Фармасвит™ — 67299 страниц из мира медицины и фармацевтики, здоровья и красоты, спорта и образования. Знайте больше!
Новости
Статьи
Loading...
Государственный реестр лекарственных средств Украины

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

МАДОПАР

(MADOPAR®)

Склад:

діюча речовина:леводопа, бенсеразид;

1 таблетка містить 200 мг леводопи та 50 мг бенсеразиду у вигляді 57 мг бенсеразиду гідрохлориду;

допоміжні речовини: маніт (Е 421), кальцію гідрофосфат безводний,целюлоза мікрокристалічна, крохмаль прежелатинізований,кросповідон, етилцелюлоза, заліза оксид червоний (Е 172), кремнію діоксид колоїдний безводний, натрію докузат, магнію стеарат.

Лікарська форма. Таблетки.

Фармакотерапевтична група.

Протипаркінсонічні препарати. Дофамінергічні засоби. Код ATC N04B A02.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування усіх форм паркінсонізму, крім паркінсонізму лікарського походження.

Протипоказання.

Підвищена чутливість до леводопи, бенсеразиду або до будь-якого з компонентів препарату.

Хворим, які приймають Мадопар, не можна застосовувати одночасно ніякі інгібітори МАО та поєднання інгібіторів МАО-А та МАО-В. Призначення Мадопару можливе лише через 2 тижні (14 днів) після прийому інгібіторів МАО та поєднання інгібіторів МАО-А та МАО-В. Можливе одночасне застосування з Мадопаром інгібіторів МАО-В селегіліну та разагаліну, інгібітору МАО-А моклобеміду.

Мадопар не можна призначати при наявності сильно декомпенсованих ендокринних, ниркових, печінкових або серцевих захворювань, а також психічних захворювань з психотичним компонентом, закритокутовою глаукомою.

Мадопар не можна призначати хворим віком молодше 25 років (ріст кісток має завершитися).

Мадопар протипоказаний вагітним жінкам та жінкам репродуктивного віку, які не застосовують надійні методи контрацепції. Якщо під час лікування Мадопаром настає вагітність, препарат слід негайно відмінити за рекомендацією лікаря (див. розділ «Особливості застосування»).

Мадопар не можна призначати хворим зі злоякісною меланомою або пацієнтам зі злоякісною меланомою в анамнезі.

Спосіб застосування та дози.

Препарат застосовують пацієнтам віком старше 25 років.

Таблетки можна подрібнювати для полегшення ковтання. Препарат слід приймати внутрішньо, не менш ніж за 30 хвилин до їди або через 1 годину після їди.

Небажані явища з боку шлунково-кишкового тракту, які в основному виникають на ранніх стадіях лікування, можливо контролювати шляхом прийому Мадопару під час їди або з достатньою кількістю їжі чи рідини, або шляхом поступового підвищення дози.

Звичайне дозування

Лікування Мадопаром, як і всіма препаратами леводопи, слід розпочинати поступово; дози підбирають на кожній стадії хвороби індивідуально і розпочинають з нижчих терапевтичних доз. Тому нижченаведені вказівки щодо дозування слід сприймати як загальні рекомендації.

Початкове лікування

Хворим на ранній стадії хвороби Паркінсона рекомендується розпочинати лікування з прийому 50 мг леводопи + 12,5 мг бенсеразиду 3-4 рази на добу. Після підтвердження переносимості схеми початкового дозування добову дозу збільшують на одну разову дозу щотижня (наприклад, чотириразові дози на добу замість триразових тощо). Якщо хворий знаходиться під безпосереднім наглядом лікаря, корекція дози може здійснюватися кожні 2-3 дні. Оптимальний ефект досягається у загальному випадку при добовій дозі 300-800 мг леводопи + 75-200 мг бенсеразиду, прийнятій у 3 або більше прийомів.

На підбір оптимальної дози може знадобитися 4-6 тижнів.

Якщо виникає необхідність подальшого збільшення добової дози, це слід робити з перервою в 1 місяць.

Підтримуюче лікування

Середня підтримуюча доза: по 1/2 таблетки (125 мг) 3-6 разів на добу. Число прийомів (не менше 3) і їхній розподіл протягом дня визначають відповідно до індивідуальних потреб хворого.

Дозування в особливих випадках

Поки не буде досягнуто повного ефекту препарату, хворий може, як і раніше, приймати протипаркінсонічні засоби, які не містять леводопу; при появі ефекту, однак, часто з’являється можливість поступово знижувати їхню дозу. Якщо у хворого протягом дня спостерігаються сильні коливання дії препарату (феномен «включення – вимикання»), рекомендується частіший прийом відповідно менших разових доз.

Якщо ефект занадто сильний, то краще збільшити інтервали між прийомами, ніж знижувати разову дозу.

Пацієнтів необхідно ретельно спостерігати на предмет виникнення можливих небажаних психіатричних симптомів.

Пацієнти з ураженням печінки/нирок

У пацієнтів із помірною печінковою недостатністю або нирковою недостатністю легкого чи помірного ступеня тяжкості (кліренс креатиніну > 30 мл/хв) корекція дози не потрібна.

Мадопар добре переноситься пацієнтами, які отримують сеанси гемодіалізу.

Побічні реакції.

Інфекції та інвазії:фебрильна інфекція, риніт, бронхіт.

Порушення з боку системи крові та лімфатичної системи: рідко – гемолітична анемія, помірна і транзиторна лейкопенія, тромбоцитопенія; зменшення тривалості протромбінового часу. У пацієнтів, які тривало отримують леводопу, рекомендується періодично контролювати формулу крові, функцію печінки і нирок.

Порушення обміну речовин, метаболізму:непоширені: анорексія. Транзиторне і незначне підвищення рівнів амінотрансфераз і лужної фосфатази. Повідомлялося про підвищення рівня гама-глутамілтрансферази.

Психічні порушення: ажитація, тривога, безсоння, галюцинації, манія, зміни поведінки, агресивність: рідко: кошмарні сновидіння і часова дезорієнтація (особливо у пацієнтів літнього віку і у пацієнтів, в яких спостерігалися вказані симптоми в анамнезі). Депресія/депресія з суїцидальними думками, однак вказані симптоми можуть бути проявом основного захворювання. Неконтрольована імпульсивність і адиктивна чи компульсивна поведінка можуть виникати під час лікування Мадопаром. Зокрема, повідомлялося про випадки компульсивності до патологічних азартних ігор, підвищення лібідо, гіперсексуальності (див. розділ «Особливості застосування»). Ейфорія, демаскування психозу.

Порушення з боку нервової системи: непоширені: головний біль, запаморочення. Застосування Мадопару асоціюється з безсонням, епізодами раптової сонливості і в окремих випадках – із вираженою сонливістю вдень з раптовим початком (див. розділ «Особливості застосування»). На пізніших стадіях лікування або при застосуванні високих доз інколи – мимовільні рухи (наприклад, на зразок хореї або атетозу), які загалом можна усунути або досягти переносимості шляхом зниження дози препарату. При довготривалому застосуванні можуть спостерігатися коливання терапевтичної відповіді (епізоди завмирання, ослаблення ефекту (акінезія) до кінця періоду дії дози, феномен включення-виключення), які загалом можна усунути або досягти переносимості шляхом зниження дози або призначення менших доз зі збільшенням проміжку між прийомами препарату, після чого необхідно спробувати підвищити дозу до початкового рівня з метою посилення терапевтичного ефекту. Одиничні випадки втрати чи зміни смаку.

Кардіальні порушення та судинні розлади: в окремих випадках можуть спостерігатися серцево-судинні порушення (аритмії, ортостатична гіпотензія, артеріальна гіпертензія). Розлади кровообігу внаслідок ортостатичної гіпотензії загалом можна усунути шляхом зниження дози препарату.

Порушення з боку травного тракту:непоширені: втрата апетиту, нудота, блювання, діарея, сухість у роті. Ці побічні явища, які можуть бути на початковій стадії лікування, можна значною мірою зменшити, якщо приймати Мадопар під час їди або з достатньою кількістю їжі чи рідини, а також, якщо підвищувати дозу повільно. Зареєстровані випадки шлунково-кишкових кровотеч.

Порушення з боку шкіри і підшкірної клітковини: рідко виникали алергічні реакції з боку шкіри, такі як свербіж і висипання.

Порушення з боку сечовидільної системи:зміна кольору сечі до червоного, який темнішає при відстоюванні.

Лабораторні обстеження: іноді – транзиторне підвищення активності печінкових трансаміназ і лужної фосфатази. Також повідомлялося про підвищення рівня гама-глутамілтрансферази, підвищення рівня азоту сечовини крові.

Інші розлади: припливи і підвищене потовиділення при застосуванні леводопи.

Передозування.

Симптоми передозування наведені у розділі «Побічні реакції» при застосуванні Мадопару у терапевтичних дозах, однак можуть бути вираженішими.

З боку нервової системи: ажитація, тривога, безсоння, рухова гіперактивність, іноді – сонливість.

Шлунково-кишкові розлади:нудота, блювання (іноді профузне), діарея.

Кардіальні порушення та судинні розлади: синусна тахікардія і коливання рівня артеріального тиску (артеріальна гіпер- і гіпотензія). Рідко, але найчастіше в осіб літнього віку, повідомлялося про аритмії, відносно яких супутні серцево-судинні захворювання розглядалися як причинні фактори. Патологічні мимовільні рухи.

Лікування: необхідно контролювати життєво важливі функції. При передозуванні високими дозами та при прогнозованих небажаних наслідках у перші години показане застосування активованого вугілля у дозі 1 г/кг. При передозуванні дуже високими дозами, що загрожують життю, у перші години після прийому Мадопару рекомендується негайно зробити промивання шлунка. Після промивання шлунка необхідно призначити активоване вугілля у дозі 1 г/кг.

При виникненні ажитації показане симптоматичне лікування, наприклад, бензодіазепінами. Може виявитися необхідним призначення дихальних стимуляторів, нейролептиків.

У відповідних випадках: симптоматичне лікування артеріальної гіпертензії (антигіпертензивні засоби) і артеріальної гіпотензії (збільшення об’єму циркулюючої крові, катехоламіни). Залежно від результатів моніторингу і гемодинамічного стану може бути призначене протиаритмічне лікування пацієнтам із серцево-судинними хворобами і/чи хворим літнього віку.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Мадопар протипоказаний у період вагітності та жінкам репродуктивного віку, які не використовують надійні методи контрацепції (через можливе порушення розвитку скелету у плода). Якщо у період лікування настає вагітність, препарат необхідно відмінити відповідно до рекомендації лікаря.

Леводопа може пригнічувати лактацію. У разі необхідності прийому препарату слід припинити годування груддю у зв’язку з відсутністю достовірних даних щодо проникнення бенсеразиду у грудне молоко. Не можна виключити небезпеку неправильного розвитку скелету у новонароджених.

Діти.Препарат не застосовують дітям.

Особливості застосування.

У пацієнтів із підвищеною чутливістю до препарату можливий розвиток відповідних реакцій.

Хворим із відкритокутовою глаукомою рекомендується регулярно проводити контроль внутрішньоочного тиску, оскільки теоретично леводопа може підвищити внутрішньоочний тиск.

Депресія може бути як клінічним проявом основного захворювання (паркінсонізм), так і може виникати на фоні лікування Мадопаром. Пацієнтів необхідно ретельно спостерігати на предмет можливого розвитку психічних побічних реакцій.

Мадопар не можна застосовувати пацієнтам зі злоякісною меланомою (при припущенні на вказаний діагноз, при недіагностованих пошкодженнях та злоякісній меланомі в анамнезі).

При необхідності проведення хірургічного втручання із загальною анестезією терапію Мадопаром необхідно продовжувати до операції, за винятком загальної анестезії з галотаном. Оскільки у пацієнтів, які отримують Мадопар, під час галотанового наркозу можуть виникати коливання артеріального тиску та аритмії, прийом Мадопару слід відмінити за 12-48 годин перед оперативним втручанням. Після операції лікування відновлюють, поступово підвищуючи дозу до попереднього рівня.

Слід уникати анестезії циклопропаном та галотаном у хворих, у яких неможлива відміна Мадопару (наприклад, при екстрених хірургічних втручаннях).

У хворих, які мають в анамнезі інфаркт міокарда, коронарну недостатність або аритмію, слід регулярно контролювати параметри серцево-судинної системи (включаючи ЕКГ). Слід бути обережними при лікуванні хворих, які мають в анамнезі виразку шлунка або остеомаляцію.

Мадопар не можна відміняти різко. Різка відміна препарату може призвести до «злоякісного нейролептичного синдрому» (підвищення температури, ригідність м’язів, а також можливі психічні зміни та підвищення рівня креатинфосфокінази у сироватці крові), який може прийняти форму, що загрожує життю. При виникненні таких симптомів пацієнт має знаходитися під спостереженням лікаря (при необхідності має бути госпіталізований) та отримувати відповідну симптоматичну терапію. Вона може включати повторне призначення Мадопару після відповідної оцінки стану пацієнта.

Леводопа може викликати виникнення сонливості та раптових епізодів сонливості. Про раптові епізоди сонливості під час денної активності, у деяких випадках без усвідомлення та попереджувальних ознак, повідомлялося дуже рідко. Пацієнтів необхідно проінформувати про можливість виникнення сонливості та раптових епізодів сонливості. При появі цих симптомів необхідно розглянути можливість зниження дози чи відміни лікування.

Побічні явища з боку шлунково-кишкового тракту можна значною мірою усунути, якщо приймати Мадопар з невеликою кількістю їжі чи рідини, а також якщо підвищувати дозу повільно.

Допамінергічні лікарські засоби

Випадки неконтрольованої імпульсивності (неспроможність протистояти раптовим імпульсам), таким як компульсивність до патологічних азартних ігор, підвищення лібідо, гіперсексуальності і поведінки, що виявляє схильність до вживання наркотиків, та компульсивної поведінки, повідомлені у пацієнтів із хворобою Паркінсона, які отримували лікування допамінергічними засобами, у тому числі Мадопаром. Вказані симптоми в основному спостерігалися при застосуванні високих доз і в цілому відповідали на зниження дози або відміну лікування.

Причинний зв’язок між прийомом Мадопару та вказаними симптомами не встановлений, оскільки препарат не є агоністом допаміну. Однак рекомендується виявляти обережність, оскільки Мадопар є допамінергічним лікарським засобом.

Можливість лікарської залежності та зловживання

У деяких пацієнтів із хворобою Паркінсона спостерігалася поява поведінкових і когнітивних розладів у результаті неконтрольованого прийому зростаючих доз препарату, незважаючи на рекомендації лікаря і значне перевищення терапевтичних доз препарату.

Лабораторні тести

Під час лікування необхідно контролювати функцію печінки і нирок, формулу крові. Хворим цукровим діабетом необхідно часто контролювати рівень глюкози у крові і коригувати дозу гіпоглікемічних препаратів.

Леводопа може спотворювати результати лабораторних тестів при визначенні катехоламінів, креатиніну, сечової кислоти, глюкози. Результати проби Кумбса можуть бути хибнопозитивними.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

При виникненні сонливості, раптових епізодів сонливості слід відмовитися від керування автомобілем чи роботи з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Фармакокінетичні взаємодії

Тригексифеніділ (антихолінергічний препарат) зменшує швидкість, але не ступінь всмоктування леводопи.

Антациди знижують ступінь всмоктування леводопи на 32 % при призначенні з Мадопаром.

Сульфат заліза знижує максимальні концентрації та AUC леводопи у плазмі крові на 30-50 %, що є клінічно значущою зміною у деяких, але не в усіх пацієнтів.

Метоклопрамід збільшує швидкість всмоктування та максимальну концентрацію леводопи.

Леводопа не вступає у фармакокінетичні взаємодії з бромкриптином, амантадином, селегіліном і домперидоном.

Фармакодинамічні взаємодії

Нейролептики, опіати і антигіпертензивні препарати, що містять резерпін, пригнічують дію Мадопару.

Вітамін В6 у добовій дозі 50-100 мг може нейтралізувати дію леводопи. Даний антагонізм не має місця при сумісному застосуванні леводопи з інгібіторами декарбоксилази. Тому Мадопар можна призначати разом із полівітамінними препаратами, які містять низьку дозу вітаміну В6.

Якщо Мадопар призначають пацієнтам, які отримують необоротні неселективні інгібітори МАО, то від припинення прийому інгібіторів МАО до початку прийому Мадопару має пройти не менше 2-х тижнів (див. розділ «Протипоказання»). Інакше існує ризик виникнення гіпертонічного кризу. Однак, селективні інгібітори МАО-В (такі як селегілін і разагілін) і селективні інгібітори МАО-А (такі як моклобемід) можна призначити пацієнтам, які отримують Мадопар. При цьому рекомендується коригувати дозу леводопи залежно від потреби пацієнта в ефективності і переносимості. Поєднання інгібіторів МАО-А і МАО-В еквівалентне прийому неселективного інгібітору МАО, тому подібну комбінацію не слід призначати одночасно з Мадопаром.

Мадопар не слід призначати одночасно з симпатоміметиками (адреналін, норадреналін, ізопротеренол, амфетамін), оскільки леводопа може потенціювати їх дію. З цієї причини слід регулярно контролювати стан серцево-судинної системи і при необхідності знижувати дозу симпатоміметиків.

Через можливу адитивну дію Мадопару, при одночасному застосуванні гіпотензивних засобів слід регулярно контролювати артеріальний тиск.

Допускається комбіноване застосування препарату з іншими протипаркінсонічними засобами (антихолінергічними засобами, амантадином, агоністами дофаміну), однак це може посилити не тільки бажані, а й небажані ефекти. Може виникнути необхідність зниження дози Мадопару чи іншого препарату. Якщо для лікування додають інгібітор катехол-о-метилтрансферазу (КОМТ), може виникнути потреба зниження дози Мадопару. Такий досвід є при одночасному застосуванні Мадопару і толкапону. На початку терапії Мадопаром антихолінергічні препарати не слід відміняти різко, оскільки леводопа розпочинає діяти не одразу.

Леводопа може впливати на результати лабораторного визначення катехоламінів, креатиніну, сечової кислоти і глюкози, можливий хибнопозитивний результат проби Кумбса.

У пацієнтів, які отримують Мадопар, прийом препарату одночасно з багатою білками їжею може порушити всмоктування леводопи зі шлунково-кишкового тракту.

Загальна анестезія з галотаном: прийом Мадопару слід відмінити за 12-48 годин перед оперативним втручанням, оскільки у пацієнта, який отримує Мадопар, під час галотанового наркозу можуть виникнути коливання артеріального тиску і аритмії.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Дофамін, нестача утворення якого у базальних гангліях спостерігається у хворих на паркінсонізм, є нейромедіатором мозку. Леводопа або L-ДОФА (3,4-дигідрофенілаланін) є метаболічним попередником дофаміну. Замісна терапія леводопою у якості пропрепарату застосовується для підвищення рівня допаміну в організмі завдяки властивості добре проникати через гематоенцефалічний бар’єр, на відміну від дофаміну. Після того, як леводопа проникає у центральну нервову систему, вона перетворюється у дофамін за допомогою декарбоксилази ароматичних амінокислот.

Після прийому внутрішньо леводопа швидко декарболізується як у церебральних, так і в екстрацеребральних тканинах з утворенням дофаміну. З цієї причини більша частина застосованої леводопи не досягає базальних гангліїв, а периферичний дофамін часто викликає побічні явища. Саме тому блокування екстрацеребрального декарбоксилювання леводопи є дуже бажаним. Це досягається шляхом одночасного застосування леводопи і бенсеразиду – інгібітора периферичної декарбоксилази.

Препарат є комбінацією цих речовин у відношенні 4:1 і тому має, при значно кращій переносимості, таку ж ефективність, як леводопа, що застосовується у більш високих дозах.

Фармакокінетика.

Всмоктування

Леводопа і бенсеразид всмоктуються здебільшого (66-74 %) у верхніх відділах тонкого кишечнику. Пік концентрації леводопи у плазмі крові досягається приблизно через 1 годину після прийому препарату.

Абсолютна біодоступність леводопи після прийому препарату становить 98 % (діапазон 74-112 %).

Максимальні концентрації леводопи у плазмі крові і ступінь всмоктування леводопи (AUC) зростають паралельно до дози (у діапазоні доз леводопи від 50 до 200 мг).

Прийом їжі зменшує швидкість і ступінь всмоктування леводопи. При призначенні Мадопару після прийому їжі максимальна концентрація леводопи у плазмі крові зменшується на 30 % і досягається пізніше. Ступінь всмоктування леводопи зменшується на 15 %. Сповільнення спорожнення шлунка також зменшує всмоктування.

Розподіл

Леводопа проходить через гематоенцефалічний бар’єр шляхом насичуваної транспортної системи і не зв’язується з білками плазми крові. Об’єм розподілу становить 57 л. Площа під кривою «концентрація-час» (AUC) для леводопи у спинномозковій рідині становить 12 % від такої у плазмі крові.

При прийомі у терапевтичних дозах бенсеразид не проникає через гематоенцефалічний бар’єр. Він накопичується в основному у нирках, легенях, тонкому кишечнику і печінці.

Метаболізм

Леводопа метаболізується двома основними шляхами (декарбоксилювання і 0-метилювання) і двома побічними шляхами (трансамінування і окислення).

Декарбоксилаза ароматичних амінокислот перетворює леводопу в дофамін. Основними кінцевими продуктами цього шляху обміну є гомованілінова і дигідроксифенілоцтова кислоти.

Катехол-о-метилтрансфераза метилює леводопу з утворенням 3-о-метилдопи. Період напіввиведення цього основного метаболіту з плазми крові становить 15-17 годин, і у пацієнтів, які отримують терапевтичні дози Мадопару, відбувається його накопичення.

Зменшення периферичного декарбоксилювання леводопи при сумісному призначенні з бенсеразидом призводить до більш високих концентрацій леводопи у плазмі крові і 3-о-метилдопи і більш низьких концентрацій катехоламінів (допаміну і норадреналіну) і фенолкарбоксильних кислот (гомованілінової кислоти, дигідрофенілоцтової кислоти).

У слизовій оболонці кишечнику і печінці бенсеразид гідроксилюється з утворенням тригідрокси-бензилгідразину. Цей метаболіт є потужним інгібітором декарбоксилази ароматичних амінокислот.

Виведення

При периферичному інгібуванні декарбоксилази період напіввиведення леводопи становить 1,5 години. Період напіввиведення дещо довший (приблизно на 25 %) у пацієнтів літнього віку (віком 65-78 років) з хворобою Паркінсона. Кліренс леводопи з плазми крові становить приблизно 430 мл/хв.

Бенсеразид майже повністю елімінується шляхом метаболізму. Метаболіти виводяться головним чином з сечею (64 %) і меншою мірою – з калом (24 %).

Фармакокінетика в особливих групах.

Пацієнти з нирковою недостатністю

Леводопа і бенсеразид добре метаболізуються і менше 10 % леводопи виводиться з сечею у незміненому вигляді. У пацієнтів із нирковою недостатністю легкого чи помірного ступеня тяжкості (кліренс креатиніну > 30 мл/хв) корекція дози не потрібна.

Немає даних про фармакокінетику леводопи у пацієнтів із нирковою недостатністю.

Мадопар добре переноситься пацієнтами, які отримують сеанси гемодіалізу.

Пацієнти з печінковою недостатністю

Леводопа в основному метаболізується декарбоксилазою ароматичних амінокислот, яка у великих кількостях присутня у печінці, шлунково-кишковому тракті, нирках і серці.

Немає даних про фармакокінетику леводопи у пацієнтів із печінковою недостатністю.

Пацієнти літнього віку (65-78 років)

У пацієнтів літнього віку (65-78 років) з хворобою Паркінсона період напіввиведення і AUC леводопи збільшуються на 25 %, що не є клінічно значущою зміною і не відображається на режимі дозування.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:таблетки циліндричної, біпланарної форми, з одного боку таблетки хрестоподібна риска, маркуванняRoche та шестикутник, з іншого боку – хрестоподібна риска блідо-червоного кольору з незначними вкрапленнями.

Термін придатності.4 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 25 оС у сухому місці. Зберігати у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

100 таблеток по 250 мг у скляному флаконі у картонній пачці.

Категорія відпуску. За рецептом.

Виробник.

Рош С.п.А., Італія для Ф.Хоффманн-Ля Рош Лтд, Швейцарія.

Пакування.

Ф.Хоффманн-Ля Рош Лтд, Швейцарія.

Місцезнаходження.

Віа Мореллі, 2, 20090 Сеграте, Мілан, Італія.

Вурмісвег СН-4303 Кайсераугст, Швейцарія.

І Н С Т Р У К Ц І Я

для медичного застосування препарату

Лайф 600, Лайф 900

(LAIF®600, LAIF®900)

Склад лікарського засобу:

Лайф 600:

діюча речовина:1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 612 мг сухого екстракту звіробою (5 – 8:1). Екстракційний реагент етиловий спирт 50 % в об’ємному співвідношенні;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, магнію стеарат, натрію кроскармелоза, мальтодекстрин,рибофлавін(Е 101),кремнію діоксид колоїдний безводний, титану діоксид

(Е 171), тальк,поли [бутилметакрилат-ко-(2-диметиламиноэтил) метакрилат-ко-метилметакрилат] (1:2:1) (Еудрагіт E 100), макрогол 4000.

Лайф 900:

діюча речовина:1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 900 мг сухого екстракту звіробою (3 – 6:1). Екстракційний реагент етиловий спирт 80 % в об’ємному співвідношенні;

допоміжні речовини: кремнію діоксид колоїдний безводний,тальк, титану діоксид

(Е 171), натрію гідрокарбонат, натрію крохмальгліколят (тип А), натрію кроскармелоза, магнію стеарат, поли [бутилметакрилат-ко-(2-диметиламиноэтил) метакрилат-ко-метилметакрилат] (1:2:1) (ЕудрагітE 100), макрогол 4000,рибофлавін(Е 101).

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Таблеткижовтого кольору, продовгуватої форми, з лінією розлому.

Назва і місцезнаходження виробника.

«ШТАЙГЕРВАЛЬД Арцнайміттельверк ГмбХ», Німеччина /

«STEIGERWALD Arzneimittelwerk GmbH»,Germany

Хафельштрассе 5,

Д-64295 Дармштадт, Німеччина

Фармакотерапевтична група. Антидепресанти рослинного походження. Код АТСN06AP01.

Фармакологічні властивості.

Антидепресант рослинного походження, який містить спиртовий екстракт з трави звіробою. Стандартизований екстракт трави звіробою, основним діючим компонентом якого є гіперицин, перешкоджає розвитку порушень нейротрансмітерної передачі (гальмує зворотний захват норепінефріну моноамінових нейромедіаторів, дофаміну і серотоніну в пресинаптичних нейронах), здатний пригнічувати активність моноаміноксидази і катехол-0-метилтрансферази.

Завдяки своєму ліпофільному походженню, гіперицини здатні проникати через гематоенцефалітичний бар’єр і чинити сприятливу дію на функціональний стан центральної нервової системи.

Флавоноїди екстракту звіробою, які містяться в квітках звіробою, зв’язуючись з бензодіазепіновими рецепторами, спричиняють заспокійливий ефект. Збільшення рівню норепінефріну, спричинене екстрактом звіробою, покращує аппетит, активність і бодрість.

Стимулює психічне розслаблення, знімає депресивний настрій і відновлює внутрішню енергію, усуває тривогу і напругу, підвищує настрій, фізичну працездатність і нормалізує сон.

Лікарський засіб відноситься до малотоксичних препаратів, не має негативного впливу на організм людини при застосуванні в рекомендованих дозах.

Гіперицин и псевдогіперицин: після перорального застосування разової дози Лайф 600 максимальний рівень гіперицину в плазмі крові (1,6 – 3,1 нг/мл) був зафіксований через 1,8 – 8,1 годин. Через 1,4 – 3,0 години була зафіксирована максимальна концентрація псевдогіперицину (4,4 – 8,5 нг/мл). Період напіввиведення гіперицину становить 5,5 – 23,8 годин. Період напіввиведення псевдогіперицину становить 10,2 – 25,9 годин.

Порівняно з псевдогіперицином поява гіперицину в крові відбувається з деякою затримкою, що, очевидно, зумовлено різницею ліпофільних властивостей.

Гіперфорин: після перорального застосування разової дози Лайф 600 максимальний рівень гіперфорину в плазмі крові (27,8 – 83,5 нг/мл) був зафіксований через 1,5 – 4,4 години. Період напіввиведення гіперфорину становить 6,4 – 19,6 годин.

При щоденному застосуванні разової дози Лайф 600 (1 таблетки, вкритої плівковою оболонкою) протягом двотижневого лікування стабільного стану було досягнуто через 4 дні. Протягом стабільного стану, постійний рівень в плазмі в середньому для гіперицину становив 2,8 нг/мл, для псевдогіперицину 1,5 нг/мл, для гіперфорину 14,8 нг/мл.

Гіперицин и псевдогіперицин: після перорального застосування разової дози Лайф 900 максимальний рівень гіперицину в плазмі крові (1,2 – 3,8 нг/мл) був зафіксований через 1,3 – 7,9 години. Через 0,7 – 2,7 години була зафіксирована максимальна концентрація псевдогіперицину (3,9 – 10,2 нг/мл). Період напіввиведення гіперицину становить 4,8 – 18,7 годин. Період напіввиведення псевдогіперицину становить 8,4 – 17,2 годин.

Гіперфорин: після перорального застосування разової дози Лайф 900 максимальний рівень гіперфорину в плазмі крові (45,5 – 122 нг/мл) був зафіксований через 1,2 – 4,5 години. Період напіввиведення гіперфорину становить 4,5 – 17,5 годин.

Після довготривалого, двотижневого лікування з щоденним прийманням Лайф 900, стабільного стану було досягнуто через 4 дні. Протягом стабільного стану, був зафіксований постійний рівень гіперфорину в плазмі крові.

Показання для застосування.

Депресивні розлади, що супроводжуються такими симптомами, якпригнічений настрій, апатія, відчуття втоми, знесилення, емоційної виснаженості, зниження концентрації та уваги,порушення емоційної рівноваги, неспокій, невпевненість в собі, почуття провини.

Протипоказання.

Одночасне лікування із застосуванням циклоспорину, індинавіру, сиролімусу, такролімусу або інших інгібіторів протеази, що протидіють ВІЛ-інфекції, іринотеканом та іншими цитостатиками, а також з іншими антидепресантами.

Відома надчутливість шкіри до світла, фотосенсибілізація.

Тяжкі депресивні стани.

Підвищена чутливість до компонентів препарату.

Належні заходи безпеки при застосуванні.

Під час прийому Лайф 600 і Лайф 900 пацієнтам слід уникати інтенсивної дії сонячних променів протягом тривалого часу без захисту шкіри та процедур, пов’язаних з ультрафіолетовим випромінюванням (тривалі сонячні ванни, кварц, УФ-лампи, солярій). Це загальне застереження для прийому екстрактів з трави звіробою.

Особливі застереження.

Застосування в період вагітності або годування груддю.

Досвіду застосування екстракту звіробою в період вагітності та годування груддю недостатньо.

Не слід застосовувати препарат в період вагітності та годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Не впливає.

Діти.

Дітям препарат не призначають.

Спосіб застосування та дози.

Дорослим приймати по 1 таблетці, вкритій оболонкою, 1 раз на добу (відповідно Лайф 600 або Лайф 900 мг). Таблетки слід приймати не розжовуючи, після сніданку, запиваючи невеликою кількістю рідини.

Дія лікарського засобу поступово посилюється на протязі перших днів, тому Лайф 600 або Лайф 900 слід застосовувати без перерви, на протязі 14 днів.

Тривалість курсу лікування залежить від перебігу захворювання та ефективності терапії, що проводиться, і визначається лікарем індивідуально.

Якщо скарги тривають понад чотири тижні або, якщо стан погіршується, незважаючи на правильне застосування препарату, лікарем слід переглянути визначений раніше діагноз. Тривалість лікування препаратом необмежена.

Передозування.

До цього часу не було повідомлень про симптоми, спричинені передозуванням препаратів, які містять екстракт з трави звіробою. Після прийому великої надмірної дози на шкірі можуть проявлятися фототоксичні явища. Фототоксичні реакції на шкірі слід лікувати симптоматично.

У разі появи будь-яких небажаних явищ необхідно порадитися з лікарем.

Побічні ефекти.

У зв’язку з можливою підвищеною надчутливістю шкіри пацієнта до світла лікарські засоби Лайф 600 і Лайф 900 можуть спричинити, особливо у людей з світлою шкірою, реакції подібні до засмаги на тих ділянках шкіри, які були піддані інтенсивній дії сонячних променів (фотосенсибілізація).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Одночасне застосування з рядом лікарських засобів може призвести до зменшення ефективності цих препаратів: антикоагулянти кумаринового ряду (фенпрокумон, варфарин), імунодепресанти (циклоспорин, сиролимус, такролимус), дигоксин, індинавір та інші інгібітори протеази, що застосовуються при ВІЛ-терапії; іринотикан та інші цитостатики, амітриптилін, мідазолам, теофілін.

Лікарські засоби, які містять звіробій, можуть сприяти метаболізації препаратів, які руйнуються ферментною системою цитохрому Р 450, що в свою чергу може стати причиною ослабленої і/чи нетривалої дії таких препаратів.

При супутньому застосуванні певних антидепресантів (нефазодон, пароксетин, сертралін) в окремих випадках більш виражено можуть спостерігатися несприятливі реакції (серотонінергетичні ефекти), такі як нудота, блювання, занепокоєння, постійне напруження, збентеженість.

При одночасному прийомі пацієнтками пероральних контрацептивів в окремих випадках спостерігалася міжменструальна кровотеча. Для більшої обачливості слід врахувати можливість зменшення ефективності перорального контрацептиву, хоча відповідної інформації немає.

У разі супутньої терапії із застосуванням препаратів, які впливають на підвищену чутливість шкіри до світла, можливо збільшення чутливості до світла, але до цього часу воно не було описано.

Термін придатності.

Лайф 600,таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 612 мг– 3 роки.

Лайф 900,таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 900 мг– 2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці в недоступному для дітей місці при температурі не вище 25°С.

Упаковка. По 20 таблеток у блістері, по 1,3 або5 блістерів в картонній коробці.

Категорія відпуску. Без рецепта.

І Н С Т Р У К Ц І Я

для медичного застосування препарату

Лайф 600, Лайф 900

(LAIF®600, LAIF®900)

Склад лікарського засобу:

Лайф 600:

діюча речовина:1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 612 мг сухого екстракту звіробою (5 – 8:1). Екстракційний реагент етиловий спирт 50 % в об’ємному співвідношенні;

допоміжні речовини: лактози моногідрат, магнію стеарат, натрію кроскармелоза, мальтодекстрин,рибофлавін(Е 101),кремнію діоксид колоїдний безводний, титану діоксид

(Е 171), тальк,поли [бутилметакрилат-ко-(2-диметиламиноэтил) метакрилат-ко-метилметакрилат] (1:2:1) (Еудрагіт E 100), макрогол 4000.

Лайф 900:

діюча речовина:1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить 900 мг сухого екстракту звіробою (3 – 6:1). Екстракційний реагент етиловий спирт 80 % в об’ємному співвідношенні;

допоміжні речовини: кремнію діоксид колоїдний безводний,тальк, титану діоксид

(Е 171), натрію гідрокарбонат, натрію крохмальгліколят (тип А), натрію кроскармелоза, магнію стеарат, поли [бутилметакрилат-ко-(2-диметиламиноэтил) метакрилат-ко-метилметакрилат] (1:2:1) (ЕудрагітE 100), макрогол 4000,рибофлавін(Е 101).

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Таблеткижовтого кольору, продовгуватої форми, з лінією розлому.

Назва і місцезнаходження виробника.

«ШТАЙГЕРВАЛЬД Арцнайміттельверк ГмбХ», Німеччина /

«STEIGERWALD Arzneimittelwerk GmbH»,Germany

Хафельштрассе 5,

Д-64295 Дармштадт, Німеччина

Фармакотерапевтична група. Антидепресанти рослинного походження. Код АТСN06AP01.

Фармакологічні властивості.

Антидепресант рослинного походження, який містить спиртовий екстракт з трави звіробою. Стандартизований екстракт трави звіробою, основним діючим компонентом якого є гіперицин, перешкоджає розвитку порушень нейротрансмітерної передачі (гальмує зворотний захват норепінефріну моноамінових нейромедіаторів, дофаміну і серотоніну в пресинаптичних нейронах), здатний пригнічувати активність моноаміноксидази і катехол-0-метилтрансферази.

Завдяки своєму ліпофільному походженню, гіперицини здатні проникати через гематоенцефалітичний бар’єр і чинити сприятливу дію на функціональний стан центральної нервової системи.

Флавоноїди екстракту звіробою, які містяться в квітках звіробою, зв’язуючись з бензодіазепіновими рецепторами, спричиняють заспокійливий ефект. Збільшення рівню норепінефріну, спричинене екстрактом звіробою, покращує аппетит, активність і бодрість.

Стимулює психічне розслаблення, знімає депресивний настрій і відновлює внутрішню енергію, усуває тривогу і напругу, підвищує настрій, фізичну працездатність і нормалізує сон.

Лікарський засіб відноситься до малотоксичних препаратів, не має негативного впливу на організм людини при застосуванні в рекомендованих дозах.

Гіперицин и псевдогіперицин: після перорального застосування разової дози Лайф 600 максимальний рівень гіперицину в плазмі крові (1,6 – 3,1 нг/мл) був зафіксований через 1,8 – 8,1 годин. Через 1,4 – 3,0 години була зафіксирована максимальна концентрація псевдогіперицину (4,4 – 8,5 нг/мл). Період напіввиведення гіперицину становить 5,5 – 23,8 годин. Період напіввиведення псевдогіперицину становить 10,2 – 25,9 годин.

Порівняно з псевдогіперицином поява гіперицину в крові відбувається з деякою затримкою, що, очевидно, зумовлено різницею ліпофільних властивостей.

Гіперфорин: після перорального застосування разової дози Лайф 600 максимальний рівень гіперфорину в плазмі крові (27,8 – 83,5 нг/мл) був зафіксований через 1,5 – 4,4 години. Період напіввиведення гіперфорину становить 6,4 – 19,6 годин.

При щоденному застосуванні разової дози Лайф 600 (1 таблетки, вкритої плівковою оболонкою) протягом двотижневого лікування стабільного стану було досягнуто через 4 дні. Протягом стабільного стану, постійний рівень в плазмі в середньому для гіперицину становив 2,8 нг/мл, для псевдогіперицину 1,5 нг/мл, для гіперфорину 14,8 нг/мл.

Гіперицин и псевдогіперицин: після перорального застосування разової дози Лайф 900 максимальний рівень гіперицину в плазмі крові (1,2 – 3,8 нг/мл) був зафіксований через 1,3 – 7,9 години. Через 0,7 – 2,7 години була зафіксирована максимальна концентрація псевдогіперицину (3,9 – 10,2 нг/мл). Період напіввиведення гіперицину становить 4,8 – 18,7 годин. Період напіввиведення псевдогіперицину становить 8,4 – 17,2 годин.

Гіперфорин: після перорального застосування разової дози Лайф 900 максимальний рівень гіперфорину в плазмі крові (45,5 – 122 нг/мл) був зафіксований через 1,2 – 4,5 години. Період напіввиведення гіперфорину становить 4,5 – 17,5 годин.

Після довготривалого, двотижневого лікування з щоденним прийманням Лайф 900, стабільного стану було досягнуто через 4 дні. Протягом стабільного стану, був зафіксований постійний рівень гіперфорину в плазмі крові.

Показання для застосування.

Депресивні розлади, що супроводжуються такими симптомами, якпригнічений настрій, апатія, відчуття втоми, знесилення, емоційної виснаженості, зниження концентрації та уваги,порушення емоційної рівноваги, неспокій, невпевненість в собі, почуття провини.

Протипоказання.

Одночасне лікування із застосуванням циклоспорину, індинавіру, сиролімусу, такролімусу або інших інгібіторів протеази, що протидіють ВІЛ-інфекції, іринотеканом та іншими цитостатиками, а також з іншими антидепресантами.

Відома надчутливість шкіри до світла, фотосенсибілізація.

Тяжкі депресивні стани.

Підвищена чутливість до компонентів препарату.

Належні заходи безпеки при застосуванні.

Під час прийому Лайф 600 і Лайф 900 пацієнтам слід уникати інтенсивної дії сонячних променів протягом тривалого часу без захисту шкіри та процедур, пов’язаних з ультрафіолетовим випромінюванням (тривалі сонячні ванни, кварц, УФ-лампи, солярій). Це загальне застереження для прийому екстрактів з трави звіробою.

Особливі застереження.

Застосування в період вагітності або годування груддю.

Досвіду застосування екстракту звіробою в період вагітності та годування груддю недостатньо.

Не слід застосовувати препарат в період вагітності та годування груддю.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Не впливає.

Діти.

Дітям препарат не призначають.

Спосіб застосування та дози.

Дорослим приймати по 1 таблетці, вкритій оболонкою, 1 раз на добу (відповідно Лайф 600 або Лайф 900 мг). Таблетки слід приймати не розжовуючи, після сніданку, запиваючи невеликою кількістю рідини.

Дія лікарського засобу поступово посилюється на протязі перших днів, тому Лайф 600 або Лайф 900 слід застосовувати без перерви, на протязі 14 днів.

Тривалість курсу лікування залежить від перебігу захворювання та ефективності терапії, що проводиться, і визначається лікарем індивідуально.

Якщо скарги тривають понад чотири тижні або, якщо стан погіршується, незважаючи на правильне застосування препарату, лікарем слід переглянути визначений раніше діагноз. Тривалість лікування препаратом необмежена.

Передозування.

До цього часу не було повідомлень про симптоми, спричинені передозуванням препаратів, які містять екстракт з трави звіробою. Після прийому великої надмірної дози на шкірі можуть проявлятися фототоксичні явища. Фототоксичні реакції на шкірі слід лікувати симптоматично.

У разі появи будь-яких небажаних явищ необхідно порадитися з лікарем.

Побічні ефекти.

У зв’язку з можливою підвищеною надчутливістю шкіри пацієнта до світла лікарські засоби Лайф 600 і Лайф 900 можуть спричинити, особливо у людей з світлою шкірою, реакції подібні до засмаги на тих ділянках шкіри, які були піддані інтенсивній дії сонячних променів (фотосенсибілізація).

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Одночасне застосування з рядом лікарських засобів може призвести до зменшення ефективності цих препаратів: антикоагулянти кумаринового ряду (фенпрокумон, варфарин), імунодепресанти (циклоспорин, сиролимус, такролимус), дигоксин, індинавір та інші інгібітори протеази, що застосовуються при ВІЛ-терапії; іринотикан та інші цитостатики, амітриптилін, мідазолам, теофілін.

Лікарські засоби, які містять звіробій, можуть сприяти метаболізації препаратів, які руйнуються ферментною системою цитохрому Р 450, що в свою чергу може стати причиною ослабленої і/чи нетривалої дії таких препаратів.

При супутньому застосуванні певних антидепресантів (нефазодон, пароксетин, сертралін) в окремих випадках більш виражено можуть спостерігатися несприятливі реакції (серотонінергетичні ефекти), такі як нудота, блювання, занепокоєння, постійне напруження, збентеженість.

При одночасному прийомі пацієнтками пероральних контрацептивів в окремих випадках спостерігалася міжменструальна кровотеча. Для більшої обачливості слід врахувати можливість зменшення ефективності перорального контрацептиву, хоча відповідної інформації немає.

У разі супутньої терапії із застосуванням препаратів, які впливають на підвищену чутливість шкіри до світла, можливо збільшення чутливості до світла, але до цього часу воно не було описано.

Термін придатності.

Лайф 600,таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 612 мг– 3 роки.

Лайф 900,таблетки, вкриті плівковою оболонкою, по 900 мг– 2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці в недоступному для дітей місці при температурі не вище 25°С.

Упаковка. По 20 таблеток у блістері, по 1,3 або5 блістерів в картонній коробці.

Категорія відпуску. Без рецепта.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ЕТРУЗИЛ

(ETRUZIL®)

Склад:

діюча речовина: летрозол;

1 таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить летрозолу 2,5 мг;

допоміжні речовини:лактоза, моногідрат; целюлоза мікрокристалічна, крохмаль кукурудзяний прежелатинізований, натрію крохмальгліколят (тип А), магнію стеарат, кремнію діоксид колоїдний безводний, гіпромелоза, тальк, макрогол 8000, титану діоксид (171), заліза оксид жовтий (172).

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковою оболонкою.

Фармакотерапевтична група.Антагоністи гормонів та аналогічні засоби. Інгібітори ферментів. Код АТС L02B G04.

Клінічні характеристики.

Показання.

Ад’ювантна терапія гормонопозитивного раку молочної залози на ранніх стадіях у жінок у постменопаузальний період.

Розширена ад’ювантна терапія раку молочної залози на ранніх стадіях у жінок у постменопаузальний період, яким була проведена стандартна ад’ювантна терапія тамоксифеном.

Терапія першого ступеня у жінок, хворих на гормонозалежний поширенийрак молочної залози у постменопаузі.

Лікування поширених форм раку молочної залози у жінок у постменопаузі (природна або викликана штучно), які отримували попередню терапію антиестрогенами.

Неоад’ювантна терапія у жінок у постменопаузі з локалізованим гормонопозитивним раком молочної залози, яка надає можливість дляподальшого хірургічного лікування цих жінок, яким до проведення терапії хірургічне лікування не було показано. Подальша терапія після хірургічного лікування повинна відповідати прийнятому стандарту для післяопераційного періоду.

Протипоказання.

Гіперчутливість до летрозолу або до будь-яких допоміжних речовин препарату. Ендокринний статус пременопаузи, вагітність, період годування груддю. Тяжка печінкова недостатність. Передопераційне застосування препарату, якщо статус рецепторів негативний або невідомий.

Спосіб застосування та дози.

Дорослі і пацієнтки літнього віку. Рекомендована доза летрозолу становить 2,5 мг один раз на добу. Для пацієнток літнього віку корекціядози не потрібна.

При ад’ювантній терапії рекомендується застосовувати препарат протягом 5 років або до рецидиву пухлини, є клінічний досвід ад’ювантної терапії протягом 2 років (в середньому тривалість застосування препарату становила 25 місяців).

Є клінічний досвід розширеної ад’ювантної терапії протягом 4 років (середній період лікування).

У хворих з поширеним захворюванням та метастазами лікування летрозолом продовжують до появи чітких ознак прогресування пухлини.

Пацієнтки з порушенням функції печінки і/або нирок.

Пацієнткам з нирковою недостатністю і кліренсом креатиніну ? 10 мл/хв корекція дози не потрібна. Немає достатніх даних щодо лікування пацієнток з нирковою недостатністю при кліренсі креатиніну < 10 мл/хв та пацієнток з тяжкою печінковою недостатністю.

Побічні реакції.

Побічні реакції класифікувалися за частотою виникнення: дуже поширені (? 1/10),

поширені (? 1/100, < 1/10), непоширені (? 1/1,000, < 1/100), рідко поширені (? 1/10,000,

< 1/1,000), дуже рідко поширені (< 1/10,000).

Інфекції:непоширені – інфекції сечовидільної системи.

Новоутворення доброякісні, злоякісні та неуточнені:непоширені –біль.

З боку кровоносної та лімфатичної систем:непоширені –лейкопенія, тромбоцитопенія.

Метаболічні порушення:поширені – анорексія, підвищення апетиту, гіперхолестеринемія;

непоширені – набряки.

Психічні порушення:поширені – депресія; непоширені – неспокій (нервове напруження), дратівливість.

З боку нервової системи:поширені– головний біль, запаморочення; непоширені – сонливість, безсоння, погіршення пам’яті, дисентезія (парестезія та гіпостезія), порушення смакових відчуттів, цереброваскулярні порушення.

З боку органа зору:непоширені –катаракта, подразнення слизової оболонкиока, помутніння зору, тромбоз сітківки, відшарування сітківки.

З боку серцево-судинної системи:непоширені – посиленесерцебиття, тахікардія,артеріальна гіпертензія, тромбофлебіт (поверхневих та глибоких судин); рідко поширені –легенева емболія, артеріальний тромбоз, інфаркт, стенокардія, серцева недостатність.

З бокудихальноїсистеми:рідко поширені – диспное, кашель, інтерстиціальні захворювання легень.

З боку шлунково-кишкового тракту:поширені нудота, блювання, диспепсія, запор, діарея; непоширені –біль у животі, стоматит, сухість у роті, збільшення рівня печінкових ферментів; дуже рідко поширені – гепатит.

З боку шкіри та підшкірних тканин: дуже часто – підвищена пітливість; часто –облисіння, висипання (у тому числіеритематозні, плямисто-папульозні, псоріазоподібні та везикулярні); непоширені –свербіж, сухість шкіри, кропив’янка; дуже рідко поширені – ангіоедема, анафілактичні реакції, токсичний епідермальний некроліз, мультиформна еритема.

З боку скелетно-м’язової системи:дуже поширені: артралгія; поширені – міалгія, біль у кістках, остеопороз, переломи кісток; непоширені –артрит.

З боку сечовидільної системи: непоширені збільшення частоти сечовипускання.

З боку репродуктивної системи:непоширені – вагінальні кровотечі, виділення, вагінальна сухість, біль у молочних залозах.

Загальні порушення:дуже поширені – припливи крові, стомлюваність; поширені – нездужання,периферичний набряк; непоширені – підвищення температури, сухість слизових оболонок, спрага.

Лабораторні дослідження:поширені збільшення маси тіла; непоширені –зменшення маси тіла.

Передозування.Були зафіксовані деякі випадки передозування. Специфічний антидот для лікування передозуванняне відомий. У випадку передозування терапія повинна бути симптоматичною та підтримуючою.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Протипоказано застосовувати препарат у період вагітності та годування груддю.

Діти.Не застосовують у педіатричній практиці.

Особливості застосування.

У пацієнток до початку лікування слід визначити рівні ЛГ, ФСГ та/або естрадіолу для чіткого встановлення статусу менопаузи.

При порушенні функції нирок.

Немає даних щодо застосування препарату пацієнтами з кліренсом креатиніну<<span lang=UK style=’mso-ansi-language:UK’> 10 мл/хв. Перед призначенням летрозолуслід зважити співвідношення потенційного ризику і очікуваного ефекту лікування.

При порушенні функції печінки.

У пацієнтів з тяжкою печінковою недостатністю період напіввиведення летрозолу приблизно в 2-3 рази довший, ніж у здорової людини. Хворим із порушенням функції печінки слід застосовувати летрозол з особливою обережністю після оцінки співвідношення потенційного ризику і очікуваної користі.

Вплив на кістки.

Летрозол є сильним засобом, який знижує рівень естрогенів. При ад’ювантній та розширеній ад’ювантній терапії середній період спостереження відповідно 30 та 49 місяців є недостатнім для повної оцінки ризику переломів при довготривалому застосуванні летрозолу. Жінкам з остеопорозом та/або переломами кісток в анамнезі або з підвищеним ризиком остеопорозу необхідно оцінити мінеральну щільність кісток шляхом кісткової денситометрії до початку ад’ювантної або довготривалої ад’ювантної терапії. Слід спостерігати за розвитком остеопорозу протягом лікування та після застосування летрозолу. За необхідності слід призначити лікування або профілактику остеопорозу під пильним медичним контролем.

Препарат Етрузил містить лактозу, тому пацієнтам зі спадковою непереносимістю галактози,дефіцитом ферменту лактази або порушенням засвоєння глюкози і галактози не слід приймати цей препарат.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Летрозол може спричинити відчуття втоми, запаморочення, сонливість, порушення зору, тому при виникненні цих симптомів слід відмовитися від керування автомобілем та роботи зі складними механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

При одночасному застосуванні летрозолу з циметидином і варфарином клінічно значущої взаємодії не спостерігається.

Клінічно значущої взаємодії летрозолу з іншими препаратами, які часто застосовуються, відзначено не було (наприклад, бензодіазепін, барбітурати, НПЗП, такі як диклофенак натрію, ібупрофен, парацетамол, фуросемід, омепразол).

Клінічного досвіду щодо застосування летрозолу у комбінації з іншими протипухлинними засобами дотепер немає.

Летрозол пригнічує активність ізоферментів цитохрому Р450 2А6 і помірно пригнічує 2С19. ІзоферментиCYP2A6 таCYP2A4 не відіграють істотної ролі в метаболізмі препарату. Тому слід дотримуватись обережності при сумісному застосуванні летрозолу і препаратів, які метаболізуються переважно за участі вищезазначених ізоферментів, що мають вузький терапевтичний індекс.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка. Летрозол – високоспецифічний інгібітор активності ароматази.

У тих випадках, коли ріст пухлинної тканини залежить від наявності естрогенів, усунення опосередкованого ними стимулюючого впливу є передумовою пригнічення росту пухлини. У жінок у постменопаузі естрогени утворюються переважно за участі ферменту ароматази, який перетворює андрогени, що синтезуються у надниркових залозах (у першу чергу, андростендіон і тестостерон), в естрон та естрадіол. Тому за допомогою специфічної інгібіції ферменту ароматази можна досягти пригнічення біосинтезу естрогенів у периферичних тканинах і в пухлинній тканині.

Летрозол пригнічує ароматазу шляхом конкурентного зв’язування з небілковою частиною гемоглобіну ароматазицитохрому P450, що призводить до зниження біосинтезу естрогенів у всіх тканинах.

У здорових жінок у постменопаузі одноразова доза летрозолу, яка становить 0,1, 0,5 і 2,5 мг, знижує рівень естрону та естрадіолу в сироватці крові (порівняно з початковим рівнем) на

75 – 78% і на 78% відповідно. Максимальне зниження досягається через 48 – 78 годин.

У жінок із поширеною формою раку молочної залози в постменопаузі щоденне застосування летрозолу в дозі від 0,1 до 5 мг призводить до зниження рівнів естрадіолу, естрону та естрону сульфату в плазмі крові на 75 – 95% від початкового рівня. При застосуванні препарату в дозі 0,5 мг і більше у багатьох випадках концентрації естрону та естрону сульфату виявляються нижче межі чутливості методу, що використовується для визначення гормонів. Це вказує на те, що за допомогою даних доз препарату досягається більш виражене пригнічення синтезу естрогенів, якепідтримується протягом всього періоду лікування у цих пацієнток.

Порушення синтезу стероїдних гормонів у надниркових залозах не виявлено. У пацієнток у постменопаузі, яким проводили терапію летрозолом у добовій дозі 0,1 – 5 мг, клінічно значущих змін концентрацій у плазмі крові кортизолу, альдостерону, 11-деоксикортизолу,

17-гідроксипрогестерону, АКТГ, а також активності реніну не було виявлено. Проведення тесту стимуляції з АКТГ через 6 і 12 тижнів терапії летрозолом у добовій дозі 0,1; 0,25; 0,5; 1; 2,5 і 5 мг не виявило будь-якого помітного зменшення синтезу альдостерону абокортизолу. Таким чином, немає необхідності призначати глюкокортикоїди та мінералокортикоїди.

У здорових жінок у постменопаузі після одноразового застосування летрозолу в дозах 0,1, 0,5 і 2,5 мг змін концентрації андрогенів (андростендіону та тестостерону) в плазмі крові не виявлено. У пацієнток у постменопаузі, які отримували летрозол у добовій дозі від 0,1 до

5 мг, змін рівня андростендіону в плазмі крові також не відмічено. Все це вказує на те, що блокада біосинтезу естрогенів не призводить до накопичення андрогенів, які є попередниками естрогенів. У пацієнток, які отримували летрозол, не було відзначено змін концентрацій лютеїнізуючого та фолікулостимулюючого гормонів у плазмі крові, а також не було відзначено змін функцій щитовидноїзалози, яку оцінювали за рівнями тиреотропного гормону, T4 і T3.

Фармакокінетика.Летрозол швидко і повністю всмоктується зі шлунково-кишкового тракту (середня величина біодоступності становить 99,9%). Їжа незначною мірою знижує швидкість абсорбції (середнє значення часу досягнення максимальної концентрації летрозолу в крові (tmax) становить 1 годину при прийомі натщесерце і 2 години – при прийомі з їжею; середнє значення максимальної концентрації летрозолу в крові (Сmax) становить 129 ± 20,3 нмоль/л при прийомі натщесерце і 98,7 ± 18,6 нмоль/л – при прийомі з їжею), однак ступінь всмоктування летрозолу (при оцінці за площею під кривою “концентрація-час”(AUC)) не змінюється. Незначні зміни швидкості всмоктування розцінюються як такі, що не мають клінічного значення, тому летрозол можна приймати незалежно від вживання їжі.

Зв’язування летрозолу з білками плазми крові становить приблизно 60% (переважно з альбуміном – 55%). Концентрація летрозолу в еритроцитах становить близько 80% від його рівня в плазмі крові. Після застосування 2,5 мг 14С-міченого летрозолу приблизно 82% радіоактивності в плазмі крові припадало на частку незміненої активної речовини. Тому системний вплив метаболітів летрозолу незначний. Летрозол швидко і повністюрозподіляється в тканинах. Уявний об’єм розподілу в період рівноважного стану досягає близько 1,87 ± 0,47 л/кг.

Летрозол значною мірою зазнає метаболізму з утворенням фармакологічно неактивної карбінолової сполуки. Метаболічний кліренс летрозолу становить 2,1 л/год, що менше за величину печінкового кровотоку (близько 90 л/год). Було виявлено, що перетворення летрозолу в його метаболіт здійснюється під впливом ізоферментів 3А4 і 2А6 цитохрому Р450. Утворення невеликої кількості інших, поки що не ідентифікованих метаболітів, а також виведення незміненого препарату із сечею і калом відіграють лише незначну роль у загальній елімінації летрозолу. Протягом 2 тижнів після введення здоровим добровольцям у постменопаузі 2,5 мг 14С-міченого летрозолу в сечі було виявлено 88,2 ± 7,6% радіоактивності, а в калі – 3,8 ± 0,9%. Принаймні 75% радіоактивності, яка виявляється в сечі за період до 216 годин (84,7 ± 7,8% від величини дози летрозолу), припадало на глюкуронідні кон’югати карбінолового метаболіту, близько 9% – на два інші неідентифіковані метаболіти і 6% – на незмінений летрозол.

Уявний кінцевий період напіввиведення з плазми крові становить близько 2 діб. Після щоденного прийому 2,5 мг препарату рівноважна концентрація летрозолу досягається протягом 2 – 6 тижнів, при цьому вона приблизно у 7 разів вища, ніж після одноразового прийому тієї ж дози. Водночас значення рівноважної концентрації у 1,5 – 2 рази перевищує те значення рівноважної концентрації, яке можна було б завбачити на основі розрахунків, виходячи з величин, зареєстрованих після прийому одноразової дози препарату. Це вказує на те, що при щоденному застосуванні летрозолу в дозі 2,5 мг його фармакокінетика має злегка нелінійний характер. Оскільки рівноважна концентрація летрозолу підтримується під час лікування протягом тривалого часу, можна зробити висновок про те, що накопичення летрозолу не відбувається.

Фармакокінетика в окремих групах пацієнтів. У осібіз різним станом функції нирок

(24-годинний кліренс креатиніну варіював від 9 до 116 мл/хв) відзначалося, що після одноразового прийому летрозолу в дозі 2,5 мг його фармакокінетика не змінюється.

У осіб з помірно вираженим порушенням функції печінки середні величиниAUC були на

37 % вищі, ніж у здорових добровольців, але залишалися в межах того діапазону значень, які спостерігалися в осіб без порушень функції печінки.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:жовті, круглі, двоопуклі таблетки, вкриті плівковою оболонкою, з гравіруванням «L9OO» з одного боку та номером «2,5» – з іншого.

Термін придатності.2 роки.

Умови зберігання. Зберігати при температурі не вище 25 °С у недоступному для дітей місці.

Упаковка.По 10 таблеток, вкритих плівковою оболонкою, у блістері; по 3 або 9 блістеріву картонній коробці.

Категорія відпуску.За рецептом.

Виробник.ВАТ Фармацевтичний завод ЕГІС.

Місцезнаходження.

EGIS Pharmaceuticals PLC, 1106 Budapest, Kereszturi ut 30-38, Hungary.

ВАТ Фармацевтичний завод ЕГІС, 1106 м. Будапешт, вул. Керестурі, 30-38, Угорщина.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

Еголанза

(EGOLANZA)

Склад:

діюча речовина:1 таблетка, вкрита оболонкою, містить 5 мг або 7,5 мг, або 10 мг, або 15 мг, або 20 мг оланзапіну (що еквівалентно 7,03 мг, 10,55 мг, 14,06 мг, 21,09 мг або 28,12 мг оланзапіну дигідрохлориду тригідрату відповідно);

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, гідроксипропілцелюлоза, кросповідон, магнію стеарат, гіпромелоза, хіноліновий жовтий

(Е 104), титану діоксин (Е 171), макрогол 400.

Лікарська форма.Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група.Антипсихотичні засоби. Код АТС N05A H03.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування шизофренії.

Підтримуюче лікування пацієнтів, які виявили позитивну реакцію на початкове лікування оланзапіном.

Лікування маніакальних нападіввід помірних до тяжких.

У пацієнтів, у яких маніакальні напади піддавалися лікуванню оланзапіном, оланзапін показаний для запобігання рецидивам у пацієнтів з біполярними розладами.


<![if !supportLineBreakNewLine]>
<![endif]>

Протипоказання.

Підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якого компонента препарату. Пацієнти з відомим ризиком закритокутової глаукоми.

Спосіб застосування та дози.

Шизофренія: рекомендована початкова доза оланзапіну становить 10 мг на добу.

Маніакальні напади: рекомендована початкова доза оланзапіну для дорослих при монотерапії становить 15 мг на добу або 10 мг на добу у складі комбінованої терапії.

Запобігання рецидивам при біполярних розладах: для пацієнтів у стадії ремісії рекомендована початкова доза оланзапіну становить 10 мг/добу. Пацієнтам, які отримували оланзапін для лікування маніакальних нападів, рекомендується продовжувати лікування тими ж дозами для запобігання рецидивам.

Для пацієнтів, у яких з’явилися нові маніакальні, депресивні або змішані напади, лікування оланзапіном необхідно продовжувати (у разі необхідності дозу можна коригувати), за клінічними показаннями додатково призначається симптоматична терапія для лікування розладів настрою. Під час лікування шизофренії, маніакальних нападів і для запобігання рецидивам біполярних розладів денна доза згодом може змінюватися на основі індивідуального клінічного стану у межах 5-20 мг/день.

Підвищення дози вище рекомендованої початкової дози рекомендується лише після відповідного клінічного обстеження і має проводитися з інтервалами не менше 24 годин.

Оланазапін можна приймати незалежно від прийому їжі, оскільки вживання їжі не впливає на абсорбцію препарату. При припиненні лікування оланзапіном необхідне поступове зниження дози.

Пацієнти літнього віку.

Менша початкова доза (5 мг/добу) зазвичай не призначається, але питання про її зниження може бути розглянуто стосовно пацієнтів літнього віку або при наявності інших клінічних факторів.

Ниркова і/або печінкова недостатність.

Нижчу початкову дозу (5 мг) можна також призначати пацієнтам з нирковою або печінковою недостатністю. При печінковій недостатності середньої тяжкості (цироз печінки, клас А або В, за класифікацією Чайлд-П’ю) початкова доза має становити 5 мг і підвищення її слід здійснювати з обережністю.

Стать.

Початкова доза і діапазон доз зазвичай не залежать від статі пацієнта.

Особи, які курять.

Початкова доза і діапазон доз зазвичай не відрізняються в осіб, які курять і які не мають звички курити.

Якщо присутній більш ніж один фактор, який може уповільнювати метаболізм оланзапіну (жіноча стать, літній вік, відсутність звички курити) можна призначати меншу початкову дозу препарату. Підвищення дози, якщо це показано, для таких пацієнтів слід здійснювати з обережністю.

Побічні реакції.

При застосуванні оланзапіну найчастіше (в 1 % пацієнтів) повідомлялося про такі побічні реакції: сонливість, збільшення маси тіла, еозинофілія, підвищення рівня пролактину, холестерину, глюкози та тригліцеридів, глюкозурія, підвищення апетиту, запаморочення, акатизія, паркінсонізм, дискінезія, ортостатична гіпотензія, антихолінергічні ефекти, транзиторне і безсимптомне підвищення рівня печінкових трансаміназ, висипи, астенія, стомленість, набряки.

Побічні реакції класифікуються за частотою виникнення: дуже поширені (? 1/10), поширені (? 1/100, < 1/10), непоширені (? 1/1,000, < 1/100), рідко поширені (? 1/10,000, < 1/1,000), дуже рідко поширені (< 1/10,000).

З боку серцевої системи:непоширені – брадикардія, подовження інтервалу QT; дуже рідко поширені – шлуночкова тахікардія/фібриляція, тріпотіння/мерехтіння шлуночків, серцевий напад, раптова смерть.

З боку судинної системи:поширеніортостатична гіпотензія;дуже рідко поширенітромбоемболія (включаючи легеневу емболію та тромбоз глибоких вен).

З боку кровоносної та лімфатичної систем:поширені – еозинофілія;непоширені –лейкопенія, нейтропенія; рідко поширені – тромбоцитопенія.

З боку нервової системи:дужепоширені – сонливість; поширені – запаморочення, акатизія, паркінсонізм, дискінезія; дуже рідко поширені – епілептичні напади, які були в анамнезі або були виявлені фактори ризику, нейролептичний злоякісний синдром, дистонія (включаючи рух очного яблука), пізня дискінезія, синдром відміни.

З боку шлунково-кишкового тракту:поширені – легкі, транзиторні антихолінергічні ефекти, включаючи запор та сухість у роті; дуже рідко поширені – панкреатит.

З боку гепатобіліарної системи:поширені – тимчасові безсимптомні підвищення трансаміназ печінки (ALT,AST), особливо на початку лікування; дуже рідко поширені – гепатити (включаючи гепатоцелюлярне, холестатичне або змішане ушкодження печінки).
З боку сечовидільної системи: дуже рідко поширені нетримання сечі.

З боку шкіри та підшкірних тканин: поширені – висипання; непоширені – реакція фоточутливості, облисіння.

З боку скелетно-м’язової системи:дуже рідко поширені – рабдоміоліз.

Метаболічні порушення:дуже поширені збільшення маси тіла; поширені – підвищення рівня холестерину, глюкози, тригліцеридів, глюкозурія, підвищення апетиту; дуже рідко поширені – розвиток або загострення діабету, рідко пов’язаного з кетоацидозом або комою, включаючи деякі фатальні випадки, гіпотермія.

Загальні порушення:поширені – астенія, стомлюваність, набряк.

З боку імунної системи:дуже рідко поширені – алергічна реакція.

З боку репродуктивної системи:дуже рідко поширені –приапізм.

Лабораторні дослідження:дуже поширені – підвищення рівня пролактину у плазмі крові; непоширені – підвищення креатинфосфокінази, загального білірубіну; дуже рідко поширені – підвищення лужної фосфатази.

Тривале застосування препарату (до 48 тижнів)

Співвідношення пацієнтів, у яких розвивалися побічні, клінічно значущі реакції (збільшення маси тіла, підвищення рівня глюкози, загального холестерину або тригліцеридів) поступово збільшувалося. У дорослих пацієнтів, які завершили 9-12-місячний курс лікування, рівень глюкози в крові через 4-6 місяців поступово зменшився.

Передозування.

Ознаки і симптоми.

Частими симптомами передозування (>10% випадків) є тахікардія, тривожність/агресивність, дизартрія, різні екстрапірамідальні симптоми, а також зниження рівня свідомості від седації до коми.

Інші тяжкі наслідки передозування включають делірій, конвульсії, кому, можливий злоякісний нейролептичний синдром, пригнічення дихання, аспірацію, артеріальну гіпер- чи гіпотензію, аритмії серця (< 2 % випадків при передозуванні) та зупинку серця і дихання. Повідомлялося про летальні випадки при гострому передозуванні препарату навіть у такій низькій дозі як 450 мг, але повідомлялося також і про виживання після гострого передозування після прийому 1,5 г оланзапіну.

Лікування.

Специфічного антидоту оланзапіну не існує.Не рекомендуються препарати, що спричиняють блювання. Рекомендовано стандартні процедури при передозуванні (наприклад, промивання шлунка, прийом активованого вугілля). Було показано, що супутній прийом активованого вугілля зменшує біодоступність оланзапіну при пероральному прийомі на 50-60 %.

Симптоматичне лікування та контроль функцій життєво важливих органів слід здійснювати згідно з клінічною картиною, включаючи лікування артеріальної гіпотензії і серцевої недостатності та підтримку дихання. Не слід застосовувати епінефрин, допамін та інші симпатоміметики з дією, характерною для ?-агоністів, оскільки ?-стимуляція може ускладнити артеріальну гіпотензію. Необхідним є моніторинг серцево-судинної системи для виявлення можливої аритмії. Ретельний медичний нагляд і моніторинг мають тривати до одужання пацієнта.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Пацієнтки мають повідомляти своєму лікарю про вагітність або бажання завагітніти під час лікування оланзапіном. Однак через обмежений досвід застосування препарату у людини оланзапін можна призначати вагітним жінкам лише у випадку, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода.

Існує інформація про поодинокі випадки, коли у новонароджених, матері яких приймали оланзапін протягом ІІІ триместру вагітності, спостерігались тремор, артеріальна гіпертензія, летаргія та сонливість.

Матерям у період лікування препаратом слід утримуватися від годування груддю.

Діти.

Оланзапін не рекомендується застосовувати дітям через недостатню кількість даних щодо безпеки і ефективності оланзапіну у цій віковій категорії.

Особливості застосування.

Під час лікування антипсихотичними засобами поліпшення клінічних симптомів пацієнта може зайняти від декількох днів до декількох тижнів. Протягом цього періоду пацієнтам необхідно перебувати під пильним наглядом.

Психози і/або порушення поведінки, пов’язані з деменцією, у пацієнтів літнього віку

Оланзапін не схвалений для лікування психозів і/або порушень поведінки, пов’язаних із деменцією, і не рекомендується для застосування цій категорії пацієнтів через збільшення летальних випадків і ризику появи цереброваскулярних розладів.

Хвороба Паркінсона

Застосування оланзапіну для лікування психозів, індукованих агоністами допаміну, у пацієнтів з хворобою Паркінсона, не рекомендується. Тому що при лікуванні оланзапіном набагато частіше повідомлялося про прогресування симптомів Паркінсона і галюцинації.

Нейролептичний злоякісний синдром (НЗС)

НЗС є потенційно небезпечним для життя симптомом, пов’язаним із застосуванням антипсихотичних препаратів, включаючи оланзапін. Клінічними проявами НЗС є гіперпірексія, м’язова ригідність, втрата свідомості та симптоми серцевої нестабільності (нерегулярний пульс або артеріальний тиск, тахікардія, підвищене потовиділення та серцева аритмія). Додаткові ознаки можуть включати підвищений рівень креатинінфосфокінази, міоглобінурію (рабдоміоліз) та гостру ниркову недостатність. Якщо у пацієнта розвиваються ознаки і симптоми, що нагадують НЗМ, або має місце пропасниця нез’ясованої етіології без будь-яких клінічних проявів, застосування будь-яких антипсихотичних засобів, включаючи оланзапін, слід припинити.

Гіперглікемія і цукровий діабет

Повідомлялося про поодинокі випадки гіперглікемії і/або розвитку або загострення цукрового діабету, які іноді супроводжувалися кетоацидозом або комою, включаючи кілька летальних випадків.У деяких випадках спостерігалося попереднє збільшення маси тіла, що може бути сприятливим для цього чинником.Рекомендовано проводити відповідний клінічний моніторинг у пацієнтів з цукровим діабетом та пацієнтів із факторами ризику розвитку діабету, зокрема регулярний контроль глюкози в крові.

Зміни рівня ліпідів

У пацієнтів, які лікувалися оланзапіном, спостерігалися небажані зміни рівня ліпідів. Ці зміни слід відповідно лікувати, зокрема у пацієнтів з дизліпідемією та у пацієнтів, у яких присутні фактори ризику розвитку порушень ліпідного обміну.

Антихолінергічна активність

Незважаючи на антихолінергічну активність оланзапінуin vitro, виявлено низьку частоту антихолінергічних явищ. Однак через обмеження клінічного досвіду щодо застосування оланзапіну у пацієнтів із супутніми захворюваннями слід бути обережними, призначаючи препарат пацієнтам з гіпертрофією простати, паралітичною кишковою непрохідністю або подібними станами.

Показники печінкової функції

При застосуванні оланзапіну часто спостерігалося транзиторне асимптоматичне підвищення рівня печінкових трансаміназ АЛТ та АСТ, особливо на початку лікування.

Пацієнтам з підвищеним рівнем АЛТ та/чи АСТ, ознаками та симптомами порушення функції печінки, з раніше існуючими симптомами порушення функції печінки, а також пацієнтам, які приймають потенційно гепатотоксичні препарати, цей препарат призначають з обережністю. Якщо у процесі лікування підвищується рівень АЛТ чи/та АСТ, необхідно спостерігати за пацієнтом і, можливо, зменшити дозу препарату. При виявленні гепатиту (включаючи гепатоцелюлярне, холестатичне чи змішане ураження печінки), лікування оланзапіном необхідно припинити.

Нейтропенія. Пацієнтам з низьким рівнем лейкоцитів і/або нейтрофілів з будь-якої причини, пацієнтам, які приймають препарати, що можуть спричинити нейтропенію, при медикаментозному пригніченні/токсичному ураженні кісткового мозку, пацієнтам з пригніченням кісткового мозку, спричиненим супутнім захворюванням, радіо- чи хіміотерапією, пацієнтам з гіпереозинофілією або мієлопроліферативним захворюванням оланзапін призначають з обережністю. При сумісному застосуванні оланзапіну та валпроату нейтропенія розвивається досить часто.

Припинення лікування

При раптовому припиненні прийому оланзапіну дуже рідко (<0,01 %) повідомлялося про гострі симптоми, такі як підвищена пітливість, безсоння, тремор, тривожність, нудота або блювання. <o:p>

QT-інтервал

Оланзапін слід призначати з обережністю у комбінації з препаратами, які можуть викликати подовження інтервалу QTс, особливо пацієнтам літнього віку, пацієнтам з уродженим синдромом подовження інтервалу QT, застійною серцевою недостатністю, гіпертрофією серця, гіпокаліємією, гіпомагніємією або подовженням інтервалу QT у сімейному анамнезі. Тому слід уникати сумісного застосування інших нейролептиків або лікарських засобів, які спричиняють подовження інтервалу QT, або гіпокаліємію.

Тромбоемболія

Під час лікування оланзапіном випадки тромбоемболії траплялися дуже рідко (< 0,01 %). Причинний зв’язок між частотою виникнення тромбоемболії та лікуванням оланзапіном не встановлено. Однак, оскільки у пацієнтів із шизофренією часто присутні набуті фактори ризику венозної тромбоемболії, необхідно враховувати усі можливі фактори ризику, наприклад, іммобілізацію пацієнта, та вжити запобіжних заходів.

Вплив на ЦНС

Враховуючи первинний вплив оланзапіну на центральну нервову систему (ЦНС), слід бути обережними при комбінуванні цього препарату з іншими лікарськими засобами, які впливають на ЦНС, та алкоголем. Оскільки оланзапін діє як антагоніст допаміну in vitro, він може послаблювати дію прямих чи непрямих агоністів допаміну.

Епілептичні напади

Оланзапін слід призначати з обережністю пацієнтам із зазначенням епілептичних нападів в анамнезі, або при наявності факторів, які можуть знижувати судомний поріг. При лікуванні оланзапіном епілептичні напади виникають рідко. У більшості цих випадків напади або мали місце до початку лікування, або ризик їх виникнення був підвищений.

Пізня дискінезія

Ризик пізньої дискінезії при довготривалому лікуванні препаратом зростає, тому, якщо під час прийому оланзапіну виникають ознаки або симптоми пізньої дискінезії, рекомендується зменшити дозу препарату або відмінити його.

Постуральна гіпотензія

Як і при лікуванні іншими нейролептиками, під час прийому оланзапіну пацієнтам віком понад 65 років рекомендується періодичне вимірювання артеріального тиску.

Лактоза

Таблетки Еголанзи містять лактозу. Пацієнтам з рідкою спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактози Лаппа або мальабсорбцією глюкози/галактози не слід застосовувати цей препарат.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Оскільки оланзапін може спричинити такі побічні реакції як сонливість і запаморочення, пацієнтам слід утримуватися від керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Потенційна взаємодія, яка може впливати на властивості оланзапіну

Оскільки оланзапін метаболізується CYP1A2, речовини, які стимулюють чи пригнічують цей ізофермент, можуть впливати на фармакокінетичні властивості оланзапіну.

Стимуляція CYP1A2

Метаболізм оланзапіну може стимулюватись курінням та карбамазепіном, що може призвести до зниження концентрації оланзапіну. Спостерігалось легке або помірне збільшення кліренсу оланзапіну. Клінічні наслідки захворювання, ймовірно, будуть обмежені, але рекомендується контроль за клінічними показниками та, при необхідності, підвищення дози оланзапіну.

Пригнічення CYP1A2

Флувоксамін, специфічний інгібітор CYP1A2, значно уповільнює метаболізм оланзапіну. Середнє збільшення Сmax оланзапіну після прийому флувоксаміну становило 54 % у жінок, які не курили, та 77 % у чоловіків, які мали звичку курити. Середнє збільшення AUC оланзапіну становило 52 % та 108 % відповідно. Пацієнтам, які застосовують флувоксамін або будь-які інші інгібітори CYP1A2, наприклад, ципрофлоксацин, рекомендується призначати нижчу початкову дозу. Зниження дози оланзапіну рекомендується у разі, якщо лікування інгібітором CYP1A2 уже розпочато.

Зниження біодоступності

Активоване вугілля знижує біодоступність перорально прийнятого оланзапіну на 50- 60 %. Тому його слід приймати принаймні за 2 години до або через 2 години після застосування оланзапіну.

Флуоксетин (інгібітор CYP2D6), разові дози антацидів (алюміній, магній) або циметидин майже не впливають на фармакокінетичні параметри оланзапіну.

Можливий вплив оланзапіну на ефективність інших лікарських засобів

Оланзапін може пригнічувати дію прямих і непрямих агоністів допаміну.

In vitro оланзапін не пригнічує основні ізоферменти CYP450 (наприклад, 1А2, 2D6, 2C9, 2C19, 3A4). Згідно з результатами досліджень in vivo, відсутні взаємодія та уповільнення метаболізму таких активних речовин як трициклічні антидепресанти (які представляють в основному шлях CYP2D6), варфарин (CYP2C9), теофілін (CYP1А2) або діазепам (CYР3А4 та 2С19).

Відсутня також взаємодія при сумісному застосуванні оланзапіну з літієм чи біперидином.

Терапевтичний контроль рівня вальпроату у плазмі виявив відсутність необхідності регулювання дози цього препарату після введення у схему лікування оланзапіну.

Лікарські засоби, що діють на ЦНС

При застосуванні оланзапіну слід бути обережними пацієнтам, які вживають алкоголь або приймають препарати, що можуть пригнічувати ЦНС.

Сумісне застосування оланзапіну з протипаркінсонічними лікарськими засобами у пацієнтів із хворобою Паркінсона і деменцією не рекомендується.

Інтервал QTc

Слід бути обережними при сумісному застосуванні оланзапіну з лікарськими засобами, які збільшують інтервал QTc (амітриптилін, хлорпромазин, дроперидол, тіоридазин, пімозид, хінідин, прокаїнамід, соталол, ефедрин, адреналін, тербуталін, еритроміцин, триметоприм/сульфаметоксазол, кетоконазол, флуконазол тощо), порушують електролітний баланс або пригнічують печінковий метаболізм оланзапіну.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Оланзапін є антипсихотичним лікарським засобом з широким спектром фармакологічної дії, зумовленим впливом на різні рецептори. Виявлена спорідненість оланазпіну з деякими рецепторами (Ki; <100 </span>nM) – серотоніну 5НТ2А/2С, 5-НТ3, 5-НТ6; допаміну D1,D2,D3,D4,D5; холінергічними мускариновими рецепторамиm1-m5;?-1-адренергічним рецептором та гістаміновим рецептором Н1. Оланзапін селективно зменшує збудливість мезолімбічних (А10) допамінергічних нейронів, виявляючи при цьому незначний вплив на стріарні (А9) шляхи, пов’язані з моторною функцією. Оланзапін послаблює зумовлену реакцію уникнення, що свідчить про його нейролептичні властивості, у дозах, нижчих за ті, що спричиняють каталепсію, – побічний ефект, пов’язаний з порушенням рухомості. На відміну від інших антипсихотичних засобів, оланзапін посилює відповідь при проведенні «анксіолітичного» тесту.

Фармакокінетика.

Оланзапін добре всмоктується після перорального прийому, максимальна концентрація його у плазмі крові досягається через 5-8 годин. Прийом їжі не впливає на всмоктування оланзапіну. Абсолютна біодоступність після перорального застосування відносно внутрішньовенного застосування не була встановлена.

Оланзапін метаболізується у печінці шляхом кон’югації та окиснення.Основним циркулюючим метаболітом є 10-N-глюкуронід, який не проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр. Цитохроми P450-CYP1A2 і P450-CYP2D6 сприяють утворенню метаболітів N-дезметилу і 2-гідроксиметилу; у дослідженнях на тваринах обидва метаболіти виявляли значно меншу фармакологічну активність in vivo, ніж оланзапін. Переважаюча фармакологічна активність зумовлена первинним оланзапіном. Після перорального застосування середній період напіввиведення оланзапіну у здорових пацієнтів варіює залежно від статі та віку хворого.

У здорових осіб літнього віку (65 років і старше) порівняно з молодшими особами, середній період напіввиведення був подовжений (51,8 порівняно з 33,8 години), а кліренс препарату зменшений (17,5 порівняно з 18,2 л за годину). Варіабельність фармакокінетичних параметрів, яка спостерігалася у літніх пацієнтів, знаходилася у межах діапазону, визначеного для молодших осіб. У 44 хворих нашизофренію віком старше 65 років дози від5 до 20 мг/добу не впливали на характер побічних реакцій.

У жінок порівняно з чоловіками середній період напіввиведення був дещо подовжений (36,7 порівняно з 32,3 години), а кліренс препарату зменшений(18,9 порівняно з 27,3 л за годину). Однак оланзапін (5-20 мг) продемонстрував аналогічний профіль безпеки як у жінок(n = 467), так і в чоловіків(n = 869).

У пацієнтів із порушенням функції нирок (кліренс креатиніну < 10 мл/хв)порівняно зі здоровими особами була відсутня істотна різниця всередньому періоді напіввиведення (37,7 порівняно з 32,4 години)та кліренсі препарату (21,2 порівняно з 25,0 л за годину). Аналіз масового балансу показав, що приблизно 57 % оланзапіну з радіоактивною міткою булиприсутні в сечі головним чином у вигляді метаболітів.

У пацієнтів зі слабким порушенням функції печінки, які курять, середній період напіввиведення (39,3 години) був подовжений, а плазмовий кліренс (18 л за годину) зменшений порівняно зі здоровими особами, які не курять (48,8 години і 14,1 л за годину відповідно).

В осіб, які не курять, порівняно з особами, які мають звичку курити (чоловіки і жінки), середній період напіввиведення подовжувався (38,6 порівняно з 30,4 години), а кліренс препарату зменшувався (18,6 порівняно з 27,7 л за годину).

Плазмовий кліренс оланзапіну зменшується у літніх осіб порівняно з молодими, у жінок порівняно з чоловіками і в осіб, які не курять, порівняно з тими, що мають звичку курити. Проте ступінь впливу віку, статі або куріння на кліренс і період напіввиведення оланзапіну незначний порівняно з загальною варіабельністю між особами.

Фармакокінетичні властивості препарату не залежать від раси.

Рівень зв’язування оланзапіну з протеїнами плазми крові становить приблизно 93 % для концентрації у межах від 7 нг/мл до 1 000 нг/мл. Оланзапін зв’язується переважно з альбуміном і a1-кислим глікопротеїном.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

5 мг:жовті продовгуваті двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з рискою з одного боку, з гравіруванням стилізованої літери «Е» та цифрою «402» з іншого боку;

7.5 мг:жовті круглі двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з гравіруванням стилізованої літери «Е» та цифрою «403» з одного боку;

10 мг:жовті круглі двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з гравіруванням стилізованої літери «Е» та цифрою «404» з одного боку;

15 мг:жовті круглі двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з гравіруванням стилізованої літери «Е» та цифрою «405» з одного боку;

20 мг:жовті круглі двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з гравіруванням стилізованої літери «Е» та цифрою «406» з одного боку.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 30 °С у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По7 таблеток, вкритих оболонкою, у блістері; по 4 або 8 блістеріву картонній коробці.

Категорія відпуску.За рецептом.

Виробник.

ВАТ Фармацевтичний завод ЕГІС.

Місцезнаходження.

EGIS Pharmaceuticals PLC, 1106 Budapest, Kereszturi ut 30-38, Hungary/

ВАТ Фармацевтичний завод ЕГІС, 1106 м. Будапешт, вул. Керестурі, 30-38, Угорщина.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

Еголанза

(EGOLANZA)

Склад:

діюча речовина:1 таблетка, вкрита оболонкою, містить 5 мг або 7,5 мг, або 10 мг, або 15 мг, або 20 мг оланзапіну (що еквівалентно 7,03 мг, 10,55 мг, 14,06 мг, 21,09 мг або 28,12 мг оланзапіну дигідрохлориду тригідрату відповідно);

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, гідроксипропілцелюлоза, кросповідон, магнію стеарат, гіпромелоза, хіноліновий жовтий

(Е 104), титану діоксин (Е 171), макрогол 400.

Лікарська форма.Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група.Антипсихотичні засоби. Код АТС N05A H03.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування шизофренії.

Підтримуюче лікування пацієнтів, які виявили позитивну реакцію на початкове лікування оланзапіном.

Лікування маніакальних нападіввід помірних до тяжких.

У пацієнтів, у яких маніакальні напади піддавалися лікуванню оланзапіном, оланзапін показаний для запобігання рецидивам у пацієнтів з біполярними розладами.


<![if !supportLineBreakNewLine]>
<![endif]>

Протипоказання.

Підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якого компонента препарату. Пацієнти з відомим ризиком закритокутової глаукоми.

Спосіб застосування та дози.

Шизофренія: рекомендована початкова доза оланзапіну становить 10 мг на добу.

Маніакальні напади: рекомендована початкова доза оланзапіну для дорослих при монотерапії становить 15 мг на добу або 10 мг на добу у складі комбінованої терапії.

Запобігання рецидивам при біполярних розладах: для пацієнтів у стадії ремісії рекомендована початкова доза оланзапіну становить 10 мг/добу. Пацієнтам, які отримували оланзапін для лікування маніакальних нападів, рекомендується продовжувати лікування тими ж дозами для запобігання рецидивам.

Для пацієнтів, у яких з’явилися нові маніакальні, депресивні або змішані напади, лікування оланзапіном необхідно продовжувати (у разі необхідності дозу можна коригувати), за клінічними показаннями додатково призначається симптоматична терапія для лікування розладів настрою. Під час лікування шизофренії, маніакальних нападів і для запобігання рецидивам біполярних розладів денна доза згодом може змінюватися на основі індивідуального клінічного стану у межах 5-20 мг/день.

Підвищення дози вище рекомендованої початкової дози рекомендується лише після відповідного клінічного обстеження і має проводитися з інтервалами не менше 24 годин.

Оланазапін можна приймати незалежно від прийому їжі, оскільки вживання їжі не впливає на абсорбцію препарату. При припиненні лікування оланзапіном необхідне поступове зниження дози.

Пацієнти літнього віку.

Менша початкова доза (5 мг/добу) зазвичай не призначається, але питання про її зниження може бути розглянуто стосовно пацієнтів літнього віку або при наявності інших клінічних факторів.

Ниркова і/або печінкова недостатність.

Нижчу початкову дозу (5 мг) можна також призначати пацієнтам з нирковою або печінковою недостатністю. При печінковій недостатності середньої тяжкості (цироз печінки, клас А або В, за класифікацією Чайлд-П’ю) початкова доза має становити 5 мг і підвищення її слід здійснювати з обережністю.

Стать.

Початкова доза і діапазон доз зазвичай не залежать від статі пацієнта.

Особи, які курять.

Початкова доза і діапазон доз зазвичай не відрізняються в осіб, які курять і які не мають звички курити.

Якщо присутній більш ніж один фактор, який може уповільнювати метаболізм оланзапіну (жіноча стать, літній вік, відсутність звички курити) можна призначати меншу початкову дозу препарату. Підвищення дози, якщо це показано, для таких пацієнтів слід здійснювати з обережністю.

Побічні реакції.

При застосуванні оланзапіну найчастіше (в 1 % пацієнтів) повідомлялося про такі побічні реакції: сонливість, збільшення маси тіла, еозинофілія, підвищення рівня пролактину, холестерину, глюкози та тригліцеридів, глюкозурія, підвищення апетиту, запаморочення, акатизія, паркінсонізм, дискінезія, ортостатична гіпотензія, антихолінергічні ефекти, транзиторне і безсимптомне підвищення рівня печінкових трансаміназ, висипи, астенія, стомленість, набряки.

Побічні реакції класифікуються за частотою виникнення: дуже поширені (? 1/10), поширені (? 1/100, < 1/10), непоширені (? 1/1,000, < 1/100), рідко поширені (? 1/10,000, < 1/1,000), дуже рідко поширені (< 1/10,000).

З боку серцевої системи:непоширені – брадикардія, подовження інтервалу QT; дуже рідко поширені – шлуночкова тахікардія/фібриляція, тріпотіння/мерехтіння шлуночків, серцевий напад, раптова смерть.

З боку судинної системи:поширеніортостатична гіпотензія;дуже рідко поширенітромбоемболія (включаючи легеневу емболію та тромбоз глибоких вен).

З боку кровоносної та лімфатичної систем:поширені – еозинофілія;непоширені –лейкопенія, нейтропенія; рідко поширені – тромбоцитопенія.

З боку нервової системи:дужепоширені – сонливість; поширені – запаморочення, акатизія, паркінсонізм, дискінезія; дуже рідко поширені – епілептичні напади, які були в анамнезі або були виявлені фактори ризику, нейролептичний злоякісний синдром, дистонія (включаючи рух очного яблука), пізня дискінезія, синдром відміни.

З боку шлунково-кишкового тракту:поширені – легкі, транзиторні антихолінергічні ефекти, включаючи запор та сухість у роті; дуже рідко поширені – панкреатит.

З боку гепатобіліарної системи:поширені – тимчасові безсимптомні підвищення трансаміназ печінки (ALT,AST), особливо на початку лікування; дуже рідко поширені – гепатити (включаючи гепатоцелюлярне, холестатичне або змішане ушкодження печінки).
З боку сечовидільної системи: дуже рідко поширені нетримання сечі.

З боку шкіри та підшкірних тканин: поширені – висипання; непоширені – реакція фоточутливості, облисіння.

З боку скелетно-м’язової системи:дуже рідко поширені – рабдоміоліз.

Метаболічні порушення:дуже поширені збільшення маси тіла; поширені – підвищення рівня холестерину, глюкози, тригліцеридів, глюкозурія, підвищення апетиту; дуже рідко поширені – розвиток або загострення діабету, рідко пов’язаного з кетоацидозом або комою, включаючи деякі фатальні випадки, гіпотермія.

Загальні порушення:поширені – астенія, стомлюваність, набряк.

З боку імунної системи:дуже рідко поширені – алергічна реакція.

З боку репродуктивної системи:дуже рідко поширені –приапізм.

Лабораторні дослідження:дуже поширені – підвищення рівня пролактину у плазмі крові; непоширені – підвищення креатинфосфокінази, загального білірубіну; дуже рідко поширені – підвищення лужної фосфатази.

Тривале застосування препарату (до 48 тижнів)

Співвідношення пацієнтів, у яких розвивалися побічні, клінічно значущі реакції (збільшення маси тіла, підвищення рівня глюкози, загального холестерину або тригліцеридів) поступово збільшувалося. У дорослих пацієнтів, які завершили 9-12-місячний курс лікування, рівень глюкози в крові через 4-6 місяців поступово зменшився.

Передозування.

Ознаки і симптоми.

Частими симптомами передозування (>10% випадків) є тахікардія, тривожність/агресивність, дизартрія, різні екстрапірамідальні симптоми, а також зниження рівня свідомості від седації до коми.

Інші тяжкі наслідки передозування включають делірій, конвульсії, кому, можливий злоякісний нейролептичний синдром, пригнічення дихання, аспірацію, артеріальну гіпер- чи гіпотензію, аритмії серця (< 2 % випадків при передозуванні) та зупинку серця і дихання. Повідомлялося про летальні випадки при гострому передозуванні препарату навіть у такій низькій дозі як 450 мг, але повідомлялося також і про виживання після гострого передозування після прийому 1,5 г оланзапіну.

Лікування.

Специфічного антидоту оланзапіну не існує.Не рекомендуються препарати, що спричиняють блювання. Рекомендовано стандартні процедури при передозуванні (наприклад, промивання шлунка, прийом активованого вугілля). Було показано, що супутній прийом активованого вугілля зменшує біодоступність оланзапіну при пероральному прийомі на 50-60 %.

Симптоматичне лікування та контроль функцій життєво важливих органів слід здійснювати згідно з клінічною картиною, включаючи лікування артеріальної гіпотензії і серцевої недостатності та підтримку дихання. Не слід застосовувати епінефрин, допамін та інші симпатоміметики з дією, характерною для ?-агоністів, оскільки ?-стимуляція може ускладнити артеріальну гіпотензію. Необхідним є моніторинг серцево-судинної системи для виявлення можливої аритмії. Ретельний медичний нагляд і моніторинг мають тривати до одужання пацієнта.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Пацієнтки мають повідомляти своєму лікарю про вагітність або бажання завагітніти під час лікування оланзапіном. Однак через обмежений досвід застосування препарату у людини оланзапін можна призначати вагітним жінкам лише у випадку, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода.

Існує інформація про поодинокі випадки, коли у новонароджених, матері яких приймали оланзапін протягом ІІІ триместру вагітності, спостерігались тремор, артеріальна гіпертензія, летаргія та сонливість.

Матерям у період лікування препаратом слід утримуватися від годування груддю.

Діти.

Оланзапін не рекомендується застосовувати дітям через недостатню кількість даних щодо безпеки і ефективності оланзапіну у цій віковій категорії.

Особливості застосування.

Під час лікування антипсихотичними засобами поліпшення клінічних симптомів пацієнта може зайняти від декількох днів до декількох тижнів. Протягом цього періоду пацієнтам необхідно перебувати під пильним наглядом.

Психози і/або порушення поведінки, пов’язані з деменцією, у пацієнтів літнього віку

Оланзапін не схвалений для лікування психозів і/або порушень поведінки, пов’язаних із деменцією, і не рекомендується для застосування цій категорії пацієнтів через збільшення летальних випадків і ризику появи цереброваскулярних розладів.

Хвороба Паркінсона

Застосування оланзапіну для лікування психозів, індукованих агоністами допаміну, у пацієнтів з хворобою Паркінсона, не рекомендується. Тому що при лікуванні оланзапіном набагато частіше повідомлялося про прогресування симптомів Паркінсона і галюцинації.

Нейролептичний злоякісний синдром (НЗС)

НЗС є потенційно небезпечним для життя симптомом, пов’язаним із застосуванням антипсихотичних препаратів, включаючи оланзапін. Клінічними проявами НЗС є гіперпірексія, м’язова ригідність, втрата свідомості та симптоми серцевої нестабільності (нерегулярний пульс або артеріальний тиск, тахікардія, підвищене потовиділення та серцева аритмія). Додаткові ознаки можуть включати підвищений рівень креатинінфосфокінази, міоглобінурію (рабдоміоліз) та гостру ниркову недостатність. Якщо у пацієнта розвиваються ознаки і симптоми, що нагадують НЗМ, або має місце пропасниця нез’ясованої етіології без будь-яких клінічних проявів, застосування будь-яких антипсихотичних засобів, включаючи оланзапін, слід припинити.

Гіперглікемія і цукровий діабет

Повідомлялося про поодинокі випадки гіперглікемії і/або розвитку або загострення цукрового діабету, які іноді супроводжувалися кетоацидозом або комою, включаючи кілька летальних випадків.У деяких випадках спостерігалося попереднє збільшення маси тіла, що може бути сприятливим для цього чинником.Рекомендовано проводити відповідний клінічний моніторинг у пацієнтів з цукровим діабетом та пацієнтів із факторами ризику розвитку діабету, зокрема регулярний контроль глюкози в крові.

Зміни рівня ліпідів

У пацієнтів, які лікувалися оланзапіном, спостерігалися небажані зміни рівня ліпідів. Ці зміни слід відповідно лікувати, зокрема у пацієнтів з дизліпідемією та у пацієнтів, у яких присутні фактори ризику розвитку порушень ліпідного обміну.

Антихолінергічна активність

Незважаючи на антихолінергічну активність оланзапінуin vitro, виявлено низьку частоту антихолінергічних явищ. Однак через обмеження клінічного досвіду щодо застосування оланзапіну у пацієнтів із супутніми захворюваннями слід бути обережними, призначаючи препарат пацієнтам з гіпертрофією простати, паралітичною кишковою непрохідністю або подібними станами.

Показники печінкової функції

При застосуванні оланзапіну часто спостерігалося транзиторне асимптоматичне підвищення рівня печінкових трансаміназ АЛТ та АСТ, особливо на початку лікування.

Пацієнтам з підвищеним рівнем АЛТ та/чи АСТ, ознаками та симптомами порушення функції печінки, з раніше існуючими симптомами порушення функції печінки, а також пацієнтам, які приймають потенційно гепатотоксичні препарати, цей препарат призначають з обережністю. Якщо у процесі лікування підвищується рівень АЛТ чи/та АСТ, необхідно спостерігати за пацієнтом і, можливо, зменшити дозу препарату. При виявленні гепатиту (включаючи гепатоцелюлярне, холестатичне чи змішане ураження печінки), лікування оланзапіном необхідно припинити.

Нейтропенія. Пацієнтам з низьким рівнем лейкоцитів і/або нейтрофілів з будь-якої причини, пацієнтам, які приймають препарати, що можуть спричинити нейтропенію, при медикаментозному пригніченні/токсичному ураженні кісткового мозку, пацієнтам з пригніченням кісткового мозку, спричиненим супутнім захворюванням, радіо- чи хіміотерапією, пацієнтам з гіпереозинофілією або мієлопроліферативним захворюванням оланзапін призначають з обережністю. При сумісному застосуванні оланзапіну та валпроату нейтропенія розвивається досить часто.

Припинення лікування

При раптовому припиненні прийому оланзапіну дуже рідко (<0,01 %) повідомлялося про гострі симптоми, такі як підвищена пітливість, безсоння, тремор, тривожність, нудота або блювання. <o:p>

QT-інтервал

Оланзапін слід призначати з обережністю у комбінації з препаратами, які можуть викликати подовження інтервалу QTс, особливо пацієнтам літнього віку, пацієнтам з уродженим синдромом подовження інтервалу QT, застійною серцевою недостатністю, гіпертрофією серця, гіпокаліємією, гіпомагніємією або подовженням інтервалу QT у сімейному анамнезі. Тому слід уникати сумісного застосування інших нейролептиків або лікарських засобів, які спричиняють подовження інтервалу QT, або гіпокаліємію.

Тромбоемболія

Під час лікування оланзапіном випадки тромбоемболії траплялися дуже рідко (< 0,01 %). Причинний зв’язок між частотою виникнення тромбоемболії та лікуванням оланзапіном не встановлено. Однак, оскільки у пацієнтів із шизофренією часто присутні набуті фактори ризику венозної тромбоемболії, необхідно враховувати усі можливі фактори ризику, наприклад, іммобілізацію пацієнта, та вжити запобіжних заходів.

Вплив на ЦНС

Враховуючи первинний вплив оланзапіну на центральну нервову систему (ЦНС), слід бути обережними при комбінуванні цього препарату з іншими лікарськими засобами, які впливають на ЦНС, та алкоголем. Оскільки оланзапін діє як антагоніст допаміну in vitro, він може послаблювати дію прямих чи непрямих агоністів допаміну.

Епілептичні напади

Оланзапін слід призначати з обережністю пацієнтам із зазначенням епілептичних нападів в анамнезі, або при наявності факторів, які можуть знижувати судомний поріг. При лікуванні оланзапіном епілептичні напади виникають рідко. У більшості цих випадків напади або мали місце до початку лікування, або ризик їх виникнення був підвищений.

Пізня дискінезія

Ризик пізньої дискінезії при довготривалому лікуванні препаратом зростає, тому, якщо під час прийому оланзапіну виникають ознаки або симптоми пізньої дискінезії, рекомендується зменшити дозу препарату або відмінити його.

Постуральна гіпотензія

Як і при лікуванні іншими нейролептиками, під час прийому оланзапіну пацієнтам віком понад 65 років рекомендується періодичне вимірювання артеріального тиску.

Лактоза

Таблетки Еголанзи містять лактозу. Пацієнтам з рідкою спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактози Лаппа або мальабсорбцією глюкози/галактози не слід застосовувати цей препарат.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Оскільки оланзапін може спричинити такі побічні реакції як сонливість і запаморочення, пацієнтам слід утримуватися від керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Потенційна взаємодія, яка може впливати на властивості оланзапіну

Оскільки оланзапін метаболізується CYP1A2, речовини, які стимулюють чи пригнічують цей ізофермент, можуть впливати на фармакокінетичні властивості оланзапіну.

Стимуляція CYP1A2

Метаболізм оланзапіну може стимулюватись курінням та карбамазепіном, що може призвести до зниження концентрації оланзапіну. Спостерігалось легке або помірне збільшення кліренсу оланзапіну. Клінічні наслідки захворювання, ймовірно, будуть обмежені, але рекомендується контроль за клінічними показниками та, при необхідності, підвищення дози оланзапіну.

Пригнічення CYP1A2

Флувоксамін, специфічний інгібітор CYP1A2, значно уповільнює метаболізм оланзапіну. Середнє збільшення Сmax оланзапіну після прийому флувоксаміну становило 54 % у жінок, які не курили, та 77 % у чоловіків, які мали звичку курити. Середнє збільшення AUC оланзапіну становило 52 % та 108 % відповідно. Пацієнтам, які застосовують флувоксамін або будь-які інші інгібітори CYP1A2, наприклад, ципрофлоксацин, рекомендується призначати нижчу початкову дозу. Зниження дози оланзапіну рекомендується у разі, якщо лікування інгібітором CYP1A2 уже розпочато.

Зниження біодоступності

Активоване вугілля знижує біодоступність перорально прийнятого оланзапіну на 50- 60 %. Тому його слід приймати принаймні за 2 години до або через 2 години після застосування оланзапіну.

Флуоксетин (інгібітор CYP2D6), разові дози антацидів (алюміній, магній) або циметидин майже не впливають на фармакокінетичні параметри оланзапіну.

Можливий вплив оланзапіну на ефективність інших лікарських засобів

Оланзапін може пригнічувати дію прямих і непрямих агоністів допаміну.

In vitro оланзапін не пригнічує основні ізоферменти CYP450 (наприклад, 1А2, 2D6, 2C9, 2C19, 3A4). Згідно з результатами досліджень in vivo, відсутні взаємодія та уповільнення метаболізму таких активних речовин як трициклічні антидепресанти (які представляють в основному шлях CYP2D6), варфарин (CYP2C9), теофілін (CYP1А2) або діазепам (CYР3А4 та 2С19).

Відсутня також взаємодія при сумісному застосуванні оланзапіну з літієм чи біперидином.

Терапевтичний контроль рівня вальпроату у плазмі виявив відсутність необхідності регулювання дози цього препарату після введення у схему лікування оланзапіну.

Лікарські засоби, що діють на ЦНС

При застосуванні оланзапіну слід бути обережними пацієнтам, які вживають алкоголь або приймають препарати, що можуть пригнічувати ЦНС.

Сумісне застосування оланзапіну з протипаркінсонічними лікарськими засобами у пацієнтів із хворобою Паркінсона і деменцією не рекомендується.

Інтервал QTc

Слід бути обережними при сумісному застосуванні оланзапіну з лікарськими засобами, які збільшують інтервал QTc (амітриптилін, хлорпромазин, дроперидол, тіоридазин, пімозид, хінідин, прокаїнамід, соталол, ефедрин, адреналін, тербуталін, еритроміцин, триметоприм/сульфаметоксазол, кетоконазол, флуконазол тощо), порушують електролітний баланс або пригнічують печінковий метаболізм оланзапіну.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Оланзапін є антипсихотичним лікарським засобом з широким спектром фармакологічної дії, зумовленим впливом на різні рецептори. Виявлена спорідненість оланазпіну з деякими рецепторами (Ki; <100 </span>nM) – серотоніну 5НТ2А/2С, 5-НТ3, 5-НТ6; допаміну D1,D2,D3,D4,D5; холінергічними мускариновими рецепторамиm1-m5;?-1-адренергічним рецептором та гістаміновим рецептором Н1. Оланзапін селективно зменшує збудливість мезолімбічних (А10) допамінергічних нейронів, виявляючи при цьому незначний вплив на стріарні (А9) шляхи, пов’язані з моторною функцією. Оланзапін послаблює зумовлену реакцію уникнення, що свідчить про його нейролептичні властивості, у дозах, нижчих за ті, що спричиняють каталепсію, – побічний ефект, пов’язаний з порушенням рухомості. На відміну від інших антипсихотичних засобів, оланзапін посилює відповідь при проведенні «анксіолітичного» тесту.

Фармакокінетика.

Оланзапін добре всмоктується після перорального прийому, максимальна концентрація його у плазмі крові досягається через 5-8 годин. Прийом їжі не впливає на всмоктування оланзапіну. Абсолютна біодоступність після перорального застосування відносно внутрішньовенного застосування не була встановлена.

Оланзапін метаболізується у печінці шляхом кон’югації та окиснення.Основним циркулюючим метаболітом є 10-N-глюкуронід, який не проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр. Цитохроми P450-CYP1A2 і P450-CYP2D6 сприяють утворенню метаболітів N-дезметилу і 2-гідроксиметилу; у дослідженнях на тваринах обидва метаболіти виявляли значно меншу фармакологічну активність in vivo, ніж оланзапін. Переважаюча фармакологічна активність зумовлена первинним оланзапіном. Після перорального застосування середній період напіввиведення оланзапіну у здорових пацієнтів варіює залежно від статі та віку хворого.

У здорових осіб літнього віку (65 років і старше) порівняно з молодшими особами, середній період напіввиведення був подовжений (51,8 порівняно з 33,8 години), а кліренс препарату зменшений (17,5 порівняно з 18,2 л за годину). Варіабельність фармакокінетичних параметрів, яка спостерігалася у літніх пацієнтів, знаходилася у межах діапазону, визначеного для молодших осіб. У 44 хворих нашизофренію віком старше 65 років дози від5 до 20 мг/добу не впливали на характер побічних реакцій.

У жінок порівняно з чоловіками середній період напіввиведення був дещо подовжений (36,7 порівняно з 32,3 години), а кліренс препарату зменшений(18,9 порівняно з 27,3 л за годину). Однак оланзапін (5-20 мг) продемонстрував аналогічний профіль безпеки як у жінок(n = 467), так і в чоловіків(n = 869).

У пацієнтів із порушенням функції нирок (кліренс креатиніну < 10 мл/хв)порівняно зі здоровими особами була відсутня істотна різниця всередньому періоді напіввиведення (37,7 порівняно з 32,4 години)та кліренсі препарату (21,2 порівняно з 25,0 л за годину). Аналіз масового балансу показав, що приблизно 57 % оланзапіну з радіоактивною міткою булиприсутні в сечі головним чином у вигляді метаболітів.

У пацієнтів зі слабким порушенням функції печінки, які курять, середній період напіввиведення (39,3 години) був подовжений, а плазмовий кліренс (18 л за годину) зменшений порівняно зі здоровими особами, які не курять (48,8 години і 14,1 л за годину відповідно).

В осіб, які не курять, порівняно з особами, які мають звичку курити (чоловіки і жінки), середній період напіввиведення подовжувався (38,6 порівняно з 30,4 години), а кліренс препарату зменшувався (18,6 порівняно з 27,7 л за годину).

Плазмовий кліренс оланзапіну зменшується у літніх осіб порівняно з молодими, у жінок порівняно з чоловіками і в осіб, які не курять, порівняно з тими, що мають звичку курити. Проте ступінь впливу віку, статі або куріння на кліренс і період напіввиведення оланзапіну незначний порівняно з загальною варіабельністю між особами.

Фармакокінетичні властивості препарату не залежать від раси.

Рівень зв’язування оланзапіну з протеїнами плазми крові становить приблизно 93 % для концентрації у межах від 7 нг/мл до 1 000 нг/мл. Оланзапін зв’язується переважно з альбуміном і a1-кислим глікопротеїном.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

5 мг:жовті продовгуваті двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з рискою з одного боку, з гравіруванням стилізованої літери «Е» та цифрою «402» з іншого боку;

7.5 мг:жовті круглі двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з гравіруванням стилізованої літери «Е» та цифрою «403» з одного боку;

10 мг:жовті круглі двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з гравіруванням стилізованої літери «Е» та цифрою «404» з одного боку;

15 мг:жовті круглі двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з гравіруванням стилізованої літери «Е» та цифрою «405» з одного боку;

20 мг:жовті круглі двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з гравіруванням стилізованої літери «Е» та цифрою «406» з одного боку.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 30 °С у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По7 таблеток, вкритих оболонкою, у блістері; по 4 або 8 блістеріву картонній коробці.

Категорія відпуску.За рецептом.

Виробник.

ВАТ Фармацевтичний завод ЕГІС.

Місцезнаходження.

EGIS Pharmaceuticals PLC, 1106 Budapest, Kereszturi ut 30-38, Hungary/

ВАТ Фармацевтичний завод ЕГІС, 1106 м. Будапешт, вул. Керестурі, 30-38, Угорщина.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

Еголанза

(EGOLANZA)

Склад:

діюча речовина:1 таблетка, вкрита оболонкою, містить 5 мг або 7,5 мг, або 10 мг, або 15 мг, або 20 мг оланзапіну (що еквівалентно 7,03 мг, 10,55 мг, 14,06 мг, 21,09 мг або 28,12 мг оланзапіну дигідрохлориду тригідрату відповідно);

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, гідроксипропілцелюлоза, кросповідон, магнію стеарат, гіпромелоза, хіноліновий жовтий

(Е 104), титану діоксин (Е 171), макрогол 400.

Лікарська форма.Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група.Антипсихотичні засоби. Код АТС N05A H03.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування шизофренії.

Підтримуюче лікування пацієнтів, які виявили позитивну реакцію на початкове лікування оланзапіном.

Лікування маніакальних нападіввід помірних до тяжких.

У пацієнтів, у яких маніакальні напади піддавалися лікуванню оланзапіном, оланзапін показаний для запобігання рецидивам у пацієнтів з біполярними розладами.


<![if !supportLineBreakNewLine]>
<![endif]>

Протипоказання.

Підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якого компонента препарату. Пацієнти з відомим ризиком закритокутової глаукоми.

Спосіб застосування та дози.

Шизофренія: рекомендована початкова доза оланзапіну становить 10 мг на добу.

Маніакальні напади: рекомендована початкова доза оланзапіну для дорослих при монотерапії становить 15 мг на добу або 10 мг на добу у складі комбінованої терапії.

Запобігання рецидивам при біполярних розладах: для пацієнтів у стадії ремісії рекомендована початкова доза оланзапіну становить 10 мг/добу. Пацієнтам, які отримували оланзапін для лікування маніакальних нападів, рекомендується продовжувати лікування тими ж дозами для запобігання рецидивам.

Для пацієнтів, у яких з’явилися нові маніакальні, депресивні або змішані напади, лікування оланзапіном необхідно продовжувати (у разі необхідності дозу можна коригувати), за клінічними показаннями додатково призначається симптоматична терапія для лікування розладів настрою. Під час лікування шизофренії, маніакальних нападів і для запобігання рецидивам біполярних розладів денна доза згодом може змінюватися на основі індивідуального клінічного стану у межах 5-20 мг/день.

Підвищення дози вище рекомендованої початкової дози рекомендується лише після відповідного клінічного обстеження і має проводитися з інтервалами не менше 24 годин.

Оланазапін можна приймати незалежно від прийому їжі, оскільки вживання їжі не впливає на абсорбцію препарату. При припиненні лікування оланзапіном необхідне поступове зниження дози.

Пацієнти літнього віку.

Менша початкова доза (5 мг/добу) зазвичай не призначається, але питання про її зниження може бути розглянуто стосовно пацієнтів літнього віку або при наявності інших клінічних факторів.

Ниркова і/або печінкова недостатність.

Нижчу початкову дозу (5 мг) можна також призначати пацієнтам з нирковою або печінковою недостатністю. При печінковій недостатності середньої тяжкості (цироз печінки, клас А або В, за класифікацією Чайлд-П’ю) початкова доза має становити 5 мг і підвищення її слід здійснювати з обережністю.

Стать.

Початкова доза і діапазон доз зазвичай не залежать від статі пацієнта.

Особи, які курять.

Початкова доза і діапазон доз зазвичай не відрізняються в осіб, які курять і які не мають звички курити.

Якщо присутній більш ніж один фактор, який може уповільнювати метаболізм оланзапіну (жіноча стать, літній вік, відсутність звички курити) можна призначати меншу початкову дозу препарату. Підвищення дози, якщо це показано, для таких пацієнтів слід здійснювати з обережністю.

Побічні реакції.

При застосуванні оланзапіну найчастіше (в 1 % пацієнтів) повідомлялося про такі побічні реакції: сонливість, збільшення маси тіла, еозинофілія, підвищення рівня пролактину, холестерину, глюкози та тригліцеридів, глюкозурія, підвищення апетиту, запаморочення, акатизія, паркінсонізм, дискінезія, ортостатична гіпотензія, антихолінергічні ефекти, транзиторне і безсимптомне підвищення рівня печінкових трансаміназ, висипи, астенія, стомленість, набряки.

Побічні реакції класифікуються за частотою виникнення: дуже поширені (? 1/10), поширені (? 1/100, < 1/10), непоширені (? 1/1,000, < 1/100), рідко поширені (? 1/10,000, < 1/1,000), дуже рідко поширені (< 1/10,000).

З боку серцевої системи:непоширені – брадикардія, подовження інтервалу QT; дуже рідко поширені – шлуночкова тахікардія/фібриляція, тріпотіння/мерехтіння шлуночків, серцевий напад, раптова смерть.

З боку судинної системи:поширеніортостатична гіпотензія;дуже рідко поширенітромбоемболія (включаючи легеневу емболію та тромбоз глибоких вен).

З боку кровоносної та лімфатичної систем:поширені – еозинофілія;непоширені –лейкопенія, нейтропенія; рідко поширені – тромбоцитопенія.

З боку нервової системи:дужепоширені – сонливість; поширені – запаморочення, акатизія, паркінсонізм, дискінезія; дуже рідко поширені – епілептичні напади, які були в анамнезі або були виявлені фактори ризику, нейролептичний злоякісний синдром, дистонія (включаючи рух очного яблука), пізня дискінезія, синдром відміни.

З боку шлунково-кишкового тракту:поширені – легкі, транзиторні антихолінергічні ефекти, включаючи запор та сухість у роті; дуже рідко поширені – панкреатит.

З боку гепатобіліарної системи:поширені – тимчасові безсимптомні підвищення трансаміназ печінки (ALT,AST), особливо на початку лікування; дуже рідко поширені – гепатити (включаючи гепатоцелюлярне, холестатичне або змішане ушкодження печінки).
З боку сечовидільної системи: дуже рідко поширені нетримання сечі.

З боку шкіри та підшкірних тканин: поширені – висипання; непоширені – реакція фоточутливості, облисіння.

З боку скелетно-м’язової системи:дуже рідко поширені – рабдоміоліз.

Метаболічні порушення:дуже поширені збільшення маси тіла; поширені – підвищення рівня холестерину, глюкози, тригліцеридів, глюкозурія, підвищення апетиту; дуже рідко поширені – розвиток або загострення діабету, рідко пов’язаного з кетоацидозом або комою, включаючи деякі фатальні випадки, гіпотермія.

Загальні порушення:поширені – астенія, стомлюваність, набряк.

З боку імунної системи:дуже рідко поширені – алергічна реакція.

З боку репродуктивної системи:дуже рідко поширені –приапізм.

Лабораторні дослідження:дуже поширені – підвищення рівня пролактину у плазмі крові; непоширені – підвищення креатинфосфокінази, загального білірубіну; дуже рідко поширені – підвищення лужної фосфатази.

Тривале застосування препарату (до 48 тижнів)

Співвідношення пацієнтів, у яких розвивалися побічні, клінічно значущі реакції (збільшення маси тіла, підвищення рівня глюкози, загального холестерину або тригліцеридів) поступово збільшувалося. У дорослих пацієнтів, які завершили 9-12-місячний курс лікування, рівень глюкози в крові через 4-6 місяців поступово зменшився.

Передозування.

Ознаки і симптоми.

Частими симптомами передозування (>10% випадків) є тахікардія, тривожність/агресивність, дизартрія, різні екстрапірамідальні симптоми, а також зниження рівня свідомості від седації до коми.

Інші тяжкі наслідки передозування включають делірій, конвульсії, кому, можливий злоякісний нейролептичний синдром, пригнічення дихання, аспірацію, артеріальну гіпер- чи гіпотензію, аритмії серця (< 2 % випадків при передозуванні) та зупинку серця і дихання. Повідомлялося про летальні випадки при гострому передозуванні препарату навіть у такій низькій дозі як 450 мг, але повідомлялося також і про виживання після гострого передозування після прийому 1,5 г оланзапіну.

Лікування.

Специфічного антидоту оланзапіну не існує.Не рекомендуються препарати, що спричиняють блювання. Рекомендовано стандартні процедури при передозуванні (наприклад, промивання шлунка, прийом активованого вугілля). Було показано, що супутній прийом активованого вугілля зменшує біодоступність оланзапіну при пероральному прийомі на 50-60 %.

Симптоматичне лікування та контроль функцій життєво важливих органів слід здійснювати згідно з клінічною картиною, включаючи лікування артеріальної гіпотензії і серцевої недостатності та підтримку дихання. Не слід застосовувати епінефрин, допамін та інші симпатоміметики з дією, характерною для ?-агоністів, оскільки ?-стимуляція може ускладнити артеріальну гіпотензію. Необхідним є моніторинг серцево-судинної системи для виявлення можливої аритмії. Ретельний медичний нагляд і моніторинг мають тривати до одужання пацієнта.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Пацієнтки мають повідомляти своєму лікарю про вагітність або бажання завагітніти під час лікування оланзапіном. Однак через обмежений досвід застосування препарату у людини оланзапін можна призначати вагітним жінкам лише у випадку, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода.

Існує інформація про поодинокі випадки, коли у новонароджених, матері яких приймали оланзапін протягом ІІІ триместру вагітності, спостерігались тремор, артеріальна гіпертензія, летаргія та сонливість.

Матерям у період лікування препаратом слід утримуватися від годування груддю.

Діти.

Оланзапін не рекомендується застосовувати дітям через недостатню кількість даних щодо безпеки і ефективності оланзапіну у цій віковій категорії.

Особливості застосування.

Під час лікування антипсихотичними засобами поліпшення клінічних симптомів пацієнта може зайняти від декількох днів до декількох тижнів. Протягом цього періоду пацієнтам необхідно перебувати під пильним наглядом.

Психози і/або порушення поведінки, пов’язані з деменцією, у пацієнтів літнього віку

Оланзапін не схвалений для лікування психозів і/або порушень поведінки, пов’язаних із деменцією, і не рекомендується для застосування цій категорії пацієнтів через збільшення летальних випадків і ризику появи цереброваскулярних розладів.

Хвороба Паркінсона

Застосування оланзапіну для лікування психозів, індукованих агоністами допаміну, у пацієнтів з хворобою Паркінсона, не рекомендується. Тому що при лікуванні оланзапіном набагато частіше повідомлялося про прогресування симптомів Паркінсона і галюцинації.

Нейролептичний злоякісний синдром (НЗС)

НЗС є потенційно небезпечним для життя симптомом, пов’язаним із застосуванням антипсихотичних препаратів, включаючи оланзапін. Клінічними проявами НЗС є гіперпірексія, м’язова ригідність, втрата свідомості та симптоми серцевої нестабільності (нерегулярний пульс або артеріальний тиск, тахікардія, підвищене потовиділення та серцева аритмія). Додаткові ознаки можуть включати підвищений рівень креатинінфосфокінази, міоглобінурію (рабдоміоліз) та гостру ниркову недостатність. Якщо у пацієнта розвиваються ознаки і симптоми, що нагадують НЗМ, або має місце пропасниця нез’ясованої етіології без будь-яких клінічних проявів, застосування будь-яких антипсихотичних засобів, включаючи оланзапін, слід припинити.

Гіперглікемія і цукровий діабет

Повідомлялося про поодинокі випадки гіперглікемії і/або розвитку або загострення цукрового діабету, які іноді супроводжувалися кетоацидозом або комою, включаючи кілька летальних випадків.У деяких випадках спостерігалося попереднє збільшення маси тіла, що може бути сприятливим для цього чинником.Рекомендовано проводити відповідний клінічний моніторинг у пацієнтів з цукровим діабетом та пацієнтів із факторами ризику розвитку діабету, зокрема регулярний контроль глюкози в крові.

Зміни рівня ліпідів

У пацієнтів, які лікувалися оланзапіном, спостерігалися небажані зміни рівня ліпідів. Ці зміни слід відповідно лікувати, зокрема у пацієнтів з дизліпідемією та у пацієнтів, у яких присутні фактори ризику розвитку порушень ліпідного обміну.

Антихолінергічна активність

Незважаючи на антихолінергічну активність оланзапінуin vitro, виявлено низьку частоту антихолінергічних явищ. Однак через обмеження клінічного досвіду щодо застосування оланзапіну у пацієнтів із супутніми захворюваннями слід бути обережними, призначаючи препарат пацієнтам з гіпертрофією простати, паралітичною кишковою непрохідністю або подібними станами.

Показники печінкової функції

При застосуванні оланзапіну часто спостерігалося транзиторне асимптоматичне підвищення рівня печінкових трансаміназ АЛТ та АСТ, особливо на початку лікування.

Пацієнтам з підвищеним рівнем АЛТ та/чи АСТ, ознаками та симптомами порушення функції печінки, з раніше існуючими симптомами порушення функції печінки, а також пацієнтам, які приймають потенційно гепатотоксичні препарати, цей препарат призначають з обережністю. Якщо у процесі лікування підвищується рівень АЛТ чи/та АСТ, необхідно спостерігати за пацієнтом і, можливо, зменшити дозу препарату. При виявленні гепатиту (включаючи гепатоцелюлярне, холестатичне чи змішане ураження печінки), лікування оланзапіном необхідно припинити.

Нейтропенія. Пацієнтам з низьким рівнем лейкоцитів і/або нейтрофілів з будь-якої причини, пацієнтам, які приймають препарати, що можуть спричинити нейтропенію, при медикаментозному пригніченні/токсичному ураженні кісткового мозку, пацієнтам з пригніченням кісткового мозку, спричиненим супутнім захворюванням, радіо- чи хіміотерапією, пацієнтам з гіпереозинофілією або мієлопроліферативним захворюванням оланзапін призначають з обережністю. При сумісному застосуванні оланзапіну та валпроату нейтропенія розвивається досить часто.

Припинення лікування

При раптовому припиненні прийому оланзапіну дуже рідко (<0,01 %) повідомлялося про гострі симптоми, такі як підвищена пітливість, безсоння, тремор, тривожність, нудота або блювання. <o:p>

QT-інтервал

Оланзапін слід призначати з обережністю у комбінації з препаратами, які можуть викликати подовження інтервалу QTс, особливо пацієнтам літнього віку, пацієнтам з уродженим синдромом подовження інтервалу QT, застійною серцевою недостатністю, гіпертрофією серця, гіпокаліємією, гіпомагніємією або подовженням інтервалу QT у сімейному анамнезі. Тому слід уникати сумісного застосування інших нейролептиків або лікарських засобів, які спричиняють подовження інтервалу QT, або гіпокаліємію.

Тромбоемболія

Під час лікування оланзапіном випадки тромбоемболії траплялися дуже рідко (< 0,01 %). Причинний зв’язок між частотою виникнення тромбоемболії та лікуванням оланзапіном не встановлено. Однак, оскільки у пацієнтів із шизофренією часто присутні набуті фактори ризику венозної тромбоемболії, необхідно враховувати усі можливі фактори ризику, наприклад, іммобілізацію пацієнта, та вжити запобіжних заходів.

Вплив на ЦНС

Враховуючи первинний вплив оланзапіну на центральну нервову систему (ЦНС), слід бути обережними при комбінуванні цього препарату з іншими лікарськими засобами, які впливають на ЦНС, та алкоголем. Оскільки оланзапін діє як антагоніст допаміну in vitro, він може послаблювати дію прямих чи непрямих агоністів допаміну.

Епілептичні напади

Оланзапін слід призначати з обережністю пацієнтам із зазначенням епілептичних нападів в анамнезі, або при наявності факторів, які можуть знижувати судомний поріг. При лікуванні оланзапіном епілептичні напади виникають рідко. У більшості цих випадків напади або мали місце до початку лікування, або ризик їх виникнення був підвищений.

Пізня дискінезія

Ризик пізньої дискінезії при довготривалому лікуванні препаратом зростає, тому, якщо під час прийому оланзапіну виникають ознаки або симптоми пізньої дискінезії, рекомендується зменшити дозу препарату або відмінити його.

Постуральна гіпотензія

Як і при лікуванні іншими нейролептиками, під час прийому оланзапіну пацієнтам віком понад 65 років рекомендується періодичне вимірювання артеріального тиску.

Лактоза

Таблетки Еголанзи містять лактозу. Пацієнтам з рідкою спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактози Лаппа або мальабсорбцією глюкози/галактози не слід застосовувати цей препарат.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Оскільки оланзапін може спричинити такі побічні реакції як сонливість і запаморочення, пацієнтам слід утримуватися від керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Потенційна взаємодія, яка може впливати на властивості оланзапіну

Оскільки оланзапін метаболізується CYP1A2, речовини, які стимулюють чи пригнічують цей ізофермент, можуть впливати на фармакокінетичні властивості оланзапіну.

Стимуляція CYP1A2

Метаболізм оланзапіну може стимулюватись курінням та карбамазепіном, що може призвести до зниження концентрації оланзапіну. Спостерігалось легке або помірне збільшення кліренсу оланзапіну. Клінічні наслідки захворювання, ймовірно, будуть обмежені, але рекомендується контроль за клінічними показниками та, при необхідності, підвищення дози оланзапіну.

Пригнічення CYP1A2

Флувоксамін, специфічний інгібітор CYP1A2, значно уповільнює метаболізм оланзапіну. Середнє збільшення Сmax оланзапіну після прийому флувоксаміну становило 54 % у жінок, які не курили, та 77 % у чоловіків, які мали звичку курити. Середнє збільшення AUC оланзапіну становило 52 % та 108 % відповідно. Пацієнтам, які застосовують флувоксамін або будь-які інші інгібітори CYP1A2, наприклад, ципрофлоксацин, рекомендується призначати нижчу початкову дозу. Зниження дози оланзапіну рекомендується у разі, якщо лікування інгібітором CYP1A2 уже розпочато.

Зниження біодоступності

Активоване вугілля знижує біодоступність перорально прийнятого оланзапіну на 50- 60 %. Тому його слід приймати принаймні за 2 години до або через 2 години після застосування оланзапіну.

Флуоксетин (інгібітор CYP2D6), разові дози антацидів (алюміній, магній) або циметидин майже не впливають на фармакокінетичні параметри оланзапіну.

Можливий вплив оланзапіну на ефективність інших лікарських засобів

Оланзапін може пригнічувати дію прямих і непрямих агоністів допаміну.

In vitro оланзапін не пригнічує основні ізоферменти CYP450 (наприклад, 1А2, 2D6, 2C9, 2C19, 3A4). Згідно з результатами досліджень in vivo, відсутні взаємодія та уповільнення метаболізму таких активних речовин як трициклічні антидепресанти (які представляють в основному шлях CYP2D6), варфарин (CYP2C9), теофілін (CYP1А2) або діазепам (CYР3А4 та 2С19).

Відсутня також взаємодія при сумісному застосуванні оланзапіну з літієм чи біперидином.

Терапевтичний контроль рівня вальпроату у плазмі виявив відсутність необхідності регулювання дози цього препарату після введення у схему лікування оланзапіну.

Лікарські засоби, що діють на ЦНС

При застосуванні оланзапіну слід бути обережними пацієнтам, які вживають алкоголь або приймають препарати, що можуть пригнічувати ЦНС.

Сумісне застосування оланзапіну з протипаркінсонічними лікарськими засобами у пацієнтів із хворобою Паркінсона і деменцією не рекомендується.

Інтервал QTc

Слід бути обережними при сумісному застосуванні оланзапіну з лікарськими засобами, які збільшують інтервал QTc (амітриптилін, хлорпромазин, дроперидол, тіоридазин, пімозид, хінідин, прокаїнамід, соталол, ефедрин, адреналін, тербуталін, еритроміцин, триметоприм/сульфаметоксазол, кетоконазол, флуконазол тощо), порушують електролітний баланс або пригнічують печінковий метаболізм оланзапіну.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Оланзапін є антипсихотичним лікарським засобом з широким спектром фармакологічної дії, зумовленим впливом на різні рецептори. Виявлена спорідненість оланазпіну з деякими рецепторами (Ki; <100 </span>nM) – серотоніну 5НТ2А/2С, 5-НТ3, 5-НТ6; допаміну D1,D2,D3,D4,D5; холінергічними мускариновими рецепторамиm1-m5;?-1-адренергічним рецептором та гістаміновим рецептором Н1. Оланзапін селективно зменшує збудливість мезолімбічних (А10) допамінергічних нейронів, виявляючи при цьому незначний вплив на стріарні (А9) шляхи, пов’язані з моторною функцією. Оланзапін послаблює зумовлену реакцію уникнення, що свідчить про його нейролептичні властивості, у дозах, нижчих за ті, що спричиняють каталепсію, – побічний ефект, пов’язаний з порушенням рухомості. На відміну від інших антипсихотичних засобів, оланзапін посилює відповідь при проведенні «анксіолітичного» тесту.

Фармакокінетика.

Оланзапін добре всмоктується після перорального прийому, максимальна концентрація його у плазмі крові досягається через 5-8 годин. Прийом їжі не впливає на всмоктування оланзапіну. Абсолютна біодоступність після перорального застосування відносно внутрішньовенного застосування не була встановлена.

Оланзапін метаболізується у печінці шляхом кон’югації та окиснення.Основним циркулюючим метаболітом є 10-N-глюкуронід, який не проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр. Цитохроми P450-CYP1A2 і P450-CYP2D6 сприяють утворенню метаболітів N-дезметилу і 2-гідроксиметилу; у дослідженнях на тваринах обидва метаболіти виявляли значно меншу фармакологічну активність in vivo, ніж оланзапін. Переважаюча фармакологічна активність зумовлена первинним оланзапіном. Після перорального застосування середній період напіввиведення оланзапіну у здорових пацієнтів варіює залежно від статі та віку хворого.

У здорових осіб літнього віку (65 років і старше) порівняно з молодшими особами, середній період напіввиведення був подовжений (51,8 порівняно з 33,8 години), а кліренс препарату зменшений (17,5 порівняно з 18,2 л за годину). Варіабельність фармакокінетичних параметрів, яка спостерігалася у літніх пацієнтів, знаходилася у межах діапазону, визначеного для молодших осіб. У 44 хворих нашизофренію віком старше 65 років дози від5 до 20 мг/добу не впливали на характер побічних реакцій.

У жінок порівняно з чоловіками середній період напіввиведення був дещо подовжений (36,7 порівняно з 32,3 години), а кліренс препарату зменшений(18,9 порівняно з 27,3 л за годину). Однак оланзапін (5-20 мг) продемонстрував аналогічний профіль безпеки як у жінок(n = 467), так і в чоловіків(n = 869).

У пацієнтів із порушенням функції нирок (кліренс креатиніну < 10 мл/хв)порівняно зі здоровими особами була відсутня істотна різниця всередньому періоді напіввиведення (37,7 порівняно з 32,4 години)та кліренсі препарату (21,2 порівняно з 25,0 л за годину). Аналіз масового балансу показав, що приблизно 57 % оланзапіну з радіоактивною міткою булиприсутні в сечі головним чином у вигляді метаболітів.

У пацієнтів зі слабким порушенням функції печінки, які курять, середній період напіввиведення (39,3 години) був подовжений, а плазмовий кліренс (18 л за годину) зменшений порівняно зі здоровими особами, які не курять (48,8 години і 14,1 л за годину відповідно).

В осіб, які не курять, порівняно з особами, які мають звичку курити (чоловіки і жінки), середній період напіввиведення подовжувався (38,6 порівняно з 30,4 години), а кліренс препарату зменшувався (18,6 порівняно з 27,7 л за годину).

Плазмовий кліренс оланзапіну зменшується у літніх осіб порівняно з молодими, у жінок порівняно з чоловіками і в осіб, які не курять, порівняно з тими, що мають звичку курити. Проте ступінь впливу віку, статі або куріння на кліренс і період напіввиведення оланзапіну незначний порівняно з загальною варіабельністю між особами.

Фармакокінетичні властивості препарату не залежать від раси.

Рівень зв’язування оланзапіну з протеїнами плазми крові становить приблизно 93 % для концентрації у межах від 7 нг/мл до 1 000 нг/мл. Оланзапін зв’язується переважно з альбуміном і a1-кислим глікопротеїном.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

5 мг:жовті продовгуваті двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з рискою з одного боку, з гравіруванням стилізованої літери «Е» та цифрою «402» з іншого боку;

7.5 мг:жовті круглі двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з гравіруванням стилізованої літери «Е» та цифрою «403» з одного боку;

10 мг:жовті круглі двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з гравіруванням стилізованої літери «Е» та цифрою «404» з одного боку;

15 мг:жовті круглі двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з гравіруванням стилізованої літери «Е» та цифрою «405» з одного боку;

20 мг:жовті круглі двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з гравіруванням стилізованої літери «Е» та цифрою «406» з одного боку.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 30 °С у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По7 таблеток, вкритих оболонкою, у блістері; по 4 або 8 блістеріву картонній коробці.

Категорія відпуску.За рецептом.

Виробник.

ВАТ Фармацевтичний завод ЕГІС.

Місцезнаходження.

EGIS Pharmaceuticals PLC, 1106 Budapest, Kereszturi ut 30-38, Hungary/

ВАТ Фармацевтичний завод ЕГІС, 1106 м. Будапешт, вул. Керестурі, 30-38, Угорщина.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

Еголанза

(EGOLANZA)

Склад:

діюча речовина:1 таблетка, вкрита оболонкою, містить 5 мг або 7,5 мг, або 10 мг, або 15 мг, або 20 мг оланзапіну (що еквівалентно 7,03 мг, 10,55 мг, 14,06 мг, 21,09 мг або 28,12 мг оланзапіну дигідрохлориду тригідрату відповідно);

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, гідроксипропілцелюлоза, кросповідон, магнію стеарат, гіпромелоза, хіноліновий жовтий

(Е 104), титану діоксин (Е 171), макрогол 400.

Лікарська форма.Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група.Антипсихотичні засоби. Код АТС N05A H03.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування шизофренії.

Підтримуюче лікування пацієнтів, які виявили позитивну реакцію на початкове лікування оланзапіном.

Лікування маніакальних нападіввід помірних до тяжких.

У пацієнтів, у яких маніакальні напади піддавалися лікуванню оланзапіном, оланзапін показаний для запобігання рецидивам у пацієнтів з біполярними розладами.


<![if !supportLineBreakNewLine]>
<![endif]>

Протипоказання.

Підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якого компонента препарату. Пацієнти з відомим ризиком закритокутової глаукоми.

Спосіб застосування та дози.

Шизофренія: рекомендована початкова доза оланзапіну становить 10 мг на добу.

Маніакальні напади: рекомендована початкова доза оланзапіну для дорослих при монотерапії становить 15 мг на добу або 10 мг на добу у складі комбінованої терапії.

Запобігання рецидивам при біполярних розладах: для пацієнтів у стадії ремісії рекомендована початкова доза оланзапіну становить 10 мг/добу. Пацієнтам, які отримували оланзапін для лікування маніакальних нападів, рекомендується продовжувати лікування тими ж дозами для запобігання рецидивам.

Для пацієнтів, у яких з’явилися нові маніакальні, депресивні або змішані напади, лікування оланзапіном необхідно продовжувати (у разі необхідності дозу можна коригувати), за клінічними показаннями додатково призначається симптоматична терапія для лікування розладів настрою. Під час лікування шизофренії, маніакальних нападів і для запобігання рецидивам біполярних розладів денна доза згодом може змінюватися на основі індивідуального клінічного стану у межах 5-20 мг/день.

Підвищення дози вище рекомендованої початкової дози рекомендується лише після відповідного клінічного обстеження і має проводитися з інтервалами не менше 24 годин.

Оланазапін можна приймати незалежно від прийому їжі, оскільки вживання їжі не впливає на абсорбцію препарату. При припиненні лікування оланзапіном необхідне поступове зниження дози.

Пацієнти літнього віку.

Менша початкова доза (5 мг/добу) зазвичай не призначається, але питання про її зниження може бути розглянуто стосовно пацієнтів літнього віку або при наявності інших клінічних факторів.

Ниркова і/або печінкова недостатність.

Нижчу початкову дозу (5 мг) можна також призначати пацієнтам з нирковою або печінковою недостатністю. При печінковій недостатності середньої тяжкості (цироз печінки, клас А або В, за класифікацією Чайлд-П’ю) початкова доза має становити 5 мг і підвищення її слід здійснювати з обережністю.

Стать.

Початкова доза і діапазон доз зазвичай не залежать від статі пацієнта.

Особи, які курять.

Початкова доза і діапазон доз зазвичай не відрізняються в осіб, які курять і які не мають звички курити.

Якщо присутній більш ніж один фактор, який може уповільнювати метаболізм оланзапіну (жіноча стать, літній вік, відсутність звички курити) можна призначати меншу початкову дозу препарату. Підвищення дози, якщо це показано, для таких пацієнтів слід здійснювати з обережністю.

Побічні реакції.

При застосуванні оланзапіну найчастіше (в 1 % пацієнтів) повідомлялося про такі побічні реакції: сонливість, збільшення маси тіла, еозинофілія, підвищення рівня пролактину, холестерину, глюкози та тригліцеридів, глюкозурія, підвищення апетиту, запаморочення, акатизія, паркінсонізм, дискінезія, ортостатична гіпотензія, антихолінергічні ефекти, транзиторне і безсимптомне підвищення рівня печінкових трансаміназ, висипи, астенія, стомленість, набряки.

Побічні реакції класифікуються за частотою виникнення: дуже поширені (? 1/10), поширені (? 1/100, < 1/10), непоширені (? 1/1,000, < 1/100), рідко поширені (? 1/10,000, < 1/1,000), дуже рідко поширені (< 1/10,000).

З боку серцевої системи:непоширені – брадикардія, подовження інтервалу QT; дуже рідко поширені – шлуночкова тахікардія/фібриляція, тріпотіння/мерехтіння шлуночків, серцевий напад, раптова смерть.

З боку судинної системи:поширеніортостатична гіпотензія;дуже рідко поширенітромбоемболія (включаючи легеневу емболію та тромбоз глибоких вен).

З боку кровоносної та лімфатичної систем:поширені – еозинофілія;непоширені –лейкопенія, нейтропенія; рідко поширені – тромбоцитопенія.

З боку нервової системи:дужепоширені – сонливість; поширені – запаморочення, акатизія, паркінсонізм, дискінезія; дуже рідко поширені – епілептичні напади, які були в анамнезі або були виявлені фактори ризику, нейролептичний злоякісний синдром, дистонія (включаючи рух очного яблука), пізня дискінезія, синдром відміни.

З боку шлунково-кишкового тракту:поширені – легкі, транзиторні антихолінергічні ефекти, включаючи запор та сухість у роті; дуже рідко поширені – панкреатит.

З боку гепатобіліарної системи:поширені – тимчасові безсимптомні підвищення трансаміназ печінки (ALT,AST), особливо на початку лікування; дуже рідко поширені – гепатити (включаючи гепатоцелюлярне, холестатичне або змішане ушкодження печінки).
З боку сечовидільної системи: дуже рідко поширені нетримання сечі.

З боку шкіри та підшкірних тканин: поширені – висипання; непоширені – реакція фоточутливості, облисіння.

З боку скелетно-м’язової системи:дуже рідко поширені – рабдоміоліз.

Метаболічні порушення:дуже поширені збільшення маси тіла; поширені – підвищення рівня холестерину, глюкози, тригліцеридів, глюкозурія, підвищення апетиту; дуже рідко поширені – розвиток або загострення діабету, рідко пов’язаного з кетоацидозом або комою, включаючи деякі фатальні випадки, гіпотермія.

Загальні порушення:поширені – астенія, стомлюваність, набряк.

З боку імунної системи:дуже рідко поширені – алергічна реакція.

З боку репродуктивної системи:дуже рідко поширені –приапізм.

Лабораторні дослідження:дуже поширені – підвищення рівня пролактину у плазмі крові; непоширені – підвищення креатинфосфокінази, загального білірубіну; дуже рідко поширені – підвищення лужної фосфатази.

Тривале застосування препарату (до 48 тижнів)

Співвідношення пацієнтів, у яких розвивалися побічні, клінічно значущі реакції (збільшення маси тіла, підвищення рівня глюкози, загального холестерину або тригліцеридів) поступово збільшувалося. У дорослих пацієнтів, які завершили 9-12-місячний курс лікування, рівень глюкози в крові через 4-6 місяців поступово зменшився.

Передозування.

Ознаки і симптоми.

Частими симптомами передозування (>10% випадків) є тахікардія, тривожність/агресивність, дизартрія, різні екстрапірамідальні симптоми, а також зниження рівня свідомості від седації до коми.

Інші тяжкі наслідки передозування включають делірій, конвульсії, кому, можливий злоякісний нейролептичний синдром, пригнічення дихання, аспірацію, артеріальну гіпер- чи гіпотензію, аритмії серця (< 2 % випадків при передозуванні) та зупинку серця і дихання. Повідомлялося про летальні випадки при гострому передозуванні препарату навіть у такій низькій дозі як 450 мг, але повідомлялося також і про виживання після гострого передозування після прийому 1,5 г оланзапіну.

Лікування.

Специфічного антидоту оланзапіну не існує.Не рекомендуються препарати, що спричиняють блювання. Рекомендовано стандартні процедури при передозуванні (наприклад, промивання шлунка, прийом активованого вугілля). Було показано, що супутній прийом активованого вугілля зменшує біодоступність оланзапіну при пероральному прийомі на 50-60 %.

Симптоматичне лікування та контроль функцій життєво важливих органів слід здійснювати згідно з клінічною картиною, включаючи лікування артеріальної гіпотензії і серцевої недостатності та підтримку дихання. Не слід застосовувати епінефрин, допамін та інші симпатоміметики з дією, характерною для ?-агоністів, оскільки ?-стимуляція може ускладнити артеріальну гіпотензію. Необхідним є моніторинг серцево-судинної системи для виявлення можливої аритмії. Ретельний медичний нагляд і моніторинг мають тривати до одужання пацієнта.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Пацієнтки мають повідомляти своєму лікарю про вагітність або бажання завагітніти під час лікування оланзапіном. Однак через обмежений досвід застосування препарату у людини оланзапін можна призначати вагітним жінкам лише у випадку, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода.

Існує інформація про поодинокі випадки, коли у новонароджених, матері яких приймали оланзапін протягом ІІІ триместру вагітності, спостерігались тремор, артеріальна гіпертензія, летаргія та сонливість.

Матерям у період лікування препаратом слід утримуватися від годування груддю.

Діти.

Оланзапін не рекомендується застосовувати дітям через недостатню кількість даних щодо безпеки і ефективності оланзапіну у цій віковій категорії.

Особливості застосування.

Під час лікування антипсихотичними засобами поліпшення клінічних симптомів пацієнта може зайняти від декількох днів до декількох тижнів. Протягом цього періоду пацієнтам необхідно перебувати під пильним наглядом.

Психози і/або порушення поведінки, пов’язані з деменцією, у пацієнтів літнього віку

Оланзапін не схвалений для лікування психозів і/або порушень поведінки, пов’язаних із деменцією, і не рекомендується для застосування цій категорії пацієнтів через збільшення летальних випадків і ризику появи цереброваскулярних розладів.

Хвороба Паркінсона

Застосування оланзапіну для лікування психозів, індукованих агоністами допаміну, у пацієнтів з хворобою Паркінсона, не рекомендується. Тому що при лікуванні оланзапіном набагато частіше повідомлялося про прогресування симптомів Паркінсона і галюцинації.

Нейролептичний злоякісний синдром (НЗС)

НЗС є потенційно небезпечним для життя симптомом, пов’язаним із застосуванням антипсихотичних препаратів, включаючи оланзапін. Клінічними проявами НЗС є гіперпірексія, м’язова ригідність, втрата свідомості та симптоми серцевої нестабільності (нерегулярний пульс або артеріальний тиск, тахікардія, підвищене потовиділення та серцева аритмія). Додаткові ознаки можуть включати підвищений рівень креатинінфосфокінази, міоглобінурію (рабдоміоліз) та гостру ниркову недостатність. Якщо у пацієнта розвиваються ознаки і симптоми, що нагадують НЗМ, або має місце пропасниця нез’ясованої етіології без будь-яких клінічних проявів, застосування будь-яких антипсихотичних засобів, включаючи оланзапін, слід припинити.

Гіперглікемія і цукровий діабет

Повідомлялося про поодинокі випадки гіперглікемії і/або розвитку або загострення цукрового діабету, які іноді супроводжувалися кетоацидозом або комою, включаючи кілька летальних випадків.У деяких випадках спостерігалося попереднє збільшення маси тіла, що може бути сприятливим для цього чинником.Рекомендовано проводити відповідний клінічний моніторинг у пацієнтів з цукровим діабетом та пацієнтів із факторами ризику розвитку діабету, зокрема регулярний контроль глюкози в крові.

Зміни рівня ліпідів

У пацієнтів, які лікувалися оланзапіном, спостерігалися небажані зміни рівня ліпідів. Ці зміни слід відповідно лікувати, зокрема у пацієнтів з дизліпідемією та у пацієнтів, у яких присутні фактори ризику розвитку порушень ліпідного обміну.

Антихолінергічна активність

Незважаючи на антихолінергічну активність оланзапінуin vitro, виявлено низьку частоту антихолінергічних явищ. Однак через обмеження клінічного досвіду щодо застосування оланзапіну у пацієнтів із супутніми захворюваннями слід бути обережними, призначаючи препарат пацієнтам з гіпертрофією простати, паралітичною кишковою непрохідністю або подібними станами.

Показники печінкової функції

При застосуванні оланзапіну часто спостерігалося транзиторне асимптоматичне підвищення рівня печінкових трансаміназ АЛТ та АСТ, особливо на початку лікування.

Пацієнтам з підвищеним рівнем АЛТ та/чи АСТ, ознаками та симптомами порушення функції печінки, з раніше існуючими симптомами порушення функції печінки, а також пацієнтам, які приймають потенційно гепатотоксичні препарати, цей препарат призначають з обережністю. Якщо у процесі лікування підвищується рівень АЛТ чи/та АСТ, необхідно спостерігати за пацієнтом і, можливо, зменшити дозу препарату. При виявленні гепатиту (включаючи гепатоцелюлярне, холестатичне чи змішане ураження печінки), лікування оланзапіном необхідно припинити.

Нейтропенія. Пацієнтам з низьким рівнем лейкоцитів і/або нейтрофілів з будь-якої причини, пацієнтам, які приймають препарати, що можуть спричинити нейтропенію, при медикаментозному пригніченні/токсичному ураженні кісткового мозку, пацієнтам з пригніченням кісткового мозку, спричиненим супутнім захворюванням, радіо- чи хіміотерапією, пацієнтам з гіпереозинофілією або мієлопроліферативним захворюванням оланзапін призначають з обережністю. При сумісному застосуванні оланзапіну та валпроату нейтропенія розвивається досить часто.

Припинення лікування

При раптовому припиненні прийому оланзапіну дуже рідко (<0,01 %) повідомлялося про гострі симптоми, такі як підвищена пітливість, безсоння, тремор, тривожність, нудота або блювання. <o:p>

QT-інтервал

Оланзапін слід призначати з обережністю у комбінації з препаратами, які можуть викликати подовження інтервалу QTс, особливо пацієнтам літнього віку, пацієнтам з уродженим синдромом подовження інтервалу QT, застійною серцевою недостатністю, гіпертрофією серця, гіпокаліємією, гіпомагніємією або подовженням інтервалу QT у сімейному анамнезі. Тому слід уникати сумісного застосування інших нейролептиків або лікарських засобів, які спричиняють подовження інтервалу QT, або гіпокаліємію.

Тромбоемболія

Під час лікування оланзапіном випадки тромбоемболії траплялися дуже рідко (< 0,01 %). Причинний зв’язок між частотою виникнення тромбоемболії та лікуванням оланзапіном не встановлено. Однак, оскільки у пацієнтів із шизофренією часто присутні набуті фактори ризику венозної тромбоемболії, необхідно враховувати усі можливі фактори ризику, наприклад, іммобілізацію пацієнта, та вжити запобіжних заходів.

Вплив на ЦНС

Враховуючи первинний вплив оланзапіну на центральну нервову систему (ЦНС), слід бути обережними при комбінуванні цього препарату з іншими лікарськими засобами, які впливають на ЦНС, та алкоголем. Оскільки оланзапін діє як антагоніст допаміну in vitro, він може послаблювати дію прямих чи непрямих агоністів допаміну.

Епілептичні напади

Оланзапін слід призначати з обережністю пацієнтам із зазначенням епілептичних нападів в анамнезі, або при наявності факторів, які можуть знижувати судомний поріг. При лікуванні оланзапіном епілептичні напади виникають рідко. У більшості цих випадків напади або мали місце до початку лікування, або ризик їх виникнення був підвищений.

Пізня дискінезія

Ризик пізньої дискінезії при довготривалому лікуванні препаратом зростає, тому, якщо під час прийому оланзапіну виникають ознаки або симптоми пізньої дискінезії, рекомендується зменшити дозу препарату або відмінити його.

Постуральна гіпотензія

Як і при лікуванні іншими нейролептиками, під час прийому оланзапіну пацієнтам віком понад 65 років рекомендується періодичне вимірювання артеріального тиску.

Лактоза

Таблетки Еголанзи містять лактозу. Пацієнтам з рідкою спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактози Лаппа або мальабсорбцією глюкози/галактози не слід застосовувати цей препарат.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Оскільки оланзапін може спричинити такі побічні реакції як сонливість і запаморочення, пацієнтам слід утримуватися від керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Потенційна взаємодія, яка може впливати на властивості оланзапіну

Оскільки оланзапін метаболізується CYP1A2, речовини, які стимулюють чи пригнічують цей ізофермент, можуть впливати на фармакокінетичні властивості оланзапіну.

Стимуляція CYP1A2

Метаболізм оланзапіну може стимулюватись курінням та карбамазепіном, що може призвести до зниження концентрації оланзапіну. Спостерігалось легке або помірне збільшення кліренсу оланзапіну. Клінічні наслідки захворювання, ймовірно, будуть обмежені, але рекомендується контроль за клінічними показниками та, при необхідності, підвищення дози оланзапіну.

Пригнічення CYP1A2

Флувоксамін, специфічний інгібітор CYP1A2, значно уповільнює метаболізм оланзапіну. Середнє збільшення Сmax оланзапіну після прийому флувоксаміну становило 54 % у жінок, які не курили, та 77 % у чоловіків, які мали звичку курити. Середнє збільшення AUC оланзапіну становило 52 % та 108 % відповідно. Пацієнтам, які застосовують флувоксамін або будь-які інші інгібітори CYP1A2, наприклад, ципрофлоксацин, рекомендується призначати нижчу початкову дозу. Зниження дози оланзапіну рекомендується у разі, якщо лікування інгібітором CYP1A2 уже розпочато.

Зниження біодоступності

Активоване вугілля знижує біодоступність перорально прийнятого оланзапіну на 50- 60 %. Тому його слід приймати принаймні за 2 години до або через 2 години після застосування оланзапіну.

Флуоксетин (інгібітор CYP2D6), разові дози антацидів (алюміній, магній) або циметидин майже не впливають на фармакокінетичні параметри оланзапіну.

Можливий вплив оланзапіну на ефективність інших лікарських засобів

Оланзапін може пригнічувати дію прямих і непрямих агоністів допаміну.

In vitro оланзапін не пригнічує основні ізоферменти CYP450 (наприклад, 1А2, 2D6, 2C9, 2C19, 3A4). Згідно з результатами досліджень in vivo, відсутні взаємодія та уповільнення метаболізму таких активних речовин як трициклічні антидепресанти (які представляють в основному шлях CYP2D6), варфарин (CYP2C9), теофілін (CYP1А2) або діазепам (CYР3А4 та 2С19).

Відсутня також взаємодія при сумісному застосуванні оланзапіну з літієм чи біперидином.

Терапевтичний контроль рівня вальпроату у плазмі виявив відсутність необхідності регулювання дози цього препарату після введення у схему лікування оланзапіну.

Лікарські засоби, що діють на ЦНС

При застосуванні оланзапіну слід бути обережними пацієнтам, які вживають алкоголь або приймають препарати, що можуть пригнічувати ЦНС.

Сумісне застосування оланзапіну з протипаркінсонічними лікарськими засобами у пацієнтів із хворобою Паркінсона і деменцією не рекомендується.

Інтервал QTc

Слід бути обережними при сумісному застосуванні оланзапіну з лікарськими засобами, які збільшують інтервал QTc (амітриптилін, хлорпромазин, дроперидол, тіоридазин, пімозид, хінідин, прокаїнамід, соталол, ефедрин, адреналін, тербуталін, еритроміцин, триметоприм/сульфаметоксазол, кетоконазол, флуконазол тощо), порушують електролітний баланс або пригнічують печінковий метаболізм оланзапіну.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Оланзапін є антипсихотичним лікарським засобом з широким спектром фармакологічної дії, зумовленим впливом на різні рецептори. Виявлена спорідненість оланазпіну з деякими рецепторами (Ki; <100 </span>nM) – серотоніну 5НТ2А/2С, 5-НТ3, 5-НТ6; допаміну D1,D2,D3,D4,D5; холінергічними мускариновими рецепторамиm1-m5;?-1-адренергічним рецептором та гістаміновим рецептором Н1. Оланзапін селективно зменшує збудливість мезолімбічних (А10) допамінергічних нейронів, виявляючи при цьому незначний вплив на стріарні (А9) шляхи, пов’язані з моторною функцією. Оланзапін послаблює зумовлену реакцію уникнення, що свідчить про його нейролептичні властивості, у дозах, нижчих за ті, що спричиняють каталепсію, – побічний ефект, пов’язаний з порушенням рухомості. На відміну від інших антипсихотичних засобів, оланзапін посилює відповідь при проведенні «анксіолітичного» тесту.

Фармакокінетика.

Оланзапін добре всмоктується після перорального прийому, максимальна концентрація його у плазмі крові досягається через 5-8 годин. Прийом їжі не впливає на всмоктування оланзапіну. Абсолютна біодоступність після перорального застосування відносно внутрішньовенного застосування не була встановлена.

Оланзапін метаболізується у печінці шляхом кон’югації та окиснення.Основним циркулюючим метаболітом є 10-N-глюкуронід, який не проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр. Цитохроми P450-CYP1A2 і P450-CYP2D6 сприяють утворенню метаболітів N-дезметилу і 2-гідроксиметилу; у дослідженнях на тваринах обидва метаболіти виявляли значно меншу фармакологічну активність in vivo, ніж оланзапін. Переважаюча фармакологічна активність зумовлена первинним оланзапіном. Після перорального застосування середній період напіввиведення оланзапіну у здорових пацієнтів варіює залежно від статі та віку хворого.

У здорових осіб літнього віку (65 років і старше) порівняно з молодшими особами, середній період напіввиведення був подовжений (51,8 порівняно з 33,8 години), а кліренс препарату зменшений (17,5 порівняно з 18,2 л за годину). Варіабельність фармакокінетичних параметрів, яка спостерігалася у літніх пацієнтів, знаходилася у межах діапазону, визначеного для молодших осіб. У 44 хворих нашизофренію віком старше 65 років дози від5 до 20 мг/добу не впливали на характер побічних реакцій.

У жінок порівняно з чоловіками середній період напіввиведення був дещо подовжений (36,7 порівняно з 32,3 години), а кліренс препарату зменшений(18,9 порівняно з 27,3 л за годину). Однак оланзапін (5-20 мг) продемонстрував аналогічний профіль безпеки як у жінок(n = 467), так і в чоловіків(n = 869).

У пацієнтів із порушенням функції нирок (кліренс креатиніну < 10 мл/хв)порівняно зі здоровими особами була відсутня істотна різниця всередньому періоді напіввиведення (37,7 порівняно з 32,4 години)та кліренсі препарату (21,2 порівняно з 25,0 л за годину). Аналіз масового балансу показав, що приблизно 57 % оланзапіну з радіоактивною міткою булиприсутні в сечі головним чином у вигляді метаболітів.

У пацієнтів зі слабким порушенням функції печінки, які курять, середній період напіввиведення (39,3 години) був подовжений, а плазмовий кліренс (18 л за годину) зменшений порівняно зі здоровими особами, які не курять (48,8 години і 14,1 л за годину відповідно).

В осіб, які не курять, порівняно з особами, які мають звичку курити (чоловіки і жінки), середній період напіввиведення подовжувався (38,6 порівняно з 30,4 години), а кліренс препарату зменшувався (18,6 порівняно з 27,7 л за годину).

Плазмовий кліренс оланзапіну зменшується у літніх осіб порівняно з молодими, у жінок порівняно з чоловіками і в осіб, які не курять, порівняно з тими, що мають звичку курити. Проте ступінь впливу віку, статі або куріння на кліренс і період напіввиведення оланзапіну незначний порівняно з загальною варіабельністю між особами.

Фармакокінетичні властивості препарату не залежать від раси.

Рівень зв’язування оланзапіну з протеїнами плазми крові становить приблизно 93 % для концентрації у межах від 7 нг/мл до 1 000 нг/мл. Оланзапін зв’язується переважно з альбуміном і a1-кислим глікопротеїном.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

5 мг:жовті продовгуваті двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з рискою з одного боку, з гравіруванням стилізованої літери «Е» та цифрою «402» з іншого боку;

7.5 мг:жовті круглі двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з гравіруванням стилізованої літери «Е» та цифрою «403» з одного боку;

10 мг:жовті круглі двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з гравіруванням стилізованої літери «Е» та цифрою «404» з одного боку;

15 мг:жовті круглі двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з гравіруванням стилізованої літери «Е» та цифрою «405» з одного боку;

20 мг:жовті круглі двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з гравіруванням стилізованої літери «Е» та цифрою «406» з одного боку.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 30 °С у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По7 таблеток, вкритих оболонкою, у блістері; по 4 або 8 блістеріву картонній коробці.

Категорія відпуску.За рецептом.

Виробник.

ВАТ Фармацевтичний завод ЕГІС.

Місцезнаходження.

EGIS Pharmaceuticals PLC, 1106 Budapest, Kereszturi ut 30-38, Hungary/

ВАТ Фармацевтичний завод ЕГІС, 1106 м. Будапешт, вул. Керестурі, 30-38, Угорщина.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

Еголанза

(EGOLANZA)

Склад:

діюча речовина:1 таблетка, вкрита оболонкою, містить 5 мг або 7,5 мг, або 10 мг, або 15 мг, або 20 мг оланзапіну (що еквівалентно 7,03 мг, 10,55 мг, 14,06 мг, 21,09 мг або 28,12 мг оланзапіну дигідрохлориду тригідрату відповідно);

допоміжні речовини: целюлоза мікрокристалічна, лактози моногідрат, гідроксипропілцелюлоза, кросповідон, магнію стеарат, гіпромелоза, хіноліновий жовтий

(Е 104), титану діоксин (Е 171), макрогол 400.

Лікарська форма.Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група.Антипсихотичні засоби. Код АТС N05A H03.

Клінічні характеристики.

Показання.

Лікування шизофренії.

Підтримуюче лікування пацієнтів, які виявили позитивну реакцію на початкове лікування оланзапіном.

Лікування маніакальних нападіввід помірних до тяжких.

У пацієнтів, у яких маніакальні напади піддавалися лікуванню оланзапіном, оланзапін показаний для запобігання рецидивам у пацієнтів з біполярними розладами.


<![if !supportLineBreakNewLine]>
<![endif]>

Протипоказання.

Підвищена чутливість до діючої речовини або до будь-якого компонента препарату. Пацієнти з відомим ризиком закритокутової глаукоми.

Спосіб застосування та дози.

Шизофренія: рекомендована початкова доза оланзапіну становить 10 мг на добу.

Маніакальні напади: рекомендована початкова доза оланзапіну для дорослих при монотерапії становить 15 мг на добу або 10 мг на добу у складі комбінованої терапії.

Запобігання рецидивам при біполярних розладах: для пацієнтів у стадії ремісії рекомендована початкова доза оланзапіну становить 10 мг/добу. Пацієнтам, які отримували оланзапін для лікування маніакальних нападів, рекомендується продовжувати лікування тими ж дозами для запобігання рецидивам.

Для пацієнтів, у яких з’явилися нові маніакальні, депресивні або змішані напади, лікування оланзапіном необхідно продовжувати (у разі необхідності дозу можна коригувати), за клінічними показаннями додатково призначається симптоматична терапія для лікування розладів настрою. Під час лікування шизофренії, маніакальних нападів і для запобігання рецидивам біполярних розладів денна доза згодом може змінюватися на основі індивідуального клінічного стану у межах 5-20 мг/день.

Підвищення дози вище рекомендованої початкової дози рекомендується лише після відповідного клінічного обстеження і має проводитися з інтервалами не менше 24 годин.

Оланазапін можна приймати незалежно від прийому їжі, оскільки вживання їжі не впливає на абсорбцію препарату. При припиненні лікування оланзапіном необхідне поступове зниження дози.

Пацієнти літнього віку.

Менша початкова доза (5 мг/добу) зазвичай не призначається, але питання про її зниження може бути розглянуто стосовно пацієнтів літнього віку або при наявності інших клінічних факторів.

Ниркова і/або печінкова недостатність.

Нижчу початкову дозу (5 мг) можна також призначати пацієнтам з нирковою або печінковою недостатністю. При печінковій недостатності середньої тяжкості (цироз печінки, клас А або В, за класифікацією Чайлд-П’ю) початкова доза має становити 5 мг і підвищення її слід здійснювати з обережністю.

Стать.

Початкова доза і діапазон доз зазвичай не залежать від статі пацієнта.

Особи, які курять.

Початкова доза і діапазон доз зазвичай не відрізняються в осіб, які курять і які не мають звички курити.

Якщо присутній більш ніж один фактор, який може уповільнювати метаболізм оланзапіну (жіноча стать, літній вік, відсутність звички курити) можна призначати меншу початкову дозу препарату. Підвищення дози, якщо це показано, для таких пацієнтів слід здійснювати з обережністю.

Побічні реакції.

При застосуванні оланзапіну найчастіше (в 1 % пацієнтів) повідомлялося про такі побічні реакції: сонливість, збільшення маси тіла, еозинофілія, підвищення рівня пролактину, холестерину, глюкози та тригліцеридів, глюкозурія, підвищення апетиту, запаморочення, акатизія, паркінсонізм, дискінезія, ортостатична гіпотензія, антихолінергічні ефекти, транзиторне і безсимптомне підвищення рівня печінкових трансаміназ, висипи, астенія, стомленість, набряки.

Побічні реакції класифікуються за частотою виникнення: дуже поширені (? 1/10), поширені (? 1/100, < 1/10), непоширені (? 1/1,000, < 1/100), рідко поширені (? 1/10,000, < 1/1,000), дуже рідко поширені (< 1/10,000).

З боку серцевої системи:непоширені – брадикардія, подовження інтервалу QT; дуже рідко поширені – шлуночкова тахікардія/фібриляція, тріпотіння/мерехтіння шлуночків, серцевий напад, раптова смерть.

З боку судинної системи:поширеніортостатична гіпотензія;дуже рідко поширенітромбоемболія (включаючи легеневу емболію та тромбоз глибоких вен).

З боку кровоносної та лімфатичної систем:поширені – еозинофілія;непоширені –лейкопенія, нейтропенія; рідко поширені – тромбоцитопенія.

З боку нервової системи:дужепоширені – сонливість; поширені – запаморочення, акатизія, паркінсонізм, дискінезія; дуже рідко поширені – епілептичні напади, які були в анамнезі або були виявлені фактори ризику, нейролептичний злоякісний синдром, дистонія (включаючи рух очного яблука), пізня дискінезія, синдром відміни.

З боку шлунково-кишкового тракту:поширені – легкі, транзиторні антихолінергічні ефекти, включаючи запор та сухість у роті; дуже рідко поширені – панкреатит.

З боку гепатобіліарної системи:поширені – тимчасові безсимптомні підвищення трансаміназ печінки (ALT,AST), особливо на початку лікування; дуже рідко поширені – гепатити (включаючи гепатоцелюлярне, холестатичне або змішане ушкодження печінки).
З боку сечовидільної системи: дуже рідко поширені нетримання сечі.

З боку шкіри та підшкірних тканин: поширені – висипання; непоширені – реакція фоточутливості, облисіння.

З боку скелетно-м’язової системи:дуже рідко поширені – рабдоміоліз.

Метаболічні порушення:дуже поширені збільшення маси тіла; поширені – підвищення рівня холестерину, глюкози, тригліцеридів, глюкозурія, підвищення апетиту; дуже рідко поширені – розвиток або загострення діабету, рідко пов’язаного з кетоацидозом або комою, включаючи деякі фатальні випадки, гіпотермія.

Загальні порушення:поширені – астенія, стомлюваність, набряк.

З боку імунної системи:дуже рідко поширені – алергічна реакція.

З боку репродуктивної системи:дуже рідко поширені –приапізм.

Лабораторні дослідження:дуже поширені – підвищення рівня пролактину у плазмі крові; непоширені – підвищення креатинфосфокінази, загального білірубіну; дуже рідко поширені – підвищення лужної фосфатази.

Тривале застосування препарату (до 48 тижнів)

Співвідношення пацієнтів, у яких розвивалися побічні, клінічно значущі реакції (збільшення маси тіла, підвищення рівня глюкози, загального холестерину або тригліцеридів) поступово збільшувалося. У дорослих пацієнтів, які завершили 9-12-місячний курс лікування, рівень глюкози в крові через 4-6 місяців поступово зменшився.

Передозування.

Ознаки і симптоми.

Частими симптомами передозування (>10% випадків) є тахікардія, тривожність/агресивність, дизартрія, різні екстрапірамідальні симптоми, а також зниження рівня свідомості від седації до коми.

Інші тяжкі наслідки передозування включають делірій, конвульсії, кому, можливий злоякісний нейролептичний синдром, пригнічення дихання, аспірацію, артеріальну гіпер- чи гіпотензію, аритмії серця (< 2 % випадків при передозуванні) та зупинку серця і дихання. Повідомлялося про летальні випадки при гострому передозуванні препарату навіть у такій низькій дозі як 450 мг, але повідомлялося також і про виживання після гострого передозування після прийому 1,5 г оланзапіну.

Лікування.

Специфічного антидоту оланзапіну не існує.Не рекомендуються препарати, що спричиняють блювання. Рекомендовано стандартні процедури при передозуванні (наприклад, промивання шлунка, прийом активованого вугілля). Було показано, що супутній прийом активованого вугілля зменшує біодоступність оланзапіну при пероральному прийомі на 50-60 %.

Симптоматичне лікування та контроль функцій життєво важливих органів слід здійснювати згідно з клінічною картиною, включаючи лікування артеріальної гіпотензії і серцевої недостатності та підтримку дихання. Не слід застосовувати епінефрин, допамін та інші симпатоміметики з дією, характерною для ?-агоністів, оскільки ?-стимуляція може ускладнити артеріальну гіпотензію. Необхідним є моніторинг серцево-судинної системи для виявлення можливої аритмії. Ретельний медичний нагляд і моніторинг мають тривати до одужання пацієнта.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Пацієнтки мають повідомляти своєму лікарю про вагітність або бажання завагітніти під час лікування оланзапіном. Однак через обмежений досвід застосування препарату у людини оланзапін можна призначати вагітним жінкам лише у випадку, коли очікувана користь для матері перевищує потенційний ризик для плода.

Існує інформація про поодинокі випадки, коли у новонароджених, матері яких приймали оланзапін протягом ІІІ триместру вагітності, спостерігались тремор, артеріальна гіпертензія, летаргія та сонливість.

Матерям у період лікування препаратом слід утримуватися від годування груддю.

Діти.

Оланзапін не рекомендується застосовувати дітям через недостатню кількість даних щодо безпеки і ефективності оланзапіну у цій віковій категорії.

Особливості застосування.

Під час лікування антипсихотичними засобами поліпшення клінічних симптомів пацієнта може зайняти від декількох днів до декількох тижнів. Протягом цього періоду пацієнтам необхідно перебувати під пильним наглядом.

Психози і/або порушення поведінки, пов’язані з деменцією, у пацієнтів літнього віку

Оланзапін не схвалений для лікування психозів і/або порушень поведінки, пов’язаних із деменцією, і не рекомендується для застосування цій категорії пацієнтів через збільшення летальних випадків і ризику появи цереброваскулярних розладів.

Хвороба Паркінсона

Застосування оланзапіну для лікування психозів, індукованих агоністами допаміну, у пацієнтів з хворобою Паркінсона, не рекомендується. Тому що при лікуванні оланзапіном набагато частіше повідомлялося про прогресування симптомів Паркінсона і галюцинації.

Нейролептичний злоякісний синдром (НЗС)

НЗС є потенційно небезпечним для життя симптомом, пов’язаним із застосуванням антипсихотичних препаратів, включаючи оланзапін. Клінічними проявами НЗС є гіперпірексія, м’язова ригідність, втрата свідомості та симптоми серцевої нестабільності (нерегулярний пульс або артеріальний тиск, тахікардія, підвищене потовиділення та серцева аритмія). Додаткові ознаки можуть включати підвищений рівень креатинінфосфокінази, міоглобінурію (рабдоміоліз) та гостру ниркову недостатність. Якщо у пацієнта розвиваються ознаки і симптоми, що нагадують НЗМ, або має місце пропасниця нез’ясованої етіології без будь-яких клінічних проявів, застосування будь-яких антипсихотичних засобів, включаючи оланзапін, слід припинити.

Гіперглікемія і цукровий діабет

Повідомлялося про поодинокі випадки гіперглікемії і/або розвитку або загострення цукрового діабету, які іноді супроводжувалися кетоацидозом або комою, включаючи кілька летальних випадків.У деяких випадках спостерігалося попереднє збільшення маси тіла, що може бути сприятливим для цього чинником.Рекомендовано проводити відповідний клінічний моніторинг у пацієнтів з цукровим діабетом та пацієнтів із факторами ризику розвитку діабету, зокрема регулярний контроль глюкози в крові.

Зміни рівня ліпідів

У пацієнтів, які лікувалися оланзапіном, спостерігалися небажані зміни рівня ліпідів. Ці зміни слід відповідно лікувати, зокрема у пацієнтів з дизліпідемією та у пацієнтів, у яких присутні фактори ризику розвитку порушень ліпідного обміну.

Антихолінергічна активність

Незважаючи на антихолінергічну активність оланзапінуin vitro, виявлено низьку частоту антихолінергічних явищ. Однак через обмеження клінічного досвіду щодо застосування оланзапіну у пацієнтів із супутніми захворюваннями слід бути обережними, призначаючи препарат пацієнтам з гіпертрофією простати, паралітичною кишковою непрохідністю або подібними станами.

Показники печінкової функції

При застосуванні оланзапіну часто спостерігалося транзиторне асимптоматичне підвищення рівня печінкових трансаміназ АЛТ та АСТ, особливо на початку лікування.

Пацієнтам з підвищеним рівнем АЛТ та/чи АСТ, ознаками та симптомами порушення функції печінки, з раніше існуючими симптомами порушення функції печінки, а також пацієнтам, які приймають потенційно гепатотоксичні препарати, цей препарат призначають з обережністю. Якщо у процесі лікування підвищується рівень АЛТ чи/та АСТ, необхідно спостерігати за пацієнтом і, можливо, зменшити дозу препарату. При виявленні гепатиту (включаючи гепатоцелюлярне, холестатичне чи змішане ураження печінки), лікування оланзапіном необхідно припинити.

Нейтропенія. Пацієнтам з низьким рівнем лейкоцитів і/або нейтрофілів з будь-якої причини, пацієнтам, які приймають препарати, що можуть спричинити нейтропенію, при медикаментозному пригніченні/токсичному ураженні кісткового мозку, пацієнтам з пригніченням кісткового мозку, спричиненим супутнім захворюванням, радіо- чи хіміотерапією, пацієнтам з гіпереозинофілією або мієлопроліферативним захворюванням оланзапін призначають з обережністю. При сумісному застосуванні оланзапіну та валпроату нейтропенія розвивається досить часто.

Припинення лікування

При раптовому припиненні прийому оланзапіну дуже рідко (<0,01 %) повідомлялося про гострі симптоми, такі як підвищена пітливість, безсоння, тремор, тривожність, нудота або блювання. <o:p>

QT-інтервал

Оланзапін слід призначати з обережністю у комбінації з препаратами, які можуть викликати подовження інтервалу QTс, особливо пацієнтам літнього віку, пацієнтам з уродженим синдромом подовження інтервалу QT, застійною серцевою недостатністю, гіпертрофією серця, гіпокаліємією, гіпомагніємією або подовженням інтервалу QT у сімейному анамнезі. Тому слід уникати сумісного застосування інших нейролептиків або лікарських засобів, які спричиняють подовження інтервалу QT, або гіпокаліємію.

Тромбоемболія

Під час лікування оланзапіном випадки тромбоемболії траплялися дуже рідко (< 0,01 %). Причинний зв’язок між частотою виникнення тромбоемболії та лікуванням оланзапіном не встановлено. Однак, оскільки у пацієнтів із шизофренією часто присутні набуті фактори ризику венозної тромбоемболії, необхідно враховувати усі можливі фактори ризику, наприклад, іммобілізацію пацієнта, та вжити запобіжних заходів.

Вплив на ЦНС

Враховуючи первинний вплив оланзапіну на центральну нервову систему (ЦНС), слід бути обережними при комбінуванні цього препарату з іншими лікарськими засобами, які впливають на ЦНС, та алкоголем. Оскільки оланзапін діє як антагоніст допаміну in vitro, він може послаблювати дію прямих чи непрямих агоністів допаміну.

Епілептичні напади

Оланзапін слід призначати з обережністю пацієнтам із зазначенням епілептичних нападів в анамнезі, або при наявності факторів, які можуть знижувати судомний поріг. При лікуванні оланзапіном епілептичні напади виникають рідко. У більшості цих випадків напади або мали місце до початку лікування, або ризик їх виникнення був підвищений.

Пізня дискінезія

Ризик пізньої дискінезії при довготривалому лікуванні препаратом зростає, тому, якщо під час прийому оланзапіну виникають ознаки або симптоми пізньої дискінезії, рекомендується зменшити дозу препарату або відмінити його.

Постуральна гіпотензія

Як і при лікуванні іншими нейролептиками, під час прийому оланзапіну пацієнтам віком понад 65 років рекомендується періодичне вимірювання артеріального тиску.

Лактоза

Таблетки Еголанзи містять лактозу. Пацієнтам з рідкою спадковою непереносимістю галактози, дефіцитом лактози Лаппа або мальабсорбцією глюкози/галактози не слід застосовувати цей препарат.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

Оскільки оланзапін може спричинити такі побічні реакції як сонливість і запаморочення, пацієнтам слід утримуватися від керування автотранспортом або роботи з іншими механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Потенційна взаємодія, яка може впливати на властивості оланзапіну

Оскільки оланзапін метаболізується CYP1A2, речовини, які стимулюють чи пригнічують цей ізофермент, можуть впливати на фармакокінетичні властивості оланзапіну.

Стимуляція CYP1A2

Метаболізм оланзапіну може стимулюватись курінням та карбамазепіном, що може призвести до зниження концентрації оланзапіну. Спостерігалось легке або помірне збільшення кліренсу оланзапіну. Клінічні наслідки захворювання, ймовірно, будуть обмежені, але рекомендується контроль за клінічними показниками та, при необхідності, підвищення дози оланзапіну.

Пригнічення CYP1A2

Флувоксамін, специфічний інгібітор CYP1A2, значно уповільнює метаболізм оланзапіну. Середнє збільшення Сmax оланзапіну після прийому флувоксаміну становило 54 % у жінок, які не курили, та 77 % у чоловіків, які мали звичку курити. Середнє збільшення AUC оланзапіну становило 52 % та 108 % відповідно. Пацієнтам, які застосовують флувоксамін або будь-які інші інгібітори CYP1A2, наприклад, ципрофлоксацин, рекомендується призначати нижчу початкову дозу. Зниження дози оланзапіну рекомендується у разі, якщо лікування інгібітором CYP1A2 уже розпочато.

Зниження біодоступності

Активоване вугілля знижує біодоступність перорально прийнятого оланзапіну на 50- 60 %. Тому його слід приймати принаймні за 2 години до або через 2 години після застосування оланзапіну.

Флуоксетин (інгібітор CYP2D6), разові дози антацидів (алюміній, магній) або циметидин майже не впливають на фармакокінетичні параметри оланзапіну.

Можливий вплив оланзапіну на ефективність інших лікарських засобів

Оланзапін може пригнічувати дію прямих і непрямих агоністів допаміну.

In vitro оланзапін не пригнічує основні ізоферменти CYP450 (наприклад, 1А2, 2D6, 2C9, 2C19, 3A4). Згідно з результатами досліджень in vivo, відсутні взаємодія та уповільнення метаболізму таких активних речовин як трициклічні антидепресанти (які представляють в основному шлях CYP2D6), варфарин (CYP2C9), теофілін (CYP1А2) або діазепам (CYР3А4 та 2С19).

Відсутня також взаємодія при сумісному застосуванні оланзапіну з літієм чи біперидином.

Терапевтичний контроль рівня вальпроату у плазмі виявив відсутність необхідності регулювання дози цього препарату після введення у схему лікування оланзапіну.

Лікарські засоби, що діють на ЦНС

При застосуванні оланзапіну слід бути обережними пацієнтам, які вживають алкоголь або приймають препарати, що можуть пригнічувати ЦНС.

Сумісне застосування оланзапіну з протипаркінсонічними лікарськими засобами у пацієнтів із хворобою Паркінсона і деменцією не рекомендується.

Інтервал QTc

Слід бути обережними при сумісному застосуванні оланзапіну з лікарськими засобами, які збільшують інтервал QTc (амітриптилін, хлорпромазин, дроперидол, тіоридазин, пімозид, хінідин, прокаїнамід, соталол, ефедрин, адреналін, тербуталін, еритроміцин, триметоприм/сульфаметоксазол, кетоконазол, флуконазол тощо), порушують електролітний баланс або пригнічують печінковий метаболізм оланзапіну.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Оланзапін є антипсихотичним лікарським засобом з широким спектром фармакологічної дії, зумовленим впливом на різні рецептори. Виявлена спорідненість оланазпіну з деякими рецепторами (Ki; <100 </span>nM) – серотоніну 5НТ2А/2С, 5-НТ3, 5-НТ6; допаміну D1,D2,D3,D4,D5; холінергічними мускариновими рецепторамиm1-m5;?-1-адренергічним рецептором та гістаміновим рецептором Н1. Оланзапін селективно зменшує збудливість мезолімбічних (А10) допамінергічних нейронів, виявляючи при цьому незначний вплив на стріарні (А9) шляхи, пов’язані з моторною функцією. Оланзапін послаблює зумовлену реакцію уникнення, що свідчить про його нейролептичні властивості, у дозах, нижчих за ті, що спричиняють каталепсію, – побічний ефект, пов’язаний з порушенням рухомості. На відміну від інших антипсихотичних засобів, оланзапін посилює відповідь при проведенні «анксіолітичного» тесту.

Фармакокінетика.

Оланзапін добре всмоктується після перорального прийому, максимальна концентрація його у плазмі крові досягається через 5-8 годин. Прийом їжі не впливає на всмоктування оланзапіну. Абсолютна біодоступність після перорального застосування відносно внутрішньовенного застосування не була встановлена.

Оланзапін метаболізується у печінці шляхом кон’югації та окиснення.Основним циркулюючим метаболітом є 10-N-глюкуронід, який не проникає крізь гематоенцефалічний бар’єр. Цитохроми P450-CYP1A2 і P450-CYP2D6 сприяють утворенню метаболітів N-дезметилу і 2-гідроксиметилу; у дослідженнях на тваринах обидва метаболіти виявляли значно меншу фармакологічну активність in vivo, ніж оланзапін. Переважаюча фармакологічна активність зумовлена первинним оланзапіном. Після перорального застосування середній період напіввиведення оланзапіну у здорових пацієнтів варіює залежно від статі та віку хворого.

У здорових осіб літнього віку (65 років і старше) порівняно з молодшими особами, середній період напіввиведення був подовжений (51,8 порівняно з 33,8 години), а кліренс препарату зменшений (17,5 порівняно з 18,2 л за годину). Варіабельність фармакокінетичних параметрів, яка спостерігалася у літніх пацієнтів, знаходилася у межах діапазону, визначеного для молодших осіб. У 44 хворих нашизофренію віком старше 65 років дози від5 до 20 мг/добу не впливали на характер побічних реакцій.

У жінок порівняно з чоловіками середній період напіввиведення був дещо подовжений (36,7 порівняно з 32,3 години), а кліренс препарату зменшений(18,9 порівняно з 27,3 л за годину). Однак оланзапін (5-20 мг) продемонстрував аналогічний профіль безпеки як у жінок(n = 467), так і в чоловіків(n = 869).

У пацієнтів із порушенням функції нирок (кліренс креатиніну < 10 мл/хв)порівняно зі здоровими особами була відсутня істотна різниця всередньому періоді напіввиведення (37,7 порівняно з 32,4 години)та кліренсі препарату (21,2 порівняно з 25,0 л за годину). Аналіз масового балансу показав, що приблизно 57 % оланзапіну з радіоактивною міткою булиприсутні в сечі головним чином у вигляді метаболітів.

У пацієнтів зі слабким порушенням функції печінки, які курять, середній період напіввиведення (39,3 години) був подовжений, а плазмовий кліренс (18 л за годину) зменшений порівняно зі здоровими особами, які не курять (48,8 години і 14,1 л за годину відповідно).

В осіб, які не курять, порівняно з особами, які мають звичку курити (чоловіки і жінки), середній період напіввиведення подовжувався (38,6 порівняно з 30,4 години), а кліренс препарату зменшувався (18,6 порівняно з 27,7 л за годину).

Плазмовий кліренс оланзапіну зменшується у літніх осіб порівняно з молодими, у жінок порівняно з чоловіками і в осіб, які не курять, порівняно з тими, що мають звичку курити. Проте ступінь впливу віку, статі або куріння на кліренс і період напіввиведення оланзапіну незначний порівняно з загальною варіабельністю між особами.

Фармакокінетичні властивості препарату не залежать від раси.

Рівень зв’язування оланзапіну з протеїнами плазми крові становить приблизно 93 % для концентрації у межах від 7 нг/мл до 1 000 нг/мл. Оланзапін зв’язується переважно з альбуміном і a1-кислим глікопротеїном.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

5 мг:жовті продовгуваті двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з рискою з одного боку, з гравіруванням стилізованої літери «Е» та цифрою «402» з іншого боку;

7.5 мг:жовті круглі двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з гравіруванням стилізованої літери «Е» та цифрою «403» з одного боку;

10 мг:жовті круглі двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з гравіруванням стилізованої літери «Е» та цифрою «404» з одного боку;

15 мг:жовті круглі двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з гравіруванням стилізованої літери «Е» та цифрою «405» з одного боку;

20 мг:жовті круглі двоопуклі таблетки, вкриті оболонкою, з гравіруванням стилізованої літери «Е» та цифрою «406» з одного боку.

Термін придатності. 2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати при температурі не вище 30 °С у недоступному для дітей місці.

Упаковка.

По7 таблеток, вкритих оболонкою, у блістері; по 4 або 8 блістеріву картонній коробці.

Категорія відпуску.За рецептом.

Виробник.

ВАТ Фармацевтичний завод ЕГІС.

Місцезнаходження.

EGIS Pharmaceuticals PLC, 1106 Budapest, Kereszturi ut 30-38, Hungary/

ВАТ Фармацевтичний завод ЕГІС, 1106 м. Будапешт, вул. Керестурі, 30-38, Угорщина.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ДРОПІА – сановель

(DROPIA– sanovel)

Склад:

діюча речовина:pioglitazone;

1 таблетка містить 16,53 мг піоглітазону гідрохлориду, що еквівалентно 15 мг піоглітазону;

1 таблетка містить 33,06 мг піоглітазону гідрохлориду, що еквівалентно 30 мг піоглітазону;

1 таблетка містить 49,59 мг піоглітазону гідрохлориду, що еквівалентно 45 мг піоглітазону;

допомiжнi речовини: лактози моногідрат, гідроксипропілцелюлоза, кальцію карбоксиметилцелюлоза, магнію стеарат.

Лікарська форма.Таблетки.

Фармакотерапевтична група.Пероральні гіпоглікемізуючі препарати. Тіазолідиндіони. Код АТСA10B G03.

Клінічні характеристики.

Показання.

Інсуліннезалежний цукровий діабет (тип II) як монотерапія або у складі комбінованого лікування.

Протипоказання.

Підвищена чутливість добудь-якого зкомпонентів препарату.Цукровий діабет І типу. Діабетичний кетоацидоз. Серцева недостатність (наявна або в анамнезі). Печінкова недостатність. Комбіноване лікування з інсуліном. Період вагітності та годування груддю. Дитячий вік.

Спосіб застосування та дози.

Препарат застосовують внутрішньо, одноразово, незалежно від прийому їжі.

Монотерапія

Піоглітазон призначаютьу дозі 15 мг або 30 мг 1 раз/добу.

При необхідності доза може бути поступово збільшена до максимальної ? 45 мг/добу, одноразово. При неефективності монотерапії слід передбачити можливість проведення комбінованої терапії.

Комбінованатерапія

Похідні сульфонілсечовини: при комбінованій терапії з похідними сульфонілсечовини піоглітазон призначають у дозі 15 мг або 30 мг 1 раз/добу. При розвитку гіпоглікемії дозу препарату необхідно зменшити.

Метформін: у комбінації з метформіном піоглітазон призначають у дозі 15 мг або 30 мг

1 раз/добу. На початку лікування препаратом дозу метформіну можна залишити без зміни. Ризик розвитку гіпоглікемії при даній комбінації незначний, тому необхідність корекції дози метформіну маловірогідна.

Максимальна рекомендована доза:при монотерапії ?45 мг/добу, при комбінованій терапії ? 30 мг/добу.

Хворим із нирковою недостатністю корегувати дози піоглітазону необов’язково.

Побічні реакції.

Побічні ефекти, що виникають у|біля| 5 % хворих|згідно з||: інфекційні захворювання верхніх дихальних шляхів|колій|, головний біль, синусит, міалгія|, порушення цілісності зубної емалі, загострення цукрового діабету і фарингіт.

Побічні ефекти, що виникають при застосуванні піоглітазону| в комбінації з|із| похідними сульфонілсечовини| і метформіном,| здебільшого аналогічні до тих, що виникають при монотерапії піоглітазоном|.

Можливий розвиток гіпоглікемії (від слабкої до явно вираженої) при застосуванні піоглітазону у комбінації з похідними сульфонілсечовини.

Можливі випадки виникнення анемії при монотерапії або комбінованому лікуванні із застосуванням похідних сульфонілсечовини і метформіну.

Прийом піоглітазону| сприяє утворенню невеликих або значних набряків.

Також можливим є розвиток побічних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту (сухість у роті, у поодиноких випадках – диспепсія, діарея) та дуже рідко – виникнення алергічних реакцій (ангіоневротичний набряк, висип на шкірі, свербіж, кропив’янка).

Результати лабораторних досліджень:

Гематологічні: піоглітазон може викликати зменшення рівня гемоглобіну і гематокриту.

Рівні активності трансаміназ сироватки: у 0,26 % хворих, які проходять лікування піоглітазоном, і у 0,25 %, які приймають плацебо, значення АЛТ втричі перевищували верхню межу норми.

У пацієнтів, які приймали піоглітазон|, середнє значення рівня білірубіну, АСТ (аспартаттрансамінази), АЛТ (аланінтрансамінази), лужної фосфатази і ГГТ (глутамілтрансферази) зменшувалися.

Рівні активності креатинфосфокінази: рідко спостерігалися скороминущі підвищення рівня креатинфосфокінази.

Передозування.

Симптоми: посилення побічних ефектів.

Лікування: симптоматична терапія.

Особливості застосування.

Дропіа-сановель може застосовуватись як монотерапія в якості додаткового засобу|кошт| до дієтотерапії і фізичних вправ або в комбінації з похідними сульфонілсечовини, метформіном у разі|в разі| неефективності глікемічного| контролю.

Загальні: піоглітазон чинить антигіперглікемічну дію тільки при наявності інсуліну. Тому не слід застосовувати піоглітазон хворим на цукровий діабет типу І.

Затримка рідини і серцева недостатність: піоглітазон може викликати затримку рідини, що може призвести до загострення серцевої недостатності. У пацієнтів слід контролювати прояви ознак і симптомів серцевої недостатності. У разі порушення серцевої діяльності прийом піоглітазону слід припинити.

Гіпоглікемія: внаслідок збільшення чутливості до інсуліну або пероральної терапії іншими гіпоглікемічними засобами у пацієнтів, які одержують піоглітазон, може виникнути ризик розвитку дозозалежної гіпоглікемії. Тому у пацієнтів, які застосовують піоглітазон, може виникнути необхідність корекції дози гіпоглікемічних препаратів.

Овуляція:у хворих з ановуляторним циклом в передменопаузному періоді лікування тіазолідиндіонами, включаючи піоглітазон, може викликати овуляцію. Наслідком цього є ризик виникнення небажаної вагітності, якщо не використовуються адекватні засоби контрацепції.

Гематологія:піоглітазон може викликати зменшення рівня гемоглобіну і гематокриту. Дані зміни можуть бути пов’язані зі збільшенням об’єму плазми, але не пов’язані з якимись клінічно значущими гематологічними ефектами.

Набряки: у хворих із набрякамипіоглітазон призначають з особливою обережністю. Застосування піоглітазону хворими на цукровий діабет типу П сприяє утворенню невеликих або значних набряків.

Дія на функції печінки:у хворих, які проходять лікування піоглітазоном, не було виявлено проявів гепатотоксичності або підвищення рівня АЛТ, спричинених прийомом даного препарату. Однак у всіх хворих на початку лікування і далі слід періодично контролювати активність печінкових ферментів.

У всіх хворих,які приймають піоглітазон,| слід контролювати рівень плазмового ферменту АЛТ на початку лікування, в перший рік – кожні 2 місяці, потім періодично. У разі|в разі| виникнення таких симптомів дисфункції печінки, як нудота, блювання, більу животі, втома, анорексія і виділення сечі темного кольору,|цвіту| слід провести аналіз функцій печінки. У разі|в разі| виникнення жовтяниці|жовтухи| лікування слід припинити.

Не слід призначати препаратпри наявності клінічних проявів|виявів| захворювання печінки в активній фазі або при збільшенні активності АЛТ в 2,5 рази вище за верхню межу|кордон| норми. При помірно підвищеній активності ферментів печінки (АЛТ менш ніжу 2,5 рази вище за верхню межу|кордон| норми) до початку лікування або під час лікування препаратом хворих необхідно обстежувати для визначення причини підвищення показників. При помірному підвищенні активності ферментів печінки слід з|із| обережністю починати|розпочинати| або продовжувати лікування препаратом.

У разі|в разі| збільшення активності трансаміназ|у сироватці крові (АЛТ в >2,5 рази вище за верхню межу|кордон| норми)при лікуванні піоглітазоном| контроль функцій печінки слід проводити частіше і до того часу, поки рівень не повернеться до норми або до показників,що спостерігалися допочатку лікування. Якщо активність АЛТ втричі перевищує верхню межу|кордон| норми, то повторний тестщодо визначення активності АЛТ слід провестиякнайшвидше|якнайшвидше|. Якщо активність АЛТ залишається на рівні втричі більше верхньої межі|кордону| норми, лікування піоглітазоном| слід припинити.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

У період вагітності не застосовують. Не відомо, чи виділяється піоглітазон| у|із| грудне молоко, тому при необхідності застосування|вживання| піоглітазону| в період лактації годування груддю слід припинити.

Діти.

Препарат протипоказаний дітям.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

При застосуванні препарату слід утримуватися від керування транспортними засобами та роботи з потенційно небезпечними механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Пероральні контрацептиви:у хворих, які приймають пероральні контрацептиви разом із піоглітазоном, можливе зниження ефективності контрацепції.

Гліпізид: при одночасному прийомі піоглітазону (45 мг/добу) і гліпізиду (5 мг/добу) протягом 7 днів не спостерігалося змін рівноважного стану фармакокінетики гліпізиду.

Дигоксин: при одночасному прийомі піоглітазону (45 мг/добу) і дигоксину (0,25 мг/добу) протягом 7 днів не спостерігалося змін рівноважного стану фармакокінетики дигоксину.

Варфарин: при одночасному застосуванні піоглітазону (45 мг/добу) і варфарину протягом 7 днів не спостерігалося змін рівноважного стану фармакокінетики варфарину. Крім того, препарат не впливав на протромбіновий час у хворих, яким проводилося тривале лікування варфарином.

Метформін:при одночасному застосуванні піоглітазону (45 мг) і метформіну (1000 мг) у здорових добровольців фармакокінетика метформіну не змінювалася.

Фармакокінетична| взаємодя піоглітазону| і препаратів,що метаболізуються| цитохромом Р450 (еритроміцин, астемізол|, блокатори| кальцієвих каналів, цисаприд|, кортикостероїди, циклоспорин|, інгібітори HMG-Coa| редуктази|, триазолам|, триметрексат|, кетоконазол|,ітраконазол|) невивчалася. Кетоконазол інгібує метаболізм піоглітазону| в печінці in| vitro|. Хворим,які одержують кетоконазол| одночасно з піоглітазоном|, слід регулярно проходити|минати| глікемічний| контроль.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Піоглітазон є гіпоглікемічним препаратом, який застосовується для лікування цукрового діабету типу II. Належить до класу тіазолідиндіонів. Селективно стимулює гамма-рецептори, які активуються пероксисомним проліфератором (гамма-PPAR). Активація рецепторів PPAR-гамма модулює транскрипцію генів, які чутливі до інсуліну та беруть участь у контролі рівня глюкози та метаболізмі ліпідів. Знижується інсулінорезистентність у периферичних тканинах і в печінці, внаслідок цього збільшуються витрати глюкози в печінці. На відміну від похідних сульфонілсечовини, піоглітазон не стимулює секрецію інсуліну бета-клітинами підшлункової залози. При інсуліннезалежному цукровому діабеті (типу II) зменшення інсулінорезистентності під дією піоглітазону призводить до зниження концентрації глюкози в крові, зниження рівня інсуліну в плазмі та гемоглобіну А1С (гліколізований гемоглобін, HbА1С). Дія піоглітазону| на зниження рівня глюкози триває близько 1 року.

Піоглітазон| у поєднанні з препаратами сульфонілсечовини|, метформіном| або інсуліном покращує контроль рівня цукру в крові.

Фармакокінетика.

Всмоктування

Після одноразового застосування натщесерцеCmax (максимальна концентрація) досягається приблизно через 2 години. При застосуванні разом з їжею спостерігалося незначне збільшення часу досягненняCmax, але ступінь всмоктування не змінювався.

Розподіл

Після прийому одноразової дози об’єм розподілупіоглітазону становить, в середньому, 0,63±0,41 л/кг. Піоглітазон зв’язується з білками плазми, особливо з альбуміном, більш ніж на 99 %. Меншою мірою він зв’язується з іншими білками плазми.

Метаболізм

Піоглітазон інтенсивно метаболізується в печінці в результаті реакцій гідроксилювання і окиснення з утворенням метаболітів. Метаболіти також частково перетворюються наконюгати глюкуронової або сіркової кислот. Також при багаторазовому прийомі в плазмі препарат перетворюється на метаболітиMIII (кетопохідні піоглітазону) і М-IV (гідроксипохідні піоглітазону).

Виведення

Вважається, що значна частина дози виділяється з жовчю у незміненій формі та у формі метаболітів виводиться з організму з калом та сечею. T1/2 (період напіввиведення) незміненого піоглітазону становить 3-7 годин, загального піоглітазону (піоглітазон і активні метаболіти) ? 16-24 години. Кліренс піоглітазону становить 5-7 л/год.

T1/2 піоглітазону іMIII, М-IV метаболітів у хворих із порушеннями функції нирок середньої тяжкості (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв) і тяжкими порушеннями (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) не відрізняється від таких у здорових добровольців. У хворих із нирковою недостатністю корекція дози не потрібна.

У пацієнтів із порушеннями функції печінки (ChildPugh клас В/С) середнє значення Сmax піоглітазону і загального піоглітазону зменшувалося на 45 %. Разом із цим значенняAUC залишалося без змін.

У здорових пацієнтів літнього віку Сmax піоглітазону і загального піоглітазону не відрізняються від середніх значень у молодших суб’єктів.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

для 15 мг:округлі двоопуклі таблетки білого або майже білого кольору, з тисненим маркуванням 15 з одного боку;

для 30 мг та 45 мг: округлі пласкі таблетки, білого або майже білого кольору, з тисненим маркуванням 30 або 45 з одного боку.

Термін придатності.

2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці, в недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °С.

Упаковка. По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери у картонній коробці.

Категорія відпуску.За рецептом.

Виробник.Сановель Іляч Санаі ве Тиджарет А.Ш., Туреччина.

Юридична адресавиробника.Проспект Буюкдере, вул. Деребою, діловий центр Загра, блок С, поверх 2, 34398 Маслак, Стамбул, Туреччина.

Місцезнаходження виробництва. Місто Чанта, селище Карталтепе, поруч з автотрасою Е-5, Сіліврі/Стамбул-Туреччина.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ДРОПІА – сановель

(DROPIA– sanovel)

Склад:

діюча речовина:pioglitazone;

1 таблетка містить 16,53 мг піоглітазону гідрохлориду, що еквівалентно 15 мг піоглітазону;

1 таблетка містить 33,06 мг піоглітазону гідрохлориду, що еквівалентно 30 мг піоглітазону;

1 таблетка містить 49,59 мг піоглітазону гідрохлориду, що еквівалентно 45 мг піоглітазону;

допомiжнi речовини: лактози моногідрат, гідроксипропілцелюлоза, кальцію карбоксиметилцелюлоза, магнію стеарат.

Лікарська форма.Таблетки.

Фармакотерапевтична група.Пероральні гіпоглікемізуючі препарати. Тіазолідиндіони. Код АТСA10B G03.

Клінічні характеристики.

Показання.

Інсуліннезалежний цукровий діабет (тип II) як монотерапія або у складі комбінованого лікування.

Протипоказання.

Підвищена чутливість добудь-якого зкомпонентів препарату.Цукровий діабет І типу. Діабетичний кетоацидоз. Серцева недостатність (наявна або в анамнезі). Печінкова недостатність. Комбіноване лікування з інсуліном. Період вагітності та годування груддю. Дитячий вік.

Спосіб застосування та дози.

Препарат застосовують внутрішньо, одноразово, незалежно від прийому їжі.

Монотерапія

Піоглітазон призначаютьу дозі 15 мг або 30 мг 1 раз/добу.

При необхідності доза може бути поступово збільшена до максимальної ? 45 мг/добу, одноразово. При неефективності монотерапії слід передбачити можливість проведення комбінованої терапії.

Комбінованатерапія

Похідні сульфонілсечовини: при комбінованій терапії з похідними сульфонілсечовини піоглітазон призначають у дозі 15 мг або 30 мг 1 раз/добу. При розвитку гіпоглікемії дозу препарату необхідно зменшити.

Метформін: у комбінації з метформіном піоглітазон призначають у дозі 15 мг або 30 мг

1 раз/добу. На початку лікування препаратом дозу метформіну можна залишити без зміни. Ризик розвитку гіпоглікемії при даній комбінації незначний, тому необхідність корекції дози метформіну маловірогідна.

Максимальна рекомендована доза:при монотерапії ?45 мг/добу, при комбінованій терапії ? 30 мг/добу.

Хворим із нирковою недостатністю корегувати дози піоглітазону необов’язково.

Побічні реакції.

Побічні ефекти, що виникають у|біля| 5 % хворих|згідно з||: інфекційні захворювання верхніх дихальних шляхів|колій|, головний біль, синусит, міалгія|, порушення цілісності зубної емалі, загострення цукрового діабету і фарингіт.

Побічні ефекти, що виникають при застосуванні піоглітазону| в комбінації з|із| похідними сульфонілсечовини| і метформіном,| здебільшого аналогічні до тих, що виникають при монотерапії піоглітазоном|.

Можливий розвиток гіпоглікемії (від слабкої до явно вираженої) при застосуванні піоглітазону у комбінації з похідними сульфонілсечовини.

Можливі випадки виникнення анемії при монотерапії або комбінованому лікуванні із застосуванням похідних сульфонілсечовини і метформіну.

Прийом піоглітазону| сприяє утворенню невеликих або значних набряків.

Також можливим є розвиток побічних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту (сухість у роті, у поодиноких випадках – диспепсія, діарея) та дуже рідко – виникнення алергічних реакцій (ангіоневротичний набряк, висип на шкірі, свербіж, кропив’янка).

Результати лабораторних досліджень:

Гематологічні: піоглітазон може викликати зменшення рівня гемоглобіну і гематокриту.

Рівні активності трансаміназ сироватки: у 0,26 % хворих, які проходять лікування піоглітазоном, і у 0,25 %, які приймають плацебо, значення АЛТ втричі перевищували верхню межу норми.

У пацієнтів, які приймали піоглітазон|, середнє значення рівня білірубіну, АСТ (аспартаттрансамінази), АЛТ (аланінтрансамінази), лужної фосфатази і ГГТ (глутамілтрансферази) зменшувалися.

Рівні активності креатинфосфокінази: рідко спостерігалися скороминущі підвищення рівня креатинфосфокінази.

Передозування.

Симптоми: посилення побічних ефектів.

Лікування: симптоматична терапія.

Особливості застосування.

Дропіа-сановель може застосовуватись як монотерапія в якості додаткового засобу|кошт| до дієтотерапії і фізичних вправ або в комбінації з похідними сульфонілсечовини, метформіном у разі|в разі| неефективності глікемічного| контролю.

Загальні: піоглітазон чинить антигіперглікемічну дію тільки при наявності інсуліну. Тому не слід застосовувати піоглітазон хворим на цукровий діабет типу І.

Затримка рідини і серцева недостатність: піоглітазон може викликати затримку рідини, що може призвести до загострення серцевої недостатності. У пацієнтів слід контролювати прояви ознак і симптомів серцевої недостатності. У разі порушення серцевої діяльності прийом піоглітазону слід припинити.

Гіпоглікемія: внаслідок збільшення чутливості до інсуліну або пероральної терапії іншими гіпоглікемічними засобами у пацієнтів, які одержують піоглітазон, може виникнути ризик розвитку дозозалежної гіпоглікемії. Тому у пацієнтів, які застосовують піоглітазон, може виникнути необхідність корекції дози гіпоглікемічних препаратів.

Овуляція:у хворих з ановуляторним циклом в передменопаузному періоді лікування тіазолідиндіонами, включаючи піоглітазон, може викликати овуляцію. Наслідком цього є ризик виникнення небажаної вагітності, якщо не використовуються адекватні засоби контрацепції.

Гематологія:піоглітазон може викликати зменшення рівня гемоглобіну і гематокриту. Дані зміни можуть бути пов’язані зі збільшенням об’єму плазми, але не пов’язані з якимись клінічно значущими гематологічними ефектами.

Набряки: у хворих із набрякамипіоглітазон призначають з особливою обережністю. Застосування піоглітазону хворими на цукровий діабет типу П сприяє утворенню невеликих або значних набряків.

Дія на функції печінки:у хворих, які проходять лікування піоглітазоном, не було виявлено проявів гепатотоксичності або підвищення рівня АЛТ, спричинених прийомом даного препарату. Однак у всіх хворих на початку лікування і далі слід періодично контролювати активність печінкових ферментів.

У всіх хворих,які приймають піоглітазон,| слід контролювати рівень плазмового ферменту АЛТ на початку лікування, в перший рік – кожні 2 місяці, потім періодично. У разі|в разі| виникнення таких симптомів дисфункції печінки, як нудота, блювання, більу животі, втома, анорексія і виділення сечі темного кольору,|цвіту| слід провести аналіз функцій печінки. У разі|в разі| виникнення жовтяниці|жовтухи| лікування слід припинити.

Не слід призначати препаратпри наявності клінічних проявів|виявів| захворювання печінки в активній фазі або при збільшенні активності АЛТ в 2,5 рази вище за верхню межу|кордон| норми. При помірно підвищеній активності ферментів печінки (АЛТ менш ніжу 2,5 рази вище за верхню межу|кордон| норми) до початку лікування або під час лікування препаратом хворих необхідно обстежувати для визначення причини підвищення показників. При помірному підвищенні активності ферментів печінки слід з|із| обережністю починати|розпочинати| або продовжувати лікування препаратом.

У разі|в разі| збільшення активності трансаміназ|у сироватці крові (АЛТ в >2,5 рази вище за верхню межу|кордон| норми)при лікуванні піоглітазоном| контроль функцій печінки слід проводити частіше і до того часу, поки рівень не повернеться до норми або до показників,що спостерігалися допочатку лікування. Якщо активність АЛТ втричі перевищує верхню межу|кордон| норми, то повторний тестщодо визначення активності АЛТ слід провестиякнайшвидше|якнайшвидше|. Якщо активність АЛТ залишається на рівні втричі більше верхньої межі|кордону| норми, лікування піоглітазоном| слід припинити.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

У період вагітності не застосовують. Не відомо, чи виділяється піоглітазон| у|із| грудне молоко, тому при необхідності застосування|вживання| піоглітазону| в період лактації годування груддю слід припинити.

Діти.

Препарат протипоказаний дітям.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

При застосуванні препарату слід утримуватися від керування транспортними засобами та роботи з потенційно небезпечними механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Пероральні контрацептиви:у хворих, які приймають пероральні контрацептиви разом із піоглітазоном, можливе зниження ефективності контрацепції.

Гліпізид: при одночасному прийомі піоглітазону (45 мг/добу) і гліпізиду (5 мг/добу) протягом 7 днів не спостерігалося змін рівноважного стану фармакокінетики гліпізиду.

Дигоксин: при одночасному прийомі піоглітазону (45 мг/добу) і дигоксину (0,25 мг/добу) протягом 7 днів не спостерігалося змін рівноважного стану фармакокінетики дигоксину.

Варфарин: при одночасному застосуванні піоглітазону (45 мг/добу) і варфарину протягом 7 днів не спостерігалося змін рівноважного стану фармакокінетики варфарину. Крім того, препарат не впливав на протромбіновий час у хворих, яким проводилося тривале лікування варфарином.

Метформін:при одночасному застосуванні піоглітазону (45 мг) і метформіну (1000 мг) у здорових добровольців фармакокінетика метформіну не змінювалася.

Фармакокінетична| взаємодя піоглітазону| і препаратів,що метаболізуються| цитохромом Р450 (еритроміцин, астемізол|, блокатори| кальцієвих каналів, цисаприд|, кортикостероїди, циклоспорин|, інгібітори HMG-Coa| редуктази|, триазолам|, триметрексат|, кетоконазол|,ітраконазол|) невивчалася. Кетоконазол інгібує метаболізм піоглітазону| в печінці in| vitro|. Хворим,які одержують кетоконазол| одночасно з піоглітазоном|, слід регулярно проходити|минати| глікемічний| контроль.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Піоглітазон є гіпоглікемічним препаратом, який застосовується для лікування цукрового діабету типу II. Належить до класу тіазолідиндіонів. Селективно стимулює гамма-рецептори, які активуються пероксисомним проліфератором (гамма-PPAR). Активація рецепторів PPAR-гамма модулює транскрипцію генів, які чутливі до інсуліну та беруть участь у контролі рівня глюкози та метаболізмі ліпідів. Знижується інсулінорезистентність у периферичних тканинах і в печінці, внаслідок цього збільшуються витрати глюкози в печінці. На відміну від похідних сульфонілсечовини, піоглітазон не стимулює секрецію інсуліну бета-клітинами підшлункової залози. При інсуліннезалежному цукровому діабеті (типу II) зменшення інсулінорезистентності під дією піоглітазону призводить до зниження концентрації глюкози в крові, зниження рівня інсуліну в плазмі та гемоглобіну А1С (гліколізований гемоглобін, HbА1С). Дія піоглітазону| на зниження рівня глюкози триває близько 1 року.

Піоглітазон| у поєднанні з препаратами сульфонілсечовини|, метформіном| або інсуліном покращує контроль рівня цукру в крові.

Фармакокінетика.

Всмоктування

Після одноразового застосування натщесерцеCmax (максимальна концентрація) досягається приблизно через 2 години. При застосуванні разом з їжею спостерігалося незначне збільшення часу досягненняCmax, але ступінь всмоктування не змінювався.

Розподіл

Після прийому одноразової дози об’єм розподілупіоглітазону становить, в середньому, 0,63±0,41 л/кг. Піоглітазон зв’язується з білками плазми, особливо з альбуміном, більш ніж на 99 %. Меншою мірою він зв’язується з іншими білками плазми.

Метаболізм

Піоглітазон інтенсивно метаболізується в печінці в результаті реакцій гідроксилювання і окиснення з утворенням метаболітів. Метаболіти також частково перетворюються наконюгати глюкуронової або сіркової кислот. Також при багаторазовому прийомі в плазмі препарат перетворюється на метаболітиMIII (кетопохідні піоглітазону) і М-IV (гідроксипохідні піоглітазону).

Виведення

Вважається, що значна частина дози виділяється з жовчю у незміненій формі та у формі метаболітів виводиться з організму з калом та сечею. T1/2 (період напіввиведення) незміненого піоглітазону становить 3-7 годин, загального піоглітазону (піоглітазон і активні метаболіти) ? 16-24 години. Кліренс піоглітазону становить 5-7 л/год.

T1/2 піоглітазону іMIII, М-IV метаболітів у хворих із порушеннями функції нирок середньої тяжкості (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв) і тяжкими порушеннями (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) не відрізняється від таких у здорових добровольців. У хворих із нирковою недостатністю корекція дози не потрібна.

У пацієнтів із порушеннями функції печінки (ChildPugh клас В/С) середнє значення Сmax піоглітазону і загального піоглітазону зменшувалося на 45 %. Разом із цим значенняAUC залишалося без змін.

У здорових пацієнтів літнього віку Сmax піоглітазону і загального піоглітазону не відрізняються від середніх значень у молодших суб’єктів.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

для 15 мг:округлі двоопуклі таблетки білого або майже білого кольору, з тисненим маркуванням 15 з одного боку;

для 30 мг та 45 мг: округлі пласкі таблетки, білого або майже білого кольору, з тисненим маркуванням 30 або 45 з одного боку.

Термін придатності.

2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці, в недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °С.

Упаковка. По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери у картонній коробці.

Категорія відпуску.За рецептом.

Виробник.Сановель Іляч Санаі ве Тиджарет А.Ш., Туреччина.

Юридична адресавиробника.Проспект Буюкдере, вул. Деребою, діловий центр Загра, блок С, поверх 2, 34398 Маслак, Стамбул, Туреччина.

Місцезнаходження виробництва. Місто Чанта, селище Карталтепе, поруч з автотрасою Е-5, Сіліврі/Стамбул-Туреччина.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ДРОПІА – сановель

(DROPIA– sanovel)

Склад:

діюча речовина:pioglitazone;

1 таблетка містить 16,53 мг піоглітазону гідрохлориду, що еквівалентно 15 мг піоглітазону;

1 таблетка містить 33,06 мг піоглітазону гідрохлориду, що еквівалентно 30 мг піоглітазону;

1 таблетка містить 49,59 мг піоглітазону гідрохлориду, що еквівалентно 45 мг піоглітазону;

допомiжнi речовини: лактози моногідрат, гідроксипропілцелюлоза, кальцію карбоксиметилцелюлоза, магнію стеарат.

Лікарська форма.Таблетки.

Фармакотерапевтична група.Пероральні гіпоглікемізуючі препарати. Тіазолідиндіони. Код АТСA10B G03.

Клінічні характеристики.

Показання.

Інсуліннезалежний цукровий діабет (тип II) як монотерапія або у складі комбінованого лікування.

Протипоказання.

Підвищена чутливість добудь-якого зкомпонентів препарату.Цукровий діабет І типу. Діабетичний кетоацидоз. Серцева недостатність (наявна або в анамнезі). Печінкова недостатність. Комбіноване лікування з інсуліном. Період вагітності та годування груддю. Дитячий вік.

Спосіб застосування та дози.

Препарат застосовують внутрішньо, одноразово, незалежно від прийому їжі.

Монотерапія

Піоглітазон призначаютьу дозі 15 мг або 30 мг 1 раз/добу.

При необхідності доза може бути поступово збільшена до максимальної ? 45 мг/добу, одноразово. При неефективності монотерапії слід передбачити можливість проведення комбінованої терапії.

Комбінованатерапія

Похідні сульфонілсечовини: при комбінованій терапії з похідними сульфонілсечовини піоглітазон призначають у дозі 15 мг або 30 мг 1 раз/добу. При розвитку гіпоглікемії дозу препарату необхідно зменшити.

Метформін: у комбінації з метформіном піоглітазон призначають у дозі 15 мг або 30 мг

1 раз/добу. На початку лікування препаратом дозу метформіну можна залишити без зміни. Ризик розвитку гіпоглікемії при даній комбінації незначний, тому необхідність корекції дози метформіну маловірогідна.

Максимальна рекомендована доза:при монотерапії ?45 мг/добу, при комбінованій терапії ? 30 мг/добу.

Хворим із нирковою недостатністю корегувати дози піоглітазону необов’язково.

Побічні реакції.

Побічні ефекти, що виникають у|біля| 5 % хворих|згідно з||: інфекційні захворювання верхніх дихальних шляхів|колій|, головний біль, синусит, міалгія|, порушення цілісності зубної емалі, загострення цукрового діабету і фарингіт.

Побічні ефекти, що виникають при застосуванні піоглітазону| в комбінації з|із| похідними сульфонілсечовини| і метформіном,| здебільшого аналогічні до тих, що виникають при монотерапії піоглітазоном|.

Можливий розвиток гіпоглікемії (від слабкої до явно вираженої) при застосуванні піоглітазону у комбінації з похідними сульфонілсечовини.

Можливі випадки виникнення анемії при монотерапії або комбінованому лікуванні із застосуванням похідних сульфонілсечовини і метформіну.

Прийом піоглітазону| сприяє утворенню невеликих або значних набряків.

Також можливим є розвиток побічних реакцій з боку шлунково-кишкового тракту (сухість у роті, у поодиноких випадках – диспепсія, діарея) та дуже рідко – виникнення алергічних реакцій (ангіоневротичний набряк, висип на шкірі, свербіж, кропив’янка).

Результати лабораторних досліджень:

Гематологічні: піоглітазон може викликати зменшення рівня гемоглобіну і гематокриту.

Рівні активності трансаміназ сироватки: у 0,26 % хворих, які проходять лікування піоглітазоном, і у 0,25 %, які приймають плацебо, значення АЛТ втричі перевищували верхню межу норми.

У пацієнтів, які приймали піоглітазон|, середнє значення рівня білірубіну, АСТ (аспартаттрансамінази), АЛТ (аланінтрансамінази), лужної фосфатази і ГГТ (глутамілтрансферази) зменшувалися.

Рівні активності креатинфосфокінази: рідко спостерігалися скороминущі підвищення рівня креатинфосфокінази.

Передозування.

Симптоми: посилення побічних ефектів.

Лікування: симптоматична терапія.

Особливості застосування.

Дропіа-сановель може застосовуватись як монотерапія в якості додаткового засобу|кошт| до дієтотерапії і фізичних вправ або в комбінації з похідними сульфонілсечовини, метформіном у разі|в разі| неефективності глікемічного| контролю.

Загальні: піоглітазон чинить антигіперглікемічну дію тільки при наявності інсуліну. Тому не слід застосовувати піоглітазон хворим на цукровий діабет типу І.

Затримка рідини і серцева недостатність: піоглітазон може викликати затримку рідини, що може призвести до загострення серцевої недостатності. У пацієнтів слід контролювати прояви ознак і симптомів серцевої недостатності. У разі порушення серцевої діяльності прийом піоглітазону слід припинити.

Гіпоглікемія: внаслідок збільшення чутливості до інсуліну або пероральної терапії іншими гіпоглікемічними засобами у пацієнтів, які одержують піоглітазон, може виникнути ризик розвитку дозозалежної гіпоглікемії. Тому у пацієнтів, які застосовують піоглітазон, може виникнути необхідність корекції дози гіпоглікемічних препаратів.

Овуляція:у хворих з ановуляторним циклом в передменопаузному періоді лікування тіазолідиндіонами, включаючи піоглітазон, може викликати овуляцію. Наслідком цього є ризик виникнення небажаної вагітності, якщо не використовуються адекватні засоби контрацепції.

Гематологія:піоглітазон може викликати зменшення рівня гемоглобіну і гематокриту. Дані зміни можуть бути пов’язані зі збільшенням об’єму плазми, але не пов’язані з якимись клінічно значущими гематологічними ефектами.

Набряки: у хворих із набрякамипіоглітазон призначають з особливою обережністю. Застосування піоглітазону хворими на цукровий діабет типу П сприяє утворенню невеликих або значних набряків.

Дія на функції печінки:у хворих, які проходять лікування піоглітазоном, не було виявлено проявів гепатотоксичності або підвищення рівня АЛТ, спричинених прийомом даного препарату. Однак у всіх хворих на початку лікування і далі слід періодично контролювати активність печінкових ферментів.

У всіх хворих,які приймають піоглітазон,| слід контролювати рівень плазмового ферменту АЛТ на початку лікування, в перший рік – кожні 2 місяці, потім періодично. У разі|в разі| виникнення таких симптомів дисфункції печінки, як нудота, блювання, більу животі, втома, анорексія і виділення сечі темного кольору,|цвіту| слід провести аналіз функцій печінки. У разі|в разі| виникнення жовтяниці|жовтухи| лікування слід припинити.

Не слід призначати препаратпри наявності клінічних проявів|виявів| захворювання печінки в активній фазі або при збільшенні активності АЛТ в 2,5 рази вище за верхню межу|кордон| норми. При помірно підвищеній активності ферментів печінки (АЛТ менш ніжу 2,5 рази вище за верхню межу|кордон| норми) до початку лікування або під час лікування препаратом хворих необхідно обстежувати для визначення причини підвищення показників. При помірному підвищенні активності ферментів печінки слід з|із| обережністю починати|розпочинати| або продовжувати лікування препаратом.

У разі|в разі| збільшення активності трансаміназ|у сироватці крові (АЛТ в >2,5 рази вище за верхню межу|кордон| норми)при лікуванні піоглітазоном| контроль функцій печінки слід проводити частіше і до того часу, поки рівень не повернеться до норми або до показників,що спостерігалися допочатку лікування. Якщо активність АЛТ втричі перевищує верхню межу|кордон| норми, то повторний тестщодо визначення активності АЛТ слід провестиякнайшвидше|якнайшвидше|. Якщо активність АЛТ залишається на рівні втричі більше верхньої межі|кордону| норми, лікування піоглітазоном| слід припинити.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

У період вагітності не застосовують. Не відомо, чи виділяється піоглітазон| у|із| грудне молоко, тому при необхідності застосування|вживання| піоглітазону| в період лактації годування груддю слід припинити.

Діти.

Препарат протипоказаний дітям.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

При застосуванні препарату слід утримуватися від керування транспортними засобами та роботи з потенційно небезпечними механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Пероральні контрацептиви:у хворих, які приймають пероральні контрацептиви разом із піоглітазоном, можливе зниження ефективності контрацепції.

Гліпізид: при одночасному прийомі піоглітазону (45 мг/добу) і гліпізиду (5 мг/добу) протягом 7 днів не спостерігалося змін рівноважного стану фармакокінетики гліпізиду.

Дигоксин: при одночасному прийомі піоглітазону (45 мг/добу) і дигоксину (0,25 мг/добу) протягом 7 днів не спостерігалося змін рівноважного стану фармакокінетики дигоксину.

Варфарин: при одночасному застосуванні піоглітазону (45 мг/добу) і варфарину протягом 7 днів не спостерігалося змін рівноважного стану фармакокінетики варфарину. Крім того, препарат не впливав на протромбіновий час у хворих, яким проводилося тривале лікування варфарином.

Метформін:при одночасному застосуванні піоглітазону (45 мг) і метформіну (1000 мг) у здорових добровольців фармакокінетика метформіну не змінювалася.

Фармакокінетична| взаємодя піоглітазону| і препаратів,що метаболізуються| цитохромом Р450 (еритроміцин, астемізол|, блокатори| кальцієвих каналів, цисаприд|, кортикостероїди, циклоспорин|, інгібітори HMG-Coa| редуктази|, триазолам|, триметрексат|, кетоконазол|,ітраконазол|) невивчалася. Кетоконазол інгібує метаболізм піоглітазону| в печінці in| vitro|. Хворим,які одержують кетоконазол| одночасно з піоглітазоном|, слід регулярно проходити|минати| глікемічний| контроль.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.

Піоглітазон є гіпоглікемічним препаратом, який застосовується для лікування цукрового діабету типу II. Належить до класу тіазолідиндіонів. Селективно стимулює гамма-рецептори, які активуються пероксисомним проліфератором (гамма-PPAR). Активація рецепторів PPAR-гамма модулює транскрипцію генів, які чутливі до інсуліну та беруть участь у контролі рівня глюкози та метаболізмі ліпідів. Знижується інсулінорезистентність у периферичних тканинах і в печінці, внаслідок цього збільшуються витрати глюкози в печінці. На відміну від похідних сульфонілсечовини, піоглітазон не стимулює секрецію інсуліну бета-клітинами підшлункової залози. При інсуліннезалежному цукровому діабеті (типу II) зменшення інсулінорезистентності під дією піоглітазону призводить до зниження концентрації глюкози в крові, зниження рівня інсуліну в плазмі та гемоглобіну А1С (гліколізований гемоглобін, HbА1С). Дія піоглітазону| на зниження рівня глюкози триває близько 1 року.

Піоглітазон| у поєднанні з препаратами сульфонілсечовини|, метформіном| або інсуліном покращує контроль рівня цукру в крові.

Фармакокінетика.

Всмоктування

Після одноразового застосування натщесерцеCmax (максимальна концентрація) досягається приблизно через 2 години. При застосуванні разом з їжею спостерігалося незначне збільшення часу досягненняCmax, але ступінь всмоктування не змінювався.

Розподіл

Після прийому одноразової дози об’єм розподілупіоглітазону становить, в середньому, 0,63±0,41 л/кг. Піоглітазон зв’язується з білками плазми, особливо з альбуміном, більш ніж на 99 %. Меншою мірою він зв’язується з іншими білками плазми.

Метаболізм

Піоглітазон інтенсивно метаболізується в печінці в результаті реакцій гідроксилювання і окиснення з утворенням метаболітів. Метаболіти також частково перетворюються наконюгати глюкуронової або сіркової кислот. Також при багаторазовому прийомі в плазмі препарат перетворюється на метаболітиMIII (кетопохідні піоглітазону) і М-IV (гідроксипохідні піоглітазону).

Виведення

Вважається, що значна частина дози виділяється з жовчю у незміненій формі та у формі метаболітів виводиться з організму з калом та сечею. T1/2 (період напіввиведення) незміненого піоглітазону становить 3-7 годин, загального піоглітазону (піоглітазон і активні метаболіти) ? 16-24 години. Кліренс піоглітазону становить 5-7 л/год.

T1/2 піоглітазону іMIII, М-IV метаболітів у хворих із порушеннями функції нирок середньої тяжкості (кліренс креатиніну 30-60 мл/хв) і тяжкими порушеннями (кліренс креатиніну менше 30 мл/хв) не відрізняється від таких у здорових добровольців. У хворих із нирковою недостатністю корекція дози не потрібна.

У пацієнтів із порушеннями функції печінки (ChildPugh клас В/С) середнє значення Сmax піоглітазону і загального піоглітазону зменшувалося на 45 %. Разом із цим значенняAUC залишалося без змін.

У здорових пацієнтів літнього віку Сmax піоглітазону і загального піоглітазону не відрізняються від середніх значень у молодших суб’єктів.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

для 15 мг:округлі двоопуклі таблетки білого або майже білого кольору, з тисненим маркуванням 15 з одного боку;

для 30 мг та 45 мг: округлі пласкі таблетки, білого або майже білого кольору, з тисненим маркуванням 30 або 45 з одного боку.

Термін придатності.

2 роки.

Умови зберігання.

Зберігати в оригінальній упаковці, в недоступному для дітей місці при температурі не вище 25 °С.

Упаковка. По 10 таблеток у блістері; по 3 блістери у картонній коробці.

Категорія відпуску.За рецептом.

Виробник.Сановель Іляч Санаі ве Тиджарет А.Ш., Туреччина.

Юридична адресавиробника.Проспект Буюкдере, вул. Деребою, діловий центр Загра, блок С, поверх 2, 34398 Маслак, Стамбул, Туреччина.

Місцезнаходження виробництва. Місто Чанта, селище Карталтепе, поруч з автотрасою Е-5, Сіліврі/Стамбул-Туреччина.

ІНСТРУКЦІЯ

для медичного застосування препарату

ДІОКОР СОЛО80

ДІОКОР СОЛО 160

(DIOCOR SOLO80)

(DIOCORSOLO160)

Склад:

діюча речовина: валсартан;

1таблетка, вкрита плівковою оболонкою, містить валсартану 80 мг або 160 мг;

допоміжні речовини:кальцію гідрофосфат дигідрат, целюлоза мікрокристалічна, гідроксипропілцелюлоза, натрію кроскармелоза, кремнію діоксид колоїдний безводний, тальк, магнію стеарат, покриття для нанесення оболонки Opadry IIWhite (поліетиленгліколь, спирт полівініловий, тальк, титану діоксид Е 171).

Лікарська форма. Таблетки, вкриті плівковоюоболонкою.

Фармакотерапевтична група. Прості препарати антагоністів ангіотензину ІІ.

Код АТС С09С А03.

Клінічні характеристики.

Показання.

Артеріальна гіпертензія.

Серцева недостатність(ІІ-ІV класу за класифікацією Нью-Йоркської асоціації кардіологів (NYHA)).

Протипоказання.

Підвищена чутливість до валсартану чи будь-якого з компонентів препарату.

Вагітність, період годування груддю. Дитячий вік.

Спосіб застосування та дози.

Артеріальна гіпертензія.

Рекомендована доза Діокору Соло для дорослих становить 80 мг або 160 мг 1 раз на добу. Антигіпертензивний ефект досягається протягом 2 тижнів, а максимальний ефект очевидний через 4 тижні. У пацієнтів з неконтрольованим артеріальним тиском добова доза може бути підвищена до максимальної – 320 мг, можливе додаткове призначення діуретиків.

Діокор Соло можна призначати також одночасно з іншими антигіпертензивними засобами.

Серцева недостатність.

Рекомендована початкова доза Діокору Соло становить 40 мг 2 рази на добу. Підвищення дози від 80 мг і 160 мг 2 рази на добу до найвищої дози повинно здійснюватися відповідно до переносимості пацієнтом препарату. Максимальна добова доза становить 320 мг.

Оцінка стану пацієнтів із серцевою недостатністю завжди повинна включати оцінку стану ниркової функції.

ПРИМІТКА щодо всіх показань: пацієнтам із порушенням функції нирок або пацієнтам з печінковою недостатністю нежовчного походження і без холестазу корекція дози препарату не потрібна.

Побічні реакції.

Частота виникнення побічних реакцій оцінюється таким чином: дуже часто – > 1/10, часто – > 1/100, < 1/10, іноді – > 1/1000, < 1/100, рідко – > 1/10000, < 1/1000, дуже рідко – < 1/100000.

Інфекції та інвазії: часто – вірусні інфекції; рідко – інфекції верхніх дихальних шляхів, фарингіти, синусити; дуже рідко – риніти.

З боку системи кровотворення: часто – нейтропенія; дуже рідко – тромбоцитопенія.

З боку імунної системи: дуже рідко – реакції гіперчутливості, включаючи сироваткову хворобу.

Порушення обміну речовин: іноді – гіперкаліємія* .

Порушення психіки: іноді – безсоння, зниження лібідо.

З боку нервової системи: часто – постуральне запаморочення*; рідко – вертиго; дуже рідко – головний біль**.

З боку органів зору та лабіринтні порушення: іноді – вертиго.

З боку серцево-судинної системи: часто – ортостатична гіпотензія; артеріальна гіпотензія**; дуже рідко – васкуліт.

З боку дихальної системи: іноді – кашель.

З боку системи травлення: іноді – діарея, біль у животі; дуже рідко – нудота**.

Боку шкіри та підшкірної клітковини: дуже рідко – висипання, свербіж.

З боку скелетно-м’язової системи: іноді – біль у спині; дуже рідко – артралгія, міалгія.

З боку сечостатевої системи: дуже рідко – порушення функції нирок**.

Загальні порушення: іноді – слабкість, астенія, набряк.

Примітка.

Є повідомлення про наявність побічних реакцій:

* при симптомах серцевої недостатності;

** при серцевій недостатності (часто – запаморочення, порушення функції нирок, артеріальна гіпотензія; іноді – головний біль, нудота).

У поодиноких випадках прийом препарату може впливати на результати лабораторних досліджень, наприклад може спостерігатися зниження рівня гемоглобіну і показника гематокриту.

У окремих пацієнтів з артеріальною гіпертензією іноді спостерігалося значне підвищення рівня креатиніну в сироватці крові, калію і загального білірубіну. Є повідомлення про окремі випадки підвищення показників функції печінки.

У окремих пацієнтів із серцевою недостатністю підвищувався рівень креатиніну в сироватці крові, а також спостерігалося підвищення рівня калію в сироватці крові та підвищення рівня азоту сечовини в крові.

Тому при лікуванні препаратом Діокор Соло необхідно періодично контролювати вищезазначені показники та вносити корективи під час лікування.

Ніякий спеціальний моніторинг лабораторних параметрів не потрібний для пацієнтів з есенціальною гіпертензією, які отримують терапію валсартаном.

Передозування.

Внаслідок передозування Діокору Соло може розвинутися виражена артеріальна гіпотензія, що може призвести до пригнічення свідомості, колапсу і/або шоку. Якщо препарат був прийнятий нещодавно, слід викликати блювання. При гіпотензії звичайною терапією є внутрішньовенне вливання сольового розчину.

Малоймовірно, що валсартан можна вивести з організму шляхом гемодіалізу.

Застосування у період вагітності або годування груддю.

Враховуючи механізм дії антагоністів ангіотензину ІІ, не можна виключити ризик для плода при застосуванні ДіокоруCоло в період вагітності.Як і інші препарати, що мають безпосередній вплив на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РAAС), Діокор Соло не слід застосовувати в період вагітності. Якщо вагітність виявлена під час терапії препаратом, прийом Діокору Соло слід припинити якнайшвидше.

Не відомо, чи проникає валсартан у грудне молоко. Тому не рекомендовано застосовувати препарат жінкам у період годування груддю.

Діти.

Безпека і ефективність застосування Діокору Соло дітям не встановлені, тому препарат не застосовують у педіатричній практиці.

Особливості застосування.

Пацієнти з дефіцитом в організмі натрію і/або об’єму циркулюючої крові (ОЦК). У пацієнтів з тяжким ступенем дефіциту натрію і/або об’єму циркулюючої крові в організмі, як, наприклад, у тих, хто отримує високі дози діуретиків, в окремих випадках після початку терапії Діокором Соло може спостерігатися симптоматична гіпотензія. Перед початком терапії Діокором Соло слід провести корекцію вмісту в організмі натрію і/або об’єму циркулюючої крові, наприклад, шляхом зниження дози діуретика.

У разі гіпотензії пацієнта слід перевести в горизонтальне положення і, якщо необхідно, провести внутрішньовенну інфузію фізіологічним розчином. Лікування Діокором Соло можна продовжити відразу після стабілізації артеріального тиску.

Стеноз ниркової артерії.Короткочасне застосуванняДіокору Соло пацієнтам з вазоренальною гіпертензією, що є вторинною внаслідок однобічного стенозу ниркової артерії, не викликає ніяких істотних змін гемодинамічних параметрів нирок, креатиніну сироватки або азоту сечовини крові. Оскільки інші лікарські засоби, які впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронову систему (РААС), можуть підвищувати рівень сечовини в крові і креатиніну сироватки у пацієнтів з однобічним або двобічним стенозом ниркової артерії, як захід безпеки рекомендується моніторинг цих рівнів.

Порушення функції нирок.Пацієнтам з порушенням функції нирок регулювання дози не потрібне. Однак в тяжких випадках (кліренс креатиніну <10 мл/хв) слід дотримуватись обережності, оскільки досвід застосування препарату в цих випадках відсутній.<o:p>

Порушення функції печінки.Пацієнтам з печінковою недостатністю регулювання дози не потрібне. Валсартан виводиться головним чином з жовчю у незміненому вигляді. У пацієнтів із обструктивними порушеннями жовчовивідних шляхів спостерігався більш низький кліренс валсартану. Тому слід дотримуватись особливої обережності при призначенні валсартану пацієнтам з обструктивними порушеннями жовчовивідних шляхів.

Серцева недостатність.У пацієнтів із серцевою недостатністю, які приймаютьДіокор Соло у звичайних дозах, спостерігається незначне зниження артеріального тиску, але припинення терапії через тривалу симптоматичну гіпотензію, як правило, не потрібне, якщо дотримуватись інструкцій щодо дозування препарату. Необхідно бути обережними пацієнтам із серцевою недостатністю, які розпочинають терапію.

Як наслідок пригнічення ренін-ангіотензин-альдостеронової системи (РААС), в осіб із підвищеною чутливістю можуть спостерігатися порушення функції нирок. У пацієнтів з тяжкою серцевою недостатністю, в яких функція нирок може залежати від активності РААС, лікування інгібіторами АПФ чи антагоністами рецепторів ангіотензину може супроводжуватися олігурією і/або прогресуючою азотемією, (рідко) гострою нирковою недостатністю і/або смертю. Оцінка стану пацієнтів із серцевою недостатністю завжди повинна включати оцінку стану ниркової функції.

Комбінація валсартану з каптоприлом не додавала ефективності порівняно із застосуванням самого каптоприлу. Ніяких відмінностей в загальній смертності залежно від віку, статі, расової приналежності, базового лікування або основного захворювання не спостерігалося.

Крім того, користь від лікування комбінацією валсартан + каптоприл, монотерапії валсартаном і монотерапії каптоприлом була підтверджена у пацієнтів, які приймали ?-блокатори.

Для пацієнтів із серцевою недостатністю необхідна обережність при використанні потрійної комбінації інгібіторів АПФ, ?-блокаторів та валсартану.

Здатність впливати на швидкість реакції при керуванні автотранспортом або роботі з іншими механізмами.

При застосуванні Діокору Соло, як і при прийомі інших антигіпертензивних засобів, бажано дотримуватись обережності під час керування автотранспортом та роботи з точними механізмами.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій.

Лікарської взаємодії препарату, яка б мала клінічне значення, не виявлено. До препаратів, що досліджувалися під час клінічних випробувань, належать циметидин, варфарин, фуросемід, дигоксин, атенолол, індометацин, гідрохлортіазид, амлодипін, глібенкламід.

ОскількиДіокор Соло значною мірою не метаболізується, клінічно значущої взаємодії між ліками у вигляді метаболічної індукції або пригнічення системи цитохрому Р450при сумісному застосуванні з валсартаном не спостерігалося. Незважаючи на те, що валсартан має високий ступінь зв’язування з білками плазми, дослідження in vitro не продемонстрували ніякої взаємодії на цьому рівні з рядом молекул, які також мають високий ступінь зв’язування з білками, а саме з диклофенаком, фуросемідом і варфарином.

Сумісне застосування з калійзберігаючими діуретиками (наприклад спіронолактоном, триамтереном, амілоридом), добавками калію або замінниками солі, що містять калій, може призвести до підвищення рівня калію в сироватці крові та збільшення вмісту креатиніну в сироватці крові у пацієнтів із серцевою недостатністю. Слід дотримуватись обережності в тому разі, якщо необхідне сумісне лікування.

Фармакологічні властивості.

Фармакодинаміка.Валсартан є активним, специфічним антагоністом рецепторів ангіотензину ІІ. Він діє вибірково на рецептори підтипу АТ1, які є відповідальними за відомі ефекти ангіотензину ІІ. Підвищені рівні ангіотензину ІІ в плазмі після блокади АТ1– рецепторів валсартаном можуть стимулювати неблокований АТ2-рецептор, який урівноважує ефект АТ1-рецептора. Валсартан не проявляє будь-якої часткової активності агоніста відносно АТ1– рецептора, але має набагато більшу (приблизно у 20000 разів) спорідненість з АТ1– рецептором, ніж з АТ2– рецептором.

Валсартан не пригнічує АПФ (ангіотензинперетворюючий фермент), відомий також під назвою кінінази ІІ, який перетворює ангіотензин І в ангіотензин ІІ і руйнує брадикінін. Застосування препарату пацієнтам з артеріальною гіпертензією призводить до зниження артеріального тиску без впливу на частоту пульсу.

Початок гіпотензивної дії відмічається в межах 2 годин, максимумв межах 4-6 годин після прийому внутрішньо. Після прийому препарату антигіпертензивна дія триває протягом 24 годин. Максимальний терапевтичний ефект розвивається через 2-4 тижні від початку лікування і зберігається при тривалій терапії.

При застосуванні в комбінації з гідрохлортіазидом досягається достовірне додаткове зниження артеріального тиску.

Раптова відміна препарату не супроводжується розвитком синдрому відміни.

При тривалому застосуванні препарату хворим із артеріальною гіпертензією встановлено, що препарат не мав істотного впливу на рівень загального холестерину, сечової кислоти, а також при дослідженнях натще на концентрацію тригліцеридів і глюкози в сироватці крові.

Застосування препарату призводить до зменшення випадків госпіталізації з приводу серцевої недостатності, уповільнення прогресування серцевої недостатності, поліпшення функціонального класу за класифікацією NYHA, збільшення фракції викиду, а також зменшення симптомів серцевої недостатності та покращення якості життя порівняно з плацебо.

Фармакокінетика. Після прийому препарату внутрішньо всмоктування валсартану відбувається швидко, однак ступінь всмоктування варіює в широких межах. Середня величина абсолютної біодоступності препарату становить 23 %. Фармакокінетична крива валсартану має низхідний мультиекспоненційний характер (t1/2??1 години іt1/2?приблизно 9 годин).

В діапазоні вивчених доз кінетика валсартану має лінійний характер. При повторному застосуванні валсартану змін кінетичних показників не відмічалося. При прийомі препарату 1 раз на добу кумуляція незначна. Концентрації препарату в плазмі крові у жінок і чоловіків були однакові.

Валсартан значною мірою зв’язується з білками сироватки крові (94 – 97 %), переважно з альбуміном. Об’єм розподілу в період рівноважного стану низький (приблизно 17 л). Порівняно з печінковим кровотоком (приблизно 30 л/годину), плазмовий кліренс валсартану відбувається відносно повільно (приблизно 2 л/годину). Кількість валсартану, що виводиться з калом, становить 70 % (від величини прийнятої внутрішньо дози), приблизно 30 % виводиться з сечею, переважно у незміненому вигляді.

При призначенні валсартану з їжею площа під кривою «концентрація-час» (AUC) зменшується на 48 %, хоча, починаючи приблизно з 8 години після прийому препарату, концентрація валсартану в плазмі як у разі прийому його натще, так і в разі прийому з їжею, однакові. Однак зменшення площі під кривою «концентрація-час» не супроводжується клінічно значущим зниженням терапевтичного ефекту. Тому препарат можна приймати як натще, так і під час їжі.

Середній час досягнення найвищої концентрації і період напіввиведення валсартану в пацієнтів із серцевою недостатністю і здорових добровольців однакові. Величини площі під кривою «концентрація-час» (AUC) і максимальної концентрації валсартану збільшуються лінійно і майже пропорційно підвищенню дози вище клінічного діапазону (40-160 мг 2 рази на добу). Коефіцієнт кумуляції становить в середньому 1,7. Кліренс валсартану після прийому внутрішньо становить приблизно 4,5 л/годину. Вік не впливає на кліренс препарату в пацієнтів із серцевою недостатністю.

Фармакокінетика в окремих групах пацієнтів.

Хворі літнього віку.В деяких хворих літнього віку системний вплив валсартану був дещо більше виражений, ніж у хворих молодого віку; однак не було показано будь-якої клінічної значущості цього.

Хворі з порушенням функції нирок. Не було виявлено кореляції між функцією нирок і системним впливом валсартану. Тому хворим з порушенням функції нирок корекція дози препарату не потрібна. Поки що не були проведені дослідження фармакокінетики препарату у хворих, які знаходяться на гемодіалізі. Однак валсартан має високий ступінь зв’язування з білками плазми, тому його виведення при гемодіалізі малоймовірне.

Хворі з порушенням функції печінки.Приблизно 70 % від величини дози препарату, що всмокталася, екскретується з жовчю, переважно у незміненому вигляді. Валсартан не піддається значній біотрансформації, і, як можна очікувати, системний вплив валсартану не корелює зі ступенем порушень функції печінки. Тому хворим з печінковою недостатністю небіліарного походження і при відсутності холестазу корекція дози валсартану не потрібна. Було показано, що у хворих з біліарним цирозом печінки або обструкцією жовчовивідних шляхів AUC валсартану збільшується приблизно вдвічі.

Фармацевтичні характеристики.

Основні фізико-хімічні властивості:

ДіокорCоло 80 – таблетки круглої форми з двоопуклою поверхнею, вкриті плівковою оболонкою білого кольору, з рискою.

Діокор Соло 160 – таблетки круглої форми з двоопуклою поверхнею, вкриті плівковою оболонкою білого кольору.

Термін придатності.

Термінпридатності – 3роки.

Умови зберігання.

Зберігати у недоступному для дітей місці, в оригінальній упаковці при температурі не вище 25 ?С .

Упаковка.

По 10 таблеток у блістері; по 1 або 3 блістери у пачці з картону.

Категоріявідпуску.

За рецептом.

Виробник.

ТОВ «Фарма Старт», Україна.

Місцезнаходження.

Україна,03124, м. Київ,бульв. І. Лепсе, 8.

Страница 5 из 739« Первая...34567102030...Последняя »
об этом разделе

Основано на информации “Державний реєстр лікарських засобів України” МОЗ Украины

 
© 2000-2011 pharmasvit™ — бизнес-сервер    О проекте   Контакты   Регистрация: компании, заявки на поиск партнеров, веб-сайта, вакансии, резюме