {mso-level-number-format:bullet; mso-level-text:\F0A7; mso-level-tab-stop:114.15pt; mso-level-number-position:left; margin-left:114.15pt; text-indent:-18.0pt; font-family:Wingdings; mso-bidi-font-family:Wingdings;} @list l1:level4 {mso-level-number-format:bullet; mso-level-text:\F0B7; mso-level-tab-stop:150.15pt; mso-level-number-position:left; margin-left:150.15pt; text-indent:-18.0pt; font-family:Symbol; mso-bidi-font-family:Symbol;} @list l1:level5 {mso-level-number-format:bullet; mso-level-text:o; mso-level-tab-stop:186.15pt; mso-level-number-position:left; margin-left:186.15pt; text-indent:-18.0pt; font-family:”Courier New”;} @list l1:level6 {mso-level-number-format:bullet; mso-level-text:\F0A7; mso-level-tab-stop:222.15pt; mso-level-number-position:left; margin-left:222.15pt; text-indent:-18.0pt; font-family:Wingdings; mso-bidi-font-family:Wingdings;} @list l1:level7 {mso-level-number-format:bullet; mso-level-text:\F0B7; mso-level-tab-stop:258.15pt; mso-level-number-position:left; margin-left:258.15pt; text-indent:-18.0pt; font-family:Symbol; mso-bidi-font-family:Symbol;} @list l1:level8 {mso-level-number-format:bullet; mso-level-text:o; mso-level-tab-stop:294.15pt; mso-level-number-position:left; margin-left:294.15pt; text-indent:-18.0pt; font-family:”Courier New”;} @list l1:level9 {mso-level-number-format:bullet; mso-level-text:\F0A7; mso-level-tab-stop:330.15pt; mso-level-number-position:left; margin-left:330.15pt; text-indent:-18.0pt; font-family:Wingdings; mso-bidi-font-family:Wingdings;} @list l2 {mso-list-id:374893546; mso-list-type:hybrid; mso-list-template-ids:1689187804 -1239230930 69337091 69337093 69337089 69337091 69337093 69337089 69337091 69337093;} @list l2:level1 {mso-level-number-format:bullet; mso-level-text:\F0FE; mso-level-tab-stop:43.55pt; mso-level-number-position:left; margin-left:20.85pt; text-indent:4.7pt; mso-ansi-font-size:8.0pt; font-family:Wingdings;} @list l3 {mso-list-id:399442546; mso-list-type:hybrid; mso-list-template-ids:734138048 68747265 1565922342 68747269 68747265 68747267 68747269 68747265 68747267 68747269;} @list l3:level1 {mso-level-number-format:bullet; mso-level-text:\F0B7; mso-level-tab-stop:72.0pt; mso-level-number-position:left; margin-left:72.0pt; text-indent:-18.0pt; font-family:Symbol;} @list l3:level2 {mso-level-start-at:4; mso-level-number-format:bullet; mso-level-text:-; mso-level-tab-stop:108.0pt; mso-level-number-position:left; margin-left:108.0pt; text-indent:-18.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”;} @list l4 {mso-list-id:740638954; mso-list-type:hybrid; mso-list-template-ids:-272844082 -1194534486 69337091 69337093 69337089 69337091 69337093 69337089 69337091 69337093;} @list l4:level1 {mso-level-start-at:0; mso-level-number-format:bullet; mso-level-text:-; mso-level-tab-stop:39.6pt; mso-level-number-position:left; margin-left:39.6pt; text-indent:-36.75pt; mso-ansi-font-size:10.0pt; font-family:”Tahoma”,”sans-serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”;} @list l5 {mso-list-id:825438507; mso-list-type:simple; mso-list-template-ids:796658196;} @list l5:level1 {mso-level-start-at:0; mso-level-number-format:bullet; mso-level-text:-; mso-level-tab-stop:18.0pt; mso-level-number-position:left; margin-left:18.0pt; text-indent:-18.0pt;} @list l6 {mso-list-id:931204864; mso-list-type:hybrid; mso-list-template-ids:1872812210 -610106386 69468163 69468165 69468161 69468163 69468165 69468161 69468163 69468165;} @list l6:level1 {mso-level-start-at:2; mso-level-number-format:bullet; mso-level-text:-; mso-level-tab-stop:46.5pt; mso-level-number-position:left; margin-left:46.5pt; text-indent:-28.5pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”;} @list l7 {mso-list-id:1391532956; mso-list-type:hybrid; mso-list-template-ids:-1223413850 69468161 69468163 69468165 69468161 69468163 69468165 69468161 69468163 69468165;} @list l7:level1 {mso-level-number-format:bullet; mso-level-text:\F0B7; mso-level-tab-stop:36.0pt; mso-level-number-position:left; text-indent:-18.0pt; font-family:Symbol;} @list l8 {mso-list-id:1425298422; mso-list-type:simple; mso-list-template-ids:796658196;} @list l8:level1 {mso-level-start-at:0; mso-level-number-format:bullet; mso-level-text:-; mso-level-tab-stop:18.0pt; mso-level-number-position:left; margin-left:18.0pt; text-indent:-18.0pt;} @list l9 {mso-list-id:1520965320; mso-list-type:hybrid; mso-list-template-ids:1159651388 -1239230930 69337091 69337093 69337089 69337091 69337093 69337089 69337091 69337093;} @list l9:level1 {mso-level-number-format:bullet; mso-level-text:\F0FE; mso-level-tab-stop:43.55pt; mso-level-number-position:left; margin-left:20.85pt; text-indent:4.7pt; mso-ansi-font-size:8.0pt; font-family:Wingdings;} @list l10 {mso-list-id:1528523572; mso-list-type:hybrid; mso-list-template-ids:-96456558 -1239230930 69337091 69337093 69337089 69337091 69337093 69337089 69337091 69337093;} @list l10:level1 {mso-level-number-format:bullet; mso-level-text:\F0FE; mso-level-tab-stop:43.55pt; mso-level-number-position:left; margin-left:20.85pt; text-indent:4.7pt; mso-ansi-font-size:8.0pt; font-family:Wingdings;} @list l11 {mso-list-id:1609387554; mso-list-type:hybrid; mso-list-template-ids:-1965548386 -402737872 67698691 67698693 67698689 67698691 67698693 67698689 67698691 67698693;} @list l11:level1 {mso-level-number-format:bullet; mso-level-text:\F02D; mso-level-tab-stop:108.0pt; mso-level-number-position:left; margin-left:108.0pt; text-indent:-18.0pt; font-family:Symbol;} @list l12 {mso-list-id:1657997570; mso-list-type:hybrid; mso-list-template-ids:-1655811646 69468161 69468163 69468165 69468161 69468163 69468165 69468161 69468163 69468165;} @list l12:level1 {mso-level-number-format:bullet; mso-level-text:\F0B7; mso-level-tab-stop:36.0pt; mso-level-number-position:left; text-indent:-18.0pt; font-family:Symbol;} @list l13 {mso-list-id:1677808099; mso-list-type:hybrid; mso-list-template-ids:-1917392626 -54912608 68747267 68747269 68747265 68747267 68747269 68747265 68747267 68747269;} @list l13:level1 {mso-level-start-at:4; mso-level-number-format:bullet; mso-level-text:-; mso-level-tab-stop:54.0pt; mso-level-number-position:left; margin-left:54.0pt; text-indent:-18.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”;} @list l14 {mso-list-id:1730492510; mso-list-type:simple; mso-list-template-ids:68747265;} @list l14:level1 {mso-level-number-format:bullet; mso-level-text:\F0B7; mso-level-tab-stop:18.0pt; mso-level-number-position:left; margin-left:18.0pt; text-indent:-18.0pt; font-family:Symbol;} @list l15 {mso-list-id:1764916308; mso-list-type:hybrid; mso-list-template-ids:-901735616 -1239230930 69337091 69337093 69337089 69337091 69337093 69337089 69337091 69337093;} @list l15:level1 {mso-level-number-format:bullet; mso-level-text:\F0FE; mso-level-tab-stop:40.7pt; mso-level-number-position:left; margin-left:18.0pt; text-indent:4.7pt; mso-ansi-font-size:8.0pt; font-family:Wingdings;} @list l16 {mso-list-id:1866596793; mso-list-type:simple; mso-list-template-ids:796658196;} @list l16:level1 {mso-level-start-at:0; mso-level-number-format:bullet; mso-level-text:-; mso-level-tab-stop:18.0pt; mso-level-number-position:left; margin-left:18.0pt; text-indent:-18.0pt;} @list l17 {mso-list-id:2121993322; mso-list-type:hybrid; mso-list-template-ids:-712869336 -1194534486 69337091 69337093 69337089 69337091 69337093 69337089 69337091 69337093;} @list l17:level1 {mso-level-start-at:0; mso-level-number-format:bullet; mso-level-text:-; mso-level-tab-stop:39.6pt; mso-level-number-position:left; margin-left:39.6pt; text-indent:-36.75pt; mso-ansi-font-size:10.0pt; font-family:”Tahoma”,”sans-serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”;} @list l18 {mso-list-id:2146504124; mso-list-type:hybrid; mso-list-template-ids:364574518 -501181742 69337091 69337093 69337089 69337091 69337093 69337089 69337091 69337093;} @list l18:level1 {mso-level-number-format:bullet; mso-level-text:\F0B7; mso-level-tab-stop:36.0pt; mso-level-number-position:left; text-indent:-18.0pt; font-family:Symbol;} @list l0:level1 lfo4 {mso-level-number-format:bullet; mso-level-numbering:continue; mso-level-text:\2022; mso-level-tab-stop:none; mso-level-number-position:left; mso-level-legacy:yes; mso-level-legacy-indent:17.0pt; mso-level-legacy-space:0cm; margin-left:0cm; text-indent:0cm; font-family:”Times New Roman”,”serif”;} ol {margin-bottom:0cm;} ul {margin-bottom:0cm;} –> <!–[if gte mso 10]> /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:”\041E\0431\044B\0447\043D\0430\044F \0442\0430\0431\043B\0438\0446\0430″; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-unhide:no; mso-style-parent:””; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin:0cm; mso-para-margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”;} <![endif]–><!–[if gte mso 9]> <![endif]–><!–[if gte mso 9]> <![endif]–>

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

Енап®НL

Енап®Н

(Enap®– HL)

(Enap®– H)

Склад:

діючі речовини:1 таблетка містить еналаприлу малеату 10 мг і гідрохлортіазиду 12,5 мг або еналаприлу малеату 10 мг і гідрохлортіазиду 25 мг;

допоміжні речовини: натрію гідрокарбонат, лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний, крохмаль прежелатинізований, тальк, магнію стеарат, барвник хіноліновий жовтий (Е 104) – лише в Енапі®– Н.

Лікарська форма. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Комбіновані препарати інгібіторів АПФ. Еналаприл і діуретики. Код АТС С09В А02.

Клінічні характеристики.

Показання.

Артеріальна гіпертензія у пацієнтів, яким показана комбінована терапія.

Протипоказання.

* Підвищена чутливість до еналаприлу та до інших інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту (АПФ), гідрохлортіазиду та до інших похідних сульфонамідів або до інших компонентів препаратів Енап-H або Енап-HL.

* Наявність в анамнезі ангіоневротичного набряку, повязаного з попереднім лікуванням інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту.

* Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк.

* Пацієнти з тяжкими порушеннями функції нирок (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв або рівень креатиніну у сироватці крові перевищує 265 мкмоль/л (3 мг/100 мл).

* Стеноз ниркової артерії.

* Під час проведення гемодіалізу.

* Клінічний стан після трансплантації нирки.

* Тяжкі порушення функції печінки.

* Анурія, первинний гіперальдостеронізм.

* Вагітність.

Спосіб застосування та дози.

Артеріальна гіпертензія

Таблетки з фіксованою комбінацією еналаприлу малеату та гідрохлортіазиду призначають пацієнтам, у яких артеріальний тиск недостатньо контролюється тільки одним еналаприлом.

Застосування фіксованої комбінації еналаприлу малеату і гідрохлортіазиду не підходить для початкової терапії та зазвичай рекомендується після коригування доз індивідуальних компонентів. При клінічній доцільності можна переходити одразу від монотерапії до фіксованої комбінації.

Режим дозування встановлюють індівідуально залежно від стану хворого та ступеня тяжкості артеріальної гіпертензії. Лікування слід розпочинати з низьких доз препарату з поступовим збільшенням дозування. Препарат застосовують перорально незалежно від прийому їжі. Встановлену добову дозу слід приймати вранці разом із великою кількістю рідини.

Зазвичай доза становить 1 таблетку, яку застосовують 1 раз на добу. При необхідності дозування може бути підвищене до 2 таблеток на добу, які застосовують 1 раз на добу.

Таблетки з фіксованою комбінацією 10 мг/25 мг та 20 мг/12,5 мг можуть замінити терапію, що складається з прийому окремо 10 або 20 мг еналаприлу та відповідно 25 або 12,5 мг гідрохлортіазиду, у пацієнтів, стан яких стабілізовано лікуванням індивідуальними компонентами.

Попереднє лікування діуретиками:симптоматична гіпотензія може виникнути на початку терапії Енапом-H або Енапом-HL. Частіше вона спостерігається у пацієнтів‚ у яких попередня терапія діуретиками викликала порушення водно-електролітного балансу. Терапія діуретиками має бути припинена за 2-3 дні до початку терапії препаратами Енап-H або Енап-HL.

Дозування при порушенні функції нирок

Кліренс креатиніну понад 30 мл/хв

Для пацієнтів із порушеннями нирок з кліренсом креатиніну ? 30 мл/хв перед переходом до фіксованої комбінації необхідне коригування дози еналаприлу шляхом титрування. Для таких пацієнтів петльові діуретики більш прийнятні за тіазиди. Доза еналаприлу та гідрохлортіазиду має бути найменшою. Необхідний періодичний контроль калію і креатиніну, наприклад, кожні 2 місяці, коли стан пацієнта стабілізувався.

Кліренс креатиніну менше 30 мл/хв

Застосування препарату протипоказане.

Спеціальні популяції

Для пацієнтів із виснаженням солей/об’єму початкова доза еналаприлу становить 5 мг або менше і рекомендується титрування монокомпонентів.

Дозування для пацієнтів літнього віку

Застосування препарату пацієнтам літнього віку здійснюють у таких же самих дозах, як і для молодших пацієнтів. У випадку фізіологічної ниркової недостатності перед переходом до фіксованої комбінації необхідне коригування дози еналаприлу шляхом титрування.

Немає обмеження у часі щодо тривалості лікування.

Побічні реакції.

Найчастішими побічними реакціями були запаморочення і підвищена втомлюваність, що зазвичай зникали при зниженні дози і рідко вимагали відміни препарату.

Іншими побічними реакціями (1-2 %) були: м’язові судоми, нудота, астенія, ортостатичні ефекти, включаючи артеріальну гіпотензію; головний біль, кашель та імпотенція.

Включені побічні реакції, про які повідомлено під час застосування одного еналаприлу або одного гідрохлортіазиду, або під час клінічних досліджень, або після виходу препарату на ринок.

Дуже поширені(?1/10), поширені(?1/100, <1/10), <span style=’mso-bidi-font-style:italic’>непоширені(?1/1000, <1/100)<span style=’mso-bidi-font-style:italic’>, рідко поширені (?1/10000, <1/1000)<span style=’mso-bidi-font-style:italic’>, дуже рідко поширені (<1/10000)<span style=’mso-bidi-font-style:italic’>, невідомі (частоту не можна оцінити із доступних даних).

З боку системи крові та лімфатичної системи

Непоширені: анемія (включаючи апластичну і гемолітичну анемію);

рідко поширені: нейтропенія, зниження рівня гемоглобіну і гематокриту, алкалоз, тромбоцитопенія, агранулоцитоз, пригнічення функції кісткового мозку, лейкопенія, панцитопенія, лімфаденопатія, аутоімунні захворювання, але причинний зв’язок із застосуванням препарату не встановлений.

Ендокринні порушення

Невідомо: синдром порушення секреції антидіуретичного гормона.

Метаболічні порушення

Поширені: гіпокаліємія, підвищення рівня холестеролу, підвищення рівня тригліцеридів, гіперурикемія;

непоширені: гіпоглікемія, подагра;

рідко поширені: підвищення рівня глюкози у крові;

дуже рідко поширені: гіперкальціємія.

З боку нервової системи

Дуже поширені: запаморочення;

поширені: головний біль, депресія, зміни смаку;

непоширені: сплутаність свідомості, сонливість, безсоння, нервозність, парестезія, вертиго;

рідко поширені: розлади сну, порушення сну, парез (унаслідок гіпокаліємії).

З боку органа зору

Поширені: порушення зору;

невідомі: ксантопсія.

З боку органа слуху

Поширені: шум у вухах.

З боку серцево-судинної системи

Поширені: артеріальна гіпотензія (включаючи ортостатичну гіпотензію), неортостатична гіпотензія, біль у грудній клітці, різноманітні порушення серцевого ритму, стенокардія, тахікардія;

непоширені: припливи, відчуття серцебиття, інфаркт міокарда, церебрально-васкулярний інсульт, можливо, вторинний при надмірній артеріальній гіпотензії у пацієнтів з високим ризиком);

дуже рідко поширені: феномен Рейно, синкопе.

З боку дихальної системи, грудної клітки та органів середостіння

Дуже поширені: кашель;

поширені: задишка;

непоширені: ринорея, фарингіт та охриплість, бронхоспазм/астма;

рідко поширені: інфільтрат легень, дихальна недостатність (включаючи пневмоніт та набряк легень), риніт, алергічний альвеоліт/еозинофільна пневмонія.

З боку шлунково-кишкового тракту

Дуже поширені: нудота;

поширені: діарея, біль у животі;

непоширені: кишкова непрохідність, панкреатит, блювання, диспепсія, запор, анорексія, подразнення слизової оболонки шлунка, сухість у роті, пептична виразка, метеоризм;

рідко поширені: стоматит/афтозні виразки, глосит;

дуже рідко поширені: ангіоневротичний набряк кишечнику.

З боку печінки та жовчного міхура

Рідко поширені: печінкова недостатність,некроз печінки (може бути летальним), гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), жовтяниця, холецестит (зокрема у пацієнтів із вже існуючою жовчокам’яною хворобою).

З боку шкіри та підшкірних тканин

Поширені: висипання, гіперчутливість/ангіоневротичний набряк: повідомлялося про ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані;

непоширені: підвищене потовиділення, свербіж, кропив’янка, алопеція;

рідко поширені: поліморфна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, ексфоліативний дерматит, токсичний епідермальний некроліз, пурпура, шкірний червоний вовчак, пухирчатка, еритродермія, анафілактична реакція.

Повідомлялося про комплекс симптомів, який міг включати деякі або всі з наступних симптомів: гарячку, серозит, некротизуючий ангіїт (васкуліт), міалгію/міозит, артралгію/артрит, позитивний результат аналізу на антинуклеарний фактор, підвищену ШОЕ, еозинофілію та лейкоцитоз. Можуть виникати висип, фоточутливість або інші дерматологічні прояви.

З боку скелетно-м’язового апарату, сполучної та кісткової тканин.

Поширені: м’язові судоми;

непоширені: артралгія.

З боку нирок і сечового міхура.

Непоширені: дисфункція нирок, ниркова недостатність, протеїнурія;

рідко поширені: олігурія, інтерстиціальний нефрит.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз.

Непоширені: імпотенція, зниження лібідо;

рідко поширені: гінекомастія.

Загальні порушення та порушення умов введення

Дуже поширені: астенія;

поширені: біль у грудях, підвищена втомлюваність;

непоширені: спазми у мязах, припливи, нездужання, гарячка, сіаладеніт.

Лабораторні показники

Поширені: гіперкаліємія, підвищення рівня креатиніну сироватки;

непоширені: підвищення сечовини у сироватці крові, гіпонатріємія;

рідко поширені: підвищення ферментів печінки, підвищення білірубіну сироватки крові, глюкозурія, гіпохлоремічний алкалоз.

Ці симптоми, як правило, носять оборотній характер при відміні препарату.

Передозування.

Немає в наявності специфічної інформації щодо лікування передозування Енапу-Н або Енапу-HL. Лікування симптоматичне і підтримуюче. Лікування Енапом-Н або Енапом-HL слід припинити і за станом пацієнта слід встановити ретельне спостереженняя. Пропоновані заходи включають викликання блювання та/або промивання шлунка і корекцію дегідратації та електролітного дисбалансу і гіпотензії встановленими процедурами.

Еналаприлу малеат

Симптоми
Найбільш частими ознаками передозування, згідно з існуючими даними, є виражена артеріальна гіпотензія, яка починається приблизно через 6 годин після прийому препарату і збігається з блокадою системи ренін-ангіотензин, і ступор. Рівні еналаприлату у плазмі крові, які перевищують у 100 і 200 разів максимальні рівні, що досягаються при прийомі терапевтичних доз, за повідомленнями, реєструвалися після прийому відповідно 300 мг і 440 мг еналаприлу.

Лікування
Після прийому внутрішньо великої кількості таблеток рекомендується припинення прийому препарату, моніторинг життєвоважливих параметрів у лікарні, промивання шлунка, застосування активованого вугілля і проносного засобу. Лікування симптоматичне. Артеріальна гіпотензія корегується інфузією 0,9 % розчину натрію хлориду. Зазвичай достатньопокластипацієнтана спинуна низькій подушці. У більш тяжких випадках слід вводити інфузію 0,9 % розчину натрію хлориду і, у разі необхідності, інфузії ангіотензину II. Слід перевіряти артеріальний тиск пацієнта, пульс, дихання, концентрації сечовини, креатиніну та електролітів у сироватці крові, і діурез.

У більш тяжких випадках, токсичні кількості еналаприлу та/або еналаприлату необхідно видалити з кровообігу за допомогою гемодіалізу. Терапія за допомогою кардіостимулятора призначена при брадикардії, резистентній до терапевтичних засобів. Постійно слід контролювати життєві показники, концентрації електролітів та креатиніну в сироватці крові.

Гідрохлортіазид
Найпоширенішими є ознаки і симптоми, викликані недостатністю електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія) та дегідратацією внаслідок надмірного діурезу. Якщо також застосовувалися серцеві глікозиди, гіпокаліємія може акцентувати серцеву аритмію.

Застосування у період вагітності та годування груддю.

Застосування у період вагітності

Не рекомендується застосування Енапу-Н або Енапу-HLу період вагітності. При виявленні вагітності прийом Енапу-Н або Енапу-HLпотрібно негайно припинити, окрім випадків, коли призначення цих препаратів вважається життєво необхідним для матері.

Епідеміологічні висновки відносно ризику тератогенності після впливу інгібіторів АПФ протягом І триместру вагітності не є однозначними; однак не можна виключати невеликого підвищення ризику. Якщо продовження терапії інгібіторами АПФ не вважається важливим, пацієнток, які планують вагітність, слід перевести на альтернативне антигіпертензивне лікування, яке має затверджений профіль безпеки застосування під час вагітності. Якщо вагітність встановлена, лікування інгібіторами АПФ слід негайно припинити, та, якщо це можливо, слід розпочати альтернативну терапію. Відомо, що застосування інгібіторів АПФ під час ІІ і ІІІ триместру вагітності може зумовити розвиток фетотоксичності (зниження функції нирок, олігогідрамніон,ретардація окостеніння черепа) і неонатальну токсичність (ниркову недостатність, гіпотензію, гіперкаліємію).

При призначенні Енапу-Н або Енапу-HLнеобхідно інформувати пацієнтку відносно потенційної шкоди для плода.

У випадках, коли призначення препарату під час вагітності вважають необхідним, слід проводити періодичні ультразвукові обстеження для оцінки інтраамніотичного простору. При виявленні олігоамніону прийом препарату слід припинити, за винятком випадків, коли його призначення вважають життєвонеобхідним для матері. Однак як лікарям, так і пацієнтам необхідно знати про те, що олігоамніон може розвинутися вже після появи у плода необоротних ушкоджень.

Якщо застосування інгібіторів АПФ відбулося у ІІ триместрі вагітності, рекомендується провести ультразвукове дослідження функції нирок ембріона та черепа ембріона.

Немовлят, матері яких приймали інгібітори АПФ, слід ретельно перевіряти на предмет артеріальної гіпотензії, олігурії та гіперкаліємії. Еналаприл, який має здатність проникати крізь плаценту, можна частково вивести з організму новонародженого шляхом перитонеального діалізу; теоретично його можна вивести шляхом обмінного переливання крові, хоча немає досвіду щодо проведення останньої процедури.

Існує обмежений досвід застосування гідрохлортіазиду у період вагітності, особливо у період І триместру. Досліджень на тваринах недостатньо.

Гідрохлортіазид проникає крізь плаценту. З огляду на фармакологічний механізм дії гідрохлортіазиду, його застосування під час ІІ та ІІІ триместрів вагітності може зашкодити кровопостачанню між плацентою та плодом і спричинити жовтяницю, розлад електролітного балансу та тромбоцитопенію у плода та немовляти.

Гідрохлортіазид не слід застосовувати при набряках та артеріальній гіпертензії у вагітних, а також преекслампсії, через ризик зменшення об’єму плазми та гіпоперфузії плаценти, якщо це не гарантує позитивного впливу на перебіг захворювання.

Гідрохлортіазид не слід застосовувати при артеріальній гіпертензії у вагітних, окрім рідкісних випадків, коли не можна застосувати ніякі інші препарати.

Період годування груддю

Обмежені фармакокінетичні дані демонструють дуже низькі концентрації у грудному молоці. Хоча ці концентрації не мають клінічного значення, застосування Енапу-Н або Енапу-HL у період годування груддю не рекомендується для недоношених дітей і протягом перших кількох тижнів після пологів, через гіпотетичний ризик серцево-судинних і ниркових ефектів і недостатність клінічного досвіду. При необхідності застосування препарату слід припинити годування груддю.

Діти.Безпека і ефективність застосування препарату дітям не встановлені.

Особливості застосування.

Еналаприл та гідрохлортіазид

Артеріальна гіпотензія та дисбаланс електролітів

Симптоматичну артеріальну гіпотензію рідко спостерігають у пацієнтів із неускладненою артеріальною гіпертензією. У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, які отримують Енап-H або Енап-HL, артеріальна гіпертензія розвивається частіше у пацієнтів із виснаженням солі/об’єму, наприклад, унаслідок терапії діуретиками, обмеження вживання солі, діалізу, наявності діареї або блювання. Необхідно проводити регулярний контроль рівня електролітів у сироватці крові для таких пацієнтів. Симптоматична артеріальна гіпотензія спостерігалася у пацієнтів із серцевою недостатністю, яка супроводжувалася або не супроводжувалася нирковою недостатністю. Артеріальна гіпотензія розвивалася частіше у пацієнтів із тяжкими формами серцевої недостатності, яким застосовували вищі дози петльових діуретиків, з гіпонатріємією або порушеннями функції нирок. Таким пацієнтам лікування препаратом слід розпочинати під наглядом лікаря. При зміні дози Енапу-H або Енапу-HL та/або діуретика нагляд має бути особливо ретельним. Аналогічним чином слід вести спостереження за пацієнтами з ішемічною хворобою серця, а також із захворюваннями судин мозку, в яких різке зниження артеріального тиску може призвести до інфаркту міокарда або інсульту.

При розвитку артеріальної гіпотензії пацієнта слід покласти на спину та, якщо необхідно, ввести внутрішньовенно0,9 % розчин натрію хлориду. Транзиторна артеріальна гіпотензія при прийомі препарату не є протипоказанням для лікування, яке можна продовжувати після нормалізації артеріального тиску та відновлення об’єму рідини.

У деяких пацієнтів із серцевою недостатністю і нормальним або зниженим артеріальним тиском препарат може додатково зназити рівень артеріального тиску. Таку реакцію на прийом препарату можна очікувати і її не слід розцінювати як підставу для припинення лікування. У тих випадках, коли артеріальна гіпотензія стає резистентною до лікування, слід знизити дозу та/або припинити лікування діуретиком та або препаратом Енап-H або Енап-HL.

Порушення функції нирок

Повідомлялося про порушення функції нирок, спричинене еналаприлом, особливо у пацієнтів із тяжкою серцевою недостатністю або захворюваннями нирок, включаючи стеноз ниркових артерій. Якщо діагноз встановлено швидко і проведено відповідне лікування, ниркова недостатність, пов’язана з терапією еналаприлом, зазвичай оборотна.

У деяких пацієнтів з артеріальною гіпертензією без раніше існуючої ниркової недостатності при прийомі еналаприли разом з діуретиком спостерігається підвищення сечовини і креатиніну у сироватці крові. Можуть знадобитися зниження дози еналаприлу та/або припинення прийому діуретиків. У такому разі необхідно враховувати можливість існування стенозу ниркових артерій.

Гіперкаліємія

Комбінація еналаприлу та діуретика в низьких дозах може спричинити виникнення гіперкаліємії.

Літій

Супутній прийом еналаприлу та літію зазвичай не рекомендується.

Пацієнти літнього віку

Ефективність і переносимість еналаприлу малеату і гідрохлортіазиду, що застосовуються одночасно, подібні як у пацієнтів літнього віку, так і у молодших дорослих пацієнтів з артеріальною гіпертензією.

Застосування дітям

Безпека та ефективність застосування препарату дітям не встановлені.

Еналаприл

Аортальний або мітральний стеноз/гіпертрофічна кардіоміопатія

Як і усі вазодилататори, інгібітори АПФ необхідно з обережністю застосовувати пацієнтам із стенозом мітрального клапана і блокадою відтоку з лівого шлуночка. Їх застосування слід запобігати у разі кардіогенного шоку та обструкції вихідного отвору лівого шлуночка.

Реноваскулярна гіпертензія

У пацієнтів із двобічним стенозом ниркових артерій або зі стенозом аорти єдиної здорової нирки, які приймають АПФ інгібітори, існує підвищений ризик розвитку артеріальної гіпотензії. Навіть при слабких змінах креатиніну сироватки крові може погіршитися функція нирок. У цих пацієнтів лікування слід розпочинати під суворим медичним контролем, з низьких доз і при ретельному коригуванні доз та контролі функції нирок.

Пацієнти, які перебувають на гемодіалізі

У пацієнтів, які перебувають на діалізі з використанням мембран із високою проникністю (наприклад, AN 69) і супутнім лікуванням інгібіторами АПФ, у деяких випадках розвивалися анафілактоїдні реакції. Тому для таких пацієнтів рекомендується застосування діалізних мембран іншого типу або антигіпертензивних засобів іншої групи.

Пересадка нирок

Досвід застосування Енапу-H або Енапу-HL пацієнтам із нещодавно перенесеною пересадкою нирки відсутній. Тому лікування препаратом для них не рекомендується.

Порушення функції печінки

Дуже рідко із застосуванням інгібіторів АПФ пов’язують синдром, який розпочинається з холестатичної жовтяниці і прогресує до некрозу печінки, іноді з летальним наслідком. Механізм цього синдрому невідомий. Пацієнтам, які отримують інгібітори АПФ, при виникненні жовтяниці або значному підвищенні печінкових ферментів слід припинити їх прийом і отримати відповідну медичну допомогу.

Нейтропенія/агранулоцитоз

Були повідомлення про нейтропенію/агранулоцитоз, тромбоцитопенію та анемію у пацієнтів, які отримують терапію інгібіторами АПФ. Нейтропенія рідко виникає у пацієнтів із нормальною функцією нирок і без особливих факторів ризику. Еналаприл слід дуже обережно застосовувати пацієнтам із колагенозом, при імунонодепресивній терапі, при лікуванні алопуринолом або прокаїнамідом, або при комбінації вищевказаних факторів ризику, особливо якщо раніше встановлено порушення функції нирок. У деяких з таких пацієнтів розвиваються тяжкі інфекції, які іноді не реагують на інтенсивну терапію антибіотиками.

При застосуванні еналаприлу цим пацієнтам рекомендується періодичний моніторинг лейкоцитів, а пацієнта слід попередити щодо інформування лікаря про будь-які ознаки інфекції.

Гіперкаліємія

У деяких пацієнтів при прийомі інгібіторів АПФ, включаючи еналаприл, відзначалося збільшення концентрації калію у сироватці крові. До факторів ризику виникнення гіперкаліємії належать ниркова недостатність або зниження функції нирок, вік (понад 70 років), цукровий діабет, інтеркурентні стани, такі як дегідратація, гостра серцева недостатність, метаболічний ацидоз та одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків (наприклад, спіронолактон, еплеренон, триамтерен або амілорид), харчових добавок, що містять калій, або замінників солі з калієм; або інших препаратів, що викликають підвищення концентрації калію у сироватці крові (наприклад, гепарин). Застосування харчових добавок, що містять калій, калійзберігаючих діуретиків або замінників солі з калієм, особливо у пацієнтів з порушеннями функції нирок, може призвести до значного збільшення рівня калію в сироватці крові. Гіперкаліємія може спричинити виникнення серйозної, іноді фатальної аритмії. При одночасному застосуванні Енапу-Н або Енапу-HL і будь-якого з зазначених засобів слід регулярно перевіряти рівень калію у сироватці крові.

Гіпоглікемія

Пацієнтам, хворим на цукровий діабет, які приймають пероральні антидіабетичні препарати або інсулін, необхідний ретельний глікемічний контроль, особливо у перший місяць лікування інгібіторами АПФ.

Підвищена чутливість/ангіоневротичний набряк

У пацієнтів, яких лікували інгібіторами ангіотензинперетворювального ферменту, включаючиЕнап-Н або Енап-HL, у деяких випадках з’являвся ангіоневротичний набряк обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щилини та/або гортані. Він може виникати у будь-який час протягом лікування. У такому випадку застосуванняЕнапу-Н або Енапу-HLнеобхідно негайно припинити і встановити постійне спостереження за пацієнтом, щоб упевнитися у повному зникненні симптомів. Навіть якщо відначається лише набряк язика при відсутності дихального дистресу, пацієнту може знадобитися тривале спостереження, оскільки лікування антигістамінними і кортикостероїдними агентами може бути недостатнім.

Дуже рідко повідомлялося про летальний ангіоневротичний набряк гортані або язика. При виникненні набряку язика, голосової щілини або гортані ймовірне виникнення обструкції дихальних шляхів, особливо у пацієнів, які перенесли операцію на органах дихання. У цих випадках необхідне застосування невідкладної терапії, яка може включати підшкірне введення розчину адреналіну 1:1000 (0,3-0,5 мл) та/або заходи для забезпечення вільної прохідності дихальних шляхів.

У представників негроїдної раси, які застосовували інгібітори АПФ, частіше виникав ангіоневротичний набряк порівняно з пацієнтами інших рас.

Пацієнти, які мають в анамнезі ангіоневротичний набряк, який не пов’язують із застосуванням інгібіторів АПФ, можуть мати підвищений ризик його виникнення і при застосуванні інгібіторів АПФ.

Анафілактоїдні реакції при десенсибілізуючій терапії

Зрідка у пацієнтів, які отримували інгібітори АПФ, під час проведення десенсибілізації алергеном з отрути перетинчастокрилих, розвивалися анафілактоїдні реакції, що могли бути загрозливими до життя пацієнтів. Подібних реакцій можна уникнути, якщо до початку гіпосенсенсибілізації тимчасово припинити прийом інгібітора АПФ.

Анафілактоїдні реакції при аферезі ліпопротеїнів низької щільності (ЛПНЩ)

Рідко при аферезі ЛПНЩ за допомогою декстрансульфату у пацієнтів, які отримують інгібітори АПФ, можуть проявлятися небезпечні для життя анафілактоїдні реакції. Таких реакцій можна уникнути при тимчасовій відміні терапії інгібітором АПФ перед кожним аферезом.

Кашель

Повідомлялося про виникнення кашлю при лікуванні інгібіторами АПФ. Зазвичай кашель носить непродуктивний, стійкий характер і припиняється після відміни препарату. Кашель у зв’язку з лікуванням інгібітором АПФ необхідно враховувати при диференційній діагностиці кашлю.

Хірургічні операції/анестезія

Під час великих хірургічних операцій або при анестезії із застосуванням препаратів, які спричиняють артеріальну гіпотензію, еналаприл блокує утворення ангіотензину ІІ вторинно до компенсаторного вивільнення реніну. Якщо при цьому розвивається артеріальна гіпотензія, яку можна пояснити цими механізмами взаємодії, вона коригується за допомогою збільшення об’єму рідини.

Расовий фактор

Як повідомлялося для інших інгібіторів АПФ, еналоприл може менш ефективно знижувати артеріальний тиск у пацієнтів негроїдної раси з гіпертензією, ніж у пацієнтів іншої раси, що, можливо, пояснюється низьким рівнем реніну у крові цих пацієнтів.

Гідрохлортіазид

Порушення функції нирок

Тіазиди можуть виявитися недостатньо ефективними діуретиками для лікування пацієнтів з порушенням функції нирок, а також коли рівень кліренсу креатиніну 30 мл/хв і нижче (тобто при помірній або вираженій нирковій недостатності).

Таблетки Енапу-H або Енапу-HL не слід призначати пацієнтам з нирковою недостатністю (кліренс креатиніну < 80 мл/хв),доки титрування окремих компонентів препарату не вкаже на необхідність доз, присутніх у комбінованих таблетках.

Порушення функції печінки

Тіазиди слід з обережністю застосовувати пацієнтам з порушеннями функції печінки або прогресуючим захворюванням печінки, оскільки навіть при незначних відхиленнях рідинного та електролітного балансу може виникнути печінкова кома.

Метаболічні та ендокринні ефекти

Терапія тіазидами може змінювати толерантність до глюкози. Може бути потрібною корекція доз антидіабетичних препаратів, включаючи інсулін.

Тіазиди можуть знижувати рівні натрію, магнію та калію у сироватці крові.

Підвищення рівнів холестерину та тригліцеридів може асоціюватися з терапією тіазидними діуретиками; однак протягом застосування малих доз (12,5 мг) повідомлялося про мінімальний ефект або про його відсутність.

Тіазиди можуть знизити виділення кальцію з сечею та спричинити періодичне незначне підвищення кальцію у сироватці крові.

Виражена гіперкальціємія може бути проявом прихованого гіперпаратиреоїдизму. Застосування тіазидів слід припинити перед проведенням тестів щодо функції щитовидної залози.

Терапія тіазидними діуретиками може спричиняти гіперурикемію та/або загострення подагри у деяких ацієнтів. Однак еналаприл може підвищувати рівень сечової кислоти у сечі та, таким чином може послабити гіперурикемічний ефект гідрохлортіазиду.

Хоча немає наявних даних з контрольованих клінічних досліджень для пацієнтів, які отримують Енап-H або Енап-HL, їм, як для пацієнтів, які отримують діуретичну терапію, слід регулярно вимірювати рівні електролітів у сироватці через відповідні інтервали часу.

Тіазиди (включаючи гідрохлортіазид) можуть спричиняти дисбаланс рідини та електролітів (гіпокаліємія, гіпонатріємія і гіпохлоремічний алкалоз). Небезпечними ознаками порушення водно-електролітного балансу є ксеростомія, спрага, слабкість, летаргічний сон, сонливість, втомлюваність, м’язовий біль абосудоми, м’язова слабкість,артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія, порушення з боку шлунково-кишкового тракту (нудота, блювання).

Хоча протягом застосування тіазидних діуретиків може виникнути гіпокаліємія, сумісна терапія з еналаприлом може зменшити гіпокаліємію, спричинену застосуванням діуретика. Ризик гіпокаліємії може підвищуватися у пацієнтів з цирозом печінки, у пацієнтів з підвищеним діурезом, з недостатнім пероральним вживанням електролітів та у пацієнтів, які одночасно отримують терапію кортикостероїдами або адренокортикотропним гормоном (АКТГ).

У спекотну погоду у пацієнтів, які схильні до набряків, може виникнути гіпонатріємія. Дефіцит хлоридів зазвичай помірний та не потребує лікування.

Тіазиди підвищують виведення магнію з сечею, що може призвести до гіпомагнеземії.

Антидопінговий тест

Препарат містить гідрохлортіазид, що може давати позитивний результат в антидопінговому тесті.

Підвищена чутливість

У пацієнтів, схильних до алергії, або у хворих на бронхіальну астму в анамнезі можуть виникати реакції підвищеної чутливості до гідрохлортіазиду.

При застосуванні тіазидних діуретиків спостерігалося загострення або активація системного червоного вовчака.

Особливі попередження щодо неактивних компонентів препарату.

Енап-H та Енап-HL містять лактозу.Пацієнтам з рідкісними спадковими порушеннями галактозної недостатності, лактазної недостатності Лаппа чи синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не слід застосовувати цей препарат.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Під час керування автомобілем та іншими механічними засобами слід бути обережними та враховувати можливість виникнення небажаних реакцій з боку нервової системи, таких як запаморочення або сонливість.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Еналприлу малеат та гідрохлортіазид

Інші антигіпертензивні препарати

Супутнє застосування бета-блокаторів, метилдопи, блокаторів кальцієвих каналів може підвищувати гіпотензивний ефект препарату. Одночасне застосування нітрогліцерину та інших нітратів або вазодилататорів може додатково знизити артеріальний тиск.

Гангліоблокатори або адреноблокатори, поєднані з еналаприлом, слід вводити тільки під ретельним спостереженням за станом пацієнта.

Літій

При одночасному застосуванні літію і інгібіторів АПФ оборотньо підвищується концентрація літію у сироватці крові і збільшується його токсичність. Одночасне застосування з тіазидними діуретиками може ще підвищити рівні літію та збільшити ризик літієвої токсичності спричиненої інгібіторами АПФ. ЗастосуванняЕнапу-H або Енапу-HL з літієм не рекомендується, але якщо супутне застосування визначене як необхідне,слід ретельно перевіряти концентрації літію в сироватці.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП), включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2 інгібітори)

Нестероїдні протизапальні засоби,включаючи селективні інгібітори циклооксигенази-2 (ЦОГ-2 інгібітори) можуть знижувати ефект діуретиків та інших антигіпертензивних засобів. Таким чином, антигіпертензивний ефект антагоністів ангіотензину ІІ, інгібіторів АПФ та діуретиків може бути послабленийНПЗП, включаючи селективні інгібітори ЦОГ-2.

Супутній прийомНПЗП, включаючи селективні інгібітори,та антагоністів ангіотензину ІІ або інгібіторів АПФ спричиняє додатковий ефект підвищення рівнів калію в сироватці крові та може погіршити функцію нирок. Зазвичай ці явища оборотні.

Рідко може виникнути гостра ниркова недостатність, особливо у пацієнтів з порушеннями функції нирок (наприклад, пацієнтів літнього віку або пацієнтів зі зниженим об’ємом циркулюючої крові, включаючи тих, які приймають діуретики). Таким чином, препарат слід застосовувати з обережністю пацієнтам з порушеннями функції нирок.

Еналаприл

Калійзберігаючі діуретики і калієві добавки

Інгібітори АПФ послаблюють втрату калію. Калійзберегаючі діуретики (наприклад, спіронолактон, еплеренон, триамтерен або амілорид), калієві добавки або солі, що містять калій, можуть призводити до значного підвищення рівня калію у сироватці крові. Якщо необхідне одночасне застосування через встановлену гіпокаліємію, їх слід застосовувати з обережністю і проводити регулярний моніторинг рівня калію у сироватці крові.

Діуретики (тіазид або петльові діуретики)

Попередня терапія високими дозами діуретиків може призвести до зниження обєму циркулюючої крові в організмі, а потім до ризику артеріальної гіпотензії на початку терапії еналаприлом. Гіпотензивний ефект можна зменшити відміною діуретика, підвищенням об’єму або вживанням солі, або розпочинаючи лікування з низьких доз препарату.

Трициклічні антидепресанти/антипсихотичні засоби/наркотики

Одночасне застосування анесетиків, трициклічних антидепресантів і антипсихотичних засобів з інгібіторами АПФ може призводити до подальшого зниження артеріального тиску.

Препарати золота

Поодинокі реакції, подібні на реакції на нітрити (симптоми вазодилатації, у тому числі припливи, набряк обличчя, запаморочення, нудота, блювання та артеріальна гіпотензія), спостерігалися у пацієнтів, які лікувалися ін’єкційними препаратами золота (натрію ауротіомалат) та сумісно інгібітором АПФ, у тому числі еналаприлом.

Симпатоміметики

Симпатоміметики можуть зменшити антигіпертензивний ефект інгібіторів АПФ.

Алкоголь

Алкоголь потенціюєгіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.

Антидіабетичні препарати

Епідеміологічні дослідження вказують на те, що супутнє застосування інгібіторів АПФ та антидіабетичних засобів (інсуліни, пероральні гіпоглікемічні засоби) може підвищити ефект зниження глюкози у крові з ризиком гіпоглікемії. Такий ефект, ймовірно, матиме місце протягом перших тижнів супутнього лікування та у пацієнтів з порушенням функції нирок. Ацетилсаліцилова кислота, тромболітики, бета-блокатори

Еналаприл можна з обережністю застосовувати разом з ацетилсаліциловою кислотою (коли її застосовують як тромболітичний засіб), тромболітичними засобами і бета-блокаторами.

Гідрохлортіазид

Недеполяризуючі міорелаксанти

Тіазидні діуретики можуть посилити реакцію у відповідь на тубокурарин.

Алкоголь, барбітурати, наркотичні аналгетики

Може відбуватися потенціювання ортостатичної гіпотензії.

Антидіабетичні препарати (пероральні гіпоглікемічні препарати та інсулін)

Застосування антидіабетичних препаратів та тіазидних діуретиків може потребувати коригування дози антидіабетичного препарату.

Холестирамін та смоли колестиполу

Аніонно-обмінні смоли можуть зменшити всмоктування гідрохлортіазиду. Однократні дози холестираміну або смол колестиполу знижують всмоктування гідрохлортіазиду зі шлунково-кишкового тракту відповідно на 85 та 43 %.

Підвищення інтервалуQT(наприклад, прокаїнамід, аміодарон, соталол)

Підвищений ризик тахікардії типу «пірует».

Серцеві глікозиди

Гіпокаліємія може підвищити чутливість або збільшити клінічну відповідь серця на токсичність дигіталісу (наприклад, підвищена шлуночкова збудливість).

Кортикостероїди, адренокортикотропний гормон

Одночасне застосування з тіазидними діуретиками призводить до інтенсивного зниження електролітів, зокрема до гіпокаліємії.

Калійуретичні діуретики (наприклад, фуросемід), карбеноксолон або зловживання проносними засобами
Гідрохлортіазид можеcпричинити підвищення втрати калію і/або магнію.

Пресорні аміни (наприклад, адреналін)

Тіазиди можуть знизити реакцію у відповідь на пресорні аміни, але недостатньо для того, щоб виключати супутній прийом.

Цитотоксичні препарати (наприклад, циклофосфамід, метотрексат)

Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, можуть зменшити виведення цитотоксичних лікарських засобів через нирки та посилити їхні мієлосупресивні ефекти.

Інгібітори простагландин-синтази

У деяких пацієнтів їх застосування може зменшувати діуретичні, натрійуретичні та антигіпертензивні ефекти діуретиків.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Препарат є комбінацією інгібітора ангіотензинперетворювального ферменту (еналаприлу малеат) і діуретика (гідрохлоротіазид).

Ангіотензинперетворювальний фермент (АПФ) – це пептидилова дипептидаза, що каталізує перетворення ангіотензину І у пресорну субстанцію ангіотензин ІІ. Після абсорбції еналаприл гідролізується до еналаприлату, який пригнічує АПФ. Пригнічення АПФ призводить до зменшення рівня у плазмі крові ангіотензину ІІ, що призводить до збільшення активності реніну плазми крові (через пригнічення негативного оборотного зв’язку при вивільненні реніну) і зменшення секреції альдостерону.

АПФ ідентичний кініназі ІІ. Еналаприл може також блокувати розпад брадикініну, який є потужним вазодепресорним пептидом. Однак роль цього факту у терапевтичних ефектах еналаприлу залишається невідомою. У той час як механізм, за яким еналаприл знижує артеріальний тиск, передусім пов’язують із пригніченням активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, що відіграє основну роль у регуляції артеріального тиску, еналаприл може виявляти антигіпертензивний ефект навіть у пацієнтів із низькореніновою гіпертензією.

Гідрохлоротіазид – це сечогінний і антигіпертензивний засіб, що підвищує активність реніну плазми крові. Антигіпертензивні ефекти двох компонентів є адитивними і, як правило, тривають 24 години. Хоча один еналаприл проявляє гіпотензивну дію навіть у пацієнтів із низькореніновою гіпертензією, одночасне застосування з гідрохлоротіазидом у таких пацієнтів призводить до більшого зниження артеріального тиску. Компонент енаприлу у препараті, як правило, послабляє зменшення калію, викликане прийомом гідрохлортіазиду.

Фармакокінетика.

Еналаприлу малеат

Після перорального застосування еналаприл швидко абсорбується, досягаючи максимальних концентрацій у сироватці крові протягом 1 години. Базуючись на показнику виведення з сечею, об’єм абсорбції еналаприлу при пероральному застосуванні становить приблизно 60-70 %.

Після абсорбції еналаприл швидко і екстенсивно гідролізується до еналаприлату – потужного інгібітора ангіотензинперетворювального ферменту. Максимальні концентрації еналаприлату у сироватці крові досягаються через 3-4 години після перорального застосування еналаприлу малеату. Виводиться еналаприл головним чином нирками. Основними компонентами у сечі є еналаприлат, що становить приблизно 40 % від дози, і еналаприл у незміненому вигляді. За винятком перетворення в еналаприлат ознак істотного метаболізму еналаприлу немає. Профіль концентрації еналаприлату у сироватці крові характеризується пролонгованою термінальною фазою, що, імовірно, пов’язано зі зв’язуванням АПФ. В осіб із нормальною функцією нирок рівноважний стан концентрацій еналаприлату у сироватці крові досягається на 4-й день перорального застосування еналаприлу. Ефективний напівперіод кумуляції еналаприлату після багатократного перорального застосування еналаприлу становить 11 годин. Прийом їжі не впливає на абсорбцію еналаприлу у шлунково-кишковому тракті. Об’єм абсорбції і гідроліз еналаприлу є подібними при прийомі різних доз у межах рекомендованого терапевтичного діапазону.

Гідрохлортіазид

При моніторінгу рівнів у плазмі крові протягом принаймні 24 годин період напіввиведення із плазми крові становив 5,6-14,8 години. Гідрохлортіазид не метаболізується, але швидко виводиться нирками. При пероральному застосуванні як мінімум 61 % дози виводиться у незміненому вигляді протягом 24 годин. Гідрохлортіазид проникає через плацентарний і не проникає через гематоенцефалічний бар’єр.

Еналаприл/гідрохлортіазид

Одночасне багатократне застосування еналаприлу і гідрохлортіазиду незначним чином або взагалі не впливає на біодоступність цих препаратів. Комбінована таблетка є біоеквівалентною до окремих її компонентів, що застосовуються одночасно.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

Енап-HL: круглі плоскі таблетки білого кольору з насічкою з одного боку, зі скошеними краями.

Енап-H: круглі плоскі таблетки жовтого кольору з насічкою з одного боку, зі скошеними краями.

Термін придатності. 4 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці для захисту від дії вологи.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

10 таблеток у блістері; 2 блістери в картонній коробці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

КРКА, д.д., Ново место, Словенія.

Місцезнаходження.

Шмар’єшка цеста 6, 8501 Ново место, Словенія.

ЗАТВЕРДЖЕНО <!–[if gte mso 9]> smnlka Normal Grey Wolf 2 3 2011-01-26T11:09:00Z 2011-05-10T17:06:00Z 2011-05-10T17:06:00Z 6 6314 35991 pharma-center 299 84 42221 12.00 <![endif]–> <!–[if gte mso 9]> false false false false RU X-NONE X-NONE MicrosoftInternetExplorer4 <![endif]–><!–[if gte mso 9]> <![endif]–><!–[if !mso]> st1\:*{behavior:url(#ieooui) } <![endif]–> <!– /* Font Definitions */ @font-face {font-family:”Cambria Math”; panose-1:2 4 5 3 5 4 6 3 2 4; mso-font-charset:204; mso-generic-font-family:roman; mso-font-pitch:variable; mso-font-signature:-1610611985 1107304683 0 0 159 0;} @font-face {font-family:”Arial Unicode MS”; panose-1:2 11 6 4 2 2 2 2 2 4; mso-font-charset:128; mso-generic-font-family:swiss; mso-font-pitch:variable; mso-font-signature:-134238209 -371195905 63 0 4129279 0;} @font-face {font-family:Tahoma; panose-1:2 11 6 4 3 5 4 4 2 4; mso-font-charset:204; mso-generic-font-family:swiss; mso-font-pitch:variable; mso-font-signature:1627400839 -2147483648 8 0 66047 0;} @font-face {font-family:”\@Arial Unicode MS”; panose-1:2 11 6 4 2 2 2 2 2 4; mso-font-charset:128; mso-generic-font-family:swiss; mso-font-pitch:variable; mso-font-signature:-134238209 -371195905 63 0 4129279 0;} @font-face {font-family:”Times New Roman CYR”; panose-1:2 2 6 3 5 4 5 2 3 4; mso-font-charset:204; mso-generic-font-family:roman; mso-font-pitch:variable; mso-font-signature:536881799 -2147483648 8 0 511 0;} /* Style Definitions */ p.MsoNormal, li.MsoNormal, div.MsoNormal {mso-style-unhide:no; mso-style-qformat:yes; mso-style-parent:””; margin:0cm; margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:12.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”;} h1 {mso-style-unhide:no; mso-style-qformat:yes; mso-style-link:”\0417\0430\0433\043E\043B\043E\0432\043E\043A 1 \0417\043D\0430\043A”; mso-style-next:\041E\0431\044B\0447\043D\044B\0439; margin-top:0cm; margin-right:0cm; margin-bottom:0cm; margin-left:14.2pt; margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; page-break-after:avoid; mso-outline-level:1; font-size:14.0pt; mso-bidi-font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman CYR”,”serif”; mso-bidi-font-family:”Times New Roman”; mso-font-kerning:0pt; mso-ansi-language:UK; mso-fareast-language:EN-US; font-weight:normal; font-style:italic; mso-bidi-font-style:normal; vertical-align:super;} h6 {mso-style-unhide:no; mso-style-qformat:yes; mso-style-next:\041E\0431\044B\0447\043D\044B\0439; margin:0cm; margin-bottom:.0001pt; text-align:justify; mso-pagination:widow-orphan; page-break-after:avoid; mso-outline-level:6; mso-hyphenate:none; tab-stops:-36.0pt 0cm; font-size:12.0pt; mso-bidi-font-size:10.0pt; font-family:”Arial”,”sans-serif”; mso-fareast-font-family:”Arial Unicode MS”; mso-bidi-font-family:”Times New Roman”; letter-spacing:-.15pt; mso-ansi-language:UK; mso-fareast-language:EN-US; font-weight:normal;} p.MsoFooter, li.MsoFooter, div.MsoFooter {mso-style-unhide:no; mso-style-link:”\041D\0438\0436\043D\0438\0439 \043A\043E\043B\043E\043D\0442\0438\0442\0443\043B \0417\043D\0430\043A”; margin:0cm; margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; tab-stops:center 8.0cm right 16.0cm; font-size:12.0pt; mso-bidi-font-size:10.0pt; font-family:”Arial”,”sans-serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”; mso-bidi-font-family:”Times New Roman”; mso-fareast-language:EN-US;} p.MsoTitle, li.MsoTitle, div.MsoTitle {mso-style-unhide:no; mso-style-qformat:yes; margin-top:12.0pt; margin-right:0cm; margin-bottom:3.0pt; margin-left:0cm; text-align:center; mso-pagination:widow-orphan; mso-outline-level:1; font-size:16.0pt; mso-bidi-font-size:10.0pt; font-family:”Arial”,”sans-serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”; mso-bidi-font-family:”Times New Roman”; mso-font-kerning:14.0pt; mso-fareast-language:EN-US; font-weight:bold; mso-bidi-font-weight:normal;} p.MsoBodyText, li.MsoBodyText, div.MsoBodyText {mso-style-name:”\041E\0441\043D\043E\0432\043D\043E\0439 \0442\0435\043A\0441\0442\,Body Text Char1\,Body Text Char Char\,Body Text Char1 Char Char\,Body Text Char Char Char Char\,Body Text Char1 Char Char Char Char\,Body Text Char Char Char Char Char Char\,Body Text Char1 Char Char Char Char Char Char\,BT Char Char\,BT”; mso-style-unhide:no; mso-style-link:”\041E\0441\043D\043E\0432\043D\043E\0439 \0442\0435\043A\0441\0442 \0417\043D\0430\043A\,Body Text Char1 \0417\043D\0430\043A\,Body Text Char Char \0417\043D\0430\043A\,Body Text Char1 Char Char \0417\043D\0430\043A\,Body Text Char Char Char Char \0417\043D\0430\043A\,Body Text Char1 Char Char Char Char \0417\043D\0430\043A\,Body Text Char Char Char Char Char Char \0417\043D\0430\043A\,BT Char Char \0417\043D\0430\043A\,BT \0417\043D\0430\043A”; margin:0cm; margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:14.0pt; mso-bidi-font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman CYR”,”serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”; mso-bidi-font-family:”Times New Roman”; mso-ansi-language:UK; mso-fareast-language:EN-US; vertical-align:super;} p.MsoBodyTextIndent, li.MsoBodyTextIndent, div.MsoBodyTextIndent {mso-style-unhide:no; margin-top:0cm; margin-right:0cm; margin-bottom:0cm; margin-left:14.2pt; margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:14.0pt; mso-bidi-font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman CYR”,”serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”; mso-bidi-font-family:”Times New Roman”; mso-ansi-language:UK; mso-fareast-language:EN-US; vertical-align:super;} p.MsoSubtitle, li.MsoSubtitle, div.MsoSubtitle {mso-style-unhide:no; mso-style-qformat:yes; margin-top:0cm; margin-right:0cm; margin-bottom:3.0pt; margin-left:0cm; text-align:center; mso-pagination:widow-orphan; mso-outline-level:2; font-size:12.0pt; mso-bidi-font-size:10.0pt; font-family:”Arial”,”sans-serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”; mso-bidi-font-family:”Times New Roman”; mso-fareast-language:EN-US;} p.MsoBodyText2, li.MsoBodyText2, div.MsoBodyText2 {mso-style-unhide:no; mso-style-link:”\041E\0441\043D\043E\0432\043D\043E\0439 \0442\0435\043A\0441\0442 2 \0417\043D\0430\043A”; margin-top:0cm; margin-right:-52.5pt; margin-bottom:0cm; margin-left:0cm; margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:12.0pt; mso-bidi-font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”; mso-ansi-language:UK; mso-fareast-language:EN-US;} p.MsoAcetate, li.MsoAcetate, div.MsoAcetate {mso-style-noshow:yes; mso-style-unhide:no; margin:0cm; margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:8.0pt; font-family:”Tahoma”,”sans-serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”;} span.2 {mso-style-name:”\041E\0441\043D\043E\0432\043D\043E\0439 \0442\0435\043A\0441\0442 2 \0417\043D\0430\043A”; mso-style-unhide:no; mso-style-locked:yes; mso-style-link:”\041E\0441\043D\043E\0432\043D\043E\0439 \0442\0435\043A\0441\0442 2″; mso-ansi-font-size:12.0pt; mso-ansi-language:UK; mso-fareast-language:EN-US; mso-bidi-language:AR-SA;} span.1 {mso-style-name:”\0417\0430\0433\043E\043B\043E\0432\043E\043A 1 \0417\043D\0430\043A”; mso-style-unhide:no; mso-style-locked:yes; mso-style-link:”\0417\0430\0433\043E\043B\043E\0432\043E\043A 1″; mso-ansi-font-size:14.0pt; font-family:”Times New Roman CYR”,”serif”; mso-ascii-font-family:”Times New Roman CYR”; mso-hansi-font-family:”Times New Roman CYR”; mso-ansi-language:UK; mso-fareast-language:EN-US; mso-bidi-language:AR-SA; font-style:italic; mso-bidi-font-style:normal; vertical-align:super;} span.a {mso-style-name:”\041E\0441\043D\043E\0432\043D\043E\0439 \0442\0435\043A\0441\0442 \0417\043D\0430\043A\,Body Text Char1 \0417\043D\0430\043A\,Body Text Char Char \0417\043D\0430\043A\,Body Text Char1 Char Char \0417\043D\0430\043A\,Body Text Char Char Char Char \0417\043D\0430\043A\,Body Text Char1 Char Char Char Char \0417\043D\0430\043A\,Body Text Char Char Char Char Char Char \0417\043D\0430\043A\,BT Char Char \0417\043D\0430\043A\,BT \0417\043D\0430\043A”; mso-style-unhide:no; mso-style-locked:yes; mso-style-link:”\041E\0441\043D\043E\0432\043D\043E\0439 \0442\0435\043A\0441\0442\,Body Text Char1\,Body Text Char Char\,Body Text Char1 Char Char\,Body Text Char Char Char Char\,Body Text Char1 Char Char Char Char\,Body Text Char Char Char Char Char Char\,Body Text Char1 Char Char Char Char Char Char\,BT Char Char\,BT”; mso-ansi-font-size:14.0pt; font-family:”Times New Roman CYR”,”serif”; mso-ascii-font-family:”Times New Roman CYR”; mso-hansi-font-family:”Times New Roman CYR”; mso-ansi-language:UK; mso-fareast-language:EN-US; mso-bidi-language:AR-SA; vertical-align:super;} span.a0 {mso-style-name:”\041D\0438\0436\043D\0438\0439 \043A\043E\043B\043E\043D\0442\0438\0442\0443\043B \0417\043D\0430\043A”; mso-style-unhide:no; mso-style-locked:yes; mso-style-link:”\041D\0438\0436\043D\0438\0439 \043A\043E\043B\043E\043D\0442\0438\0442\0443\043B”; mso-ansi-font-size:12.0pt; font-family:”Arial”,”sans-serif”; mso-ascii-font-family:Arial; mso-hansi-font-family:Arial; mso-ansi-language:RU; mso-fareast-language:EN-US; mso-bidi-language:AR-SA;} span.FontStyle16 {mso-style-name:”Font Style16″; mso-style-unhide:no; mso-ansi-font-size:11.0pt; mso-bidi-font-size:11.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-ascii-font-family:”Times New Roman”; mso-hansi-font-family:”Times New Roman”; mso-bidi-font-family:”Times New Roman”;} span.FontStyle14 {mso-style-name:”Font Style14″; mso-style-unhide:no; mso-ansi-font-size:11.0pt; mso-bidi-font-size:11.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-ascii-font-family:”Times New Roman”; mso-hansi-font-family:”Times New Roman”; mso-bidi-font-family:”Times New Roman”; font-weight:bold;} span.FontStyle15 {mso-style-name:”Font Style15″; mso-style-unhide:no; mso-ansi-font-size:11.0pt; mso-bidi-font-size:11.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-ascii-font-family:”Times New Roman”; mso-hansi-font-family:”Times New Roman”; mso-bidi-font-family:”Times New Roman”; font-style:italic;} p.Style8, li.Style8, div.Style8 {mso-style-name:Style8; mso-style-unhide:no; margin:0cm; margin-bottom:.0001pt; text-align:justify; line-height:14.05pt; mso-line-height-rule:exactly; mso-pagination:none; mso-layout-grid-align:none; text-autospace:none; font-size:12.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”; mso-ansi-language:EN-US; mso-fareast-language:EN-US;} p.Style5, li.Style5, div.Style5 {mso-style-name:Style5; mso-style-unhide:no; margin:0cm; margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:none; mso-layout-grid-align:none; text-autospace:none; font-size:12.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”; mso-ansi-language:EN-US; mso-fareast-language:EN-US;} p.Style6, li.Style6, div.Style6 {mso-style-name:Style6; mso-style-unhide:no; margin:0cm; margin-bottom:.0001pt; line-height:13.5pt; mso-line-height-rule:exactly; mso-pagination:none; mso-layout-grid-align:none; text-autospace:none; font-size:12.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”; mso-ansi-language:EN-US; mso-fareast-language:EN-US;} p.Style7, li.Style7, div.Style7 {mso-style-name:Style7; mso-style-unhide:no; margin:0cm; margin-bottom:.0001pt; text-align:justify; line-height:13.7pt; mso-line-height-rule:exactly; mso-pagination:none; mso-layout-grid-align:none; text-autospace:none; font-size:12.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”; mso-ansi-language:EN-US; mso-fareast-language:EN-US;} p.BodyText21, li.BodyText21, div.BodyText21 {mso-style-name:”Body Text 21″; mso-style-unhide:no; margin-top:0cm; margin-right:0cm; margin-bottom:0cm; margin-left:63.8pt; margin-bottom:.0001pt; text-align:center; mso-pagination:widow-orphan; mso-layout-grid-align:none; punctuation-wrap:simple; text-autospace:none; font-size:14.0pt; mso-bidi-font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-fareast-font-family:”Times New Roman”; mso-ansi-language:UK;} span.FontStyle18 {mso-style-name:”Font Style18″; mso-style-unhide:no; mso-ansi-font-size:11.0pt; mso-bidi-font-size:11.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-ascii-font-family:”Times New Roman”; mso-hansi-font-family:”Times New Roman”; mso-bidi-font-family:”Times New Roman”;} span.FontStyle20 {mso-style-name:”Font Style20″; mso-style-unhide:no; mso-ansi-font-size:11.0pt; mso-bidi-font-size:11.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”; mso-ascii-font-family:”Times New Roman”; mso-hansi-font-family:”Times New Roman”; mso-bidi-font-family:”Times New Roman”;} /* Page Definitions */ @page {mso-footnote-separator:url(“UA16830202_07D2.files/header.htm”) fs; mso-footnote-continuation-separator:url(“UA16830202_07D2.files/header.htm”) fcs; mso-endnote-separator:url(“UA16830202_07D2.files/header.htm”) es; mso-endnote-continuation-separator:url(“UA16830202_07D2.files/header.htm”) ecs;} @page Section1 {size:612.0pt 792.0pt; margin:49.65pt 42.5pt 2.0cm 54.0pt; mso-header-margin:35.4pt; mso-footer-margin:35.4pt; mso-footer:url(“UA16830202_07D2.files/header.htm”) f1; mso-paper-source:0;} div.Section1 {page:Section1;} /* List Definitions */ @list l0 {mso-list-id:986394942; mso-list-type:hybrid; mso-list-template-ids:1456383250 1833726386 68747289 68747291 68747279 68747289 68747291 68747279 68747289 68747291;} @list l0:level1 {mso-level-text:”%1\)”; mso-level-tab-stop:none; mso-level-number-position:left; text-indent:-18.0pt; mso-ansi-font-weight:bold;} ol {margin-bottom:0cm;} ul {margin-bottom:0cm;} –> <!–[if gte mso 10]> /* Style Definitions */ table.MsoNormalTable {mso-style-name:”\041E\0431\044B\0447\043D\0430\044F \0442\0430\0431\043B\0438\0446\0430″; mso-tstyle-rowband-size:0; mso-tstyle-colband-size:0; mso-style-noshow:yes; mso-style-unhide:no; mso-style-parent:””; mso-padding-alt:0cm 5.4pt 0cm 5.4pt; mso-para-margin:0cm; mso-para-margin-bottom:.0001pt; mso-pagination:widow-orphan; font-size:10.0pt; font-family:”Times New Roman”,”serif”;} <![endif]–><!–[if gte mso 9]> <![endif]–><!–[if gte mso 9]> <![endif]–>

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

РИСПОЛЕПТ®КВІКЛЕТ

(RISPOLEPT®QUICKLET)

Склад:

діюча речовина: 1 таблетка містить 2 мг рисперидону;

допоміжні речовини: смола полакрилекс, желатин, маніт (Е 421), гліцин, симетикон, карбомер 34000, натрію гідроксид, аспартам (Е 951), заліза оксид червоний (Е 172), ксантанова камедь, олія м’яти перцевої.

Лікарська форма.Таблетки, що диспергуються у ротовій порожнині.

Фармакотерапевтична група.Антипсихотичні засоби. Код АТСN05A Х08.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікуванняшизофренії.

Лікуванняманіакальних епізодів від середнього до тяжкого ступеня при біполярних розладах.

Короткострокове лікування (до 6 тижнів) персистуючої агресії у пацієнтів з альцгеймерівською деменцією від помірного до тяжкого ступеня,які не відповідають на терапію без застосування фармакологічних препаратів, і тому у таких пацієнтів існує ризик завдати шкоди собі або оточуючим.

Короткострокове симптоматичне лікування (до 6 тижнів) персистуючої агресії при поведінкових порушеннях у дітей віком від 5 років та підлітків з рівнем розумових функцій, нижчим за середній чи затримкою розумового розвитку, які було діагностовано відповідно до критеріїв DSM-IV, у яких тяжкість агресивності чи інших проявів деструктивної поведінки вимагають лікування медичними засобами. Лікування медичними засобами має бути інтегрованою частиною повнішої програми лікування, яка включає психологічну підтримку та освітні компоненти.

Призначає рисперидон дитячий невролог, а також дитячий психіатр або лікар, добре обізнаний з лікуванням поведінкових порушень у дітей та підлітків.

Протипоказання.

Гіперчутливість до активного компоненту або до будь-якої допоміжної речовини у складі препарату.

Спосіб застосування та дози.

1) Шизофренія.

Дорослі.

Рисполепт® Квіклетпризначають 1-2 рази на добу.

Розпочинати прийом препарату слід з дози 2 мг на добу, на другий день дозу можна збільшити до 4 мг. Після цього дозу можна підтримувати без змін або у разі необхідності продовжувати індивідуальну корекцію дози. Для більшості пацієнтів встановлюється доза 4 – 6 мг на добу. Деяким пацієнтам може бути показане поступове підвищення дози та знижена початкова доза.

Дози, які перевищують 10 мг на добу, не виявили вищої ефективності порівняно з меншими дозами, але вони можуть спричиняти появу екстрапірамідних симптомів. Оскільки безпека доз, що перевищують 16 мг на добу, не вивчалась, ці дози застосовувати не можна.

Пацієнти літнього віку.

Рекомендована початкова доза ? по 0,5 мг 2 рази на добу.Дозу можна індивідуально збільшити з 0,5 мг 2 рази на добу до 1-2 мг 2 рази на добу.

2) Маніакальні епізоди, асоційовані з біполярним розладом.

Дорослі.

Рекомендована початкова дозапрепаратуРисполепт®Квіклет становить2 мг 1 раз на добу.Дозу можна індивідуально збільшити, додаючи дози по 1 мг/добу не частіше ніж через день. Оптимальною дозою для більшості пацієнтів є доза 1-6 мг на добу. У пацієнтів з маніакальними епізодами добові дози рисперидону понад 6 мг не досліджені. Як і при будь-якому симптоматичному лікуванні, подальше застосування Рисполепту® має бути оцінене та затверджене відповідно до поточної клінічної картини.

Пацієнти літнього віку.

Рекомендована початкова доза 0,5 мг двічі на добу. У разі необхідності цю дозу можна індивідуально збільшити, додаючи дози по 0,5 мг двічі на добу для досягнення дози від 1 до 2 мг двічі на добу.Слідвиявляти обережність, зважаючи на те, що досвід лікування у пацієнтів літнього віку обмежений.

3) Персиситуюча агресія у пацієнтів з деменцієюальцгеймерівського типувід помірного до тяжкого ступеня.

Рекомендована початковадоза – 0,25 мг двічі на добу. У разі необхідності дозу можна збільшити шляхом додавання по 0,25 мг двічі на добу не частіше ніж через день. Оптимальною дозою для більшості пацієнтів є доза по 0,5 мг двічі на добу. Однак для деяких пацієнтів ефективна доза може бути збільшена до 1 мг двічі на добу.

Рисполепт® не рекомендується застосовувати понад 6 тижнів пацієнтам з персистуючою агресією при деменціїальцгеймерівського типу.

Протягомусієї терапіїза станом пацієнта слід проводити постійний регулярний нагляд таперіодично переглядатипродовження терапії.

4) Порушення поведінки.

Діти віком від 5 до 18 років.

Для пацієнтів з масою тіла ? 50 кгрекомендована початкова доза становить 0,5 мг 1 раз на добу. У разі необхідності дозу дозволяється коригувати шляхом додавання 0,5 мг 1 раз на добу не частіше ніж через день. Оптимальна доза для більшості пацієнтів – 1 мг 1 раз на добу. Однак для деяких пацієнтів для досягнення позитивного ефекту достатньо не більше 0,5 мг 1 раз на добу, в той час як інші можуть потребувати 1,5 мг 1 раз на добу.

Для пацієнтів з масою тіла < 50 кгрекомендована початкова доза становить 0,25 мг 1 раз на добу. При необхідності дозу дозволяється коригувати шляхом додавання 0,25 мг 1 раз на добу не частіше ніж через день. Оптимальна доза для більшості пацієнтів –0,5 мг 1 раз на добу. Однак для деяких пацієнтів достатньо не більше ніж 0,25 мг 1 раз на добу для досягнення позитивного ефекту, в той час як інші можуть потребувати 0,75 мг 1 раз на добу.

Як і при інших видах симптоматичного лікування, довготривале застосування препарату Рисполепт®Квіклетнеобхідно періодично переглядати і коригувати протягом усієї терапії.

Рисполепт® не рекомендується застосовувати дітям віком до 5 років,оскількидосвід застосування препарату дітям віком до 5 років обмежений.

Пацієнти із захворюваннями печінки та нирок.

Пацієнти з нирковою недостатністю мають меншу здатність виводити активну антипсихотичну фракцію, ніж дорослі з нормальним функціонуванням нирок. Пацієнти з порушенням функції печінки мають підвищену концентрацію вільної фракції рисперидону у плазмі крові. Для пацієнтів з порушенням функції нирок або печінки незалежно від симптомів початкова та подальша доза мають бути розділені навпіл, а також потрібно дотримуватись сповільненого титрування дози.

Спосіб застосування.

Рисполепт® Квіклет рекомендований для перорального застосування. Їжа не впливає на абсорбцію препарату.

Під час припинення застосування препарату рекомендовано здійснювати це поступово. Гострі симптоми відміни включають нудоту, блювання, спітніння та безсоння. Вони виникали дуже рідко під час різкого припинення застосування високих доз антипсихотичних ліків (див. розділ «Побічні реакції»). Може також відбутися рецидив психотичних симптомів, також повідомлялось про виникнення розладів мимовільної рухової активності (таких як акатізія, дистонія та дискінезія).

Перехід з терапії іншими антипсихотичними препаратами.

Якщо це клінічно виправдано, під час терапії препаратом Рисполепт®Квіклет рекомендується поступово припинити попередню терапію іншими препаратами. При цьому, якщо пацієнт переводиться з терапії антипсихотичними препаратами у формі «депо», лікування препаратом Рисполепт® Квіклет рекомендується розпочати замість наступної запланованої ін’єкції. Періодично слід оцінювати необхідність у подовженні поточної терапії антипаркінсонічними препаратами.

Не відкривати блістер,якщо ви не готові до застосування. Знятифольгу з блістера над таблеткою. Не витискатитаблетку крізь фольгу, тому що таблетка можерозламатися. Вийматитаблетку з блістера сухими руками.Негайно покластитабетку під язик. Таблетка почне диспергуватися за кілька секунд.Принеобхідності можна використовувати воду.

Для досягнення дози 0,25-1 мг рекомендується застосовувати Рисполепт® розчин для перорального застосування.

Побічні реакції.

Побічними реакціями, які спостерігаються найчастіше (частота ? 10 %) є: паркінсонізм, головний біль та безсоння.

Безпека застосування препаратуРисполепт®Квіклет встановлена у результаті клінічних досліджень та у постмаркетинговому періоді. Терміни і частоти застосовуються наступним чином: дуже часто (?1/10), часто (від ?1/100 до < 10), нечасто (від ? 1/1000 до < 1/100), рідко (від ? 1/10000 до < 1/1000) та невідомо (не можна вирахувати з наявних клінічних даних).

Всередині групи з однією частотою побічні реакції наведені у порядку зниження тяжкості.

Побічні реакції за системою органів та частотою.

Дослідження.

Часто:збільшення пролактину в кровіа, збільшення маси тіла.

Нечасто:подовження інтервалу QT на кардіограмі, анормальна електрокардіограма, підвищення рівня глюкози крові, підвищення рівня трансаміназ крові, зменшення кількості лейкоцитів, підвищеннятемператури тіла,збільшення кількості еозинофілів, зниження гемоглобіну, збільшення рівня креатинфосфокінази крові.

Рідко:зниження температури тіла.

З боку серця.

Часто: тахікардія.

Нечасто:атріовентрикулярна блокада, блокада гілки пучка Гіса, фібриляція передсердь, синусова брадикардія, відчуття серцебиття.

З боку системикровотворення та лімфатичноїсистеми.

Нечасто:анемія, тромбоцитопенія.

Рідко:гранулоцитопенія.

Невідомо:агранулоцитоз.

З боку нервовоїсистеми.

Дуже часто:паркінсонізмв, головний біль.

Часто:акатазіяв, запаморочення, треморв, дистоніяв, сонливість, седація, летаргія, дискінезіяв.

Нечасто:відсутність реакції на подразник, втрата свідомості, синкопе, депресивний рівень свідомості, цереброваскулярні розлади, транзиторна ішемічна атака, дизартрія, порушення уваги, гіперсомнія, ортостатичне запаморочення, розлади рівноваги, пізня дискінезія, розлади мовлення, анормальна координація, гіпестезія.

Рідко:нейролептичний злоякісний синдром, діабетична кома, цереброваскулярні розлади, ішемія головного мозку, розлади рухів.

З боку органа зору.

Часто:нечіткість зору.

Нечасто:кон’юнктивіт, гіперемія очей, виділення з очей, припухлість очей, сухість очей, сльозотеча, фотофобія.

Рідко:зниження гостроти зору, закочування очей, глаукома.

З боку органа слуху та вестибулярногоапарату.

Нечасто:біль у вухах, шуму вухах.

З боку дихальної системи.

Часто:диспное, носова кровотеча, кашель, закладеність носа, біль у фаринголарингічній ділянці.

Нечасто:дихання зі свистом, аспіраційна пневмонія, легеневий застій, респіраторні розлади, вологі хрипи, застійні явища у дихальних шляхах, дисфонія.

Рідко:синдром апное у сні, гіпервентиляція.

З боку травної системи.

Часто:блювання, діарея, запор, нудота, абдомінальний біль, диспепсія, сухість у роті, відчуття дискомфорту у шлунку.

Нечасто: дисфагія,гастрит, нетримання калу, фекалома.

Рідко:кишкова непрохідність, панкреатит, припухлість губ, хейліт.

З боку сечовидільноїсистеми.

Часто:енурез.

Нечасто: затримка сечі,дизурія, нетримання сечі, полакіурія.

З боку шкіри та підшкірних тканин.

Часто:висипи, еритема.

Нечасто:ангіоневротичний набряк, ушкодження шкіри, порушення шкірного покриву, свербіж, акне, зміна кольору шкіри, алопеція, себорейний дерматит, сухість шкіри, гіперкератоз.

Рідко:лупа.

З боку кістково-м’язовоїсистемита сполучноїтканини.

Часто:артралгія, біль у спині, біль у кінцівках.

Нечасто:м’язова слабкість, міалгія, біль у шиї, набрякання суглобів, порушення постави, скутість суглобів, біль у м’язах грудної клітки.

Рідко:рабдоміоліз.

З боку ендокринноїсистеми

Рідко: невідповідна секреція антидіуретичного гормона.

З боку метаболізму.

Часто: підвищений або знижений апетит.

Нечасто:анорексія, полідипсія.

Рідко:діабетичний кетоацидоз.

Невідомо:водна інтоксикація.

Інфекції та інвазії.

Часто:пневмонія, грипоподібний синдром, бронхіт, інфекції верхніх дихальних шляхів, інфекції сечовивідних шляхів.

Нечасто:синусит, вірусні інфекції, інфекції вуха, тонзиліт, целюліт, середній отит, інфекції ока, локалізовані інфекції, акародерматит, інфекції респіраторного тракту, цистит, оніхомікоз.

Рідко:хронічний середній отит.

З бокусудинної системи.

Нечасто:артеріальна гіпотензія, ортостатична гіпотензія, припливи.

Загальні розлади.

Часто:пірексія, стомлюваність, периферичні набряки, астенія, біль у грудях.

Нечасто:набряклість обличчя, порушення ходи, дискомфорт, в’ялість, грипоподібний стан, спрага, дискомфорт у грудях, озноб.

Рідко:генералізований набряк, гіпотермія, синдром відміни препарату, відчуття холоду у кінцівках.

З боку імунноїсистеми.

Нечасто:гіперчутливість.

Рідко:гіперчутливість до ліків.

Невідомо:анафілактичні реакції.

З боку гепатобіліарної системи.

Рідко:жовтяниця.

З боку репродуктивноїсистеми та молочнихзалоз.

Нечасто:аменорея,сексуальна дисфункція, порушення ерекції, порушення еякуляції, галакторея, гінекомастія,менструальні розлади, вагінальні виділення.

Невідомо:пріапізм.

Психічні порушення.

Дуже часто:безсоння.

Часто:тривога, збудження, розлади сну.

Нечасто:сплутаність свідомості, манія, зниження лібідо, в’ялість, нервовість.

Рідко:аноргазмія,притупленість емоцій.

аГіперпролактинемія у деяких випадках може призводити до гінекомастії, розладів менструального циклу, аменореї, галактореї.

вЕкстрапірамідні порушення: паркінсонізм, (гіперсекреція слини, скелетно-м’язова скутість, паркінсонізм, слинотеча, ригідність симптому зубчатого колеса, брадикінезія, гіпокінезія, симптом «маски» на обличчі, скутість м’язів, акінезія, потилична ригідність, м’язова ригідність, паркінсонівська хода та анормальний глабелярний рефлекс), акатизія (акатизія, неспокійність, гіперкінезія та синдром «стомлених ніг»), тремор, дискінезія (дискінезія, судомні рухи м’язів, хореоатетоз, атетоз та міоклонус), дистонія.

Дистонія включає дистонію, м’язові спазми, гіпертонію, тортиколіз, мимовільні скорочення м’язів, блефароспазм, рухи ока навколо передньозадньої осі, параліч язика, спазм обличчя, ларингоспазм, міотонія, опістотонус, орофарингеальний спазм, плевротонус, спазм язика та тризм. Тремор включає тремор та паркінсонівський тремор спокою. Слід зазначити, що було включено ширший спектр симптомів, які не обов’язково мають екстрапірамідне походження.

Наступний перелік побічних реакцій, пов’язаних із застосуванням рисперидону, що були ідентифіковані як побічні реакції під час клінічних досліджень при вивченні ін’єкційної форми рисперидону (Рисполепт® Конста), але не не визначені як побічні реакції у клінічних дослідженнях пероральної форми рисперидону. У наступній таблиці виключені побічні реакції, які зокрема пов’язані із застосуванням ін’єкційної форми – Рисполепт® Конста.

Додаткові побічні реакції, пов’язані із застосуванням Рисполепт® Конста але не пероральної форми препарату Рисполепт® Квіклет

Дослідження:збільшення маси тіла, підвищення рівня гамма-глутамілтрансферази, підвищення рівня печінкових ферментів

З боку серцево-судинної системи: брадикардія

З боку системикровотворення та лімфатичноїсистеми:нейтропенія

З боку нервової системи: парестезія, судоми

З боку органа зору: блефароспазм

З боку органа слуху та вестибулярного апарату: вертиго

З боку травної системи: зубний біль, спазм язика

З боку шкіри та підшкірних тканин:екзема

З боку кістково-м’язовоїсистемита сполучноїтканини: біль у сідницях

Інфекції та інвазії: інфекція нижнього відділу дихальних шляхів, інфекція, гастроентерит, підшкірний абсцес

Пошкодження: падіння

З боку судинної системи: артеріальна гіпертензія

Психічні розлади: депресія

Вплив на системи органів.

У постмаркетинговий період під час застосування рисперидону, як і інших антипсихотичних засобів, дуже рідко спостерігалась пролонгація інтервалуQT. Інші впливи на серце спостерігалися при застосуванні антипсихотичних препаратів, які подовжують інтервалQT. Ці впливи включають: шлуночкову аритмію, фібриляцію шлуночків, шлуночкову тахікардію, раптовий летальний наслідок, серцевий напад та тріпотіння-мерехтіння шлуночків.

Венозна тромбоемболія.

Під час застосування антипсихотичних препаратів відмічались випадки венозної тромбоемболії, включаючи випадки емболії легеневої артерії та випадки тромбозу глибоких вен (частота невідома).

Збільшення маси тіла.

Частина дорослих хворих на шизофренію, які застосовували Рисполепт® Квіклет, та пацієнтів, які застосовували плацебо, з критерієм збільшення маси тіла ? 7 %, порівнювались в об’єднаних 6- та 8-тижневих плацебоконтрольованих дослідженнях. Результати даних досліджень вказують на статистично значущу більшу частоту збільшення маси тіла для пацієнтів, які застосовували Рисполепт® Квіклет (18 %) порівняно з групою, у якій застосовували плацебо (9 %). В об’єднаних плацебоконтрольованих тритижневих дослідженнях дорослих пацієнтів з манією у гострій формі частота збільшення маси тіла, що становила ? 7 %, була порівнюваною в групі, в якій застосовували Рисполепт® Квіклет (2,5 %) та в групі плацебо (2,4 %), та була трохи вищою в активній контрольній групі (3,5 %).

У довготривалих дослідженнях у групі дітей та підлітків з розладами поведінки та іншими деструктивними поведінковими порушеннями відмічалось збільшення маси тіла в середньому на 7,3 кг після 12 місяців лікування. Очікуване підвищення маси тіла для дітей віком 5-12 років з нормальним ступенем розвитку становить від 3 до 5 кг на рік. Для дітей та підлітків віком 12-16 років дане значення збільшення маси тіла від 3 до 5 кг на рік зберігається для дівчат, у той час як збільшення маси тіла у хлопців становить близько 5 кг на рік.

Додаткова інформація для особливих груп пацієнтів.

Побічні реакції, які відмічались з більшою частотою у пацієнтів літнього віку з деменцією чи дітей, на відміну від дорослих пацієнтів, описані нижче.

Пацієнти літнього віку з деменцією.

Побічними реакціями, про які повідомлялося у клінічних дослідженнях пацієнтів літнього віку з деменцією, були транзиторна ішемічна атака та інсульт з частотою виникнення 1,4 % та 1,5 % відповідно. Крім того, наступні побічні реакції спостерігалися з частотою ? 5 % у пацієнтів літнього віку з деменцією і з щонайменше вдвічі більшою частотою, ніж в інших групах дорослих пацієнтів: інфекції сечовивідних шляхів, периферичний набряк, летаргія та кашель.

Діти.

Наступні побічні реакції спостерігались у групі педіатричних пацієнтів (віком від 5 до 17 років) з частотою ? 5 % та щонайменше з вдвічі більшою частотою, ніж у групі дорослих пацієнтів, що спостерігалась у клінічних дослідженнях: сонливість/седація, стомленість, головний біль, підвищений апетит, блювання, інфекції верхніх дихальних шляхів, закладеність носа, абдомінальний біль, запаморочення, кашель, пірексія, тремор, діарея та енурез.

Передозування.

Симптоми.У загальному плані ознаки та симптоми передозування, що спостерігались, це відомі фармакологічні ефекти препарату у посиленій формі. Ці ефекти включають сонливість і седацію, тахікардію та артеріальну гіпотензію, а також екстрапірамідні симптоми. При передозуванні у поодиноких випадках спостерігалося подовження інтервалу QT. Відзначалось, що передозування Рисполептом®Квіклету комбінації з пароксетином пов’язане з виникненням тріпотіння-мерехтіння шлуночків.

У разі гострого передозування слід проаналізувати можливість лікарської взаємодії кількох препаратів.

Лікування.Слід забезпечити та підтримувати вільну прохідність дихальних шляхів для забезпечення адекватної вентиляції та оксигенації. Слід розглянути можливість промивання шлунка (після інтубації, якщо пацієнт непритомний) та призначення активованого вугілля разом із проносним засобом не пізніше ніж за годину після прийому препарату. Показане серцево-судинне моніторування, що включає безперервну реєстрацію ЕКГ для виявлення можливих аритмій.

Рисполепт®Квіклетне має специфічного антидоту. Таким чином, слід виконувати відповідні підтримуючі заходи. Артеріальну гіпотензію та судинний колапс слід лікувати такими заходами як внутрішньовенні вливання та/або симпатоміметичні препарати. У разі розвитку гострих екстрапірамідних симптомів слід призначати антихолінергічні препарати. Слід продовжувати постійне медичне спостереження та моніторинг до моменту, коли пацієнт одужає.

Застосування у період вагітностіабо годування груддю.

Вагітність.Немає досвіду застосування препарату вагітним. Відповідно до постмаркетингових даних, спостерігались оборотні екстрапірамідні симптоми у новонароджених під час застосування рисперидону протягом останнього триместру вагітності. Тому слід ретельно моніторувати новонароджених. Рисперидон не мав тератогенного впливу у дослідженнях на тваринах, однак спостерігались інші прояви репродуктивної токсичності. Потенційний ризик для людей невідомий. Тому Рисполепт®Квіклетне рекомендується застосовувати під час вагітності, якщо на те немає абсолютної необхідності. Якщо під час вагітності необхідно припинити застосування препарату, то це не слід робити різко.

Період годування груддю.У дослідженнях на тваринах рисперидон і 9-гідроксирисперидон проникали у молоко. Є спостереження, що рисперидон і 9-гідроксирисперидон можуть також проникати у грудне молоко людини у невеликій кількості. Немає даних щодо побічних реакцій у немовлят, яких годують груддю. Тому переваги годування груддю мають бути зваженими відносно потенційних ризиків для дитини.

Діти.

У наслідок нестачі даних щодо ефективності рисперидон не рекомендовано застосовувати дітям хворим на шизофренію.

Рисперидон не рекомендованодля застосування дітям з біполярною манією внаслідок нестачі даних з ефективності.

Рисполепт®Квіклетне рекомендується застосовувати дітям віком до 5 років, оскільки досвід застосування препарату дітям віком до 5 років обмежений.

Перед тим як призначити рисперидон дитині чи підлітку з порушеннями поведінки, їх потрібно повністю перевірити на наявність фізичних та соціальних причин агресивної поведінки, таких як біль та невідповідні зовнішні потреби.

У даній групі пацієнтів седативний ефект рисперидону має бути ретельно контрольованим через імовірні наслідки впливу на здатність до навчання. Зміна у часі застосування рисперидону може покращити вплив седації на здатність концентрувати увагу дітей та підлітків.

Застосування рисперидону пов’язане з середнім підвищенням маси тіла та індексу маси тіла (ІМТ). Зміни у зрості у довготривалих відкритих дослідженнях були у межах очікуваних відповідних до віку норм. Ефект від довготривалого лікування рисперидоном на статеве дозрівання та зріст не вивчався адекватно.

Унаслідок потенційних впливів пролонгованої гіперпролактинемії на ріст та статеве дозрівання дітей та підлітків потрібно проводити регулярне медичне обстеження гормонального статусу, яке включає вимірювання зросту, маси тіла, рівня статевого розвитку, моніторуванню менструальної функції та інших функцій та параметрів, на які впливає пролактин.

Під час лікування рисперидоном слід здійснювати регулярну оцінку екстрапірамідних симптомів та інших розладів рухової активності.Для специфічних рекомендацій щодо способу застосування дітям та підліткам див. розділ «Спосіб застосування та дози».

Особливості застосування.

Рисполепт® не рекомендується для лікування пацієнтів з поведінковими розладами, асоційованими з деменцією.

Підвищений рівень летальності у пацієнтів літнього віку з деменцією.

Серед пацієнтів літнього віку з деменцією, які лікувались атиповими антипсихотичними ліками, спостерігався підвищений рівень летальності порівняно з пацієнтами з групи плацебо в мета-аналізі 17 контрольованих досліджень атипових антипсихотичних ліків, включаючи Рисполепт®. У плацебоконтрольованому дослідженні із застосуванням препарату Рисполепт® хворим цієї категорії частота випадків летальності становила 4,0 % порівняно з 3,1 % у групі плацебо пацієнтів, які лікувалися Рисполепт®. Відношення шансів (95 % точний довірчий інтервал) становило 1,21 (0.7, 2.1). Середній вік пацієнтів, які померли, був 86 років (діапазон – 67–100 років). Результати двох великих оглядових досліджень показали, що пацієнти літнього віку з деменцією, які лікувались звичайними антипсихотичними засобами, мають малий підвищений ризик летальності, порівняно з тими, які не лікувались. Існують неповні дані, згідно з якими можна дати сувору оцінку точного рівня ризику, до того ж причина підвищеного ризику невідома. Масштаб, на який можна поширити результати оглядових досліджень, що стосуються підвищеної смертності, пов’язаної із застосуванням антипсихотичного препарату як противаги певним(/ій) характеристикам(/ці) пацієнтів, не можна чітко визначити.

Одночасне застосування з фуросемідом.

У плацебоконтрольованому дослідженні у пацієнтів літнього віку з деменцією підвищений рівень летальності спостерігався при одночасному застосовуванні фуросеміду з рисперидоном (7,3 %; середній вік – 89 років, діапазон – 75–97 років) порівняно з пацієнтами, які лікувалися тільки рисперидоном (3,1 %; середній вік – 84 років, діапазон – 70-96 років) або тільки фуросемідом (4,1 %; середній вік – 80 років, діапазон – 67–90 років). Підвищення рівня летальності у пацієнтів, які лікувалися фуросемідом одночасно з рисперидоном спостерігалося у двох клінічних дослідженнях з чотирьох. Одночасне застосування рисперидону з іншими діуретиками (в основному тіазидними діуретиками, які застосовувались у низькій дозі) не було асоційоване з подібними результатами.

Не встановлено патофізіологічних механізмів для пояснення цього факту. Однак слід дотримуватися особливої обережності при призначенні препарату у таких випадках, а також потрібно провести оцінку ризиків та вигод цієї комбінації або одночасного застосування з іншими потенційними діуретиками, перш ніж призначати препарат. Не виявлено підвищення показника летальності пацієнтів, які одночасно застосовували інші діуретичні засоби разом із рисперидоном. Незалежно від лікування дегідратація була загальним фактором ризику летальності і має ретельно контролюватися у пацієнтів з деменцією.

Цереброваскулярні небажані реакції.

У рандомізованому плацебо-контрольованому дослідженні пацієнтів з деменцією, які застосовували деякі атипові антипсихотичні засоби, спостерігалося підвищення ризику виникнення цереброваскулярних небажаних реакцій приблизно в 3 рази. Об’єднані дані шести плацебоконтрольованих досліджень Рисполепту®, який застосовували в основному пацієнти літнього віку (віком > 65 років) з деменцією, показали, що цереброваскулярні побічні реакції (серйозні та несерйозні, змішані) виникали у 3,33 % (33/1009) пацієнтів, які лікувались рисперидоном, та у 1,2 % (8/712) пацієнтів, які застосовували плацебо. Відношення шансів (95 % точний довірчий інтервал) становило 2,96 (1.34, 7.50). Механізм цього підвищеного ризику невідомий. Підвищеного ризику не можна уникнути у разі застосування інших антипсихотичних засобів чи застосовуючи препарат в інших групах пацієнтів. Рисполепт® потрібно застосовувати з обережністю пацієнтам, з фактором ризику розвитку інсульту.

Ризик виникнення цереброваскулярних побічних реакцій був істотно вищим у пацієнтів з деменцією змішаного або судинного типу порівняно з пацієнтами з альцгеймерівською деменцією. Тому пацієнтам з іншими типами деменції, ніж альцгеймерівська, не слід лікуватись рисперидоном.

Лікарям рекомендовано оцінювати ризики та вигоди застосування Рисполепту® Квіклет у пацієнтів літнього віку з деменцією, враховуючи фактори ризику інсульту індивідуально в кожного пацієнта. Пацієнтів або осіб, що доглядають хворих, потрібно попередити про необхідність негайного звернення до лікаря у разі виникнення ознак та симптомів потенційних цереброваскулярних реакцій, таких як раптова слабкість або оніміння обличчя, рук або ніг, а також проблеми із зором або мовленням. Усі аспекти лікування мають бути вирішені без затримки, в тому числі з припиненням застосування рисперидону.

Рисполепт® Квіклет рекомендується застосовувати лише протягом короткого періоду для лікування персистуючої агресії у пацієнтів з альцгеймерівською деменцією від помірного до тяжкого ступеня як додаток до терапії без застосування медичних препаратів, яка мала обмежену ефективність або була зовсім неефективною, та у разі, коли існує потенційний ризик завдати шкоди собі чи оточуючим.

Пацієнтам потрібно регулярно проводити повторні огляди, також має переглядатись потреба у подальшому лікуванні.

Ортостатична гіпотензія.

У зв’язку з тим, що Рисполепт®Квіклетє ?-блокатором, може виникати ортостатична гіпотензія, особливо у початковий період підбору дози. У постмаркетинговому періоді спостерігалось виникнення клінічно значущої артеріальної гіпотензії при супровідному застосуванні рисперидону з антигіпертензивним лікуванням. Рисполепт® Квіклет слід застосовувати з обережністю для лікування пацієнтів із захворюваннями серцево-судинної системи (наприклад, серцева недостатність, інфаркт міокарда, порушення провідності міокарда), а також при зневодненні, гіповолемії або цереброваскулярних порушеннях; при цьому дозу слід збільшувати поступово, згідно з рекомендаціями (див. «Спосіб застосування та дози»). При виникненні артеріальної гіпотензії слід розглянути питання щодо зменшення дози.

Пізня дискінезія/екстрапірамідні симптоми.

При застосуванні препаратів із властивостями антагоністів дофамінових рецепторів відмічалось виникнення пізньої дискінезії, що характеризується мимовільними ритмічними рухами (переважно язика та/чи обличчя). Є повідомлення про те, що виникнення екстрапірамідних симптомів є фактором ризику розвитку пізньої дискінезії. Якщо виникають ознаки та симптоми пізньої дискінезії, слід розглянути питання щодо відміни всіх антипсихотичних препаратів.

Нейролептичний злоякісний синдром.

При застосуванні класичних нейролептичних лікарських засобів відмічаються випадки виникнення нейролептичного злоякісного синдрому, що характеризується гіпертермією, ригідністю м’язів, нестабільністю вегетативних функцій, порушенням свідомості та підвищенням рівня креатинфосфокінази. Додаткові ознаки включають міоглобінурію (рабдоміоліз) та гостре порушення функції нирок. У разі розвитку нейролептичного синдрому необхідно відмінити всі антипсихотичні препарати, включаючи Рисполепт®квіклет.

Хвороба Паркінсона та деменція з тільцями Леві.

Лікарі мають зважувати небезпеку або користь при призначенні антипсихотичних засобів, у тому числі Рисполепт®Квіклет, пацієнтам з хворобою Паркінсона або деменцією з тільцями Леві.Застосування рисперидону може погіршити перебіг хвороби Паркінсона. Пацієнти, хворі на будь-яке з вказаних вище захворювань, можуть мати підвищений ризик захворювання на нейролептичний злоякісний синдром, а також підвищену чутливість до антипсихотичних препаратів; таких пацієнтів було виключено з клінічних досліджень. Додатково до екстрапірамідних симптомів маніфестація такої підвищеної чутливості може включати сплутаність свідомості, притуплення больової чутливості та нестійкість постави з частими падіннями.

Гіперглікемія.

Гіперглікемія або загострення існуючого діабету були описані у поодиноких випадках під час лікування препаратом Рисполепт® Квіклет. Відповідні клінічні спостереження рекомендовані для пацієнтів, хворих на діабет та для пацієнтів з факторами ризику розвитку цукрового діабету.

Гіперпролактинемія.

Дослідження на культурах тканин вказують на те, що ріст клітин у пухлинах молочної залози людини може бути стимульований пролактином. Хоча досі чіткого зв’язку стосовно застосування антипсихотичних засобів у клінічних та епідеміологічних дослідженнях не показано, рекомендується з обережністю призначати рисперидон пацієнтам з відповідною патологією в анамнезі. Рисполепт® Квіклет потрібно з обережністю застосовувати пацієнтам з наявною гіперпролактинемією та пацієнтам з імовірними пролактинзалежними пухлинами.

Подовження інтервалу QT.

У постмаркетинговому періоді дуже рідко спостерігалися випадки подовження інтервалу QT. Слід з обережністю застосовувати Рисполепт® Квіклет, як і інші антипсихотичні засоби, пацієнтам із серцевою аритмією, пацієнтам із вродженим синдромом подовження інтервалу QT, брадикардією чи порушеннями електролітного обміну (гіпокаліємія, гіпомагніємія), оскільки може підвищувати ризик аритмогенних реакцій, та при сумісній терапії препаратами, що подовжують інтервал QT.

Напади.

Слід з обережністю застосовувати Рисполепт® Квіклет пацієнтам, які мають напади судом чи інші стани в анамнезі, які потенційно знижують судомний поріг.

Пріапізм.

Існує можливість виникнення пріаризму під час лікування Рисполептом® Квіклет унаслідок його альфа-адренергічної блокуючої дії.

Регуляція температури тіла.

Антипсихотичні лікарські засоби можуть порушувати здатність тіла до зниження основної температури тіла. Рекомендується відповідний догляд пацієнтам, яким призначено Рисполепт® Квіклет, якщо вони будуть піддаватися впливу умов, що можуть спричиняти підвищення основної температури тіла, а саме – інтенсивні фізичні тренування, вплив високих температур зовнішнього середовища, супровідна терапія препаратами з антихолінергічною активністю чи вплив зневоднення.

Венозна тромбоемболія.

Описані випадки венозної тромбоемболії при застосуванні антипсихотичних лікарських препаратів. Оскільки пацієнти, які лікуються антипсихотичними лікарськими засобами, часто мають набуті фактори ризику для виникнення венозної тромбоемболії, всі можливі фактори розвитку тромбоемболії необхідно ідентифікувати перед та під час лікування Рисполептом® Квіклет та провести відповідні превентивні заходи.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Рисполепт® Квіклет може мати невеликий або помірний вплив на здатність керувати автотранспортом унаслідок потенційного впливу на нервову систему та орган зору (див. розділ «Побічні реакції»). У процесі лікування рекомендується утримуватись від керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами, доки не стане відомою індивідуальна чутливість пацієнтів до препарату.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Як і з іншими антипсихотичними лікарськими засобами, слід дотримуватися обережності при застосуванні препарату Рисполепт® одночасно з лікарськими засобами, що подовжують інтервал QT, такими як антиаритмічні препарати класу Іа (наприклад, квінідин, дизопірамід, прокаїнамід), антиаритмічні препарати класу ІІІ (наприклад, аміодарон, соталол), трициклічними антидепресантами (тобто амітриптилін), тетрациклічними антидепресантами (тобто мапротилін), деякими антигістамінними препаратами, іншими антипсихотичними засобами, деякими протималярійними (тобто хініс та мефлоквін) та з лікарськими засобами, які спричиняють електролітичний дисбаланс (гіпокаліємію, гіпомагніємію), брадикардію чи такими, які пригнічують печінковий метаболізм рисперидону. Цей список є індикативним та не є вичерпним.

ВпливРисполепту®Квіклетна іншілікарські засоби.

Враховуючи те, що Рисполепт® квіклет має вплив, у першу чергу, на центральну нервову систему, його слід з обережністю застосовувати сумісно з іншими препаратами центральної дії, такими як алкоголь, опіати, антигістамінні препарти та бензодіазепіни внаслідок підвищеного ризику седації.

Рисполепт® Квіклет може протидіяти ефекту леводопи та інших агоністів допаміну. Якщо така комбінація здається необхідною, зокрема в останній стадії хвороби Паркінсона, рекомендовано призначити найнижчу ефективну дозу для кожного типу лікування.

Клінічно значуща артеріальна гіпотензія спостерігалась при одночасному застосуванні рисперидону та антигіпертензивних ліків у постмаркетинговому періоді.

Рисполепт® не проявляє клінічно значущих ефектів на фармакокінетику літію, вальпроату, дигоксину або топірамату.

Впливінших лікарських засобів на Рисполепт®Квіклет.

При застосуванні карбамазепіну відмічалося зниження концентрації активної антипсихотичної фракції Рисполепту® Квіклет у плазмі крові. Аналогічні ефекти можуть спостерігатись при застосуванні, наприклад, рифампіцину, фенітоїну та фенобарбіталу, які також індукують печінковий фермент CYP 3A4 та Р-глікопротеїн. При відміні карбамазепіну та інших індукторів печінкових ферментів CYP 3A4 та Р-глікопротеїну (Pgp) дозу препарату Рисполепт® Квіклет необхідно переглянути.

Флуоксетин і пароксетин, 2D6-інгібітори печінкових ферментів, підвищують концентрацію рисперидону у плазмі крові, але менше, ніж активну антипсихотичну фракцію. На початку лікування або при відміні флуоксетину або пароксетину дозу Рисполепт® необхідно відкоригувати.

Верапаміл, інгібітор CYP 3A4 таPgpпідвищує концентрацію рисперидону у плазмі крові.

Галантамін та донезепіл не виявляють клінічно значущих ефектів на фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції.

Фенотіазини, трициклічні антидепресанти та деякі ?-блокатори можуть підвищувати концентрацію рисперидону в плазмі крові, але не концентрацію антипсихотичної фракції.

Амітриптилін не впливає на фармакокінетику рисперидону або активну антипсихотичну фракцію. Циметидин та ранітидин підвищують біодоступність рисперидону, але лише мінімально активну антипсихотичну фракцію. Еритроміцин, інгібітор печінкових ферментів CYP 3А4, не змінює фармакокінетику рисперидону та активної антипсихотичної фракції.

Застосування психостимуляторів (наприклад, метилфенідату) у комбінації з Рисполептом® Квіклет дітям та підліткам не змінює фармакокінетику та ефективність Рисполепту® Квіклет.

Див. розділ «Особливості застосування» стосовно підвищеної летальності пацієнтів літнього віку з деменцією, які одночасно застосовують фуросемід.

Одночасне застосування Рисполепту® перорально з паліперидоном не рекомендується, оскільки паліперидон є активним метаболітом рисперидону і їх комбінація може призвести до додаткового впливу активної антипсихотичної фракції.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Механізм дії.Рисперидон – це селективний моноамінергічний антагоніст з унікальними властивостями. Він виявляє високу афінність щодо серотонінергічних 5-НТ2 і дофамінергічних D2-рецепторів. Рисперидон зв’язується також з ?1-адренергічними рецепторами та з меншою афінністю – з Н1-гістамінергічними та ?2-адренергічними рецепторами. Рисперидон не виявляє афінності відносно холінергічних рецепторів. Хоча рисперидон є потужним D2-антагоністом, що пов’язують з його ефективністю щодо продуктивної симптоматики шизофренії, він не спричиняє значного пригнічення моторної активності та меншою мірою індукує каталепсію порівняно з класичними нейролептиками. Збалансований центральний антагонізм відносно серотоніну та дофаміну зменшує схильність до екстрапірамідних побічних ефектів і розширює терапевтичний вплив препарату з охопленням негативних та афективних симптомів шизофренії.

Фармакокінетика.

Рисполепт®Квіклету формі таблеток,що диспергуються у ротовій порожнині,тарозчин для перорального застосування є біоеквівалентнимидо таблеток,вкритих оболонкою.

Рисперидон метаболізується до 9-гідроксириперидону, який має подібну до рисперидону фармакологічну дію (див. розділ «Біотрансформація та елімінація»).

Абсорбція.Після перорального прийому рисперидон повністю абсорбується та досягає пікових концентрацій у плазмі крові у межах від однієї до двох годин. Абсолютна біодоступність рисперидону при пероральному прийомі становить 70 % (CV=25 %). Відносна біодоступність рисперидону при пероральному прийомі таблетованої форми становить 94 % (CV=10%), порівняно із препаратом у формі розчину. Їжа не впливає на абсорбцію препарату, тому рисперидон можна призначати незалежно від прийому їжі. Рівноважна концентрація рисперидону в організмі у більшості пацієнтів досягається протягом 1 дня. Рівноважна концентрація 9-гідроксирисперидону досягається протягом 4-5 діб.

Розподіл.Рисперидон швидко розподіляється в організмі. Об’єм розподілу становить 1-2 л/кг. У плазмі крові рисперидон зв’язується з альбуміном і кислим a1-глікопротеїном. Рисперидон на 90 % зв’язується з білками плазми крові, 9-гідроксирисперидонна 77 %.

Біотрансформація та елімінація.Рисперидон метаболізуєтьсяCYP2D6 до 9-гідроксирисперидону, який чинить аналогічну до рисперидону фармакологічну дію. Рисперидон і 9-гідроксирисперидон утворюють активну антипсихотичну фракцію.CYP2D6 є об’єктом генетичного поліморфізму. ШвидкіCYP2D6 метаболізатори швидко перетворюють рисперидон на 9-гіроксирисперидон, у той час як повільніCYP2D6 метаболізатори перетворюють його набагато повільніше. Хоча швидкі метаболізатори мають нижчі концентрації рисперидону та вищі 9-гідроксирисперидону, ніж повільні, фармакокінетична дія рисперидону та 9-гідроксирисперидону є поєднаною (тобто вони становлять активну антипсихотичну фракцію), після застосування однієї або багатьох доз є однаковою у повільних та швидких метаболізаторівCYP2D6.

Іншим шляхом метаболізму препарату Рисполепт® Квіклет є N-дезалкілування. Дослідження in vitro на мікросомах печінки людини вказують на те, що рисперидон у клінічно обґрунтованих концентраціях істотно не інгібує метаболізм лікарських засобів, які метаболізуються ізозимами цитохрому Р450, включаючиCYP1А2,CYP2А6,CYP2С8/9/10,CYP2D6,CYP2Е1,CYP3А4 таCYP3А5. Через тиждень після застосування препарату 70 % дози виводиться з сечею, 14 %з калом. Концентрація рисперидону і 9-гідроксирисперидону у сечі дорівнює 35-45 % прийнятої дози. Іншу частину становлять неактивні метаболіти. Після перорального прийому у хворих на психози період напіввиведення становить приблизно 3 години. Період напіввиведення 9-гідроксирисперидону та активної антипсихотичної фракції досягає 24 годин.

Лінійність.Концентрації рисперидону у плазмі крові пропорційні до дози препарату (у межах терапевтичних доз).

Пацієнти літнього віку, пацієнти з порушеннями функції нирок та печінки.Дослідження одноразового прийому препарату виявило в середньому на 43 % вищий рівень активної антипсихотичної фракції у плазмі крові, на 38 % довший період напіввиведення і зниження кліренсу активної антипсихотичної фракції на 30 % у пацієнтів літнього віку і на 60 % ? у пацієнтів з нирковою недостатністю. У пацієнтів з печінковою недостатністю спостерігались нормальні рівні концентрації рисперидону у плазмі крові, але середнє значення вільної фракції рисперидону у плазмі крові було збільшене на 35 %.

Діти.Фармакокінетика рисперидону, 9-гідроксирисперидону та вільної активної фракції у дітей подібна до такої у дорослих.

Стать, раса та куріння.Популяційний фармакокінетичний аналіз не виявив видимого впливу статі, раси чи куріння на фармакокінетику рисперидону чи активної антипсихотичної фракції.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки по 2 мг – світло-рожевого кольору ліофілізовані округлі двоопуклі; з одного боку мають напис «R2».

Термін придатності.2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 30°С у місці, недоступному для дітей.

Упаковка.

По 4 таблетки ублістері з АКЛАР® плівки та алюмінієвої фольги. По 7 блістерів у картонній пачці.

Категорія відпуску.За рецептом.

Виробник.

Янссен-Сілаг С.п.А., Італія.

JanssenCilagS.p.A.,Italy.

Місцезнаходження.

Віа С. Янссен,I-04010, Борго Сан Мішель, Латіна, Італія.

Via C.Janssen, I-04010, Borgo San Michele,Latina,Italy.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

УЗАРА®

(UZARA®)

Склад лікарського засобу:

діюча речовина: 1 мл сиропу містить сухого екстракту коренів узари (Xysmalobium undulatum) (4,5 – 6,2:1) 7,56 мг;

допоміжні речовини:глюкоза, моногідрат; глюкози розчин; поліетиленгліколю гліцерингідроксистеарат; пропіленгліколь; вода очищена; ароматизатор коли.

Лікарська форма. Сироп.

Від прозорого до опалесціюючого,від жовтуватого до коричневогокольору розчин з запахом коли.

Назва і місцезнаходження виробника.

СТАДА Арцнайміттель АГ.

Німеччина,D-61118 Бад Фільбель, Стадаштрассе, 2-18.

Фармакотерапевтична група.Антидіарейні та засоби, що застосовують для лікування інфекційно-запальних захворювань кишечнику. Антиперистальтичні засоби.

Код АТС А07DА.

Антидіарейний засіб рослинного походження. Біологічно активні речовини коренів узари, головним чином глікозиди, фітостерини, дубильні речовини, виявляють спазмолітичну активність, пригнічують перистальтику кишечнику, чинять в’яжучу та антисекреторну дію.

Показання для застосування.

Короткочасне симптоматичне лікування гострої неспецифічної діареї.

Протипоказання.

  • Гіперчутливість до активного компонента або до інших складових препарату.
  • Супутнє лікування серцевими глікозидами.
  • Гіпомагніємія.
  • Гіпокаліємія.
  • Шлуночкова пароксизмальна тахікардія.
  • Спадкова непереносимість галактози, вроджені порушення всмоктування лактози, порушення всмоктування глюкози і галактози (оскільки препарат містить глюкозу).
  • Дитячий вік до 2 років.
  • Період вагітності або годування груддю.

Належні заходи з безпеки при застосуванні.

З обережністю призначають препарат хворим із порушеннями нервової провідності та провідної системи серця; розладамишлунково-кишкового тракту, непрохідністю кишечнику та при внутрішньовенному введенні кальцію, тому що глікозиди узари мають структурну подібність з серцевими глікозидами.

Не слід перевищувати рекомендовані дози для запобігання розвитку ефектів типових для серцевих глікозидів!

Cлід проконсультуватися з лікарем, якщо діарея триває більше 2 днів, у випорожненнях є домішки крові або діарея супроводжується підвищеною температурою тіла.

1 мірна ложка (10 мл) Узари® містить 5,25 г глюкози, що треба брати до уваги при застосуванні хворим на цукровий діабет.

Особливі застереження.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Не рекомендовано застосовувати препарат Узара® у період вагітності або годування груддю через недостатнє вивчення впливу препарату на плід/немовля.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Слід бути обережними при керуванні транспортними засобами, оскільки іноді застосування препарату може викликати судоми, порушення серцевого ритму. Також при керуванні транспортними засобамиі роботі з іншими механізмами треба враховувати, що Узара®містить пропіленгліколь і може спричинити стан, подібний до дії алкоголю.

Діти. Препарат застосовують дітям віком старше 2 років.

Спосіб застосування та дози.

Дорослим та дітям віком від 12 років

Початкова доза препарату становить 25 мл (що еквівалентно 1000 мг сухого кореня узари) одноразово у перший день лікування.

Потім препарат приймають по 5 мл 3-6 разів на добу (що еквівалентно 600-1200 мг сухого кореня узари) до зникнення симптомів діареї.

Максимальна добова доза – 30 мл (що еквівалентно 1200 мг сухого кореня узари).

Дітям віком 6-11 років

Початкова доза препарату становить 5-7 мл (що еквівалентно 200-280 мг сухого кореня узари) одноразово у перший день лікування.

Потім препарат приймають по 3-4 мл 3-6 разів на добу (що еквівалентно 360-960 мг сухого кореня узари) до зникнення симптомів діареї.

Максимальна добова доза – 24 мл (що еквівалентно 960 мг сухого кореня узари).

Дітям віком 2-5 років

Доза препарату становить 1-2 мл 3-5 разів на добу (що еквівалентно 120-400 мг сухого кореня узари) до зникнення симптомів діареї.

Максимальна добова доза – 12 мл (що еквівалентно 480 мг сухого кореня узари).

Препарат застосовують перорально.

Препарат приймають незалежно від вживання їжі.

Тривалість курсу лікування не має перевищувати 5 діб. Якщо діарея подовжується більше 3-5 діб, слід негайно звернутися до лікаря.

Передозування.

Передозування може проявлятись порушеннями з боку серця, шлунково-кишкового тракту, нервової системи, внаслідок інтоксикації глікозидами наперстянки.

Не існує типової послідовності розвитку проявів інтоксикації.

Кардіотоксичний вплив глікозидів іноді може мати фатальні наслідки.

У дітей найчастішим та найпершим симптомом передозування дигоксинами є аритмія з розвитком синусової брадикардії.

При гострому передозуванні можливий розвиток гіперкаліємії.

У такому випадку треба припинити застосування препарату.

Гостра серцева аритмія

Слід проводити моніторинг ЕКГ хворого, стежити за концентраціями калію та дигоксину.

Застосовувати інтенсивне лікування залежно від клінічної картини:

Гіпокаліємія

Показано підвищити плазмові концентрації калію до вищої межі норми (протипоказання: ретроградна АV-блокада у хворих, яким не встановлений водій ритму).

Комплексна шлуночкова аритмія

Показано внутрішньовенне введення 250 мг фенітоїну за 10 хвилин, далі – перорально або внутрішньовенне болюсне введення 100 мг лідокаїну, далі – 2 мг/хвилину.

Аритмія за типом брадикардії

Призначення парасимпатолітичних засобів (атропін, іпратропію бромід).

Гіпомагніємію слід коригувати.

Інтоксикація, що загрожує життю

Промивання шлунка (у разі недавньої інтоксикації), прийом активованого вугілля, холестираміну чи колестиполу.

У випадку розвитку серйозної гіперкаліємії застосовують внутрішньовенні вливання розчину глюкози та інсуліну.

Побічні ефекти.

Частота випадків побічної дії визначається так:

дуже часто (?1/10); часто (?1/100 до <1/10); нечасто (?1/1000 до <1/100); рідко (?1/10 000 до <1/1000); дуже рідко (?1/10 000); невідомо (неможливо визначити за даними проведених досліджень).<o:p>

Порушення з бокушлунково-кишкового тракту

Нечасто: нудота, блювання.

Порушення з боку імунної системи

Рідко: алергічні реакції.

Дуже рідко: реакції гіперчутливості (еритема шкіри, свербіж, набряк обличчя).

Порушення з боку серцево-судинної системи

Порушення серцевого ритму, судоми.

Інші

Препарат містить поліетиленгліколю гідроксистеарат, який може спричинити появу неприємних відчуттів у шлунку та діарею.

Узара®містить пропіленгліколь і може спричинити стан, подібний до дії алкоголю.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Одночасне застосовування препарату з гуанідином, салуретиками, серцевими глікозидами, кальцієм або попереднє лікування препаратами, які містять у своєму складі кортизон, може призвести до виникнення побічних реакцій з боку серцевої діяльності, таких як підсилене серцебиття та аритмія.

Термін придатності. 5 років.

Після розкриття пляшки сироп придатний протягом 1 ріку.

Умови зберігання.

Зберігати у недоступному для дітей, сухому, захищеному від світла місці при температурі не вище25 °С.

Упаковка.

По 100 мл у пляшці з контролем першого відкриття; по 1 пляшці з мірним ковпачком у картонній коробці.

Категорія відпуску.

Без рецепта.

І Н С Т Р У К Ц І Я

для медичного застосування препарату

Рілейс-сановель

(Rilace-sanovel)

Склад:

діюча речовина: лізиноприл;

1 таблетка 5 мг містить 5,445 мг лізиноприлу дигідрату, що еквівалентно 5 мг лізиноприлу;

1 таблетка 10 мг містить 10,89 мг лізиноприлу дигідрату, що еквівалентно 10 мг лізиноприлу;

1 таблетка 20 мг містить 21,78 мг лізиноприлу дигідрату, що еквівалентно 20 мг лізиноприлу;

допоміжні речовини: маніт (Е 421),кальцію гідрофосфат дигідрат, крохмаль кукурудзяний, крохмаль прежелатинізований, магнію стеарат, заліза оксид червоний (для таблеток 20 мг), заліза оксид жовтий (для таблеток 20 мг).

Лікарська форма.Таблетки.

Фармакотерапевтична група.Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Код АТС С09А А03.

Клінічні характеристики.

Показання.

Артеріальна гіпертензія, хронічна серцеванедостатність (у складі комплексної терапії), гострий інфаркт міокарда (у перші 24 години) з елевацією сегмента ST за відсутності артеріальної гіпотензії (артеріальний тиск вище 90 мм рт.ст.).

Протипоказання.

Підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату.

Ангіоневротичний набряк в анамнезі, спричинений будь-якими інгібіторами АПФ. Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк. Стеноз ниркової артерії, особливо білатеральний стеноз або стеноз артерії єдиної нирки, трансплантація нирки, ниркова недостатність з кліренсом креатиніну нижче 30 мл/хв. Кардіогенний шок, гострий інфаркт міокарда за наявності артеріальної гіпотензії (АТ ? 90 мм рт.ст.). Аортальний або мітральний стеноз. Вагітність. Період годування груддю. Дитячий вік.

Спосіб застосування та дози.

Рілейс-сановель рекомендовано застосовувати один раз на добу, вранці. Препарат застосовують незалежно від прийому їжі. Запивають таблетку достатньою кількістю рідини.

Артеріальна гіпертензія.

Початкова доза Рілейсу-сановель становить 5 – 10 мг один раз на добу. Звичайна добова підтримуюча доза – 20 мг, яку можна збільшити до 40 мг на добу, залежно від динаміки артеріального тиску. Максимальна добова доза – 40 мг на добу.

Якщо хворий раніше одержував діуретичну терапію, прийом таких препаратів необхідно припинити за 2-3 дні до початку застосування Рілейсу-сановель. Якщо це неможливо, то початкова доза Рілейсу-сановель не повинна перевищувати 5 мг на добу. У цьому разі після прийому першої дози рекомендується протягом декількох годин лікарське спостереження (максимум дії досягається приблизно через 6 годин), оскільки може виникнути симптоматична артеріальна гіпотензія.

При реноваскулярній гіпертензії або гіпертензії, що супроводжує інші стани з підвищеною функцією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, доцільно призначити низьку початкову дозу – 2,5-5 мг на добу, під посиленим контролем лікаря (контролювати артеріальний тиск, функцію нирок, рівень калію в сироватці). Підтримуючу дозу під суворим контролем лікаря слід визначати залежно від динаміки артеріального тиску.

При нирковій недостатності – оскільки лізиноприл виділяється нирками – початкову дозу слід визначати залежно від кліренсу креатиніну, потім, залежно від реакції, слід встановити підтримуючу дозу в умовах необхідного частого контролю функції нирок, рівня калію і натрію в сироватці.

Кліренс креатиніну, мл/хв

Початкова доза, мг/добу

30 – 70

10 – 30

< 10

(включаючи хворих, які перебувають на

діалізі)

5 – 10

2,5 – 5

2,5

Хронічна серцева недостатність.

Рілейс-сановель можна застосовувати в комбінації з діуретичними засобами та препаратами наперстянки.

Початкова доза становить – 2,5 мг (1/2 таблетки 5 мг), приймають вранці. Надалі дозу препарату необхідно підвищувати поступово, протягом 2-4 тижнів до звичайної підтримуючої дози, яка найчастіше становить 5-20 мг 1 раз на добу, залежно від індивідуальної реакції пацієнта.

Гострий інфаркт міокарда.

Початкова доза препарату становить 5 мг, наступну таблетку Рілейсу-сановель 5 мг приймають через 24 години, а через 48 годин приймають 10 мг. Після цього пацієнт може приймати препарат у дозі 10 мг на добу. Лікування Рілейсом-сановель, підтримуючою дозою 10 мг на добу, має тривати 6 тижнів, надалі потрібно оцінити необхідність подальшого прийому препарату. У випадках порушення функції лівого шлуночка лікування слід продовжити із застосуванням дози 10 – 20 мг. Пацієнтам із систолічним тиском, що не перевищує 120 мм рт.ст., лікування слід починати з дози 2,5 мг Рілейсу-сановель. У випадку розвитку артеріальної гіпотензії (систолічний артеріальний тиск нижче 100 мм рт.ст.) не слід перевищувати добову підтримуючу дозу 5 мг, а за необхідності зменшити її до 2,5 мг. Якщо після прийому лізиноприлу в дозі 2,5 мг систолічний тиск протягом 1 години залишається нижче 90 мм рт.ст., слід відмінити терапію препаратом Рілейс-сановель.

Побічні реакції.

Побічні явища, що іноді виникають, дуже рідко вимагають припинення лікування.

При застосуванні препарату можливі нижченаведені побічні ефекти.

З боку ЦНС: запаморочення, головний біль, відчуття слабкості, ортостатичний ефект, розлади рівноваги, зміни настрою, сплутаність свідомості, парестезії, депресія, сонливість або безсоння.

З боку серцево-судинної системи: вторинний інфаркт або інсульт у пацієнтів групи високого ризику з вираженою артеріальною гіпотонією, артеріальна гіпотонія, біль у грудях, сильне серцебиття, тахікардія, стенокардія, порушення ритму.

З боку дихальної системи: сухий кашель, риніт, гіперемія слизової оболонки носа, синусит, бронхоспазм, бронхіт, диспное.

З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, діарея, біль у животі, панкреатит, сухість у роті, гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), жовтяниця, диспепсія, запори.

З боку шкіри і підшкірної клітковини: шкірний висип, свербіж, кропив’янка, підвищена пітливість, алопеція, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: імпотенція.

З боку сечовидільної системи: уремія, олігурія/анурія, ниркова дисфункція, гостра ниркова недостатність.

Загальні розлади: реакції гіперчутливості, ангіоневротичний набряк, синкопе, затьмарення зору, зміна смакових відчуттів.

Дослідження: агранулоцитоз, зниження показників гемоглобіну та гематокриту. Гіперкаліємія, гіпонатріємія, підвищення рівня креатиніну та сечового азоту в крові можуть спостерігатися, особливо при наявності хвороби нирок, при цукровому діабеті або реноваскулярній гіпертензії.

Передозування.

При передозуванні виникає виражена артеріальна гіпотензія. Залежно від тяжкості передозування можливі шок, брадикардія, водно-електролітні порушення та ниркова недостатність.

При цьому необхідно застосовувати симптоматичну терапію, промивання шлунка, внутрішньовенне заміщення рідини, контролювати артеріальний тиск, водно-електролітний баланс. При виникненні артеріальної гіпотензії рекомендується положення хворого лежачи з піднятими ногами.

Рілейс-сановель може бути виведений з організму гемодіалізом.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Рілейс-сановель протипоказаний у період вагітності або годування груддю.

Діти.

Рілейс-сановель не застосовують дітям.

Особливості застосування.

До початку та протягом терапії Рілейс-сановель слід оцінити ниркову функцію пацієнта. Препарат слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з нирковою недостатністю, яка може вимагати зниження дози або частоти прийому Рілейс-сановель.

Надмірне зниження артеріального тиску, симптоматична гіпотензія може виникати у хворих, що одержують лікування діуретиками, або при інших ситуаціях, що призводять до втрати рідини (сильна пітливість, тривале блювання, понос), і тому знаходяться в стані дефіциту натрію та/або об’єму рідини, а також при серцевій недостатності.

До початку лікування Рілейс-сановель по можливості слід нормалізувати рівень натрію та/або відшкодувати втрачену кількість рідини, пильно контролювати дію початкової дози препарату на артеріальний тиск хворого.

Мають місце повідомлення про ангіоневротичні набряки обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані у пацієнтів, що приймали інгібітори АПФ, включаючи Рілейс-сановель. Набряки можуть розвитися в будь-який час протягом курсу терапії. У таких випадках препарат слід негайно відмінити, а пацієнт повинен перебувати під постійним лікарським контролем. У випадках набряку, обмеженого обличчям та губами, стабілізація стану хворого розпочинається і при відсутності лікування, але рекомендується призначення антигістамінних засобів, які полегшують симптоматику.

Пацієнтам з ангіоневротичними набряками в анамнезі, не асоційованими з терапією інгібіторами АПФ, властивий високий ризик розвитку ангіоневротичного набряку при терапії інгібіторами АПФ.

Слід з обережністю призначати інгібітори АПФ пацієнтам з перешкодою відтоку крові з лівого шлуночка.

Спостерігалися поодинокі випадки нейтропенії та агранулоцитозу при терапії Рілейс-сановель у пацієнтів з колагенозами та захворюваннями нирок.

При великих хірургічних втручаннях або застосуванні наркотичних засобів, що викликають артеріальну гіпотензію, Рілейс-сановель блокує утворення ангіотензину II, що виникає після компенсаторного вивільнення реніну. Артеріальна гіпотензія, що виникла внаслідок вищевказаного механізму, може бути усунута відновленням втраченої рідини.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

На початку лікування препаратом Рілейс-сановель можливий розвиток артеріальної гіпотензії, що необхідно враховувати особам, які керують автотранспортом і працюють з потенційно небезпечними технічними засобами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Потрібна особлива обережність при одночасному застосуванні препарату з калійзберігаючими діуретиками (наприклад, спіронолактон, триамтерен, амілорид), калієм, препаратами, що містять калій (підвищується ризик гіперкаліємії, особливо при порушеній нирковій функції), тому їх можна спільно призначати лише після рішення лікаря, прийнятого в індивідуальному порядку при регулярному контролі рівня калію в сироватці та функції нирок.

З обережністю препарат можна застосовувати разом з діуретиками (посилюється антигіпертензивний ефект), іншими антигіпертензивними засобами (адитивний ефект), нестероїдними протизапальними препаратами, особливо з індометацином (антигіпертензивний ефект може зменшитися), з літієм (виділення літію може зменшитися, тому слід регулярно контролювати рівень літію в сироватці).

Рілейс-сановель знижує виведення калію при застосуванні діуретиків.

Застосування препарату одночасно з нітратами не виявило клінічно значущої взаємодії.

Анестетики, наркотичні та снодійні засоби потенціюють зниження артеріального тиску (анестезіолог повинен бути попереджений про терапію Рілейс-сановель).

Симпатоміметичні засоби можуть послабляти гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.

Супутнє застосування алопуринолу, препаратів, що пригнічують захисну реакцію організму (цитостатиків, імунодепресантів, системних глюкокортикоїдів), і прокаїнаміду підвищує ризик розвитку лейкопенії.

Інгібітори АПФ спроможні підвищувати цукрознижувальний ефект антидіабетичних засобів, особливо протягом першого тижня сумісної терапії.

Антацидні засоби можуть знижувати біодоступність інгібіторів АПФ.

Натрію хлорид знижує гіпотензивний ефект і ефект, що полегшує серцеву недостатність Рілейс-сановель.

Рілейс-сановель може посилювати ефект алкоголю.

При застосуванні препарату в умовах діалізу з використанням поліакрилнітрилової мембрани може виникати анафілактичний шок, тому рекомендується або інший тип мембрани для діалізу, або призначення інших антигіпертензивних препаратів.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Лізиноприл є інгібітором АПФ. Ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ) – це пептидилдипептидаза, яка каталізує перетворення ангіотензину I у вазоконстрикторний пептид, ангіотензин II. При інгібіції АПФ знижується концентрація ангіотензину II у плазмі крові, що призводить до збільшення активності реніну плазми (внаслідок усунення негативного зворотного зв’язку при вивільненні реніну) і зниження секреції альдостерону. Хоча зниження секреції альдостерону є незначним, воно чинить невелике збільшення концентрації K+ у сироватці крові. При застосуванні лізиноприлу в поєднанні з тіазидними діуретиками концентрація калію в сироватці крові практично не змінюється.

Хоча механізм зниження артеріального тиску здійснюється через пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, яка відіграє основну роль у регуляції артеріального тиску, лізиноприл чинить антигіпертензивну дію і у пацієнтів з низьким рівнем реніну в плазмі.

У хворих на артеріальну гіпертензію лізиноприл знижує артеріальний тиск як у положенні лежачи, так і стоячи. Раптова відміна лізиноприлу не спричиняє швидкого підвищення артеріального тиску.

Гіпотензивний ефект розвивається майже через годину після прийому препарату і досягає максимуму приблизно через 6 годин. Ефект зберігається протягом 24 годин і залежить від застосованої дози. Для досягнення оптимального гіпотензивного ефекту іноді може бути потрібно до 2-4 тижнів терапії. При тривалому лікуванні ефективність препарату зберігається. При раптовій відміні препарату надмірного підвищення артеріального тиску не спостерігалося

Фармакокінетика.

Після внутрішнього застосування максимальна концентрація в плазмі досягається приблизно через 7 годин. Препарат всмоктується у незміненому вигляді, прийом їжі не впливає на всмоктування препарату. Біодоступність препарату становить 25-50 %. Крім ангіотензинперетворюючого ферменту, з іншими білками сироватки крові не зв’язується. В організмі не метаболізується, виділяється нирками. Період напіввиведення – 12 годин.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки 5 мг:білі, пласкі, круглі таблетки, з розподільчою рискою з одного боку;

таблетки 10 мг:білі, пласкі, круглі таблетки, з розподільчою рискою з одного боку;

таблетки 20 мг: круглі, двоопуклі таблетки рожевого кольору з коричнюватим відтінком,з розподільчою рискою з одного боку.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання.Зберігати при температурі не вище 25 °С, в сухому, захищеному від світла та недоступному для дітей місці.

Упаковка. По 14 таблеток у блістері. По 2 блістери в картонній коробці.

Категорія відпуску.За рецептом.

Виробник. Сановель Іляч Санаі ве Тиджарет А.Ш., Туреччина.

Юридична адресавиробника.Проспект Буюкдере, вул. Деребою, діловий центр Загра, блок С, поверх 2, 34398 Маслак, Стамбул, Туреччина.

Місцезнаходження виробництва. Місто Чанта, селище Карталтепе, поруч з автотрасою Е-5, Сіліврі/Стамбул-Туреччина

І Н С Т Р У К Ц І Я

для медичного застосування препарату

Рілейс-сановель

(Rilace-sanovel)

Склад:

діюча речовина: лізиноприл;

1 таблетка 5 мг містить 5,445 мг лізиноприлу дигідрату, що еквівалентно 5 мг лізиноприлу;

1 таблетка 10 мг містить 10,89 мг лізиноприлу дигідрату, що еквівалентно 10 мг лізиноприлу;

1 таблетка 20 мг містить 21,78 мг лізиноприлу дигідрату, що еквівалентно 20 мг лізиноприлу;

допоміжні речовини: маніт (Е 421),кальцію гідрофосфат дигідрат, крохмаль кукурудзяний, крохмаль прежелатинізований, магнію стеарат, заліза оксид червоний (для таблеток 20 мг), заліза оксид жовтий (для таблеток 20 мг).

Лікарська форма.Таблетки.

Фармакотерапевтична група.Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Код АТС С09А А03.

Клінічні характеристики.

Показання.

Артеріальна гіпертензія, хронічна серцеванедостатність (у складі комплексної терапії), гострий інфаркт міокарда (у перші 24 години) з елевацією сегмента ST за відсутності артеріальної гіпотензії (артеріальний тиск вище 90 мм рт.ст.).

Протипоказання.

Підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату.

Ангіоневротичний набряк в анамнезі, спричинений будь-якими інгібіторами АПФ. Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк. Стеноз ниркової артерії, особливо білатеральний стеноз або стеноз артерії єдиної нирки, трансплантація нирки, ниркова недостатність з кліренсом креатиніну нижче 30 мл/хв. Кардіогенний шок, гострий інфаркт міокарда за наявності артеріальної гіпотензії (АТ ? 90 мм рт.ст.). Аортальний або мітральний стеноз. Вагітність. Період годування груддю. Дитячий вік.

Спосіб застосування та дози.

Рілейс-сановель рекомендовано застосовувати один раз на добу, вранці. Препарат застосовують незалежно від прийому їжі. Запивають таблетку достатньою кількістю рідини.

Артеріальна гіпертензія.

Початкова доза Рілейсу-сановель становить 5 – 10 мг один раз на добу. Звичайна добова підтримуюча доза – 20 мг, яку можна збільшити до 40 мг на добу, залежно від динаміки артеріального тиску. Максимальна добова доза – 40 мг на добу.

Якщо хворий раніше одержував діуретичну терапію, прийом таких препаратів необхідно припинити за 2-3 дні до початку застосування Рілейсу-сановель. Якщо це неможливо, то початкова доза Рілейсу-сановель не повинна перевищувати 5 мг на добу. У цьому разі після прийому першої дози рекомендується протягом декількох годин лікарське спостереження (максимум дії досягається приблизно через 6 годин), оскільки може виникнути симптоматична артеріальна гіпотензія.

При реноваскулярній гіпертензії або гіпертензії, що супроводжує інші стани з підвищеною функцією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, доцільно призначити низьку початкову дозу – 2,5-5 мг на добу, під посиленим контролем лікаря (контролювати артеріальний тиск, функцію нирок, рівень калію в сироватці). Підтримуючу дозу під суворим контролем лікаря слід визначати залежно від динаміки артеріального тиску.

При нирковій недостатності – оскільки лізиноприл виділяється нирками – початкову дозу слід визначати залежно від кліренсу креатиніну, потім, залежно від реакції, слід встановити підтримуючу дозу в умовах необхідного частого контролю функції нирок, рівня калію і натрію в сироватці.

Кліренс креатиніну, мл/хв

Початкова доза, мг/добу

30 – 70

10 – 30

< 10

(включаючи хворих, які перебувають на

діалізі)

5 – 10

2,5 – 5

2,5

Хронічна серцева недостатність.

Рілейс-сановель можна застосовувати в комбінації з діуретичними засобами та препаратами наперстянки.

Початкова доза становить – 2,5 мг (1/2 таблетки 5 мг), приймають вранці. Надалі дозу препарату необхідно підвищувати поступово, протягом 2-4 тижнів до звичайної підтримуючої дози, яка найчастіше становить 5-20 мг 1 раз на добу, залежно від індивідуальної реакції пацієнта.

Гострий інфаркт міокарда.

Початкова доза препарату становить 5 мг, наступну таблетку Рілейсу-сановель 5 мг приймають через 24 години, а через 48 годин приймають 10 мг. Після цього пацієнт може приймати препарат у дозі 10 мг на добу. Лікування Рілейсом-сановель, підтримуючою дозою 10 мг на добу, має тривати 6 тижнів, надалі потрібно оцінити необхідність подальшого прийому препарату. У випадках порушення функції лівого шлуночка лікування слід продовжити із застосуванням дози 10 – 20 мг. Пацієнтам із систолічним тиском, що не перевищує 120 мм рт.ст., лікування слід починати з дози 2,5 мг Рілейсу-сановель. У випадку розвитку артеріальної гіпотензії (систолічний артеріальний тиск нижче 100 мм рт.ст.) не слід перевищувати добову підтримуючу дозу 5 мг, а за необхідності зменшити її до 2,5 мг. Якщо після прийому лізиноприлу в дозі 2,5 мг систолічний тиск протягом 1 години залишається нижче 90 мм рт.ст., слід відмінити терапію препаратом Рілейс-сановель.

Побічні реакції.

Побічні явища, що іноді виникають, дуже рідко вимагають припинення лікування.

При застосуванні препарату можливі нижченаведені побічні ефекти.

З боку ЦНС: запаморочення, головний біль, відчуття слабкості, ортостатичний ефект, розлади рівноваги, зміни настрою, сплутаність свідомості, парестезії, депресія, сонливість або безсоння.

З боку серцево-судинної системи: вторинний інфаркт або інсульт у пацієнтів групи високого ризику з вираженою артеріальною гіпотонією, артеріальна гіпотонія, біль у грудях, сильне серцебиття, тахікардія, стенокардія, порушення ритму.

З боку дихальної системи: сухий кашель, риніт, гіперемія слизової оболонки носа, синусит, бронхоспазм, бронхіт, диспное.

З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, діарея, біль у животі, панкреатит, сухість у роті, гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), жовтяниця, диспепсія, запори.

З боку шкіри і підшкірної клітковини: шкірний висип, свербіж, кропив’янка, підвищена пітливість, алопеція, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: імпотенція.

З боку сечовидільної системи: уремія, олігурія/анурія, ниркова дисфункція, гостра ниркова недостатність.

Загальні розлади: реакції гіперчутливості, ангіоневротичний набряк, синкопе, затьмарення зору, зміна смакових відчуттів.

Дослідження: агранулоцитоз, зниження показників гемоглобіну та гематокриту. Гіперкаліємія, гіпонатріємія, підвищення рівня креатиніну та сечового азоту в крові можуть спостерігатися, особливо при наявності хвороби нирок, при цукровому діабеті або реноваскулярній гіпертензії.

Передозування.

При передозуванні виникає виражена артеріальна гіпотензія. Залежно від тяжкості передозування можливі шок, брадикардія, водно-електролітні порушення та ниркова недостатність.

При цьому необхідно застосовувати симптоматичну терапію, промивання шлунка, внутрішньовенне заміщення рідини, контролювати артеріальний тиск, водно-електролітний баланс. При виникненні артеріальної гіпотензії рекомендується положення хворого лежачи з піднятими ногами.

Рілейс-сановель може бути виведений з організму гемодіалізом.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Рілейс-сановель протипоказаний у період вагітності або годування груддю.

Діти.

Рілейс-сановель не застосовують дітям.

Особливості застосування.

До початку та протягом терапії Рілейс-сановель слід оцінити ниркову функцію пацієнта. Препарат слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з нирковою недостатністю, яка може вимагати зниження дози або частоти прийому Рілейс-сановель.

Надмірне зниження артеріального тиску, симптоматична гіпотензія може виникати у хворих, що одержують лікування діуретиками, або при інших ситуаціях, що призводять до втрати рідини (сильна пітливість, тривале блювання, понос), і тому знаходяться в стані дефіциту натрію та/або об’єму рідини, а також при серцевій недостатності.

До початку лікування Рілейс-сановель по можливості слід нормалізувати рівень натрію та/або відшкодувати втрачену кількість рідини, пильно контролювати дію початкової дози препарату на артеріальний тиск хворого.

Мають місце повідомлення про ангіоневротичні набряки обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані у пацієнтів, що приймали інгібітори АПФ, включаючи Рілейс-сановель. Набряки можуть розвитися в будь-який час протягом курсу терапії. У таких випадках препарат слід негайно відмінити, а пацієнт повинен перебувати під постійним лікарським контролем. У випадках набряку, обмеженого обличчям та губами, стабілізація стану хворого розпочинається і при відсутності лікування, але рекомендується призначення антигістамінних засобів, які полегшують симптоматику.

Пацієнтам з ангіоневротичними набряками в анамнезі, не асоційованими з терапією інгібіторами АПФ, властивий високий ризик розвитку ангіоневротичного набряку при терапії інгібіторами АПФ.

Слід з обережністю призначати інгібітори АПФ пацієнтам з перешкодою відтоку крові з лівого шлуночка.

Спостерігалися поодинокі випадки нейтропенії та агранулоцитозу при терапії Рілейс-сановель у пацієнтів з колагенозами та захворюваннями нирок.

При великих хірургічних втручаннях або застосуванні наркотичних засобів, що викликають артеріальну гіпотензію, Рілейс-сановель блокує утворення ангіотензину II, що виникає після компенсаторного вивільнення реніну. Артеріальна гіпотензія, що виникла внаслідок вищевказаного механізму, може бути усунута відновленням втраченої рідини.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

На початку лікування препаратом Рілейс-сановель можливий розвиток артеріальної гіпотензії, що необхідно враховувати особам, які керують автотранспортом і працюють з потенційно небезпечними технічними засобами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Потрібна особлива обережність при одночасному застосуванні препарату з калійзберігаючими діуретиками (наприклад, спіронолактон, триамтерен, амілорид), калієм, препаратами, що містять калій (підвищується ризик гіперкаліємії, особливо при порушеній нирковій функції), тому їх можна спільно призначати лише після рішення лікаря, прийнятого в індивідуальному порядку при регулярному контролі рівня калію в сироватці та функції нирок.

З обережністю препарат можна застосовувати разом з діуретиками (посилюється антигіпертензивний ефект), іншими антигіпертензивними засобами (адитивний ефект), нестероїдними протизапальними препаратами, особливо з індометацином (антигіпертензивний ефект може зменшитися), з літієм (виділення літію може зменшитися, тому слід регулярно контролювати рівень літію в сироватці).

Рілейс-сановель знижує виведення калію при застосуванні діуретиків.

Застосування препарату одночасно з нітратами не виявило клінічно значущої взаємодії.

Анестетики, наркотичні та снодійні засоби потенціюють зниження артеріального тиску (анестезіолог повинен бути попереджений про терапію Рілейс-сановель).

Симпатоміметичні засоби можуть послабляти гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.

Супутнє застосування алопуринолу, препаратів, що пригнічують захисну реакцію організму (цитостатиків, імунодепресантів, системних глюкокортикоїдів), і прокаїнаміду підвищує ризик розвитку лейкопенії.

Інгібітори АПФ спроможні підвищувати цукрознижувальний ефект антидіабетичних засобів, особливо протягом першого тижня сумісної терапії.

Антацидні засоби можуть знижувати біодоступність інгібіторів АПФ.

Натрію хлорид знижує гіпотензивний ефект і ефект, що полегшує серцеву недостатність Рілейс-сановель.

Рілейс-сановель може посилювати ефект алкоголю.

При застосуванні препарату в умовах діалізу з використанням поліакрилнітрилової мембрани може виникати анафілактичний шок, тому рекомендується або інший тип мембрани для діалізу, або призначення інших антигіпертензивних препаратів.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Лізиноприл є інгібітором АПФ. Ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ) – це пептидилдипептидаза, яка каталізує перетворення ангіотензину I у вазоконстрикторний пептид, ангіотензин II. При інгібіції АПФ знижується концентрація ангіотензину II у плазмі крові, що призводить до збільшення активності реніну плазми (внаслідок усунення негативного зворотного зв’язку при вивільненні реніну) і зниження секреції альдостерону. Хоча зниження секреції альдостерону є незначним, воно чинить невелике збільшення концентрації K+ у сироватці крові. При застосуванні лізиноприлу в поєднанні з тіазидними діуретиками концентрація калію в сироватці крові практично не змінюється.

Хоча механізм зниження артеріального тиску здійснюється через пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, яка відіграє основну роль у регуляції артеріального тиску, лізиноприл чинить антигіпертензивну дію і у пацієнтів з низьким рівнем реніну в плазмі.

У хворих на артеріальну гіпертензію лізиноприл знижує артеріальний тиск як у положенні лежачи, так і стоячи. Раптова відміна лізиноприлу не спричиняє швидкого підвищення артеріального тиску.

Гіпотензивний ефект розвивається майже через годину після прийому препарату і досягає максимуму приблизно через 6 годин. Ефект зберігається протягом 24 годин і залежить від застосованої дози. Для досягнення оптимального гіпотензивного ефекту іноді може бути потрібно до 2-4 тижнів терапії. При тривалому лікуванні ефективність препарату зберігається. При раптовій відміні препарату надмірного підвищення артеріального тиску не спостерігалося

Фармакокінетика.

Після внутрішнього застосування максимальна концентрація в плазмі досягається приблизно через 7 годин. Препарат всмоктується у незміненому вигляді, прийом їжі не впливає на всмоктування препарату. Біодоступність препарату становить 25-50 %. Крім ангіотензинперетворюючого ферменту, з іншими білками сироватки крові не зв’язується. В організмі не метаболізується, виділяється нирками. Період напіввиведення – 12 годин.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки 5 мг:білі, пласкі, круглі таблетки, з розподільчою рискою з одного боку;

таблетки 10 мг:білі, пласкі, круглі таблетки, з розподільчою рискою з одного боку;

таблетки 20 мг: круглі, двоопуклі таблетки рожевого кольору з коричнюватим відтінком,з розподільчою рискою з одного боку.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання.Зберігати при температурі не вище 25 °С, в сухому, захищеному від світла та недоступному для дітей місці.

Упаковка. По 14 таблеток у блістері. По 2 блістери в картонній коробці.

Категорія відпуску.За рецептом.

Виробник. Сановель Іляч Санаі ве Тиджарет А.Ш., Туреччина.

Юридична адресавиробника.Проспект Буюкдере, вул. Деребою, діловий центр Загра, блок С, поверх 2, 34398 Маслак, Стамбул, Туреччина.

Місцезнаходження виробництва. Місто Чанта, селище Карталтепе, поруч з автотрасою Е-5, Сіліврі/Стамбул-Туреччина

І Н С Т Р У К Ц І Я

для медичного застосування препарату

Рілейс-сановель

(Rilace-sanovel)

Склад:

діюча речовина: лізиноприл;

1 таблетка 5 мг містить 5,445 мг лізиноприлу дигідрату, що еквівалентно 5 мг лізиноприлу;

1 таблетка 10 мг містить 10,89 мг лізиноприлу дигідрату, що еквівалентно 10 мг лізиноприлу;

1 таблетка 20 мг містить 21,78 мг лізиноприлу дигідрату, що еквівалентно 20 мг лізиноприлу;

допоміжні речовини: маніт (Е 421),кальцію гідрофосфат дигідрат, крохмаль кукурудзяний, крохмаль прежелатинізований, магнію стеарат, заліза оксид червоний (для таблеток 20 мг), заліза оксид жовтий (для таблеток 20 мг).

Лікарська форма.Таблетки.

Фармакотерапевтична група.Інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ). Код АТС С09А А03.

Клінічні характеристики.

Показання.

Артеріальна гіпертензія, хронічна серцеванедостатність (у складі комплексної терапії), гострий інфаркт міокарда (у перші 24 години) з елевацією сегмента ST за відсутності артеріальної гіпотензії (артеріальний тиск вище 90 мм рт.ст.).

Протипоказання.

Підвищена чутливість до будь-якого компонента препарату.

Ангіоневротичний набряк в анамнезі, спричинений будь-якими інгібіторами АПФ. Спадковий або ідіопатичний ангіоневротичний набряк. Стеноз ниркової артерії, особливо білатеральний стеноз або стеноз артерії єдиної нирки, трансплантація нирки, ниркова недостатність з кліренсом креатиніну нижче 30 мл/хв. Кардіогенний шок, гострий інфаркт міокарда за наявності артеріальної гіпотензії (АТ ? 90 мм рт.ст.). Аортальний або мітральний стеноз. Вагітність. Період годування груддю. Дитячий вік.

Спосіб застосування та дози.

Рілейс-сановель рекомендовано застосовувати один раз на добу, вранці. Препарат застосовують незалежно від прийому їжі. Запивають таблетку достатньою кількістю рідини.

Артеріальна гіпертензія.

Початкова доза Рілейсу-сановель становить 5 – 10 мг один раз на добу. Звичайна добова підтримуюча доза – 20 мг, яку можна збільшити до 40 мг на добу, залежно від динаміки артеріального тиску. Максимальна добова доза – 40 мг на добу.

Якщо хворий раніше одержував діуретичну терапію, прийом таких препаратів необхідно припинити за 2-3 дні до початку застосування Рілейсу-сановель. Якщо це неможливо, то початкова доза Рілейсу-сановель не повинна перевищувати 5 мг на добу. У цьому разі після прийому першої дози рекомендується протягом декількох годин лікарське спостереження (максимум дії досягається приблизно через 6 годин), оскільки може виникнути симптоматична артеріальна гіпотензія.

При реноваскулярній гіпертензії або гіпертензії, що супроводжує інші стани з підвищеною функцією ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, доцільно призначити низьку початкову дозу – 2,5-5 мг на добу, під посиленим контролем лікаря (контролювати артеріальний тиск, функцію нирок, рівень калію в сироватці). Підтримуючу дозу під суворим контролем лікаря слід визначати залежно від динаміки артеріального тиску.

При нирковій недостатності – оскільки лізиноприл виділяється нирками – початкову дозу слід визначати залежно від кліренсу креатиніну, потім, залежно від реакції, слід встановити підтримуючу дозу в умовах необхідного частого контролю функції нирок, рівня калію і натрію в сироватці.

Кліренс креатиніну, мл/хв

Початкова доза, мг/добу

30 – 70

10 – 30

< 10

(включаючи хворих, які перебувають на

діалізі)

5 – 10

2,5 – 5

2,5

Хронічна серцева недостатність.

Рілейс-сановель можна застосовувати в комбінації з діуретичними засобами та препаратами наперстянки.

Початкова доза становить – 2,5 мг (1/2 таблетки 5 мг), приймають вранці. Надалі дозу препарату необхідно підвищувати поступово, протягом 2-4 тижнів до звичайної підтримуючої дози, яка найчастіше становить 5-20 мг 1 раз на добу, залежно від індивідуальної реакції пацієнта.

Гострий інфаркт міокарда.

Початкова доза препарату становить 5 мг, наступну таблетку Рілейсу-сановель 5 мг приймають через 24 години, а через 48 годин приймають 10 мг. Після цього пацієнт може приймати препарат у дозі 10 мг на добу. Лікування Рілейсом-сановель, підтримуючою дозою 10 мг на добу, має тривати 6 тижнів, надалі потрібно оцінити необхідність подальшого прийому препарату. У випадках порушення функції лівого шлуночка лікування слід продовжити із застосуванням дози 10 – 20 мг. Пацієнтам із систолічним тиском, що не перевищує 120 мм рт.ст., лікування слід починати з дози 2,5 мг Рілейсу-сановель. У випадку розвитку артеріальної гіпотензії (систолічний артеріальний тиск нижче 100 мм рт.ст.) не слід перевищувати добову підтримуючу дозу 5 мг, а за необхідності зменшити її до 2,5 мг. Якщо після прийому лізиноприлу в дозі 2,5 мг систолічний тиск протягом 1 години залишається нижче 90 мм рт.ст., слід відмінити терапію препаратом Рілейс-сановель.

Побічні реакції.

Побічні явища, що іноді виникають, дуже рідко вимагають припинення лікування.

При застосуванні препарату можливі нижченаведені побічні ефекти.

З боку ЦНС: запаморочення, головний біль, відчуття слабкості, ортостатичний ефект, розлади рівноваги, зміни настрою, сплутаність свідомості, парестезії, депресія, сонливість або безсоння.

З боку серцево-судинної системи: вторинний інфаркт або інсульт у пацієнтів групи високого ризику з вираженою артеріальною гіпотонією, артеріальна гіпотонія, біль у грудях, сильне серцебиття, тахікардія, стенокардія, порушення ритму.

З боку дихальної системи: сухий кашель, риніт, гіперемія слизової оболонки носа, синусит, бронхоспазм, бронхіт, диспное.

З боку шлунково-кишкового тракту: нудота, блювання, діарея, біль у животі, панкреатит, сухість у роті, гепатит (гепатоцелюлярний або холестатичний), жовтяниця, диспепсія, запори.

З боку шкіри і підшкірної клітковини: шкірний висип, свербіж, кропив’янка, підвищена пітливість, алопеція, мультиформна еритема, синдром Стівенса-Джонсона, токсичний епідермальний некроліз.

З боку репродуктивної системи та молочних залоз: імпотенція.

З боку сечовидільної системи: уремія, олігурія/анурія, ниркова дисфункція, гостра ниркова недостатність.

Загальні розлади: реакції гіперчутливості, ангіоневротичний набряк, синкопе, затьмарення зору, зміна смакових відчуттів.

Дослідження: агранулоцитоз, зниження показників гемоглобіну та гематокриту. Гіперкаліємія, гіпонатріємія, підвищення рівня креатиніну та сечового азоту в крові можуть спостерігатися, особливо при наявності хвороби нирок, при цукровому діабеті або реноваскулярній гіпертензії.

Передозування.

При передозуванні виникає виражена артеріальна гіпотензія. Залежно від тяжкості передозування можливі шок, брадикардія, водно-електролітні порушення та ниркова недостатність.

При цьому необхідно застосовувати симптоматичну терапію, промивання шлунка, внутрішньовенне заміщення рідини, контролювати артеріальний тиск, водно-електролітний баланс. При виникненні артеріальної гіпотензії рекомендується положення хворого лежачи з піднятими ногами.

Рілейс-сановель може бути виведений з організму гемодіалізом.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Рілейс-сановель протипоказаний у період вагітності або годування груддю.

Діти.

Рілейс-сановель не застосовують дітям.

Особливості застосування.

До початку та протягом терапії Рілейс-сановель слід оцінити ниркову функцію пацієнта. Препарат слід застосовувати з обережністю у пацієнтів з нирковою недостатністю, яка може вимагати зниження дози або частоти прийому Рілейс-сановель.

Надмірне зниження артеріального тиску, симптоматична гіпотензія може виникати у хворих, що одержують лікування діуретиками, або при інших ситуаціях, що призводять до втрати рідини (сильна пітливість, тривале блювання, понос), і тому знаходяться в стані дефіциту натрію та/або об’єму рідини, а також при серцевій недостатності.

До початку лікування Рілейс-сановель по можливості слід нормалізувати рівень натрію та/або відшкодувати втрачену кількість рідини, пильно контролювати дію початкової дози препарату на артеріальний тиск хворого.

Мають місце повідомлення про ангіоневротичні набряки обличчя, кінцівок, губ, язика, голосової щілини та/або гортані у пацієнтів, що приймали інгібітори АПФ, включаючи Рілейс-сановель. Набряки можуть розвитися в будь-який час протягом курсу терапії. У таких випадках препарат слід негайно відмінити, а пацієнт повинен перебувати під постійним лікарським контролем. У випадках набряку, обмеженого обличчям та губами, стабілізація стану хворого розпочинається і при відсутності лікування, але рекомендується призначення антигістамінних засобів, які полегшують симптоматику.

Пацієнтам з ангіоневротичними набряками в анамнезі, не асоційованими з терапією інгібіторами АПФ, властивий високий ризик розвитку ангіоневротичного набряку при терапії інгібіторами АПФ.

Слід з обережністю призначати інгібітори АПФ пацієнтам з перешкодою відтоку крові з лівого шлуночка.

Спостерігалися поодинокі випадки нейтропенії та агранулоцитозу при терапії Рілейс-сановель у пацієнтів з колагенозами та захворюваннями нирок.

При великих хірургічних втручаннях або застосуванні наркотичних засобів, що викликають артеріальну гіпотензію, Рілейс-сановель блокує утворення ангіотензину II, що виникає після компенсаторного вивільнення реніну. Артеріальна гіпотензія, що виникла внаслідок вищевказаного механізму, може бути усунута відновленням втраченої рідини.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

На початку лікування препаратом Рілейс-сановель можливий розвиток артеріальної гіпотензії, що необхідно враховувати особам, які керують автотранспортом і працюють з потенційно небезпечними технічними засобами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Потрібна особлива обережність при одночасному застосуванні препарату з калійзберігаючими діуретиками (наприклад, спіронолактон, триамтерен, амілорид), калієм, препаратами, що містять калій (підвищується ризик гіперкаліємії, особливо при порушеній нирковій функції), тому їх можна спільно призначати лише після рішення лікаря, прийнятого в індивідуальному порядку при регулярному контролі рівня калію в сироватці та функції нирок.

З обережністю препарат можна застосовувати разом з діуретиками (посилюється антигіпертензивний ефект), іншими антигіпертензивними засобами (адитивний ефект), нестероїдними протизапальними препаратами, особливо з індометацином (антигіпертензивний ефект може зменшитися), з літієм (виділення літію може зменшитися, тому слід регулярно контролювати рівень літію в сироватці).

Рілейс-сановель знижує виведення калію при застосуванні діуретиків.

Застосування препарату одночасно з нітратами не виявило клінічно значущої взаємодії.

Анестетики, наркотичні та снодійні засоби потенціюють зниження артеріального тиску (анестезіолог повинен бути попереджений про терапію Рілейс-сановель).

Симпатоміметичні засоби можуть послабляти гіпотензивний ефект інгібіторів АПФ.

Супутнє застосування алопуринолу, препаратів, що пригнічують захисну реакцію організму (цитостатиків, імунодепресантів, системних глюкокортикоїдів), і прокаїнаміду підвищує ризик розвитку лейкопенії.

Інгібітори АПФ спроможні підвищувати цукрознижувальний ефект антидіабетичних засобів, особливо протягом першого тижня сумісної терапії.

Антацидні засоби можуть знижувати біодоступність інгібіторів АПФ.

Натрію хлорид знижує гіпотензивний ефект і ефект, що полегшує серцеву недостатність Рілейс-сановель.

Рілейс-сановель може посилювати ефект алкоголю.

При застосуванні препарату в умовах діалізу з використанням поліакрилнітрилової мембрани може виникати анафілактичний шок, тому рекомендується або інший тип мембрани для діалізу, або призначення інших антигіпертензивних препаратів.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Лізиноприл є інгібітором АПФ. Ангіотензинперетворюючий фермент (АПФ) – це пептидилдипептидаза, яка каталізує перетворення ангіотензину I у вазоконстрикторний пептид, ангіотензин II. При інгібіції АПФ знижується концентрація ангіотензину II у плазмі крові, що призводить до збільшення активності реніну плазми (внаслідок усунення негативного зворотного зв’язку при вивільненні реніну) і зниження секреції альдостерону. Хоча зниження секреції альдостерону є незначним, воно чинить невелике збільшення концентрації K+ у сироватці крові. При застосуванні лізиноприлу в поєднанні з тіазидними діуретиками концентрація калію в сироватці крові практично не змінюється.

Хоча механізм зниження артеріального тиску здійснюється через пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи, яка відіграє основну роль у регуляції артеріального тиску, лізиноприл чинить антигіпертензивну дію і у пацієнтів з низьким рівнем реніну в плазмі.

У хворих на артеріальну гіпертензію лізиноприл знижує артеріальний тиск як у положенні лежачи, так і стоячи. Раптова відміна лізиноприлу не спричиняє швидкого підвищення артеріального тиску.

Гіпотензивний ефект розвивається майже через годину після прийому препарату і досягає максимуму приблизно через 6 годин. Ефект зберігається протягом 24 годин і залежить від застосованої дози. Для досягнення оптимального гіпотензивного ефекту іноді може бути потрібно до 2-4 тижнів терапії. При тривалому лікуванні ефективність препарату зберігається. При раптовій відміні препарату надмірного підвищення артеріального тиску не спостерігалося

Фармакокінетика.

Після внутрішнього застосування максимальна концентрація в плазмі досягається приблизно через 7 годин. Препарат всмоктується у незміненому вигляді, прийом їжі не впливає на всмоктування препарату. Біодоступність препарату становить 25-50 %. Крім ангіотензинперетворюючого ферменту, з іншими білками сироватки крові не зв’язується. В організмі не метаболізується, виділяється нирками. Період напіввиведення – 12 годин.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

таблетки 5 мг:білі, пласкі, круглі таблетки, з розподільчою рискою з одного боку;

таблетки 10 мг:білі, пласкі, круглі таблетки, з розподільчою рискою з одного боку;

таблетки 20 мг: круглі, двоопуклі таблетки рожевого кольору з коричнюватим відтінком,з розподільчою рискою з одного боку.

Термін придатності. 3 роки.

Умови зберігання.Зберігати при температурі не вище 25 °С, в сухому, захищеному від світла та недоступному для дітей місці.

Упаковка. По 14 таблеток у блістері. По 2 блістери в картонній коробці.

Категорія відпуску.За рецептом.

Виробник. Сановель Іляч Санаі ве Тиджарет А.Ш., Туреччина.

Юридична адресавиробника.Проспект Буюкдере, вул. Деребою, діловий центр Загра, блок С, поверх 2, 34398 Маслак, Стамбул, Туреччина.

Місцезнаходження виробництва. Місто Чанта, селище Карталтепе, поруч з автотрасою Е-5, Сіліврі/Стамбул-Туреччина

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ТОБРЕКС ®

(TOBREX®)

Склад:

діюча речовина:1 мл розчину містить тобраміцину 3 мг;

допоміжні речовини:бензалконію хлорид, кислота борна, натрію сульфат безводний, натрію хлорид, тилоксапол, кислота сірчана та/або натрію гідроксид, вода очищена.

Лікарська форма.Краплі очні.

Фармакотерапевтична група.

Засоби, що застосовуються в офтальмології. Протимікробні засоби. Антибіотики. Код АТС S01А A12.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування зовнішніх інфекцій ока та прилеглих тканин, викликаних чутливими до тобраміцину патогенними мікроорганізмами.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до активної речовини або до будь-якого з компонентів препарату.

Спосіб застосування та дози.

Застосування дітям, підліткам та дорослим, включаючи людей літнього віку

При слабкому та помірному прояві захворювання закапувати по 1-2 краплі у конюнктивальний мішок (-ки) ураженого ока (очей) кожні 4 години.

При гострих захворюваннях закапувати по 1-2 краплі у конюнктивальний мішок (-ки) ураженого ока (очей) кожну годину до поліпшення стану; частоту застосування препарату слід поступово зменшувати до повного припинення.

Як і при застосуванні інших антибіотиків, необхідно здійснювати відповідний моніторинг реакції бактерій на лікування. Зазвичай лікування триває 7-10 днів.

Після інстиляції рекомендується обережне закриття повік або нососльозова оклюзія. Це знижує системну абсорбцію ліків, введених в око, що зменшує вірогідність виникнення системних побічних ефектів.

У разі супутньої терапії із застосуванням інших місцевих офтальмологічних препаратів слід дотримуватися інтервалу 10-15 хвилин між їх застосуванням.

Застосування при порушеннях функції печінки та нирок.

ТОБРЕКС® не досліджувався для цієї категорії пацієнтів. Однак через низьку системну абсорбцію тобраміцину після місцевого застосування препарату немає необхідностіу корегуванні дози.

Побічні реакції.

Найчастішими побічними реакціями, пов’язаними із застосуванням препарату ТОБРЕКС®, є симптоми локалізованої очної токсичності та підвищеної чутливості, включаючи свербіж і набряк повік, гіперемію ока, свербіж очей та підвищену сльозотечу.

Побічні ефекти були класифіковані наступним чином: дуже часті (?1/10), часті (?1/100 до <1/10), нечасті (?1/1000 до <1/100), поодинокі (?1/10000 до <1/1000), рідкісні (<1/10000) або невідомі (неможливо оцінити <span style=’mso-bidi-font-style: italic’>частоту їх виникненняз існуючих даних). У межах кожної групи побічні ефекти представлені у порядку зменшення їх ступеня тяжкості. Наступні побічні ефекти спостерігалися після застосування очних крапель ТОБРЕКС®:

Система класифікації органів

Терміни, взяті з класифікатора MedDRA

Порушення з боку імунної системи

Нечасті:підвищена чутливість.

Порушення з боку нервової системи

Нечасті:головний біль.

Офтальмологічні порушення

Часті:відчуття дискомфорту в очах, гіперемія очей.

Нечасті: кератит, абразія рогівки, кон’юнктивальні порушення, погіршення зору, затуманення зору, еритема повік, набряк кон’юнктиви, набряк повік, порушення з боку повік, біль в очах, сухість очей, виділення з очей, свербіж очей, відчуття стороннього тіла в очах, підвищена сльозотеча.

Невідомі: очна алергія, подразнення очей, свербіж повік.

Порушення з боку шкіри та підшкірної тканини

Нечасті:кропив’янка, дерматит, мадароз, лейкодерма, свербіж, сухість шкіри.

Невідомі:висип.

Опис наведених побічних ефектів

У деяких пацієнтів може виникнути чутливість до аміноглікозидів для місцевого застосування (див. розділ «Особливості застосування»).

У пацієнтів, яким здійснювали системну терапію із застосуванням тобраміцину, виникали серйозні побічні реакції, включаючи нейротоксичність, ототоксичність і нефротоксичність. Однак про ці реакції після місцевого застосування тобраміцину в око не повідомлялося (див. розділ«Особливості застосування»).

Передозування.

Зважаючи на характеристики цього препарату, не очікується будь-якого токсичного ефекту при його застосуванні в офтальмології, а також при випадковому ковтанні вмісту одного флакона.

Можливі клінічні ознаки та симптоми передозування препаратом ТОБРЕКС® (точковий кератит, еритема, підвищена сльозотеча, набряк та свербіж повік) можуть бути подібними до побічних ефектів, що спостерігалися у деяких пацієнтів.

У разі передозування препаратом ТОБРЕКС® при місцевому застосуванні вимити надлишок препарату з ока (очей) теплою водою.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність

Є тільки обмежена кількість даних стосовно застосуваннятобраміцину місцево вагітним жінкам.Дослідження на тваринах єнедостатніми для отримання даних стосовно репродуктивної токсичності (див. розділ «Фармакологічні властивості»).ТОБРЕКС® не рекомендується застосовувати під час вагітності.

Годування груддю

Невідомо, чи потрапляє тобраміцин у грудне молоко; однак не можна виключати ризик для дитини, яку годують груддю. Слід розглянути можливість тимчасового припинення годування груддю на період лікування препаратом ТОБРЕКС® або припинення/утримання від терапії препаратом, зважаючи на потенційну користь від годування груддю для дитини та від застосування препарату для матері.

Діти.

Є дані, що підтверджують безпеку та ефективність застосування препарату дітям, включаючи новонароджених з кон’юнктивітом, яким застосовували очні краплі ТОБРЕКС®

5 разів на день протягом 7 днів.

Особливості застосування.

* Тільки для офтальмологічного застосування. Не призначено для ін’єкцій та перорального застосування.

* У деяких пацієнтів може з’явитися чутливість до аміноглікозидів для місцевого застосування. У разі виникнення підвищеної чутливості при застосуванні даного препарату слід припинити його застосування та призначити альтернативне лікування (див. розділ «Побічні реакції»).

* Може виникнути перехресна підвищена чутливість до інших аміноглікозидів. Також слід прийняти до уваги, що пацієнти, які стають чутливими до тобраміцину для місцевого застосування в око, також можуть стати чутливими до інших аміноглікозидів місцевої та/або системної дії.

* Серйозні побічні реакції, включаючи нейротоксичність, ототоксичність та нефротоксичність, виникали у пацієнтів, яким здійснювали системну терапію із застосуванням тобраміцину. Хоча про ці реакції не повідомлялося після застосування тобраміцину місцево в око, рекомендується бути обережними при його супутньому застосуванні із системними аміноглікозидами (див. розділ «Побічні реакції»).

* Як і при застосуванні інших антибіотиків, тривале застосування препарату ТОБРЕКС® може призвести до надмірного росту нечутливих мікроорганізмів, включаючи гриби. При виникненні суперінфекції слід призначити відповідну терапію.

* Не рекомендується носити контактні лінзи під час лікування очної інфекції.

* Окрім цього, цей препарат містить бензалконію хлорид, який може спричиняти подразнення. Також відомо, що даний консервант може знебарвити м’які контактні лінзи. Слід уникати контакту препарату з м’якими контактними лінзами. Пацієнтів слід проінформувати про те, що перед застосуванням препарату ТОБРЕКС® вони повинні зняти контактні лінзи та зачекати 15 хвилин після закапування, перш ніж одягнути контактні лінзи знову.

* Щоб попередити забруднення кінчика крапельниці та розчину, необхідно дотримуватися обережності і не торкатися повік, прилеглих ділянок або інших поверхонь кінчиком флакона-крапельниці.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Як і у випадку застосування інших офтальмологічних препаратів для місцевого застосування, тимчасове затуманення зору або інші порушення зору можуть впливати на здатність керувати автотранспортом або механізмами. Якщо затуманення зору виникає під час закапування, пацієнту необхідно зачекати, поки зір проясниться, перш ніж керувати автотранспортом або механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Спеціальні дослідження щодо взаємодії препарату з іншими лікарськими засобами не проводилися.

Були повідомлення про взаємодію тобраміцину після системного застосування. Однак, системна абсорбція тобраміцину після місцевого застосування настільки низька, що ризик будь-якої взаємодії є мінімальним.

Якщо одночасно застосовують кілька лікарських засобів для місцевого застосування в око, необхідно зачекати 10-15 хвилин між їх застосуванням. Очні мазі слід застосовувати останніми.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Тобраміцин –швидкодіючий бактерицидний антибіотик групи аміноглікозидів.Його головна дія спрямована на бактеріальні клітини, пригнічуючи комплекс поліпептидів та синтез у рибосомах.

Резистентність до тобраміцину виникає шляхом кількох різних механізмів, включаючи (1) зміни рибосомальних субодиниць у бактеріальній клітині; (2) порушення транспортування тобраміцину до клітини, та (3) інактивація тобраміцину групою аденілюючих, фосфорилюючих та ацетилюючих ферментів. Генетична інформація щодо продукування інактивуючих ферментів може переноситися у хромосомах або плазмідах бактерій. Можливе виникнення перехресної резистентності до інших аміноглікозидів.

Нижченаведені граничні значення та спектр активності in vitro базуються на системному застосуванні. Ці значення можуть бути непридатними при застосуванні лікарського засобу місцево в око, оскільки при місцевому застосуванні досягаються більші концентрації, та місцеві фізичні/хімічні умови можуть впливати на активність препарату у місці введення. Відповідно до Європейського комітету з визначення чутливості до антибіотиків (EUCAST), для тобраміцину визначені наступні граничні значення:

Enterobacteriaceae S ? 2мг/л, R > 4мг/л,

Pseudomonas spp.S ? 4мг/л, R > 4мг/л,

Acinetobacter spp.S ? 4мг/л, R > 4мг/л,

Staphylococcus spp. S ? 1 мг/л, R > 1 мг/л,

Невидоспецифічні S ? 2 мг/л, R > 4 мг/л.

Інформація, наведена нижче, надає наближені дані щодо того, чи будуть мікроорганізми чутливими до тобраміцину у ТОБРЕКСі®. В інструкції наведені тільки ті види бактерій, що зазвичай викликають зовнішні інфекції ока, такі як кон’юнктивіт.

Розповсюдженість набутої резистентності може змінюватися географічно та у часі для відповідних видів мікроорганізмів, тому бажано мати місцеву інформацію щодо резистентності мікроорганізмів, особливо при лікуванні тяжких інфекцій. При необхідності слід звернутися за порадою до спеціаліста, якщо місцева розповсюдженість резистентності є такою, що активність тобраміцину, принаймні проти деяких видів інфекцій, є сумнівною.

Чутливі види

Аеробні грампозитивні мікроорганізми

Bacillus megaterium

Bacillus pumilus

Corynebacterium accolens

Corynebacterium bovis

Corynebacterium macginleyi

Corynebacterium pseudodiphtheriticum

Kocuria kristinae

Staphylococcus aureus(чутливі до метициліну)

Staphylococcus haemolyticus(чутливі до метициліну).

Аеробні грамнегативні мікроорганізми

Acinetobacter junii

Acinetobacter ursingii

Citrobacter koseri

Escherichia coli

Klebsiella oxytoca

Klebsiella pneumoniae

Moraxella catarrhalis

Moraxella oslonensis

Morganella morganii

Neisseria perflava

Proteus mirabilis

Pseudomonas aeruginosa

Serratia liquifaciens.

Умовно резистентні види

Acinetobacter baumanii

Bacillus cereus

Bacillus thuringiensis

Kocuria rhizophila

Staphylococcus aureus(стійкі до метициліну)

Staphylococcus epidermidis

Staphylococcus haemolyticus(стійкі до метициліну)*

Staphylococcus,інші коагулазо-негативні види

Serratia marcescens.

Резистентні мікроорганізми

Аеробні грампозитивні мікроорганізми

Enterococci faecalis

Streptococcus mitis

Streptococcus pneumoniae

Streptococcus pyogenes

Streptococcus sanguis.

Аеробні грамнегативні мікроорганізми

Chryseobacterium indologenes

Haemophilus influenzae

Stenotrophomonas maltophilia

Анаеробні бактерії

Propionibacterium acnes.

  • резистентність становить понад 50 %.

Доклінічні дані щодо безпеки

Дані щодо системної токсичності є добре вивченими. Системний вплив тобраміцину при токсичних дозах, які набагато перевищують дозу при місцевому застосуванні в око, може бути пов’язаний із нефротоксичністю та ототоксичністю.

Дослідження тобраміцинуin vitro таin vivo мутагенної дії не виявили.

Тобраміцин проникає крізь плаценту у кровообіг плода та у навколоплідні води. Дослідження на тваринах при системному застосуванні вагітними тваринами великих доз тобраміцину під час органогенезу виявили ниркову токсичність та ототоксичність плода. Інші дослідження, які були проведені на щурах та кролях із застосуванням тобраміцину у дозах понад 100 мг/кг/день при парентеральному введенні (>400 разів за максимальну клінічну дозу), не виявили жодних випадків порушення фертильності або шкідливого впливу на плід.

Не було проведено будь-яких досліджень для оцінки канцерогенної дії тобраміцину.

Фармакокінетика.

Системне всмоктування тобраміцину після місцевого офтальмологічного застосування очних крапель ТОБРЕКС® низьке. Рівні концентрації тобраміцину у плазмі крові не піддавалися кількісному визначенню у 9 з 12 пацієнтів, які застосовували офтальмологічну суспензію, що містила тобраміцину 0,3 % та дексаметазону 0,1 % у кожне око 4 рази на день протягом двох послідовних днів. Найвищий визначений рівень складав 0,25 мкг/мл, що у 8 разів нижче, ніж концентрація 2 мкг/мл, яка, як відомо, знаходиться нижче межі ризику виникнення нефротоксичності.

Тобраміцин швидко та екстенсивно екскретується у сечу шляхом гломерулярної фільтрації, головним чином у незмінному стані. Період напіввиведення з плазмикровіприблизно становить 2 години з кліренсом 0,04 л/год/кг та об’ємом розподілу 0,26 л/кг. Зв’язування білка плазмикровіз тобраміцином є незначним, менш ніж 10 %. Біодоступність при пероральному застосуванні тобраміцину низька (<1 %). <o:p>

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізикохімічні властивості:прозорий розчин від безбарвного до блідо-жовтого або коричневого кольору.

Термін придатності. 3 роки.

Термін зберігання після першого відкриття флакона – 4 тижні.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 °С у недоступному для дітей місці. Тримати флакон щільно закритим.

Упаковка.

По 5 мл у флаконах-крапельницях «Дроп-Тейнер®».

Категорія відпустку. За рецептом.

Виробник.

Алкон-Куврьор.

Alcon-Couvreur.

Місцезнаходження.

Рійксвег 14, B-2870 Пуурс, Бельгія.

Rijksweg 14, B-2870Puurs,Belgium.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

РЕММАКС-КВ

Склад лікарського засобу:

діючі речовини:

1 таблетка містить кальцію карбонату 680 мг, магнію карбонату важкого 80 мг;

допоміжні речовини: сорбіт (Е 420), крохмаль прежелатинізований, крохмаль картопляний, тальк, магнію стеарат, олія мінеральна легка, ароматизатор «м’ятний смак», сахарин натрію.

Лікарська форма.Таблетки жувальні з м’ятним смаком.

Таблетки круглої форми з двоопуклою поверхнею, білого або майже білого кольору.

Назва і місцезнаходження виробника.

ПАТ «Київський вітамінний завод».

Україна, 04073, м. Київ, вул. Копилівська, 38. Web-сайт: www.vitamin.com.ua.

Фармакотерапевтична група.

Препарати для лікування кислотозалежних захворювань. Антациди. Код АТС А02АD01.

Препарат містить антацидні речовини – кальцію карбонат i магнію карбонат, які забезпечують швидку й тривалу нейтралізацію надлишкової соляної кислоти шлункового соку, тим самим здійснюючи захисну дію на слизову оболонку шлунка. Досягнення позитивного ефекту протягом 3 – 5 хвилин зумовлено швидкою розчинністю таблеток i високим вмістом кальцію карбонату.

В результаті взаємодії препарату зi шлунковим соком у шлунку утворюються розчинні солі кальцію й магнію. Рівень абсорбції кальцію й магнію iз цих сполук залежить від дози препарату. Максимальний рівень абсорбції – 10 % кальцію і 15 – 20 % магнію.

Невелика кількість абсорбованого кальцію й магнію виводиться нирками. При порушенні функції нирок рівень концентрації кальцію й магнію в плазмі може зростати. У кишечнику з розчинних солей утворюються нерозчинні сполуки, які видаляються з калом.

Показання для застосування.

Для усунення симптомів, спричинених підвищеною кислотністю шлункового соку, таких як печія, відчуття переповнення або тяжкості в епігастральній ділянці, метеоризм, нудота, відрижка кислим, які виникають рідко, а також після порушень у дієті, прийому ліків і зловживання алкоголем, кавою, нікотином.

Протипоказання.

* Підвищена індивідуальна чутливість до компонентів препарату;

* гіперкальціємія;

* нефрокальциноз;

* виражена ниркова недостатність (кліренс креатиніну нижче 30 мл/хв);

* гіпофосфатемія.

Належні заходи безпеки при застосуванні.

Якщо симптоми не зникають або посилюються через 10 днів лікування, необхідно провести обстеження, щоб з’ясувати їхню природу і переглянути спосіб лікування. Курс лікуванняРемМакс-КВ не повинен перевищувати 10 днів: небажані наслідки спостерігалися при взаємодії з сечогінними тіазидами або у пацієнтів, що вживають велику кількість молока або молочних продуктів, особливо під час тривалого лікування. При застосуванні від 4 до 5 таблеток на день курс лікування повинен бути коротким, лікування слід припинити одразу після зникнення симптомів.

Рекомендується звернутися до лікаря в разі: втрати маси тіла, проблем з ковтанням або постійним відчуттям дискомфорту у животі, порушенням травлення, якщо воно з’явилося вперше або змінило свій характер, нирковій недостатності (необхідно контролювати рівень кальцію і магнію). Цей препарат протипоказаний пацієнтам з непереносимістю фруктози, оскільки містить сорбіт.

Кальцію карбонат та магнію карбонат не слід застосовувати при гіперкальціурії. Цей лікарський засіб потрібно застосовувати з обережністю хворим з порушеною функцією нирок. Якщо кальцію карбонат та магнію карбонат необхідно застосовувати у цих хворих, то потрібно регулярно перевіряти вміст рівня кальцію, фосфору та магнію у плазмі крові.

Тривале застосування може підвищувати ризик виникнення каменів у нирках.

Хворим на цукровий діабет: 1 таблеткаРемМакс-КВмістить 400 мг сорбіту й сахаринi може застосовуватися пацієнтами, що страждають на цукровий діабет.

Особливі застереження.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Дотепер після призначення кальцію карбонату та магнію карбонату протягом вагітності не спостерігалося підвищення ризику вад розвитку плода.РемМакс-КВможна призначати протягом вагітності, якщо застосовувати препарат згідно інструкції, але тривалого застосування високих доз потрібно уникати. Слід також враховувати, що наявність солей магнію може викликати діарею, а наявність кальцію у підвищених дозах, що застосовуються тривалий час, збільшує ризик гіперкальціємії з кальцинозом різних органів, зокрема нирок.

Потрібно враховувати, що протягом вагітності та періоду годування груддю кальцію карбонат та магнію карбонат забезпечують значну кількість кальцію в доповнення до того об’єму, що надходить з їжею. Тому вагітні жінки повинні обмежити застосуванняРемМакс-КВдо 1 тижня і під час застосування препарату уникати постійного вживання молока (1 л містить до 1,2 г елементарного кальцію), а також молочних продуктів для попередження надлишку кальцію, який може призводити до так званого молочно-лужного синдрому (синдрому Бернета), що є рідкісним, але тяжким захворюванням, яке потребує медичної допомоги.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Не впливає.

Діти.

Досвіду застосування препарату дітям віком до 15 років немає.

Спосіб застосування та дози.

Препарат для перорального застосування дорослим та дітям старше 15 років. Звичайна добова доза становить 1-2 таблетки жувальні в період больових відчуттів або печії; у випадку болю дозу можна збільшити на короткий період до 5 таблеток на день. Тривалість лікування не повинна перевищувати 10 днів.

Передозування.

Тривале застосування високих доз кальцію карбонату та магнію карбонату, особливо хворими з порушенням функції нирок, може призводити до ниркової недостатності, гіпермагніємії, гіперкальціємії та алкалозу, що проявляється у вигляді симптомів з боку шлунково-кишкового тракту (нудота, блювання, запор) та м’язової слабкості. У цих випадках слід припинити застосування препарату та забезпечити достатнє надходження рідини в організм. У тяжких випадках передозування (наприклад, при синдромі Бернета) необхідно проконсультуватися з лікарем, оскільки може знадобитися додаткова регідратація (наприклад, інфузії). У випадку передозування можливий також розвиток діареї.

Побічні ефекти.

З боку імунної системи. Дуже рідко повідомлялося про реакції гіперчутливості, які проявлялися у вигляді висипань, кропив’янки, ангіоневротичного набряку та анафілаксії.

Розлади метаболізму та харчування. Тривале застосування високих доз може призводити до гіпермагніємії або гіперкальціємії та алкалозу, який проявляється у вигляді симптомів з боку шлунка та м’язової слабкості, особливо у хворих з порушеною функцією нирок.

З боку шлунково-кишкового тракту. Може спостерігатися нудота, блювання, дискомфорт у шлунку та діарея.

З боку опорно-рухового апарату та сполучної тканини.Може спостерігатися м’язова слабкість.

Симптоми, які супроводжують молочно-лужний синдром:втрата смаку, кальциноз та астенія, головний біль, азотемія.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Інші лікарські засоби рекомендується застосовувати за 1-2 години до або після застосуванняРемМакс-КВ.

У разі одночасного застосуванняРемМакс-КВз антибіотиками (тетрацикліни, хінолони) та серцевими глікозидами (дигоксин), фосфатами, сполуками фтору та залізовмісними продуктами відбувається зниження всмоктування останнього.

Тіазидні діуретики зменшують екскрецію із сечею кальцію та підвищують його рівень у сироватці крові. Через підвищений ризик гіперкальціємії при одночасному застосуванні тіазидних діуретиків необхідно регулярно перевіряти рівень кальцію в сироватці крові.

Також треба робити перерву 2 години між застосуваннямРемМакс-КВта наступними препаратами: антигістаміни, атенолол, метопролол або пропанолол, хлорохін, дифлюнізал, дигоксин, дифосфонати, фексофенадин, глюкокортикоїди (преднізолон та дексаметазон), індометацин, кетоконазол, фенотіазидні нейролептики, пеніциламін, тироксин.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання.Зберігатив оригінальній упаковці при температурі не вище 25 оС.

Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.По 6 таблеток у блістері; по 3 блістери у пачці.

Категорія відпуску. Без рецепта.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

РАСІЛЕЗ Н

(RASILEZ H®)

Склад.

1 таблетка по 150 мг/12,5мг містить:

діючі речовини:165,75 мг аліскірену геміфумарату в дозі, еквівалентній 150 мг аліскірену та 12,5 мг гідрохлортіазиду;

допомiжнi речовини: целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, лактози моногідрат, крохмаль пшеничний, повідон, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, тальк;

оболонка:титану діоксид (Е 171), макрогол 4000, тальк, гіпромелоза.

1 таблетка по 150 мг/25мг містить:

діючі речовини:165,75 мг аліскірену геміфумарату в дозі, еквівалентній 150 мг аліскірену та 25 мг гідрохлортіазиду;

допомiжнi речовини: целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, лактози моногідрат, крохмаль пшеничний, повідон, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, тальк;

оболонка:титану діоксид (Е 171), макрогол 4000, тальк, гіпромелоза, заліза оксид жовтий (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172).

1 таблетка по 300 мг/12,5мг містить:

діючі речовини:331,50 мг аліскірену геміфумарату в дозі, еквівалентній 300 мг аліскірену та 12,5 мг гідрохлортіазиду;

допомiжнi речовини: целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, лактози моногідрат, крохмаль пшеничний, повідон, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, тальк;

оболонка:титану діоксид (Е 171), макрогол 4000, тальк, гіпромелоза, заліза оксид чорний (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172).

1 таблетка по 300 мг/25мг містить:

діючі речовини:331,50 мг аліскірену геміфумарату в дозі, еквівалентній 300 мг аліскірену та 25 мг гідрохлортіазиду;

допомiжнi речовини: целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, лактози моногідрат, крохмаль пшеничний, повідон, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, тальк;

оболонка:титану діоксид (Е 171), макрогол 4000, тальк, гіпромелоза, заліза оксид жовтий (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172).

Лікарська форма.Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Фармакотерапевтична група.Засоби, що впливають на ренін-ангіотензивну систему. Комбінації з гідрохлортіазидом.Код АТС С09Х А52.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування есенціальної гіпертензії у дорослих, у яких АТ недостатньо контролюється при монотерапії аліскіреном або гідрохлортіазидом, або у яких АТ адекватно контролюється аліскіреном та гідрохлортіазидом, призначеними одночасно в тих самих дозах, що входять до складу комбінованого препарату.

Протипоказання.

Гіперчутливість до діючої речовини, до будь-якого іншого компонента препарату або до інших похідних сульфонамідів. В анамнезі – ангіоневротичний набряк при застосуванні аліскірену. Вагітність, період годування груддю. Тяжке порушення функції нирок (ШКФ < 30 мл/хв/1,73 м2). Рефракторна гіпокаліємія, гіперкальціємія, гіпонатріємія. Тяжка форма порушення функції печінки. Анурія, симптоматична гіперурикемія.

Протипоказано одночасне застосування аліскірену та циклоспорину, високоактивних інгібіторів р-глікопротеїну та інших активних інгібіторів р-глікопротеїну (хінідин, верапаміл).

Спосіб застосування та дози.

Рекомендована доза Расілез H – 1 таблетка накожен день. Расілез H слід приймати разом з легкою їжею,одноразово, бажано в один і той самий час. Не слід пити грейпфрутовий сік при прийоміпрепарату.

Антигіпертензивний ефект значно виражений уже протягом 1-го тижня, а максимальний ефект настає, як правило, протягом 4 тижнів.

Дозування у пацієнтів з АГ, що недостатньо контрольована при монотерапії аласкіреном або гідрохлортіазидом. Перед застосуванням комбінованого препарату рекомендовано провести титрування дози кожного окремого компонента. Якщо клінічно необхідно, розглядають питання про безпосередню зміну монотерапії на застосування фіксованої комбінації.

Расілез H 150 мг/12,5 мг призначають пацієнтам, у яких АТ недостатньо контролюється при застосуванні монопрепаратів: аліскірену у дозі 150 мг або гідрохлортіазиду в дозі 12,5 мг.

Расілез H 150 мг/25 мг призначають пацієнтам, у яких АТ недостатньо контролюється при застосуванні монопрепаратів: аліскірену у дозі 150 мг або гідрохлортіазиду в дозі 25 мг, або при застосуванні комбінованого препарату Расілез H 150 мг/12,5 мг.

Расілез H 300 мг/12,5 мг призначають пацієнтам, у яких АТ недостатньо контролюється при застосуванні монопрепаратів: аліскірену у дозі 300 мг або гідрохлортіазиду в дозі 12,5 мг, або при застосуванні комбінованого препарату Расілез H 150 мг/12,5 мг.

Расілез H 300 мг/25 мг призначають пацієнтам, у яких АТ недостатньо контролюється при застосуванні монопрепаратів: аліскірену у дозі 300 мг або гідрохлортіазиду в дозі 25 мг, або при застосуванні комбінованого препарату Расілез H 300 мг/12,5 мг або 150 мг/12,5 мг.

Якщо АТ залишається неконтрольованим після 2-4 тижнів лікування, дозу титрують до максимальної дози Расілезу H – 300 мг/25 мг один раз на добу. Дозування повинно бути індивідуальним та підібраним відповіднодоклінічної ефективності.

Порушення функції нирок. Немає необхідності у корекції початкової дози при призначенні препарату пацієнтам з порушенням функції нирок від легкого до помірного ступеня тяжкості. Оскільки до складу препарату входить гідрохлортіазид, Расілез H протипоказаний пацієнтам з тяжкою формою порушення функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) < 30 мл/хв/1,73 м2).

Порушення функції печінки. Тіазидні діуретики слід з обережністю призначати пацієнтам з порушенням функції печінки. Немає необхідності у корекції початкової дози при призначенні препарату пацієнтам з порушенням функції печінки від легкого до помірного ступеня тяжкості. Оскільки до складу препарату входить гідрохлортіазид, Расілез H протипоказаний пацієнтам з тяжкою формою порушення функції печінки.

Пацієнти літнього віку (старше 65 років). Немає необхідності у корекції початкової дози при призначенні препарату пацієнтам літнього віку.

Побiчні реакції.

Комбінація аліскірен/гідрохлортіазид.

Частота виникнення побічних реакцій не залежить від статі, віку, індексу маси тіла, расової або етнічної ознаки. Побічні реакції, як правило, легкі та тимчасові і рідко потребують відміни препарату. Найчастішою побічною реакцією була діарея.

Частота побічних реакцій, вказаних нижче, визначена за таким умовним поділом: дуже часто (? 1/10), часто (від ? 1/100 до < 1/10), нечасто (від ? 1/1000 до < 1/100), рідко (від ? 1/10 000 до <1/1000), дуже рідко (< 1/10 000), невідомо (неможливо встановити за існуючими даними). У кожній групі частоти побічні ефекти представлені у порядку зменшення тяжкості.<o:p>

Порушення з боку ШКТ: часто – діарея.

Діарея: діарея є дозозалежною побічною реакцією, що виникає при застосуванні аліскірену.

Калій сироватки крові: протилежний вплив аліскірену (150 або 300 мг) та гідрохлортіазиду (12,5 мг та 25 мг) на рівні калію у сироватці крові був збалансованим. У деяких пацієнтів був домінуючим один або інший вплив. Пацієнтам групи ризику через відповідні інтервали слід проводити визначення рівнів калію у сироватці крові, щоб виявити можливий електролітний дисбаланс.

Додаткова інформація стосовно окремих компонентів.

Побічні реакції, про які повідомлялося під час застосування окремих компонентів препарату, можуть виникати і при застосуванні Расілез HCT.

Аліскірен.

З боку ШКТ: часто – діарея.

Шкіра та підшкірна клітковина: нечасто – висипання; рідко – ангіоневротичний набряк. У випадку появи будь-яких ознак алергічної реакції слід припинити застосування препарату та звернутися до лікаря.

Кашель.

Гемоглобін та гематокрит: спостерігалося незначне зменшення гемоглобіну та гематокриту (середнє зменшення – 0,05 ммоль/л та 0,16 об.% відповідно).

Калій сироватки крові: підвищення калію у сироватці крові було незначним та виникало нечасто у пацієнтів з есенціальною гіпертензією при монотерапії аліскіреном (0,9% порівняно з 0,6% для плацебо). Однак підвищення рівнів калію у сироватці крові виникало частіше (5,5%) у дослідженні застосування аліскірену в комбінації з інгібітором ангіотензинперетворюючого ферменту у пацієнтів з діабетом. Тому, як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензинову систему, показано проводити рутинний моніторинг рівнів електролітів та функції нирок у пацієнтів з цукровим діабетом, захворюваннями нирок або серцевою недостатністю.

Повідомлялося про випадки розвитку гострої ниркової недостатності у пацієнтів групи ризику.

Гідрохлортіазид.

Побічні реакції (стосовно причинного зв’язку із застосуванням препарату), про які повідомлялося при монотерапії гідрохлортіазидом, включають:

З боку системи крові та лімфатичної системи: частота невідома – апластична анемія, пригнічення кісткового мозку, нейтропенія/агранулоцитоз, гемолітична анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія.

З боку психіки: частота невідома – депресія, порушення сну.

З боку нервової системи: частота невідома – неспокій, пресинкопе, вертиго, парестезія, запаморочення.

З боку зору: частота невідома – тимчасова нечіткість зору, ксантопсія.

З боку серця: частота невідома – аритмія серця.

З боку судинної системи: частота невідома – постуральна гіпотензія.

З боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння: частота невідома – респіраторний дистрес-синдром (включаючи пневмонію та набряк легень).

З боку ШКТ та гепатобіліарного тракту: частота невідома – панкреатит, анорексія, діарея, запор, подразнення шлунка, сіаладеніт, втрата апетиту; частота невідома – жовтяниця (внутрішньопечінкова холестатична жовтяниця).

З боку шкіри та підшкірної клітковини: частота невідома – анафілактичні реакції, токсичний епідермальний некроліз, некротизуючий ангіїт (васкуліт, васкуліт судин шкіри), реакції шкіри, подібні до шкірного червоного вовчака, реактивація шкірного червоного вовчака, реакції фоточутливості, висипання, кропив’янка.

З боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини: частота невідома – слабкість, м’язові спазми.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – інтерстиційний нефрит, порушення функції нирок.

Інші: частота невідома – підвищення температури тіла.

Обстеження: частота невідома – електролітний дисбаланс, включаючи гіпокаліємію та гіпонатріємію, гіперурикемія, глюкозурія, гіперглікемія, підвищення рівнів холестерину та тригліцеридів.

Передозування.

Немає інформації про передозування при лікуванні Расілез H. Імовірним проявом передозування є артеріальна гіпотензія, що пов’язано з антигіпертензивним ефектом аліскірену.

Передозування гідрохлортіазидом асоціюють з виснаженням запасів електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія) та дегідратацією внаслідок надмірного діурезу. Найхарактернішими ознаками та симптомами передозування є нудота та сонливість. Гіпокаліємія може призводити до виникнення м’язових спазмів та/або загострення серцевої аритмії, що пов’язано з одночасним застосуванням глікозидів наперстянки або певних антиаритмічних препаратів.

Лікування. Симптоматичне та підтримуюче.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.

Немає данихщодо застосування аліскірену у вагітних жінок. Застосування протягом другого та третього триместрів вагітності інших препаратів, що безпосередньо впливають на ренін-ангіотензинову систему, пов’язують з розвитком серйозних фетальних мальформацій та неонатальною смертю.

Тривале застосування тіазидних діуретиків протягом третього триместру вагітності може знижувати об’єм плазми крові матері, а також утероплацентарний кровотік, що може призводити до фетоплацентарної ішемії та уповільнення росту. Крім того, рідко повідомлялося про гіпоглікемію та тромбоцитопенію у новонароджених внаслідок експозиції.

Спеціальні клінічні дослідження цього комбінованого препарату не проводилися, тому Расілез H протипоказаний протягом вагітності або жінкам, які планують вагітність. Необхідно змінити лікування на альтернативне перед плануванням вагітності. Якщо вагітність настала протягом лікування, слід якнайшвидше припинити застосування Расілезу H.

Період годування груддю.

Расілез HCT протипоказаний у період годування груддю.

Діти.Оскільки немає данихщодо безпеки та ефективності, Расілез H не рекомендовано призначати дітям.

Особливостi застосування.

Серцева недостатність. Аліскірен з обережністю призначають пацієнтам з тяжкою серцевою недостатністю (функціональний клас ІІІ-ІV за NYHA). Расілез H слід з обережністю призначати пацієнтам із серцевою недостатністю, оскільки недостатньо даних щодо клінічної ефективності та безпеки.

Ангіоневротичний набряк. Як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензинову систему, повідомлялося про випадки виникнення ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які застосовують аліскірен. Якщо виникає ангіоневротичний набряк, слід негайно відмінити Расілез Н, призначити відповідне лікування і проводити моніторинг доти, поки не зникнуть всі ознаки та симптоми. У випадку набряку язика, голосової щілини та гортані слід ввести адреналін. Крім того, необхідно вжити заходів, аби забезпечити прохідність дихальних шляхів.

Зменшення об’єму циркулюючої крові. У пацієнтів зі зниженими ОЦК та/або вмістом натрію внаслідок інтенсивного лікування сечогінними засобами, низького вмісту солі в їжі, діареї та блювання. При таких станах слід провести необхідне лікування перед тим, як призначати Расілез H.

Електролітний дисбаланс. Як і для всіх пацієнтів, які отримують сечогінні препарати, слід періодично (з відповідними інтервалами) визначати рівні електролітів у сироватці крові. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлортіазид, можуть спричинити водний чи

електролітний дисбаланс (включаючи гіпокаліємію, гіпонатріємію та гіпохлоремічний алкалоз). Симптомами водного чи електролітного дисбалансу є сухість у роті, спрага, слабкість, летаргія, сонливість, неспокій, м’язовий біль або спазми, м’язова слабкість, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія та порушення з боку ШКТ, такі як нудота або блювання.

Хоча гіпокаліємія може виникати при застосуванні тіазидних діуретиків, одночасне застосування з аліскіреном може зменшувати діуретик-індуковану гіпокаліємію. Ризик виникнення гіпокаліємії вищий у пацієнтів з цирозом печінки, з посиленим діурезом, при неадекватному пероральному прийомі електролітів та при одночасному застосуванні кортикостероїдів або адренокортикотропного гормона (АКТГ).

І навпаки ­- може виникати гіперкаліємія, оскільки до складу препарату Расілез H входить аліскірен. Хоча клінічно значущої гіперкаліємії при застосуванні Расілез H не спостерігалося, фактори ризику розвитку гіперкаліємії індукують порушення функції нирок та/або серцевої недостатності і цукрового діабету. Рекомендовано проводити належний моніторинг рівнів калію у сироватці крові у пацієнтів групи ризику. З обережністю одночасно призначають калійзберігаючі діуретики, добавки калію або калієвмісні замінники солі та Расілез H.

Немає доказів, що Расілез H міг би послаблювати або запобігати розвитку діуретик-індукованої гіпонатріємії. Дефіцит хлоридів, як правило, легко виражений і, зазвичай, немає необхідності в проведенні лікування.

Тіазидні діуретики можуть знижувати екскрецію кальцію з сечею та спричиняти періодичне та незначне підвищення кальцію у сироватці крові за відсутності відомих порушень метаболізму кальцію. Виражена гіперкальціємія може свідчити про прихований гіперпаратиреоз. Тіазидні діуретики слід відмінити перед проведенням перевірки функції паращитовидних залоз.

Тіазидні діуретики підвищують виведення магнію з сечею, що може призводити до гіпомагніємії.

Порушення функції нирок та трансплантація нирок. При призначенні Расілез H пацієнтам з порушенням функції нирок рекомендовано проводити періодичний моніторинг рівнів калію, креатиніну та сечової кислоти у сироватці крові. Немає досвіду застосування Расілез H у пацієнтів, яким проведено трансплантацію нирки. Немає необхідності в корекції дози пацієнтам зі ШКФ ? 30 мл/хв/1,73м2. Однак Расілез H з обережністю призначають пацієнтам з порушенням функції нирок від легкого до середнього ступеня тяжкості (ШКФ ? 30 мл/хв/1,73м2, але < 60 мл/хв/1,73м2).

Як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензинову систему, з обережністю призначають аліскірен при станах, що призводять до розвитку порушень функції нирок, таких як гіповолемія (внаслідок втрати крові, тяжкої та тривалої діареї, тривалого блювання та ін.), захворювання серця, печінки або нирок. Повідомлялося про розвиток у пацієнтів групи ризику гострої ниркової недостатності, що є зворотною при припиненні лікування. При появі будь-яких ознак ниркової недостатності слід негайно припинити прийом аліскірену.

Порушення функції печінки.

Тіазидні діуретики з обережністю призначають пацієнтам з порушенням функції печінки або прогресуючим захворюванням печінки, оскільки мінімальні зміни водного чи електролітного балансу можуть призводити до розвитку печінкової коми.

Немає досвіду застосування Расілез H у пацієнтів з порушенням функції печінки.

Помірноактивні інгібітори р-глікопротеїну.

Одночасне призначення 300 мг аліскірену та 200 мг кетоконазолу призводить до збільшення AUC аліскірену на 76%, але такі інгібітори р-глікопротеїну, як кетоконазол, можуть підвищувати концентрації в тканинах значно більше, ніж концентрації у плазмі крові. Тому з обережністю одночасно призначають аліскірен та такі помірно активні інгібітори р-глікопротеїну, як кетоконазол.

Стеноз аортального та мітрального клапана, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія.

Як і при застосуванні інших вазодилататорів, з особливою обережністю призначають препарат пацієнтам зі стенозом аортального чи мітрального клапана або з обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.

Стеноз ниркової артерії та реноваскулярна гіпертензія.

Немає даних щодо застосування Расілез H у пацієнтів з однобічним або двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки. Однак, як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензинову систему, існує підвищений ризик розвитку порушення функції нирок, включаючи ниркову недостатність, у пацієнтів зі стенозом ниркової артерії при застосуванні аліскірену. Тому з обережністю призначають препарат таким пацієнтам. Якщо розвивається ниркова недостатність, застосування препарату слід припинити.

Вплив на метаболізм та ендокринну систему.

Застосування тіазидних діуретиків може погіршувати толерантність до глюкози. Може бути необхідною корекція дозування інсуліну або пероральних гіпоглікемічних препаратів у пацієнтів з цукровим діабетом. Латентний цукровий діабет може виникати протягом лікування тіазидними діуретиками.

Підвищення рівнів холестерину та тригліцеридів пов’язують із застосуванням тіазидних діуретиків. Може виникати гіперурикемія або виражена подагра у деяких пацієнтів, які отримують тіазидні діуретики.

Загальні застереження.

У випадку розвитку тяжкої та тривалої діареї слід припинити застосування Расілезу H.

Як і при застосуванні інших антигіпертензивних препаратів, значне зниження АТ у пацієнтів з ішемічною кардіопатією або ІХС може призводити до розвитку інфаркту міокарда або інсульту.

Реакції гіперчутливості до гідрохлортіазиду можуть виникати у пацієнтів, які мали/не мали в анамнезі алергії або бронхіальної астми, але з більшою ймовірністю того, що вони виникатимуть у пацієнтів з такими станами в анамнезі. При застосуванні тіазидних діуретиків повідомлялося про загострення або активацію системного червоного вовчака.

Допоміжні речовини.

До складу Расілезу H входить лактоза. Даний препарат не повинні застосовувати пацієнти з рідкісними спадковими захворюваннями: непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або глюкозо-галактозною мальабсорбцією.

До складу Расілез H входить пшеничний крохмаль, тому пацієнти з целіакією можуть застосовувати препарат. Пацієнти з алергічною реакцією на пшеницю (стан, відмінний від целіакії) не повинні приймати цей препарат.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Дослідження впливу на здатність управляти автотранспортом та механізмами не проводились. Малоймовірно, що Расілез H буде впливати на здатність управляти автотранспортом та механізмами. Однак, керуючи такими засобами, слід пам’ятати, що при прийомі антигіпертензивних препаратів періодично може виникати запаморочення та сонливість.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Препарати, що впливають на рівні калію. Виведення калію при прийомі гідрохлортіазиду ослаблюється калійзберігаючим ефектом аліскірену. Однак такий вплив гідрохлортіазиду на калій сироватки крові може бути потенційований іншими препаратами, що призводять до зменшення калію в організмі та гіпокаліємії (наприклад, інші калійвивідні діуретики, проносні засоби, амфотерицин, карбеноксолон, натрію пеніцилін G, кортикостероїди, АКТГ, похідні саліцилової кислоти). Протилежно, на основі досвіду застосування інших лікарських засобів, що ослабляють ренін-ангіотензинову систему, одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків, добавок калію, калієвмісних замісників солі або інших препаратів, що можуть підвищувати рівні калію у сироватці крові (наприклад, гепарин натрію), можуть призводити до підвищення рівня калію у сироватці крові. Рекомендовано проводити відповідний контроль рівнів калію у сироватці крові у пацієнтів групи ризику.

Препарати, на які впливають зміни рівнів калію сироватки крові. Рекомендовано періодично проводити моніторинг рівнів калію у сироватці крові при одночасному призначенні Расілезу H та препаратів, на які чинить вплив зміна рівнів калію у сироватці крові (наприклад, глікозиди наперстянки, антиаритмічні препарати).

Інші антигіпертензивні препарати. Антигіпертензивний ефект Расілезу H може посилюватися при одночасному застосуванні інших антигіпертензивних препаратів.

Додаткова інформація щодо взаємодій аліскірену.

Немає даних про взаємодію між аліскіреном та медичними препаратами, що зазвичай застосовуються для лікування артеріальної гіпертензії або діабету.

Клінічно значущих взаємодій не встановлено з аценокумаролом, атенололом, целекоксибом, фенофібратом, піоглітазоном, алопуринолом, ізосорбід-5-мононітратом, ірбесартаном, дигоксином, раміприлом, валсартаном, метформіном, амлодипіном, аторвастатином, циметидином та гідрохлортіазидом. Отже, немає необхідності в коригуванні дози аліскірену або вищевказаних препаратів.

Взаємодії з р-глікопротеїном: встановлено, що MDR1/MDR1a/1b (р-глікопротеїн) є основною ефлюксною системою, що бере участь в інтестинальній абсорбції та біліарній екскреції аліскірену. Індуктори р-глікопротеїну (звіробій, рифампіцин) можуть, таким чином, знижувати біодоступність аліскірену. Хоча досліджень для аліскірену не проводилось, відомо, що р-глікопротеїн також контролює поглинання тканинами різних субстратів, а інгібітори р-глікопротеїну можуть підвищувати співвідношення концентрації тканина-плазма. Тому інгібітори р-глікопротеїну можуть підвищувати рівні в тканинах більше, ніж рівні у плазмі крові. Ймовірно, що потенціал взаємодії препаратів на ділянці

р-глікопротеїну буде залежати від ступеня інгібіції цього переносника.

Активні інгібітори р-глікопротеїну: циклоспорин (200 та 600 мг) підвищує Смах аліскірену (доза – 75 мг) приблизно у 2,5 разу, а AUC – приблизно у 5 разів. Підвищення може бути вищим при збільшенні дози аліскірену. Тому протипоказано одночасне застосування аліскірену та активних інгібіторів р-глікопротеїну.

Помірно активні інгібітори р-глікопротеїну: одночасне призначення кетоконазолу

(200 мг) та аліскірену (300 мг) призводило до 80% підвищення рівнів аліскірену у плазмі крові (AUC та Смах). Встановлено, що одночасне застосування аліскірену та кетоконазолу посилює абсорбцію аліскірену у шлунково-кишковому тракті та знижує екскрецію із жовчю. Вважається, що зміни рівнів аліскірену у плазмі крові в присутності кетоконазолу були б у межах, що досягаються при подвійній дозі аліскірену. Встановлено, що аліскірен у дозах до 600 мг або у подвійній максимальній рекомендованій терапевтичній дозі переноситься добре. Крім того, вважається, що інгібітори р-глікопротеїну підвищують концентрації у тканинах більше, ніж концентрації у плазмі крові. Тому з обережністю призначають аліскірен одночасно з кетоконазолом або іншими помірно активними інгібіторами р-глікопротеїну (ітраконазол, кларитроміцин, телітроміцин, еритроміцин, аміодарон).

Субстрати р-глікопротеїну або слабкі інгібітори: не спостерігалося значущих взаємодій з атенололом, дигоксином, амлодипіном або циметидином. При призначенні з аторвастатином (80 мг) AUC та Смах аліскірену (300 мг) у рівноважному стані зростає на 50%.

Грейпфрутовий сік: оскільки даних немає, не можна виключити можливість взаємодії грейпфрутового соку та аліскірену. Не слід приймати одночасно Расілез HCT та грейпфрутовий сік.

Фуросемід: при одночасному застосуванні з фуросемідом показники AUC та Смах фуросеміду знижувались на 28% та 49% відповідно. Тому рекомендовано спостерігати ефекти на початку застосування та при регулюванні дози фуросеміду, щоб уникнути можливої неефективності в клінічній ситуації, що характеризується надмірним об’ємом рідини.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП): як і при застосуванні інших препаратів, що діють на ренін-ангіотензинову систему, НПЗП можуть ослабляти антигіпертензивний ефект аліскірену. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (дегідратація, літній вік) одночасне застосування аліскірену та НПЗП може призводити до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливий розвиток гострої ниркової недостатності, що зазвичай має зворотний характер. Тому необхідно з обережністю призначати одночасно аліскірен та НПЗП, особливо пацієнтам літнього віку.

Варфарин: вплив аліскірену на фармакокінетику варфарину не вивчався.

Вплив прийому їжі: їжа з високим вмістом жирів значно знижує абсорбцію аліскірену.

Додаткова інформація про взаємодії гідрохлортіазиду.

При одночасному призначенні такі препарати можуть взаємодіяти з тіазидними діуретиками.

Літій: нирковий кліренс літію знижується при застосуванні тіазидних діуретиків, тому може зростати ризик токсичного впливу літію при призначенні гідрохлортіазиду. Одночасне застосування літію та гідрохлортіазиду не рекомендоване. Якщо така комбінація вважається необхідною, то протягом одночасного застосування рекомендовано проводити постійний моніторинг рівня літію у сироватці крові.

Алкоголь: може спостерігатись потенціація ортостатичної гіпотензії.

Протидіабетичні препарати (пероральні засоби та інсулін): може бути необхідним коригування дози антидіабетичного препарату.

Холестирамін та смоли холестиполу: абсорбція гідрохлортіазиду погіршується в присутності аніонообмінних смол.

Глікозиди наперстянки: тіазид-індукована гіпокаліємія або гіпомагніємія призводять до розвитку глікозид-індукованої серцевої аритмії.

НПЗП: в окремих пацієнтів призначення НПЗП може ослаблювати діуретичний, натрійуретичний та антигіпертензивний ефекти тіазидних діуретиків.

Пресорні аміни (наприклад, норадреналін): ефект пресорних амінів може послаблюватися.

Протиподагричні препарати: може бути необхідним коригування дози протиподагричних препаратів, оскільки гідрохлортіазид може підвищувати рівень сечової кислоти у сироватці крові. Може бути необхідним збільшення дози пробенециду або сульфінпіразону. Одночасне призначення тіазидних діуретиків може підвищувати частоту виникнення алергічних реакцій до алопуринолу.

Солі кальцію: тіазидні діуретики можуть підвищувати рівні кальцію у сироватці крові з причини ослабленої екскреції. Якщо існує необхідність у призначенні добавок, що містять кальцій, або кальційзберігаючих лікарських засобів (наприклад, призначення вітаміну D), слід контролювати рівні кальцію у сироватці крові та відповідним чином коригувати дозу кальцію.

Похідні кураре (наприклад, тубокурарин): гідрохлортіазид може потенціювати ефект недеполяризуючих релаксантів скелетних м’язів.

Інші взаємодії: тіазидні діуретики можуть посилювати гіперглікемічний ефект бета-блокаторів та діазоксиду. Антихолінергічні препарати (атропін, біпериден) можуть погіршувати біодоступність тіазидних діуретиків шляхом зниження моторики ШКТ та швидкості евакуації вмісту шлунка. Тіазидні діуретики можуть підвищувати ризик виникнення побічних ефектів амантадину. Тіазидні діуретики можуть знижувати ниркову екскрецію цитотоксичних лікарських засобів (циклофосфаміду, метотрексату) та потенціювати їхню мієлосупресорну дію.

Фармакологiчнi властивості.

Фармакодинаміка. До складу Расілез H входять 2 компоненти, що впливають на рівень тиску крові у пацієнтів з есенціальною гіпертензією. Аліскірен належить до класу прямих інгібіторів реніну, а гідрохлортіазид – до класу тіазидних діуретиків. Комбінація цих препаратів з доповнюючими один одного механізмами дії забезпечує додатковий антигіпертензивний ефект, знижуючи артеріальний тиск до більших показників, ніж при застосуванні кожного препарату окремо.

Аліскірен.

Аліскірен – це активний при пероральному застосуванні, сильний та селективний прямий інгібітор реніну у людини.

Інгібуючи ферментний ренін, аліскірен інгібує ренін-ангіотензинову систему в точці активації, блокуючи перетворення ангіотензину на ангіотензин І і знижуючи рівні ангіотензину І та ангіотензину ІІ. В той час, як інші засоби, що інгібують систему ренін-ангіотензину (інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ), спричиняють компенсаторне підвищення активності реніну у плазмі крові, аліскірен знижує активність реніну плазми крові у пацієнтів з артеріальною гіпертензією приблизно на 50 – 80 %. Подібне зниження спостерігалося при комбінації аліскірену з іншими антигіпертензивними препаратами. Нині невідомо клінічне значення впливу на активність реніну плазми крові.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією призначення аліскірену в дозах 150 мг та 300 мг призводило до дозозалежного зниження систолічного та діастолічного тиску, що підтримувалось протягом цілого 24-годинного інтервалу між дозами (підтримуюча перевага рано-вранці) з середнім піком мінімального значення діастолічного тиску на 98% при дозі 300 мг. 80 – 90 % максимального гіпотензивного ефекту спостерігалося через 2 тижні. Гіпотензивний ефект підтримувався протягом тривалого лікування (12 місяців) та не залежав від віку, статі, індексу маси тіла та етнічної приналежності пацієнта.

Не було ознак розвитку артеріальної гіпотензії при застосуванні першої дози та впливу на ЧСС у пацієнтів, які брали участь у контрольованих клінічних дослідженнях. При припиненні лікування АТ поступово повертався до вихідних показників протягом кількох тижнів, без ознак синдрому відміни щодо АТ або активності реніну плазми крові.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, цукровим діабетомII типу та нефропатією, які отримували лосартан у дозі 100 мг, при додаванні аліскірену у дозі 300 мг спостерігалося зниження співвідношення альбумін сечі–креатинін. Клінічне значення такого зниження у відсутності впливу на АТ не встановлене. Аліскірен не впливав на концентрацію креатиніну у сироватці крові, але асоціювався з підвищенням частоти зміни рівня калію у сироватці крові (? 6 ммоль/л), хоча це не було статистично значущим.

Аліскірен у дозі 150 мг переноситься добре при додаванні його до стандартного лікування пацієнтів із легкою стабільною серцевою недостатністю.

При застосуванні аліскірену рівні натрійуретичного пептиду В-типу знижувались на 25 %, однак клінічне значення такого зниження невідоме.

Дослідження комбінованого лікування проводилися щодо призначення аліскірену при застосуванні гідрохлортіазиду, інгібітора АПФ-раміприлу, блокатора кальцієвих каналів – амлодипіну, блокатора ангіотензинових рецепторів – валсартану та бета-блокатора – атенололу. Ці комбінації були ефективними та переносилися добре.

Гідрохлортіазид.

Первинна ділянка дії тіазидних діуретиків – дистальні звивисті канальці нирок. Спостерігалось, що у кірковому шарі нирок існують високоспоріднені рецептори, які є первинною ділянкою зв’язування для дії тіазидних діуретиків та інгібіції переносників Na+Cl- шляхом конкурування за ділянку Cl-, тому відбувається вплив на механізм реабсорбції електролітів: пряме підвищення екскреції натрію та хлору приблизно однакової вираженості та непряме (шляхом діуретичної дії) зменшення об’єму плазми крові з наступним підвищенням активності реніну у плазмі крові, секреції альдостерону та втратою калію з сечею, а також зниження рівня калію у сироватці крові.

Аліскірен/гідрохлортіазид.

Застосування препарату Расілез H один раз на добу призводить до дозозалежного зниження систолічного та діастолічного тиску, що підтримується протягом усього

24-годинного інтервалу між прийомами доз. Виражений антигіпертензивний ефект спостерігається протягом першого тижня лікування, а максимальний ефект – протягом перших 4 тижнів. Гіпотензивний ефект підтримується протягом тривалого лікування та не залежить від віку, статі, індексу маси тіла та етнічної приналежності. При відміні препарату повернення рівнів АТ до вихідних значень є поступовим (3 – 4 тижні), без ознак синдрому відміни.

Зниження АТ при застосуванні комбінованого препарату були більш вираженими, ніж при відповідних дозах аліскірену та гідрохлортіазиду, що застосовувались окремо. Комбінація аліскірену та гідрохлортіазиду нейтралізує реактивне підвищення активності реніну плазми крові, яке спричиняє гідрохлортіазид.

Безпека комбінованого лікування була подібною до відповідної терапії монопрепаратами щодо вираженості артеріальної гіпертензії або присутності/відстутності кардіоваскулярного ризику. Артеріальна гіпотензія та пов’язані побічні ефекти виникали нечасто при лікуванні комбінованим препаратом, без зростання частоти виникнення у пацієнтів літнього віку.

Фармакокінетика.

Аліскірен.

Абсорбція. Після перорального прийому максимальна концентрація аліскірену у плазмі крові досягається через 1 – 3 години. Абсолютна біодоступність аліскірену становить 2 – 3 %. Їжа з високим вмістом жирів знижує Смах на 85 %, а AUC – на 70 %. Рівноважні концентрації у плазмі крові досягаються протягом 5 – 7 днів після застосування 1 раз на добу, а рівні у рівноважному стані приблизно у 2 рази вищі, ніж після застосування початкової дози.

Розподіл. Аліскірен добре розподіляється у екстраваскулярному просторі. Зв’язування аліскірену з білками плазми крові помірне (47 – 51 %) і не залежить від концентрації.

Метаболізм та виведення. Середній період напіввиведення становить приблизно 40 годин (діапазон – 34 – 41 година). Аліскірен виводиться, головним чином, у незміненому вигляді з калом. Приблизно 1,4% загальної дози метаболізується ферментами системи CYP3A4. Приблизно 0,6 % дози виводиться із сечею. Після внутрішньовенного введення середній кліренс плазми крові становить майже 9 л/годину.

Лінійність. Експозиція до аліскірену посилюється дещо більше, ніж пропорційно до підвищення дози. Після разового застосування у дозі від 75 до 600 мг, підвищення дози у 2 рази призводить до збільшення у ~2,3 та 2,6 значень AUC та Смах, відповідно. Механізми, що відповідають за таке відхилення від пропорційності дози, невідомі. Можливим механізмом є сатурація переносників у місці абсорбції або гепатобіліарний шлях виведення.

Гідрохлортіазид.

Абсорбція. Абсорбція гідрохлортіазиду після перорального застосування дози відбувається швидко (Тмах – приблизно 2 години). Абсолютна біодоступність становить 60 – 80 %.

Розподіл. Видимий об’єм розподілу – 4 – 8 л/кг. Циркулюючий гідрохлортіазид зв’язується з білками сироватки крові (40 – 70 %), переважно з альбуміном, також кумулює в еритроцитах, де його рівні у 3 рази вищі, ніж у плазмі крові.

Метаболізм та виведення. Після перорального застосування > 95 % абсорбованої дози виводиться у незміненому вигляді із сечею. Кінетика розподілу та виведення, як правило, характеризується функцією біекспоненціального розпаду з кінцевим періодом напіввиведення 6 – 15 годин.

Лінійність. Підвищення середнього AUC є лінійним та пропорційним дозі, що застосовується у терапевтичному діапазоні, а кумуляція є мінімальною при прийомі один раз на добу.

Аліскірен/гідрохлортіазид.

Після перорального прийому таблеток Расілез H середня максимальна концентрація у плазмі крові досягається протягом 1 години для аліскірену та протягом 2,5 години – для гідрохлортіазиду.

Швидкість та об’єм абсорбції Ресілез H еквівалентні біодоступності аліскірену та гідрохлортіазиду при призначенні як окремих монопрепаратів. Вплив прийому їжі був подібним до того, що спостерігався при монотерапії препаратами.

Фармацевтичні характеристики.

Основнi фiзико-хiмiчнi властивості:

таблетки по 150 мг/12,5 мг: овальні двоопуклі таблетки білого кольору, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням «LCI» з одного боку та «NVR» – з іншого;

таблетки по 150 мг/25 мг: овальні двоопуклі таблетки блідо-жовтого кольору, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням «CLL» з одного боку та «NVR» – на іншого;

таблетки по 300 мг/12,5 мг: овальні двоопуклі таблетки фіолетово-білого кольору, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням «CVI» з одного боку та «NVR» – на іншого;

таблетки по 300 мг/25 мг: овальні двоопуклі таблетки світло-жовтого кольору, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням «CVV» з одного боку та «NVR» – на іншого.

Термiн придатності.2 роки.

Умови зберігання.Зберігати при температурі не вище 30 oС у захищеному від вологи місці. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка. По 7 таблеток у блістері; по 2 або 4 блістери в картонній коробці.

Категорія вiдпуску.За рецептом.

Виробники. Новартіс Фарма Продакшн ГмбХ, Німеччина.

Новартіс Фарма С.п.А.,Італія.

Місцезнаходження.

Офлінгер Штрассе 44, 79664 Вер.

Вул. Провінчіалє Скіто 131, 80058, м. Торре Аннунциата (провінції Неаполь).

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

РАСІЛЕЗ Н

(RASILEZ H®)

Склад.

1 таблетка по 150 мг/12,5мг містить:

діючі речовини:165,75 мг аліскірену геміфумарату в дозі, еквівалентній 150 мг аліскірену та 12,5 мг гідрохлортіазиду;

допомiжнi речовини: целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, лактози моногідрат, крохмаль пшеничний, повідон, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, тальк;

оболонка:титану діоксид (Е 171), макрогол 4000, тальк, гіпромелоза.

1 таблетка по 150 мг/25мг містить:

діючі речовини:165,75 мг аліскірену геміфумарату в дозі, еквівалентній 150 мг аліскірену та 25 мг гідрохлортіазиду;

допомiжнi речовини: целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, лактози моногідрат, крохмаль пшеничний, повідон, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, тальк;

оболонка:титану діоксид (Е 171), макрогол 4000, тальк, гіпромелоза, заліза оксид жовтий (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172).

1 таблетка по 300 мг/12,5мг містить:

діючі речовини:331,50 мг аліскірену геміфумарату в дозі, еквівалентній 300 мг аліскірену та 12,5 мг гідрохлортіазиду;

допомiжнi речовини: целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, лактози моногідрат, крохмаль пшеничний, повідон, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, тальк;

оболонка:титану діоксид (Е 171), макрогол 4000, тальк, гіпромелоза, заліза оксид чорний (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172).

1 таблетка по 300 мг/25мг містить:

діючі речовини:331,50 мг аліскірену геміфумарату в дозі, еквівалентній 300 мг аліскірену та 25 мг гідрохлортіазиду;

допомiжнi речовини: целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, лактози моногідрат, крохмаль пшеничний, повідон, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, тальк;

оболонка:титану діоксид (Е 171), макрогол 4000, тальк, гіпромелоза, заліза оксид жовтий (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172).

Лікарська форма.Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Фармакотерапевтична група.Засоби, що впливають на ренін-ангіотензивну систему. Комбінації з гідрохлортіазидом.Код АТС С09Х А52.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування есенціальної гіпертензії у дорослих, у яких АТ недостатньо контролюється при монотерапії аліскіреном або гідрохлортіазидом, або у яких АТ адекватно контролюється аліскіреном та гідрохлортіазидом, призначеними одночасно в тих самих дозах, що входять до складу комбінованого препарату.

Протипоказання.

Гіперчутливість до діючої речовини, до будь-якого іншого компонента препарату або до інших похідних сульфонамідів. В анамнезі – ангіоневротичний набряк при застосуванні аліскірену. Вагітність, період годування груддю. Тяжке порушення функції нирок (ШКФ < 30 мл/хв/1,73 м2). Рефракторна гіпокаліємія, гіперкальціємія, гіпонатріємія. Тяжка форма порушення функції печінки. Анурія, симптоматична гіперурикемія.

Протипоказано одночасне застосування аліскірену та циклоспорину, високоактивних інгібіторів р-глікопротеїну та інших активних інгібіторів р-глікопротеїну (хінідин, верапаміл).

Спосіб застосування та дози.

Рекомендована доза Расілез H – 1 таблетка накожен день. Расілез H слід приймати разом з легкою їжею,одноразово, бажано в один і той самий час. Не слід пити грейпфрутовий сік при прийоміпрепарату.

Антигіпертензивний ефект значно виражений уже протягом 1-го тижня, а максимальний ефект настає, як правило, протягом 4 тижнів.

Дозування у пацієнтів з АГ, що недостатньо контрольована при монотерапії аласкіреном або гідрохлортіазидом. Перед застосуванням комбінованого препарату рекомендовано провести титрування дози кожного окремого компонента. Якщо клінічно необхідно, розглядають питання про безпосередню зміну монотерапії на застосування фіксованої комбінації.

Расілез H 150 мг/12,5 мг призначають пацієнтам, у яких АТ недостатньо контролюється при застосуванні монопрепаратів: аліскірену у дозі 150 мг або гідрохлортіазиду в дозі 12,5 мг.

Расілез H 150 мг/25 мг призначають пацієнтам, у яких АТ недостатньо контролюється при застосуванні монопрепаратів: аліскірену у дозі 150 мг або гідрохлортіазиду в дозі 25 мг, або при застосуванні комбінованого препарату Расілез H 150 мг/12,5 мг.

Расілез H 300 мг/12,5 мг призначають пацієнтам, у яких АТ недостатньо контролюється при застосуванні монопрепаратів: аліскірену у дозі 300 мг або гідрохлортіазиду в дозі 12,5 мг, або при застосуванні комбінованого препарату Расілез H 150 мг/12,5 мг.

Расілез H 300 мг/25 мг призначають пацієнтам, у яких АТ недостатньо контролюється при застосуванні монопрепаратів: аліскірену у дозі 300 мг або гідрохлортіазиду в дозі 25 мг, або при застосуванні комбінованого препарату Расілез H 300 мг/12,5 мг або 150 мг/12,5 мг.

Якщо АТ залишається неконтрольованим після 2-4 тижнів лікування, дозу титрують до максимальної дози Расілезу H – 300 мг/25 мг один раз на добу. Дозування повинно бути індивідуальним та підібраним відповіднодоклінічної ефективності.

Порушення функції нирок. Немає необхідності у корекції початкової дози при призначенні препарату пацієнтам з порушенням функції нирок від легкого до помірного ступеня тяжкості. Оскільки до складу препарату входить гідрохлортіазид, Расілез H протипоказаний пацієнтам з тяжкою формою порушення функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) < 30 мл/хв/1,73 м2).

Порушення функції печінки. Тіазидні діуретики слід з обережністю призначати пацієнтам з порушенням функції печінки. Немає необхідності у корекції початкової дози при призначенні препарату пацієнтам з порушенням функції печінки від легкого до помірного ступеня тяжкості. Оскільки до складу препарату входить гідрохлортіазид, Расілез H протипоказаний пацієнтам з тяжкою формою порушення функції печінки.

Пацієнти літнього віку (старше 65 років). Немає необхідності у корекції початкової дози при призначенні препарату пацієнтам літнього віку.

Побiчні реакції.

Комбінація аліскірен/гідрохлортіазид.

Частота виникнення побічних реакцій не залежить від статі, віку, індексу маси тіла, расової або етнічної ознаки. Побічні реакції, як правило, легкі та тимчасові і рідко потребують відміни препарату. Найчастішою побічною реакцією була діарея.

Частота побічних реакцій, вказаних нижче, визначена за таким умовним поділом: дуже часто (? 1/10), часто (від ? 1/100 до < 1/10), нечасто (від ? 1/1000 до < 1/100), рідко (від ? 1/10 000 до <1/1000), дуже рідко (< 1/10 000), невідомо (неможливо встановити за існуючими даними). У кожній групі частоти побічні ефекти представлені у порядку зменшення тяжкості.<o:p>

Порушення з боку ШКТ: часто – діарея.

Діарея: діарея є дозозалежною побічною реакцією, що виникає при застосуванні аліскірену.

Калій сироватки крові: протилежний вплив аліскірену (150 або 300 мг) та гідрохлортіазиду (12,5 мг та 25 мг) на рівні калію у сироватці крові був збалансованим. У деяких пацієнтів був домінуючим один або інший вплив. Пацієнтам групи ризику через відповідні інтервали слід проводити визначення рівнів калію у сироватці крові, щоб виявити можливий електролітний дисбаланс.

Додаткова інформація стосовно окремих компонентів.

Побічні реакції, про які повідомлялося під час застосування окремих компонентів препарату, можуть виникати і при застосуванні Расілез HCT.

Аліскірен.

З боку ШКТ: часто – діарея.

Шкіра та підшкірна клітковина: нечасто – висипання; рідко – ангіоневротичний набряк. У випадку появи будь-яких ознак алергічної реакції слід припинити застосування препарату та звернутися до лікаря.

Кашель.

Гемоглобін та гематокрит: спостерігалося незначне зменшення гемоглобіну та гематокриту (середнє зменшення – 0,05 ммоль/л та 0,16 об.% відповідно).

Калій сироватки крові: підвищення калію у сироватці крові було незначним та виникало нечасто у пацієнтів з есенціальною гіпертензією при монотерапії аліскіреном (0,9% порівняно з 0,6% для плацебо). Однак підвищення рівнів калію у сироватці крові виникало частіше (5,5%) у дослідженні застосування аліскірену в комбінації з інгібітором ангіотензинперетворюючого ферменту у пацієнтів з діабетом. Тому, як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензинову систему, показано проводити рутинний моніторинг рівнів електролітів та функції нирок у пацієнтів з цукровим діабетом, захворюваннями нирок або серцевою недостатністю.

Повідомлялося про випадки розвитку гострої ниркової недостатності у пацієнтів групи ризику.

Гідрохлортіазид.

Побічні реакції (стосовно причинного зв’язку із застосуванням препарату), про які повідомлялося при монотерапії гідрохлортіазидом, включають:

З боку системи крові та лімфатичної системи: частота невідома – апластична анемія, пригнічення кісткового мозку, нейтропенія/агранулоцитоз, гемолітична анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія.

З боку психіки: частота невідома – депресія, порушення сну.

З боку нервової системи: частота невідома – неспокій, пресинкопе, вертиго, парестезія, запаморочення.

З боку зору: частота невідома – тимчасова нечіткість зору, ксантопсія.

З боку серця: частота невідома – аритмія серця.

З боку судинної системи: частота невідома – постуральна гіпотензія.

З боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння: частота невідома – респіраторний дистрес-синдром (включаючи пневмонію та набряк легень).

З боку ШКТ та гепатобіліарного тракту: частота невідома – панкреатит, анорексія, діарея, запор, подразнення шлунка, сіаладеніт, втрата апетиту; частота невідома – жовтяниця (внутрішньопечінкова холестатична жовтяниця).

З боку шкіри та підшкірної клітковини: частота невідома – анафілактичні реакції, токсичний епідермальний некроліз, некротизуючий ангіїт (васкуліт, васкуліт судин шкіри), реакції шкіри, подібні до шкірного червоного вовчака, реактивація шкірного червоного вовчака, реакції фоточутливості, висипання, кропив’янка.

З боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини: частота невідома – слабкість, м’язові спазми.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – інтерстиційний нефрит, порушення функції нирок.

Інші: частота невідома – підвищення температури тіла.

Обстеження: частота невідома – електролітний дисбаланс, включаючи гіпокаліємію та гіпонатріємію, гіперурикемія, глюкозурія, гіперглікемія, підвищення рівнів холестерину та тригліцеридів.

Передозування.

Немає інформації про передозування при лікуванні Расілез H. Імовірним проявом передозування є артеріальна гіпотензія, що пов’язано з антигіпертензивним ефектом аліскірену.

Передозування гідрохлортіазидом асоціюють з виснаженням запасів електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія) та дегідратацією внаслідок надмірного діурезу. Найхарактернішими ознаками та симптомами передозування є нудота та сонливість. Гіпокаліємія може призводити до виникнення м’язових спазмів та/або загострення серцевої аритмії, що пов’язано з одночасним застосуванням глікозидів наперстянки або певних антиаритмічних препаратів.

Лікування. Симптоматичне та підтримуюче.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.

Немає данихщодо застосування аліскірену у вагітних жінок. Застосування протягом другого та третього триместрів вагітності інших препаратів, що безпосередньо впливають на ренін-ангіотензинову систему, пов’язують з розвитком серйозних фетальних мальформацій та неонатальною смертю.

Тривале застосування тіазидних діуретиків протягом третього триместру вагітності може знижувати об’єм плазми крові матері, а також утероплацентарний кровотік, що може призводити до фетоплацентарної ішемії та уповільнення росту. Крім того, рідко повідомлялося про гіпоглікемію та тромбоцитопенію у новонароджених внаслідок експозиції.

Спеціальні клінічні дослідження цього комбінованого препарату не проводилися, тому Расілез H протипоказаний протягом вагітності або жінкам, які планують вагітність. Необхідно змінити лікування на альтернативне перед плануванням вагітності. Якщо вагітність настала протягом лікування, слід якнайшвидше припинити застосування Расілезу H.

Період годування груддю.

Расілез HCT протипоказаний у період годування груддю.

Діти.Оскільки немає данихщодо безпеки та ефективності, Расілез H не рекомендовано призначати дітям.

Особливостi застосування.

Серцева недостатність. Аліскірен з обережністю призначають пацієнтам з тяжкою серцевою недостатністю (функціональний клас ІІІ-ІV за NYHA). Расілез H слід з обережністю призначати пацієнтам із серцевою недостатністю, оскільки недостатньо даних щодо клінічної ефективності та безпеки.

Ангіоневротичний набряк. Як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензинову систему, повідомлялося про випадки виникнення ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які застосовують аліскірен. Якщо виникає ангіоневротичний набряк, слід негайно відмінити Расілез Н, призначити відповідне лікування і проводити моніторинг доти, поки не зникнуть всі ознаки та симптоми. У випадку набряку язика, голосової щілини та гортані слід ввести адреналін. Крім того, необхідно вжити заходів, аби забезпечити прохідність дихальних шляхів.

Зменшення об’єму циркулюючої крові. У пацієнтів зі зниженими ОЦК та/або вмістом натрію внаслідок інтенсивного лікування сечогінними засобами, низького вмісту солі в їжі, діареї та блювання. При таких станах слід провести необхідне лікування перед тим, як призначати Расілез H.

Електролітний дисбаланс. Як і для всіх пацієнтів, які отримують сечогінні препарати, слід періодично (з відповідними інтервалами) визначати рівні електролітів у сироватці крові. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлортіазид, можуть спричинити водний чи

електролітний дисбаланс (включаючи гіпокаліємію, гіпонатріємію та гіпохлоремічний алкалоз). Симптомами водного чи електролітного дисбалансу є сухість у роті, спрага, слабкість, летаргія, сонливість, неспокій, м’язовий біль або спазми, м’язова слабкість, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія та порушення з боку ШКТ, такі як нудота або блювання.

Хоча гіпокаліємія може виникати при застосуванні тіазидних діуретиків, одночасне застосування з аліскіреном може зменшувати діуретик-індуковану гіпокаліємію. Ризик виникнення гіпокаліємії вищий у пацієнтів з цирозом печінки, з посиленим діурезом, при неадекватному пероральному прийомі електролітів та при одночасному застосуванні кортикостероїдів або адренокортикотропного гормона (АКТГ).

І навпаки ­- може виникати гіперкаліємія, оскільки до складу препарату Расілез H входить аліскірен. Хоча клінічно значущої гіперкаліємії при застосуванні Расілез H не спостерігалося, фактори ризику розвитку гіперкаліємії індукують порушення функції нирок та/або серцевої недостатності і цукрового діабету. Рекомендовано проводити належний моніторинг рівнів калію у сироватці крові у пацієнтів групи ризику. З обережністю одночасно призначають калійзберігаючі діуретики, добавки калію або калієвмісні замінники солі та Расілез H.

Немає доказів, що Расілез H міг би послаблювати або запобігати розвитку діуретик-індукованої гіпонатріємії. Дефіцит хлоридів, як правило, легко виражений і, зазвичай, немає необхідності в проведенні лікування.

Тіазидні діуретики можуть знижувати екскрецію кальцію з сечею та спричиняти періодичне та незначне підвищення кальцію у сироватці крові за відсутності відомих порушень метаболізму кальцію. Виражена гіперкальціємія може свідчити про прихований гіперпаратиреоз. Тіазидні діуретики слід відмінити перед проведенням перевірки функції паращитовидних залоз.

Тіазидні діуретики підвищують виведення магнію з сечею, що може призводити до гіпомагніємії.

Порушення функції нирок та трансплантація нирок. При призначенні Расілез H пацієнтам з порушенням функції нирок рекомендовано проводити періодичний моніторинг рівнів калію, креатиніну та сечової кислоти у сироватці крові. Немає досвіду застосування Расілез H у пацієнтів, яким проведено трансплантацію нирки. Немає необхідності в корекції дози пацієнтам зі ШКФ ? 30 мл/хв/1,73м2. Однак Расілез H з обережністю призначають пацієнтам з порушенням функції нирок від легкого до середнього ступеня тяжкості (ШКФ ? 30 мл/хв/1,73м2, але < 60 мл/хв/1,73м2).

Як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензинову систему, з обережністю призначають аліскірен при станах, що призводять до розвитку порушень функції нирок, таких як гіповолемія (внаслідок втрати крові, тяжкої та тривалої діареї, тривалого блювання та ін.), захворювання серця, печінки або нирок. Повідомлялося про розвиток у пацієнтів групи ризику гострої ниркової недостатності, що є зворотною при припиненні лікування. При появі будь-яких ознак ниркової недостатності слід негайно припинити прийом аліскірену.

Порушення функції печінки.

Тіазидні діуретики з обережністю призначають пацієнтам з порушенням функції печінки або прогресуючим захворюванням печінки, оскільки мінімальні зміни водного чи електролітного балансу можуть призводити до розвитку печінкової коми.

Немає досвіду застосування Расілез H у пацієнтів з порушенням функції печінки.

Помірноактивні інгібітори р-глікопротеїну.

Одночасне призначення 300 мг аліскірену та 200 мг кетоконазолу призводить до збільшення AUC аліскірену на 76%, але такі інгібітори р-глікопротеїну, як кетоконазол, можуть підвищувати концентрації в тканинах значно більше, ніж концентрації у плазмі крові. Тому з обережністю одночасно призначають аліскірен та такі помірно активні інгібітори р-глікопротеїну, як кетоконазол.

Стеноз аортального та мітрального клапана, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія.

Як і при застосуванні інших вазодилататорів, з особливою обережністю призначають препарат пацієнтам зі стенозом аортального чи мітрального клапана або з обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.

Стеноз ниркової артерії та реноваскулярна гіпертензія.

Немає даних щодо застосування Расілез H у пацієнтів з однобічним або двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки. Однак, як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензинову систему, існує підвищений ризик розвитку порушення функції нирок, включаючи ниркову недостатність, у пацієнтів зі стенозом ниркової артерії при застосуванні аліскірену. Тому з обережністю призначають препарат таким пацієнтам. Якщо розвивається ниркова недостатність, застосування препарату слід припинити.

Вплив на метаболізм та ендокринну систему.

Застосування тіазидних діуретиків може погіршувати толерантність до глюкози. Може бути необхідною корекція дозування інсуліну або пероральних гіпоглікемічних препаратів у пацієнтів з цукровим діабетом. Латентний цукровий діабет може виникати протягом лікування тіазидними діуретиками.

Підвищення рівнів холестерину та тригліцеридів пов’язують із застосуванням тіазидних діуретиків. Може виникати гіперурикемія або виражена подагра у деяких пацієнтів, які отримують тіазидні діуретики.

Загальні застереження.

У випадку розвитку тяжкої та тривалої діареї слід припинити застосування Расілезу H.

Як і при застосуванні інших антигіпертензивних препаратів, значне зниження АТ у пацієнтів з ішемічною кардіопатією або ІХС може призводити до розвитку інфаркту міокарда або інсульту.

Реакції гіперчутливості до гідрохлортіазиду можуть виникати у пацієнтів, які мали/не мали в анамнезі алергії або бронхіальної астми, але з більшою ймовірністю того, що вони виникатимуть у пацієнтів з такими станами в анамнезі. При застосуванні тіазидних діуретиків повідомлялося про загострення або активацію системного червоного вовчака.

Допоміжні речовини.

До складу Расілезу H входить лактоза. Даний препарат не повинні застосовувати пацієнти з рідкісними спадковими захворюваннями: непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або глюкозо-галактозною мальабсорбцією.

До складу Расілез H входить пшеничний крохмаль, тому пацієнти з целіакією можуть застосовувати препарат. Пацієнти з алергічною реакцією на пшеницю (стан, відмінний від целіакії) не повинні приймати цей препарат.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Дослідження впливу на здатність управляти автотранспортом та механізмами не проводились. Малоймовірно, що Расілез H буде впливати на здатність управляти автотранспортом та механізмами. Однак, керуючи такими засобами, слід пам’ятати, що при прийомі антигіпертензивних препаратів періодично може виникати запаморочення та сонливість.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Препарати, що впливають на рівні калію. Виведення калію при прийомі гідрохлортіазиду ослаблюється калійзберігаючим ефектом аліскірену. Однак такий вплив гідрохлортіазиду на калій сироватки крові може бути потенційований іншими препаратами, що призводять до зменшення калію в організмі та гіпокаліємії (наприклад, інші калійвивідні діуретики, проносні засоби, амфотерицин, карбеноксолон, натрію пеніцилін G, кортикостероїди, АКТГ, похідні саліцилової кислоти). Протилежно, на основі досвіду застосування інших лікарських засобів, що ослабляють ренін-ангіотензинову систему, одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків, добавок калію, калієвмісних замісників солі або інших препаратів, що можуть підвищувати рівні калію у сироватці крові (наприклад, гепарин натрію), можуть призводити до підвищення рівня калію у сироватці крові. Рекомендовано проводити відповідний контроль рівнів калію у сироватці крові у пацієнтів групи ризику.

Препарати, на які впливають зміни рівнів калію сироватки крові. Рекомендовано періодично проводити моніторинг рівнів калію у сироватці крові при одночасному призначенні Расілезу H та препаратів, на які чинить вплив зміна рівнів калію у сироватці крові (наприклад, глікозиди наперстянки, антиаритмічні препарати).

Інші антигіпертензивні препарати. Антигіпертензивний ефект Расілезу H може посилюватися при одночасному застосуванні інших антигіпертензивних препаратів.

Додаткова інформація щодо взаємодій аліскірену.

Немає даних про взаємодію між аліскіреном та медичними препаратами, що зазвичай застосовуються для лікування артеріальної гіпертензії або діабету.

Клінічно значущих взаємодій не встановлено з аценокумаролом, атенололом, целекоксибом, фенофібратом, піоглітазоном, алопуринолом, ізосорбід-5-мононітратом, ірбесартаном, дигоксином, раміприлом, валсартаном, метформіном, амлодипіном, аторвастатином, циметидином та гідрохлортіазидом. Отже, немає необхідності в коригуванні дози аліскірену або вищевказаних препаратів.

Взаємодії з р-глікопротеїном: встановлено, що MDR1/MDR1a/1b (р-глікопротеїн) є основною ефлюксною системою, що бере участь в інтестинальній абсорбції та біліарній екскреції аліскірену. Індуктори р-глікопротеїну (звіробій, рифампіцин) можуть, таким чином, знижувати біодоступність аліскірену. Хоча досліджень для аліскірену не проводилось, відомо, що р-глікопротеїн також контролює поглинання тканинами різних субстратів, а інгібітори р-глікопротеїну можуть підвищувати співвідношення концентрації тканина-плазма. Тому інгібітори р-глікопротеїну можуть підвищувати рівні в тканинах більше, ніж рівні у плазмі крові. Ймовірно, що потенціал взаємодії препаратів на ділянці

р-глікопротеїну буде залежати від ступеня інгібіції цього переносника.

Активні інгібітори р-глікопротеїну: циклоспорин (200 та 600 мг) підвищує Смах аліскірену (доза – 75 мг) приблизно у 2,5 разу, а AUC – приблизно у 5 разів. Підвищення може бути вищим при збільшенні дози аліскірену. Тому протипоказано одночасне застосування аліскірену та активних інгібіторів р-глікопротеїну.

Помірно активні інгібітори р-глікопротеїну: одночасне призначення кетоконазолу

(200 мг) та аліскірену (300 мг) призводило до 80% підвищення рівнів аліскірену у плазмі крові (AUC та Смах). Встановлено, що одночасне застосування аліскірену та кетоконазолу посилює абсорбцію аліскірену у шлунково-кишковому тракті та знижує екскрецію із жовчю. Вважається, що зміни рівнів аліскірену у плазмі крові в присутності кетоконазолу були б у межах, що досягаються при подвійній дозі аліскірену. Встановлено, що аліскірен у дозах до 600 мг або у подвійній максимальній рекомендованій терапевтичній дозі переноситься добре. Крім того, вважається, що інгібітори р-глікопротеїну підвищують концентрації у тканинах більше, ніж концентрації у плазмі крові. Тому з обережністю призначають аліскірен одночасно з кетоконазолом або іншими помірно активними інгібіторами р-глікопротеїну (ітраконазол, кларитроміцин, телітроміцин, еритроміцин, аміодарон).

Субстрати р-глікопротеїну або слабкі інгібітори: не спостерігалося значущих взаємодій з атенололом, дигоксином, амлодипіном або циметидином. При призначенні з аторвастатином (80 мг) AUC та Смах аліскірену (300 мг) у рівноважному стані зростає на 50%.

Грейпфрутовий сік: оскільки даних немає, не можна виключити можливість взаємодії грейпфрутового соку та аліскірену. Не слід приймати одночасно Расілез HCT та грейпфрутовий сік.

Фуросемід: при одночасному застосуванні з фуросемідом показники AUC та Смах фуросеміду знижувались на 28% та 49% відповідно. Тому рекомендовано спостерігати ефекти на початку застосування та при регулюванні дози фуросеміду, щоб уникнути можливої неефективності в клінічній ситуації, що характеризується надмірним об’ємом рідини.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП): як і при застосуванні інших препаратів, що діють на ренін-ангіотензинову систему, НПЗП можуть ослабляти антигіпертензивний ефект аліскірену. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (дегідратація, літній вік) одночасне застосування аліскірену та НПЗП може призводити до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливий розвиток гострої ниркової недостатності, що зазвичай має зворотний характер. Тому необхідно з обережністю призначати одночасно аліскірен та НПЗП, особливо пацієнтам літнього віку.

Варфарин: вплив аліскірену на фармакокінетику варфарину не вивчався.

Вплив прийому їжі: їжа з високим вмістом жирів значно знижує абсорбцію аліскірену.

Додаткова інформація про взаємодії гідрохлортіазиду.

При одночасному призначенні такі препарати можуть взаємодіяти з тіазидними діуретиками.

Літій: нирковий кліренс літію знижується при застосуванні тіазидних діуретиків, тому може зростати ризик токсичного впливу літію при призначенні гідрохлортіазиду. Одночасне застосування літію та гідрохлортіазиду не рекомендоване. Якщо така комбінація вважається необхідною, то протягом одночасного застосування рекомендовано проводити постійний моніторинг рівня літію у сироватці крові.

Алкоголь: може спостерігатись потенціація ортостатичної гіпотензії.

Протидіабетичні препарати (пероральні засоби та інсулін): може бути необхідним коригування дози антидіабетичного препарату.

Холестирамін та смоли холестиполу: абсорбція гідрохлортіазиду погіршується в присутності аніонообмінних смол.

Глікозиди наперстянки: тіазид-індукована гіпокаліємія або гіпомагніємія призводять до розвитку глікозид-індукованої серцевої аритмії.

НПЗП: в окремих пацієнтів призначення НПЗП може ослаблювати діуретичний, натрійуретичний та антигіпертензивний ефекти тіазидних діуретиків.

Пресорні аміни (наприклад, норадреналін): ефект пресорних амінів може послаблюватися.

Протиподагричні препарати: може бути необхідним коригування дози протиподагричних препаратів, оскільки гідрохлортіазид може підвищувати рівень сечової кислоти у сироватці крові. Може бути необхідним збільшення дози пробенециду або сульфінпіразону. Одночасне призначення тіазидних діуретиків може підвищувати частоту виникнення алергічних реакцій до алопуринолу.

Солі кальцію: тіазидні діуретики можуть підвищувати рівні кальцію у сироватці крові з причини ослабленої екскреції. Якщо існує необхідність у призначенні добавок, що містять кальцій, або кальційзберігаючих лікарських засобів (наприклад, призначення вітаміну D), слід контролювати рівні кальцію у сироватці крові та відповідним чином коригувати дозу кальцію.

Похідні кураре (наприклад, тубокурарин): гідрохлортіазид може потенціювати ефект недеполяризуючих релаксантів скелетних м’язів.

Інші взаємодії: тіазидні діуретики можуть посилювати гіперглікемічний ефект бета-блокаторів та діазоксиду. Антихолінергічні препарати (атропін, біпериден) можуть погіршувати біодоступність тіазидних діуретиків шляхом зниження моторики ШКТ та швидкості евакуації вмісту шлунка. Тіазидні діуретики можуть підвищувати ризик виникнення побічних ефектів амантадину. Тіазидні діуретики можуть знижувати ниркову екскрецію цитотоксичних лікарських засобів (циклофосфаміду, метотрексату) та потенціювати їхню мієлосупресорну дію.

Фармакологiчнi властивості.

Фармакодинаміка. До складу Расілез H входять 2 компоненти, що впливають на рівень тиску крові у пацієнтів з есенціальною гіпертензією. Аліскірен належить до класу прямих інгібіторів реніну, а гідрохлортіазид – до класу тіазидних діуретиків. Комбінація цих препаратів з доповнюючими один одного механізмами дії забезпечує додатковий антигіпертензивний ефект, знижуючи артеріальний тиск до більших показників, ніж при застосуванні кожного препарату окремо.

Аліскірен.

Аліскірен – це активний при пероральному застосуванні, сильний та селективний прямий інгібітор реніну у людини.

Інгібуючи ферментний ренін, аліскірен інгібує ренін-ангіотензинову систему в точці активації, блокуючи перетворення ангіотензину на ангіотензин І і знижуючи рівні ангіотензину І та ангіотензину ІІ. В той час, як інші засоби, що інгібують систему ренін-ангіотензину (інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ), спричиняють компенсаторне підвищення активності реніну у плазмі крові, аліскірен знижує активність реніну плазми крові у пацієнтів з артеріальною гіпертензією приблизно на 50 – 80 %. Подібне зниження спостерігалося при комбінації аліскірену з іншими антигіпертензивними препаратами. Нині невідомо клінічне значення впливу на активність реніну плазми крові.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією призначення аліскірену в дозах 150 мг та 300 мг призводило до дозозалежного зниження систолічного та діастолічного тиску, що підтримувалось протягом цілого 24-годинного інтервалу між дозами (підтримуюча перевага рано-вранці) з середнім піком мінімального значення діастолічного тиску на 98% при дозі 300 мг. 80 – 90 % максимального гіпотензивного ефекту спостерігалося через 2 тижні. Гіпотензивний ефект підтримувався протягом тривалого лікування (12 місяців) та не залежав від віку, статі, індексу маси тіла та етнічної приналежності пацієнта.

Не було ознак розвитку артеріальної гіпотензії при застосуванні першої дози та впливу на ЧСС у пацієнтів, які брали участь у контрольованих клінічних дослідженнях. При припиненні лікування АТ поступово повертався до вихідних показників протягом кількох тижнів, без ознак синдрому відміни щодо АТ або активності реніну плазми крові.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, цукровим діабетомII типу та нефропатією, які отримували лосартан у дозі 100 мг, при додаванні аліскірену у дозі 300 мг спостерігалося зниження співвідношення альбумін сечі–креатинін. Клінічне значення такого зниження у відсутності впливу на АТ не встановлене. Аліскірен не впливав на концентрацію креатиніну у сироватці крові, але асоціювався з підвищенням частоти зміни рівня калію у сироватці крові (? 6 ммоль/л), хоча це не було статистично значущим.

Аліскірен у дозі 150 мг переноситься добре при додаванні його до стандартного лікування пацієнтів із легкою стабільною серцевою недостатністю.

При застосуванні аліскірену рівні натрійуретичного пептиду В-типу знижувались на 25 %, однак клінічне значення такого зниження невідоме.

Дослідження комбінованого лікування проводилися щодо призначення аліскірену при застосуванні гідрохлортіазиду, інгібітора АПФ-раміприлу, блокатора кальцієвих каналів – амлодипіну, блокатора ангіотензинових рецепторів – валсартану та бета-блокатора – атенололу. Ці комбінації були ефективними та переносилися добре.

Гідрохлортіазид.

Первинна ділянка дії тіазидних діуретиків – дистальні звивисті канальці нирок. Спостерігалось, що у кірковому шарі нирок існують високоспоріднені рецептори, які є первинною ділянкою зв’язування для дії тіазидних діуретиків та інгібіції переносників Na+Cl- шляхом конкурування за ділянку Cl-, тому відбувається вплив на механізм реабсорбції електролітів: пряме підвищення екскреції натрію та хлору приблизно однакової вираженості та непряме (шляхом діуретичної дії) зменшення об’єму плазми крові з наступним підвищенням активності реніну у плазмі крові, секреції альдостерону та втратою калію з сечею, а також зниження рівня калію у сироватці крові.

Аліскірен/гідрохлортіазид.

Застосування препарату Расілез H один раз на добу призводить до дозозалежного зниження систолічного та діастолічного тиску, що підтримується протягом усього

24-годинного інтервалу між прийомами доз. Виражений антигіпертензивний ефект спостерігається протягом першого тижня лікування, а максимальний ефект – протягом перших 4 тижнів. Гіпотензивний ефект підтримується протягом тривалого лікування та не залежить від віку, статі, індексу маси тіла та етнічної приналежності. При відміні препарату повернення рівнів АТ до вихідних значень є поступовим (3 – 4 тижні), без ознак синдрому відміни.

Зниження АТ при застосуванні комбінованого препарату були більш вираженими, ніж при відповідних дозах аліскірену та гідрохлортіазиду, що застосовувались окремо. Комбінація аліскірену та гідрохлортіазиду нейтралізує реактивне підвищення активності реніну плазми крові, яке спричиняє гідрохлортіазид.

Безпека комбінованого лікування була подібною до відповідної терапії монопрепаратами щодо вираженості артеріальної гіпертензії або присутності/відстутності кардіоваскулярного ризику. Артеріальна гіпотензія та пов’язані побічні ефекти виникали нечасто при лікуванні комбінованим препаратом, без зростання частоти виникнення у пацієнтів літнього віку.

Фармакокінетика.

Аліскірен.

Абсорбція. Після перорального прийому максимальна концентрація аліскірену у плазмі крові досягається через 1 – 3 години. Абсолютна біодоступність аліскірену становить 2 – 3 %. Їжа з високим вмістом жирів знижує Смах на 85 %, а AUC – на 70 %. Рівноважні концентрації у плазмі крові досягаються протягом 5 – 7 днів після застосування 1 раз на добу, а рівні у рівноважному стані приблизно у 2 рази вищі, ніж після застосування початкової дози.

Розподіл. Аліскірен добре розподіляється у екстраваскулярному просторі. Зв’язування аліскірену з білками плазми крові помірне (47 – 51 %) і не залежить від концентрації.

Метаболізм та виведення. Середній період напіввиведення становить приблизно 40 годин (діапазон – 34 – 41 година). Аліскірен виводиться, головним чином, у незміненому вигляді з калом. Приблизно 1,4% загальної дози метаболізується ферментами системи CYP3A4. Приблизно 0,6 % дози виводиться із сечею. Після внутрішньовенного введення середній кліренс плазми крові становить майже 9 л/годину.

Лінійність. Експозиція до аліскірену посилюється дещо більше, ніж пропорційно до підвищення дози. Після разового застосування у дозі від 75 до 600 мг, підвищення дози у 2 рази призводить до збільшення у ~2,3 та 2,6 значень AUC та Смах, відповідно. Механізми, що відповідають за таке відхилення від пропорційності дози, невідомі. Можливим механізмом є сатурація переносників у місці абсорбції або гепатобіліарний шлях виведення.

Гідрохлортіазид.

Абсорбція. Абсорбція гідрохлортіазиду після перорального застосування дози відбувається швидко (Тмах – приблизно 2 години). Абсолютна біодоступність становить 60 – 80 %.

Розподіл. Видимий об’єм розподілу – 4 – 8 л/кг. Циркулюючий гідрохлортіазид зв’язується з білками сироватки крові (40 – 70 %), переважно з альбуміном, також кумулює в еритроцитах, де його рівні у 3 рази вищі, ніж у плазмі крові.

Метаболізм та виведення. Після перорального застосування > 95 % абсорбованої дози виводиться у незміненому вигляді із сечею. Кінетика розподілу та виведення, як правило, характеризується функцією біекспоненціального розпаду з кінцевим періодом напіввиведення 6 – 15 годин.

Лінійність. Підвищення середнього AUC є лінійним та пропорційним дозі, що застосовується у терапевтичному діапазоні, а кумуляція є мінімальною при прийомі один раз на добу.

Аліскірен/гідрохлортіазид.

Після перорального прийому таблеток Расілез H середня максимальна концентрація у плазмі крові досягається протягом 1 години для аліскірену та протягом 2,5 години – для гідрохлортіазиду.

Швидкість та об’єм абсорбції Ресілез H еквівалентні біодоступності аліскірену та гідрохлортіазиду при призначенні як окремих монопрепаратів. Вплив прийому їжі був подібним до того, що спостерігався при монотерапії препаратами.

Фармацевтичні характеристики.

Основнi фiзико-хiмiчнi властивості:

таблетки по 150 мг/12,5 мг: овальні двоопуклі таблетки білого кольору, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням «LCI» з одного боку та «NVR» – з іншого;

таблетки по 150 мг/25 мг: овальні двоопуклі таблетки блідо-жовтого кольору, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням «CLL» з одного боку та «NVR» – на іншого;

таблетки по 300 мг/12,5 мг: овальні двоопуклі таблетки фіолетово-білого кольору, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням «CVI» з одного боку та «NVR» – на іншого;

таблетки по 300 мг/25 мг: овальні двоопуклі таблетки світло-жовтого кольору, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням «CVV» з одного боку та «NVR» – на іншого.

Термiн придатності.2 роки.

Умови зберігання.Зберігати при температурі не вище 30 oС у захищеному від вологи місці. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка. По 7 таблеток у блістері; по 2 або 4 блістери в картонній коробці.

Категорія вiдпуску.За рецептом.

Виробники. Новартіс Фарма Продакшн ГмбХ, Німеччина.

Новартіс Фарма С.п.А.,Італія.

Місцезнаходження.

Офлінгер Штрассе 44, 79664 Вер.

Вул. Провінчіалє Скіто 131, 80058, м. Торре Аннунциата (провінції Неаполь).

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

РАСІЛЕЗ Н

(RASILEZ H®)

Склад.

1 таблетка по 150 мг/12,5мг містить:

діючі речовини:165,75 мг аліскірену геміфумарату в дозі, еквівалентній 150 мг аліскірену та 12,5 мг гідрохлортіазиду;

допомiжнi речовини: целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, лактози моногідрат, крохмаль пшеничний, повідон, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, тальк;

оболонка:титану діоксид (Е 171), макрогол 4000, тальк, гіпромелоза.

1 таблетка по 150 мг/25мг містить:

діючі речовини:165,75 мг аліскірену геміфумарату в дозі, еквівалентній 150 мг аліскірену та 25 мг гідрохлортіазиду;

допомiжнi речовини: целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, лактози моногідрат, крохмаль пшеничний, повідон, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, тальк;

оболонка:титану діоксид (Е 171), макрогол 4000, тальк, гіпромелоза, заліза оксид жовтий (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172).

1 таблетка по 300 мг/12,5мг містить:

діючі речовини:331,50 мг аліскірену геміфумарату в дозі, еквівалентній 300 мг аліскірену та 12,5 мг гідрохлортіазиду;

допомiжнi речовини: целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, лактози моногідрат, крохмаль пшеничний, повідон, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, тальк;

оболонка:титану діоксид (Е 171), макрогол 4000, тальк, гіпромелоза, заліза оксид чорний (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172).

1 таблетка по 300 мг/25мг містить:

діючі речовини:331,50 мг аліскірену геміфумарату в дозі, еквівалентній 300 мг аліскірену та 25 мг гідрохлортіазиду;

допомiжнi речовини: целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, лактози моногідрат, крохмаль пшеничний, повідон, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, тальк;

оболонка:титану діоксид (Е 171), макрогол 4000, тальк, гіпромелоза, заліза оксид жовтий (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172).

Лікарська форма.Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Фармакотерапевтична група.Засоби, що впливають на ренін-ангіотензивну систему. Комбінації з гідрохлортіазидом.Код АТС С09Х А52.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування есенціальної гіпертензії у дорослих, у яких АТ недостатньо контролюється при монотерапії аліскіреном або гідрохлортіазидом, або у яких АТ адекватно контролюється аліскіреном та гідрохлортіазидом, призначеними одночасно в тих самих дозах, що входять до складу комбінованого препарату.

Протипоказання.

Гіперчутливість до діючої речовини, до будь-якого іншого компонента препарату або до інших похідних сульфонамідів. В анамнезі – ангіоневротичний набряк при застосуванні аліскірену. Вагітність, період годування груддю. Тяжке порушення функції нирок (ШКФ < 30 мл/хв/1,73 м2). Рефракторна гіпокаліємія, гіперкальціємія, гіпонатріємія. Тяжка форма порушення функції печінки. Анурія, симптоматична гіперурикемія.

Протипоказано одночасне застосування аліскірену та циклоспорину, високоактивних інгібіторів р-глікопротеїну та інших активних інгібіторів р-глікопротеїну (хінідин, верапаміл).

Спосіб застосування та дози.

Рекомендована доза Расілез H – 1 таблетка накожен день. Расілез H слід приймати разом з легкою їжею,одноразово, бажано в один і той самий час. Не слід пити грейпфрутовий сік при прийоміпрепарату.

Антигіпертензивний ефект значно виражений уже протягом 1-го тижня, а максимальний ефект настає, як правило, протягом 4 тижнів.

Дозування у пацієнтів з АГ, що недостатньо контрольована при монотерапії аласкіреном або гідрохлортіазидом. Перед застосуванням комбінованого препарату рекомендовано провести титрування дози кожного окремого компонента. Якщо клінічно необхідно, розглядають питання про безпосередню зміну монотерапії на застосування фіксованої комбінації.

Расілез H 150 мг/12,5 мг призначають пацієнтам, у яких АТ недостатньо контролюється при застосуванні монопрепаратів: аліскірену у дозі 150 мг або гідрохлортіазиду в дозі 12,5 мг.

Расілез H 150 мг/25 мг призначають пацієнтам, у яких АТ недостатньо контролюється при застосуванні монопрепаратів: аліскірену у дозі 150 мг або гідрохлортіазиду в дозі 25 мг, або при застосуванні комбінованого препарату Расілез H 150 мг/12,5 мг.

Расілез H 300 мг/12,5 мг призначають пацієнтам, у яких АТ недостатньо контролюється при застосуванні монопрепаратів: аліскірену у дозі 300 мг або гідрохлортіазиду в дозі 12,5 мг, або при застосуванні комбінованого препарату Расілез H 150 мг/12,5 мг.

Расілез H 300 мг/25 мг призначають пацієнтам, у яких АТ недостатньо контролюється при застосуванні монопрепаратів: аліскірену у дозі 300 мг або гідрохлортіазиду в дозі 25 мг, або при застосуванні комбінованого препарату Расілез H 300 мг/12,5 мг або 150 мг/12,5 мг.

Якщо АТ залишається неконтрольованим після 2-4 тижнів лікування, дозу титрують до максимальної дози Расілезу H – 300 мг/25 мг один раз на добу. Дозування повинно бути індивідуальним та підібраним відповіднодоклінічної ефективності.

Порушення функції нирок. Немає необхідності у корекції початкової дози при призначенні препарату пацієнтам з порушенням функції нирок від легкого до помірного ступеня тяжкості. Оскільки до складу препарату входить гідрохлортіазид, Расілез H протипоказаний пацієнтам з тяжкою формою порушення функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) < 30 мл/хв/1,73 м2).

Порушення функції печінки. Тіазидні діуретики слід з обережністю призначати пацієнтам з порушенням функції печінки. Немає необхідності у корекції початкової дози при призначенні препарату пацієнтам з порушенням функції печінки від легкого до помірного ступеня тяжкості. Оскільки до складу препарату входить гідрохлортіазид, Расілез H протипоказаний пацієнтам з тяжкою формою порушення функції печінки.

Пацієнти літнього віку (старше 65 років). Немає необхідності у корекції початкової дози при призначенні препарату пацієнтам літнього віку.

Побiчні реакції.

Комбінація аліскірен/гідрохлортіазид.

Частота виникнення побічних реакцій не залежить від статі, віку, індексу маси тіла, расової або етнічної ознаки. Побічні реакції, як правило, легкі та тимчасові і рідко потребують відміни препарату. Найчастішою побічною реакцією була діарея.

Частота побічних реакцій, вказаних нижче, визначена за таким умовним поділом: дуже часто (? 1/10), часто (від ? 1/100 до < 1/10), нечасто (від ? 1/1000 до < 1/100), рідко (від ? 1/10 000 до <1/1000), дуже рідко (< 1/10 000), невідомо (неможливо встановити за існуючими даними). У кожній групі частоти побічні ефекти представлені у порядку зменшення тяжкості.<o:p>

Порушення з боку ШКТ: часто – діарея.

Діарея: діарея є дозозалежною побічною реакцією, що виникає при застосуванні аліскірену.

Калій сироватки крові: протилежний вплив аліскірену (150 або 300 мг) та гідрохлортіазиду (12,5 мг та 25 мг) на рівні калію у сироватці крові був збалансованим. У деяких пацієнтів був домінуючим один або інший вплив. Пацієнтам групи ризику через відповідні інтервали слід проводити визначення рівнів калію у сироватці крові, щоб виявити можливий електролітний дисбаланс.

Додаткова інформація стосовно окремих компонентів.

Побічні реакції, про які повідомлялося під час застосування окремих компонентів препарату, можуть виникати і при застосуванні Расілез HCT.

Аліскірен.

З боку ШКТ: часто – діарея.

Шкіра та підшкірна клітковина: нечасто – висипання; рідко – ангіоневротичний набряк. У випадку появи будь-яких ознак алергічної реакції слід припинити застосування препарату та звернутися до лікаря.

Кашель.

Гемоглобін та гематокрит: спостерігалося незначне зменшення гемоглобіну та гематокриту (середнє зменшення – 0,05 ммоль/л та 0,16 об.% відповідно).

Калій сироватки крові: підвищення калію у сироватці крові було незначним та виникало нечасто у пацієнтів з есенціальною гіпертензією при монотерапії аліскіреном (0,9% порівняно з 0,6% для плацебо). Однак підвищення рівнів калію у сироватці крові виникало частіше (5,5%) у дослідженні застосування аліскірену в комбінації з інгібітором ангіотензинперетворюючого ферменту у пацієнтів з діабетом. Тому, як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензинову систему, показано проводити рутинний моніторинг рівнів електролітів та функції нирок у пацієнтів з цукровим діабетом, захворюваннями нирок або серцевою недостатністю.

Повідомлялося про випадки розвитку гострої ниркової недостатності у пацієнтів групи ризику.

Гідрохлортіазид.

Побічні реакції (стосовно причинного зв’язку із застосуванням препарату), про які повідомлялося при монотерапії гідрохлортіазидом, включають:

З боку системи крові та лімфатичної системи: частота невідома – апластична анемія, пригнічення кісткового мозку, нейтропенія/агранулоцитоз, гемолітична анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія.

З боку психіки: частота невідома – депресія, порушення сну.

З боку нервової системи: частота невідома – неспокій, пресинкопе, вертиго, парестезія, запаморочення.

З боку зору: частота невідома – тимчасова нечіткість зору, ксантопсія.

З боку серця: частота невідома – аритмія серця.

З боку судинної системи: частота невідома – постуральна гіпотензія.

З боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння: частота невідома – респіраторний дистрес-синдром (включаючи пневмонію та набряк легень).

З боку ШКТ та гепатобіліарного тракту: частота невідома – панкреатит, анорексія, діарея, запор, подразнення шлунка, сіаладеніт, втрата апетиту; частота невідома – жовтяниця (внутрішньопечінкова холестатична жовтяниця).

З боку шкіри та підшкірної клітковини: частота невідома – анафілактичні реакції, токсичний епідермальний некроліз, некротизуючий ангіїт (васкуліт, васкуліт судин шкіри), реакції шкіри, подібні до шкірного червоного вовчака, реактивація шкірного червоного вовчака, реакції фоточутливості, висипання, кропив’янка.

З боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини: частота невідома – слабкість, м’язові спазми.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – інтерстиційний нефрит, порушення функції нирок.

Інші: частота невідома – підвищення температури тіла.

Обстеження: частота невідома – електролітний дисбаланс, включаючи гіпокаліємію та гіпонатріємію, гіперурикемія, глюкозурія, гіперглікемія, підвищення рівнів холестерину та тригліцеридів.

Передозування.

Немає інформації про передозування при лікуванні Расілез H. Імовірним проявом передозування є артеріальна гіпотензія, що пов’язано з антигіпертензивним ефектом аліскірену.

Передозування гідрохлортіазидом асоціюють з виснаженням запасів електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія) та дегідратацією внаслідок надмірного діурезу. Найхарактернішими ознаками та симптомами передозування є нудота та сонливість. Гіпокаліємія може призводити до виникнення м’язових спазмів та/або загострення серцевої аритмії, що пов’язано з одночасним застосуванням глікозидів наперстянки або певних антиаритмічних препаратів.

Лікування. Симптоматичне та підтримуюче.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.

Немає данихщодо застосування аліскірену у вагітних жінок. Застосування протягом другого та третього триместрів вагітності інших препаратів, що безпосередньо впливають на ренін-ангіотензинову систему, пов’язують з розвитком серйозних фетальних мальформацій та неонатальною смертю.

Тривале застосування тіазидних діуретиків протягом третього триместру вагітності може знижувати об’єм плазми крові матері, а також утероплацентарний кровотік, що може призводити до фетоплацентарної ішемії та уповільнення росту. Крім того, рідко повідомлялося про гіпоглікемію та тромбоцитопенію у новонароджених внаслідок експозиції.

Спеціальні клінічні дослідження цього комбінованого препарату не проводилися, тому Расілез H протипоказаний протягом вагітності або жінкам, які планують вагітність. Необхідно змінити лікування на альтернативне перед плануванням вагітності. Якщо вагітність настала протягом лікування, слід якнайшвидше припинити застосування Расілезу H.

Період годування груддю.

Расілез HCT протипоказаний у період годування груддю.

Діти.Оскільки немає данихщодо безпеки та ефективності, Расілез H не рекомендовано призначати дітям.

Особливостi застосування.

Серцева недостатність. Аліскірен з обережністю призначають пацієнтам з тяжкою серцевою недостатністю (функціональний клас ІІІ-ІV за NYHA). Расілез H слід з обережністю призначати пацієнтам із серцевою недостатністю, оскільки недостатньо даних щодо клінічної ефективності та безпеки.

Ангіоневротичний набряк. Як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензинову систему, повідомлялося про випадки виникнення ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які застосовують аліскірен. Якщо виникає ангіоневротичний набряк, слід негайно відмінити Расілез Н, призначити відповідне лікування і проводити моніторинг доти, поки не зникнуть всі ознаки та симптоми. У випадку набряку язика, голосової щілини та гортані слід ввести адреналін. Крім того, необхідно вжити заходів, аби забезпечити прохідність дихальних шляхів.

Зменшення об’єму циркулюючої крові. У пацієнтів зі зниженими ОЦК та/або вмістом натрію внаслідок інтенсивного лікування сечогінними засобами, низького вмісту солі в їжі, діареї та блювання. При таких станах слід провести необхідне лікування перед тим, як призначати Расілез H.

Електролітний дисбаланс. Як і для всіх пацієнтів, які отримують сечогінні препарати, слід періодично (з відповідними інтервалами) визначати рівні електролітів у сироватці крові. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлортіазид, можуть спричинити водний чи

електролітний дисбаланс (включаючи гіпокаліємію, гіпонатріємію та гіпохлоремічний алкалоз). Симптомами водного чи електролітного дисбалансу є сухість у роті, спрага, слабкість, летаргія, сонливість, неспокій, м’язовий біль або спазми, м’язова слабкість, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія та порушення з боку ШКТ, такі як нудота або блювання.

Хоча гіпокаліємія може виникати при застосуванні тіазидних діуретиків, одночасне застосування з аліскіреном може зменшувати діуретик-індуковану гіпокаліємію. Ризик виникнення гіпокаліємії вищий у пацієнтів з цирозом печінки, з посиленим діурезом, при неадекватному пероральному прийомі електролітів та при одночасному застосуванні кортикостероїдів або адренокортикотропного гормона (АКТГ).

І навпаки ­- може виникати гіперкаліємія, оскільки до складу препарату Расілез H входить аліскірен. Хоча клінічно значущої гіперкаліємії при застосуванні Расілез H не спостерігалося, фактори ризику розвитку гіперкаліємії індукують порушення функції нирок та/або серцевої недостатності і цукрового діабету. Рекомендовано проводити належний моніторинг рівнів калію у сироватці крові у пацієнтів групи ризику. З обережністю одночасно призначають калійзберігаючі діуретики, добавки калію або калієвмісні замінники солі та Расілез H.

Немає доказів, що Расілез H міг би послаблювати або запобігати розвитку діуретик-індукованої гіпонатріємії. Дефіцит хлоридів, як правило, легко виражений і, зазвичай, немає необхідності в проведенні лікування.

Тіазидні діуретики можуть знижувати екскрецію кальцію з сечею та спричиняти періодичне та незначне підвищення кальцію у сироватці крові за відсутності відомих порушень метаболізму кальцію. Виражена гіперкальціємія може свідчити про прихований гіперпаратиреоз. Тіазидні діуретики слід відмінити перед проведенням перевірки функції паращитовидних залоз.

Тіазидні діуретики підвищують виведення магнію з сечею, що може призводити до гіпомагніємії.

Порушення функції нирок та трансплантація нирок. При призначенні Расілез H пацієнтам з порушенням функції нирок рекомендовано проводити періодичний моніторинг рівнів калію, креатиніну та сечової кислоти у сироватці крові. Немає досвіду застосування Расілез H у пацієнтів, яким проведено трансплантацію нирки. Немає необхідності в корекції дози пацієнтам зі ШКФ ? 30 мл/хв/1,73м2. Однак Расілез H з обережністю призначають пацієнтам з порушенням функції нирок від легкого до середнього ступеня тяжкості (ШКФ ? 30 мл/хв/1,73м2, але < 60 мл/хв/1,73м2).

Як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензинову систему, з обережністю призначають аліскірен при станах, що призводять до розвитку порушень функції нирок, таких як гіповолемія (внаслідок втрати крові, тяжкої та тривалої діареї, тривалого блювання та ін.), захворювання серця, печінки або нирок. Повідомлялося про розвиток у пацієнтів групи ризику гострої ниркової недостатності, що є зворотною при припиненні лікування. При появі будь-яких ознак ниркової недостатності слід негайно припинити прийом аліскірену.

Порушення функції печінки.

Тіазидні діуретики з обережністю призначають пацієнтам з порушенням функції печінки або прогресуючим захворюванням печінки, оскільки мінімальні зміни водного чи електролітного балансу можуть призводити до розвитку печінкової коми.

Немає досвіду застосування Расілез H у пацієнтів з порушенням функції печінки.

Помірноактивні інгібітори р-глікопротеїну.

Одночасне призначення 300 мг аліскірену та 200 мг кетоконазолу призводить до збільшення AUC аліскірену на 76%, але такі інгібітори р-глікопротеїну, як кетоконазол, можуть підвищувати концентрації в тканинах значно більше, ніж концентрації у плазмі крові. Тому з обережністю одночасно призначають аліскірен та такі помірно активні інгібітори р-глікопротеїну, як кетоконазол.

Стеноз аортального та мітрального клапана, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія.

Як і при застосуванні інших вазодилататорів, з особливою обережністю призначають препарат пацієнтам зі стенозом аортального чи мітрального клапана або з обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.

Стеноз ниркової артерії та реноваскулярна гіпертензія.

Немає даних щодо застосування Расілез H у пацієнтів з однобічним або двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки. Однак, як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензинову систему, існує підвищений ризик розвитку порушення функції нирок, включаючи ниркову недостатність, у пацієнтів зі стенозом ниркової артерії при застосуванні аліскірену. Тому з обережністю призначають препарат таким пацієнтам. Якщо розвивається ниркова недостатність, застосування препарату слід припинити.

Вплив на метаболізм та ендокринну систему.

Застосування тіазидних діуретиків може погіршувати толерантність до глюкози. Може бути необхідною корекція дозування інсуліну або пероральних гіпоглікемічних препаратів у пацієнтів з цукровим діабетом. Латентний цукровий діабет може виникати протягом лікування тіазидними діуретиками.

Підвищення рівнів холестерину та тригліцеридів пов’язують із застосуванням тіазидних діуретиків. Може виникати гіперурикемія або виражена подагра у деяких пацієнтів, які отримують тіазидні діуретики.

Загальні застереження.

У випадку розвитку тяжкої та тривалої діареї слід припинити застосування Расілезу H.

Як і при застосуванні інших антигіпертензивних препаратів, значне зниження АТ у пацієнтів з ішемічною кардіопатією або ІХС може призводити до розвитку інфаркту міокарда або інсульту.

Реакції гіперчутливості до гідрохлортіазиду можуть виникати у пацієнтів, які мали/не мали в анамнезі алергії або бронхіальної астми, але з більшою ймовірністю того, що вони виникатимуть у пацієнтів з такими станами в анамнезі. При застосуванні тіазидних діуретиків повідомлялося про загострення або активацію системного червоного вовчака.

Допоміжні речовини.

До складу Расілезу H входить лактоза. Даний препарат не повинні застосовувати пацієнти з рідкісними спадковими захворюваннями: непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або глюкозо-галактозною мальабсорбцією.

До складу Расілез H входить пшеничний крохмаль, тому пацієнти з целіакією можуть застосовувати препарат. Пацієнти з алергічною реакцією на пшеницю (стан, відмінний від целіакії) не повинні приймати цей препарат.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Дослідження впливу на здатність управляти автотранспортом та механізмами не проводились. Малоймовірно, що Расілез H буде впливати на здатність управляти автотранспортом та механізмами. Однак, керуючи такими засобами, слід пам’ятати, що при прийомі антигіпертензивних препаратів періодично може виникати запаморочення та сонливість.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Препарати, що впливають на рівні калію. Виведення калію при прийомі гідрохлортіазиду ослаблюється калійзберігаючим ефектом аліскірену. Однак такий вплив гідрохлортіазиду на калій сироватки крові може бути потенційований іншими препаратами, що призводять до зменшення калію в організмі та гіпокаліємії (наприклад, інші калійвивідні діуретики, проносні засоби, амфотерицин, карбеноксолон, натрію пеніцилін G, кортикостероїди, АКТГ, похідні саліцилової кислоти). Протилежно, на основі досвіду застосування інших лікарських засобів, що ослабляють ренін-ангіотензинову систему, одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків, добавок калію, калієвмісних замісників солі або інших препаратів, що можуть підвищувати рівні калію у сироватці крові (наприклад, гепарин натрію), можуть призводити до підвищення рівня калію у сироватці крові. Рекомендовано проводити відповідний контроль рівнів калію у сироватці крові у пацієнтів групи ризику.

Препарати, на які впливають зміни рівнів калію сироватки крові. Рекомендовано періодично проводити моніторинг рівнів калію у сироватці крові при одночасному призначенні Расілезу H та препаратів, на які чинить вплив зміна рівнів калію у сироватці крові (наприклад, глікозиди наперстянки, антиаритмічні препарати).

Інші антигіпертензивні препарати. Антигіпертензивний ефект Расілезу H може посилюватися при одночасному застосуванні інших антигіпертензивних препаратів.

Додаткова інформація щодо взаємодій аліскірену.

Немає даних про взаємодію між аліскіреном та медичними препаратами, що зазвичай застосовуються для лікування артеріальної гіпертензії або діабету.

Клінічно значущих взаємодій не встановлено з аценокумаролом, атенололом, целекоксибом, фенофібратом, піоглітазоном, алопуринолом, ізосорбід-5-мононітратом, ірбесартаном, дигоксином, раміприлом, валсартаном, метформіном, амлодипіном, аторвастатином, циметидином та гідрохлортіазидом. Отже, немає необхідності в коригуванні дози аліскірену або вищевказаних препаратів.

Взаємодії з р-глікопротеїном: встановлено, що MDR1/MDR1a/1b (р-глікопротеїн) є основною ефлюксною системою, що бере участь в інтестинальній абсорбції та біліарній екскреції аліскірену. Індуктори р-глікопротеїну (звіробій, рифампіцин) можуть, таким чином, знижувати біодоступність аліскірену. Хоча досліджень для аліскірену не проводилось, відомо, що р-глікопротеїн також контролює поглинання тканинами різних субстратів, а інгібітори р-глікопротеїну можуть підвищувати співвідношення концентрації тканина-плазма. Тому інгібітори р-глікопротеїну можуть підвищувати рівні в тканинах більше, ніж рівні у плазмі крові. Ймовірно, що потенціал взаємодії препаратів на ділянці

р-глікопротеїну буде залежати від ступеня інгібіції цього переносника.

Активні інгібітори р-глікопротеїну: циклоспорин (200 та 600 мг) підвищує Смах аліскірену (доза – 75 мг) приблизно у 2,5 разу, а AUC – приблизно у 5 разів. Підвищення може бути вищим при збільшенні дози аліскірену. Тому протипоказано одночасне застосування аліскірену та активних інгібіторів р-глікопротеїну.

Помірно активні інгібітори р-глікопротеїну: одночасне призначення кетоконазолу

(200 мг) та аліскірену (300 мг) призводило до 80% підвищення рівнів аліскірену у плазмі крові (AUC та Смах). Встановлено, що одночасне застосування аліскірену та кетоконазолу посилює абсорбцію аліскірену у шлунково-кишковому тракті та знижує екскрецію із жовчю. Вважається, що зміни рівнів аліскірену у плазмі крові в присутності кетоконазолу були б у межах, що досягаються при подвійній дозі аліскірену. Встановлено, що аліскірен у дозах до 600 мг або у подвійній максимальній рекомендованій терапевтичній дозі переноситься добре. Крім того, вважається, що інгібітори р-глікопротеїну підвищують концентрації у тканинах більше, ніж концентрації у плазмі крові. Тому з обережністю призначають аліскірен одночасно з кетоконазолом або іншими помірно активними інгібіторами р-глікопротеїну (ітраконазол, кларитроміцин, телітроміцин, еритроміцин, аміодарон).

Субстрати р-глікопротеїну або слабкі інгібітори: не спостерігалося значущих взаємодій з атенололом, дигоксином, амлодипіном або циметидином. При призначенні з аторвастатином (80 мг) AUC та Смах аліскірену (300 мг) у рівноважному стані зростає на 50%.

Грейпфрутовий сік: оскільки даних немає, не можна виключити можливість взаємодії грейпфрутового соку та аліскірену. Не слід приймати одночасно Расілез HCT та грейпфрутовий сік.

Фуросемід: при одночасному застосуванні з фуросемідом показники AUC та Смах фуросеміду знижувались на 28% та 49% відповідно. Тому рекомендовано спостерігати ефекти на початку застосування та при регулюванні дози фуросеміду, щоб уникнути можливої неефективності в клінічній ситуації, що характеризується надмірним об’ємом рідини.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП): як і при застосуванні інших препаратів, що діють на ренін-ангіотензинову систему, НПЗП можуть ослабляти антигіпертензивний ефект аліскірену. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (дегідратація, літній вік) одночасне застосування аліскірену та НПЗП може призводити до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливий розвиток гострої ниркової недостатності, що зазвичай має зворотний характер. Тому необхідно з обережністю призначати одночасно аліскірен та НПЗП, особливо пацієнтам літнього віку.

Варфарин: вплив аліскірену на фармакокінетику варфарину не вивчався.

Вплив прийому їжі: їжа з високим вмістом жирів значно знижує абсорбцію аліскірену.

Додаткова інформація про взаємодії гідрохлортіазиду.

При одночасному призначенні такі препарати можуть взаємодіяти з тіазидними діуретиками.

Літій: нирковий кліренс літію знижується при застосуванні тіазидних діуретиків, тому може зростати ризик токсичного впливу літію при призначенні гідрохлортіазиду. Одночасне застосування літію та гідрохлортіазиду не рекомендоване. Якщо така комбінація вважається необхідною, то протягом одночасного застосування рекомендовано проводити постійний моніторинг рівня літію у сироватці крові.

Алкоголь: може спостерігатись потенціація ортостатичної гіпотензії.

Протидіабетичні препарати (пероральні засоби та інсулін): може бути необхідним коригування дози антидіабетичного препарату.

Холестирамін та смоли холестиполу: абсорбція гідрохлортіазиду погіршується в присутності аніонообмінних смол.

Глікозиди наперстянки: тіазид-індукована гіпокаліємія або гіпомагніємія призводять до розвитку глікозид-індукованої серцевої аритмії.

НПЗП: в окремих пацієнтів призначення НПЗП може ослаблювати діуретичний, натрійуретичний та антигіпертензивний ефекти тіазидних діуретиків.

Пресорні аміни (наприклад, норадреналін): ефект пресорних амінів може послаблюватися.

Протиподагричні препарати: може бути необхідним коригування дози протиподагричних препаратів, оскільки гідрохлортіазид може підвищувати рівень сечової кислоти у сироватці крові. Може бути необхідним збільшення дози пробенециду або сульфінпіразону. Одночасне призначення тіазидних діуретиків може підвищувати частоту виникнення алергічних реакцій до алопуринолу.

Солі кальцію: тіазидні діуретики можуть підвищувати рівні кальцію у сироватці крові з причини ослабленої екскреції. Якщо існує необхідність у призначенні добавок, що містять кальцій, або кальційзберігаючих лікарських засобів (наприклад, призначення вітаміну D), слід контролювати рівні кальцію у сироватці крові та відповідним чином коригувати дозу кальцію.

Похідні кураре (наприклад, тубокурарин): гідрохлортіазид може потенціювати ефект недеполяризуючих релаксантів скелетних м’язів.

Інші взаємодії: тіазидні діуретики можуть посилювати гіперглікемічний ефект бета-блокаторів та діазоксиду. Антихолінергічні препарати (атропін, біпериден) можуть погіршувати біодоступність тіазидних діуретиків шляхом зниження моторики ШКТ та швидкості евакуації вмісту шлунка. Тіазидні діуретики можуть підвищувати ризик виникнення побічних ефектів амантадину. Тіазидні діуретики можуть знижувати ниркову екскрецію цитотоксичних лікарських засобів (циклофосфаміду, метотрексату) та потенціювати їхню мієлосупресорну дію.

Фармакологiчнi властивості.

Фармакодинаміка. До складу Расілез H входять 2 компоненти, що впливають на рівень тиску крові у пацієнтів з есенціальною гіпертензією. Аліскірен належить до класу прямих інгібіторів реніну, а гідрохлортіазид – до класу тіазидних діуретиків. Комбінація цих препаратів з доповнюючими один одного механізмами дії забезпечує додатковий антигіпертензивний ефект, знижуючи артеріальний тиск до більших показників, ніж при застосуванні кожного препарату окремо.

Аліскірен.

Аліскірен – це активний при пероральному застосуванні, сильний та селективний прямий інгібітор реніну у людини.

Інгібуючи ферментний ренін, аліскірен інгібує ренін-ангіотензинову систему в точці активації, блокуючи перетворення ангіотензину на ангіотензин І і знижуючи рівні ангіотензину І та ангіотензину ІІ. В той час, як інші засоби, що інгібують систему ренін-ангіотензину (інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ), спричиняють компенсаторне підвищення активності реніну у плазмі крові, аліскірен знижує активність реніну плазми крові у пацієнтів з артеріальною гіпертензією приблизно на 50 – 80 %. Подібне зниження спостерігалося при комбінації аліскірену з іншими антигіпертензивними препаратами. Нині невідомо клінічне значення впливу на активність реніну плазми крові.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією призначення аліскірену в дозах 150 мг та 300 мг призводило до дозозалежного зниження систолічного та діастолічного тиску, що підтримувалось протягом цілого 24-годинного інтервалу між дозами (підтримуюча перевага рано-вранці) з середнім піком мінімального значення діастолічного тиску на 98% при дозі 300 мг. 80 – 90 % максимального гіпотензивного ефекту спостерігалося через 2 тижні. Гіпотензивний ефект підтримувався протягом тривалого лікування (12 місяців) та не залежав від віку, статі, індексу маси тіла та етнічної приналежності пацієнта.

Не було ознак розвитку артеріальної гіпотензії при застосуванні першої дози та впливу на ЧСС у пацієнтів, які брали участь у контрольованих клінічних дослідженнях. При припиненні лікування АТ поступово повертався до вихідних показників протягом кількох тижнів, без ознак синдрому відміни щодо АТ або активності реніну плазми крові.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, цукровим діабетомII типу та нефропатією, які отримували лосартан у дозі 100 мг, при додаванні аліскірену у дозі 300 мг спостерігалося зниження співвідношення альбумін сечі–креатинін. Клінічне значення такого зниження у відсутності впливу на АТ не встановлене. Аліскірен не впливав на концентрацію креатиніну у сироватці крові, але асоціювався з підвищенням частоти зміни рівня калію у сироватці крові (? 6 ммоль/л), хоча це не було статистично значущим.

Аліскірен у дозі 150 мг переноситься добре при додаванні його до стандартного лікування пацієнтів із легкою стабільною серцевою недостатністю.

При застосуванні аліскірену рівні натрійуретичного пептиду В-типу знижувались на 25 %, однак клінічне значення такого зниження невідоме.

Дослідження комбінованого лікування проводилися щодо призначення аліскірену при застосуванні гідрохлортіазиду, інгібітора АПФ-раміприлу, блокатора кальцієвих каналів – амлодипіну, блокатора ангіотензинових рецепторів – валсартану та бета-блокатора – атенололу. Ці комбінації були ефективними та переносилися добре.

Гідрохлортіазид.

Первинна ділянка дії тіазидних діуретиків – дистальні звивисті канальці нирок. Спостерігалось, що у кірковому шарі нирок існують високоспоріднені рецептори, які є первинною ділянкою зв’язування для дії тіазидних діуретиків та інгібіції переносників Na+Cl- шляхом конкурування за ділянку Cl-, тому відбувається вплив на механізм реабсорбції електролітів: пряме підвищення екскреції натрію та хлору приблизно однакової вираженості та непряме (шляхом діуретичної дії) зменшення об’єму плазми крові з наступним підвищенням активності реніну у плазмі крові, секреції альдостерону та втратою калію з сечею, а також зниження рівня калію у сироватці крові.

Аліскірен/гідрохлортіазид.

Застосування препарату Расілез H один раз на добу призводить до дозозалежного зниження систолічного та діастолічного тиску, що підтримується протягом усього

24-годинного інтервалу між прийомами доз. Виражений антигіпертензивний ефект спостерігається протягом першого тижня лікування, а максимальний ефект – протягом перших 4 тижнів. Гіпотензивний ефект підтримується протягом тривалого лікування та не залежить від віку, статі, індексу маси тіла та етнічної приналежності. При відміні препарату повернення рівнів АТ до вихідних значень є поступовим (3 – 4 тижні), без ознак синдрому відміни.

Зниження АТ при застосуванні комбінованого препарату були більш вираженими, ніж при відповідних дозах аліскірену та гідрохлортіазиду, що застосовувались окремо. Комбінація аліскірену та гідрохлортіазиду нейтралізує реактивне підвищення активності реніну плазми крові, яке спричиняє гідрохлортіазид.

Безпека комбінованого лікування була подібною до відповідної терапії монопрепаратами щодо вираженості артеріальної гіпертензії або присутності/відстутності кардіоваскулярного ризику. Артеріальна гіпотензія та пов’язані побічні ефекти виникали нечасто при лікуванні комбінованим препаратом, без зростання частоти виникнення у пацієнтів літнього віку.

Фармакокінетика.

Аліскірен.

Абсорбція. Після перорального прийому максимальна концентрація аліскірену у плазмі крові досягається через 1 – 3 години. Абсолютна біодоступність аліскірену становить 2 – 3 %. Їжа з високим вмістом жирів знижує Смах на 85 %, а AUC – на 70 %. Рівноважні концентрації у плазмі крові досягаються протягом 5 – 7 днів після застосування 1 раз на добу, а рівні у рівноважному стані приблизно у 2 рази вищі, ніж після застосування початкової дози.

Розподіл. Аліскірен добре розподіляється у екстраваскулярному просторі. Зв’язування аліскірену з білками плазми крові помірне (47 – 51 %) і не залежить від концентрації.

Метаболізм та виведення. Середній період напіввиведення становить приблизно 40 годин (діапазон – 34 – 41 година). Аліскірен виводиться, головним чином, у незміненому вигляді з калом. Приблизно 1,4% загальної дози метаболізується ферментами системи CYP3A4. Приблизно 0,6 % дози виводиться із сечею. Після внутрішньовенного введення середній кліренс плазми крові становить майже 9 л/годину.

Лінійність. Експозиція до аліскірену посилюється дещо більше, ніж пропорційно до підвищення дози. Після разового застосування у дозі від 75 до 600 мг, підвищення дози у 2 рази призводить до збільшення у ~2,3 та 2,6 значень AUC та Смах, відповідно. Механізми, що відповідають за таке відхилення від пропорційності дози, невідомі. Можливим механізмом є сатурація переносників у місці абсорбції або гепатобіліарний шлях виведення.

Гідрохлортіазид.

Абсорбція. Абсорбція гідрохлортіазиду після перорального застосування дози відбувається швидко (Тмах – приблизно 2 години). Абсолютна біодоступність становить 60 – 80 %.

Розподіл. Видимий об’єм розподілу – 4 – 8 л/кг. Циркулюючий гідрохлортіазид зв’язується з білками сироватки крові (40 – 70 %), переважно з альбуміном, також кумулює в еритроцитах, де його рівні у 3 рази вищі, ніж у плазмі крові.

Метаболізм та виведення. Після перорального застосування > 95 % абсорбованої дози виводиться у незміненому вигляді із сечею. Кінетика розподілу та виведення, як правило, характеризується функцією біекспоненціального розпаду з кінцевим періодом напіввиведення 6 – 15 годин.

Лінійність. Підвищення середнього AUC є лінійним та пропорційним дозі, що застосовується у терапевтичному діапазоні, а кумуляція є мінімальною при прийомі один раз на добу.

Аліскірен/гідрохлортіазид.

Після перорального прийому таблеток Расілез H середня максимальна концентрація у плазмі крові досягається протягом 1 години для аліскірену та протягом 2,5 години – для гідрохлортіазиду.

Швидкість та об’єм абсорбції Ресілез H еквівалентні біодоступності аліскірену та гідрохлортіазиду при призначенні як окремих монопрепаратів. Вплив прийому їжі був подібним до того, що спостерігався при монотерапії препаратами.

Фармацевтичні характеристики.

Основнi фiзико-хiмiчнi властивості:

таблетки по 150 мг/12,5 мг: овальні двоопуклі таблетки білого кольору, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням «LCI» з одного боку та «NVR» – з іншого;

таблетки по 150 мг/25 мг: овальні двоопуклі таблетки блідо-жовтого кольору, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням «CLL» з одного боку та «NVR» – на іншого;

таблетки по 300 мг/12,5 мг: овальні двоопуклі таблетки фіолетово-білого кольору, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням «CVI» з одного боку та «NVR» – на іншого;

таблетки по 300 мг/25 мг: овальні двоопуклі таблетки світло-жовтого кольору, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням «CVV» з одного боку та «NVR» – на іншого.

Термiн придатності.2 роки.

Умови зберігання.Зберігати при температурі не вище 30 oС у захищеному від вологи місці. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка. По 7 таблеток у блістері; по 2 або 4 блістери в картонній коробці.

Категорія вiдпуску.За рецептом.

Виробники. Новартіс Фарма Продакшн ГмбХ, Німеччина.

Новартіс Фарма С.п.А.,Італія.

Місцезнаходження.

Офлінгер Штрассе 44, 79664 Вер.

Вул. Провінчіалє Скіто 131, 80058, м. Торре Аннунциата (провінції Неаполь).

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

РАСІЛЕЗ Н

(RASILEZ H®)

Склад.

1 таблетка по 150 мг/12,5мг містить:

діючі речовини:165,75 мг аліскірену геміфумарату в дозі, еквівалентній 150 мг аліскірену та 12,5 мг гідрохлортіазиду;

допомiжнi речовини: целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, лактози моногідрат, крохмаль пшеничний, повідон, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, тальк;

оболонка:титану діоксид (Е 171), макрогол 4000, тальк, гіпромелоза.

1 таблетка по 150 мг/25мг містить:

діючі речовини:165,75 мг аліскірену геміфумарату в дозі, еквівалентній 150 мг аліскірену та 25 мг гідрохлортіазиду;

допомiжнi речовини: целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, лактози моногідрат, крохмаль пшеничний, повідон, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, тальк;

оболонка:титану діоксид (Е 171), макрогол 4000, тальк, гіпромелоза, заліза оксид жовтий (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172).

1 таблетка по 300 мг/12,5мг містить:

діючі речовини:331,50 мг аліскірену геміфумарату в дозі, еквівалентній 300 мг аліскірену та 12,5 мг гідрохлортіазиду;

допомiжнi речовини: целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, лактози моногідрат, крохмаль пшеничний, повідон, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, тальк;

оболонка:титану діоксид (Е 171), макрогол 4000, тальк, гіпромелоза, заліза оксид чорний (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172).

1 таблетка по 300 мг/25мг містить:

діючі речовини:331,50 мг аліскірену геміфумарату в дозі, еквівалентній 300 мг аліскірену та 25 мг гідрохлортіазиду;

допомiжнi речовини: целюлоза мікрокристалічна, кросповідон, лактози моногідрат, крохмаль пшеничний, повідон, магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, тальк;

оболонка:титану діоксид (Е 171), макрогол 4000, тальк, гіпромелоза, заліза оксид жовтий (Е 172), заліза оксид червоний (Е 172).

Лікарська форма.Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Фармакотерапевтична група.Засоби, що впливають на ренін-ангіотензивну систему. Комбінації з гідрохлортіазидом.Код АТС С09Х А52.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування есенціальної гіпертензії у дорослих, у яких АТ недостатньо контролюється при монотерапії аліскіреном або гідрохлортіазидом, або у яких АТ адекватно контролюється аліскіреном та гідрохлортіазидом, призначеними одночасно в тих самих дозах, що входять до складу комбінованого препарату.

Протипоказання.

Гіперчутливість до діючої речовини, до будь-якого іншого компонента препарату або до інших похідних сульфонамідів. В анамнезі – ангіоневротичний набряк при застосуванні аліскірену. Вагітність, період годування груддю. Тяжке порушення функції нирок (ШКФ < 30 мл/хв/1,73 м2). Рефракторна гіпокаліємія, гіперкальціємія, гіпонатріємія. Тяжка форма порушення функції печінки. Анурія, симптоматична гіперурикемія.

Протипоказано одночасне застосування аліскірену та циклоспорину, високоактивних інгібіторів р-глікопротеїну та інших активних інгібіторів р-глікопротеїну (хінідин, верапаміл).

Спосіб застосування та дози.

Рекомендована доза Расілез H – 1 таблетка накожен день. Расілез H слід приймати разом з легкою їжею,одноразово, бажано в один і той самий час. Не слід пити грейпфрутовий сік при прийоміпрепарату.

Антигіпертензивний ефект значно виражений уже протягом 1-го тижня, а максимальний ефект настає, як правило, протягом 4 тижнів.

Дозування у пацієнтів з АГ, що недостатньо контрольована при монотерапії аласкіреном або гідрохлортіазидом. Перед застосуванням комбінованого препарату рекомендовано провести титрування дози кожного окремого компонента. Якщо клінічно необхідно, розглядають питання про безпосередню зміну монотерапії на застосування фіксованої комбінації.

Расілез H 150 мг/12,5 мг призначають пацієнтам, у яких АТ недостатньо контролюється при застосуванні монопрепаратів: аліскірену у дозі 150 мг або гідрохлортіазиду в дозі 12,5 мг.

Расілез H 150 мг/25 мг призначають пацієнтам, у яких АТ недостатньо контролюється при застосуванні монопрепаратів: аліскірену у дозі 150 мг або гідрохлортіазиду в дозі 25 мг, або при застосуванні комбінованого препарату Расілез H 150 мг/12,5 мг.

Расілез H 300 мг/12,5 мг призначають пацієнтам, у яких АТ недостатньо контролюється при застосуванні монопрепаратів: аліскірену у дозі 300 мг або гідрохлортіазиду в дозі 12,5 мг, або при застосуванні комбінованого препарату Расілез H 150 мг/12,5 мг.

Расілез H 300 мг/25 мг призначають пацієнтам, у яких АТ недостатньо контролюється при застосуванні монопрепаратів: аліскірену у дозі 300 мг або гідрохлортіазиду в дозі 25 мг, або при застосуванні комбінованого препарату Расілез H 300 мг/12,5 мг або 150 мг/12,5 мг.

Якщо АТ залишається неконтрольованим після 2-4 тижнів лікування, дозу титрують до максимальної дози Расілезу H – 300 мг/25 мг один раз на добу. Дозування повинно бути індивідуальним та підібраним відповіднодоклінічної ефективності.

Порушення функції нирок. Немає необхідності у корекції початкової дози при призначенні препарату пацієнтам з порушенням функції нирок від легкого до помірного ступеня тяжкості. Оскільки до складу препарату входить гідрохлортіазид, Расілез H протипоказаний пацієнтам з тяжкою формою порушення функції нирок (швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) < 30 мл/хв/1,73 м2).

Порушення функції печінки. Тіазидні діуретики слід з обережністю призначати пацієнтам з порушенням функції печінки. Немає необхідності у корекції початкової дози при призначенні препарату пацієнтам з порушенням функції печінки від легкого до помірного ступеня тяжкості. Оскільки до складу препарату входить гідрохлортіазид, Расілез H протипоказаний пацієнтам з тяжкою формою порушення функції печінки.

Пацієнти літнього віку (старше 65 років). Немає необхідності у корекції початкової дози при призначенні препарату пацієнтам літнього віку.

Побiчні реакції.

Комбінація аліскірен/гідрохлортіазид.

Частота виникнення побічних реакцій не залежить від статі, віку, індексу маси тіла, расової або етнічної ознаки. Побічні реакції, як правило, легкі та тимчасові і рідко потребують відміни препарату. Найчастішою побічною реакцією була діарея.

Частота побічних реакцій, вказаних нижче, визначена за таким умовним поділом: дуже часто (? 1/10), часто (від ? 1/100 до < 1/10), нечасто (від ? 1/1000 до < 1/100), рідко (від ? 1/10 000 до <1/1000), дуже рідко (< 1/10 000), невідомо (неможливо встановити за існуючими даними). У кожній групі частоти побічні ефекти представлені у порядку зменшення тяжкості.<o:p>

Порушення з боку ШКТ: часто – діарея.

Діарея: діарея є дозозалежною побічною реакцією, що виникає при застосуванні аліскірену.

Калій сироватки крові: протилежний вплив аліскірену (150 або 300 мг) та гідрохлортіазиду (12,5 мг та 25 мг) на рівні калію у сироватці крові був збалансованим. У деяких пацієнтів був домінуючим один або інший вплив. Пацієнтам групи ризику через відповідні інтервали слід проводити визначення рівнів калію у сироватці крові, щоб виявити можливий електролітний дисбаланс.

Додаткова інформація стосовно окремих компонентів.

Побічні реакції, про які повідомлялося під час застосування окремих компонентів препарату, можуть виникати і при застосуванні Расілез HCT.

Аліскірен.

З боку ШКТ: часто – діарея.

Шкіра та підшкірна клітковина: нечасто – висипання; рідко – ангіоневротичний набряк. У випадку появи будь-яких ознак алергічної реакції слід припинити застосування препарату та звернутися до лікаря.

Кашель.

Гемоглобін та гематокрит: спостерігалося незначне зменшення гемоглобіну та гематокриту (середнє зменшення – 0,05 ммоль/л та 0,16 об.% відповідно).

Калій сироватки крові: підвищення калію у сироватці крові було незначним та виникало нечасто у пацієнтів з есенціальною гіпертензією при монотерапії аліскіреном (0,9% порівняно з 0,6% для плацебо). Однак підвищення рівнів калію у сироватці крові виникало частіше (5,5%) у дослідженні застосування аліскірену в комбінації з інгібітором ангіотензинперетворюючого ферменту у пацієнтів з діабетом. Тому, як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензинову систему, показано проводити рутинний моніторинг рівнів електролітів та функції нирок у пацієнтів з цукровим діабетом, захворюваннями нирок або серцевою недостатністю.

Повідомлялося про випадки розвитку гострої ниркової недостатності у пацієнтів групи ризику.

Гідрохлортіазид.

Побічні реакції (стосовно причинного зв’язку із застосуванням препарату), про які повідомлялося при монотерапії гідрохлортіазидом, включають:

З боку системи крові та лімфатичної системи: частота невідома – апластична анемія, пригнічення кісткового мозку, нейтропенія/агранулоцитоз, гемолітична анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія.

З боку психіки: частота невідома – депресія, порушення сну.

З боку нервової системи: частота невідома – неспокій, пресинкопе, вертиго, парестезія, запаморочення.

З боку зору: частота невідома – тимчасова нечіткість зору, ксантопсія.

З боку серця: частота невідома – аритмія серця.

З боку судинної системи: частота невідома – постуральна гіпотензія.

З боку респіраторної системи, органів грудної клітки та середостіння: частота невідома – респіраторний дистрес-синдром (включаючи пневмонію та набряк легень).

З боку ШКТ та гепатобіліарного тракту: частота невідома – панкреатит, анорексія, діарея, запор, подразнення шлунка, сіаладеніт, втрата апетиту; частота невідома – жовтяниця (внутрішньопечінкова холестатична жовтяниця).

З боку шкіри та підшкірної клітковини: частота невідома – анафілактичні реакції, токсичний епідермальний некроліз, некротизуючий ангіїт (васкуліт, васкуліт судин шкіри), реакції шкіри, подібні до шкірного червоного вовчака, реактивація шкірного червоного вовчака, реакції фоточутливості, висипання, кропив’янка.

З боку скелетно-м’язової системи та сполучної тканини: частота невідома – слабкість, м’язові спазми.

З боку нирок та сечовивідних шляхів: частота невідома – інтерстиційний нефрит, порушення функції нирок.

Інші: частота невідома – підвищення температури тіла.

Обстеження: частота невідома – електролітний дисбаланс, включаючи гіпокаліємію та гіпонатріємію, гіперурикемія, глюкозурія, гіперглікемія, підвищення рівнів холестерину та тригліцеридів.

Передозування.

Немає інформації про передозування при лікуванні Расілез H. Імовірним проявом передозування є артеріальна гіпотензія, що пов’язано з антигіпертензивним ефектом аліскірену.

Передозування гідрохлортіазидом асоціюють з виснаженням запасів електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія, гіпонатріємія) та дегідратацією внаслідок надмірного діурезу. Найхарактернішими ознаками та симптомами передозування є нудота та сонливість. Гіпокаліємія може призводити до виникнення м’язових спазмів та/або загострення серцевої аритмії, що пов’язано з одночасним застосуванням глікозидів наперстянки або певних антиаритмічних препаратів.

Лікування. Симптоматичне та підтримуюче.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Вагітність.

Немає данихщодо застосування аліскірену у вагітних жінок. Застосування протягом другого та третього триместрів вагітності інших препаратів, що безпосередньо впливають на ренін-ангіотензинову систему, пов’язують з розвитком серйозних фетальних мальформацій та неонатальною смертю.

Тривале застосування тіазидних діуретиків протягом третього триместру вагітності може знижувати об’єм плазми крові матері, а також утероплацентарний кровотік, що може призводити до фетоплацентарної ішемії та уповільнення росту. Крім того, рідко повідомлялося про гіпоглікемію та тромбоцитопенію у новонароджених внаслідок експозиції.

Спеціальні клінічні дослідження цього комбінованого препарату не проводилися, тому Расілез H протипоказаний протягом вагітності або жінкам, які планують вагітність. Необхідно змінити лікування на альтернативне перед плануванням вагітності. Якщо вагітність настала протягом лікування, слід якнайшвидше припинити застосування Расілезу H.

Період годування груддю.

Расілез HCT протипоказаний у період годування груддю.

Діти.Оскільки немає данихщодо безпеки та ефективності, Расілез H не рекомендовано призначати дітям.

Особливостi застосування.

Серцева недостатність. Аліскірен з обережністю призначають пацієнтам з тяжкою серцевою недостатністю (функціональний клас ІІІ-ІV за NYHA). Расілез H слід з обережністю призначати пацієнтам із серцевою недостатністю, оскільки недостатньо даних щодо клінічної ефективності та безпеки.

Ангіоневротичний набряк. Як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензинову систему, повідомлялося про випадки виникнення ангіоневротичного набряку у пацієнтів, які застосовують аліскірен. Якщо виникає ангіоневротичний набряк, слід негайно відмінити Расілез Н, призначити відповідне лікування і проводити моніторинг доти, поки не зникнуть всі ознаки та симптоми. У випадку набряку язика, голосової щілини та гортані слід ввести адреналін. Крім того, необхідно вжити заходів, аби забезпечити прохідність дихальних шляхів.

Зменшення об’єму циркулюючої крові. У пацієнтів зі зниженими ОЦК та/або вмістом натрію внаслідок інтенсивного лікування сечогінними засобами, низького вмісту солі в їжі, діареї та блювання. При таких станах слід провести необхідне лікування перед тим, як призначати Расілез H.

Електролітний дисбаланс. Як і для всіх пацієнтів, які отримують сечогінні препарати, слід періодично (з відповідними інтервалами) визначати рівні електролітів у сироватці крові. Тіазидні діуретики, включаючи гідрохлортіазид, можуть спричинити водний чи

електролітний дисбаланс (включаючи гіпокаліємію, гіпонатріємію та гіпохлоремічний алкалоз). Симптомами водного чи електролітного дисбалансу є сухість у роті, спрага, слабкість, летаргія, сонливість, неспокій, м’язовий біль або спазми, м’язова слабкість, артеріальна гіпотензія, олігурія, тахікардія та порушення з боку ШКТ, такі як нудота або блювання.

Хоча гіпокаліємія може виникати при застосуванні тіазидних діуретиків, одночасне застосування з аліскіреном може зменшувати діуретик-індуковану гіпокаліємію. Ризик виникнення гіпокаліємії вищий у пацієнтів з цирозом печінки, з посиленим діурезом, при неадекватному пероральному прийомі електролітів та при одночасному застосуванні кортикостероїдів або адренокортикотропного гормона (АКТГ).

І навпаки ­- може виникати гіперкаліємія, оскільки до складу препарату Расілез H входить аліскірен. Хоча клінічно значущої гіперкаліємії при застосуванні Расілез H не спостерігалося, фактори ризику розвитку гіперкаліємії індукують порушення функції нирок та/або серцевої недостатності і цукрового діабету. Рекомендовано проводити належний моніторинг рівнів калію у сироватці крові у пацієнтів групи ризику. З обережністю одночасно призначають калійзберігаючі діуретики, добавки калію або калієвмісні замінники солі та Расілез H.

Немає доказів, що Расілез H міг би послаблювати або запобігати розвитку діуретик-індукованої гіпонатріємії. Дефіцит хлоридів, як правило, легко виражений і, зазвичай, немає необхідності в проведенні лікування.

Тіазидні діуретики можуть знижувати екскрецію кальцію з сечею та спричиняти періодичне та незначне підвищення кальцію у сироватці крові за відсутності відомих порушень метаболізму кальцію. Виражена гіперкальціємія може свідчити про прихований гіперпаратиреоз. Тіазидні діуретики слід відмінити перед проведенням перевірки функції паращитовидних залоз.

Тіазидні діуретики підвищують виведення магнію з сечею, що може призводити до гіпомагніємії.

Порушення функції нирок та трансплантація нирок. При призначенні Расілез H пацієнтам з порушенням функції нирок рекомендовано проводити періодичний моніторинг рівнів калію, креатиніну та сечової кислоти у сироватці крові. Немає досвіду застосування Расілез H у пацієнтів, яким проведено трансплантацію нирки. Немає необхідності в корекції дози пацієнтам зі ШКФ ? 30 мл/хв/1,73м2. Однак Расілез H з обережністю призначають пацієнтам з порушенням функції нирок від легкого до середнього ступеня тяжкості (ШКФ ? 30 мл/хв/1,73м2, але < 60 мл/хв/1,73м2).

Як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензинову систему, з обережністю призначають аліскірен при станах, що призводять до розвитку порушень функції нирок, таких як гіповолемія (внаслідок втрати крові, тяжкої та тривалої діареї, тривалого блювання та ін.), захворювання серця, печінки або нирок. Повідомлялося про розвиток у пацієнтів групи ризику гострої ниркової недостатності, що є зворотною при припиненні лікування. При появі будь-яких ознак ниркової недостатності слід негайно припинити прийом аліскірену.

Порушення функції печінки.

Тіазидні діуретики з обережністю призначають пацієнтам з порушенням функції печінки або прогресуючим захворюванням печінки, оскільки мінімальні зміни водного чи електролітного балансу можуть призводити до розвитку печінкової коми.

Немає досвіду застосування Расілез H у пацієнтів з порушенням функції печінки.

Помірноактивні інгібітори р-глікопротеїну.

Одночасне призначення 300 мг аліскірену та 200 мг кетоконазолу призводить до збільшення AUC аліскірену на 76%, але такі інгібітори р-глікопротеїну, як кетоконазол, можуть підвищувати концентрації в тканинах значно більше, ніж концентрації у плазмі крові. Тому з обережністю одночасно призначають аліскірен та такі помірно активні інгібітори р-глікопротеїну, як кетоконазол.

Стеноз аортального та мітрального клапана, обструктивна гіпертрофічна кардіоміопатія.

Як і при застосуванні інших вазодилататорів, з особливою обережністю призначають препарат пацієнтам зі стенозом аортального чи мітрального клапана або з обструктивною гіпертрофічною кардіоміопатією.

Стеноз ниркової артерії та реноваскулярна гіпертензія.

Немає даних щодо застосування Расілез H у пацієнтів з однобічним або двобічним стенозом ниркової артерії або стенозом артерії єдиної нирки. Однак, як і при застосуванні інших препаратів, що впливають на ренін-ангіотензинову систему, існує підвищений ризик розвитку порушення функції нирок, включаючи ниркову недостатність, у пацієнтів зі стенозом ниркової артерії при застосуванні аліскірену. Тому з обережністю призначають препарат таким пацієнтам. Якщо розвивається ниркова недостатність, застосування препарату слід припинити.

Вплив на метаболізм та ендокринну систему.

Застосування тіазидних діуретиків може погіршувати толерантність до глюкози. Може бути необхідною корекція дозування інсуліну або пероральних гіпоглікемічних препаратів у пацієнтів з цукровим діабетом. Латентний цукровий діабет може виникати протягом лікування тіазидними діуретиками.

Підвищення рівнів холестерину та тригліцеридів пов’язують із застосуванням тіазидних діуретиків. Може виникати гіперурикемія або виражена подагра у деяких пацієнтів, які отримують тіазидні діуретики.

Загальні застереження.

У випадку розвитку тяжкої та тривалої діареї слід припинити застосування Расілезу H.

Як і при застосуванні інших антигіпертензивних препаратів, значне зниження АТ у пацієнтів з ішемічною кардіопатією або ІХС може призводити до розвитку інфаркту міокарда або інсульту.

Реакції гіперчутливості до гідрохлортіазиду можуть виникати у пацієнтів, які мали/не мали в анамнезі алергії або бронхіальної астми, але з більшою ймовірністю того, що вони виникатимуть у пацієнтів з такими станами в анамнезі. При застосуванні тіазидних діуретиків повідомлялося про загострення або активацію системного червоного вовчака.

Допоміжні речовини.

До складу Расілезу H входить лактоза. Даний препарат не повинні застосовувати пацієнти з рідкісними спадковими захворюваннями: непереносимістю галактози, дефіцитом лактази Лаппа або глюкозо-галактозною мальабсорбцією.

До складу Расілез H входить пшеничний крохмаль, тому пацієнти з целіакією можуть застосовувати препарат. Пацієнти з алергічною реакцією на пшеницю (стан, відмінний від целіакії) не повинні приймати цей препарат.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Дослідження впливу на здатність управляти автотранспортом та механізмами не проводились. Малоймовірно, що Расілез H буде впливати на здатність управляти автотранспортом та механізмами. Однак, керуючи такими засобами, слід пам’ятати, що при прийомі антигіпертензивних препаратів періодично може виникати запаморочення та сонливість.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Препарати, що впливають на рівні калію. Виведення калію при прийомі гідрохлортіазиду ослаблюється калійзберігаючим ефектом аліскірену. Однак такий вплив гідрохлортіазиду на калій сироватки крові може бути потенційований іншими препаратами, що призводять до зменшення калію в організмі та гіпокаліємії (наприклад, інші калійвивідні діуретики, проносні засоби, амфотерицин, карбеноксолон, натрію пеніцилін G, кортикостероїди, АКТГ, похідні саліцилової кислоти). Протилежно, на основі досвіду застосування інших лікарських засобів, що ослабляють ренін-ангіотензинову систему, одночасне застосування калійзберігаючих діуретиків, добавок калію, калієвмісних замісників солі або інших препаратів, що можуть підвищувати рівні калію у сироватці крові (наприклад, гепарин натрію), можуть призводити до підвищення рівня калію у сироватці крові. Рекомендовано проводити відповідний контроль рівнів калію у сироватці крові у пацієнтів групи ризику.

Препарати, на які впливають зміни рівнів калію сироватки крові. Рекомендовано періодично проводити моніторинг рівнів калію у сироватці крові при одночасному призначенні Расілезу H та препаратів, на які чинить вплив зміна рівнів калію у сироватці крові (наприклад, глікозиди наперстянки, антиаритмічні препарати).

Інші антигіпертензивні препарати. Антигіпертензивний ефект Расілезу H може посилюватися при одночасному застосуванні інших антигіпертензивних препаратів.

Додаткова інформація щодо взаємодій аліскірену.

Немає даних про взаємодію між аліскіреном та медичними препаратами, що зазвичай застосовуються для лікування артеріальної гіпертензії або діабету.

Клінічно значущих взаємодій не встановлено з аценокумаролом, атенололом, целекоксибом, фенофібратом, піоглітазоном, алопуринолом, ізосорбід-5-мононітратом, ірбесартаном, дигоксином, раміприлом, валсартаном, метформіном, амлодипіном, аторвастатином, циметидином та гідрохлортіазидом. Отже, немає необхідності в коригуванні дози аліскірену або вищевказаних препаратів.

Взаємодії з р-глікопротеїном: встановлено, що MDR1/MDR1a/1b (р-глікопротеїн) є основною ефлюксною системою, що бере участь в інтестинальній абсорбції та біліарній екскреції аліскірену. Індуктори р-глікопротеїну (звіробій, рифампіцин) можуть, таким чином, знижувати біодоступність аліскірену. Хоча досліджень для аліскірену не проводилось, відомо, що р-глікопротеїн також контролює поглинання тканинами різних субстратів, а інгібітори р-глікопротеїну можуть підвищувати співвідношення концентрації тканина-плазма. Тому інгібітори р-глікопротеїну можуть підвищувати рівні в тканинах більше, ніж рівні у плазмі крові. Ймовірно, що потенціал взаємодії препаратів на ділянці

р-глікопротеїну буде залежати від ступеня інгібіції цього переносника.

Активні інгібітори р-глікопротеїну: циклоспорин (200 та 600 мг) підвищує Смах аліскірену (доза – 75 мг) приблизно у 2,5 разу, а AUC – приблизно у 5 разів. Підвищення може бути вищим при збільшенні дози аліскірену. Тому протипоказано одночасне застосування аліскірену та активних інгібіторів р-глікопротеїну.

Помірно активні інгібітори р-глікопротеїну: одночасне призначення кетоконазолу

(200 мг) та аліскірену (300 мг) призводило до 80% підвищення рівнів аліскірену у плазмі крові (AUC та Смах). Встановлено, що одночасне застосування аліскірену та кетоконазолу посилює абсорбцію аліскірену у шлунково-кишковому тракті та знижує екскрецію із жовчю. Вважається, що зміни рівнів аліскірену у плазмі крові в присутності кетоконазолу були б у межах, що досягаються при подвійній дозі аліскірену. Встановлено, що аліскірен у дозах до 600 мг або у подвійній максимальній рекомендованій терапевтичній дозі переноситься добре. Крім того, вважається, що інгібітори р-глікопротеїну підвищують концентрації у тканинах більше, ніж концентрації у плазмі крові. Тому з обережністю призначають аліскірен одночасно з кетоконазолом або іншими помірно активними інгібіторами р-глікопротеїну (ітраконазол, кларитроміцин, телітроміцин, еритроміцин, аміодарон).

Субстрати р-глікопротеїну або слабкі інгібітори: не спостерігалося значущих взаємодій з атенололом, дигоксином, амлодипіном або циметидином. При призначенні з аторвастатином (80 мг) AUC та Смах аліскірену (300 мг) у рівноважному стані зростає на 50%.

Грейпфрутовий сік: оскільки даних немає, не можна виключити можливість взаємодії грейпфрутового соку та аліскірену. Не слід приймати одночасно Расілез HCT та грейпфрутовий сік.

Фуросемід: при одночасному застосуванні з фуросемідом показники AUC та Смах фуросеміду знижувались на 28% та 49% відповідно. Тому рекомендовано спостерігати ефекти на початку застосування та при регулюванні дози фуросеміду, щоб уникнути можливої неефективності в клінічній ситуації, що характеризується надмірним об’ємом рідини.

Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП): як і при застосуванні інших препаратів, що діють на ренін-ангіотензинову систему, НПЗП можуть ослабляти антигіпертензивний ефект аліскірену. У деяких пацієнтів з порушенням функції нирок (дегідратація, літній вік) одночасне застосування аліскірену та НПЗП може призводити до подальшого погіршення функції нирок, включаючи можливий розвиток гострої ниркової недостатності, що зазвичай має зворотний характер. Тому необхідно з обережністю призначати одночасно аліскірен та НПЗП, особливо пацієнтам літнього віку.

Варфарин: вплив аліскірену на фармакокінетику варфарину не вивчався.

Вплив прийому їжі: їжа з високим вмістом жирів значно знижує абсорбцію аліскірену.

Додаткова інформація про взаємодії гідрохлортіазиду.

При одночасному призначенні такі препарати можуть взаємодіяти з тіазидними діуретиками.

Літій: нирковий кліренс літію знижується при застосуванні тіазидних діуретиків, тому може зростати ризик токсичного впливу літію при призначенні гідрохлортіазиду. Одночасне застосування літію та гідрохлортіазиду не рекомендоване. Якщо така комбінація вважається необхідною, то протягом одночасного застосування рекомендовано проводити постійний моніторинг рівня літію у сироватці крові.

Алкоголь: може спостерігатись потенціація ортостатичної гіпотензії.

Протидіабетичні препарати (пероральні засоби та інсулін): може бути необхідним коригування дози антидіабетичного препарату.

Холестирамін та смоли холестиполу: абсорбція гідрохлортіазиду погіршується в присутності аніонообмінних смол.

Глікозиди наперстянки: тіазид-індукована гіпокаліємія або гіпомагніємія призводять до розвитку глікозид-індукованої серцевої аритмії.

НПЗП: в окремих пацієнтів призначення НПЗП може ослаблювати діуретичний, натрійуретичний та антигіпертензивний ефекти тіазидних діуретиків.

Пресорні аміни (наприклад, норадреналін): ефект пресорних амінів може послаблюватися.

Протиподагричні препарати: може бути необхідним коригування дози протиподагричних препаратів, оскільки гідрохлортіазид може підвищувати рівень сечової кислоти у сироватці крові. Може бути необхідним збільшення дози пробенециду або сульфінпіразону. Одночасне призначення тіазидних діуретиків може підвищувати частоту виникнення алергічних реакцій до алопуринолу.

Солі кальцію: тіазидні діуретики можуть підвищувати рівні кальцію у сироватці крові з причини ослабленої екскреції. Якщо існує необхідність у призначенні добавок, що містять кальцій, або кальційзберігаючих лікарських засобів (наприклад, призначення вітаміну D), слід контролювати рівні кальцію у сироватці крові та відповідним чином коригувати дозу кальцію.

Похідні кураре (наприклад, тубокурарин): гідрохлортіазид може потенціювати ефект недеполяризуючих релаксантів скелетних м’язів.

Інші взаємодії: тіазидні діуретики можуть посилювати гіперглікемічний ефект бета-блокаторів та діазоксиду. Антихолінергічні препарати (атропін, біпериден) можуть погіршувати біодоступність тіазидних діуретиків шляхом зниження моторики ШКТ та швидкості евакуації вмісту шлунка. Тіазидні діуретики можуть підвищувати ризик виникнення побічних ефектів амантадину. Тіазидні діуретики можуть знижувати ниркову екскрецію цитотоксичних лікарських засобів (циклофосфаміду, метотрексату) та потенціювати їхню мієлосупресорну дію.

Фармакологiчнi властивості.

Фармакодинаміка. До складу Расілез H входять 2 компоненти, що впливають на рівень тиску крові у пацієнтів з есенціальною гіпертензією. Аліскірен належить до класу прямих інгібіторів реніну, а гідрохлортіазид – до класу тіазидних діуретиків. Комбінація цих препаратів з доповнюючими один одного механізмами дії забезпечує додатковий антигіпертензивний ефект, знижуючи артеріальний тиск до більших показників, ніж при застосуванні кожного препарату окремо.

Аліскірен.

Аліскірен – це активний при пероральному застосуванні, сильний та селективний прямий інгібітор реніну у людини.

Інгібуючи ферментний ренін, аліскірен інгібує ренін-ангіотензинову систему в точці активації, блокуючи перетворення ангіотензину на ангіотензин І і знижуючи рівні ангіотензину І та ангіотензину ІІ. В той час, як інші засоби, що інгібують систему ренін-ангіотензину (інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту (АПФ) та блокатори рецепторів ангіотензину ІІ), спричиняють компенсаторне підвищення активності реніну у плазмі крові, аліскірен знижує активність реніну плазми крові у пацієнтів з артеріальною гіпертензією приблизно на 50 – 80 %. Подібне зниження спостерігалося при комбінації аліскірену з іншими антигіпертензивними препаратами. Нині невідомо клінічне значення впливу на активність реніну плазми крові.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією призначення аліскірену в дозах 150 мг та 300 мг призводило до дозозалежного зниження систолічного та діастолічного тиску, що підтримувалось протягом цілого 24-годинного інтервалу між дозами (підтримуюча перевага рано-вранці) з середнім піком мінімального значення діастолічного тиску на 98% при дозі 300 мг. 80 – 90 % максимального гіпотензивного ефекту спостерігалося через 2 тижні. Гіпотензивний ефект підтримувався протягом тривалого лікування (12 місяців) та не залежав від віку, статі, індексу маси тіла та етнічної приналежності пацієнта.

Не було ознак розвитку артеріальної гіпотензії при застосуванні першої дози та впливу на ЧСС у пацієнтів, які брали участь у контрольованих клінічних дослідженнях. При припиненні лікування АТ поступово повертався до вихідних показників протягом кількох тижнів, без ознак синдрому відміни щодо АТ або активності реніну плазми крові.

У пацієнтів з артеріальною гіпертензією, цукровим діабетомII типу та нефропатією, які отримували лосартан у дозі 100 мг, при додаванні аліскірену у дозі 300 мг спостерігалося зниження співвідношення альбумін сечі–креатинін. Клінічне значення такого зниження у відсутності впливу на АТ не встановлене. Аліскірен не впливав на концентрацію креатиніну у сироватці крові, але асоціювався з підвищенням частоти зміни рівня калію у сироватці крові (? 6 ммоль/л), хоча це не було статистично значущим.

Аліскірен у дозі 150 мг переноситься добре при додаванні його до стандартного лікування пацієнтів із легкою стабільною серцевою недостатністю.

При застосуванні аліскірену рівні натрійуретичного пептиду В-типу знижувались на 25 %, однак клінічне значення такого зниження невідоме.

Дослідження комбінованого лікування проводилися щодо призначення аліскірену при застосуванні гідрохлортіазиду, інгібітора АПФ-раміприлу, блокатора кальцієвих каналів – амлодипіну, блокатора ангіотензинових рецепторів – валсартану та бета-блокатора – атенололу. Ці комбінації були ефективними та переносилися добре.

Гідрохлортіазид.

Первинна ділянка дії тіазидних діуретиків – дистальні звивисті канальці нирок. Спостерігалось, що у кірковому шарі нирок існують високоспоріднені рецептори, які є первинною ділянкою зв’язування для дії тіазидних діуретиків та інгібіції переносників Na+Cl- шляхом конкурування за ділянку Cl-, тому відбувається вплив на механізм реабсорбції електролітів: пряме підвищення екскреції натрію та хлору приблизно однакової вираженості та непряме (шляхом діуретичної дії) зменшення об’єму плазми крові з наступним підвищенням активності реніну у плазмі крові, секреції альдостерону та втратою калію з сечею, а також зниження рівня калію у сироватці крові.

Аліскірен/гідрохлортіазид.

Застосування препарату Расілез H один раз на добу призводить до дозозалежного зниження систолічного та діастолічного тиску, що підтримується протягом усього

24-годинного інтервалу між прийомами доз. Виражений антигіпертензивний ефект спостерігається протягом першого тижня лікування, а максимальний ефект – протягом перших 4 тижнів. Гіпотензивний ефект підтримується протягом тривалого лікування та не залежить від віку, статі, індексу маси тіла та етнічної приналежності. При відміні препарату повернення рівнів АТ до вихідних значень є поступовим (3 – 4 тижні), без ознак синдрому відміни.

Зниження АТ при застосуванні комбінованого препарату були більш вираженими, ніж при відповідних дозах аліскірену та гідрохлортіазиду, що застосовувались окремо. Комбінація аліскірену та гідрохлортіазиду нейтралізує реактивне підвищення активності реніну плазми крові, яке спричиняє гідрохлортіазид.

Безпека комбінованого лікування була подібною до відповідної терапії монопрепаратами щодо вираженості артеріальної гіпертензії або присутності/відстутності кардіоваскулярного ризику. Артеріальна гіпотензія та пов’язані побічні ефекти виникали нечасто при лікуванні комбінованим препаратом, без зростання частоти виникнення у пацієнтів літнього віку.

Фармакокінетика.

Аліскірен.

Абсорбція. Після перорального прийому максимальна концентрація аліскірену у плазмі крові досягається через 1 – 3 години. Абсолютна біодоступність аліскірену становить 2 – 3 %. Їжа з високим вмістом жирів знижує Смах на 85 %, а AUC – на 70 %. Рівноважні концентрації у плазмі крові досягаються протягом 5 – 7 днів після застосування 1 раз на добу, а рівні у рівноважному стані приблизно у 2 рази вищі, ніж після застосування початкової дози.

Розподіл. Аліскірен добре розподіляється у екстраваскулярному просторі. Зв’язування аліскірену з білками плазми крові помірне (47 – 51 %) і не залежить від концентрації.

Метаболізм та виведення. Середній період напіввиведення становить приблизно 40 годин (діапазон – 34 – 41 година). Аліскірен виводиться, головним чином, у незміненому вигляді з калом. Приблизно 1,4% загальної дози метаболізується ферментами системи CYP3A4. Приблизно 0,6 % дози виводиться із сечею. Після внутрішньовенного введення середній кліренс плазми крові становить майже 9 л/годину.

Лінійність. Експозиція до аліскірену посилюється дещо більше, ніж пропорційно до підвищення дози. Після разового застосування у дозі від 75 до 600 мг, підвищення дози у 2 рази призводить до збільшення у ~2,3 та 2,6 значень AUC та Смах, відповідно. Механізми, що відповідають за таке відхилення від пропорційності дози, невідомі. Можливим механізмом є сатурація переносників у місці абсорбції або гепатобіліарний шлях виведення.

Гідрохлортіазид.

Абсорбція. Абсорбція гідрохлортіазиду після перорального застосування дози відбувається швидко (Тмах – приблизно 2 години). Абсолютна біодоступність становить 60 – 80 %.

Розподіл. Видимий об’єм розподілу – 4 – 8 л/кг. Циркулюючий гідрохлортіазид зв’язується з білками сироватки крові (40 – 70 %), переважно з альбуміном, також кумулює в еритроцитах, де його рівні у 3 рази вищі, ніж у плазмі крові.

Метаболізм та виведення. Після перорального застосування > 95 % абсорбованої дози виводиться у незміненому вигляді із сечею. Кінетика розподілу та виведення, як правило, характеризується функцією біекспоненціального розпаду з кінцевим періодом напіввиведення 6 – 15 годин.

Лінійність. Підвищення середнього AUC є лінійним та пропорційним дозі, що застосовується у терапевтичному діапазоні, а кумуляція є мінімальною при прийомі один раз на добу.

Аліскірен/гідрохлортіазид.

Після перорального прийому таблеток Расілез H середня максимальна концентрація у плазмі крові досягається протягом 1 години для аліскірену та протягом 2,5 години – для гідрохлортіазиду.

Швидкість та об’єм абсорбції Ресілез H еквівалентні біодоступності аліскірену та гідрохлортіазиду при призначенні як окремих монопрепаратів. Вплив прийому їжі був подібним до того, що спостерігався при монотерапії препаратами.

Фармацевтичні характеристики.

Основнi фiзико-хiмiчнi властивості:

таблетки по 150 мг/12,5 мг: овальні двоопуклі таблетки білого кольору, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням «LCI» з одного боку та «NVR» – з іншого;

таблетки по 150 мг/25 мг: овальні двоопуклі таблетки блідо-жовтого кольору, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням «CLL» з одного боку та «NVR» – на іншого;

таблетки по 300 мг/12,5 мг: овальні двоопуклі таблетки фіолетово-білого кольору, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням «CVI» з одного боку та «NVR» – на іншого;

таблетки по 300 мг/25 мг: овальні двоопуклі таблетки світло-жовтого кольору, вкриті плівковою оболонкою, з тисненням «CVV» з одного боку та «NVR» – на іншого.

Термiн придатності.2 роки.

Умови зберігання.Зберігати при температурі не вище 30 oС у захищеному від вологи місці. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка. По 7 таблеток у блістері; по 2 або 4 блістери в картонній коробці.

Категорія вiдпуску.За рецептом.

Виробники. Новартіс Фарма Продакшн ГмбХ, Німеччина.

Новартіс Фарма С.п.А.,Італія.

Місцезнаходження.

Офлінгер Штрассе 44, 79664 Вер.

Вул. Провінчіалє Скіто 131, 80058, м. Торре Аннунциата (провінції Неаполь).

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ОНДАНСЕТРОН-ЛЕНС

(ONDANSETRONLENS)

Склад:

діюча речовина:ондансетрон (ondansetron);

1 мл розчину містить 2 мг ондансетрону гідрохлорид еквівалентний ондансетрону основі;

допоміжні речовини:кислоти лимонної моногідрат, натрію цитрат, натрію хлорид, вода для ін’єкцій.

Лікарська форма.Розчин для ін’єкцій.

Фармакотерапевтична група. Протиблювотні засоби та препарати, що усувають нудоту. Антагоністи рецепторів серотоніну (5НТ3).

Код АТС А04А А01.

Клінічні характеристики.

Показання.

<![if !supportLists]>? <![endif]>Нудота і блювання, спричинені цитотоксичною хіміотерапією та променевою терапією.

<![if !supportLists]>? <![endif]>Профілактика та лікування післяопераційних нудоти і блювання.

Протипоказання.

<![if !supportLists]>? <![endif]>Гіперчутливість до будь-якого компонента препарату.

<![if !supportLists]>? <![endif]>Дитячий вік до 2 років.

<![if !supportLists]>? <![endif]>Вагітність та період годування груддю.

Спосіб застосування та дози.

Нудота і блювання, спричинені хіміотерапією та променевою терапією.

Еметогенний потенціал терапії раку варіює залежно від дози та комбінації режимів хіміотерапії та променевої терапії, що застосовуються. Вибір режиму дозування залежить від тяжкості еметогенного впливу.

Дорослі.

Еметогенна хіміотерапія та променева терапія.

Рекомендована внутрішньовенна або внутрішньом’язова доза Ондансетрону-ЛЕНС – 8 мг у вигляді повільної ін’єкції безпосередньо перед лікуванням.

Для профілактики відстроченого або тривалого блювання після перших 24 годин рекомендується продовжити застосування препарату внутрішньо у вигляді таблеток по 8 мг 2 рази на день протягом 5 днів.

Високоеметогенна хіміотерапія.

Протягом перших 24 годин хіміотерапії можливе введення ондансетрону в такихдозових режимах:

разова доза – 8 мгвнутрішньовенно повільно безпосередньо перед початкомхіміотерапії;

– 8 мгвнутрішньовенно повільно або увигляді короткочасної (протягом 15хв) інфузії безпосередньо перед початкомхіміотерапії,потім 2наступні внутрішньовенні дози по 8 мг через 2-4 години або постійна інфузія (1 мг/год) протягом 24 годин;

– разова доза 32 мг, розведена у 50-100 мл фізіологічного розчину, (див. „Проведення інфузії”), що вводиться у вигляді інфузії не раніше ніж за 15 хв безпосередньо перед початком хіміотерапії.

Вибір режимудозування єіндивідуальним ізалежить від ступеня вираженостіеметогенного ефекту.

Ефективність ондансетрону при високоеметогенній хіміотерапії може бути підвищена додатковим одноразовим внутрішньовенним введенням дексаметазону натрію фосфату в дозі

20 мг, перед хіміотерапією.

Для профілактики відстроченого або тривалого блювання після перших 24 годин рекомендується продовжити застосування препарату внутрішньо у вигляді таблеток по 8 мг двічі на день протягом 5 днів.

Діти.

Дітям старше 2 років ондансетрон призначають у вигляді повільної (протягом 15 хв) разової внутрішньовенної ін’єкції в дозі 5 мг/м2 поверхні тіла безпосередньо перед початком хіміотерапії, потім через 12 годин приймають 4 мг (1 таблетка) перорально;

– рекомендується продовжити лікування в дозі 4 мг двічі на добу внутрішньо (при загальній поверхні тіла 0,6 – 1,2 м2) або 8 мг двічі на добу внутрішньо (при загальній поверхні тіла > 1,2 м2) тривалістю до 5 днів після закінчення курсу протипухлинної терапії.

Хворі літнього віку.

Ондансетрон-ЛЕНС добре переноситься пацієнтами старше 65 років і не потребує зміни дози, частоти та шляху введення препарату.

Пацієнти з нирковою недостатністю.

Немає необхідності у зміні режиму дозування або шляху призначення препарату пацієнтам з порушенням функції нирок.

Пацієнти з печінковою недостатністю.

У пацієнтів з помірними і тяжкими порушеннями функції печінки кліренс ондансетрону значно знижується, а період напіввиведення із сироватки крові зростає. Для таких хворих максимальна добова доза препарату не повинна перевищувати 8 мг.

Післяопераційні нудота і блювання.

Дорослі.

Для профілактики післяопераційних нудоти і блювання рекомендована доза Ондансетрону- ЛЕНС становить 4 мг у вигляді одноразової внутрішньом’язової або повільної внутрішньовенної ін’єкції під час введення в наркоз.

Для лікування післяопераційних нудоти і блювання рекомендована разова доза Ондансетрону-ЛЕНС становить 4 мг у вигляді внутрішньом’язової або повільної внутрішньовенної ін’єкції.

Діти.

Дітям старше 2 років для запобігання виникнення нудоти і блювання після операції рекомендується введення ондансетрону у вигляді повільної внутрішньовенної ін’єкції в дозі

0,1 мг/кг (максимальна доза – 4 мг) до або після анестезії.

Для усунення нудоти та блювання, що розвинулися в післяопераційному періоді у дітей, рекомендується повільне внутрішньовенне введення разової дози препарату 0,1 мг/кг (максимальна доза – до 4 мг).

Хворі літнього віку.

Досвід застосування ондансетрону для профілактики і лікування післяопераційних нудоти і блювання у людей літнього віку обмежений, однак препарат добре переноситься хворими старше 65 років, які отримують хіміотерапію.

Пацієнти з нирковою недостатністю.

Немає необхідності у зміні режиму дозування або шляху призначення препарату пацієнтам з порушенням функції нирок.

Пацієнти з печінковою недостатністю.

У пацієнтів з помірними і тяжкими порушеннями функції печінки кліренс ондансетрону значно знижується, а період напіввиведення із сироватки крові зростає. Для таких хворих максимальна добова доза препарату не повинна перевищувати 8 мг.

Проведення інфузії. Інфузійний розчин повинен бути приготовлений безпосередньо перед застосуванням. У разі необхідності готовий інфузійний розчин може зберігатися до застосування максимально протягом 24 годин при температурі 2 – 8 °С. Під час проведення інфузії захист від світла не потрібний, оскільки розведений ін’єкційний розчин зберігає свою стабільність як мінімум протягом 24 годин при природному світлі або достатньому рівні освітлення.

При розведенні ін’єкційного розчину можна застосовувати наступні інфузійні розчини:

– 0,9 % розчин натрію хлориду;

– 5 % розчин глюкози;

– 10 % розчин манітолу;

– розчин Рінгера.

Введення ін’єкційного розчину в одному шприці з іншими лікарськими препаратами не допускається.

Побічні реакції.

Алергічні реакції: кропив’янка, бронхоспазм, ларингоспазм, ангіоневротичний набряк, анафілаксія.

Місцеві реакції: гіперемія, біль, печіння у місці введення.

З боку нервової системи: рідко – головний біль, мимовільні рухові розлади, напади судом, парестезії, слабкість.

З боку серцево-судинної системи: біль у грудній клітці (у поодиноких випадках – з депресією ST сегмента), брадикардія, аритмії, артеріальна гіпотензія.

З боку травної системи: гикавка, сухість у роті, запори або діарея; іноді – транзиторне підвищення активності амінотрансфераз, недостатність функції печінки.

Інші: відчуття жару і припливу крові до обличчя, гіпокаліємія.

Передозування.

<![if !supportLists]>? <![endif]>Симптоми: порушення зору, запор, артеріальна гіпотензія, вазовагусний епізод із транзиторною атріовентрикулярною блокадою ІІ ступеня.

<![if !supportLists]>? <![endif]>Лікування. Відміна препарату і симптоматична терапія, спрямована на підтримку життєво важливих функцій. Застосування протиблювотних заходів не рекомендується через протиблювотну дію самого препарату. Специфічного антидоту немає.

Застосування в період вагітності або годування груддю.

Безпека застосування Ондансетрону-ЛЕНС в період вагітності у людини не встановлена. В експериментальних дослідженнях на тваринах Ондансетрон-ЛЕНС не порушував розвиток ембріона або плода і не впливав на перебіг вагітності, пери- та постнатальний розвиток. Проте, оскільки дослідження на тваринах не завжди прогностичні для людини, Ондансетрон-ЛЕНС не рекомендується застосовувати в період вагітності.

В експериментальних дослідженнях було показано, що ондансетрон виділяється у грудне молоко тварин. За необхідності застосування препарату в період лактації слід припинити годування груддю.

Діти.

Немає достатнього досвіду щодо профілактики й лікування нудоти і блювання після операції у дітей віком до 2 років.

Особливості застосування.

При лікуванні пацієнтів з проявами гіперчутливості до інших селективних антагоністів

5НТ3-рецепторів спостерігалися реакції гіперчутливості.

Дуже рідко і головним чином при внутрішньовенному застосуванні Ондансетрону-ЛЕНС зустрічаються тимчасові зміни ЕКГ, включаючи подовження інтервалу QT.

Оскільки ондансетрон послаблює перистальтику кишечнику, потрібно ретельне спостереження за пацієнтами з ознаками підгострої непрохідності кишечнику під час застосування препарату.

Інфузійний розчин готують безпосередньо перед застосуванням. У разі необхідності він може зберігатися протягом 24 годин при температурі 2 – 8 °С при звичайному освітленні. Під час проведення інфузії захист від світла не потрібний, оскільки розведений ін’єкційний розчин зберігає свою стабільність як мінімум протягом 24 годин при природному освітленні.

Для розведення ін’єкційного розчину ондансетрону можуть використовуватись наступні розчини: натрію хлорид 0,9 %, глюкоза 5 %, розчин Рінгера, калію хлорид 0,3 % і натрію хлорид 0,9 %, калію хлорид 0,3 % і глюкоза 5 %.

За необхідності тривалого зберігання препарату розчинення його повинно проводитись у відповідних асептичних умовах.

Стерилізація ампул в автоклаві заборонена.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

До з’ясування індивідуальної реакції на Ондансетрон-ЛЕНС під час лікування необхідно дотримуватися обережності при керуванні автотранспортом і заняттях іншими потенційно небезпечними видами діяльності, що потребують підвищеної концентрації уваги і швидкості психомоторних реакцій.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Препарат у вигляді інфузійного розчину при концентрації ондансетрону 16 – 160 мкг/мл (наприклад, 8 мг/500 мл або 8 мг/50 мл відповідно) можна вводити через Y-подібний катетер сумісно з такими препаратами:

– цисплатин у концентрації до 0,48 мг/мл протягом 1 – 8 годин;

– 5-фторурацил у концентрації до 0,8 мг/мл зі швидкістю небільше20 мл/год (при концентрації 5-фторурацилу вище 0,8 мг/мл може відбуватися осадження ондансетрону);

– карбоплатин у концентрації до 0,18 – 9,9 мг/мл вводять протягом 10 – 60 хв;

– етопозид у концентрації до 0,14 – 0,25 мг/мл вводять протягом 30 – 60 хв;

– цефтазидим у дозі 250 мг – 2 г із додаванням дистильованої води для ін’єкцій вводять у вигляді внутрішньовенної болюсної ін’єкції протягом 5 хв;

– циклофосфамід у дозі 100 мг – 1 г, розведений у воді для ін’єкцій, вводять у вигляді внутрішньовенної болюсної ін’єкції протягом 5 хв;

– доксорубіцин у дозі 10 – 100 мг, розведений у воді для ін’єкцій, у вигляді внутрішньовенної болюсної ін’єкції вводять протягом 5 хв;

– при застосуванні з дексаметазоном можливе введення 20 мг дексаметазону повільно, протягом 2 – 5 хв, у вигляді внутрішньовенної ін’єкції через U-подібний катетер, через який приблизно протягом 15 хв проходить 8 – 32 мг ондансетрону, розведеного в 50 – 100 мл основного інфузійного розчину.

Ондансетрон метаболізується ферментною системою цитохрому Р450 печінки, тому індуктори або інгібітори цієї системи можуть змінювати його кліренс і період напіввиведення препарату. Слід дотримуватися обережності при одночасному застосуванні:

– з індукторами ферментів CYP2D6 і CYP3А (барбітурати, карбамазепін, каризопродол, глютетимід, гризеофульвін, закис азоту, папаверин, фенілбутазон, фенітоїн, рифампіцин, толбутамід);

– з інгібіторами ферментів CYP2D6 і CYP3А (алопуринол, макролідні антибіотики, антидепресанти (інгібітори МАО), хлорамфенікол, циметидин, естрогенвмісні пероральні контрацептиви, дилтіазем, дисульфірам, флуконазол, фторхінолони, ізоніазид, кетоконазол, ловастатин, метронідазол, омепразол, пропранолол, хінідин, хінін, верапаміл).

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Ондансетрон – сильнодіючий високоселективний антагоніст 5НТ3 (серотонінових) рецепторів. Препарат попереджує або усуває нудоту і блювання, що спричиняються цитотоксичною хіміотерапією та/або променевою терапією, а також післяопераційні нудоту і блювання. Механізм дії ондансетрону до кінця не з`ясований. Можливо, препарат блокує виникнення блювотного рефлексу, виявляючи антагоністичну дію відносно 5НТ3-рецепторів, які локалізуються у нейронах як периферичної, так і центральної нервової системи.Препарат не зменшує психомоторну активність пацієнта і не чинить седативного ефекту.

Фармакокінетика.

При внутрішньовенному введенні у дозі 0,15 мг на 1 кг маси тіла дорослим віком до 75 років максимальна концентрація у крові становить, у середньому, 100 нг/мл, в осіб старше 75 років – 170 нг/мл. При внутрішньовенній інфузії 4 мг ондансетрону протягом 5 хв максимальна концентрація досягає 65 нг/мл. При внутрішньом’язовому введенні максимальна концентрація ондансетрону в крові реєструється через 10 хв після ін’єкції і становить приблизно 25 нг/мл. Зв’язування з білками плазми – 70 – 76 %. Основна частина введеної дози (85 – 90 %) метаболізується в печінці за участі ферментної системи цитохрому P450. Загальний об’єм розподілу становить 1,9 л/кг, період напіввиведення, залежно від віку, – від 3,5 до 5,5 години. Препарат екскретується з організму нирками, при цьому 5 % введеної дози виводиться у незміненому вигляді. Фармакокінетичні параметри ондансетрону не змінюються при його багаторазовому введенні.

У дітей, а також у осіб з ураженнями печінки зменшується загальний кліренс, у пацієнтів літнього віку збільшується період напіввиведення і загальний кліренс препарату. У пацієнтів з помірною нирковою недостатністю (кліренс креатиніну – 15 – 60 мл/хв) знижені системний кліренс і об’єм розподілу ондансетрону, результатом чого є клінічно незначне збільшення періоду напіввиведення препарату. У жінок рівень максимальної концентрації і біодоступність препарату вищі, а кліренс і об’єм розподілу нижчі, ніж у чоловіків.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:прозорий безбарвний або злегка забарвлений розчин.

Несумісність.

Препарат не слід застосовувати в одному шприці або в одній крапельниці з іншими лікарськими засобами.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 30 °С. Зберігати в недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По 4 мг/2 мл або 8 мг/4 мл у скляні флакони, герметично закупорені гумовими пробками з обкаткою алюмінієвими ковпачками. По 1 флакону у картонній пачці.

Категорія відпуску.За рецептом.

Виробник.ТОВ „ЛЕНС-Фарм”.

Місцезнаходження.

143033, Росія, Московська обл., Одинцовський район, п. Горки-Х, буд. 30а.

Адреса виробництва та прийняття претензій: 601125, Росія, Володимирська обл., Петушинський р-н, п. Вольгинський, корпус 95,67 тел. (49243) 7-17-53.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

НЕОКАРДИЛ

Склад лікарського засобу:

діюча речовина: 1 капсула містить глоду листя і квітків екстракту сухого* (Crataegifoliicumfloreextractumsiccum) 150 мг,гінкго екстракту сухого (Ginkgonisextractumsiccum) 50 мг, пуерарії екстракту сухого (Puerariaeextractumsiccum) 50 мг;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, кальцію стеарат, кремнію діоксид, тверда желатинова капсула (желатин, титану діоксид (Е 171), тaртразин (Е 102), амарант (E 123), еритрозин (E 127), патентований синій V (E 131)).

*Глоду листя і квітків екстракт сухий містить 10 % мальтодекстрину.

Лікарська форма. Капсули.

Тверді желатинові капсулибордового кольору, що містять порошок від світло-коричневого до зеленувато-коричневого кольору з білими вкрапленнями.

Назва і місцезнаходження виробника. ТОВ «АГРОФАРМ».

Україна, 08200, Київська область, м. Ірпінь, вул. Центральна, 113 А.

Власник реєстраційного посвідчення.

ТОВ «УНІВЕРСАЛЬНЕ АГЕНТСТВО «ПРО-ФАРМА».

Україна, 03115, м. Київ, вул. Котельникова, 1, оф. 97.

Фармакотерапевтична група.Засоби для лікування серцевих захворювань.

Код АТСC01E B.

Неокардил містить стандартизовані екстракти листя і квітків глоду, листя гінкго та кореня пуерарії, основними компонентами яких є флавоноїди (кверцетин, гіперин, гіперозид, вітексин), ізофлавони, органічні кислоти, каротиноїди, пектини, тритерпенові і флавонові глікозиди, холін. Фармакологічна дія препарату обумовлена ефектами комплексу активних речовин, що входять до його складу.

Екстракт плодів глоду чинитьм’яку кардіотонічну, антиангінальну, антиоксидантну, антиаритмічну, антиагрегантнута спазмолітичнудію. Поліпшує кровопостачання та функціональний стан міокарда, скорочувальну та насосну функції серцевого м’яза,підвищує чутливість міокарда до серцевих глікозидів,зменшуєпідвищенийартеріальний тиск та нормалізує частоту серцевих скорочень.

Завдяки вмісту екстракту листя гінкго білоба препарат покращує церебральний кровообіг і постачання тканин мозку киснем та глюкозою.Чинить антигіпоксичну та антиоксидантну дію, впливає на реологічні властивості крові і мікроциркуляцію, запобігає агрегації тромбоцитів, покращує кровообіг у кінцівках.Нормалізує метаболічні процеси, чинить нейропротекторну, антигіпоксичну та антиоксидантну дію. Препарат покращує сенсорну і когнітивну функцію мозку, запобігає погіршенню розумової діяльності. Екстракт пуерарії чинить антиатеросклеротичну дію, знімає спазм коронарних та мозкових судин, знижує в’язкість крові, сприяє запобіганню тромбозів судин та діабетичних ускладнень.

Показання для застосування.Нейроциркуляторна дистонія, у складі комплексної терапії хронічної ішемічної хвороби серця (стенокардії, аритмій), артеріальної гіпертензії.

Порушення церебрального кровообігу та функції мозку різного генезу, що проявляється погіршенням пам’яті, уваги та розумової діяльності, запамороченням, відчуттям шуму у вухах, замкненістю і неспокоєм, головним болем та порушеннями сну.

Порушення периферичного кровообігу та мікроциркуляції крові в кінцівках, у тому числі артеріопатії кінцівок, діабетичні ангіопатії та синдром Рейно.

Нейросенсорні порушення (запаморочення, відчуття шуму та дзвону у вухах, гіпоакузія, інволютивна дегенерація жовтої плями, діабетична ретинопатія).

Вегетосудинні прояви клімактеричного синдрому.

Протипоказання.Підвищенаіндивідуальначутливість до компонентів препарату.

Належні заходи безпеки при застосуванні.Відсутні.

Особливі застереження.Перед застосуванням необхідно проконсультуватися з лікарем.Препарат містить лактозу.Пацієнти з рідкісними спадковими порушеннями лактозної недостатності, галактоземії чи синдромом глюкозо-галактозної мальабсорбції не повинні застосовувати цей препарат.

Застосуванняу періодвагітностіабогодування груддю.Немає даних щодо застосування препарату в період вагітності та годування груддю, тому Неокардил не застосовують у ці періоди.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами. В поодиноких випадках можливе тимчасове погіршення реакції через сонливість.

Діти.Досвіду застосування препарату дітям немає, тому Неокардил не застосовують у педіатричній практиці

Спосіб застосування та дози. Дорослим слід приймати Неокардил по1капсулі2рази на добу, вранці та ввечері, або одноразово вранці всю добову дозу. Препарат можна застосовувати незалежно від прийому їжі. Капсули слід ковтати, запиваючи водою. Термін лікування визначає лікар. Терапевтичний ефект зазвичай спостерігається через 1 місяць. За відсутності позитивних змін клінічної симптоматики або при її погіршенні протягом 6 тижнів лікування слід звернутися до лікаря. Середня тривалість курсу лікування – 3 місяці.

Передозування.Можливе виникнення бридикардії, що потребує відміни препарату.

Побічні ефекти.Дуже рідко можливі прояви підвищеної чутливості, диспептичнi явища, головний біль. Загалом препарат переноситься добре, але , як і при лікуванні іншими препаратами глоду, у поодиноких випадках можливі сонливість, уповільнення серцевого ритму. Зрідка можуть мати місце легкі реакції підвищеної чутливості до деяких компонентів препарату (почервоніння, висипання на шкірі). При появі ознак підвищеної чутливості слід перервати курс лікування і звернутись до лікаря.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.Препарати глоду підсилюють дію хінідину, новокаїн аміду, серцевих глікозидів. Не рекомендується застосувати препарати глоду одночасно із солями алкалоїдів через утворення осаду.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання. Зберігати в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 °С в недоступному для дітей місці.

Упаковка. Капсули № 30: по 10 капсул у блістері, 3 блістери в пачці з картону.

Категорія відпуску. Без рецепта.

Страница 4 из 739« Первая...23456102030...Последняя »
об этом разделе

Основано на информации “Державний реєстр лікарських засобів України” МОЗ Украины

 
© 2000-2011 pharmasvit™ — бизнес-сервер    О проекте   Контакты   Регистрация: компании, заявки на поиск партнеров, веб-сайта, вакансии, резюме